Рішення

від 10.10.2024 по справі 904/2502/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2024м. ДніпроСправа № 904/2502/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., за участю секретаря судового засідання Курінової О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Добровольців 10.", м. Дніпро

до Громадської організації "Ветеранів - воїнів АТО та бійців батальйонів спеціального призначення "Схід", м. Дніпро

про стягнення заборгованості у сумі 400 101 грн 78 коп. та розірвання договору оренди

Представники:

від позивача: Співак О.М., ордер адвокат;

від відповідача: не з`явився.

СУТЬ СПОРУ:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Добровольців 10." звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить:

- стягнути з Громадської організації "Ветеранів - воїнів АТО та бійців батальйонів спеціального призначення "Схід" заборгованість у сумі 400 101 грн 78 коп., з яких 127 500 грн 00 коп. - основний борг, 71 187 грн 26 коп. - інфляційні втрати, 16 588 грн 97 коп. - 3% річних, 184 825 грн 55 коп. - збитки;

- розірвати договір оренди кровлі № 2/30-08 від 30.08.2019 укладеного між Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Добровольців 10." та Громадською організацією "Ветеранів - воїнів АТО та бійців батальйонів спеціального призначення "Схід".

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов спірного договору оренди кровлі № 2/30-08 від 30.08.2019 в частині своєчасного здійснення орендних платежів та відновлення орендованого майна.

Ухвалою суду від 17.06.2024 позовну заяву залишено без руху.

17.06.2024 позивачем до канцелярії суду подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою господарського суду від 24.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 16.07.2024.

Ухвалою суду від 16.07.2024 підготовче засідання відкладено на 01.08.2024.

Ухвалою суду від 01.08.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; підготовче засідання відкладено на 19.09.2024.

13.09.2024 від позивача через систему "Електронний суд" до суду подано обґрунтований розрахунок суми збитків, на виконання вимог ухвали суду від 01.08.2024.

У підготовче засідання 19.09.2024 відповідач явку повноважного представника не забезпечив.

Ухвалою суду від 19.09.2024 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні на 10.10.2024.

10.10.2024 позивачем через канцелярію суду подано обґрунтований розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

У судове засідання 10.10.2024 відповідач явку поважного представника не забезпечив.

Щодо повідомлення відповідача про розгляд справи № 904/2502/24 господарський суд зазначає таке.

Ухвали суду від 24.06.2024, 16.07.2024, 01.08.2024, 19.09.2024 надсилалися відповідачу на його поштову адресу, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

На адресу суду повернулися конверти з ухвалами від 24.06.2024, 16.07.2024, 01.08.2024, 19.09.2024, що надсилалися на поштову адресу відповідача, з відміткою відділення поштового зв`язку: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно з ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Відтак, в силу положення п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 904/2502/24 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Також суд зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 6 ГПК України юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Відповідачем не здійснено реєстрацію електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, а тому таким чином відповідач позбавив себе можливості отримувати процесуальні документи та інші документи у справі в електронному вигляді, шляхом використання Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.

З урахуванням вищенаведених обставин, суд дійшов висновку щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

Господарський суд наголошує на тому, що відповідач не скористався правом на надання відзиву на позов.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає, що в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

У матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами без участі представника відповідача.

У судовому засіданні 10.10.2024 позивач підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просив їх задовольнити.

В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору оренди кровлі № 2/30-08 від 30.08.2019, строк дії договору, умови передачі спірного приміщення, факт передачі приміщення, час користування ним орендарем, настання строку сплати орендної плати та її розмір, наявність часткової чи повної сплати; наявність підстав для стягнення збитків; наявність підстав для розірвання спірного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.08.2019 між Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Добровольців 10." (далі - орендодавець) та Громадською організацією "Ветеранів - воїнів АТО та бійців батальйонів спеціального призначення "Схід" (далі орендар) було укладено договір оренди кровлі № 2/30-08 (далі договір) (а.с. 19-23).

В порядку та на умовах, визначених цим договором, орендодавець зобов`язується передати орендареві, а орендар зобов`язується прийняти у строкове платне користування з наступним пріоритетним правом на довгострокову оренду, а орендар зобов`язується прийняти у строкове платне користування приміщення на горищі і дах будівлі багатоквартирного житлового будинку за адресою: м. Дніпро, провулок Добровольців, будинок 10 із майном, що в ньому знаходиться, та зобов`язується сплачувати орендодавцеві орендну плату (п. 1.1 договору).

Сторони домовились про такий порядок відновлення нерухомого майна, що орендується та майна в ньому: капітальний ремонт, поточний ремонт, поліпшення, реконструкція нерухомого майна здійснює орендар в рахунок орендної плати з моменту підписання акту приймання-передачі по договору оренди без додаткових узгоджень з орендодавцем (п. 1.5 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору нерухоме майно та майно, що орендується, повинні бути передані орендодавцем та прийняті орендарем протягом 3-х днів згідно акту прийому-передачі.

Строк оренди нерухомого майна, що орендується, складає 36 місяців з моменту прийняття нерухомого майна, що орендується, за актом прийому-передачі (п. 4.1 договору).

Згідно з п. 5.1 договору розмір орендної плати складає: 2 500 грн 00 коп.

Орендна плата до 31.12.2019 з дня підписання даного договору оренди та акту приймання-передачі не сплачується орендарем орендодавцю (п. 5.2 договору).

Орендар в рахунок орендної плати без додаткових узгоджень і на свій власний розсуд здійснює в нерухомому майні капітальний ремонт, поточний ремонт, поліпшення, реконструкцію, перепланування або перебудову (п. 5.3 договору).

Після завершення орендарем капітального ремонту та (або) поточного ремонту, поліпшення, реконструкцію, перепланування, перебудови, орендодавець підписує акт приймання виконаних робіт (п. 5.4 договору).

Орендна плата сплачується орендарем не пізніше 25 числа кожного наступного місяця на розрахунковий рахунок орендодавця. А в разі, якщо вартість витрат орендаря на капітальний ремонт, поточний ремонт, поліпшення, реконструкцію, перепланування чи перебудову перевищує вартість орендної плати, орендар починає сплачувати орендну плату з моменту зрівняння вартості таких своїх витрат з орендної плати за відповідний період (п. 5.5 договору).

Вартість комунальних послуг та інших витрат, зборів, податків на землю, податків на нерухоме майно та інших податків чи зборів, входить до орендної плати та оплачується орендодавцем самостійно за власний рахунок (п. 5.8 договору).

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання (п. 11.2 договору).

Строк цього договору по починає свій перебіг з 23 вересня 2019 року та закінчується через 36 календарних місяців з моменту його підписання, якщо його дію не пролонговано у порядку, передбаченому даним договором (п. 11.3 договору).

Договір вважається пролонгованим на той самий строк та на тих самих умовах в разі, якщо за шість місяців до його закінчення сторони у письмовій формі та аналогічним листом на електронній сторінці Інтернет ресурсу «Відкритий» не повідомили один одного про намір його не продовжувати. В разі, якщо сторона повідомила іншу сторону про намір не продовжувати договір за 6 місяців до закінчення договору належним чином, але не компенсувала іншій стороні за 6 місяців до закінчення дії договору понесені стороною витрати на ремонт, поліпшення, реконструкцію, перебудову та перепланування нерухомого майна. Договір вважається пролонгованим на той самий строк та них самих умовах (п. 11.5 договору).

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку, як і відсутні докази на підтвердження того, що сторони у письмовій формі дійшли згоди про його припинення.

Таким чином, відповідно до п. 11.5 договору спірний договір вважається пролонгованим до 23.09.2024 на той самий строк та на тих самих умовах.

Відповідно до акту приймання-передачі в строкове платне користування нерухомого майна від 23.09.2019 орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування на умовах, визначених договором, нерухоме майно загальною площею 1230,0 кв.м., яке розташоване за адресою: 49000, м. Дніпро, провулок Добровольців, 10 (а.с. 24).

Звертаючись з даним позовом, позивач вказує на те, що у період з 01.01.2020 по 01.05.2024 відповідачем було здійснено оплату за орендоване приміщення лише в сумі 2 500 грн 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 2 від 10.01.2024 (а.с. 27), у зв`язку з чим у останнього утворилась заборгованість з орендної плати у сумі 127 500 грн 00 коп.

Із посиланням на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача за договором оренди кровлі № 2/30-08 від 30.08.20 інфляційні втрати у сумі 71 187 грн 26 коп. та 16 588 грн 97 коп. - 3% річних.

Також, позивач зазначає, що відповідачем в порушення умов спірного договору не було здійснено капітального або поточного ремонту, поліпшення, реконструкцію, перепланування, перебудови спірного приміщення, у зв`язку з чим останній був вимушений самостійно здійснювати поточний ремонт та заміну орендованого відповідачем приміщення, на підставі чого позивач поніс збитки в загальному розмірі 184 825 грн 55 коп.

Крім того, через порушення умов спірного договору, на підставі ст.ст. 651, 783 Цивільного кодексу України, позивач просить суд розірвати договір оренди.

29.04.2024 позивачем на адресу відповідача надсилалась досудова претензія вих.№ 01/04-24, в якій останній вимагав від відповідача сплатити заборгованість у сумі 122 500 грн 00 коп., відшкодувати збитки у розмірі 265 400 грн 00 коп., а також просив розірвати укладений договір (а.с. 28-32).

Відповідачем відповідь на вказану претензію не надано, заборгованість не сплачено, доказів припинення дії спірного договору матеріали справи не містять.

Вказані обставини і стали причиною виникнення даного спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору оренди, є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно зі ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Так, правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями Цивільного кодексу України та ст.ст. 283-291 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Частинами 1 та 6 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права (ст.760 ЦК України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди (найму).

Отже, двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору орендодавець бере на себе обов`язок передати майно у користування і, водночас, орендар зобов`язується прийняти вказане майно та вчасно вносити за користування майном орендну плату.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондуються зі ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. ч. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України).

За визначенням ч.ч. 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно з п. 5.1 договору розмір орендної плати складає: 2 500 грн 00 коп.

Орендна плата до 31.12.2019 з дня підписання даного договору оренди та акту приймання-передачі не сплачується орендарем орендодавцю (п. 5.2 договору).

Орендна плата сплачується орендарем не пізніше 25 числа кожного наступного місяця на розрахунковий рахунок орендодавця. А в разі, якщо вартість витрат орендаря на капітальний ремонт, поточний ремонт, поліпшення, реконструкцію, перепланування чи перебудову перевищує вартість орендної плати, орендар починає сплачувати орендну плату з моменту зрівняння вартості таких своїх витрат з орендної плати за відповідний період (п. 5.5 договору).

З огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідачем здійснювалися ремонтні роботи у спірному приміщенні, орендар повинен був сплачувати орендну плату починаючи з січня 2020 року у сумі 2 500 грн 00 коп.

Таким чином, господарським судом встановлено що, строк оплати послуг оренди є таким, що настав.

Господарський суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем суми боргу зі сплати орендної плати в загальному розмірі 127 500 грн 00 коп.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення суми боргу в розмірі 127 500 грн 00 коп. підлягають задоволенню.

За змістом ст.ст. 610-612 Цивільного кодексу України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Згідно положень ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Звертаючись з даним позовом позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати у сумі 71 187 грн 26 коп. розраховані за загальний період з січня 2020 року по квітень 2024 року та 3% річних у сумі 16 588 грн 97 коп. розраховані за період з 01.01.2020 по 01.05.2024.

Проте під час розгляду спору позивачем надано уточнений розрахунок, з якого вбачається, що інфляційні втрати складають 28 755 грн 00 коп. за період з лютого 2020 року по квітень 2024 року та 3 % річних складають 8 288 грн 78 коп. з період з 26.01.2020 по 25.04.2024.

Перевіривши наданий позивачем уточнений розрахунок інфляційних втрат та 3% річних порушень не встановлено, у зв`язку з чим до стягнення підлягають 3% річних у сумі 8 288 грн 78 коп. та інфляційні втрати у сумі 28 755 грн 00 коп., в решті заявлених вимог в цій частині слід відмовити.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача збитків у сумі 184 825 грн55 коп., господарський суд зазначає таке.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків.

Згідно вимогами статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Частиною 2 ст. 22 Цивільного кодексу України визначено поняття «збитків». Відповідно до приписів зазначеної статті збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч. 3 ст.22 Цивільного кодексу України).

Отже, відшкодування збитків є одним із заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу положень статті 22 Цивільного кодексу України, а порушення цивільного права, внаслідок якого особі завдано збитки, є підставою для їх відшкодування.

Відповідно до положень частини 1 статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства (реальні збитки);

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення. На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок між такою поведінкою із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №908/2261/17 (за позовом про відшкодування збитків).

Суди, розглядаючи позови про відшкодування шкоди/стягнення збитків, повинні виходити із того, що для застосування такої санкції, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою і збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника передбачених законом невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового, додаткового. Для застосування заходів цивільно-правової відповідальності необхідний склад цивільного правопорушення.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності).

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміють майнову шкоду, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України визначено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Господарський суд зазначає, що долучені позивачем до матеріалів справи докази на підтвердження понесених ним збитків у сумі 184 825 грн 55 коп. не є беззаперечними підставами для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки не доводять факту порушення умов спірного договору з боку відповідача.

Крім того, умовами спірного договору сторони визначили обов`язок орендаря або сплачувати орендну плату, або здійснювати капітальний ремонт, поточний ремонт, поліпшення, реконструкцію нерухомого майна в рахунок орендної плати.

Втім, з огляду на те, що відповідачем не здійснювався капітальний ремонт, поточний ремонт, поліпшення, реконструкцію нерухомого майна, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення позовна вимога зі стягнення орендної плати з відповідача за спірний період у сумі 127 500 грн 00 коп., яка задоволена судом.

Відповідно до цивільного законодавства та сталої судової практики відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення. Тому на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок між такою поведінкою із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. У такому випадку баланс інтересів обох сторін спірних правовідносин дотримується.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

При цьому, на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість, вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 21.09.2021 у справі № 904/6992/20.

З огляду на зазначене, позивачем не доведено, що заявлені до стягнення кошти за своєю правовою природою є реальними збитками в розумінні чинного законодавства, у зв`язку з чим відсутній і причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданими збитками.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, позивачем всупереч приписів ст. 74 ГПК України, не доведено тих обставин, на які він посилається, як на підставу своїх вимог про стягнення з відповідача збитків в сумі 184 825 грн 55 коп., у зв`язку з чим позовні вимоги є безпідставними, недоведеними, необґрунтованими та непідтвердженими належними і допустимими доказами, а відтак суд відмовляє в їх задоволенні.

Щодо вимог позивача розірвати договір оренди кровлі № 2/30-08 від 30.08.2019 укладеного між Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Добровольців 10." та Громадською організацією "Ветеранів - воїнів АТО та бійців батальйонів спеціального призначення "Схід", господарський суд зазначає таке.

Обов`язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України та визначений безпосередньо договором оренди.

Як встановлено вище судом, у відповідача наявна заборгованість по сплаті орендної плати. Доказів щодо її погашення суду не надано.

Відповідно до ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 284 Господарського кодексу України орендна плата є істотною умовою договору оренди.

Неотримання орендодавцем орендної плати у встановленому договором порядку та розмірі є істотним порушенням умов договору, оскільки внаслідок цього орендодавець значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні договору.

У відповідності з ст. 782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

За змістом частин 1, 2 статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 15 ЦК України закріплено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 04.10.2022 у справі № 914/2476/20, від 08.11.2022 у справі № 917/304/21.

Суд зазначає, що за змістом статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути примусове виконання обов`язку в натурі. Такий спосіб захисту застосовується у зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов`язання на користь позивача, але відмовляється від виконання зобов`язання чи уникає його. Примусове виконання обов`язку в натурі передбачає імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо) і не спрямоване на підсилення існуючого зобов`язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як його було унормовано сторонами в договорі. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 910/15651/17, від 14.05.2029 у справі № 910/16744/17, від 25.06.2019 у справі № 910/16981/17 та постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 910/15893/17, від 19.01.2022 у справі № 910/6899/21.

Враховуючи вищевказані норми законодавства, а також встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем умов договору оренди щодо внесення орендних платежів, позовна вимога позивача про розірвання договору оренди кровлі № 2/30-08 від 30.08.2019 укладеного між Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Добровольців 10." та Громадською організацією "Ветеранів - воїнів АТО та бійців батальйонів спеціального призначення "Схід" є правомірною, а тому підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на те, що позовні вимоги задоволено судом частково, судовий збір покладається на відповідача пропорційно до розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 73-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Громадської організації "Ветеранів - воїнів АТО та бійців батальйонів спеціального призначення "Схід" (49000, м. Дніпро, просп. Металургів, буд. 97, код ЄДРПОУ 40144464) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Добровольців 10." (49012, м. Дніпро, пров. Добровольців, буд. 10, код ЄДРПОУ 41001215) 127 500 грн 00 коп. основного боргу, 28 755 грн 00 коп. - інфляційних втрат, 8 288 грн 78 коп. 3% річних та 3 713 грн 43 коп. судового збору.

Розірвати договір оренди кровлі № 2/30-08 від 30.08.2019 укладеного між Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Добровольців 10." та Громадською організацією "Ветеранів - воїнів АТО та бійців батальйонів спеціального призначення "Схід".

В решті заявлених позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

У зв`язку з перебуванням судді Рудь І.А. на лікарняному, повне рішення складено 28.10.2024.

Суддя І.А. Рудь