Рішення

від 28.10.2024 по справі 716/1457/24

ЗАСТАВНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 716/1457/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.10.2024 Заставнівський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді Стрільця Я.С.

з участю секретаря судових засідань Шафер В.В.,

представника позивача адвоката Таргонія В.М.,

представника відповідача адвоката Войцеховської Н.Я.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Заставна цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в якій просить постановити рішення, яким стягнути з відповідача на свою користь 300 000 грн і якості відшкодування моральної шкоди.

Підставою для звернення до суду із даною позовною заявою є та обставина, що 19.11.2021 в Вінницькій області в смт. Глухівці на вул. Привокзальна, 2 на відстані 40 від зупиночної платформи станції «Глухівці» його син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , загинув від отримання травм внаслідок наїзду на нього потягу. За вказаним фактом ДТП правоохоронними органами внесено відповідні відомості до ЄРДР та проведено досудове розслідування. Відповідач як власник джерела підвищеної небезпеки несе відповідальність за смерть його сина. На даний час склалися обставини, які спонукають позивача звернутися до суду для вирішення вказаного спору, оскільки він зазнав моральної шкоди внаслідок зазначеного.

Ухвалою судді Заставнівського районного суду Чернівецької області від 15.07.2024 відкрито провадження у вказаній справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

29.07.2024 представником відповідача АТ «Українська залізниця» адвокатом Войцеховською Н.Я. через модуль ЄСІТС «Електронний суд» подано до суду відзив на позовну заяву, разом з доказами направлення його позивачу, у якому вона просить суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до АТ «Українська залізниця» в повному обсязі.

02.09.2024 представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Таргоній В.М. через модуль ЄСІТС «Електронний суд» подано до суду клопотання про доручення додаткових доказів, а саме постанови про закриття кримінального провадження від 31.03.2021.

16.09.2024 представником відповідача АТ «Українська залізниця» адвокатом Войцеховською Н.Я. через модуль ЄСІТС «Електронний суд» подано до суду додаткові письмові пояснення по справі.

Представник позивача адвокат Таргоній В.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав вказаних в позовній заяві та просив їх задовольнити.

Представник відповідача адвокат Войцеховська Н.Я. в судовому засіданні просила суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог виходячи з обставин викладених у відзиві.

За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтями 12, 13 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши відзив та подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року в Хмельницькому районі Вінницької області в селищі Глухівці помер ОСОБА_2 у віці 57 років, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 23 листопада 2021 року виконавчим комітетом Горішньошеровецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, актовий запис № 116 (а. с. 11).

Відповідно до довідки про причину смерті № 155 від 20.11.2021 (а. с. 7) смерть ОСОБА_2 настала внаслідок отримання відкритої черепно-мозкової травми.

Як вбачається з дозволу на видачу трупа від 19.11.2021 (а. с. 13) тіло ОСОБА_2 у відповідності до вимог ч.4 ст. 238 КПК України для поховання видано батькові ОСОБА_1 .

Факт родинних стосунків між померлим та позивачем як сином та батьком підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 виданого 24.03.2008 відділом реєстрації актів цивільного стану Заставнівського районного управління юстиції Чернівецької області (а. с. 10).

Постановою слідчого відділу СУ ГУНП у Вінницькій області майора поліції Степанюка О.А. від 31 березня 2021 року, кримінальне провадження № 12021020000001267, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань ІНФОРМАЦІЯ_3 року, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, закрито за відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України (а. с. 48-49).

Зі змісту постанови вбачається, що відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 155 від 18.12.2021, трупа ОСОБА_2 виявлено сполучну травму - розтрощення голови, відкритий перелом лівої плечової кістки, закритий перелом лівого передпліччя, рвані рани нижньої губи, шиї, множинні садна. Виявлені ушкодження, що складають сполучну травму прижиттєві, виникли від тупих твердих предметів зі значною силою, не виключаючи, о 7 год. 30 хв. 19.11.2021, на що вказує ступінь розвитку трупних явищ, за обставин залізничної травми, при наїзді залізничним транспортом, як на те вказано у обставинах справи у постанові, та на що вказує секційна картина (розтрощення черепу, забруднення чорною маслянистою речовиною тощо).

Смерть ОСОБА_2 настала від сполучної травми голови та лівої верхньої кінцівки, з розчавленням голови, переломами кісток лівої верхньої кінцівки. Вказана сполучна травма є тяжким тілесним ушкодженням за ознакою небезпеки для життя в момент її заподіяння. Між сполучною травмою та смертю ОСОБА_2 прямий причинний зв`язок. Слідів волочіння чи переїзду колесами через тіло ОСОБА_2 не виявлено.

Відповідно до судово-медичної експертизи одягу та взуття від трупа ОСОБА_2 № 185, 186 від 31.12.2021, встановлено, що при дослідженні черевиків потерпілого ОСОБА_2 , на їх підошвах слідів ковзання не виявлено.

При дослідженні одягу потерпілого ОСОБА_2 на куртці, джемпері та сорочці виявлені численні пошкодження у вигляді розривів різної форми та розмірів, а також сліди тертя внаслідок ковзання одягу об виступаючі частини потягу та по покриттю залізничної колії.

Враховуючи напрямок та характер пошкоджень на одязі потерпілого в момент первинного контакту потерпілий знаходився у вертикальному (або близькому до нього) положенні, був розташований спиною та правим боком до виступаючих частин потягу.

При дослідженні одягу потерпілого, на сорочці потерпілого виявлені сліди нашарувань паливно-мастильних матеріалів.

Враховуючи вищевикладені висновки судово-медичних експертиз, достовірно встановлено, що потерпілий ОСОБА_2 тілесні ушкодження, які призвели до його смерті, отримав в наслідок залізничної травми перебуваючи при цьому у вертикальному положенні.

Одночасно згідно протоколу огляду місця події, вказана пригода сталася на колійному залізничному сполученні, за межами місць де дозволено переходити залізничні колії.

Органом досудового розслідування також встановлено, що в даній ситуації ОСОБА_2 мав діяти згідно п. п. 2.1, 2.2, 2.3, 2.5, 2.6, 2.20 «Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України», де вказано наступне. Зокрема, пішоходам дозволяється переходити залізничні колії тільки у встановлених місцях (пішохідні мости, переходи, тунелі, переїзди тощо); перед тим, як увійти в небезпечну зону (ступити на колію), потрібно впевнитись у відсутності поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо); при наближенні поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо) треба зупинитись поза межами небезпечної зони, пропустити його і, впевнившись у відсутності рухомого складу, що пересувається по сусідніх коліях, почати перехід; пішоходам забороняється: ходити по залізничних коліях та наближатися до них на відстань менше п`яти метрів; переходити і перебігати через залізничні колії перед поїздом (або локомотивом, вагоном, дрезиною тощо), що наближається, якщо до нього залишилося менше ніж 400 м; знаходитись на об`єктах залізничного транспорту в стані алкогольного сп`яніння.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У статті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перш статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно зі статтями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Положення статті 23 ЦК України передбачають, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22).

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Таким чином, розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Відповідно до роз`яснень, наведених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно зі статтею 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини.

Статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що право кожного на життя охороняється законом.

Частинами першої та другої статті 281 ЦК України визначено, що фізична особа має невід`ємне право на життя. Фізична особа не може бути позбавлена життя.

За змістом статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини 2 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно з положенням статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 461/8496/15-ц суд зазначив, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, слід враховувати вимоги статей 1166, 1187 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Шкода, завдана внаслідок ДТП, з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 760/28302/18-ц, та від 02 листопада 2020 року у справі № 133/1238/17.

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (частина друга статті 1193 ЦК України).

Оскільки власником залізничного транспорту, який був учасником ДТП є Акціонерне товариство «Українська залізниця», а машиніст вказаного транспорту перебував з ним в трудових відносинах, то саме Акціонерне товариство «Українська залізниця» має нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини особи, яка таку шкоду завдала. Дана обставина визнана сторонами в судовому засіданні, а тому доказуванню не ідлягає.

У постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 450/4163/18 Верховний Суд зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Суд враховує, що в даному випадку мала місце груба необережність потерпілого, який в порушення вимог Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України перебував на залізничній колії, що за нормами частини другої статті 1193 ЦК України є підставою для зменшення розміру відшкодування за завдану шкоду.

Як вже зазначалося раніше, відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 2.3, 2.6 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 19.02.1998 №54, пішоходам дозволяється переходити залізничні колії тільки у встановлених місцях (пішохідні мости, переходи, тунелі, переїзди тощо); перед тим, як увійти в небезпечну зону (ступити на колію), потрібно впевнитись у відсутності поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо). При наближенні поїзда до перону або платформи громадяни повинні стежити за звуковими сигналами, що подаються з локомотива, моторвагонного рухомого складу та іншого спеціального самохідного рухомого складу, уважно слухати оповіщення, що передаються по гучномовного зв`язку; при наближенні поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо) треба зупинитись поза межами небезпечної зони, пропустити його і, впевнившись у відсутності рухомого складу, що пересувається по сусідніх коліях, почати перехід.; переходити і перебігати через залізничні колії перед поїздом (або локомотивом, вагоном, дрезиною тощо), що наближається, якщо до нього залишилося менше ніж 400 м.

Дотримання зазначених Правил не вимагає від пішоходів особливих зусиль, певних навичок чи здібностей.

Визначаючи розмір моральної шкоди, який підлягає до стягнення з відповідача, суд також враховує, що пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)», роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тощо. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2020 року по справі № 752/17832/14-ц наголосила, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, §62, 12.07.2007).

Отже, враховуючи вищевикладені обставини, приймаючи до уваги обставини смерті ОСОБА_2 внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, допущення ним грубої необережності, що полягала в порушенні низки пунктів Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, водночас враховується, що позивач ОСОБА_1 (батько) втратив рідну людину (сина) ОСОБА_2 , що дійсно завдало йому моральної шкоди в зв`язку з втратою звичних життєвих зв`язків та необхідністю вживати додаткових заходів до захисту своїх прав, тому суд вважає розумним та обґрунтованим розміром моральної шкоди, яка підлягає до стягнення з відповідача, визначити в розмірі 100 000 грн 00 коп.

Такий розмір шкоди звісно є суто оціночним поняттям та жодним чином не може бути рівнозначним втраті якої зазнав позивача, однак частково зможе компенсувати йому завдану моральну шкоду.

Доводи представника відповідача АТ «Українська залізниця» щодо відсутності вини відповідача, що унеможливлює стягнення шкоди із підприємства, є безпідставними з огляду на таке.

Особливі правила статті 1187 ЦК України застосовуються тоді, коли шкоду завдано джерелом підвищеної небезпеки. Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини.

Згідно з частиною п`ятою статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Оскільки, АТ «Українська залізниця» є законним володільцем джерела підвищеної небезпеки, саме воно є суб`єктом, який несе відповідальність за завдану джерелом підвищеної небезпеки шкоду.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами частини 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку з частковим задоволенням позову, з відповідача - Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави належить стягнути судовий збір у розмірі 1500 грн (1,5% від ціни позову 300000 грн = 1500 грн).

Решту судових витрат слід віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 246, 259, 263 - 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 100 000 (сто тисяч) гривень відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернівецького апеляційного суду через Заставнівський районний суд Чернівецької області.

Повне найменування та ім`я сторін та інших учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт серії НОМЕР_4 виданий Заставнівським РВ УМВС України в Чернівецькій області 02.02.1998, зареєстрований та фактично проживає на АДРЕСА_1 ;

Представник позивача: адвокат Таргоній Вадим Миколайович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1944 від 26.02.2021 видане Радою адвокатів Рівненської області, діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 03.07.2024;

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», адреса місцезнаходження м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, індекс 03150, ЄДРПОУ 40075815;

Представник відповідача: адвокат Войцеховська Наталія Ярославівна, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 001518 від 10.04.2019 видане Радою адвокатів Івано-Франківської області, діє на підставі довіреності від 09.07.2024.

Суддя Ярослав СТРІЛЕЦЬ