Постанова

від 13.02.2025 по справі 702/674/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2025 року

м. Черкаси

Справа № 702/674/24Провадження № 22-ц/821/163/25категорія: 308010000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Василенко Л. І.,

суддів: Карпенко О. В., Новікова О. М.,

секретаря - Винник І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 в інтересах недієздатної ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

третя особа без самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування виконавчого комітету Монастирищенської міської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційні скарги представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - адвоката Невкритого Володимира Юрійовича на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 29 жовтня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах недієздатної ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору орган опіки та піклування виконавчого комітету Монастирищенської міської ради про виселення з житлового будинку, у складі головуючої судді Жежер Ю. М., повний текст рішення складено 30.10.2024,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Позивач ОСОБА_1 в інтересах недієздатної ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідачів про виселення з житлового будинку.

В обґрунтування позову зазначає, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 259603575 від 02.06.2021 ОСОБА_2 є власником 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 .

Підставою для проведення реєстрації стало Свідоцтво про право на спадщину за законом, серія та номер: 100, видане Монастирищенською державною нотаріальною конторою від 02.06.2021.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 283608978 від 09.11.2021 ОСОБА_2 є власником 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 .

Підставою для проведення реєстрації стало рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області, серія та номер: 702/1187/16-ц від 14.09.2017.

Згідно з рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 20.11.2012, ОСОБА_2 визнана недієздатною, над нею встановлена опіка та призначено опікуном ОСОБА_1 .

В будинку, що по АДРЕСА_1 , єдиним власником якого є ОСОБА_2 , проживають наступні особи: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Вказані особи є членами однієї сім`ї, а саме: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є дітьми ОСОБА_3 , а остання відповідно їх мати.

Згідно з посвідченням № НОМЕР_1 від 30.07.2012, ОСОБА_2 є інвалідом дитинства 2 групи, довічно, а тому в силу наявного психічного захворювання не може самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів.

ОСОБА_2 зареєстрована та проживає в будинку, що по АДРЕСА_1 . Вказаний будинок належить їй на праві власності, який був їй подарований батьком при житті останнього. Проте, даний будинок не обладнаний газовим опаленням, водопостачанням та каналізацією. В зв`язку з цим, ОСОБА_2 позбавлена можливості користуватися побутовими умовами на належному рівні.

Разом з цим, в будинку, що по АДРЕСА_1 наявні всі зручності для належного дотримання всіх побутових умов, зокрема, підведене водопостачання та газопостачання, міститься санвузол і сам будинок є новішою спорудою, який не потребує додаткових систематичних ремонтів, що створює кращі умови проживання.

Зазначає, що він неодноразово звертався до ОСОБА_3 щодо вирішення питання залишити помешкання в добровільному, позасудовому порядку, однак його звернення були проігноровані.

З даного приводу, він звертався до правоохоронних органів, щоб посприяли йому в захисті прав ОСОБА_2 , щодо виселення всіх осіб, які безпідставно займають житлову площу, що належить ОСОБА_2 .

Проведеною перевіркою ВПД № 1 Уманського РУП ГУНП в Черкаській області було встановлено, що дійсно ОСОБА_3 разом зі своїми дітьми проживає за вказаною адресою тривалий час, а ОСОБА_1 виганяє останніх із вище вказаного домоволодіння.

Вказує, що він намагається вирішити питання залишення помешкання відповідачами в позасудовому порядку, оскільки вони не зареєстровані в даному будинку і відповідно будь-яких домовленостей з останніми щодо збереження за ними житлової площі, не існує.

В зв`язку з відмовою відповідачів залишити помешкання в добровільному порядку, він вимушений звернутись за захистом прав та інтересів підопічної ОСОБА_2 до суду.

Враховуючи, що відповідачу ОСОБА_6 виповнилось 11 років, місце його реєстрації є аналогічним місце реєстрації його матері - відповідача ОСОБА_3 , а саме: АДРЕСА_2 , а інші відповідачі: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є повнолітніми і за жодним із них немає збереженої площі в установленому законом порядку, останні зняті з реєстрації житлового будинку, що є предметом спору, самовільно зайняли його та безпідставно проживають в ньому і не бажають в добровільному порядку залишити помешкання, тому є всі підстави їх виселити в судовому порядку.

Просить виселити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 29 жовтня 2024 року позов задоволено повністю.

Виселено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішення мотивовано тим, що виходячи з норм матеріального права, встановивши відсутність домовленості з власником житла чи його представником щодо проживання в будинку, оцінивши таке виселення на предмет пропорційності між виселенням відповідачів й захистом права власності ОСОБА_2 , прийнявши до уваги, що відповідачі не є членами сім`ї ОСОБА_2 , а продовження їх проживання в спірному будинку порушує право володіння ОСОБА_2 , яке гарантовано як національним законодавством України, так і ст. 8 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, з урахуванням тривалого безпідставного проживання відповідачів у спірному будинку, суд дійшов висновку, що виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення є законним та пропорційним заходом, що переслідує легітимну мету і є необхідним у демократичному суспільстві.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційних скаргах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - адвокат Невкритий В. Ю. просить скасувати рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 29 жовтня 2024 року та відмовити в задоволенні позову.

Стягнути із позивача на користь відповідачів судові витрати.

Апеляційні скарги мають ідентичні доводи та мотивовані тим, що ОСОБА_2 є рідною тіткою колишнього чоловіка ОСОБА_3 - ОСОБА_7 .

Відповідачі є єдиними родичами ОСОБА_2

ОСОБА_3 фактично доглядає за ОСОБА_2 .

Вважає, що суд помилково зазначив, що матеріали справи начебто не містять доказів того, що відповідачі є членами сім`ї власника спірного об`єкту нерухомості чи коли-небудь були членами сім`ї власника спірного житла.

Зазначає, що висновки суду щодо наявності у відповідачів іншого нерухомого майна є помилковими, оскільки право власності в порядку спадкування після ОСОБА_8 не зареєстроване, а тому користуватись ним не можуть.

Наголошує, що припинення сімейних відносин із власником будинку не позбавляє права користуватись займаним приміщенням. Крім того, відповідачі тривалий час проживають та були зареєстровані на законних підставах.

Також зазначає, що висновок органу опіки та піклування не містить ознак рішення суб`єкта владних повноважень, оскільки не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії - він не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов`язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформаційний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить в задоволенні апеляційної скарги представника відповідача Невкритого В. Ю. відмовити повністю, а рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 29 жовтня 2024 року залишити без змін.

Вважає, що рішення суду відповідає завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом та ухвалене відповідно до норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

На думку ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ніхто із відповідачів ніколи не був членом однієї сім`ї із власником будинку, тобто із ОСОБА_2 і відповідно остання не надавала згоди на вселення відповідачів до свого будинку.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

З витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 259603575 від 02.06.2021, витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 2836089878 від 09.11.2021 та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 385738416 від 05.07.2024 вбачається, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 9 - 11).

Відповідно до змісту витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 259603575 від 02.06.2021 ОСОБА_2 на праві приватної власності належить 1/2 житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 100, виданого 02.06.2021 Монастирищенською державною нотаріальною конторою. А згідно змісту витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 2836089878 від 09.11.2021 1/2 частина спірного житлового будинку належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі рішення суду, серія та номер: 702/1187/16 - ц, виданого 14.09.2017 Монастирищенським районним судом Черкаської області. Дана інформація і відображена, у Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 385738416 від 05.07.2024.

Згідно з рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 20.11.2012 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка проживає в АДРЕСА_1 , визнано недієздатною. Встановлено над ОСОБА_2 опіку та призначено опікуном ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 4 - 5).

З довідки про перевірку матеріалів ЄО № 6775 від 12.04.2024 вбачається, що ОСОБА_1 12.04.2024 о 09 годині 27 хвилин по лінії «102» звернувся до чергової частини Уманського РУП ГУНП в Черкаській області та повідомив про виникнення конфлікту із знайомими, які відмовляються покидати помешкання, яке належить іншій особі. По даному факту працівниками поліції не встановлено у події ознак кримінального та адміністративного правопорушення та рекомендовано заявнику звернутися до суду в межах цивільного судочинства (т. 1 а.с. 12).

У відповідь на запит адвоката Барської Т. М., Христинівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Уманському районі Черкаської області в листом № 70/32.10-04-05 від 21.03.2024 щодо надання інформації, надано витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громад: про шлюб ОСОБА_8 та ОСОБА_3 та про народження ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 13).

Відповідно до витягів з реєстру Монастирищенської територіальної громади за № 2023/007480368, № 2023/007480849, № 2023/007481895 та № 2023/007481804, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , були зареєстровані у будинку АДРЕСА_1 та станом на 18.09.2023 зняті із реєстрації за вказаною адресою (т. 1 а.с. 14 - 17).

Також відповідно до відповідей з Єдиного державного демографічного реєстру № 684164 та № 684165 від 10.07.2024 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровані по АДРЕСА_1 та 18 вересня 2023 року зняті із реєстрації за вказаною адресою (т. 1 а.с. 32-33).

Згідно з відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру № 684163 від 10.07.2024 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована по АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 31).

З відповіді на запит виконавчого комітету Монастирищенської міської ради № 3279/03 - 01 - 16 від 12.07.2024 вбачається, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований по АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 34).

Відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 73912940 від 12.09.2023, після ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_7 , 12.09.2023 зареєстровано спадкову справу за № 71223488, номер у нотаріуса 281/2023 (т. 1 а.с. 116).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 348072319 від 26.09.2023, ОСОБА_8 на праві приватної власності належали земельні ділянки, нежитлова будівля «кузня», житловий будинок (т. 1 а.с. 117 - 118).

Позивачем в якості доказів, надано фотокартки на яких зображено: будинок, підсобні приміщення, автомобілі, домашні тварини та інше майно (т. 1 а.с. 52 - 55, 121 - 128).

Відповідно до копії довідки № 227, виданої 12.09.2023 виконавчим комітетом Монастирищенської міської ради Черкаської області, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 до дня смерті був зареєстрований та проживав: АДРЕСА_3 . На день смерті спільно з померлим, відповідно до «будинкової книги», у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_3 була зареєстрована ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (т. 1 а.с. 119).

Згідно з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Монастирищенської міської ради Черкаської області про доцільність виселення з житлового будинку № 584/03 - 01/37 від 12.09.2024, службою у справах дітей виконавчого комітету міської ради проведено перевірку обставин, викладених в позовній заяві та наданих матеріалах

У результаті обстеження житлово-побутових умов проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за місцем проживання по АДРЕСА_1 , для дитини створені належні умови для розвитку, навчання та відпочинку, санітарно-гігієнічний стан в будинку задовільний. ОСОБА_11 забезпечений належним доглядом, права та інтереси дитини в родині не порушені.

За місцем реєстрації малолітнього ОСОБА_12 та його матері, ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_2 , обстеження житлово-побутових умов не проведено, під час відвідування, попередньо узгодивши час і дату обстеження із матір`ю дитини, ОСОБА_3 , власниця житла (бабуся дитини ОСОБА_13 ), не відчинила двері.

Встановлено, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , у якому проживає малолітній ОСОБА_6 з родиною, належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , яка з дитиною не має родинних зв`язків.

У ОСОБА_12 після смерті батька, ОСОБА_8 (дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_8 ), залишилося спадкове майно за законом, яке складається із житлового будинку, двох земельних ділянок, кількох легкових автомобілів.

Враховуючи обставини та інформацію викладену у позові, взявши до уваги наявність у дитини права користування іншим житлом та права успадкування частини житлового будинку після померлого батька, з метою забезпечення дотримання прав та законних інтересів дитини, виконавчий комітет Монастирищенської міської ради, як орган опіки та піклування, вважає за можливе, покладаючись на думку суду, виселення з житлового будинку (т. 1 а.с. 150 - 151).

Відповідно до рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 20.11.2012 про визнання недієздатною ОСОБА_2 та короткого тексту постанови Монастирищенського районного суду Черкаської області від 04.09.2017 за адміністративним позовом ОСОБА_7 , ОСОБА_3 до опікунської ради при виконавчому комітеті Аврамівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області, якою визнано протиправним і скасовано рішення опікунської ради при виконавчому комітеті Аврамівської сільської ради від 22.03.2017, в частині прийнятого за результатом розгляду заяви ОСОБА_7 рішення; визнано протиправною відмову опікунської ради при виконавчому комітеті Аврамівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області у розгляді заяви ОСОБА_3 про призначення її опікуном недієздатної ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 64 - 65).

Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ст. 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням; опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного; опікун зобов`язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 1 та ч. 2 ст. 5 ЦПК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся в суд в інтересах недієздатної ОСОБА_2 з позовом про виселення відповідачів із житлового будинку, який мотивував тим, що відповідачі проживають в будинку без правової підстави та чинять перешкоди ОСОБА_2 в користуванні її майном.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

У ст. 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

За положеннями ч. 1 та ч. 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Пунктом 1 ч. 2, ч. 4 ст. 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство (ч. 2 ст. 64 ЖК України).

Відповідно до ст. 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

За положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (ст. 379 ЦК України).

У ст. 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.

Частиною 3 ст. 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

У постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, провадження № 61-29520св18, від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц, провадження № 61-17372св18 зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

У постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-92цс15 зроблено висновок, що положення ст. 391 ЦК України підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору.

У постанові Верховного Суду від 27 вересня 2019 року у справі № 591/7007/16-ц зазначено, що власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства. При цьому визначальним для захисту права на підставі ст. 391 ЦК України є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Згідно із ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) звертала увагу на те, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умови, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену п. 2 ст. 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів ст. 8 Конвенції.

Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) зауважила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співмірним із переслідуваною законною метою.

Пункт 2 ст. 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine»), рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

За правилами доказування, визначеними ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанцій про те, що ОСОБА_1 , який діє в інтересах недієздатної ОСОБА_2 має право вимагати у судовому порядку припинення права відповідачів, з якими ОСОБА_2 не перебуває у родинних відносинах, користування житлом, власником якого є ОСОБА_2 .

Легітимною метою у цій справі є захист прав ОСОБА_2 як власника будинку, які гарантовані ст. 41 Конституції України, ст. ст. 317, 391 ЦК України, а також ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Інтереси позивача ОСОБА_2 , як власника житла, переважають інтереси на користування цим житлом відповідачів.

Судом встановлено, що з 2021 року одноосібним власником житлового будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .

Відповідачі не є членами сім`ї ОСОБА_2 .

Доводи апеляційних скарг, що ОСОБА_3 була вселена в будинок, як член сім`ї власника не заслуговують на увагу, адже колишній чоловік відповідачки ОСОБА_3 та батько відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - ОСОБА_7 є племінником недієздатної ОСОБА_2 .

Разом з тим, ні відповідачі по справі, ні ОСОБА_7 не є членами сім`ї ОСОБА_2 в розумінні ч. 1 ст. 64 ЖК України, а доказів того, що вони вели чи ведуть із ОСОБА_2 спільне господарство матеріали справи також не містять, тому на відповідачів не поширюються положення ст. 156 ЖК України, якою визначені права членів сім`ї власника житлового будинку.

Тому обов`язку забезпечувати житлом колишню дружину племінника та її дітей, який не є власником спірного будинку, позивач не має.

При цьому, факт догляду ОСОБА_3 за недієздатною ОСОБА_2 , яка має визначеного рішенням суду опікуна ОСОБА_1 не доведено відповідачами.

Доводи скаржників, що опікун ОСОБА_1 живе за іншою адресою та не здійснює догляд за недієздатною ОСОБА_2 не підтверджені доказами, крім того, дана обставина не стосується предмету доказування у даній справі.

З матеріалів справи вбачається, що на момент звернення ОСОБА_1 , який діє в інтересах недієздатної ОСОБА_2 , в суд з даним позовом ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 18 вересня 2023 року зняті із реєстрації за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 зареєстрована по АДРЕСА_2 , а ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 також зареєстрований по АДРЕСА_2 .

Судом першої інстанції вірно встановлено, що будь-яких договорів найму або піднайму між сторонами укладено не було, письмових дозволів власника житла, які б давали підстави відповідачам вважати, що вони зайняли житлове приміщення законно суду не надано та не встановлено, як і не надано доказів укладення відповідних договорів з попереднім власником житла, відповідачі не надали жодних належних та достовірних доказів, які б свідчили, що вони вселилися до спірного будинку з дозволу його колишнього власника та за його життя.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач звертався із заявою до відділу поліції стосовно протиправних дій з боку відповідачів до ОСОБА_2 , що вказує на наявний конфлікт між сторонами щодо проживання відповідачів за адресою АДРЕСА_1 .

Щодо виселення неповнолітнього відповідача ОСОБА_6 слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Тобто обов`язок і відповідальність за створення належних умов для проживання неповнолітнього ОСОБА_6 у даному випадку покладено на його матір ОСОБА_3 , а не ОСОБА_2 .

Згідно з висновком органу опіки та піклування про доцільність виселення з житлового будинку неповнолітнього ОСОБА_6 , орган опіки та піклування вважає за можливе виселити неповнолітнього ОСОБА_6 із спірного будинку, оскільки у ОСОБА_12 після смерті батька, ОСОБА_8 залишилося спадкове майно за законом, яке, зокрема, складається із житлового будинку, двох земельних ділянок та кількох легкових автомобілів.

При цьому, ОСОБА_8 (батьку відповідача ОСОБА_6 ) належать земельні ділянки, нежитлові та житлові будівлі, в тому числі домоволодіння по АДРЕСА_3 , наразі в приватного нотаріуса відкрито спадкову справу після смерті ОСОБА_8 .

У ч. 4, 5 ст. 19 СК України зазначено, що під час розгляду судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 СК України).

У постановах Верховного Суду від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22 (провадження № 61-18610св23), від 07 червня 2024 року у справі № 740/3478/23 (провадження № 61-5260св24) Верховний Суд вказав про те, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.

Суд першої інстанції дослідив висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Монастирищенської міської ради Черкаської області про доцільність виселення з житлового будинку та надав йому відповідну оцінку згідно зі ст. 89 ЦПК України, а отже, дотрималися вимог ч. 6 ст. 19 СК України.

Згідно зі ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця успадковують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у спадкуванні за законом (обов`язкова частка).

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч. 4 ст. 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня дитина вважається такою, що прийняла спадщину, якщо не було подано заяву про відмову у прийнятті спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом із тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

У ч. 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до ЗУ «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених гл. 29 ЦК України.

Такі правові висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц (провадження № 61-12264св22).

Доводи апеляційних скарг, що право власності в порядку спадкування після ОСОБА_8 за ОСОБА_14 не зареєстроване, а тому користуватись ним не можуть не заслуговують на увагу.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що задоволення позовних вимог не порушує права неповнолітньої дитини ОСОБА_6 та не звужує їх.

Інші доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, правильно застосував норми процесуального права та постановив рішення, яке відповідає закону, підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевказане, апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - адвоката Невкритого Володимира Юрійовича - залишити без задоволення.

Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 29 жовтня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови складено 24 лютого 2025 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: О. В. Карпенко

О. М. Новіков