Рішення

від 30.10.2024 по справі 702/674/24

МОНАСТИРИЩЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 702/674/24

Провадження № 2/702/342/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2024 м.Монастирище

Монастирищенський районний суд Черкаської області в складі:

головуючої судді Жежер Ю.М.,

за участю секретаря судового засідання Махомети І.С.,

позивача ОСОБА_1 , представника відповідачів ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції), представника третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору виконавчого комітету Монастирищенської міської ради Бабій І.Г, відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - не з`явилися,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань м. Монастирище в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах недієздатної ОСОБА_7 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору орган опіки та піклування виконавчого комітету Монастирищенської міської ради про виселення з житлового будинку,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 в інтересах недієздатної ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до відповідачів про виселення з житлового будинку.

В обґрунтування позову зазначає, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 259603575 від 02.06.2021 ОСОБА_7 є власником частки житлового будинку АДРЕСА_1 .

Підставою для проведення реєстрації послужило свідоцтво про право на спадщину за законом, серія та номер: 100, видане Монастирищенською державною нотаріальною конторою від 02.06.2021.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 283608978 від 09.11.2021 ОСОБА_7 є власником частки житлового будинку АДРЕСА_1 .

Підставою для проведення реєстрації послужило рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області, серія та номер: 702/1187/16-ц від 14.09.2017.

Згідно з рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 20.11.2012, ОСОБА_7 визнана недієздатною, над нею встановлена опіка та призначено опікуном ОСОБА_1 .

В будинку, що по АДРЕСА_1 , єдиним власником якого є ОСОБА_7 , проживають наступні особи: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Вказані особи є членами однієї сім`ї, а саме: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є дітьми ОСОБА_3 , а остання відповідно їх мати.

Згідно з посвідченням № НОМЕР_1 від 30.07.2012, ОСОБА_7 є інвалідом дитинства 2 групи, довічно, а тому в силу наявного психічного захворювання не може самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів.

ОСОБА_7 зареєстрована та проживає в будинку, що по АДРЕСА_1 . Вказаний будинок належить її на праві приватної власності, який був подарований її батьком при житті останнього. Проте, даний будинок не обладнаний газовим опаленням, водопостачанням та каналізацією. В зв`язку з цим, ОСОБА_7 позбавлена можливості користуватися побутовими умовами на належному рівні.

Разом з цим, в будинку, що по АДРЕСА_1 наявні всі зручності для належного дотримання всіх побутових умов, зокрема, підведене водопостачання та газопостачання, міститься санвузол і сам будинок є новішою спорудою, який не потребує додаткових систематичних ремонтів, що створює кращі умови проживання.

В зв`язку з цим, він діючи в інтересах підопічної ОСОБА_7 , неодноразово звертався до ОСОБА_3 щодо вирішення питання залишити помешкання в добровільному, позасудовому порядку, однак його звернення були проігноровані.

З даного приводу, він звертався до правоохоронних органів, щоб посприяли йому в захисті прав ОСОБА_7 , щодо виселення всіх осіб, які безпідставно займають житлову площу, що належить ОСОБА_7 .

Проведеною перевіркою ВПД №1 Уманського РУП ГУНП в Черкаській області було встановлено, що дійсно ОСОБА_3 разом зі своїми дітьми проживає за вказаною адресою тривалий час, а ОСОБА_1 виганяє останніх із вище вказаного домоволодіння.

Вказані обставини свідчать, що він намагається вирішити питання залишення помешкання відповідачами в позасудовому порядку, оскільки вони не зареєстровані в даному будинку і відповідно будь - яких домовленостей з останніми щодо збереження за ними житлової площі, не існує.

В зв`язку з відмовою відповідачів залишити помешкання в добровільному порядку, він вимушений звернутись за захистом прав та інтересів підопічної ОСОБА_7 до суду.

Враховуючи, що відповідачу ОСОБА_6 виповнилось 11 років, місце його реєстрації є аналогічним місце реєстрації його матері - відповідача ОСОБА_3 , а саме: АДРЕСА_2 , а інші відповідачі: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є повнолітніми і за жодним із них немає збереженої площі в установленому законом порядку, останні зняті з реєстрації житлового будинку, що є предметом спору, самовільно зайняли його та безпідставно проживають в ньому і не бажають в добровільному порядку залишити помешкання, тому є всі підстави їх виселити в судовому порядку.

Просить виселити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_7 .

На адресу суду через підсистему «Електронний суд» 06.08.2024 від представника відповідачів ОСОБА_2 надійшов відзив, відповідно до якого відповідачі заперечують проти задоволення позову, вважають, що відсутні підстави для задоволення позовної заяви, з наступних підстав.

Так, рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 20.11.2012 у справі № 2 - о - 35/11 визнано ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка проживає у АДРЕСА_1 , недієздатною. Встановлено над ОСОБА_7 опіку та призначено їй опікуна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . ОСОБА_1 не є родичем ОСОБА_7 , проживає в місті Монастирище, відвідує підопічну дуже рідко. Умовами проживання її майже не цікавиться. ОСОБА_7 проживає у будинку сама.

ОСОБА_7 є рідною тіткою колишнього чоловіка відповідача 1 - ОСОБА_8 .

Дана обставина підтверджується рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 20.11.2012, яким було визнано ОСОБА_7 недієздатною та встановлено над нею опіку, призначено опікуном ОСОБА_1 .

ОСОБА_8 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . ОСОБА_3 , є матір`ю неповнолітнього ОСОБА_6 . ОСОБА_3 , фактично доглядає ОСОБА_7 .

Фактично відповідачі є єдиними родичами недієздатної ОСОБА_7 .

У справі, що розглядається, виселення відповідачів в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням порушення права останніх на житло, внаслідок яких вони можуть втратити не лише право на користування житлом, а позбутися такого права взагалі.

Відповідачі тривалий час проживають та зареєстровані у спірній квартирі на законних підставах.

Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 названої Конвенції.

Просить відмовити у задоволенні позову та стягнути з позивачів на користь відповідачів судові витрати.

Ухвалою Монастирищенського районного суду Черкаської області від 17.07.2024, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, залучено до участі у справі третю особу без самостійних вимог на предмет спору та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Монастирищенського районного суду Черкаської області від 17.09.2024 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав повністю, просив його задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві та додатково пояснив, що відповідачі добровільно відмовляються висилитись зі спірного будинку, хоча ніяких родинних відносин з ОСОБА_7 не мають. ОСОБА_7 проживає у старому домоволодінні по АДРЕСА_1 , яке немає зручностей у будинку, проте будинком по АДРЕСА_1 , який належить їй на праві приватної власності, не може користуватися, оскільки відповідачі туди її пускають та будь-якої допомоги не надають. Раніше відповідачка ОСОБА_3 спільно проживала з ОСОБА_8 , який є рідним племінником недієздатної ОСОБА_7 , проте наразі ОСОБА_3 та ОСОБА_8 спільно не проживають, а тому будь-яких підстав для подальшого проживання у відповідачів немає.

В судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - ОСОБА_2 позов не визнав повністю, просив відмовити у його задоволенні, з підстав, зазначених у відзиві та додатково пояснив, що відповідачі є єдиними родичами недієздатної ОСОБА_7 , оскільки ОСОБА_3 спільно проживала з ОСОБА_8 , який є племінником ОСОБА_7 та їхні діти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є двоюрідними онуками ОСОБА_7 . Відповідачі допомагають недієздатній ОСОБА_7 : прибирають у будинку, приносять до будинку воду. Наразі ніхто з відповідачів не є опікуном недієздатної ОСОБА_7 . Вважає, що підстав для виселення відповідачів немає, оскільки в даному випадку будуть порушені їх права, в тому числі і права малолітньої дитини ОСОБА_6 . Після смерті батька малолітнього ОСОБА_6 та чоловіка ОСОБА_3 - ОСОБА_9 , залишилось спадкове майно, яке складається, в тому числі, і з житлового будинку, проте оскільки свідоцтво про право на спадщину відповідачами не отримано, то підстав для вселення до спадкового майна немає.

В судовому засіданні представник третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору виконавчого комітету Монастирищенської міської ради ОСОБА_10 підтримала висновок органу опіки та піклування про доцільність виселення відповідачів з житлового будинку та позов про виселення відповідачів з житлового будинку.

В судове засідання відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності. Суди розглядають справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд заслухавши думку учасників судового процесу, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується: витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 259603575 від 02.06.2021, витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 2836089878 від 09.11.2021 та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 385738416 від 05.07.2024 (а.с. 9 - 11).

Так, згідно змісту витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 259603575 від 02.06.2021 ОСОБА_7 на праві приватної власності належить житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 100, виданий 02.06.2021 Монастирищенською державною нотаріальною конторою. А згідно змісту витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 2836089878 від 09.11.2021 частина спірного житлового будинку належить ОСОБА_7 на праві приватної власності на підставі рішення суду, серія та номер: 702/1187/16 - ц, виданий 14.09.2017 Монастирищенським районним судом Черкаської області. Дана інформація і відображена, у Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 385738416 від 05.07.2024.

Таким чином, ОСОБА_7 належить житловий будинок АДРЕСА_1 .

Відповідно до рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 20.11.2012 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка проживає в АДРЕСА_1 , недієздатною. Встановлено над ОСОБА_7 опіку та призначено опікуном ОСОБА_1 (а.с. 4 - 5).

Згідно з ч. 1, 3, 4 ст. 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням, вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного та зобов`язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.

А тому, ОСОБА_1 як опікун ОСОБА_7 , має право звертатися до суду з даним позовом, для захисту прав та інтересів недієздатної ОСОБА_7 .

Так, згідно з довідкою про перевірку матеріалів ЄО № 6775 від 12.04.2024, ОСОБА_1 12.04.2024 о 09 годині 27 хвилин по лінії «102» звернувся до чергової частини Уманського РУП ГУНП в Черкаській області та повідомив про виникнення конфлікту із знайомими, які відмовляються покидати помешкання, яке належить іншій особі. По даному факту працівниками поліції не встановлено у події ознак кримінального та адміністративного правопорушення та рекомендовано заявнику звернутися до суду в межах цивільного судочинства (а.с. 12).

Позивачем в якості доказів, надано лист Христинівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану в Уманському районі Черкаської області № 70/32.10-04-05 від 21.03.2024 щодо надання інформації, а саме на запит адвоката Барської Т.М. надано витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громад: про шлюб ОСОБА_9 та ОСОБА_3 та про народження ОСОБА_6 (а.с. 13).

Відповідно до витягів з реєстру Монастирищенської територіальної громади за № 2023/007480368, № 2023/007480849, № 2023/007481895 та № 2023/007481804 станом на 18.09.2023 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстровані у будинку АДРЕСА_1 (а.с. 14 - 17).

Разом з тим, згідно з відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру № 684163 від 10.07.2024 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована по АДРЕСА_2 (а.с. 31).

Відповідно до відповідей з Єдиного державного демографічного реєстру № 684164 та № 684165 від 10.07.2024 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровані по АДРЕСА_1 (а.с. 32, 33).

Згідно з відповіддю на запит виконавчого комітету Монастирищенської міської ради № 3279/03 - 01 - 16 від 12.07.2024 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований по АДРЕСА_2 (а.с. 34).

Таким чином, судом встановлено, що відповідачі зареєстровані за іншими адресами відмінними від адреси житлового будинку в якому фактично проживають та про виселення з якого просить ОСОБА_1 в інтересах недієздатної ОСОБА_7 .

Відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 73912940 від 12.09.2023, після ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 , 12.09.2023 зареєстровано спадкову справу за № 71223488, номер у нотаріуса 281/2023 (а.с. 116).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 348072319 від 26.09.2023, ОСОБА_9 на праві приватної власності належали земельні ділянки, нежитлова будівля «кузня», житловий будинок (а.с. 117 - 118).

Позивачем в якості доказів, надано фотокартки на яких зображено: будинок, підсобні приміщення, автомобілі, домашні тварини та інше майно (а.с. 52 - 55, 121 - 128).

Відповідно до копії довідки № 227, виданої 12.09.2023 виконавчим комітетом Монастирищенської міської ради Черкаської області, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_9 до дня смерті був зареєстрований та проживав: АДРЕСА_3 . На день смерті спільно з померлим, відповідно до «будинкової книги», у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_3 була зареєстрована ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_10 (а.с. 119).

Згідно з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Монастирищенської міської ради Черкаської області про доцільність виселення з житлового будинку № 584/03 - 01/37 від 12.09.2024, службою у справах дітей виконавчого комітету міської ради проведено перевірку обставин, викладених в позовній заяві та наданих матеріалах.

У результаті обстеження житлово-побутових умов проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за місцем проживання по АДРЕСА_1 , для дитини створені належні умови для розвитку, навчання та відпочинку, санітарно-гігієнічний стан в будинку задовільний. ОСОБА_12 забезпечений належним доглядом, права та інтереси дитини в родині не порушені.

За місцем реєстрації малолітнього ОСОБА_13 та його матері, ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_2 , обстеження житлово - побутові умови не проведено, під час відвідування, попередньо узгодивши час і дату обстеження із матір`ю дитини, ОСОБА_3 , власниця житла (бабуся дитини ОСОБА_14 ), не відчинила двері.

Встановлено, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , у якому проживає малолітній ОСОБА_15 з родиною, належить на праві приватної власності ОСОБА_7 , яка з дитиною не має родинних зв`язків.

У ОСОБА_13 після смерті батька, ОСОБА_9 (дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_9 ), залишилося спадкове майно за законом, яке складається із житлового будинку, двох земельних ділянок, кількох легкових автомобілів.

Враховуючи обставини та інформацію викладену у позові, взявши до уваги наявність у дитини права користування іншим житлом та права успадкування частини житлового будинку після померлого батька, з метою забезпечення дотримання прав та законних інтересів дитини, виконавчий комітет Монастирищенської міської ради, як орган опіки та піклування, вважає за можливе, покладаючись на думку суду, виселення з житлового будинку (а.с. 150 - 151).

Представником відповідача в якості доказів на спростування обставин викладених у позові надано рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 20.11.2012 про визнання недієздатною ОСОБА_7 та короткий текст постанови Монастирищенського районного суду Черкаської області від 04.09.2017 за адміністративним позовом ОСОБА_8 , ОСОБА_3 до опікунської ради при виконавчому комітеті Аврамівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області, якою визнано протиправним і скасовано рішення опікунської ради при виконавчому комітеті Аврамівської сільської ради від 22.03.2017, в частині прийнятого за результатом розгляду заяви ОСОБА_8 ; визнано протиправною відмову опікунської ради при виконавчому комітеті Аврамівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області у розгляді заяви ОСОБА_3 про призначення її опікуном недієздатної ОСОБА_7 (а.с. 64 - 65).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, що визначена у пункті 2 статті 8 Конвенції, не здійснюється згідно з законом та не є необхідним в демократичному суспільстві.

Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути співмірним із переслідуваною законною метою.

Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс вжитими заходами.

Аналіз положень статей 64, 150, 156, 162 Житлового кодексу України дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника будинку користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.

У статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.

Відповідно до ч. 1 ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.

У статті 114 ЖК України передбачено підстави виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення.

Частиною третьою статті 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Тобто, будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно з ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право, та з яких підстав.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 64 ЖК України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Матеріалами справи не містять доказів того, що відповідачі є членами сім`ї власника спірного об`єкту нерухомості чи коли-небуть були членами сім`ї власника спірного житла.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідачів вказує, що колишній чоловік відповідачки ОСОБА_3 та батько відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - ОСОБА_8 є рідним племінником недієздатної ОСОБА_7 і дані особи вселилися до житлового приміщення як члени сім`ї власника житла. Разом з тим, будь-яких доказів того, що ОСОБА_8 є чи був власником житлового будинку по АДРЕСА_1 матеріали справи не містять.

У постановах Верховного Суду України від 15.05.2017 у справі №6-2931ц16, від 29.11.2017 у справі №/753/481/15-ц, від 09.10.2019 у справі №695/2427/16-ц, від 09.10.2019 у справі №523/12186/13-ц зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Пред`являючи позовні вимоги позивач просить виселити відповідачів із житлового будинку, оскільки дані особи не зареєстровані у даному будинку та відсутні будь - які домовленості щодо збереження за відповідачами житлової площі, самовільно, незаконно зайняли житлове приміщення, що порушує право недієздатної ОСОБА_7 , яка не має можливості проживати у власному житлі.

Як зазначалось вище, відповідно до ч. 3 ст. 116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Питання про виселення на підставі вказаної норми може ставитися лише у разі встановлення факту самоправного зайняття жилого приміщення та за відсутності згоди власника/наймача житла у будь-якій формі. Отже, виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Верховний Суд у постанові від 31.03.2020 у справі № 630/588/17 (провадження № 61-40350св18) зробив висновок, що самоправними визнаються дії, що свідчать про заняття житлового приміщення особою, яка усвідомлювала, що права на це вона не мала, або зайняла помешкання після відмови відповідного органу в його наданні. Вселення громадян у житлове приміщення не на підставі ордера, а на підставі іншого адміністративного акта (наприклад, письмового дозволу відповідної посадової особи) або рішення некомпетентного органу і таке інше не є самоуправним вселенням. Якщо ж особа зайняла житлове приміщення без ордера, але на підставі якогось дозволу, така особа не може вважатися такою, що самоправно зайняла житлове приміщення.

Як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_7 з 2021 року стала одноосібним власником спірного житла.

Будь-яких договорів найму або піднайму між сторонами укладено не було, письмових дозволів власників житла, які б давали підстави відповідачам вважати, що вони зайняли житлове приміщення законно суду не надано та не встановлено, як і не надано доказів укладення відповідних договорів з попереднім власником житла, також будь-яких доказів, що відповідачі ведуть з ОСОБА_7 спільне господарство судом не встановлено, тому останні вселилися в спірний будинок з порушенням встановленого порядку.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачі не є членами сім`ї власника житла та не ведуть з ним спільного господарства. Договір найму (оренди) між власником житла та відповідачами не укладався. Крім того, відповідачі не надали жодних належних та достовірних доказів, які б свідчили, що вони вселилися до спірної квартири з дозволу її колишнього власника та за його життя. Відповідачі, зареєстровані за іншими адресами, відмінними від спірного житла, тобто мають право на проживання у ньому та не залишаться без житла у разі їхнього виселення із спірного будинку.

Враховуючи те, що відповідачі не надали належних, достовірних та допустимих доказів, що вони разом із дітьми вселилися у спірне житлове приміщення з дотриманням встановленого порядку, суд дійшов висновку про самоправне зайняття жилого приміщення.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідачів посилається на непропорційність втручання у право на житло, гарантоване ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 21.08.2019 у справі № 569/4373/16-ц, від 13.10. 2020 у справі № 447/455/17; Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 757/19753/15-ц, від 20.11.2019 у справі № 369/7576/17, від 20.11.2019 у справі № 369/7576/17, від 22.04.2021 у справі № 686/11322/16-ц сформульовано висновки про те, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Оцінюючи зібрані по справі докази судом не встановлено, що таке виселення не буде надмірним тягарем та не призведе до порушення прав, гарантованих статтею 8 Конвенції, оскільки відповідачі мають житло, в якому і зареєстровані, проте самоправне вселення відповідачів у спірний будинок без достатніх правових підстав порушує права власника будинку ОСОБА_7 та становить для неї невиправданий тягар.

Крім того, суд бере до уваги надані позивачем відомості, зокрема звернення позивача із заявою до відділу поліції стосовно протиправних дій з боку відповідачів до ОСОБА_7 . Суд зазначає, що вказані відомості не є доказом беззаперечної вини відповідачів у зазначених ситуаціях, проте засвідчують факт наявності створення перешкод ОСОБА_7 у користуванні її майном.

Щодо виселення неповнолітнього відповідача ОСОБА_6 суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» № 2402-III від 26.04.2001 сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» № 2402-III від 26.04.2001 діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Принципом 4 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959, передбачено, що дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона мають бути забезпечені дитині та її матері, зокрема належний допологовий і післяпологовий догляд. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування.

Отже обов`язок і відповідальність за створення належних умов для проживання дитини покладається на її сім`ю, тобто у такому випадку на батьків/відповідача ОСОБА_3 відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_6 .

Суд зазначає, що матеріали справи не містять відомостей які б свідчили про обов`язок ОСОБА_7 нести відповідальність за місце проживання неповнолітньої дитини.

Як було встановлено судом вище, згідно з висновком органу опіки та піклування про доцільність виселення з житлового будинку неповнолітнього ОСОБА_6 , орган опіки та піклування вважає за можливе виселити неповнолітнього ОСОБА_6 із спірного будинку, оскільки у ОСОБА_13 після смерті батька, ОСОБА_9 залишилося спадкове майно за законом, яке, зокрема, складається із житлового будинку, двох земельних ділянок та кількох легкових автомобілів.

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_9 (батьку відповідача ОСОБА_6 ) належать земельні ділянки, нежитлові та житлові будівлі, в тому числі домоволодіння по АДРЕСА_3 (ст. 117-119), наразі в приватного нотаріуса відкрито спадкову справу після смерті ОСОБА_9 (а.с. 116).

Згідно зі ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця успадковують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у спадкуванні за законом (обов`язкова частка).

Відповідно до ч. 4 ст. 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня дитина вважається такою, що прийняла спадщину, якщо не було подано заяву про відмову у прийнятті спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).

Отже, спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є власником із часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» чи свідоцтва про право на спадщину не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном, а тому доводи представника відповідачів про відсутність у малолітнього права на проживання в житловому будинку, що належав його батькові, без отримання свідоцтва про право на спадщину, є безпідставними.

З огляду на вище викладене, суд вважає, що задоволення позовних вимог не порушує права неповнолітньої дитини ОСОБА_6 та не звужує їх.

Представник позивача, як на підставу відмови у задоволенні позову посилається на те, що відповідачі у справі фактично є родичами ОСОБА_7 , оскільки ОСОБА_7 є рідною тіткою колишнього чоловіка відповідача 1 - ОСОБА_8 та відповідачі здійснюють догляд за недієздатною ОСОБА_7 , а тому відповідачі тривалий час проживають у даному будинку, а також зареєстровані у ньому. Разом з тим, суд вважає, що дані обставини не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Так, матеріали справи не містять доказів того, що відповідачі перебувають у родинних стосунках із ОСОБА_7 чи є членами сім`ї ОСОБА_8 , які в свою чергу із дозволу ОСОБА_7 проживають у даному будинку. Крім цього, згідно відповідей з Єдиного державного демографічного реєстру та виконавчого комітету Монастирищенської міської ради відповідачі з 18.09.2023 зареєстровані за іншими адресами, а факт догляду ОСОБА_3 за недієздатною ОСОБА_7 під час судового розгляду не встановлено як і не встановлено обов`язку відповідачів здійснювати такий догляд. Крім цього, дана обставина не стосується предмету доказування у даній справі.

Отже, виходячи з наведених норм матеріального права, встановивши відсутність домовленості з власником житла чи його представником щодо проживання в будинку, оцінивши таке виселення на предмет пропорційності між виселенням відповідачів й захистом права власності ОСОБА_7 прийнявши до уваги, що відповідачі не є членами сім`ї ОСОБА_7 , а продовження їх проживання в спірному будинку порушує право володіння ОСОБА_7 , яке гарантовано як національним законодавством України, так і ст. 8 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, з урахуванням тривалого безпідставного проживання відповідачів у спірному будинку, суд дійшов висновку, що виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення є законним та пропорційним заходом, що переслідує легітимну мету і є необхідним у демократичному суспільстві, а тому позов підлягає до задоволення.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , ОСОБА_7 є інвалідом 2 групи з дитинства.

Оскільки, позивач був звільнений від сплати судового збору при поданні позовної заяви на підставі п. 9 ст.5 ЗУ «Про судовий збір», а тому судовий збір відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідачів ОСОБА_3 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в рівних частинах на користь держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. 4, 12, 13, 76-82, 89, 95, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272-273, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , в інтересах недієздатної ОСОБА_7 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору орган опіки та піклування виконавчого комітету Монастирищенської міської ради про виселення з житлового будинку, задовольнити повністю.

Виселити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_7 .

Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 судовий збір у розмірі по 403 (чотириста три) грн 73 коп з кожної на користь держави.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду.

Учасники справи, яким повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований та проживає: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Монастирищенської міської ради, місцезнаходження: вул. Соборна, 117 м. Монастирище Черкаської області, ідентифікаційний номер 22793113.

Повний текст рішення складений 30.10.2024.

Суддя Юлія ЖЕЖЕР