Постанова

від 29.10.2024 по справі 916/4623/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/4623/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Колоколова С.І.,

Ярош А.І.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м.Херсона

на рішення Господарського суду Одеської області

від 12 березня 2024 року (повний текст складено 22.03.2024)

у справі № 916/4623/23

за позовом: Акціонерного товариства Херсонська теплоелектроцентраль

до відповідача: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Херсона

про стягнення заборгованості за договором у розмірі 66 477,11 грн.

суддя суду першої інстанції: Петренко Н.Д.

місце винесення рішення: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2023 року Акціонерне товариство Херсонська теплоелектроцентраль звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Квартирно- експлуатаційного відділу м. Херсона про стягнення суми вартості безпідставно набутого майна за період з 01.01.2022 по 01.01.2023 у розмірі 66 477,11 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на споживання відповідачем теплової енергії у період з 01.01.2022 по 01.01.2023 поза договором № 16-Т з власником (користувачем) будівлі про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.02.2021.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.03.2024 у справі №916/4623/23 (суддя Петренко Н.Д.) позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Квартирно-експлуатаційного відділу м.Херсона на користь Акціонерного товариства Херсонська теплоелектроцентраль суму вартості безпідставно набутого майна за період з 01.01.2022 по 01.01.2023 у розмірі 66 477,11 грн. та судовий збір у розмірі 2147,20 грн.

Судове рішення мотивоване протиправністю відмови Квартирно-експлуатаційного відділу міста Херсона від сплати вартості теплової енергії, спожитої ним у період з 01.01.2022 по 01.01.2023 за відсутності укладеного договору про надання послуг з постачання теплової енергії, у заявленому позивачем до стягнення розмірі.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Квартирно-експлуатаційний відділ м.Херсона через систему Електронний суд звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 12.03.2024 у справі №916/4623/23 скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Так, в апеляційній скарзі апелянт наголошує на тому, що, з огляду на введення Квартирно-експлуатаційним відділом міста Херсона простою з 01.03.2022, у зв`язку з чим належне останньому приміщення, для якого позивачем постачалася теплова енергія, відповідачем не використовувалося, а також беручи до уваги існування форс-мажорної обставини у вигляді військової агресії проти України, яка зумовила запровадження воєнного стану, відсутні правові підстав для сплати апелянтом вартості теплової енергії, поставленої за вказаний період.

09.05.2024 від Акціонерного товариства Херсонська теплоелектроцентраль до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким позивач не погоджується з його доводами, просить залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

У відзиві позивач посилається на те, що чинне законодавство України не передбачає припинення нарахування споживачеві вартості спожитої теплової енергії з підстав призупинення ним діяльності (оголошення простою). Крім того, позивач стверджує про те, що форс-мажорні обставини звільняють боржника від відповідальності, а не від сплати суми основної заборгованості.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 10.04.2024, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Колоколова С.І., Ярош А.І.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м.Херсона на рішення Господарського суду Одеської області від 12.03.2024 у справі №916/4623/23 залишено без руху; у задоволенні клопотання Квартирно-експлуатаційного відділу м.Херсона про відстрочення сплати судового збору відмовлено; встановлено апелянту строк для усунення недоліків, виявлених при поданні апеляційної скарги, шляхом надання до суду доказів сплати судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі, протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

03.05.2024 від апелянта до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додані докази сплати судового збору у розмірі 3220,80 грн.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу м.Херсона на рішення Господарського суду Одеської області від 12.03.2024 у справі №916/4623/23. Крім того, відповідно до даної ухвали, розгляд справи здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Разом з цим Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення розумний строк в рішенні у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

З огляду на зазначене, з метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням в Україні воєнного стану постійні тривали повітряні тривоги, відключення електропостачання та інші чинники тощо; приймаючи до уваги навантаження суду, перебування апеляційної колегії у відпустках, принцип незмінності складу суду, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга Квартирно-експлуатаційного відділу м. Херсона розглядається поза межами строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, але, у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 01.02.2021 між АТ Херсонське теплоелектроцентраль (виконавець) та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Херсона (споживач) укладено договір № 16-Т з власником (користувачем) будівлі про надання послуги з постачання теплової енергії, за умовами якого виконавець зобов`язується надати споживачеві послугу з постачання теплової енергії для потреб опалення на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором (п. 1 договору).

Положеннями п. 40 договору визначено, що договір набирає чинності з моменту укладення і діє до 31.12.2021. Сторони, керуючись ч. З ст. 631 ЦК України, домовилися, що всі умови цього договору розповсюджують свою дію на відносини, які виникли між сторонами з 01.01.2021.

Пунктом 41 договору передбачено, що дія цього договору може бути продовжена на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 % суми, визначеної у договорі, укладеному у поточному році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку.

Надалі, між сторонами укладено додаткові угоди, а саме: № 1, № 2 від 06.12.2021.

До матеріалів справи позивачем додано акти та рахунки, а саме:

-акт № 0-16 за січень 2022 на суму 20 968,57 грн; рахунок № 0-16 за спожиту теплову енергію у січні 2022 у розмірі 5,93 Гкал на суму 20 968,57 грн;

- акт № 0-16 за лютий 2022 на суму 13 967,27 грн; рахунок № 0-16 за спожиту теплову енергію у лютому 2022 у розмірі 3,95 Гкал на суму 13 967,27 грн;

- акт № 0-16 за березень 2022 на суму 14 921,99 грн; рахунок № 0-16 за спожиту теплову енергію у березні 2022 у розмірі 4,22 Гкал на суму 14 921,99 грн;

-- акт № 0-16 за грудень 2022 на суму 16 619,28 грн; рахунок № 0-16 за спожиту теплову енергію у грудні 2022 у розмірі 4,70 Гкал на суму 16 619,28 грн.

Також, матеріали справи містять акт перевірки технічного стану приборів обліку і звірки показань теплолічильника після закінчення опалювального сезону 2022-2023 від 25.04.2023, а також відомості-звіт про витрати теплоенергії і параметрах теплоносія по показанням теплолічильника.

Як свідчать матеріали справи, 10.04.2023 між АТ Херсонське теплоелектроцентраль (виконавець) та квартирно- експлуатаційним відділом м. Херсона (споживач) укладено договір № 27-Т з власником (користувачем) будівлі про надання послуги з постачання теплової енергії, який відповідно до п. 40 договору діє до 31.12.2023 та розповсюджує свою дію на відносини між сторонами з 01.01.2023.

10.08.2023 позивач направив відповідачу лист вих. № 06-1/920 з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 66 477,82 грн та підписати акт звірки.

17.08.2023 відповідач направив позивачу лист вих. № 570/575, яким повідомив, що за даними бухгалтерського обліку КЕВ м. Херсона не рахується заборгованість у розмірі 66 477,82 грн.

Позивач зазначає, що оскільки відповідач продовжував споживати теплову енергію після припинення дії договору № 16-Т з власником (користувачем) будівлі про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.02.2021 та до укладення договору № 27-Т з власником (користувачем) будівлі про надання послуги з постачання теплової енергії від 10.04.2023, а саме у період з 01.01.2022 по 01.01.2023, то спожита теплова енергія у розмірі 18,8 Гкал (по тарифу 3536,02 грн) на суму 66 477,11 грн є безпідставно набутим майном.

У зв`язку з несплатою відповідачем вказаної заборгованості, позивач звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підстави виникнення господарських зобов`язань визначені в ст. 174 Господарського кодексу України, зокрема, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з визначеннями наведеними у ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин): постачання теплової енергії (теплопостачання) це господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг; система централізованого теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж, що об`єднані між собою та використовуються для теплозабезпечення споживача, населеного пункту, яка включає системи децентралізованого та помірно-централізованого теплопостачання; споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Відповідно до п. З Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.07 № 1198 (далі Правила), споживач теплової енергії це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Частинами 1, 2 та 4 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" закріплено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житловокомунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Частиною 3 ст. 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.

Приписами ст. 24 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що основним обов`язком споживача теплової енергії є, зокрема, своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником (п. 4 Правил).

Таким чином, до обов`язків споживача теплової енергії належить своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з п. 20 Правил, облік обсягу споживання теплової енергії і параметрів теплоносія ведеться на межі балансової належності теплових мереж теплопостачальної організації та споживача або за домовленістю сторін в іншому місці. У разі відсутності, пошкодження та/або неправильної роботи приладів комерційного обліку оплата здійснюється відповідно до визначених у договорі навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Відповідно до п. 23 Правил, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії № 830, постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період. Крім того вбачається, що термін споживач застосовується в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житловокомунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 2 ст. 7 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Колегія суддів наголошує на тому, що споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Саме такий правовий висновок є усталеним та викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, а також в постановах Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №303/7554/16-ц, від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, 25.09.2019 у справі №522/401/15-ц, від 10.12.2018 у справі №638/11034/15-ц, від 26.04.2018 у справі №904/6293/17.

Отже, відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

Аналогічний правова позиція відображена в постановах Верховного Суду від 14.07.2023 у справі №910/21848/21 та від 05.10.2021 у справі №908/3159/19.

Частина 1 ст. 1212 ЦК України передбачає, що особа, яка набула майно за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Згідно ч. 1 ст. 1213 ЦК України безпідставно набуте майно повертається потерпілому в натурі.

Частиною 2 ст. 1213 ЦК України передбачено, що в разі неможливості повернути потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, у період з січня 2022 по грудень 2022 року включно відповідач спожив теплову енергію у розмірі 18,8 Гкал (по тарифу 3536,02 грн) на суму 66 477,11 грн поза межами дії договору № 16-Т з власником (користувачем) будівлі про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.02.2021 та до укладення договору № 27-Т з власником (користувачем) будівлі про надання послуги з постачання теплової енергії від 10.04.2023, у зв`язку із чим, спожита у розмірі 18,8 Гкал теплова енергія є безпідставно набутим майном. Поряд із тим, оскільки спожита теплова енергія не може бути повернута в силу специфіки цього об`єкту, а також враховуючи положення ч. З ст. 1213 ЦК України, місцевий господарський суд прийшов до обґрунтованого висновку про наявність обов`язку у відповідача відшкодувати позивачу його вартість, а саме 18,8 Гкал (по тарифу 3536,02 грн) у розмірі 66 477,11 грн.

Посилання апелянта на введення Квартирно-експлуатаційним відділом міста Херсона простою з 01.03.2022 жодним чином не підтверджує відсутність у останнього можливості використання об`єкту за відповідною адресою у спірний період, тим більше, що позивач у цей період продовжував здійснювати постачання теплової енергії на вказаний об`єкт. Докази, які б свідчили про використання зазначеного об`єкту не Квартирно-експлуатаційним відділом міста Херсона, а будь-якими іншими особами, які замість відповідача фактично споживали поставлену теплову енергію, у матеріалах даної справи також відсутні.

Стосовно доводів скаржника про об`єктивну неможливість споживання ним теплової енергії внаслідок існування форс-мажорних обставин суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Отже, у будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань.

Факт, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 22.06.2022 у справі №904/5328/21 та від 25.01.2022 у справі №904/3886/21).

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" шляхом видачі сертифіката.

При цьому колегією суддів враховується, що таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних. Відтак сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Отже, ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

Сама по собі збройна агресія проти України та воєнний стан, не можуть автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 15.06.2023 у справі №910/8580/22.

Колегія суддів наголошує на тому, що лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, який розміщений на офіційному веб-сайті останньої та на який посилається відповідач, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Зазначений лист не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", при цьому такий лист також не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини, натомість він адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, і його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Таким чином, лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 07.06.2023 у справі №912/750/22 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22.

Колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутній та відповідачем до місцевого господарського суду не подано сертифікату Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат на підтвердження існування форс-мажорних обставин, які б зумовили неможливість споживання ним теплової енергії, поставленої Акціонерним товариством "Херсонська теплоелектроцентраль" на об`єкт за адресою: м. Херсон, сел. Чкалова, 37 у період з 01.01.2022 по 01.01.2023.

Таким чином, відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами об`єктивної неможливості споживання ним теплової енергії за вказаний період внаслідок існування форс-мажорних обставин.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006р. ).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги положення чинного законодавства і встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Квартирно-експлуатаційного відділу м. Херсона на рішення Господарського суду Одеської області від 12.03.2024 у справі №916/4623/23 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Херсона залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 12.03.2024 у справі №916/4623/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддяСавицький Я.Ф.

СуддяКолоколов С.І.

СуддяЯрош А.І.