Постанова

від 23.10.2024 по справі 910/19187/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2024 р. Справа№ 910/19187/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Демидової А.М.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.

за участю представників:

від позивача: Петрик С.А.

від відповідача: Симбірцев Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "КИЇВХЛІБ"

на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2024

у справі № 910/19187/23 (суддя Н. Плотницька)

за позовом Приватного підприємства "Зірка"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Київхліб"

про зобов`язати повернути майно

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог.

В грудні 2023 року Приватне підприємство "Зірка" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Київхліб" про зобов`язати повернути майно.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач у порушення норм чинного законодавства України та домовленостей між сторонами не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повернення позивачу обладнання на суму 399 000 грн 00 коп., отриманого за актами здачі-прийняття обладнання.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі № 910/19187/23 позов задоволено та зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Київхліб" повернути Приватному підприємству "Зірка" БФП Xerox D95A+Finisher S/N390479389 вартістю 150 000 грн 00 коп., ПринтерА3 Xerox РН5550DN S/N КNВ017921 вартістю 33 000 грн 00 коп., Принтер А3 Xerox РН5550DN S/N КNВ018144 вартістю 33 000 грн, а також з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Київхліб" на користь Приватного підприємства "Зірка" стягнуто витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 240 грн 00 коп.

27.06.2024 позивач звернувся до господарського суду міста Києва із заявою про ухвалення додаткового рішення.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Додатковим рішенням господарського суду міста Києва від 31.07.2024 у справі №910/19187/23 заяву Приватного підприємства "Зірка" про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/19187/23 задоволено та зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Київхліб" повернути Приватному підприємству "Зірка" БФП Xerox D95A+Finisher S/N3909486261 вартістю 150 000 грн з ПДВ. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Київхліб" на користь Приватного підприємства "Зірка" витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп.

Додаткове рішення суду мотивовано посиланням на ст. 1212 ЦК України та те, що відповідачем не повернуто обладнання, передане останньому за актами здачі - прийняття обладнання. В частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу судом визначено, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу є доведеною та відповідає принципу розумності їх розміру.

Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів.

Не погоджуючись з додатковим рішенням господарського суду міста Києва від 31.07.2024 у справі № 910/19187/23, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Київхліб" звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати згадане рішення суду, як таке, що ухвалене з порушенням норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 80,129 ГПК України, ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Апеляційна скарга обґрунтована такими доводами:

позивачем без поважних причин пропущено строк, встановлений ч. 8 ст. 129 ГПК України, для подання доказів понесених судових витрат;

позивачем не надано доказів оплати витрат на професійну правничу допомогу (квитанцію до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки), тобто не є доведеним факт понесення витрат;

договір про надання правової допомоги від 16.10.2023 не міг бути укладеним, оскільки директор ПП "Зірка" з початку війни знаходиться за межами України, а відтак, зазначений договір не є належним доказом.

ПП "Зірка" подало до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та явка представників сторін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 (колегія суддів: головуюча Ходаківська І.П., судді Демидова А.М., Владимиренко С.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "КИЇВХЛІБ" на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2024 у справі № 910/19187/23. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "КИЇВХЛІБ" на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2024 по справі № 910/19187/23 у судовому засіданні на 23.10.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2024 за клопотанням ПП "Зірка" розгляд справи постановлено здійснювати в режимі відеоконференції.

Присутній у судовому засіданні 23.10.2024 представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, уточнив її вимоги та просив скасувати додаткове рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

У судовому засіданні 23.10.2024 в режимі відеоконференції взяв участь також представник позивача, який заперечив проти апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні та залишити в силі оскаржене додаткове рішення суду першої інстанції.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.

Як вбачається із змісту апеляційної скарги, додаткове рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем у частині стягнення 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, а тому з огляду на норми частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судом апеляційної інстанції переглядається в цій частині.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі статтею 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Згідно з статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом з тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Отже, у розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні ЄСПЛ "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як свідчать матеріали справи, заявником на підтвердження витрат на професійну правову допомогу надано суду копію договору-доручення про надання правової допомоги від 16.10.2023, укладеного Приватним підприємством "Зірка" (клієнт) з адвокатом Петриком Сергієм Анатолієвичем (адвокат), предметом якого є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.

За умовами п.п.2.1.1, 2.1.2 договору: адвокат зобов`язується надати правову допомогу, щодо захисту прав та інтересів клієнта щодо підготовки та подання до господарського суду міста Києва позовної заяви до ТОВ "ТД "Київхліб" щодо повернення обладнання на загальну суму 399000, 00 грн; адвокат зобов`язується складати та подавати позовну заяву та інші необхідні процесуальні документи, представляти права і законні інтереси клієнта в судових засіданнях, в т.ч. в суді апеляційної інстанції (в разі необхідності), а також в органах державної влади, місцевого самоврядування перед третіми особами, якщо це буде необхідним для збору додаткових доказів та документів, які можуть бути необхідні для захисту прав клієнта.

Суд враховує, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

В п. 4.2 договору погоджено, що гонорар адвоката складає фіксовану суму - 20 000 грн 00 коп.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (такий висновок міститься в п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, в п. 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, п. 24 додаткової постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 903/326/21).

Суд апеляційної інстанції враховує також правову позицію, викладену в постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, згідно з якою витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Як вірно враховано місцевим господарським судом, саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами покладається обов`язок доведення неспівмірності витрат.

З огляду на те, що відповідачем не доведено неспівмірності розміру витрат на правничу допомогу адвоката з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціною позову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заявлена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн відповідає принципу співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, а відтак, правомірно задовольнив заяву позивача в цій частині.

Щодо посилання скаржника на те, що достовірність названого вище договору викликає сумнів, адже, станом на його дату директор позивача перебував за межами України, суд апеляційної інстанції враховує принцип презумпції правомірності правочину, встановлений ст. 204 ГПК України, з огляду на який укладений між позивачем та його представником правочин є чинним та недійсним в судовому порядку не визнавався. При цьому належних доказів на підтвердження зазначених обставин відповідачем не надано, а відтак, наведені доводи скаржника не приймаються судом до уваги.

З приводу посилання відповідача на порушення позивачем вимог ч. 8 ст. 129 ГПК України, слід зазначити таке.

Частиною восьмою статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, наведені процесуальні норми вказують на те, що обов`язку суду щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу передує подання стороною відповідної заяви.

Водночас докази на підтвердження розміру витрат сторони на професійну правничу допомогу можуть бути подані у такому порядку: 1) докази можуть бути подані до закінчення судових дебатів у справі; 2) або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила заяву.

Наведені вище положення ГПК у сукупності дають підстави дійти висновку про те, що сторона спору має обов`язок заявити про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу та подати докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Такий обов`язок сторони чітко визначено у статтях 124, 126, 221 ГПК України.

Разом з тим процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21, від 31.05.2022 у справі №917/304/21 та від 19.01.2024 у справі №910/2053/20.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у першій заяві по суті спору (позовній заяві) зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, зокрема, витрати на правничу допомогу - 20 000 грн, що виключає відмову у відшкодуванні таких судових витрат на підставі частини 2 статті 124 ГПК України.

Отже матеріали справи містять заяву, яка стосується витрат на професійну правничу допомогу і яка змістовно виражає намір відповідної особи (позивача) отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат, а тому враховуючи результати розгляду справи суд мав вирішити питання щодо розподілу судових витрат в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу. У цьому висновку колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10.08.2023 у справі № 910/5013/22.

Доказ понесення витрат (у даному випадку договір-доручення про надання правової допомоги від 16.10.2023) поданий позивачем до суду разом з позовною заявою. Отже, вимоги ч. 8 ст. 129 ГПК України позивачем дотримані.

Щодо доводів відповідача про ненадання позивачем жодних інших доказів понесення витрат на правову допомогу (протоколу наданих послуг, акта наданих послуг, рахунка на оплату), окрім як договору-доручення про надання правової допомоги від 16.10.2023, слід зазначити, що складання вказаних документів умовами цього договору не передбачено, відтак їх відсутність не свідчить про те, що послуги позивачу не надавались.

Та обставина, що вказаний договір не скріплений печаткою підприємства не свідчить про його недійсність.

До того ж, в силу положень статті 58-1 Господарського кодексу України використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учаснику справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учаснику справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати.

Оскільки апеляційна скарга на додаткове рішення суду першої інстанції про розподіл витрат на професійну правничу допомогу не є об`єктом справляння судового збору, розподіл цього виду судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "КИЇВХЛІБ" залишити без задоволення.

Додаткове рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2024 у справі №910/19187/23 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови підписано 29.10.2024.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді А.М. Демидова

С.В. Владимиренко