Рішення

від 16.10.2024 по справі 203/2105/24

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 203/2105/24

Провадження № 2/0203/1088/2024

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Колесніченко О.В.,

при секретарі Погрібному О.Ю.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Довженко О.В.,

відповідача ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції),

представника відповідача - адвоката Авраменка А.В. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі в загальному провадженні цивільну справу у паперовій формі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2014 року позивач пред`явила через суд зазначений позов до відповідача, посилаючись на те, що вони з відповідачем з 2021 року перебувають у шлюбі і є батьками малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте після народження дитини стосунки між ними, як подружжям погіршилися і вони припинили спільне проживання, позивачка з дитиною стала проживати окремо від відповідача, а відповідач жодного разу не бачився з дитиною, не цікавився нею, не спілкувався навіть телефоном, не цікавився її станом здоров`я, забезпеченням, не приймав участі у вихованні, не надає дитині матеріального забезпечення, натомість позивач самотужки виховує та утримує дитину, піклується про розвито дитини, влаштувавши її до НВК «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) - початкова школа «Казкова країна», піклується про здоров`я дитини, уклала декларацію з сімейним лікарем, тому, враховуючи у відповідача будь-якого інтересу до дитини та батьківських почуттів протягом більше ніж два роки та від виконання своїх батьківських обов`язків відносно доньки він ухиляється, позивач просила суд позбавити відповідача батьківських прав відносно його дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути з відповідача на свою користь на утримання доньки аліменти у розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи стягнення з дня подання цього позову та досягнення дитиною повноліття.

З відкриттям загального позовного провадження за ухвалою суду від 01 травня 2024 року, з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду цієї справи по суті на засадах диспозитивності проведена її письмова підготовка з потребою у витребуванні від органу опіки та піклування їх висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача, що виконано третьою особою 13 вересня 2024 року.

Відповідач за представництва адвоката Авраменка А.В, 22 травня 2024 року подав відзив, в якому позовні вимоги визнав лише в частині стягнення з нього аліментів на утримання доньки в розмірі 2000,00 грн. на місяць та до досягнення повноліття, не визнавши решти позовних вимог з підстав невідповідності фактичних обставин наведеним у позовній заяві, навівши на спростування доводів позивачки доводи про те, що з початку військової агресії рф м. Нікополь, де вони сім`єю мешкали, потерпала від постійних ворожих обстрілів, у зв`язку з чим дружина з новонародженою донькою за для їх безпеки виїхали до Республіки Польща, де перебували з літа 2022 року по березень 2024 року та весь цей час він перераховував їм кошти в середньому 2000,00 грн.-3000,00 грн. на місяць. Весь час перебування дружини з дитиною у Польщі вони постійно спілкувались телефоном, в тому числі з дитиною по відеозв`язку, позивачка надсилала фото та відео Поліни, він щодня бачив дитину за відеозв`язком та таким способом спілкувався з донькою, цікавився її розвитком та здоров`ям. Після повернення позивачки з донькою до м. Дніпра він неодноразово телефонував їй з проханням побачити дитину, проте через неприязні ставлення до нього ігнорує його дзвінки, та через особисту неприязнь не бажає, щоб відповідач бачився з дитиною. Натомість позбавлення батьківських прав це крайній захід впливу і допускається тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, проте позивачка жодних належних та допустимих доказів такої поведінки відповідача суду не надала, у зв`язку з чим в цій частині позову відповідач просив відмовити. Позовні вимог про стягнення аліментів лише у сумі 2000,00 грн. на місяць відповідач обґрунтовував наявністю у нього старшої дитини від попереднього шлюбу та стягнення на утримання старшої дитини за рішенням суду від 21 червня 2023 року саме такої суми, тому рівне стягнення однакової суми на обох дітей буде забезпечувати їх рівність, а також враховуватиме його, відповідача, матеріальне становище, що з початком війни значно погіршилося і він залишився без роботи.

Інших заяв по суті справи від сторін та третьої особи не надходило.

Ухвалою суду від 13 вересня 2024 року підготовче провадження закрите з призначенням судового розгляду справи.

В судовому засіданні позивач та представник позивачки позов підтримали повністю, наполягаючи на його задоволенні з наведених у позовній заяві підстав, пояснивши, що внаслідок постійних обстрілів міста Нікополь вона змушена була народжувати дитину у м. Дніпрі, проте просила відповідача переїхати до м. Дніпра з нею, але він відмовився. В подальшому у серпні 2022 року вони з дитиною за для безпеки доньки виїхали до Республіки Польща та повернулися до м. Дніпра у березні 2024 року, проте після їх повернення відповідач жодного разу не приїхав до дитини, хоча мешкає у м. Нікополі, навіть на день народження, перестав телефонувати та цікавитися дитиною, повідомивши, що має іншу жінку, з якою створив сім`ю. Дійсно, протягом часу перебування її з донькою у Польщі відповідач надсилав на її наполегливі прохання кошти на дитину, проте надісланих коштів було вкрай недостатньо навіть в Україні для хоча б мінімального забезпечення дитини, враховуючи, що через малий вік доньки позивачка не мала можливості працювати та мати власний дохід, а після їх повернення в Україну кошти до дитини не надавав. При цьому, саме вона телефонувала відповідачу і забезпечувала його спілкування з дитиною, тому він має фотографії та відео Поліни, проте жодного інтересу до дитини не проявляє, жодного разу не виявив бажання її побачити, хоча позивач жодним чином йому у цьому не перешкоджає, телефон та місце проживання її з дитиною йому відоме, проте про побачення з дитиною відповідач жодного разу не просив.

Відповідач та представник відповідача в судовому засіданні в режимі відеоконференції позов визнали лише в частині стягнення аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 в сумі 2000,00 грн. на місяць, та не визнали в іншій частині з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву. Також відповідач пояснив, що він не ухиляється від спілкування та виховання дитини, проте протягом двох років позивач перебувала з дитиною за кордоном, а після повернення в Україну до м. Нікополя повертатись не захотіла і через місяць подала позов про позбавлення його батьківських прав, тоді як він проживає у м. Нікополі, не має роботи та коштів, щоб їздити у м. Дніпро, та, крім того, він не виїжджає з м. Нікополя побоюючись неправомірних дій з боку представників ТЦК на блок постах у місті та на виїзді з міста, тому не має можливості прибувати у м. Дніпро за місцем мешкання позивачки де вона та її мати вкрай негативно до нього ставляться, що не сприятиме нормальному спілкуванню з дитиною.

Третя особа, будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, в судове засідання представника не направила та у поданих заявах клопотала про розгляд справи у їх відсутності з ухваленням рішення в інтересах дитини та з урахуванням наданого висновку органу опіки та піклування.

Свідок ОСОБА_5 , будучи допитаною судом під присягою, в судовому засіданні показала, що є сусідкою позивачки в будинку по АДРЕСА_1 , тому знає позивачку близько 20 років, та з весни 2024 року, тобто більше ніж півроку, бачить майже щодня лише її з дитиною Поліною, батька дитини не бачила жодного разу. Також жодного разу не бачила, щоб чоловік ОСОБА_6 приїжджав до дитини або до їх сім`ї.

Свідок ОСОБА_7 , будучи допитаною судом під присягою, в судовому засіданні показала, що є матір`ю позивачки та тещею відповідачу. ОСОБА_6 народжувала доньку у м. Дніпрі, проте з пологового будинку відповідач її не приїхав забирати, а приїхав його батько і відвіз до м. Нікополя. 13 липня 2022 року вона забрала дочку ОСОБА_6 з онукою ОСОБА_4 з міста Нікополя до міста Дніпра через постійні обстріли м. Нікополь, зять з ними не захотів їхати з м. Нікополя. В серпні 2022 року вона вивезла ОСОБА_6 з дитиною до Республіки Польща за для їх безпеки. Жодного разу відповідач не приїжджав з метою побачити дитину і дружину, навіть на ОСОБА_8 , а після повернення дочки з онукою до м. Дніпра у березні 2024 року також жодного разу не приїхав до дитини, щоб хоча б її побачити, поспілкуватися, не проявляв інтересу взагалі до доньки. Протягом перебування ОСОБА_6 з дитиною у Польщі відповідач дійсно матеріально допомагав, але цих коштів не вистачало навіть на мінімальне забезпечення дитини, тому весь тягар матеріального утримання ліг на її плечі. Наразі дитина ходить у дитячий садок, проте відповідач цим питанням не переймався, не цікавився здоров`ям дівчинки, навіть не намагається спілкуватися з донькою, взагалі байдуже ставиться до дитини. Приблизно у 2023 році відповідач пропонував ОСОБА_6 повернутися до нього у м. Нікополь, категорично заперечуючи переїзд в інше, більш безпечне місто, зокрема, у м. Дніпро, до жовтня 2023 року телефонував їй, спілкувалися. А приблизно в жовтні 2023 року відповідач повідомив позивачку, що буде з нею розлучатись, оскільки знайшов іншу жінку, після чого вони перестали спілкуватися і він з дитиною більше не спілкувався, не приїжджав.

Свідок ОСОБА_9 , будучи допитаною судом під присягою, в судовому засіданні показала, що є подругою сім`ї ОСОБА_6 та ОСОБА_10 та з ОСОБА_6 знайома з 2014 року, вони мають дітей одного віку з Поліною, тому тісно спілкуються, особливо після повернення ОСОБА_6 з Польщі. Так, коли почалася війна у м. Нікополі стало перебувати дуже небезпечно, через що ОСОБА_6 з донькою приїхали до батьків ОСОБА_6 у м. Дніпро, проте ОСОБА_10 з ними не поїхав і залишився в м. Нікополі, а в серпні 2022 року позивачка з донькою виїхали до Польщі і повернулися у березні 2024 року. Протягом часу перебування ОСОБА_6 у Польщі ОСОБА_10 їй телефонував, спілкувався з нею та дитиною по відеозв`язку, про що вона розповідала, проте спроб побачитися, хоча б у м. Львові, з боку ОСОБА_10 не було, а після повернення в м. Дніпро відповідач взагалі не приїжджав до дитини жодного разу, хоча ОСОБА_6 цьому не перешкоджала.

Суд, вислухавши сторони та їх представників, представника третьої особи на стороні позивача, показання свідків, дослідивши наявні письмові докази, дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з встановлених у судовому засіданні наступних обставин.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_11 з 09 жовтня 2021 року перебували у шлюбі, зареєстрованому в чиненням актового запису № 882 Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), що розірваний на підставі рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 липня 2024 року, що не оскаржувалось та набрало законної сили.

Від шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дитина - ОСОБА_2 , про що Центром надання адміністративних послуг Слобожанської селищної ради вчинено актовий запис № 42 та Нікопольським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) 03 травня 2022 року видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 21).

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2024 року, що набрало законної сили 18 липня 2024 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання в розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, починаючи з 17 квітня 2024 року та до досягнення дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 включно.

На виконання вказаного рішення 12 серпня 2024 року відкрите виконавче провадження Нікопольським відділом ДВС у Нікопольському районі Дніпропетровської області.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2023 року, що набрало законного сили 22 липня 2023 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_12 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 2000,00 грн. щомісячно, з індексацією відповідно до закону, починаючи стягнення з 22 лютого 2023 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.96-98).

Вказане рішення звернуте до примусового виконання з відкриттям 09 лютого 2024 року виконавчого провадження Нікопольським відділом ДВС у Нікопольському районі Дніпропетровської області.

За даними витягу з реєстру Дніпровської територіальної громади станом на 12 березня 2024 року ОСОБА_1 , зареєстрована в квартирі АДРЕСА_2 з 11 листопада 2008 року, а ОСОБА_2 в цій квартирі зареєстрована 12 березня 2024 року (а.с.12, 22).

Відповідач ОСОБА_2 зареєстрований з 14 грудня 2010 року в будинку АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою Відділу реєстрації та обліку громадян управління адміністративних послуг та дозвільних процедур Нікопольської міської ради від 12 березня 2019 року № 1326 (а.с.15).

За даними довідки № 2 від 28 березня 2024 року приватного закладу Навчально-виховний комплекс «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) початкова школа «Казкова країна» (вул. Драгоманова, 50, м. Дніпро) дитина ОСОБА_3 відвідує заклад з лютого 2024 року (а.с.10).

01 квітня 2024 року позивачкою укладена декларація про вибір лікаря, який надає первинну м медичну допомогу дитині ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.16).

Також судом встановлено, що з 13 липня 2022 року позивач з малолітньою донькою сторін Поліною виїхали з м. Нікополь спочатку до м. Дніпра, а в серпні 2022 року - до Республіки Польща, де перебували до початку березня 2024 року, коли повернулися до м. Дніпра, що визнано сторонами в судовому засіданні та повністю узгоджується з показами свідків.

Крім того, в судовому засіданні сторонами визнано та опосередковано підтверджується доданими фотографіями (а.с.59-71), що до жовтня 2023 року позивач та відповідач регулярно спілкувалися засобами телефонного та відеозв`язку, та відповідач мав регулярне відеоспілкування з донькою, та надсилав щомісяця з липня 2022 року по березень 2024 року в середньому 2000,00 грн.- 3000,00 грн. на місяць, що підтверджується також квитанціями на а.с.75-93.

В подальшому між сторонами, як подружжям, стосунки погіршилися, що призвело до припинення спілкування та звернення позивачки до суду з позовом про розірвання шлюбу у квітні 2024 року, а також що вплинуло на спілкування відповідача не тільки з позивачкою, а і з дитиною.

За висновком, затвердженим розпорядженням голови Центральної адміністрації Дніпровської міської ради № 416-р від 13 вересня 2024 року, орган опіки та піклування вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.188, 189-191). Разом з тим, до висновку не додані документи на підтвердження дійсної профілактичної та попереджувальної роботи з відповідачем, як і доказів, які свідчать про систематичність, умисел та зневагу до своїх батьківських обов`язків відносно дитини.

Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1998 та яка набула чинності для України 27.09.1991, батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Стверджуючи ці положення, ч. 2 ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України встановлюють обов`язок батьків утримувати дітей до їх повноліття.

У ст. 150 СК України (ч.1, 3) встановлені обов`язки батьків виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного Кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо він, вона ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Відповідно до роз`яснень, даних в п.п.15,16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» №3 від 30 березня 2007 року, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до ст.9 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року (набрала чинності для України 27 вересня 1991 року), дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

З аналізу наведених норм матеріального права слідує, що позбавлення батьківських прав є крайньою мірою, і ця міра застосовується судом тоді, коли всі інші заходи впливу виявились безрезультатними. Звідси, пред`явленню позову про позбавлення батьківських прав передує велика профілактична, попереджувальна робота з неблагополучними батьками. Для позбавлення батьківських прав мало впевнитися в невиконанні обов`язків по вихованню. Належить також встановити, що батько ухиляється від їх виконання, що таким буде лише за встановлення його впертого та систематичного, незважаючи на всі міри попередження, продовження невиконання свого батьківського обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено у численних постановах Верховного Суду: від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц (провадження № 61-4022св19); від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18); від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19); від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19); від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20 та інших).

Наведене також узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462 св 20) та у постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 755/17233/16-ц (провадження № 61-7070 св 24).

Вирішуючи спір у даній справі судом встановлено, що між сторонами у справі виникли неприязні взаємини з приводу обставин подружньої зради відповідачем позивачки, коли вона перебувала з дитиною за кордоном, шукаючи порятунку від війни в Україні з боку військ рф, що визнали сторони у справі, та побоювання відповідача виїжджати з міста Нікополь, що узгоджується з показаннями усіх свідків, які показали, що з липня 2022 позивачка з дитиною не проживали з відповідачем спочатку через вимушений виїзд за кордон, а після повернення напочатку березня 24 року до м. Дніпра - внаслідок розпаду сім`ї, тому доводи позивачки та її представника про ухилення від спілкування відповідача з дитиною до березня 2024 року суд відхиляє, оскільки за таких обставин відповідач не мав можливості особистої зустрічі з дитиною та мав лише можливість спілкування телефоном та через відеозв`язок, що фактично і мало місце, щонайменше до жовтня 2023 року. При цьому, вже в квітні 2024 року позивач пред`явила цей позов про позбавлення батьківських прав відповідача відносно доньки Поліни, майже одночасно з позовом про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на своє утримання, що підтверджує наявність особистісного конфлікту між сторонами, а не про ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

Доводи позивача про неналежне матеріальне утримання дитини не свідчить про ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до ст. 164 СК України, оскільки з матеріалів справи вбачається регулярні грошові перекази на користь позивачки, а сама по собі недостатність коштів не свідчить про ухилення від матеріального забезпечення дитини, оскільки спір про розмір утримання відноситься до аліментних правовідносин.

Також суд приймає до уваги обставини віку дитини та тривалість відсутності позивачки з дитиною разом з відповідачем (з чотирьох місячного віку до одного року дев`яти місяців) з об`єктивних причин, а не через його ухилення чи небажання участі у вихованні дитини. Фізична неможливість спілкування батька з донькою через проживання на відстані один від одного не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, а свідчить про відсутність емоційного зв`язку між ними.

Встановлена у судовому засіданні і визнана сторонами наявність конфлікту між колишнім подружжям (батьками дитини) і припинення спілкування, свідчить про те, що такі обставини створювали певні труднощі у реалізації відповідачем прав батька у достатньо короткий проміжок часу з березня 2024 року до часу подання позову у квітні 2024 року, а дитина та забезпечення і реалізація її найвищих інтересів через це стали заручниками зіткнення особистісних мотивів матері і батька, що в сукупності спростовує твердження позивача про прямий умисел відповідача на ухилення від спілкування та виховання дитини, зокрема, неприбуття до дитини на день народження (коли позивачкою 17 квітня 2024 року поданий позов про розірвання шлюбу).

Розв`язуючи спір, суд не може прийняти до уваги висновок органу опіки та піклування, затверджений розпорядженням голови Центральної адміністрації ДМР від 13 вересня 2024 року № 416-р, складений відповідно до ст. 19 СК України, про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки висновок не містить викладення обставин, які б свідчили про умисне невиконання батьком своїх батьківських обов`язків відносно малолітньої дитини щодо утримання, виховання, спілкування, а містить лише опис характеристики матері дитини та письмових пояснень ОСОБА_7 , ОСОБА_14 , ОСОБА_5 про те, що вони бачать лише ОСОБА_1 з дитиною та бабусею і дідусем, тоді як вказаний висновок взагалі не містить жодних даних про батька, його місце проживання, рід занять, характер та тривалість відсутності спілкування його з дитиною, наявність чи відсутність перешкод (об`єктивних чи суб`єктивних) у такому спілкуванні та участі у вихованні, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про неповне з`ясування фактичних обставин третьою особою при розгляді даного питання. Крім того, належить відзначити, що висновок не містить посилання на норму права, передбачену СК України, на підставі якої особа позбавляється батьківських, а містить лише загальне посилання на статті 19, 150, 164, 180 СК України, що є недопустимим, оскільки вказана стаття передбачає виключний конкретний перелік підстав у частині 1 статті, кожна з яких як підстава для позбавлення таких прав повинна доводитися відповідними доказами.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, та достатність і взаємний зв`язок їх в сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову згідно п.2 ч.1 ст. 164 СК України, виходячи з того, що в судовому засіданні не знайшли підтвердження доказами відповідно до ст. ст. 76, 77, 79 ЦПК України факти систематичних, свідомих умисних діянь, тобто ухилення, батька від виконання обов`язків з виховання дитини, незважаючи на всі заходи попередження, та продовження ним не виконання своїх батьківських обов`язків.

Вирішуючи решту заявлених позовних вимог, судом встановлено, що домовленості (договору) щодо стабільної сплати аліментів на утримання дитини між сторонами у даній справі досягнуто не було, разом з тим, обов`язок по утриманню дитини є безумовним, виникає в результаті народження дитини з моменту її народження та покладається законом рівною мірою на обох батьків, не пов`язаний із матеріальним становищем особи, до якої заявлено матеріально-правову вимогу про стягнення аліментів, а тому вбачаються усі підстави для присудження до стягнення з відповідача за цим позовом на користь малолітньої дитини аліментів на її утримання на ім`я її матері - ОСОБА_1 .

Положеннями ст. 180 Сімейного кодексу України визначено, що батьки зобов`язані утримувати своїх неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття.

Відповідно до ст. 1, 2 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов`язані забезпечити дітям умови для достатнього фізичного, духовного та культурного розвитку.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

За приписами ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 3, ст. 4, ст. 5 Конвенції про права дитини 20.11.1989 року, держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних та інших заходів для здійснення прав, визнаних у цій Конвенції. Держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов`язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім`ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

Статтею 182 СК України, встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років становить 3 196 грн.

Відтак, при вирішенні питання щодо присудження до сплати аліментів та їх розміру, суд враховує згідно ст. 182 СК України матеріальне становище малолітньої дитини, яка потребує піклування, утримання, мешкає разом із матір`ю, перебуває на її утриманні, а також стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, який є працездатним, не має у власності нерухомого майна, має на утриманні: страшу малолітню доньку ОСОБА_15 , на яку має сплачувати аліменти у 2000,00 грн. на місяць, а також ОСОБА_1 до досягнення молодшою донькою Поліною трирічного віку, на утримання якої має сплачувати 1/6 частину усіх видів заробітку (доходу) до 22 квітня 2025 року, а також інші обставини, що мають істотне значення, зокрема, розмір прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, суд приходить до висновку, що справедливим та співмірним буде визначити аліменти на утримання другої малолітньої дитини в розмірі 1/6 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму та не більше 10 (десяти) прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, які підлягають стягненню з відповідача на користь дитини ОСОБА_16 на ім`я її матері, яка в її інтересах пред`явила позов.

В той же час, твердження представника позивача щодо можливості відповідача сплачувати аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частки суд відхиляє, оскільки під час розгляду справи судом встановлена наявність інших утриманців за рішеннями, судів, у зв`язку з чим сукупний розмір стягнень не може перевищувати згідно ст. 70 СК України 70 відсотків заробітної плати (доходу).

Також суд відхиляє доводи відповідача про визначення аліментів у твердій грошовій сумі, оскільки за вимогами ч.3 с .181 СК України право вибору способу виконання обов`язку з утримання дитини належить тому з батьків, разом з яким проживає дитина.

Зважаючи на встановлені в судовому засіданні обставини позов підлягає задоволенню лише в частині стягнення аліментів на утримання дитини в розмірі 1/6 частки усіх видів заробітку (доходу) з часу пред`явлення позову та до досягнення дитиною повноліття.

За правилами ст.141 ЦПК України судові витрати належить віднести на рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 11-13, 81, 141, 209, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задовольнити частково.

Стягувати з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ,), на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в особі її матері ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_4 ) , аліменти в розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 25 квітня 2024 року та до досягнення дитиною повноліття.

В задоволенні решти позовних вимог про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Рішення в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню в межах місячних платежів.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ,) на користь держави судовий збір в сумі 1211,20 грн. (тисячу двісті одинадцять гривень 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 25 жовтня 2024 року.

Суддя О.В. Колесніченко