Постанова

від 29.10.2024 по справі 904/1911/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2024 року м.Дніпро Справа № 904/1911/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:Кощеєва І.М. (доповідач)

суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.

розглянувши у порядку письмового провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Приватного акціонерного товариства "Суха балка"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2024р.

(суддя Євстигнеєва Н.М., м. Дніпро, повний текст рішення складено 19.06.2024р.)

у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СК+К", м. Кропивницький

до Приватного акціонерного товариства "Суха балка", м. Кривий Ріг

про стягнення 216 567,65 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "СК+К" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, яким просить стягнути з Приватного акціонерного товариства "Суха балка" заборгованість у розмірі 216 567,65 грн., з яких: основний борг, у розмірі 192 420,00 грн.; пеня, у розмірі 19 825,93 грн.; 3 % річних, у розмірі 2003,62 грн.; втрати від інфляції, у розмірі 2318,10 грн..

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2024р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Суха балка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СК+К" основний борг, у розмірі 192 420,00грн., пеню, у розмірі 19 825,93 грн., 3% річних, у розмірі 2003,62 грн., втрати від інфляції, у розмірі 2309,04 грн. та витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 3 248,37 грн..В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство"Суха балка" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення у задоволеній частині вимог та прийняти у цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на те, системний аналіз положень Договору та Специфікації № 1 до нього дає підстави стверджувати, що обов`язковою передумовою здійснення відповідачем оплати за партію товару є виставлення Позивачем рахунку на його оплату. У випадку не виконання цього обов`язку позивачем, на думку Скаржника, у відповідача не настає обов`язок здійснювати оплату за товар, а штрафні санкції до відповідача за порушення строків розрахунків за договором не застосовуються, 3% річних за користування чужими грошовими коштами та індекс інфляції не нараховуються та не підлягають стягненню з відповідача.

Скаржник вказує, що позивач не додав до позовної заяви доказів виникнення у Відповідача обов`язку здійснення оплати за Договором. При цьому, Скаржник вважає, що оскільки у Відповідача не настав обов`язок здійснити оплату за Договором внаслідок прострочення Позивача, то нарахування штрафних санкцій, за вказаний у позовній заяві період, є необгрунтованим та неправомірним.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Позивач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2024р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кощеєв І.М. (доповідач), судді Чус О.В., Дармін М.О..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.07.2024р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи №904/1911/24. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Суха балка" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2024р. у справі № 904/1911/24 відкладено до надходження матеріалів оскарження до суду апеляційної інстанції.

17.07.2024р. матеріали справи № 904/1911/24 надійшли на адресу Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.07.2024р. апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Суха балка" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2024р. у справі № 904/1911/24 у справі №904/1911/24 залишено без руху, надано апелянту строк для усунення недоліків, а саме, для надання суду доказів сплати судового збору, у розмірі 4872 грн. 57 коп..

Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.

Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ч. 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Ч. 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.08.2024р. відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Суха балка" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2024р., для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

7. Встановлені судом обставини справи

19.10.2023р., між Товариством з обмеженою відповідальністю "СК+К" (постачальник, позивач) та Приватним акціонерним товариством "Суха балка" (покупець, відповідач) укладено договір поставки №1910 (а.с. 3-7).

За даним договором постачальник зобов`язується передати (поставити) у певний строк товар у власність покупця, а останній зобов`язаний прийняти і оплатити його на умовах, визначених у цьому договорі (п. 1.1 договору).

Найменування (номенклатура, асортимент), ціна, кількість, вартість, терміни поставки товару зазначається в специфікаціях до даного договору, які можуть бути частиною даного договору (п. 2.1 договору).

Загальна сума цього договору визначається вартістю всіх специфікацій (додатків), підписаних по цьому договору, які є невід`ємною частиною договору (п. 2.2 договору).

Після виставлення рахунку на конкретну партію товару, зміна ціни не допускається (п. 2.3 договору).

Згідно п. 2.4 договору оплата по даному договору здійснюється покупцем на умовах 100% попередньої оплати. Порядок, умови та строки розрахунків на поставку окремої партії товару можуть бути змінені за згодою сторін у додаткових угодах та/або специфікаціях до даного договору, які після підписання набувають чинності. Постачальник має право здійснити поставку партії товару без отримання попередньої оплати, враховуючи виробничі потреби покупця.

Ціна, вартість, кількість конкретної партії товару або інші умови поставки визначаються сторонами в специфікаціях/додаткових угодах (за згодою сторін) до договору, які стають невід`ємною частиною даного договору (п. 2.5 договору).

Постачальник зобов`язаний скласти податкову накладну/коригування в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений чинним законодавством термін (п. 2.6 договору).

Поставка Товару здійснюється на умовах СРТ (Міжнародні правила тлумачення термінів "Інкотермс" в редакції 2010 року) (франко-склад), якщо інше не зазначено в специфікації. Завантаження товару на складі постачальника здійснюється силами і за рахунок постачальника (п. 3.2 договору).

За умовами п. 3.3 договору, товар поставляється постачальником в строк не більше 7 (семи) робочих днів з дня отримання постачальником повної оплати за замовлений товар, відповідно до виставленого рахунку вказується кількість, асортимент та ціна товару.

Датою поставки вважається дата передачі товару, що вказується в видатковій накладній, яка підписується представниками сторін під час фактичної передачі товару. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця при передачі товару (п. 3.4 договору).

Передача (приймання-здача) товару здійснюється на умовах, згідно п. 3.2. договору. При передачі товару постачальник зобов`язаний передати покупцеві наступні товаросупровідні документи: видаткову накладну на товар, товарно-транспортну накладну, документи, що підтверджують якість товару (п. 5.1 договору).

У разі несвоєчасної оплати товару покупець зобов`язаний сплатити постачальнику неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення (п. 6.1 договору).

У разі невиконання або неналежного виконання однією із сторін своїх зобов`язань за цим договором винна сторона зобов`язана відшкодувати іншій стороні заподіяні в результаті цього фактичні збитки в повному обсязі (п. 6.3 договору).

Цей договір вступає в силу з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2025р., але у будь-якому разі до повного виконання сторонами всіх взятих на себе зобов`язань по даному договору (п. 8.1 договору).

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.

09.11.2023 р. сторонами підписано Специфікацію №1 до договору поставки №1910 від 19.10.2023р. на поставку товару: сіль технічна кам`яна, сорт вищий, крупність 3 ДСТУ 4246:2003, у кількості 22,5т, ціна за тонну 9000,00грн (з ПДВ), на загальну суму 202 500,00грн (а.с. 8).

Умови оплати: 7 календарних днів з моменту отримання покупцем товару, згідно виставленого рахунку (п. 7 специфікації).

На виконання умов договору поставки №1910 від 19.10.2023р. та Специфікації №1 від 09.11.2023р. ТОВ "СК+К" поставило відповідачу продукцію, що підтверджується видатковою накладною №818 від 23.11.2023р., на суму 192 420,00 грн. (а.с. 9). Видаткова накладна містить підписи сторін та печатку постачальника.

Поставка товару також підтверджується товарно-транспортною накладною №Р818 від 23.11.2023р. (а.с. 11)

В обумовлений договором строк відповідач оплату поставленого товару не провів, внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 192 420,00грн.

У грудні 2023 р., позивач звернувся до відповідача з претензією за вих. №18/12-23 від 18.12.2023р., якою просив відповідача сплатити заборгованість, у розмірі 192 420,00 грн. до 25.12.2023р. (а.с. 13).

Позивач посилається на те, що ним належним чином виконано зобов`язання, поставлено узгоджений товар, натомість відповідач взяті на себе зобов`язання з повної оплати не виконав, внаслідок чого позивачем заявлено вимогу про стягнення основного боргу у розмірі 192 420,00 грн., пені у розмірі 19 825,93 грн., 3% річних, у розмірі 2 003,62 грн. та інфляційних втрат, у розмірі 2318,10 грн., проти чого заперечує відповідач, що і стало причиною виникнення спору.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Сутність розглядуваного спору полягає у спонуканні Відповідача до сплати вартості поставленого товару та штрафних санкцій за несвоєчасну оплату вартості поставленого товару та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів внаслідок порушення ( прострочення у виконанні ) зобов`язань зі своєчасної оплати, обумовленого в договорі товару.

Беручи до уваги правову природу укладеного між Приватним акціонерним товариством "Суха Балка" ( Покупець ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СК+К" Договору поставки №1910 від 19.10.2023 р., кореспондуючі права та обов`язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки, які (приписи), в свою чергу, згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України передбачають можливість застосування загальних положень про купівлю-продаж.

Викладене зумовлює погодження із доводами місцевого господарського суду щодо визначення норм матеріального права, у світлі яких має вирішуватися питання відносно розглядуваного спору.

Беручи до уваги встановлену ст. 204 ЦК України та не спростовану в межах цієї справи в порядку ст. 215 цього Кодексу презумпцію правомірності означеного договору, апеляційний суд вважає його належною у розумінні ст. ст. 11, 509 ЦК України та ст. ст. 173, 174 ГК України підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов`язків сторін.

Як встановлено ч. 1 ст. 265 ГК України, ст. ст. 655, 662 та 663 ЦК України, Продавець зобов`язаний передати товар, визначений у договорі купівлі-продажу у строк, встановлений договором, разом з товаросупровідними документами. Означений обов`язок ч.1 ст.712 цього Кодексу безпосередньо закріплений і для договору поставки.

Наразі, отримання коштів за поставлений товар та штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання з оплати поставленого товару та відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є належним об`єктом судового захисту у розумінні ст. 5 ГПК України та ст. 15 ЦК України правом Позивача, примушення Відповідача до сплати яких - є належним способом судового захисту у разі наявності порушення такого зобов`язання з боку останнього.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 202 ГК України та ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи викладене, Відповідач не має правових підстав для ухилення від виконання обов`язку із здійснення своєчасної оплати поставленого товару за договором, що зумовлює право Позивача у разі неповної або несвоєчасної оплати товару на нарахування у відповідності до ст. 625 ЦК України матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів, та трьох процентів річних, а також суми вартості товару у розмірі встановленому умовами договору.

Звертаючись з даним позовом до суду, Позивач зазначає про те, що Відповідачем були порушені зобов`язання за договором поставки №1910 від 19.10.2023 р., в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений товар, внаслідок чого у Відповідача перед Позивачем утворилась заборгованість в сумі 192 420 грн. 00 коп.. На підставі ст. 625 ЦК України Позивач нарахував Відповідачу інфляційні втрати за загальний період з січень березень 2024р. у сумі 2318грн. 10 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 19.12.2023р. до 23.04.2024 р., у сумі 2003 грн. 62 коп..

Судом першої інстанції встановлено, що враховуючи визначену у Специфікацію №1 від 09.11.2023р. порядок та строк оплати поставленого 23.11.2023р. товару, строк оплати товару на суму 192 420 грн. 00 коп. є таким, що настав.

Крім того, зі змісту відзиву на позовну заяву також вбачається, що Відповідач не заперечує факт отримання товару, при цьому, вважає, що строк його оплати не настав, з огляду на те, що Позивачем не було надано Відповідачу пакет документів, передбачений, зокрема, п. 2.3. договору.

Доводи Скаржника щодо не доведення Позивачем доказів виникнення у Відповідача обов`язку здійснення оплати за Договором, суд апеляційної інстанції відхиляє як безпідставні, виходячи з наступного.

Верховний Суд у постанові від 29.08.2019р. у справі № 905/2245/17 зазначив наступне: "Стосовно невиставлення/ненаправлення позивачем рахунку-фактуру судова колегія вважає, що невиставлення/ненаправлення позивачем рахунку на оплату не звільняє відповідача від обов`язку оплатити послуги, надані позивачем. Так, за своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги. Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 ЦК України".

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 р. у справі № 915/641/19, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов`язку здійснити оплату, оскільки такий обов`язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку (правова позиція є сталою, сформована у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 р. у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018р. у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 р. у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 р. у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 р. у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 р. у справі № 915/400/18).

Отже, ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку сплатити за поставлений товар.

За своєю природою, рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а в даному випадку такі реквізити містилися, зокрема у договорі поставки №1910 від 19.10.2023р. та видатковій накладній №818 від 23.11.2023р..

Правові наслідки невиконання продавцем обов`язку передати приналежності товару та документи, що стосуються товару, передбачені ст. 666 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 666 ЦК України: 1. Якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. 2. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Згідно зі ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Слід зазначити, що матеріали справи не містять, а сторонами у справі не надано доказів: звернення Відповідача до Позивача з вимогою надати документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з ним, встановивши при цьому, розумний строк для їх передання; відмови Відповідача від договору поставки №1910 від 19.10.2023р.; доказів повного повернення отриманого 23.11.2023р. товару, на суму 192 420 грн. 00 коп.; відмови від прийняття товару чи вчинення інших дій, які б могли свідчити про невиконання Позивачем своїх зобов`язань за договором у повному обсязі.

Отже, Апелянтом не надано належних і допустимих доказів на підтвердження реалізації ним можливостей, передбачених ч. 2 ст. 666 ЦК України щодо відмови від отримання товару в зв`язку з ненаданням йому необхідних документів.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що строк оплати товару настав з урахуванням строку, визначеного у Специфікації.

Оскільки на час розгляду справи в суді першої інстанції, доказів сплати заборгованості, у розмірі 192 420,00 грн. сторонами не надано, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення суми з відповідача на користь позивача, у розмірі 192 420,00 грн. визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вказане вище спростовує також і доводи апелянта про відсутність у нього обов`язку зі здійснення оплати 3% річних та інфляційних.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 р. у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).

Також Велика Палата Верховного Суду зазначала, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, що вимоги Позивача в частині стягнення 3% річних та інфляційних, які перераховані судом першої інстанції, підлягають стягненню відповідно до оскаржуваного рішення, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Судова колегія зазначає, що рішення місцевого господарського суду в частині часткового задоволення позовних вимог, про стягнення з відповідача пені, у розмірі 19 825, 93 грн. не є предметом апеляційного оскарження, отже, в силу положень ст. 269 ГПК України, оскаржуване рішення суду першої інстанції в цій частині не перевіряється судом апеляційної інстанції.

Доводи апелянта, який вважає себе звільненим в порядку п. 7.1. Договору від відповідальності за невиконання договірних зобов`язань з посиланням на лист Торгово-промислової палати України (далі ТПП) від 28.02.2022р. № 2024/02.0-7.1, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), які у зв`язку з введенням воєнного стану з 24.02.2022р. до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарювання по договору, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (ч. 1 ст. 617 ЦК, ч. 2 ст. 218 ГК та ст.14-1 Закону «Про ТПП в Україні»).

Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі № 906/540/22 зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Сама по собі наявність форс-мажорних обставин, не є безумовною підставою ні для припинення зобов`язань, ні для звільнення від їх виконання.

Умовами п. 7.1 сторони погодили, що в разі виникнення обставин непереборної сили, а саме: війни, військових дій, блокади, ембарго, пожеж, повеней, іншого стихійного лиха чи природних явиш та безпосередньої дії таких обставин на сторону, яка повинна виконати господарське зобов`язання, але які унеможливлюють виконання стороною своїх зобов`язань за цим договором, така сторона звільняється від виконання своїх зобов`язань на час дії зазначених обставин.

При виникненні вищевказаних обставин, строк виконання договірних зобов`язань відсувається відповідно до часу, протягом якого будуть діяти ці обставини або їх наслідки, але не більше 30 календарних днів. Достатнім підтвердженням виникнення та дії вищевказаних обставин буде, документ, виданий Торгово-промислової Палатою Україні. Якщо вищевказані обставини та їх наслідки триватимуть більше 30 календарних днів, сторони на основі взаємних переговорів приймають рішення про розірвання цього договору та повернення другій стороні набутого за цим договором (п. 7.2 договору).

При цьому, сторона, для якої виконання договірних зобов`язань стало неможливим повинна повідомити письмово (телеграмою та рекомендованим листом) іншу сторону про виникнення чи припинення дії форс-мажорних обставин оперативно (не пізніше 5-х календарних днів) (п. 7.3 договору).

Неповідомлення чи несвоєчасне повідомлення про виникнення чи припинення форс-мажорних обставин позбавляє сторону права посилатися на них (п. 7.4 договору).

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти наявність вказаних обставин та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Матеріали даної справи не містять жодного доказу сповіщення відповідачем позивача, в порядку визначеному п. 7.3 договору, про наслідки виникнення форс-мажорних обставин та/або обставин непереборної сили, що наступили і можливі їх наслідки.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022р. по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 р. по справі № 917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із Позивачем по договору поставки № 1910 від 19.10.2023р., як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 р. в Україні воєнного стану та неможливістю виконання Відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором. Введення воєнного стану на території України не означає, що Відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). Відповідач не надав доказів того, що підприємство повністю зупинило роботу у зв`язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану. В даному випадку сторона не надала доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги відповідача.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

10. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Суха балка" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2024р. у справі № 904/1911/24 залишити без змін.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на Апелянта Приватне акціонерне товариство "Суха балка".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст.ст. 286-289 ГПК України.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя О.В. Чус

Суддя М.О. Дармін