Постанова

від 22.10.2024 по справі 161/13735/14-ц

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/13735/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М. Провадження № 22-ц/802/1025/24 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

з участю секретаря судового засідання Савчук О. В.,

представника боржника ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_2 на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, заінтересована особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Велнес Групп», за апеляційною скаргою боржника ОСОБА_2 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 вересня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2024 року ОСОБА_2 через свого представника адвоката Велимчаницю І. І. звернувся до суду із зазначеною скаргою, обґрунтовуючи її тим, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебував виконавчий лист № 161/13735/14-ц від 18 березня 2015 року про стягнення з нього на користь Публічного акціонерного товариства (далі ПАТ) «Райффайзен Банк Аваль» в особі Волинської обласної дирекції заборгованості за кредитним договором № 010/42-0-1/1806-067 від 16 вересня 2011 року у розмірі 18 984 882 грн 81 коп. та судового збору у розмірі 3 654 грн.

Боржник зазначав, що листом від 05 грудня 2017 року його повідомили, що Товариство з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Велнес Груп» є новим кредитором за кредитним договором № 010/42-0-1/1806-067 від 16 вересня 2011 року та договорами забезпечення.

Постановою державного виконавця від 12 жовтня 2017 року повернуто виконавчий лист стягувачу, оскільки у боржника відсутнє майно на яке може бути звернуто стягнення. Однак, державний виконавець не зняв обтяження на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження чим порушив його як боржника права та законні інтереси.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просив суд прийняти рішення про зняття арешту із всього майна та заборону на відчуження всього майна, що йому належить, який був накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 06 квітня 2015 року в межах виконавчого провадження № 47161345.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 вересня 2024 року у задоволенні скарги ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, боржник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його скарги.

Відзиву на апеляційну скаргу Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не подавав.

Представники Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та заінтересованої особи ТОВ «Велнес Груп», будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились.

01 жовтня 2024 року представник Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подав до Волинського апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» заяву про розгляд справи за його відсутності.

22 жовтня 2024 року представник заінтересованої особи ТОВ «Велнес Груп» подав до Волинського апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» заяву про розгляд справи за його відсутності.

Колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності вказаних осіб відповідно до вимог ст. 372 ЦПК України, оскільки їх неявка в судове засідання апеляційної інстанції не перешкоджає розгляду справи.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника боржника, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження № 47161345 з примусового виконання виконавчого листа Луцького міськрайонного суду Волинської області № 161/13735/14-ц від 18 березня 2015 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Волинської обласної дирекції заборгованості за кредитним договором №010/42-0-1/1806-067 від 16 вересня 2011 року у розмірі 18 984 882 грн 81 коп. та судового збору у розмірі 3 654 грн.

06 квітня 2015 року державний виконавець згідно з вимогами ст. 17-21, 25 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення, далі - Закон № 606-XIV) прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження № 47161345.

Іншою постановою державного виконавця від 06 квітня 2015 року у вказаному виконавчому провадженні накладено арешт на майно боржника ОСОБА_2 та оголошено заборону на його відчуження.

Постановою державного виконавця від 12 жовтня 2017 року виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон № 1404-VIII).

Судом також встановлено, що згідно з даними автоматизованої системи виконавчого провадження 18 травня 2015 року державний виконавець прийняв постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, оскільки останній у строк, встановлений для самостійного виконання, вимоги виконавчого документа не виконав.

З листа в. о. заступника директора Департаменту начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України № 94971/К-21391/20.1 від 02 липня 2024 року вбачається, що матеріали виконавчого провадження № 47161345 знищено у зв`язку із закінченням строків зберігання.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (ст. 447 ЦПК України).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п. 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Згідно зі ст. 11 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на час винесення постанови про арешт майна) державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ст. 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження згідно зі ст. 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу згідно зі ст. 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно зі ст. 48 цього Закону.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 22 цього Закону (ч.5 ст. 47 Закону № 606-XIV).

Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред`явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк, якщо інше не передбачено законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 606-XIV).

Статтею 49 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника юридичної особи; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому ч. 3 ст. 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені ст. 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Статтею 50 Закону № 606-XIV передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Відповідно до ст. 40 Закону 1404-VIII, у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень №512/5 у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

Отже, з огляду на наведені норми Закону № 606-XIV, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, які викладені у постановах від 22 грудня 2021 року у справі № 634/292/21, від 12 серпня 2020 року у справі №569/17603/18, від 26 квітня 2022 року у справі № 242/4601/20, від 04 листопада 2022 року у справі № 686/6010/14-ц.

Чинний Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII також передбачає право стягувача, у разі повернення йому виконавчого документу, повторно пред`явити виконавчий документ до виконання (ч. 5 ст. 37 Закону №1404-VIII).

У справі, що переглядається, судом першої інстанції встановлено, що 12 жовтня 2017 року державний виконавець повернув виконавчий документ стягувачу відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII, згідно з яким виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Водночас повернення виконавчого документа стягувачу у разі відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби (приватного виконавця) за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, також не позбавляє стягувача звернутися до суду із заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Згідно з частинами 2, 3 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Суд урахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29 березня 2023 року у справі № 202/1182/22 (провадження №61-8190св22), згідно з яким апеляційний суд правильно врахував, що постановами державного виконавця від 29 грудня 2016 року виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», тобто, виконавчі провадження не є закінченими, а тому немає підстав для застосування правових наслідків, передбачених ч. 2 ст. 50 Закону №606-XIV, у вигляді зняття арешту. З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні скарги.

Слід також зазначити, що виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У цій справі судом першої інстанції встановлено, що боржник тривалий час не виконує рішення суду про стягнення з нього на користь банку заборгованості за кредитним договором. Право вимоги неодноразово відступалося правонаступникам, останнім з яких є ТОВ «Велнес Груп» та яке, за твердженням боржника, не має до нього будь-яких майнових претензій. Однак, в матеріалах справи відсутні докази виконання боржником заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 листопада 2014 року у справі № 161/13735/14-ц, що не може за вищенаведених тверджень свідчити про відсутність зобов`язань боржника. В матеріалах справи відсутні також докази сплати боржником виконавчого збору.

Право ОСОБА_2 на розпорядження належним йому майном без будь-яких обтяжень у вигляді арешту, може бути поновлено, зокрема, шляхом добровільного виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 листопада 2014 року у справі № 161/13735/14-ц.

Встановивши, що постановою державного виконавця від 12 жовтня 2017 року виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону №1404-VIII, тобто, виконавче провадження не є закінченим, ОСОБА_2 доказів виконання рішення суду та сплати виконавчого збору на виконання постанови державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору не надав, тому суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що підстави для застосування правових наслідків, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» у вигляді зняття арешту, відсутні.

Вищенаведене спростовує доводи апеляційної боржника про неправомірність бездіяльності державного виконавця, оскільки державний виконавець діяв в межах закону.

Безпідставними також є покликання боржника на те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на його майно, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, оскільки як встановлено судом у справі, що переглядається, відсутні докази погашення ОСОБА_2 заборгованості перед банком чи його правонаступниками.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_2 є законною та обґрунтованою.

Доводи апеляційної скарги боржника щодо неправильного вирішення судом першої інстанції скарги не знайшли свого підтвердження, на підтвердження обставин, викладених в апеляційний скарзі, боржником належних та допустимих доказів не надано, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства. Суд першої інстанції надав правильну оцінку обставинам справи, правильно вирішив скаргу по суті.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу боржника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 вересня 2024 року у цій справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: