Рішення

від 24.10.2024 по справі 908/1732/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 18/130/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.10.2024 справа № 908/1732/24

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Левкут Вікторії Вікторівни, розглянувши матеріали справи № 908/1732/24

за позовом Українського інституту експертизи сортів рослин (вул. Генерала Родимцева, 15, м. Київ, 03041)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю Хорка (до перейменування: товариство з обмеженою відповідальністю Оріховський завод сільгоспмашин) (Південне шосе, 81, м. Запоріжжя, 69008)

про стягнення 382800,00 грн.

Без повідомлення (участі) представників учасників справи

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Українського інституту експертизи сортів рослин про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Хорка 382800,00 грн., які складаються з 330000,00 грн. вартості неповернутого майна за договором відповідального зберігання № 283-23 від 21.11.2023, 29700,00 грн. пені та 23100,00 грн. штрафу.

Позовні вимоги вмотивовані невиконанням відповідачем умов договору відповідального зберігання № 283-23 від 21.11.2023 щодо повернення переданого на зберігання товару на вимогу Поклажодавця. За поясненнями позивача, у зв`язку з виробничою необхідністю 22.01.2024 за допомогою засобів телефонного зв`язку позивачем висунута вимога повернути майно, а саме: доставити Тракторний самоскидний причіп 2ПТС-4 Поклажодавцеві за адресою: 30074, Україна, с. Іванівка Шепетівського району Хмельницької області, вул. Шкільна 1. У відповідь на вимогу на електронну адресу Хмельницької філії позивач отримав гарантійний лист відповідача № 18 від 22.01.2024 про повернення майна в найкоротший термін, але не пізніше 06.02.2024, або в разі неможливості виконання цих умов, відповідач зобов`язався повернути сплачені кошти. Як вказує позивач, в подальшому на неодноразові вимоги про повернення майна відповіді від відповідача він не отримав. За доводами позивача, неповернення майна з вини відповідача вказує на наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими ним збитками, якими є вартість втраченого майна. Вартість втраченого майна (Тракторного самоскидного причепа 2ПТС-4) в сумі 330000,00 грн. позивач обґрунтовує комерційною пропозицією ТОВ «ВП Глобалагро» станом на 07.02.2024. За порушення відповідачем господарського зобов`язання позивач, на підставі ст. 231 ГК України, нарахував та заявив до стягнення 29700,00 грн. пені та 23100,00 грн. штрафу. Посилаючись на приписи ст.ст. 16, 525, 526, 546, 624, 942, 949, 950, 951 ЦК України, ст.ст. 173, 175, 224-226, 230, 231 ГК України, позивач просив позов задовольнити. До попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат позивачем віднесено 31100,00 грн. витрат на правову допомогу, з яких 14534,40 грн. станом на момент подання позову вже затрачено.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2024 справу № 908/1732/24 передано на розгляд судді Левкут В.В.

Ухвалою суду від 08.07.2024, після усунення позивачем недоліків, які зумовили залишення позову без руху, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/1732/24, присвоєно справі номер провадження 18/130/24, на підставі ст. 252 ГПК України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи. В даній ухвалі суду зазначалось, що розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі № 908/1732/24; відповідачу запропоновано надати у строк, що не перевищує 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 01.08.2024, відзив на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України; позивачу запропоновано у строк протягом 5 днів з дня отримання відзиву (у разі його отримання) надати суду відповідь на відзив.

Сторони повідомлені про розгляд справи у визначеному ГПК України порядку.

Згідно довідки про доставку електронного листа ухвалу суду від 08.07.2024 про відкриття провадження у справі доставлено до електронного кабінету позивача 08.07.2024.

Оскільки у відповідача електронний кабінет відсутній, повідомлення його про відкриття провадження у справі здійснено шляхом направлення ухвали суду на його електронну адресу - AGROVINKER@UKR.NET та поштову адресу.

Згідно довідки про доставку електронного листа ухвалу суду від 08.07.2024 доставлено до електронної скриньки відповідача 09.07.2024.

Направлена на поштову адресу відповідача ухвала суду від 08.07.2024 повернулась до суду з відміткою пошти адресат відмовився, за закінченням терміну зберігання.

Згідно зі ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема, містяться відомості про місцезнаходження.

Судом перевірено адресу відповідача у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та з`ясовано, що місцезнаходженням товариства з обмеженою відповідальністю Хорка є: Південне шосе, 81, м. Запоріжжя, 69008, і саме на вказану адресу направлялась ухвала суду.

Статтею 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17).

Враховуючи повернення до суду поштового відправлення з ухвалою з позначкою адресат відмовився, за закінченням терміну зберігання, ухвала господарського суду вважається врученою відповідачу.

Нормами Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (ч. 7 ст. 120 ГПК України).

В постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 922/2887/16 викладена правова позиція, що сам лише факт не отримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб`єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Як звернув увагу Верховний Суд у складі колегії Касаційного господарського суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 910/16409/15, свідоме неотримання судової кореспонденції, яка направлялася за офіційною юридичною адресою, є порушенням норм процесуального права та може бути розцінено судом як дії, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвали суду у даній справі відповідачем та повернення її до суду з відповідною відміткою є наслідком дій/бездіяльності відповідача щодо її належного отримання, тобто його власною волею.

Отже, судом вжито необхідних та достатніх заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/1732/24 та розгляд справи.

Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі Пономарьов проти України від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України ://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України Про доступ до судових рішень № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відзив на адресу суду від відповідача не надійшов ні у встановлений в ухвалі суду від 08.07.2024 у справі № 908/1732/24 процесуальний строк для подачі відзиву, ні пізніше, будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача також не надходило.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Наявні матеріали справи № 908/1732/24 дозволяють здійснити її розгляд по суті.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зважаючи на закінчення строків розгляду справи, запровадження воєнного стану на території України, ведення бойових дій на території Запорізької області, інтенсивні ракетні, бомбові та артилерійські обстріли м. Запоріжжя з початку військової агресії РФ по теперішній час, що загрожувало життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів та працівників суду в умовах збройної агресії проти України, а також знаходження судді Левкут В.В. у щорічній відпустці з 29.08.2024 по 04.10.2024, рішення прийнято без його проголошення 24.10.2024.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Українським інститутом експертизи сортів рослин (Поклажодавцем, позивачем у справі) та товариством з обмеженою відповідальністю Оріховський завод сільгосптехніки (після перейменування: товариство з обмеженою відповідальністю Хорка, Зберігачем, відповідачем у справі) 21.11.2023 укладений договір відповідального зберігання №283-23 (надалі Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку цього договору: Тракторний самоскидний причіп 2ПТС-4 (далі за текстом майно) в кількості одна штука.

Адреса зберігання: 69008, Запорізька область, м. Запоріжжя, Південне шосе, 81 (п. 1.2 Договору).

Згідно із п. 1.3 Договору приймання майна на відповідальне зберігання та повернення його з відповідального зберігання здійснюється сторонами за актами приймання-передачі, які є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктами 2.1.3, 2.1.4 Договору визначено, що Зберігач зобов`язаний нести відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження майна Поклажодавця, переданого на зберігання Зберігачеві, його комплектність у відповідності із цим договором та чинним в Україні законодавством з моменту одержання майна від Поклажодавця та до моменту його повернення Поклажодавцеві; повернути майно Поклажодавцеві за першою вимогою останнього.

У відповідності до п. 4.3 Договору Зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передання майна на зберігання і до моменту його повернення Поклажодавцеві. У випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна, яке передано на зберігання або його частини, Зберігач повинен за свій рахунок відшкодувати Поклажодавцеві завдану шкоду.

Розділом 6 Договору сторони узгодили, що цей договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1 цього договору та закінчується в момент доставки майна за адресою: 30074, Україна, с. Іванівка Шепетівського району Хмельницької області, вул. Шкільна, 1.

До договору сторонами підписано акт № 1 приймання-передачі, відповідно до якого Українським інститутом експертизи сортів рослин (Поклажодавцем) передано, а ТОВ Оріховський завод сільгосптехніки (Зберігачем) прийнято на відповідальне зберігання таке майно: Тракторний самоскидний причіп 2ПТС4 у кількості 1 шт. вартістю 210000,00 грн.

Як вказує позивач, у зв`язку з виробничою необхідністю 22.01.2024 за допомогою засобів телефонного зв`язку позивачем відповідачу висунута вимога повернути майно, а саме: доставити Тракторний самоскидний причіп 2ПТС-4 Поклажодавцеві за адресою: 30074, Україна, с. Іванівка Шепетівського району Хмельницької області, вул. Шкільна 1.

У відповідь на вимогу на електронну адресу Хмельницької філії УІЕСР позивач отримав гарантійний лист відповідача про повернення майна в найкоротший термін, але не пізніше 06 лютого 2024 року. У разі неможливості виконати вимогу у вказаний строк відповідач зобов`язався повернути сплачені кошти та просив ці обставини вважати форс-мажором.

У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань позивачем 06.02.2024 висунуто письмову вимогу повернути Поклажодавцеві майно, саме Тракторний самоскидний причіп 2ПТС4 до 29 лютого 2024 року. Відповіді на дану вимогу позивач не отримав.

Також на електронну адресу відповідача 19.03.2024 позивачем направлено лист-вимогу № 19 від 03.03.2024 (скріншот відправки листа електронною поштою наявний) з вимогою до 22.03.2024 відшкодувати Поклажодавцеві вартість втраченого майна, а саме Тракторного самоскидного причепа 2ПТС4, в сумі 210000,00 грн. на рахунок Поклажодавця.

Аналогічного листа-вимогу № 47 від 29.04.2024 про відшкодування 210000,00 грн. вартості втраченого майна направлено позивачем на електронну адресу відповідача 29.04.2024.

Вимоги позивача залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Невиконання відповідачем зобов`язання щодо повернення переданого йому за Договором на зберігання майна і, як наслідок, невідшкодування позивачу вартості втраченого майна, стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.

Господарські взаємовідносини сторін врегульовано договором №283-23 відповідального зберігання від 21.11.2023.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного ними Договору, який породив взаємні обов`язки: обов`язком позивача стало передання майна (Тракторного самоскидного причепа 2ПТС4) на зберігання, а обов`язком відповідача прийняття майна на зберігання та повернення його на вимогу Поклажодавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 938 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Згідно із ч. 1 ст. 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Обставини справи свідчать, що на виконання умов Договору Українським інститутом експертизи сортів рослин (Поклажодавцем) передано, а ТОВ Оріховський завод сільгоспмашин (після перейменування ТОВ Хорка, Зберігачем) прийнято на відповідальне зберігання майно: Тракторний самоскидний причіп 2ПТС-4, вартість якого згідно акта приймання-передачі становить 210000,00 грн.

Пунктом 2.1.4 Договору сторонами визначено повернення майна за першою вимогою Поклажодавця.

Суд звертає увагу, що відповідачем на звернення позивача надано гарантійний лист №18 від 22.01.2024, в якому відповідач зобов`язався поставити/передати позивачу майно не пізніше 06.02.2024, або, у разі невиконання, повернути кошти.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання щодо повернення майна зі зберігання, є таким, що настав 06.02.2024.

Відповідач свої зобов`язання, всупереч умов Договору та вимог чинного законодавства України, не виконав.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов`язання, та факт неповернення на вимогу позивача переданого на відповідальне зберігання майна є доведеним. Доказів повернення майна або відшкодування його вартості відповідачем суду не надано.

З часу отримання від позивача вимоги щодо повернення переданого на зберігання майна та надання відповідачем гарантійного листа від 22.01.2024 останнім на виконання своїх зобов`язань жодних дій не здійснено, після пред`явлення позову відповідач наміру вчинити дії по виконанню своїх зобов`язань не висловлював.

Пунктом 4.3 Договору визначено відповідальність відповідача у випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна, яке передано на зберігання або його частини, у вигляді відшкодування шкоди.

Відповідно до частин 1, 2 статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника. За відсутності хоча б однієї із названих умов цивільно-правова відповідальність у виді відшкодування майнової шкоди не настає

У даному спорі з боку відповідача має місце невиконання обов`язку з повернення майна, що свідчить про протиправність поведінки відповідача. Неповернення майна з вини відповідача вказує на наявність причинно-наслідкового зв`язку між допущеним порушенням та наслідками, якими є понесені збитки у розмірі вартості втраченого майна.

За таких обставин є доведеним склад цивільного правопорушення.

Відповідно до частини другої, третьої статті 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Положення частини третьої статті 623 ЦК України конкретизують загальний принцип повного відшкодування (частина третя статті 22 ЦК України), а тому є справедливими й для будь-яких інших правовідносин. Оскільки у будь-якому випадку йдеться про те, що кредитор має отримати рішення про присудження відшкодування, реальна грошова цінність якого є адекватною економічній ситуації в суспільстві та цінності відповідних матеріальних благ на момент ухвалення судом відповідного рішення. При ухваленні рішення про стягнення збитків суд має найбільш повно відновити порушене право кредитора.

Водночас суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення, керуючись при цьому загальними принципами повного відшкодування збитків, справедливості, добросовісності та розумності.

Враховуючи гарантійний лист відповідача, факт невиконання ним зобов`язання щодо повернення майна з відповідального зберігання та наявність обов`язку сплатити вартість неповернутого майна відповідачем не заперечувався.

Спірним наразі у справі є питання щодо розміру відшкодування вартості неповернутого майна Тракторного самоскидного причепа 2ПТС-4, яке має бути здійснене відповідачем.

Згідно з підписаним сторонами актом №1 приймання-передачі, позивачем передано відповідачу на відповідальне зберігання Тракторний самоскидний причіп 2ПТС-4 вартістю 210000,00 грн.

Позивач розмір заявлених до стягнення збитків обґрунтовує комерційною пропозицією ТОВ «ВП Глобалагро» на Тракторний самоскидний причіп 2ПТС-4 станом на 07.02.2024.

Однак долучена позивачем комерційна пропозиція не може бути визнана як доказ, який підтверджує розмір заявленої суми відшкодування, оскільки комерційна пропозиція, надана ТОВ «ВП Глобалагро» на запит позивача щодо вартості Тракторного самоскидного причепа 2ПТС-4 не є висновком спеціаліста щодо вартості майна шляхом моніторингу цін для встановлення середньої ринкової вартості ідентичних або аналогічних транспортних засобів за аналогічними параметрами транспортного засобу (пункти 3.1, 3.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів).

Інших доказів, які підтверджують розмір заявленого відшкодування позивачем не надано.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

В пунктах 1-3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що ТОВ Хорка зобов`язане відшкодувати Українському інституту експертизи сортів рослин вартість неповернутого майна з урахуванням акта приймання-передачі № 1, яким визначено вартість майна в розмірі 210000,00 грн. В цій частині вимога позивача про стягнення вартості неповернутого майна судом задовольняється. В решті цієї вимоги (120000,00 грн.) суд відмовляє як заявленої необґрунтовано.

За прострочення виконання зобов`язання щодо повернення майна позивач нарахував відповідачу 29700,00 грн. пені та 23100,00 грн. штрафу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Верховний суд України зазначив у постановах від 22.11.2010 у справі № 14/80-09-2056 та від 20.12.2010 у справі № 06/113-38, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

Отже, штрафні санкції у вигляді неустойки (штрафу, пені) застосовуються за допущене прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного із обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Згідно із частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1% вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 28.02.2011 у справі №3-11гс11, від 04.02.2014 у справі №3-14гс14, від 15.01.2015 у справі № 910/23600/13).

У даному випадку позивач є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки.

Товариством з обмеженою відповідальністю Хорка допущено прострочення відшкодування втраченого майна перед Українським інститутом експертизи сортів рослин за договором відповідального зберігання № 283-23 від 21.11.2023, у зв`язку із чим, стягненню підлягають крім основної суми пеня та штраф, передбачені ч. 2 ст. 231 ГК України.

Позивачем вимога про стягнення пені заявлена за період з 07.02.2024 по 06.05.2024 (90 к/дн прострочення).

Визначення періоду нарахування з 07.02.2024 (наступний день після визначеного відповідачем у гарантійному листі граничного терміну виконання зобов`язання) суд визнав правильним.

Перевіривши розрахунок пені та штрафу, з урахуванням визнаної судом обґрунтованої суми відшкодування в розмірі 21000,00 грн., суд встановив, що до стягнення підлягають 18900,00 грн. пені та 14700,00 грн. штрафу. В решті заявлених вимог (10800,00 грн. пені та 8400,00 грн. штрафу) суд відмовляє через необґрунтованість.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Позивач заявлені позовні вимоги обґрунтував частково.

Відповідач не скористався наданим йому законом правом відповідно до ст. 74 ГПК України, визнані судом обґрунтованими позовні вимоги не спростував, доказів виконання обов`язку з повернення майна з відповідального зберігання на вимогу позивача або відшкодування вартості майна не надав.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення з відповідача 210000,00 грн. вартості неповернутого майна, 18900,00 грн. пені та 14700,00 грн. штрафу. В іншій частині позову (120000,00 грн. вартості неповернутого майна, 10800,00 грн. пені та 8400,00 грн. штрафу) суд відмовляє через необґрунтованість.

Судовий збір на підставі пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно задоволеним судом позовним вимогам шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 3654,00 грн. судового збору.

Наведені позивачем у попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат витрати на надання позивачу професійної правничої допомоги судом не розподіляються, оскільки позивачем відповідні докази на підтвердження їх розміру та понесення цих витрат суду не надані.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 123, 129, 233, 236-242, 247-250 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Хорка (до перейменування: товариство з обмеженою відповідальністю Оріховський завод сільгоспмашин) (Південне шосе, 81, м. Запоріжжя, 69008; ідентифікаційний код 45206289) на користь Українського інституту експертизи сортів рослин (вул. Генерала Родимцева, 15, м. Київ, 03041; ідентифікаційний код 00488332) 210000,00 грн. (двісті десять тисяч грн. 00 коп.) вартості неповернутого майна, 18900,00 грн. (вісімнадцять тисяч дев`ятсот грн. 00 коп.) пені, 14700,00 грн. (чотирнадцять тисяч сімсот грн. 00 коп.) штрафу та 3654,00 грн. (три тисячі шістсот п`ятдесят чотири грн. 00 коп.) судового збору. Видати наказ.

3.В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено, оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 29.10.2024.

Суддя В.В. Левкут