Постанова

від 16.10.2024 по справі 917/178/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 року м. Харків Справа № 917/178/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Істоміна О.А., суддя Радіонова О.О.,

за участю секретаря судового засідання Гаркуши О.Л.,

представників:

від позивача - Кабальський Р.О. (у режимі відеоконференції);

від відповідача Дериконь Д.С. (у режимі відеоконференції);

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.1913П/3) на рішення Господарського суду Полтавської області від 13.06.2024 (суддя Погрібна С.В., повний текст складено 16.07.2024) у справі №917/178/23

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна група "Євромістобуд", м.Полтава,

до ОСОБА_1 , м.Полтава,

про стягнення безпідставно набутих грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява від засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна група "Євромістобуд" (далі ТОВ "БГ "Євромістобуд") про стягнення з ОСОБА_1 925 957,00 грн. безпідставно набутих коштів, з яких 711 377,00 грн. - відшкодування оплати госпвитрат, 214 580,00 грн. - витрати на відрядження.

Підставою звернення до суду із даним позовом є стягнення з колишнього директора товариства протиправно, на думку позивача, перерахованих ним грошових коштів, належних позивачу, під час здійснення ОСОБА_1 функцій з управління діяльністю товариства, як директором.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 13.06.2024 у справі №917/178/23 у позові відмовлено. В основу рішення покладено висновки суду про те, що позивачем не доведено наявності всіх складових, необхідних для застосування відповідальності за правопорушення у вигляді завданих збитків у сумі 925 957,00 грн.

Не погодившись із означеним рішенням, позивач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно з якою просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 13.06.2024 у справі №917/178/23 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

На переконання апелянта, оскаржуване рішення є безпідставним, необґрунтованим та таким, що суперечить вимогам Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) та нормам матеріального права, з огляду на наступне:

- в ухваленні оскаржуваного рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід з обґрунтованих обставин. Ухвала Господарського суду Полтавської області від 20.03.2024, якою залишено без розгляду заяву позивача про відвід, ухвалена з порушенням норм процесуального права. Позивачем не було порушено жодних процесуальних строків для подання заяви про відвід, заяву про відвід було подано до початку підготовчого засідання. Підготовче засідання мало відбутися 20.03.2024, інших підготовчих засідань після поновлення провадження у суді першої інстанції не розпочиналося;

- судом першої інстанції безпідставно здійснено ототожнення та підміна двох різних правовідносин відносин з відшкодування шкоди (яких не було) та відносин щодо стягнення безпідставно набутих грошових коштів (власне предмет позову). Судом застосовано норми матеріального права, які не підлягали застосуванню (відшкодування збитків), та не було застосовано норми матеріального права, які регулюють стягнення безпідставно набутих грошових коштів;

- Господарським судом Полтавської області не надано належну правову оцінку правовідносинам, які мали місце. Жодна перерахована на особисту картку директора ОСОБА_1 сума не обґрунтована та не підтверджена жодним документом, накази на відрядження відсутні.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2024 для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Істоміна О.А., суддя Стойка О.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 витребувано у Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/178/23 та відкладено розгляд питання щодо можливості відкриття провадження за апеляційною скаргою ТОВ "БГ "Євромістобуд" на рішення Господарського суду Полтавської області від 13.06.2024 у справі №917/178/23 до надходження матеріалів справи.

Матеріали справи 20.08.2024 надійшли на адресу суду апеляційної інстанції.

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Стойки О.В., на підставі розпорядження керівника апарату суду від 22.08.2024, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Істоміна О.А., суддя Радіонова О.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "БГ "Євромістобуд" на рішення Господарського суду Полтавської області від 13.06.2024 у справі №917/178/23 та призначено розгляд означеної апеляційної скарги на 16.10.2024.

На електронну адресу суду 11.09.2024 від ОСОБА_1 отримано відзив на апеляційну скаргу (вх.11827ел.1828), підписаний представником відповідача адвокатом Дериконь Д.С.

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.42 ГПК України документи (у тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до ч.6 ст.6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Згідно з ч.8 ст.6 ГПК України реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі.

Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або із застосуванням засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Особливості використання кваліфікованого електронного підпису або засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, визначаються Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Судовою колегією встановлено, що ОСОБА_1 та його представник - адвокат Дериконь Д.С. мають зареєстровані електронні кабінети в підсистемі "Електронний суд" в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.

При цьому, як уже зазначалося вище, відзив на апеляційну скаргу направлено на електронну пошту суду апеляційної інстанції. До нього додано роздруківку результату перевірки електронного цифрового підпису, проте такий підпис вчинено без використання підсистем "Електронний суд" та "Електронний кабінет".

Враховуючи положення ст.6 ГПК України, реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє особу права на подання документів до суду в паперовій формі, проте саме в електронній формі особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, з використанням власного електронного підпису, якщо інше не передбачено ГПК України. Подібна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №922/422/23.

Отже, альтернативою звернення учасників справи до суду з позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов`язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи через підсистему "Електронний кабінет".

Таким чином, відповідачем при обранні можливості подання відзиву на апеляційну скаргу до суду в електронному вигляді не було дотримано вимог щодо порядку подання такого документу. Подібна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №912/1421/23.

Означене, у свою чергу, є підставою для залишення поданого відповідачем відзиву на апеляційну скаргу без розгляду.

У судовому засіданні 16.10.2024 представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги з мотивів, що були в ній викладені. Представник відповідача проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

11.12.2019 рішенням учасника №2 ТОВ "БГ "Євромістобуд" призначено на посаду директора товариства з 12.12.2019 ОСОБА_1 .

Відповідно до наказу №12-к від 12.12.2019 ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків директора з посадовим окладом 4 200,00 грн., згідно штатного розкладу.

18.05.2021 єдиним власником та директором ТОВ "БГ "Євромістобуд" стала ОСОБА_2 , що підтверджується Актом приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "БГ "Євромістобуд" та рішенням єдиного учасника №4/2021 ТОВ "БГ "Євромістобуд" від 20.05.2021.

Позивач стверджує, що після перевірки документів товариства та прийняття справ директором було встановлено, що з рахунків товариства було перераховано кошти на особисту розрахункову карту ОСОБА_1 , а саме:

- 28.12.2019 у сумі 76 246,00 грн. згідно з платіжним дорученням №157 та 92 147,00 грн. згідно з платіжним дорученням №158 (призначення платежу - госпвитрати в грудні 2019 року згідно з актом за грудень 2019);

- 03.01.2020 в сумі 92 147,00 грн. згідно з платіжним дорученням №161 та 98 147,00 грн. згідно з платіжним дорученням №163 (призначення платежу - госпвитрати в грудні 2019 року згідно з актом за грудень 2019);

- 28.01.2020 в сумі 93 832,00 грн. згідно з платіжним дорученням №182 (призначення платежу - відшкодування витрат на відрядження згідно з наказом №9 від 27.01.2020) та 96 248,00 грн. згідно з платіжним дорученням №180 (призначення платежу - відшкодування витрат на відрядження згідно з наказом №14 від 27.01.2020);

- 05.02.2020 в сумі 146 720,00 грн. згідно з платіжним дорученням №189 (призначення платежу - госпвитрати згідно з авансовим звітом в лютому 2020);

- 07.02.2020 в сумі 60 300,00 грн. згідно з платіжним дорученням №196 (призначення платежу - госпвитрати згідно з авансовим звітом в лютому 2020);

- 19.05.2020 в сумі 24 500,00 грн. згідно з платіжним дорученням №1 (призначення платежу - витрати на відрядження згідно з авансовим звітом за травень 2020);

- 19.06.2020 в сумі 20 100,00 грн. згідно з платіжним дорученням №1 (призначення платежу госпвитрати згідно з авансовим звітом в червні 2020);

- 24.07.2020 в сумі 30 570,00 грн. згідно з платіжним дорученням №1 (призначення платежу відшкодування господарських витрат в липні 2020 згідно з авансовим звітом від 20.07.2020);

- 31.07.2020 в сумі 95 000,00 грн. згідно з платіжним дорученням №1 (призначення платежу - відшкодування оплати госпвитрат за липень 2020 згідно з авансовим звітом від 31.07.2020).

За твердженнями позивача, внаслідок означених перерахувань ОСОБА_1 завдано товариству збитків на суму 925 957,00 грн. При цьому позивач стверджує, що жодна сума, перерахована на особисту картку директора ОСОБА_1 , не обґрунтована та не підтверджена жодним документом, накази на відрядження відсутні.

Судова колегія враховує наступне.

Відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), на яку безпосередньо посилається позивач за змістом позовної заяви та на застосуванні якої наполягає за змістом апеляційної скарги, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч.1).

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч.2).

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (ч.3).

Згідно зі ст.1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі (ч.1). У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ч.2).

Положення ст.1212 ЦК України, які визначають умови задоволення вимог у кондикційних зобов`язаннях, обов`язковою умовою для її застосування передбачають одночасну сукупність трьох елементів:

- збільшення (набуття) майна у набувача (або збереження такого майна) з одночасним зменшенням майна у потерпілого у відповідному розмірі (або не збільшення такого майна);

- збільшення (збереження) майна у набувача за рахунок потерпілого;

- первісна відсутність правових підстав для збільшення (збереження) майна у набувача, або відпадіння таких підстав у подальшому.

Встановлення сукупності зазначених умов є предметом доказування для позивача та, відповідно, оцінки для суду.

Судова колегія відхиляє посилання апелянта на те, що судом першої інстанції безпідставно здійснено ототожнення та підміну двох різних правовідносин відносин з відшкодування шкоди (яких не було) та відносин щодо стягнення безпідставно набутих грошових коштів (власне предмет позову); застосовано норми матеріального права, які не підлягали застосуванню (відшкодування збитків), та не було застосовано норми матеріального права, які регулюють стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

Так, обґрунтовуючи позовні вимоги ТОВ "БГ "Євромістобуд" посилається на обставини протиправного перерахування на картку ОСОБА_1 (набуття останнім) належних позивачу грошових коштів. При цьому за змістом позовної заяви ТОВ "БГ "Євромістобуд" зазначає про те, що внаслідок означених дій товариству завдано збитки на суму 925 957,00 грн.

Судова колегія звертає увагу, що з огляду на п.4 ч.3 ст.1212 ЦК України положення цієї глави (Глава 83 Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) застосовуються також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Разом з іншим, у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19.

Суд має надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Відтак, Господарський суд Полтавської області правильно визначив правове регулювання, відповідно якого має вирішуватися розглядуваний спір.

Згідно з ч.1 ст.54 ГПК України власник (власники), учасник (учасники), акціонер (акціонери) юридичної особи, якому (яким) сукупно належить 5 і більше відсотків статутного капіталу товариства (голосуючих акцій) або частка у власності юридичної особи якого (яких) сукупно становить 5 і більше відсотків, може (можуть) подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою.

Відповідно до ч.2 ст.89 Господарського кодексу України (далі ГК України) посадові особи несуть цивільно-правову, адміністративну, фінансову та кримінальну відповідальність за шкоду та збитки, завдані ними господарському товариству, у порядку та у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані, зокрема, діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; іншими винними діями посадової особи. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.12.2023 у справі №903/108/23.

У силу приписів ч.3 ст.92 ЦК України особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи виступає від її імені, зобов`язана діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством, і у спосіб, який, на її добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності юридичної особи.

Статтею 22 ЦК України врегульовано, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч.1). Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч.2). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч.3).

Згідно зі ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч.1). Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.2).

Відповідно до ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено (ч.1). Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч.2).

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ч.1 ст.225 ГК України).

Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. Також деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди.

Для стягнення збитків має існувати наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправна поведінка особи (боржника); 2) збитки, заподіяні такою особою; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вина особи, яка заподіяла збитки. За відсутності одного із елементів складу цивільного (господарського) правопорушення відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог ТОВ "БГ "Євромістобуд" надало платіжні доручення та відомості розподілу виплат.

З аналізу платіжних доручень вбачається, що в них ОСОБА_1 не вказаний, як отримувач цих коштів та не зазначено реквізити його особистої банківської карти.

Натомість в графі отримувач коштів в платіжних дорученнях №157 від 28.12.2019, №158 від 28.12.2019, №161 від 03.01.2020, №163 від 03.01.2020, №182 від 28.01.2020, №180 від 28.01.2020 значиться «поповнення карт Приват-24 юр.осіб». Натомість, відповідачем у справі, на користь якого, за твердженнями позивача, перераховані спірні грошові кошти є фізична особа ОСОБА_1 .

У платіжних дорученнях №189 від 05.02.2020, №196 від 07.02.2020, №1 від 19.05.2020, №1 від 19.06.2020, №1 від 24.07.2020, №1 від 31.07.2020 в графі отримувач зазначено «цільові зарахування по БГ Євромістобуд».

Позивачем не надано до матеріалів справи доказів користування ОСОБА_1 карткою ТОВ "БГ "Євромістобуд" в особистих цілях. Також відсутні докази переведення грошових коштів з рахунку юридичної особи на особистий рахунок ОСОБА_1 , особистого зняття останнім грошових коштів з рахунку юридичної особи тощо.

Відтак, судова колегія позбавлена можливості ідентифікувати отримувача за вищевказаними платіжними дорученнями саме як відповідача у розглядуваній справі.

За таких обставин суд апеляційної інстанції зазначає, що надані позивачем до матеріалів справи платіжні доручення не є належними і допустимими доказами набуття (безпідставного набуття) колишнім директором товариства ОСОБА_1 спірних грошових коштів.

Щодо наданих позивачем відомостей розподілу виплат. Хоча у всіх відомостях вказаний ОСОБА_1 , проте:

- у відомості від 31.07.2020 вказано призначення переказ коштів, оплата госпвитрат;

- у відомості від 19.05.2020 вказано призначення безготівкове зарахування витрати на відрядження згідно з авансовим звітом у травні 2020;

- у відомості від 19.06.2020 вказано призначення переказ коштів, госпвитрати згідно з авансовим звітом у червні 2020;

- від 24.07.2020 вказано призначення переказ коштів.

Натомість позивачем не надано доказів нецільового (усупереч призначенню) використання ОСОБА_1 означених коштів.

Судова колегія відхиляє посилання позивача на те, що жодна сума, перерахована на особисту картку директора ОСОБА_1 , не обґрунтована та не підтверджена жодним документом, накази на відрядження відсутні. Судова колегія вважає, що відповідні документи (накази на відрядження, авансові звіти тощо), які мають підтверджувати ґрунтовність здійснених перерахувань грошових коштів, повинні перебувати у власності та розпорядженні ТОВ "БГ "Євромістобуд", як юридичної особи, та не можуть бути надані ОСОБА_1 , який з 20.12.2020 не є директором означеної юридичної особи.

Позивачем не надано доказів того, що вказані зарахування коштів на платіжну картку підприємства (тобто внутрішні перекази коштів) протирічать інтересам підприємства, не підтверджуються бухгалтерським обліком (висновок експерта, аудит).

За приписами ч.1 ст.73, ч.1 ст.74, ч.1 ст.77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що позивачем не надано належних та допустимих відповідно до норм ГПК України доказів на підтвердження незаконного (безпідставного) набуття та збереження відповідачем спірних грошових коштів (наявності збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою), що, у свою чергу, свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

В апеляційній скарзі ТОВ "БГ "Євромістобуд" наголошує на наявності обов`язкової підстави для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою (п.2 ч.3 ст.277 ГПК України).

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Полтавської області від 25.07.2023 у справі №917/178/23 позовну заяву ТОВ "БГ "Євромістобуд" залишено без розгляду.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.09.2023 апеляційну скаргу ТОВ "БГ "Євромістобуд" задоволено. Ухвалу Господарського суду Полтавської області від 25.07.2023 у справі №917/178/23 скасовано. Справу №917/178/23 направлено до Господарського суду Полтавської області для подальшого розгляду.

Постановою Верховного Суду України від 05.12.2023 постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.09.2023 у справі №917/178/23 залишено без змін.

Ухвалою місцевого господарського суду від 17.01.2024 поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 27.02.2024.

26.02.2024 від представника позивача та представника відповідача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю в інших судових справах та неможливістю прибути у судове засідання (вх.№№2508, 2543).

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 27.02.2024 відкладено підготовче засідання на 20.03.2024.

20.03.2024 від представника позивача надійшла заява про відвід судді (вх.№3808).

Ухвалою суду першої інстанції від 20.03.2024 залишено без розгляду заяву ТОВ "БГ "Євромістобуд" про відвід судді Погрібної С.В. від розгляду справи №917/178/23. В основу ухвали покладено висновки суду про те, що позивачем подано завідомо безпідставний відвід судді з пропуском процесуального строку на його подання, що може бути визнано зловживанням процесуальними правами.

Апелянт посилається на те, що, усупереч висновкам суду першої інстанції, заява про відвід подана з дотриманням процесуальних строків, а саме в перше підготовче засідання після поновлення провадження у справі (20.03.2024).

Відповідно до абз.1 ч.3 ст.38 ГПК України відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Як зазначено вище, ухвалою суду першої інстанції від 17.01.2024 поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 27.02.2024 об 11:00год.

Як убачається з протоколу судового засідання Господарського суду Полтавської області від 27.02.2024, час початку судового засідання 11:00год. Головуючий суддя відкрив судове засідання, оголосив, яка справа буде розглядатися. Секретар судового засідання доповів, що ніхто з учасників судового процесу не з`явився в судове засідання. Суд вийшов до нарадчої кімнати для постановлення ухвали. Після виходу з нарадчої кімнати суд постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 20.03.2024. Таким чином перше підготовче засідання розпочато 27.02.2024. Відтак, необґрунтованими є твердження апелянта про те, що перше підготовче засідання після поновлення провадження у справі мало відбутися 20.03.2024.

Разом з тим, апелянт залишає поза увагою, що відповідно до абз.2 ч.3 ст.38 ГПК України після спливу вказаного в абз.1 ч.3 ст.38 ГПК України строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Обставинами, які викликають сумнів у неупередженості судді, позивач визначив процесуальні дії судді з постановлення суддею Погрібною С.В. ухвали від 25.07.2023 про залишення позову без розгляду. Водночас, зазначена ухвала була скасована в апеляційному порядку 18.09.2023 (дата ухвалення постанови Східного апеляційного господарського суду). Таким чином обставина, яка є підставою відводу була відома позивачу з 18.09.2023.

Разом із тим позивач подав заяву про відвід судді тільки 20.03.2024 (через п`ять місяців після ухвалення постанови Східним апеляційним господарським судом), з пропуском визначеного абз.2 ч.3 ст.38 ГПК України процесуального строку.

Згідно з ч.1 ст.43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Водночас, зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названої Конвенції.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення в справі Шульга проти України) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (рішення у справі Мусієнко проти України).

Відповідно до ст.118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч.1). Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч.2).

У силу приписів ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з п.1 ч.2 ст.43 ГПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Відповідно до ч.3 ст.43 ГПК України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами (ч.4 ст.43 ГПК України).

Східний апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в ухвалі від 20.03.2024, про те, що заявлення ТОВ "БГ "Євромістобуд" відводу судді у день другого підготовчого засідання та через п`ять місяців після ухвалення постанови Східним апеляційним господарським судом є нічим іншим, як спробою затягнути розгляд справи або перешкодити йому.

Щодо обґрунтованості заявленого позивачем відводу у зв`язку із упередженістю судді судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.35 ГПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має встановлюватися згідно з:

- "об`єктивним критерієм", який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з`ясовано, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність; вирішальною є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду; позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;

- "суб`єктивним критерієм", який вимагає оцінки реальних дій, поведінки судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність; особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.

Безпосередньо в постановленні ухвали від 25.07.2023 скаржник вбачає ознаки упередженості (необ`єктивності) у діях судді. При цьому зазначає, що за наслідками оскарження означеної ухвали судами апеляційної та касаційної інстанції встановлено помилковість висновків суду щодо прямого тлумачення та застосування ст.54 ГПК України та наявність права самої юридичної особи звертатися з відповідним позовом; прояв судом (у складі судді Погрібної С.В.) «надмірного формалізму», як такого, що суттєво обмежує право на звернення до суду. На переконання апелянта, означені обставини є такими, що викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Судова колегія акцентує увагу, що перегляд судових рішень у порядку апеляційного та касаційного оскарження має за мету усунення помилок, що містяться в судових рішеннях, та забезпечення єдності судової практики.

Скасувавши ухвалу Господарського суду Полтавської області від 25.07.2023 у справі №917/178/23 про залишення позовної заяви ТОВ "БГ "Євромістобуд" без розгляду, Східний апеляційний господарський суд (постанова якого залишена в силі Верховним Судом) тим самим виправив допущену судом першої інстанції процесуальну помилку. Втім такі помилки суду першої інстанції не можуть свідчити про упередженість або необ`єктивність судді Погрібної С.В.

Крім того відповідно до ч.4 ст.35 ГПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді не може бути підставою для відводу.

Отже, наведені позивачем обставини для відводу судді Погрібної С.В. не свідчать про упередженість судді, не дозволяють поставити під сумнів її безсторонність та об`єктивність, та, відповідно, не свідчать про обґрунтованість заявленого позивачем відводу.

За таких обставин судова колегія не вбачає порушень судом першої інстанції норм процесуального законодавства під час застосування негативних процесуальних наслідків у вигляді залишення без розгляду заяви позивача про відвід на підставі ч.3 ст.43, ч.2 ст.118 ГПК України, оскільки позивачем подано завідомо безпідставний відвід судді з пропуском процесуального строку на його подання, що відповідно до п.1 ч.2 ст.43 ГПК України може бути визнано зловживанням процесуальними правами.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У цій справі апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків Господарського суду Полтавської області.

Відтак, враховуючи, що апеляційний господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, які (доводи і вимоги апеляційної скарги) у даному випадку не підтверджують ухвалення оскаржуваного рішення із порушеннями, визначеними ст.277 ГПК України в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог у порядку ч.4 ст.269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

За змістом ст.129 вказаного Кодексу такий результат апеляційного перегляду має наслідком віднесення на рахунок скаржника витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 13.06.2024 у справі №917/178/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження визначені ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 28.10.2024.

Головуючий суддя О.Є. Медуниця

Суддя О.А. Істоміна

Суддя О.О. Радіонова