Постанова

від 12.02.2025 по справі 203/2105/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1839/25 Справа № 203/2105/24 Суддя у 1-й інстанції - Колесніченко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 48

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,

суддів - Городничої В.С., Красвітної Т.П.,

при секретарі - Лопаковій А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 16 жовтня 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, у період якого народилася малолітня дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначає, що після народження дитини стосунки між ними, як подружжям погіршилися і вони припинили спільне проживання, вона з дитиною стала проживати окремо від відповідача, який жодного разу не бачився з дитиною, не цікавився нею, її станом здоров`я та забезпеченням, не приймав участі у вихованні, отже, не надає дитині матеріального забезпечення.

Вона самотужки виховує та утримує дитину, піклується про її розвиток, влаштувавши її до НВК «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) - початкова школа «Казкова країна», піклується про здоров`я дитини, уклала декларацію з сімейним лікарем, у відповідача будь-якого інтересу до дитини та батьківських почуттів протягом більше ніж два роки не має, останній ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків відносно доньки.

Враховуючи викладене, просила позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно його дитини та стягнути на утримання доньки аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи стягнення з дня подання цього позову та досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 16 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в особі її матері ОСОБА_1 аліменти у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 25 квітня 2024 року та до досягнення дитиною повноліття.

В задоволенні решти позову відмовлено.

Рішення в частині стягнення аліментів допущено до негайного виконання в межах місячного платежу.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1211,20 грн.

Рішення суду мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову в частині позбавлення батьківських прав, оскільки враховуючи інтереси перш за все дитини, під час розгляду справи судом не встановлено, а матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження того, що батько ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, систематично й позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батьків так і для дитини, тому відсутні правові підстави для застосування до відповідача такого виняткового заходу, як позбавлення батьківських прав.

Задовольняючи позов в частині стягнення аліментів суд першої інстанції виходив із наявності достатніх правових підстав для покладення на батька обов`язку утримувати малолітню доньку, оскільки відповідач будучи працездатною особою має можливість надавати таку допомогу й визначений судом розмір аліментів забезпечить право дитини на нормальний життєвий рівень, мінімально достатній для її фізичного, морального, культурного і соціального розвитку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не з`ясував всіх обставин у справі та безпідставно відмовив у задоволенні позову в частині позбавлення відповідача батьківських прав, не звернувши уваги на протиправну поведінку батька по відношенню до своєї дитини. Вважає, що рішення суду суперечить саме інтересам малолітньої дитини. Вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині відмови у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Від шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дитина ОСОБА_2 .

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, починаючи з 17 квітня 2024 року та до досягнення дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 включно.

На виконання вказаного рішення суду 12 серпня 2024 року відкрите виконавче провадження.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2023 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 2000,00 грн. щомісячно, з індексацією відповідно до закону, починаючи стягнення з 22 лютого 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.

Вказане рішення звернуте до примусового виконання з відкриттям 09 лютого 2024 року виконавчого провадження.

За даними витягу з реєстру Дніпровської територіальної громади станом на 12 березня 2024 року ОСОБА_1 , зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 з 11 листопада 2008 року, а ОСОБА_2 в цій квартирі зареєстрована 12 березня 2024 року.

ОСОБА_2 зареєстрований з 14 грудня 2010 року в будинку АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою Відділу реєстрації та обліку громадян управління адміністративних послуг та дозвільних процедур Нікопольської міської ради від 12 березня 2019 року № 1326.

За даними довідки № 2 від 28 березня 2024 року приватного закладу Навчально-виховний комплекс «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) початкова школа «Казкова країна» (вул. Драгоманова, 50, м. Дніпро) дитина ОСОБА_7 відвідує заклад з лютого 2024 року.

01 квітня 2024 року ОСОБА_1 укладена декларація про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу дитині ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З 13 липня 2022 року ОСОБА_1 з малолітньою донькою сторін ОСОБА_8 виїхали з м. Нікополь спочатку до м. Дніпра, а в серпні 2022 року до Республіки Польща, де перебували до початку березня 2024 року, коли повернулися до м. Дніпра.

Крім того, в судовому засіданні сторонами визнано та опосередковано підтверджується доданими фотографіями (а.с.59-71), що до жовтня 2023 року позивач та відповідач регулярно спілкувалися засобами телефонного та відеозв`язку, та відповідач мав регулярне відеоспілкування з донькою, та надсилав щомісяця з липня 2022 року по березень 2024 року в середньому 2000,00 грн.- 3000,00 грн. на місяць, що підтверджується також квитанціями (а.с.75-93).

В подальшому між сторонами, як подружжям, стосунки погіршилися, що призвело до припинення спілкування та звернення позивача до суду з позовом про розірвання шлюбу у квітні 2024 року, а також що вплинуло на спілкування відповідача не тільки з позивачем, а і з дитиною.

За висновком, затвердженим розпорядженням голови Центральної адміністрації Дніпровської міської ради № 416-р від 13 вересня 2024 року, орган опіки та піклування вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом з тим, до висновку не додані документи на підтвердження дійсної профілактичної та попереджувальної роботи з відповідачем, як і доказів, які свідчать про систематичність, умисел та зневагу до своїх батьківських обов`язків відносно дитини.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини 1, 2 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина 2 статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини(параграф 57, 58).

Європейський суд з прав людини також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛвід 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява№ 2091/13).

У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) Європейський суд з прав людини також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17.

Суд першої інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дітей на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків судом не встановлено і позивачем не доведено.

Встановивши відсутність свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення його батьківських прав відносно доньки ОСОБА_2 , 2022 року народження.

При цьому судом не було встановлено, а позивачем не доведено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з донькою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Навпаки, як правильно встановив суд першої інстанції, відповідач заперечував вимоги позивача та пояснював, що бажає виховувати дочку, зустрічатися з нею та доглядати її. Такий факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав свідчить про його інтерес до дитини і бажання брати участь у її вихованні.

Разом з тим, особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

У даній справі позбавлення батьківських прав відповідача відносно доньки ОСОБА_2 не відповідає інтересам самої дитини, оскільки обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків не знайшли свого підтвердження.

Колегія суддів погоджується з висновками суду про відсутність достатніх правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав як і гострої соціальної необхідності у цьому, тому такий захід впливу не є необхідним. Разом з цим, докази, подані позивачем, не свідчать про свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах дитини.

Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим або суперечить інтересам дитини.

Суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги висновок органу опіки та піклування, затверджений розпорядженням голови Центральної адміністрації ДМР від 13 вересня 2024 року № 416-р, складений відповідно до статті 19 СК України, про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки висновок не містить викладення обставин, які б свідчили про умисне невиконання батьком своїх батьківських обов`язків відносно малолітньої дитини щодо утримання, виховання, спілкування, а містить лише опис характеристики матері дитини та письмових пояснень ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про те, що вони бачать лише ОСОБА_1 з дитиною та бабусею і дідусем, тоді як вказаний висновок взагалі не містить жодних даних про батька, його місце проживання, рід занять, характер та тривалість відсутності спілкування його з дитиною, наявність чи відсутність перешкод (об`єктивних чи суб`єктивних) у такому спілкуванні та участі у вихованні, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про неповне з`ясування фактичних обставин третьою особою при розгляді даного питання. Крім того, висновок не містить посилання на норму права, передбачену СК України, на підставі якої особа позбавляється батьківських, а містить лише загальне посилання на положення статті 19, 150, 164, 180 СК України, що є недопустимим, оскільки вказана стаття передбачає виключний конкретний перелік підстав у частині 1 статті, кожна з яких як підстава для позбавлення таких прав повинна доводитися відповідними доказами.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, та достатність і взаємний зв`язок їх в сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову згідно пункту 2 частини 1 статті 164 СК України, виходячи з того, що під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження факти систематичних, свідомих умисних діянь, тобто ухилення, батька від виконання обов`язків з виховання дитини, незважаючи на всі заходи попередження, та продовження ним не виконання своїх батьківських обов`язків.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про недоцільність позбавлення батька батьківських прав щодо малолітньої доньки, з урахуванням встановлених у цій справі обставин.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його дочки, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки висновок органу опіки та піклування не містить посилання на норму права, передбачену Сімейним кодексом України, на підставі якої особа позбавляється батьківських прав, а містить лише загальне посилання на статті 19, 150, 164, 180 Сімейного кодексу України, що суперечить положенням Сімейного кодексу України, яким передбачено виключний конкретний перелік підстав, кожна з яких як підстава для позбавлення таких прав повинна доводитися відповідними доказами.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач не виконує свої батьківські обов`язки, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказані доводи не можуть бути підставною для скасування рішення суду й простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька призвела до розриву зв`язків між ним та дитиною, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її батька, то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька батьківських прав щодо його доньки. Особливо в ситуації, коли батько наполегливо вказує, що він хоче відновити та не бажає розвивати стосунки зі своєю донькою.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на наявну протиправну поведінку батька щодо дитини, яка суперечить інтересам самої дитини, не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки скаржником не надано суду належних до допустимих доказів на підтвердження протиправної поведінки батька щодо дитини у розумінні норм цивільно-процесуального законодавства України.

Посилання скаржника на безпідставну відмову у позові, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки згідно норм Сімейного Кодексу України мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини й при розгляді справ щодо позбавлення батьківських прав суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Фактично аргументи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо вирішення спору, однак колегія суддів звертає увагу, що вони спростовуються матеріалами справи, наведеними нормами права та встановленими судом першої інстанції обставинами справи, яким надана належна оцінка під час розгляду справи.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно статті 141 ЦПК України, судові витрати, у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 16 жовтня 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 12 лютого 2025 року

Повний текст судового рішення складено 21 лютого 2025 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

Т.П. Красвітна