Постанова

від 17.10.2024 по справі 684/596/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 684/596/23

Провадження № 22-ц/4820/1888/24

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В.,

секретар судового засідання Кошельник В.М.

з участю представників сторін

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 684/596/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 30 липня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Агропромислового науково-виробничого підприємства «Візит», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Старосинявська селищна рада, про скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд

в с т а н о в и в:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив скасувати державну реєстрацію додаткової угоди б/н до договору оренди земельної ділянки (земельної частки) паю від 05 листопада 2012 року № 96, укладеної 12 листопада 2021 року між ОСОБА_1 та Агропромисловим науково-виробничим підприємством «Візит», що була зареєстрована 02 серпня 2022 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Куцоконь Віталія Миколайовича від 04 серпня 2022 року № 64384417, номер запису про інше речове право 47501605.

На підтримання заявлених позовних вимог позивач посилався, що на підставі Державного акта про право приватної власності на земельну ділянку серії РІ № 826401 від 22 серпня 2002 року він є власником земельної ділянку з кадастровим номером 6824487500:02:005:0241, площею 4.17 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Харковецької сільської ради.

Позивач вказував, що 05 листопада 2012 року між ним та Агропромислове науково-виробниче підприємство «Візит», укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого він передав АПНВП «Візит» в оренду строком на 10 років земельну ділянку з кадастровим номером 6824487500:02:005:0241, площею 4.17 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Харковецької сільської ради. Договір оренди земельної ділянки від 05 листопада 2012 року за № 96, зареєстрований 12 грудня 2012 року, у зв`язку з чим він припинив свою дію 12 грудня 2022 року.

Позивач вказує, що звернувся до АПНВП «Візит» з метою підтвердження факту припинення договору оренди, але отримав відповідь, що поле засіяно і потрібно чекати ще рік. Згодом, позивач за допомогою адвоката Яцишина А.О. отримав інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6824487500:02:005:0241 та дізнався про додаткову угоду б/н від 12 листопада 2021 року до договору оренди земельної ділянки від 05 листопада 2012 року № 96, яка була зареєстрована 02 серпня 2022 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Куцоконь В.М. від 04 серпня 2022 року № 64384417, номер запису про інше речове право47501605. Позивач вказував, що він не підписував вказану додаткову угоду, а тому його волевиявлення на укладення такої додаткової угоди було відсутнє, у зв`язку з чим вважав її неукладеною. Ефективним способом захисту у випадку реєстрації неукладеного між сторонами договору оренди, позивач вважав усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації, у зв`язку з викладеним просив задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Старосинявського районного суду Хмельницької області від 30 липня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_1 та його представник адвокат Яцишин А.О. не погодилися з таким рішенням суду першої інстанції подали апеляційну скаргу, посилаються, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Так, суд першої інстанції необґрунтовано не взяв до уваги той факт, що власник земельної ділянки ОСОБА_1 , додаткову угоду б/н від 12 листопада 2021 року до договору оренди земельної ділянки (земельної частки) паю від 05 листопада 2012 року № 96 не підписував, а тому його волевиявлення на укладення цього правочину було відсутнє. Ефективним способом захисту та таким, що забезпечує реальне відновлення порушеного права у випадку реєстрації неукладеного між сторонами договору оренди є усунення перешкод у здійсненні права на користування і розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації. Отже, додаткова угода б/н від 12 листопада 2021 року, до договору оренди землі від 05 листопада 2012 року, є неукладеною, крім того в ході розгляду справи відповідачем не надано оригіналу оскаржуваної додаткової угоди і не спростовано твердження позивача щодо не підписання цього правочину.

Тому з огляду на доводи викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 та його представник адвокат Яцишин А.О. просять скасувати рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 30 липня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що її слід задовольнити частково.

Відповідно до частини 1 статті 376ЦПК України підставамидля скасуваннясудового рішенняповністю абочастково таухвалення новогорішення увідповідній частиніабо змінирішення неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Так судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на землю серії РІ № 826401, виданого 22 серпня 2002 року є власником земельної ділянки з кадастровим номером 6824487500:02:005:0241, площею 4,17 га, яка розташована на території Харковецької сільської ради з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

06 листопада 2012 року між ОСОБА_1 як орендодавцем та АПНВП «Візит» як орендарем було укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6824487500:02:005:0241, площею 4,17 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком 10 років. Даний договір був зареєстрований 12 грудня 2012 року за № 682440004005644.

Однак до закінченню строку дії цього договору 02 серпня 2022 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Державним реєстратором було зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6824487500:02:005:0241, площею 4,17 га, за АПНВП «Візит».

Підставою для реєстрації такого речового права за АПНВП «Візит» стала додаткова угода від 12 листопада 2021 року, укладена між ОСОБА_1 як орендодавцем та АПНВП «Візит» як орендарем, до договору оренди земельної ділянки від 06 листопада 2012 року, укладеного між ОСОБА_1 як орендодавцем та АПНВП «Візит» як орендарем.

За п. 8 даної додаткової угоди термін дії договору оренди земельної ділянки продовжено на 10 років з дати реєстрації угоди.

Позивач категорично заперечує підписання ним даної додаткової угоди

З метою встановлення наявності спірної додаткової угоди та належності підпису позивача в цій угоді ухвалою Старосинявського районного суду в ході розгляду справи було витребувано у відповідача оригінал додаткової угоди від 12 листопада 2021 року, укладеної між ОСОБА_1 та АПНВП «Візит», до договору оренди земельної ділянки від 06 листопада 2012 року, укладеного між тими ж сторонами, застосовано заходи процесуального примусу у вигляді штрафу.

Однак на виконання даної ухвали АПНВП «Візит» не надало ні оригіналу, ні копії спірної додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, повідомивши суд, що такий оригінал у підприємства відсутній, що встановлено службовим розслідуванням на підприємстві. Причин відсутності не зазначено.

Частиною третьоюстатті 203 ЦК Українипередбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першоїстатті 215ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першоюстатті 205 ЦК Україниправочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно з частиною першоюстатті 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Із положень частини першоїстатті 627 ЦК Українислідує, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як передбачено частиною першоюстатті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенізакономяк істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною першоюстатті 93 ЗК Українивизначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до частини другоїстатті 124 ЗК Українипередача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

За змістом статей125і126 ЗК України(в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно доЗакону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

В силу частини другоїстатті 792 ЦК Українивідносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Порядок укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначаєтьсяЗаконом «Про оренду землі» №161-ХІV.

За умовами ст. 1 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), далі Закону №161-ХІV, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з частиною першоюстатті 13 Закону №161-ХІV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Із положень частини 1статті 14 Закону №161-ХІV(слідує, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Як передбаченостаттею 15 Закону №161-ХІV(вредакції начас виникненняспірних правовідносин)істотними умовамидоговору орендиземлі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та

розмір земельноїділянки); строкдії договоруоренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися

інші умови.

За нормами ст.ст. 2, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державній реєстраціїправ підлягають:право користування(сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), інші речові права відповідно до закону.

Відповідно достатті 204 ЦК Україниправочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третійстатті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Заперечуючи проти факту укладення з відповідачем додаткової угоди до договору оренд землі, позивач зазначав про відсутність у нього примірника такої угоди.

Відповідач в свою чергу оригінал даної додаткової угоди суду не надав, будь-яких доказів в спростування тверджень позивача про неукладеність даної додаткової угоди між сторонами суду теж не надав.

За відсутності оригіналу договору оренди землі у цій справі, оскільки його також не було надано відповідачем на виконання ухвал суду, слід дійти висновку, що факт укладення додаткової угоди від 12 листопада 2021 року між ОСОБА_1 як орендодавцем та АПНВП «Візит» як орендарем до договору оренди земельної ділянки від 06 листопада 2012 року не підтверджено належними та достатніми доказами, а відтак додаткова угода від 12 листопада 2021 року є неукладеною.

Аналогічні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 січня 2022 року у справі № 687/358/20, 07 грудня 2022 року у справі № 687/333/20, правовідносини в яких є подібними до тих, що встановлені у справі, яка переглядається у касаційному порядку.

З цих підстав позов ОСОБА_1 є обґрунтованим.

В той же час за змістом статті 15 ЦК Україникожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другоїстатті 16 цього Кодексуспособами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в постанові від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 вказала: «Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію. Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинахвважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першоїстатті 27 Закону № 1952-IVсудове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача (див.постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19(провадження № 14-49цс22))».

Об`єднана палата в даній справі звернула увагу на те, щоналежним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача. Отже позовна вимога про скасування не є належним способом захисту порушеного права,

Також Велика Палата Верховного Суду в справі № 145/2047/16 констатувала, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, що відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду в постановах від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.

За таких обставин з врахуванням позовних вимог про скасування державної реєстрації додаткової угоди б/н до договору оренди земельної ділянки (земельної частки) паю від 05 листопада 2012 року № 96, укладеної 12 листопада 2021 року між ОСОБА_1 та Агропромисловим науково-виробничим підприємством «Візит», в позові слід було відмовити з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав.

Однак суд першої інстанції, відмовляючи в позові, виходив з того, що матеріалами справи підтверджено та в судовому засіданні встановлено, що, укладена між позивачем та АПНВП «Візит» додаткова угода до договору оренди землі, виконувався обома сторонами, позивач з 2018 по 2023 рік отримував орендну плату, що захищає даний правочин від висновку про неукладеність, однак з такими висновками суду погодитись не можна.

Твердження суду першої інстанції, що ОСОБА_1 , хоча і не підписував додаткової угоди до договору оренди землі, однак висловив волевиявлення на передачу земельної ділянки в оренду відповідачу, у зв`язку з чим він виконував зобов`язання за договором оренди землі та отримував орендну плату, сторони здійснювали повне виконання зобов`язань за договором оренди землі, а речове право відповідача за цим договором зареєстровано в установленому порядку, то такий договір не можна вважати неукладеним, є помилковими.

Судом першої інстанції фактично встановлено, що позивач додаткову угоду від 12 листопада 2021 року до договору оренди землі від 05 листопада 2012 року з відповідачем не укладав, а відтак сторони не досягли згоди щодо істотних умов продовження договору оренди земельної ділянки від 05 листопада 2012 року.

Факт отримання позивачем від відповідача плати за користування земельною ділянкою не свідчить про прийняття позивачем усіх істотних умов договору оренди земельної ділянки, а лише підтверджує згоду позивача на оплатне користування відповідачем його земельної ділянки та отримання за це відповідної плати без визначення інших істотних умов договору, які передбачені ст. 15 Закону України «Про оренду землі» і за змістом мають бути обов`язково погоджені сторонами в письмовій формі, зокрема строку дії договору оренди; орендної плати із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; тощо.

При цьому за період 2018-2022 роки позивач отримував орендну плату на підставі укладеного і чинного договору оренди землі від 05 листопада 2012 року, а тому посилання суду на те, що отримання орендної плати за цей період свідчить про прийняття позивачем додаткової угоди від 12 листопада 2021 року до договору оренди землі від 05 листопада 2012 року є безпідставними.

Тому за умов не підписання позивачем додаткової угоди від 12 листопада 2021 року до договору оренди землі від 05 листопада 2012 року немає підстав стверджувати, що між сторонами було погоджено всі істотні умови продовження дії договору оренди земельної ділянки від 05 листопада 2012 року, а отримання плати за користування земельною ділянкою за 2023 рік при неукладенні додаткової угоди не свідчить про схвалення орендодавцем умов даної додаткової угоди в цілому.

Крім того в постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року в справі № 671/2139/21 за аналогічних правовідносин сторін висловлена наступна правова позиція:

«Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання відповідача у касаційній скарзі щодо вчинення власником земельної ділянки конклюдентних дій, які свідчать про вчинення правочину, зокрема, отримання ОСОБА_1 орендної плати від ПП «Аграрна компанія 2004» за 2019-2021 роки, з огляду на таке.

Відповідно до частини другоїстатті 205 ЦК Україниправочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі.

Між тим,статтею 18 Закону України «Про оренду землі»договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій, бо такий договір не може бути зареєстрований.

З таких же висновків виходила Велика Палата Верховного Суду у пунктах 7.37, 7.38 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження№ 14-499цс19).

Отже, враховуючи конкретні встановлені судами обставини справи, що розглядається, колегія суддів не вбачає підстав для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 26 квітня2022 року у справі № 378/1194/20 (провадження № 61-20827св21), від 14 грудня 2022 року у справі № 394/85/21-ц (провадження № 61-9582св22) та від 11 травня 2023 року в справі № 357/3155/21 (провадження № 61-10293св22).

З огляду на встановлені у цій справі обставини непідписання позивачем додаткової угоди до договору оренди землі від 28 листопада 2015 року, висновок судів попередніх інстанцій про те, що його права підлягають захисту шляхом усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом повернення йому спірної земельної ділянки, що перебуває у користуванні відповідача без відповідної правової підстави, є законними та обґрунтованими».

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі №145/2047/16-ц.

Як встановлено в даній справі сторони договір оренди землі в письмовій формі не укладали, а тому згідно вищевикладеної правової позиції Верховного Суду в даних правовідносинах сторін виключається можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій та не вбачається підстав для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі.

Однак суд першої інстанції вказані обставини справи та досліджені докази оцінив неналежним чином та дійшов помилкових висновків про відмову в задоволенні позову з підстав укладеності між позивачем та АПНВП «Візит» додаткової угоди до договору оренди землі, внаслідок виконання обома сторонами угоди, отримання позивачем орендної плати за 2018 по 2023 рік.

З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про помилковість відмови в позові судом першої інстанції з вказаних в рішенні суду підстав, є обґрунтованими та приймаються до уваги судом апеляційної інстанції.

В той же час доводи апелянта про необхідність задоволення позову в спосіб, зазначений в позові, слід відхилити, оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального права, а в задоволенні позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора речових прав на нерухоме майно про реєстрацію слід відмовити у зв`язку із обранням позивачем неналежного способу захисту.

Керуючись ст. ст.374,376,382,384,389,390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 30 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В позові ОСОБА_1 до Агропромислового науково-виробничого підприємства «Візит», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Старосинявська селищна рада, про скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 28 жовтня 2024 року.

Судді А.М. Костенко

Р.С. Гринчук Т.В. Спірідонова