Постанова
від 14.10.2024 по справі 910/15808/19
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2024 р. Справа№ 910/15808/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Шапрана В.В.

Корсака В.А.

секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Київмедпрепарат"

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023

у справі № 910/15808/19 (суддя Спичак О.М.)

за первісним позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"

до Акціонерного товариства "Київмедпрепарат"

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національний банк України

третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтакт"

про стягнення коштів

за зустрічним позовом Акціонерного товариства "Київмедпрепарат"

до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"

про визнання недійсним пункту договору

та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору Акціонерного товариства "Галичфарм"

до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"

про визнання недійсним пункту договору,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - позивач за первісним позовом; ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") звернулось до Господарського суду міста Києва з вимогами до Публічного акціонерного товариства "Київмедпрепарат" (надалі - відповідач за первісним позовом; ПАТ "Київмедпрепарат"; апелянт) про стягнення 381 422 107,76 грн заборгованості, в тому числі:

1) 114 932 013,08 грн за договором про невідновлювальну кредитну лінію від 13.06.2008 № 1253м-18, що складається з: 77 184 941,83 грн простроченої заборгованості по основному договору, 2 084 885,94 грн. простроченої заборгованості по відсотках, 34 275 000,00 грн простроченої заборгованості по щомісячній комісії, 2 892 665,22 грн пені за прострочення заборгованості по основному боргу, відсотках та комісії;

2) 184 687 649,20 грн за договором про мультивалютну кредитну лінію від 16.12.2008 № 1276м-08, що складається з: 126 471 142,02 грн простроченої заборгованості по основному договору, 896 905,59 грн простроченої заборгованості по відсотках, 52 430 000,00 грн простроченої заборгованості по щомісячній комісії, 4 889 601,59 грн пені за прострочення заборгованості по основному боргу, відсотках та комісії;

3) 81 802 445,48 грн за договором про мультивалютну кредитну лінію від 01.09.2008 № 1267м-08, що складається з: 79 291 500,00 грн простроченої заборгованості по щомісячній комісії, 2 510 945,48 грн пені за прострочення заборгованості по відсотках та комісії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2019 позовну заяву Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» повернуто заявнику без розгляду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2019 ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.11.2019 у справі № 910/15808/19 скасовано, матеріали справи № 910/15808/19 направлено до Господарського суду міста Києва для розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 20.01.2020 роз`єднано позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» про стягнення 381 422 107,76 грн, виділивши їх у самостійні провадження, зокрема, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» про стягнення 114 932 013,08 грн заборгованості за договором про невідновлювальну кредитну лінію від 13.06.2008 № 1253м-08 вирішено розглядати в межах справи № 910/15808/19.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2020 відкрито провадження у справі № 910/15808/19, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи (скорочено - третя особа 1; Фонд).

22.06.2020 до Господарського суду міста Києва від Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» надійшов зустрічний позов про визнання недійсним п. 2.6 договору про мультивалютну кредитну лінію № 1253м-08 від 13.06.2008 з наступними змінами і доповненнями.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2020 прийнято зустрічний позов Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» (нижче - позивач за зустрічним позовом) до спільного розгляду з первісним позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (в тексті - відповідача за зустрічним позовом).

Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані тим, що умови договору, якими передбачено обов`язок боржника сплачувати комісію за користування кредитом, суперечать положенням частини 1 статті 1048, статті 1054, статті 1056-1 ЦК України та принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства, що є підставою для визнання пункту 2.6 договору недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України.

20.08.2020 до Господарського суду міста Києва від Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач за первісним позовом просив суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 98 600 680,05 грн, з яких: сума основного боргу у розмірі 47 184 941,83 грн, заборгованість по процентам у розмірі 3 881 612,21 грн, заборгованість по комісії у розмірі 34 275 000,00 грн, пеня за прострочення погашення заборгованості за кредитом у розмірі 8 835 653,50 грн, пеня за прострочення погашення процентів у розмірі 194 970,45 грн, пеня за прострочення сплати комісії у розмірі 4 228 502,05 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі № 910/15808/19 первісний позов задоволено частково; стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» 41 434 941 грн 83 коп. простроченої заборгованості по основному договору, 1 391 728 грн 43 коп. простроченої заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, 34 275 000 грн 00 коп. комісії за користування кредитом, 8 835 653 грн 50 коп. пені за прострочення погашення основної заборгованості, 194 970 грн 45 коп. пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитом, 4 228 502 грн 05 коп. пені за прострочення сплати комісії та судовий збір у розмірі 672 350 грн 00 коп. Провадження у справі в частині 5 750 000 грн 00 коп. простроченої заборгованості по основному договору та 2 489 883 грн 78 коп. простроченої заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом закрито. У задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання недійсним пункту 2.6. Договору про невідновлювальну кредитну лінію від 13.06.2008 № 1253м-08 відмовлено.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2021 призначено у справі № 910/15808/19 судову економічну експертизу, на вирішення експертів поставлено питання: 1) Чи підтверджується первинними бухгалтерськими документами наданий до суду Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» розрахунок простроченої заборгованості по сплаті 42 184 941 грн 83 коп. - простроченої заборгованості по основному договору, 5 830 196 грн 19 коп. - простроченої заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, 34 275 000 грн 00 коп. - комісії за користування кредитом, 8 835 653 грн 50 коп. - пені за прострочення погашення основної заборгованості, 194 970 грн 45 коп. - пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитом, 4 228 502 грн 05 коп. - пені за прострочення сплати комісії умовам укладеного між банком та AT «Київмедпрепарат» Договору про мультивалютну кредитну лінію № 1253м-08 від 13.06.2008 з наступними змінами і доповненнями, станом на 30.11.2020 з врахуванням позиції викладеної в п.п. 48-55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 по справі № 444/9519/12? 2) Який документально підтверджений розмір простроченої заборгованості по основному договору, простроченої заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, комісії за користування кредитом, пені за прострочення погашення основної заборгованості, пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитом, пені за прострочення сплати комісії у Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" перед Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» за Договором про мультивалютну кредитну лінію № 1253м-08 від 13.06.2008 станом на 07.12.2020?

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі № 910/15808/19 залишене без змін.

Постановою Верховного Суду від 12.04.2023 постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі № 910/15808/19 скасовано, справу № 910/15808/19 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Внаслідок проведеного автоматизованого розподілу справу № 910/15808/19 передано на розгляд судді Спичака О.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 залучено до участі у справі № 910/15808/19 третю особу 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача за первісним позовом (Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит») - Національний банк України (в тексті - третя особа 2; НБУ).

02.08.2023 ухвалою Господарського суду міста Києва було залучено до участі у справі у якості третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача за первісним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтакт» (по тексту - третя особа 3; ТОВ «ФК «Фінтакт»).

06.09.2023 від Акціонерного товариства «Галичфарм» як третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору надійшла позовна заява про визнання пункту 2.6 договору про невідновлювальну кредитну лінію № 1253м-08 від 13.06.2008, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» та Акціонерним товариством «Київмедпрепарат», з наступними змінами і доповненнями, недійсним з моменту ухвалення рішення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 прийнято позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Акціонерного товариства «Галичфарм» (в подальшому - АТ «Галичфарм»; третя особа з самостійними вимогами) до розгляду, об`єднано позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Акціонерного товариства «Галичфарм» у справі № 910/15808/19 в одне провадження з первісним та зустрічним позовами.

За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі № 910/15808/19 позов Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" задоволено частково; закрито провадження у справі № 910/15808/19 в частині позовних вимог про стягнення з Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" заборгованості за кредитом у розмірі 6 500 000,00 грн та заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 1 853 745,30 грн; стягнуто з Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитом у розмірі 40 684 941 грн 83 коп., заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 2 027 866 грн 91 коп., комісію за управління кредитом у розмірі 34 275 000 грн 00 коп., пеню у розмірі 13 259 126 грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 615 386 грн 49 коп.

Відмовлено у задоволенні зустрічного позову Акціонерного товариства "Київмедпрепарат".

Відмовлено у задоволенні позову Акціонерного товариства "Галичфарм".

Приймаючи рішення у справі місцевий господарський суд, в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, зазначив, що з урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства. Таким чином, оскільки банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку, за висновками суду першої інстанції обґрунтованими є позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» щодо існування підстав для визнання недійсним п. 2.6 договору мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008, з подальшими змінами та доповненнями.

Однак, місцевий господарський суд вказав, що відповідачем за зустрічним позовом було заявлено про застосування позовної давності.

Так, з огляду на предмет зустрічного позову - датою, коли позивач за зустрічним позовом довідався про порушення свого права є дата укладення Публічним акціонерним товариством «Київмедпрепарат» відповідних оспорюваних додаткових угод.

Протилежного позивачем за зустрічним позовом суду не доведено.

Отже, зважаючи на дати укладення додаткових угод, якими змінювалась редакція п. 2.6 договору мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008, та які долучені позивачем за зустрічним позовом до зустрічної позовної заяви, суд попередньої інстанції дійшов висновку, що Публічним акціонерним товариством «Київмедпрепарат» було пропущено строк для звернення з відповідним позовом до суду.

При цьому, доказів поважності причини пропуску позовної давності, а також доказів переривання строків позовної давності позивачем за зустрічним позовом суду не надано.

Крім того, зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що Публічним акціонерним товариством «Київмедпрепарат» сплачувалась комісія відповідно до умов п. 2.6 договору мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008, тоді як позивач за зустрічним позовом не просить застосувати наслідки недійсності вказаного правочину, а обрання позивачем неефективного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку відмовити у задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання пункту 2.6 договору мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008, з наступними змінами та доповненнями, недійсним.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, АТ "Київмедпрепарат" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі № 910/15808/19 в частині відмови у задоволенні зустрічного позову АТ "Київмедпрепарат" та ухвалити нове, яким задовольнити зустрічний позов АТ "Київмедпрепарат" про визнання недійсним повністю п. 2.6 договору про невідновлювальну кредитну лінію № 1253м-08 від 13.06.2008, з наступними змінами і доповненнями, та застосувати наслідки недійсності правочину, відмовивши ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" у стягненні суми комісії у розмірі 34 275 000,00 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, складено помилкові висновки, чим порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначає, що обов`язки зі сплати комісії фактично за користування кредитом є несправедливими, оскільки за користування кредитом боржник вже сплачує відсотки. За таких умов є не справедливою і нарахована банком пеня за несплату комісії.

Також позивач за зустрічним позовом вказує, що надання послуг, за які мала б бути сплачена комісія не знаходить свого підтвердження у первинних облікових документах протягом всього строку дії договору про мультивалютну кредитну лінію № 1253м-08 від 13.06.2008, а саме до 01.10.2019 (з урахуванням продовження строків договору про мультивалютну кредитну лінію № 1253м-08 за рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 у справі № 910/14053/16). Відтак, датою порушення права АТ «Київмедирепарат» у несправедливій сплаті комісії, як джерела збагачення банку, за яку договором про мультивалютну кредитну лінію № 1253м-08 від 13.06.2008 передбачалися надання послуг, які взагалі не були надані протягом дії всього договору, є 01.10.2019. Тому, звернувшись із зустрічним позовом 20.06.2020 до господарського суду про визнання п. 2.6 договору про мультивалютну кредитну № 1253м-08 від 13.06.2008 недійсним, апелянт вважає, що строки не пропущені, тим самим заперечує проти застосування строків позовної давності. При цьому, позивач за зустрічним позовом звертає увагу, що у зв`язку з тим, що представник ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» лише 08.11.2023 у судовому засідання заявив суду заяву про застосування строків позовної давності АТ «Київмедпрепарат» не мав можливості надати вищенаведене аргументоване заперечення проти застосування строків позовної давності.

Крім того, апелянтом зазначається, що у судовому засіданні представник АТ «Київмедпрепарат» усно заявляв позовні вимоги зустрічної позовної заяви, які також полягали у застосуванні наслідків недійсності у вигляді відмови ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» у стягненні суми комісії, яка складає суму у розмірі 34 275 000,00 грн, якщо буде задоволено зустрічну позовну заяву АТ «Київмедпрепарат».

Разом з апеляційною скаргою апелянтом подано й клопотання про призначення у справі повторної судово-економічної експертизи. В обґрунтування вказаного клопотання заявником зазначено про необхідність детального вивчення питання щодо правильності нарахування спірної суми заборгованості.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2023 апеляційна скарга позивача за зустрічним позовом у справі № 910/15808/19 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі № 910/15808/19. Розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі № 910/15808/19 призначено на 25.03.2024.

19.02.2024 на адресу апеляційного господарського суду від НБУ надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому третя особа 2 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову - без змін. За твердженнями НБУ, апелянт не вказав, які все ж таки норми матеріального права неправильно застосовані судом першої інстанції, саме в частині позовних вимог за зустрічним позовом та в чому саме полягають неправильні висновки останнього.

Додатково третя особа 2 зазначила, що рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18.12.2015 «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» з 18.12.2015, з огляду на що АТ «Банк «Фінанси та Кредит» вже не здійснювало банківської діяльності та не могло надавати банківські послуги, обумовлені кредитним договором, відповідно АТ «Київмедпрепарат» не міг розраховувати на їх отримання, а тому не заслуговують на увагу доводи АТ «Київмедпрепарат», що про порушення прав стало очевидним зі спливом строку кредитного договору, адже останній справедливо очікував, що АТ «Банк «Фінанси та Кредит» буде надавати послуги, обумовлені кредитним договором та за надання яких передбачена комісія, розмір та порядок сплати якої визначалися додатковими угодами.

НБУ до того ж акцентує, що відповідач за зустрічним позовом, заперечуючи проти зустрічного позову, заявив про застосування позовної давності. З зв`язку із чим про застосування строків позовної давності до позовних вимог за зустрічним позовом АТ «Київмедпрепарат» було відомо ще при попередньому розгляді справи, що повністю спростовує доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Також НБУ звертає увагу, що зазначення апелянтом в апеляційній скарзі про застосування наслідків недійсності правочину є безпідставним, оскільки прохальна частина зустрічної позовної заяви не містить такої позовної вимоги, а відтак вимоги в апеляційній скарзі виходять за межі заявлених позовних вимог, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Окремо третьою особою 2 вказується, що позовні вимоги АТ «Банк «Фінанси та Кредит» до АТ «Київмедпрепарат» в частині стягнення заборгованості по сплаті кредиту, процентів, пені не є предметом апеляційного оскарження, тобто в цій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відтак відсутні правові підстави для призначення повторної судово-економічної експертизи на предмет перевірки правильності, наданого АТ «Банк «Фінанси та Кредит» розрахунку заборгованості станом на 30.11.2020.

19.02.2024 на адресу суду апеляційної інстанції від відповідача за зустрічним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін. Згідно аргументів відповідача за зустрічним позовом комісія з позичальника стягувалася банком, як послуга, з управління кредитною лінією, включаючи: надання послуг з обслуговування траншів; інформування клієнта щодо можливості подання останнім звернення про отримання траншу; інформування щодо розрахунків суми чергового платежу за договором та/або суми повного дострокового повернення заборгованості за договором; надання довідок, виписок із розрахунків клієнта, статистичних даних, в т.ч. на електронну адресу про стан заборгованості/про погашення заборгованості. Такі послуги надавалися позичальнику з 11.03.2011 по 03.04.2015.

Відповідач за зустрічним позовом зазначає, що ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" неодноразово письмово заявляв про застосування спливу строків позовної давності за зустрічним позовом АТ «Київмедпрепарат», а саме: 1) у відзиві у 2020 році на зустрічний позов; 2) у письмових поясненнях від 21 липня 2023 року вих. № 083-60-438/23; 3) у відзиві на позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору від 11 жовтня 2023 року вих. № 083-60-594/23; 4) в заяві від 09.11.2023 щодо зустрічного позову АТ «Київмедпрепарат» (направлену через «Електронний Суд»); 5) в заяві від 09.11.2023 щодо заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору (направлену через «Електронний Суд»); 6) в усному порядку під час судового засідання по суті 22.11.2023 під час вступного слова та під час судових дебатів під запис в суді першої інстанції під головуванням судді Спичака О.М.

Крім цього ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" вказується про необґрунтованість клопотання про призначення повторної судової економічної експертизи.

Розгляд справи неодноразово відкладався та в судових засіданнях оголошувалась перерва.

У зв`язку з перебуванням у відпустці судді Євсікова О.О., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.09.2024, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2024 справу № 910/15808/19 прийнято до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Шапран В.В. Розгляд справи призначено на 14.10.2024.

Представники ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та Фонду, а також НБУ в судовому засіданні 14.10.2024 проти вимог апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову залишити без змін.

Представник АТ «Галичфарм» в судовому засіданні 14.10.2024 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив рішення суду першої інстанції скасувати в оскаржуваній частині та прийняти нове про задоволення зустрічного позову.

Представники ПАТ "Київмедпрепарат" та ТОВ «ФК «Фінтакт» в судове засідання не з`явились. Про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного документа в електронні кабінети апелянта та третьої особи 3.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників позивача за зустрічним позовом та третьої особи 3 обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань від позивача за зустрічним позовом та третьої особи 3 про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності ПАТ "Київмедпрепарат" та ТОВ «ФК «Фінтакт».

Окремо колегією суддів вказується про надходження 14.10.2024 через систему «Електронний суд» від позивача за зустрічним позовом клопотання про відкладення розгляду справи, однак у зв`язку із поданням такого останнім після початку розгляду справи та ухвалення судом апеляційної інстанції про слухання справи без участі відсутніх осіб, повідомлених належним чином, відповідне клопотання не розглядалось.

Судовою колегією зазначається, що відзиви на апеляційну скаргу від третіх осіб 1 та 3, третьої особи з самостійними вимогами на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, що відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у відповідній частині суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Щодо клопотання апелянта про призначення у справі повторної судово-економічної експертизи, то колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для призначення у цій справі повторної судово-економічної експертизи, виходячи з такого.

Судова експертиза призначається за наявності визначених ст. 99 ГПК України сукупності умов лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях, та питання її призначення повинне вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Надаючи оцінку клопотанню про призначення потворної судової експертизи, колегія суддів враховує наявний в матеріалах справи доказ, а саме висновок експертів № 14237/21-72/36327/36331/21-72 за результатами проведення судової економічної експертизи від 09.12.2021.

Крім того, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо наявні у справі докази є взаємносуперечливими, їх оцінку, в разі необхідності, може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 902/834/20, від 13.08.2021 у справі № 917/1196/19, від 30.09.2021 у справі 927/110/18, від 23.12.2021 у справі № 5015/45/11 (914/1919/20).

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий судовий розгляд передбачає право на змагальність сторін. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх. Європейський суд з прав людини розглядає реалізацію принципу змагальності крізь призму забезпечення рівності прав учасників судового розгляду, тобто за цієї позиції обвинувачення і захист діють на одному рівні, під контролем відносно пасивного суду.

Принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 922/2017/17 від 30.05.2018).

У відповідності до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що за змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом.

Недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і суперечить вимогам статті 6 Конвенції стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

У постанові Верховного Суду від 11.06.2018 у справі № 922/2716/17 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що суду слід виходити з того, що при призначенні судової експертизи, як процесуальної дії суду, яка у будь-якому випадку збільшує строк розгляду справи, що, відповідно, може мати наслідком порушення прав і охоронюваних законом інтересів учасників справи, а тому у кожному разі має бути обґрунтованою. При цьому призначення судової експертизи з порушенням зазначених вимог має наслідком безпідставне збільшення строку розгляду справи, тобто вихід за межі розумного строку розгляду справи, що суперечитиме статті 6 Конвенції (п. 18).

Судова колегія, серед іншого, акцентує, що за змістом пункту 2 частини 1 статті 99 ГПК України призначення експертизи є правом, а не обов`язком господарського суду.

У справі, що переглядається, апелянтом оскаржується рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі № 910/15808/19 в частині часткового задоволення первісних позовних вимог про стягнення коштів - не оскаржується.

Підсумовуючи вище наведене в сукупності, враховуючи предмет апеляційного розгляду, колегія суддів не знайшла правових підстав для задоволення заявленого ПАТ "Київмедпрепарат" клопотання про призначення повторної судової економічної експертизи.

Щодо інших процесуальних дій у цій справі, судова колегія зазначає наступне.

03.05.2024 ТОВ "СКН "Сучасна комерційна нерухомість" як особою, що важає, що її права, інтереси та (або) обов`язки порушено, через "Електронний суд" подано апеляційну скаргу, у якій товариство просить визнати поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення у справі № 910/15808/19, поновити строк для апеляційного оскарження, відкрити апеляційне провадження та скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 22.11.2023 у справі № 910/15808/19 в частині відмови в задоволені зустрічного позову АТ "Київмедпрепарат" про визнання недійсним пункту 2.6 договору про мультивалютну кредитну лінію № 1253м-08 від 23.06.2008.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2024 клопотання ТОВ "СКН "Сучасна комерційна нерухомість" про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі № 910/15808/19 - задоволено. Поновлено ТОВ "СКН "Сучасна комерційна нерухомість" процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі № 910/15808/19. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "СКН "Сучасна комерційна нерухомість" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі № 910/15808/19. Об`єднано апеляційні скарги ТОВ "СКН "Сучасна комерційна нерухомість" та АТ "Київмедпрепарат" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі № 910/15808/19 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду.

03.06.2024 ТОВ "ДІ.ЕР.АЙ" як особою, що вважає, що її права, інтереси та (або) обов`язки порушено, через "Електронний суд" подано апеляційну скаргу, у якій просить визнати поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення у справі № 910/15808/19, поновити строк для апеляційного оскарження, відкрити апеляційне провадження та скасувати рішення Господарського суду м.Києва від 22.11.2023 справі № 910/15808/19 в частині відмови в задоволенні зустрічного позову АТ "Київмедпрепарат" про визнання недійсним пункту 2.6 договору про мультивалютну кредитну лінію №1253м-08 від 23.06.2008.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2024 клопотання ТОВ "ДІ.ЕР.АЙ" про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі № 910/15808/19 - задоволено. Поновлено ТОВ "ДІ.ЕР.АЙ" процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі № 910/15808/19. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ДІ.ЕР.АЙ" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі № 910/15808/19. Об`єднано апеляційні скарги ТОВ "ДІ.ЕР.АЙ" з апеляційними скаргами ТОВ "СКН "Сучасна комерційна нерухомість" та АТ "Київмедпрепарат" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі № 910/15808/19 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду.

24.06.2024 ТОВ "Укртехвуглець" як особою, що вважає, що її права, інтереси та (або) обов`язки порушено, через "Електронний суд" подано апеляційну скаргу, у якій просить визнати поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення у справі № 910/15808/19, поновити строк для апеляційного оскарження, відкрити апеляційне провадження та скасувати рішення Господарського суду м.Києва від 22.11.2023 у справі № 910/15808/19 в частині відмови в задоволенні зустрічного позову АТ "Київмедпрепарат" про визнання недійсним пункту 2.6 договору про мультивалютну кредитну лінію № 1253м-08 від 23.06.2008.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2024 клопотання ТОВ "Укртехвуглець" про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі № 910/15808/19 - задоволено. Поновлено ТОВ "Укртехвуглець" процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі № 910/15808/19. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Укртехвуглець" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі № 910/15808/19. Об`єднано апеляційні скарги ТОВ "Укртехвуглець" з апеляційними скаргами АТ "Київмедпрепарат", ТОВ "СКН "Сучасна комерційна нерухомість", ТОВ "ДІ.ЕР.АЙ" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі № 910/15808/19 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2024 закрито апеляційні провадження за апеляційними скаргами ТОВ "СКН "Сучасна комерційна нерухомість", ТОВ "ДІ.ЕР.АЙ" та ТОВ "Укртехвуглець" (осіб, які вважають, що їх права, інтереси та (або) обов`язки порушено) на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі № 910/15808/19.

Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених апелянтом доводів та вимог, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 13.06.2008 між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (банк) та Публічним акціонерним товариством «Київмедпрепарат» (позичальник) укладено договір про невідновлювальну кредитну лінію № 1253-08 (далі - Договір), відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит на загальну суму 50 000 000,00 грн, а позичальник зобов`язується їх повернути до 12.06.2010 відповідно до Графіку погашення кредитної лінії, та сплатити за користування кредитними коштами проценти.

Відповідно до п. 3.1 Договору позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у валюті кредиту за ставкою 10% річних за період з дня видачі кредиту до строку повернення кредиту, який вказано у п. 2.4 договору; у випадку порушення позичальником строків погашення - 20% річних від суми невиконаного зобов`язання за період з моменту непогашення заборгованості до дня погашення заборгованості; 20% річних за період з 13.06.2010 до дня погашення заборгованості.

У подальшому між сторонами неодноразово укладалися додаткові угоди до Договору щодо зміни розміру кредитної лінії, максимального ліміту заборгованості, розміру процентів, комісійної винагороди, строку повернення кредитних коштів та інших умов договорів.

Зокрема, додатковою угодою від 22.12.2008 до Договору змінено назву договору на «договір мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008» та встановлено розмір ліміту максимальної заборгованості - 84 402 000,00 грн.

Додатковою угодою від 14.04.2015 до Договору встановлено строк повернення коштів по кредиту до 10.06.2016.

Між сторонами укладено додаткову угоду до Договору, якою сторони передбачили процентну ставку у розмірі 16,7% відповідно до абзацу другого підпункту б) та абзацу першого підпункту в) пункту 3.1. договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 28.03.2017, у справі № 910/14053/16 за позовом Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про внесення змін до договорів позов задоволено частково.

Вказаним рішенням внесено зміни, зокрема, до кредитного договору № 1253м-08 від 13.06.2008 з подальшими змінами та доповненнями, укладеного між Публічним акціонерним товариством Банк «Фінанси та Кредит» та Публічним акціонерним товариством «Київмедпрепарат», в частині встановлення та продовження строків (термінів) повернення кредитних коштів та сплати нарахованих за ними процентів на 36 місяців, починаючи з 01 жовтня 2016 року по 01 жовтня 2019 року, з встановленням порядку повернення (погашення) заборгованості по всіх видах платежів: шляхом викладення положень договору у наступних редакціях, а саме:

- відповідної частини абзацу 1 пункту 1.1. договору в наступній редакції: «… Позичальник зобов`язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти до 01 жовтня 2019 року»;

- абзацу 1 пункту 2.5. договору у наступній редакції: «Позичальник зобов`язується повернути отримані кредитні кошти та сплатити комісійну винагороду Банку до 01 жовтня 2019 року»;

- абзацу 4 та 5 пункту 2.6. договору щодо порядку та строків виплати комісійної винагороди вилучити;

- пункту 3.4. договору в наступній редакції: «Нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснюється щомісячно. Проценти, нараховані до 01 жовтня 2016 року та непогашені Позичальником, підлягають сплаті з 01 квітня 2019 року по 01 жовтня 2019 року щомісячно пропорційно рівними платежами».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2017 у справі № 910/14053/16 заяву Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» про роз`яснення рішення суду задоволено.

Даною ухвалою роз`яснено рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 у справі № 910/14230/16 таким чином: «З прийняттям та набранням законної сили рішенням Господарського суду м. Києва від 13.09.2016 року у справі № 910/14053/16, яким внесено зміни до Кредитного договору № 1253м-08 від 13.06.2008 р., укладеного між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» та Публічним акціонерним товариством «Київмедпрепарат», враховуючи, що терміни (строки) повернення кредитних коштів, сплати нарахованих процентів продовжено до 01 жовтня 2019 року, з встановленням порядку повернення (погашення) заборгованості по всіх видах платежів, у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відсутні підстави для:

застосування процентної ставки у розмірі 16,7%, відповідно до абзацу другого підпункту б) пункту 3.1. Кредитного договору № 1253м-08 від 13.06.2008 р., та абзацу першого підпункту в) пункту 3.1 Кредитного договору № 1253м-08 від 13.06.2008 р., при розрахунку процентів, нарахованих до 01 жовтня 2016 року, - до настання кінцевого строку повернення кредитних коштів та сплати всіх платежів, встановлених Рішенням Господарського суду м. Києва від 13.09.2016 р. у справі № 910/14053/16;

нарахування пені, яка передбачена п. 7.1. Кредитного договору № 1253м-08 від 13.06.2008 р., - до настання кінцевих строків повернення кредитних коштів та сплати всіх платежів, встановлених рішенням Господарського суду м. Києва від 13.09.2016 р. у справі № 910/14053/16».

В первісному позові (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, поданої до суду 20.08.2020) банк просив стягнути з позичальника заборгованість у загальному розмірі 98 600 680,05 грн, з яких: сума основного боргу - 47 184 941,83 грн, заборгованість по процентам - 38 816 12,21 грн, заборгованість по комісії - 34 275 000,00 грн, пеня за прострочення погашення заборгованості за кредитом - 8 835 653,50 грн, пеня за прострочення погашення процентів - 194 970,45 грн, пеня за прострочення сплати комісії - 4 228 502,05 грн.

Зустрічний позов та позов третьої особи з самостійними вимогами про визнання недійсним пункту 2.6 Договору обґрунтовано тим, що умови договору, якими передбачено обов`язок боржника сплачувати комісію за користування кредитом, суперечать положенням частини 1 статті 1048, статті 1054, статті 1056-1 Цивільного кодексу України та принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства, що є підставою для визнання пункту 2.6 договору недійсним відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Як вже зазначалось, рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі № 910/15808/19 первісний позов задоволено частково; стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» 41 434 941 грн 83 коп. простроченої заборгованості по основному договору, 1 391 728 грн 43 коп. простроченої заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, 34 275 000 грн 00 коп. комісії за користування кредитом, 8 835 653 грн 50 коп. пені за прострочення погашення основної заборгованості, 194 970 грн 45 коп. пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитом, 4 228 502 грн 05 коп. пені за прострочення сплати комісії та судовий збір у розмірі 672 350 грн 00 коп. Провадження у справі в частині стягнення 5 750 000 грн 00 коп. простроченої заборгованості по основному договору та 2 489 883 грн 78 коп. простроченої заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом закрито. У задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання недійсним пункту 2.6. Договору про невідновлювальну кредитну лінію від 13.06.2008 № 1253м-08 відмовлено.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2021 у справі № 910/15808/19 призначено судову економічну експертизу, на вирішення експертів поставлені питання: 1) Чи підтверджується первинними бухгалтерськими документами наданий до суду Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» розрахунок простроченої заборгованості по сплаті 42 184 941 грн 83 коп. - простроченої заборгованості по основному договору, 5 830 196 грн 19 коп. - простроченої заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, 34 275 000 грн 00 коп. - комісії за користування кредитом, 8 835 653 грн 50 коп. - пені за прострочення погашення основної заборгованості, 194 970 грн 45 коп. - пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитом, 4 228 502 грн 05 коп. - пені за прострочення сплати комісії умовам укладеного між банком та AT «Київмедпрепарат» Договору про мультивалютну кредитну лінію № 1253м-08 від 13.06.2008 з наступними змінами і доповненнями, станом на 30.11.2020 з врахуванням позиції викладеної в п.п. 48-55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 по справі № 444/9519/12? 2) Який документально підтверджений розмір простроченої заборгованості по основному договору, простроченої заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, комісії за користування кредитом, пені за прострочення погашення основної заборгованості, пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитом, пені за прострочення сплати комісії у Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" перед Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» за Договором про мультивалютну кредитну лінію № 1253м-08 від 13.06.2008 станом на 07.12.2020?

Відповідно до ч. 5 ст. 310 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Направляючи справу № 910/15808/19 на новий розгляд Верховний Суд у постанові від 12.04.2023, серед іншого, вказав, що вирішуючи спір у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій, обмежившись посиланням на відсутність правових підстав для визнання недійсним пункту 2.6 договору від 13.06.2008 № 1253м-08, не обґрунтували свої висновки для такої відмови саме обставинами, на які посилалося АТ «Київмедпрепарат» в обґрунтування своїх вимог; при цьому судами не було надано оцінки тій обставині, що до цього договору, у тому числі і до оспорюваного пункту, неодноразово вносилися зміни, тому не встановивши, у якій саме редакції змін оспорюваний пункт договору, за відповідними позовними вимогами, не відповідає положенням законодавства, а також не обґрунтувавши наявність/відсутність порушеного права позивача за цими вимогами, суди дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні таких позовних вимог. Підсумовуючи викладені у постанові висновки, Верховний Суд зазначив, що постановлені у справі судові рішення зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими.

Відмовлено у задоволенні зустрічного позову Акціонерного товариства "Київмедпрепарат".

Відмовлено у задоволенні позову Акціонерного товариства "Галичфарм".

З огляду на вказані фактичні обставини справи, колегія суддів вказує таке.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За статтею 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 ЦК України.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За нормою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

На виконання умов Договору банк надав позичальнику кредитні кошти у загальному розмірі 87 653 000,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та, між іншим, визнається відповідачем за первісним позовом у заявах по суті справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено в судовому засіданні та зазначає банк, позичальник не у повному обсязі виконав свій обов`язок з повернення кредитних коштів на користь банку, у зв`язку з чим останній звернувся до господарського суду з відповідним позовом про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 47 187 941,83 грн (відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог, поданої суду 20.08.2020, прийнятої до розгляду).

Під час розгляду судом цієї справи (в тому числі в судах апеляційної та касаційної інстанції) позичальником були сплачені грошові кошти (тіло кредиту) у загальному розмірі 6 500 000,00 грн (27.05.2020 - 5 000 000,00 грн, 28.09.2020 - 250 000,00 грн, 28.10.2020 - 250 000,00 грн, 23.11.2020 - 250 000,00 грн, 17.12.2020 - 250 000,00 грн, 27.01.2021 - 250 000,00 грн, 25.02.2021 - 250 000,00 грн), що підтверджується платіжними дорученнями.

Так, за висновками суду першої інстанції, враховуючи, що предмет спору про стягнення 6 500 000,00 грн припинив своє існування після звернення позивача з даним позовом до суду та відкриття провадження у даній справі, місцевий господарський суд дійшов висновку про закриття провадження у справі № 910/15808/19 в частині позовних вимог про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» заборгованості за кредитом у розмірі 6 500 000,00 грн.

Відтак, станом на дату розгляду справи у суді попередньої інстанції заборгованість Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» за Договором в частині тіла кредиту становить 40 684 941,83 грн.

З обґрунтованого розрахунку банку, долученого позивачем за первісним позовом до заяви про зменшення розміру позовних вимог (подана до суду 20.08.2020), вбачається, що сума заборгованості за процентами за користування кредитом становить 3 881 612,21 грн.

Поряд із цим, під час розгляду судом даної справи (в тому числі в судах апеляційної та касаційної інстанції) позичальником були сплачені проценти за користування кредитом у загальному розмірі 1 853 745,30 грн (з 27.05.2020 по 24.11.2020 - період після подання банком заяви про зменшення розміру позовних вимог), що підтверджується платіжними дорученнями.

Таким чином, враховуючи, що предмет спору про стягнення 1 853 745,30 грн припинив своє існування після звернення позивача з даним позовом до суду та відкриття провадження у даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку закрити провадження у справі № 910/15808/19 в частині позовних вимог про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 1 853 745,30 грн.

Отже, заборгованість Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» за Договором в частині процентів за користування кредитними коштами становить 2 027 866,91 грн.

Також, позивачем за первісним позовом було нараховано та заявлено до стягнення з позичальника комісію за користування кредитом у розмірі 34 275 000,00 грн.

Перевіривши розрахунок комісії, долучений позивачем за первісним позовом до заяви про зменшення розміру позовних вимог (подана до суду 20.08.2020), місцевий господарський суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості, так як він здійснений відповідно до умов додаткових угод до Договору.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з пунктом 7.1. Договору за прострочення повернення кредитних коштів та/або сплати відсотків позичальник зобов`язується сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченного платежу за кожний день прострочення. Дана пеня сплачується у разі порушення позичальником строків платежів, зазначених у пунктах 2.4., 2.5., 3.4., 3.6., 4.5., 6.1., 8.3. даного договору, а також інших платежів, визначених даним договором.

Перевіривши розрахунки пені, що долучені позивачем за первісним позовом до заяви про зменшення розміру позовних вимог (подана до суду 20.08.2020), суд першої інстанції дійшов висновку щодо їх обґрунтованості, оскільки відповідають умовам кредитного договору з урахуванням судових рішень у справі № 910/14053/16, у зв`язку з чим позовні вимоги банку про стягнення з позичальника пені - 13 259 126,00 грн (пеня за прострочення повернення кредиту - 8 835 653,50 грн за період з 02.10.2019 по 11.03.2020, пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитом - 194 970,45 грн за період з 02.10.2019 по 11.03.2020, пеня за прострочення сплати комісії - 4 228 502,05 грн за період з 02.10.2019 по 11.03.2020) підлягають задоволенню у вказаному розмірі.

Також за висновками суду попередньої інстанції щодо первісного позову, наявність та обсяг заборгованості Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» за Договором у сумі 76987808,74 грн (заборгованість за кредитом у розмірі 40 684 941,83 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 2 027 866,91 грн та заборгованість за комісією у розмірі 34 275 000,00 грн) підтверджуються наявними матеріалах справи доказами та відповідачем за первісним позовом не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» заборгованості у розмірі 85 341 554,04 грн (заборгованість за кредитом у розмірі 47 184 941,83 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 3 881 612,21 грн та заборгованість за комісією у розмірі 34 275 000,00 грн) задоволено частково, а саме стягнуто 76 987 808,74 грн (заборгованість за кредитом у розмірі 40 684 941,83 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 2 027 866,91 грн та заборгованість за комісією у розмірі 34 275 000,00 грн).

Водночас, колегія суддів зазначає, що оскаржуване рішення в частині часткового задоволення первісного позову апелянтом не оскаржується.

Поряд із цим, рішенням Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі № 910/15808/19 відмовлено у задоволенні зустрічного позову Акціонерного товариства "Київмедпрепарат", що і є предметом апеляційного розгляду.

Так, судова колегія зазначає, що позивач за зустрічним позовом оскаржує редакцію п. 2.6 Договору, якою передбачено нарахування комісії за управління кредитом, відповідно до всіх додаткових угод, що вбачається з поданих позичальником заяв по суті спору.

29.03.2013 між сторонами укладено Додаткову угоду, в якій сторони погодили викласти п. 2.6 Договору в наступній редакції: «Позичальник сплачує банку комісійну винагороду: а) за розрахунково-касове обслуговування при здійсненні кредитних операцій у розмірі 0,00 грн; б) за управління та обслуговування кредиту - у розмірі 14 175 000,00 грн».

Аналогічні умови були викладені у Додатковій угоді від 30.04.2013, у Додатковій угоді від 12.06.2013, у Додатковій угоді від 01.08.2013, у Додатковій угоді від 31.10.2013.

У п. 2.6 Договору мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008 (в редакції Додаткової угоди від 30.01.2015) сторонами погоджено, що позичальник сплачує банку комісійну винагороду:

а) за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,00 грн;

б) за управління кредитною лінією за період по 31.03.2014 - у розмірі 17 075 000,00 грн, відповідно до Графіку погашення комісії (Додаток №44 від 30.01.2015);

в) починаючи з 01.04.2014 по 30.04.2014 за управління кредитною лінією - щомісячно у розмірі 600 000,00 грн;

г) починаючи з 01.05.2014 по 31.08.2014 за управління кредитною лінією - щомісячно у розмірі 1 000 000,00 грн;

д) починаючи з 01.09.2014 за управління кредитною лінією - щомісячно у розмірі 1 920 000,00 грн.

Нарахування комісійної винагороди, яке вказано у п. в), г), д) здійснюється щомісячно. Позичальник сплачує комісійну винагороду за управління кредитною лінією в строк з 26 числа кожного місяця, але не пізніше останнього робочого дня кожного місяця. Позичальник сплачує комісійну винагороду за управління кредитною лінією, нараховану з 01.04.2014 по 31.01.2015 включно, в строк до 23.02.2015 включно.

У п. 2.6 Договору мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008 (в редакції Додаткової угоди від 27.02.2015) сторонами погоджено, що позичальник сплачує банку комісійну винагороду:

а) за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,00 грн;

в) починаючи з 01.04.2014 по 30.04.2014 за управління кредитною лінією - щомісячно у розмірі 600 000,00 грн;

г) починаючи з 01.05.2014 по 31.08.2014 за управління кредитною лінією - щомісячно у розмірі 1 000 000,00 грн;

д) починаючи з 01.09.2014 по 31.01.2015 за управління кредитною лінією - щомісячно у розмірі 1 920 000,00 грн;

е) починаючи з 01.02.2015 за управління кредитною лінією - щомісячно у розмірі 0,00 грн.

У п. 2.6 Договору мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008 (в редакції Додаткової угоди від 02.04.2015) сторонами погоджено, що позичальник сплачує банку комісійну винагороду:

а) за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,00 грн;

б) за управління та обслуговування кредитної лінії встановлюється щомісячна комісійна винагорода.

Нарахування комісійної винагороди здійснюється щомісячно. Позичальник сплачує комісійну винагороду за управління кредитною лінією в строк з 26 числа кожного місяця, але не пізніше останнього робочого дня кожного місяця. Комісійна винагорода за управління кредитною лінією, яка нарахована з 01.04.2014 по 30.04.2014 у сумі 17 075 000,00 грн, з 01.05.2014 по 31.05.2014 у сумі 600 000,00 грн, з 01.06.2014 по 30.06.2014 у сумі 1 000 000,00 грн, з 01.07.2014 по 31.07.2014 у сумі 1 000 000,00 грн, з 01.08.2014 по 31.08.2014 у сумі 1 000 000,00 грн, з 01.09.2014 по 30.09.2014 у сумі 1 000 000,00 грн, з 01.10.2014 по 31.10.2014 у сумі 1 920 000,00 грн, з 01.11.2014 по 30.11.2014 у сумі 1 920 000,00 грн, з 01.12.2014 по 31.12.2014 у сумі 1 920 000,00 грн, з 01.01.2015 по 31.01.2015 у сумі 1 920 000,00 грн, з 01.02.2015 по 28.02.2015 у сумі 1 920 000,00 грн погашається позичальником відповідно до Графіку погашення комісії. Комісійна винагорода за управління кредитною лінією з 01.03.2015 по 31.03.2015 встановлюється у розмірі 3 000 000,00 грн, яка сплачується позичальником в строк до 31.08.2015 включно. Починаючи з 01.04.2015 по дату повернення кредиту комісійна винагорода становить 0,00 грн.

У п. 2.6 Договору мультивалютної кредитної лінії № 1253м-08 від 13.06.2008 (в редакції Додаткової угоди від 01.09.2015) сторонами погоджено, що позичальник сплачує банку комісійну винагороду:

а) за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,00 грн;

б) за управління та обслуговування кредитної лінії встановлюється щомісячна комісійна винагорода.

Нарахування комісійної винагороди здійснюється щомісячно. Позичальник сплачує комісійну винагороду за управління кредитною лінією в строк з 26 числа кожного місяця, але не пізніше останнього робочого дня кожного місяця. Комісійна винагорода за управління кредитною лінією, яка нарахована з 01.04.2014 по 30.04.2014 у сумі 17 075 000,00 грн, з 01.05.2014 по 31.05.2014 у сумі 600 000,00 грн, з 01.06.2014 по 30.06.2014 у сумі 1 000 000,00 грн, з 01.07.2014 по 31.07.2014 у сумі 1 000 000,00 грн, з 01.08.2014 по 31.08.2014 у сумі 1 000 000,00 грн, з 01.09.2014 по 30.09.2014 у сумі 1 000 000,00 грн, з 01.10.2014 по 31.10.2014 у сумі 1 920 000,00 грн, з 01.11.2014 по 30.11.2014 у сумі 1 920 000,00 грн, з 01.12.2014 по 31.12.2014 у сумі 1 920 000,00 грн, з 01.01.2015 по 31.01.2015 у сумі 1 920 000,00 грн, з 01.02.2015 по 28.02.2015 у сумі 0,00 грн, з 01.03.2015 по 31.03.2015 у сумі 3 000 000,00 грн погашається позичальником відповідно до Графіку погашення комісії. Починаючи з 01.04.2015 по дату повернення кредиту комісійна винагорода становить 0,00 грн.

Згідно первісного позову, банком заявлено до стягнення з позичальника заборгованість за комісією у розмірі 34 275 000,00 грн, розрахунок якої визнано обґрунтованим, про що, на переконання колегії суддів, правильно акцентовано судом першої інстанції.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5). Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина 6).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

У статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина 1). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина 2). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина 1 статті 216 ЦК України).

Тобто, відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

За ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Так, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (такий правовий висновок наведено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 викладено правову позицію, за змістом якої під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права; судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 зазначено, що суть зобов`язання за кредитним договором полягає в обов`язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов`язку останнього їх повернути і сплатити за користування ними проценти.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 Цивільного кодексу України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

За наведеного, зважаючи, що банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку, вмотивованими, на переконання судової колегії, є висновки суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат» та існування підстав для визнання недійсним п 2.6 Договору, з подальшими змінами та доповненнями.

Беручи до уваги вказане, доводи апелянта про те, що обов`язки зі сплати комісії фактично за користування кредитом є несправедливими, приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Поряд із цим, відповідачем за зустрічним позовом було заявлено про застосування строку позовної давності.

Про таке заявлялось банком у відзиві на зустрічну позовну заяву (про що, між іншим, акцентувалось і Верховним Судом у постанові від 12.04.2023 у цій справі, який наголосив на необхідності дослідження належним чином зібраних у справі доказів та встановити пов`язані з ними обставини, що входять до предмета доказування), а також заявлялось представником відповідача за зустрічним позовом під час здійснення місцевим господарським судом нового судового розгляду цієї справи.

З цих підстав аргументи апелянта щодо заявлення відповідачем за зустрічним позовом про застосування строків позовної давності лише у судовому засіданні 08.11.2023, що, як наслідок, позбавило АТ «Київмедпрепарат» можливості надати аргументовані заперечення проти застосування строків позовної давності, критично оцінюються колегією суддів.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками: 1) має юридичний склад; 2) позначає сплив строку; 3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову); 4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи; 5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом; 6) застосовується лише за ініціативою сторони спору.

Застосування позовної давності в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови:

1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, щоб зводити нанівець саму сутність цього права;

2) таке обмеження повинно мати легітимну мету;

3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» за заявами № 22083/93, 22095/93; пункт 31 рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France) за заявою № 23805/94, пункт 75 рішення від 07 грудня 2010 року у справі «Seal v. The United Kingdom» за заявою № 50330/07), а саме:

- строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким (unduly short) (пункт 76 рішення від 18 березня 2008 року у справі «Dacia S.R.L. v/ Moldova» за заявою № 3052/04);

- застосування позовної давності має бути передбачуваним (пункт 76 рішення від 20 травня 2010 року у справі «Lelas v. Croatia» за заявою №55555/08);

- механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункт 52 рішення від 20 грудня 2007 року у справі «Phinikaridou v. Cyprus» за заявою № 23890/02).

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Так, беручи до уваги висновки про обґрунтованість позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Київмедпрепарат», судова колегія вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про наявність порушеного права/охоронюваного законом інтересу ПАТ «Київмедпрепарат», за захистом якого той звернувся до господарського суду в червні 2020 року.

Втім, відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16 визначено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

У приписі частини 1 статті 261 ЦК України є презумпція обізнаності особи про стан її суб`єктивних прав. Відтак, обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача (п. 7.5.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Таким чином, доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, оскільки позивач повинен також довести той факт, що він не міг довідатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. У свою чергу, відповідач повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (аналогічний висновок викладено у п. 9.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.19 року у справі № 487/10132/14-ц).

Враховуючи предмет та підстави зустрічного позову, з урахуванням часткової сплати позичальником лише в 2011 році комісії в сумі 7 820 000,00 грн, беручи до уваги дати укладення додаткових угод, якими змінювалась редакція п. 2.6 Договору - датою, коли позивач за зустрічним позовом довідався про порушення свого права є дата укладення Публічним акціонерним товариством «Київмедпрепарат» відповідних оспорюваних додаткових угод, що, тим самим, вказує на пропущення Публічним акціонерним товариством «Київмедпрепарат» строку для звернення з відповідним позовом до господарського суду, і дане, за висновками апеляційного господарського суду, обґрунтовано зазначено судом першої інстанції.

Доказів поважності причини пропуску позовної давності, а також доказів переривання строків позовної давності позивачем за зустрічним позовом суду першої інстанції не надано.

Таких доказів не надано апелянтом й під час апеляційного розгляду цієї справи.

За наведеного вище, колегією суддів відхиляються, як необґрунтовані, твердження апелянта у відповідній частині.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, а підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Частинами 1 і 2 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати щодо розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80- 82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 Господарського процесуального кодексу України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

У постанові Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 зазначено, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5- 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

Фактично уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 уточнив зазначений висновок, сформулювавши його таким чином: «Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача…».

Згідно вимог зустрічного позову позивач за зустрічним позовом не просив застосувати наслідки недійсності вказаного правочину.

За ст. 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. У разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею. Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.

Судова колегія констатує, що після направлення цієї справи на новий розгляд до суду першої інстанції письмових заяв про зміну предмета або підстав позову позивач за зустрічним позовом не подавав.

За таких обставин, враховуючи сплату Публічним акціонерним товариством «Київмедпрепарат» комісії відповідно до умов п. 2.6 Договору, тоді як позивач за зустрічним позовом не просив застосувати наслідки недійсності вказаного правочину, а обрання позивачем неефективного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, колегія суддів вважає вмотивованими висновки місцевого господарського суду про відмову у задоволенні зустрічного позову ПАТ «Київмедпрепарат» до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання пункту 2.6 Договору, з наступними змінами та доповненнями, недійсним.

Крім того, апеляційний господарський суд звертає увагу, що за ч. 5 ст. 269 ГПК України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відтак, викладені апелянтом в апеляційний скарзі вимоги про застосування наслідків недійсності правочину шляхом відмови ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" у стягненні суми комісії у розмірі 34 275 000,00 грн не приймаються і не розглядаються як такі колегією суддів.

Окремо, стосовно здійснених відповідачем за первісним позовом в період з 28.02.2024 по 25.09.2024 часткових оплат за Договором на загальну суму 11 500 000,00 грн, як доказів часткового погашення заборгованості по кредиту, колегія суддів зазначає таке.

Верховним Судом у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/3066/23 прийнято постанову (адреса посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/121562076), у якій, серед іншого, викладені правові висновки про те, що: «… у разі, якщо при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції встановлено наявність підстав, за яких судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим, то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України. Подібний підхід застосовний відповідно до частини третьої статті 278 ГПК України, згідно із якою у разі, якщо настала смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництво (пункт 6 частини першої статті 231 ГПК України) після ухвалення судового рішення, застосуванню підлягають положення статті 231 ГПК України у разі, якщо судом першої інстанції ухвалено, відповідно, незаконне і необґрунтоване рішення. Отже, при застосуванні пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України слід враховувати, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми процесуального законодавства можливе у разі, коли: предмет спору існував на момент порушення провадження у справі та припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення і ці обставини не були взяті до уваги судом першої інстанції при ухваленні судового рішення; при апеляційному перегляді судового рішення першої інстанції встановлено, що судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України. У тому разі, коли суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, то встановлені апеляційним судом обставини припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.

Таким чином, враховуючи здійснення відповідачем за первісним позовом сплати 11 500 000,00 грн заборгованості за Договором вже після ухвалення оскаржуваного рішення, беручи до уваги, що останнє в частині часткового задоволення первісних позовних вимог апелянтом не оскаржується, суд апеляційної інстанції вважає відсутніми підстави для закриття апеляційного провадження у відповідних межах та скасування оскаржуваного рішення у відповідній частині заборгованості.

При цьому, судова колегія звертає увагу на правову можливість подачі відповідачем за первісним позовом відповідних доказів сплати заборгованості за Договором на стадії виконання оскаржуваного рішення в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За висновками колегії суддів, доводи апеляційної скарги про те, що при ухваленні оскаржуваного рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову місцевим господарським судом неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, складено помилкові висновки, чим порушено норми матеріального та процесуального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі № 910/15808/19 в оскаржуваній частині відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.

Апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

В свою чергу, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження відповідача за зустрічним позовом знайшли своє підтвердження в частині спростування викладених позивачем за зустрічним позовом в апеляційні скарзі доводів в цілому.

Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (АТ "Київмедпрепарат").

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі № 910/15808/19 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Акціонерне товариство "Київмедпрепарат".

4. Справу № 910/15808/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 28.10.2024.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді В.В. Шапран

В.А. Корсак


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	14.10.2024
Оприлюднено	31.10.2024
Номер документу	122634576
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань банківської діяльності кредитування

Алданова С.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 14.10.2024 по справі 910/15808/19ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —910/15808/19

Постанова від 14.10.2024

Постанова
від 14.10.2024 по справі 910/15808/19
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД