Рішення

від 22.10.2024 по справі 904/5087/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.10.2024Справа № 904/5087/22

За позовом Акціонерного товариства "Дніпроазот" (Дніпропетровська обл., м. Кам`янське)

до 1. Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" (м. Дніпро)

2. Фонду державного майна України (м. Київ)

3. Міністерства енергетики України (м. Київ)

4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (м. Київ)

третя особа: Кабінет Міністрів України (м. Київ)

про визнання права власності,

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання: Шаповалов А.М.

Представники учасників справи: згідно з протоколом судового засідання

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Дніпроазот" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ" (далі - відповідач-1) та Фонду державного майна України (далі - відповідач-2), в якій просить суд визнати за позивачем право власності на газопроводи природного газу високого тиску:

- ГРС-2ТЕЦ, загальна довжина 4585 п/м, у тому числі ДУ-400 (2245 п/м) та надземний ДМ-510 (2340 п/м), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. Горобця, вул. Маріупольська, вул. Січеславський шлях;

- ГРС-2АМ-76, загальна довжина 4579 п/м, у тому числі ДУ-500 (2184 п/м) та надземний ДУ-600 (2395 п/м), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. Горобця, вул. Маріупольська, вул. Січеславський шлях;

- ГРС-2ТЕЦ (Японія), загальна довжина 4695 п/м, у тому числі ДУ-500 (2173 п/м) та надземний ДУ-600 (2523 п/м), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. Горобця, вул. Маріупольська, вул. Січеславський шлях.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.01.23. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, та призначено підготовче судове засідання на 15.02.23.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.23. позовну заяву Акціонерного товариства "Дніпроазот" до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз", Фонду державного майна України про визнання права власності залишено без розгляду.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.04.23. апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Дніпроазот" задоволено частково, ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.23. у справі № 904/5087/22 скасовано, а справу направлено до Господарського суду Дніпропетровської області для продовження розгляду.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.05.23. продовжено розгляд справи та призначено підготовче судове засідання на 25.05.23.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.23. зупинено провадження у справі № 904/5087/22 до розгляду Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду касаційної скарги Фонду державного майна України на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.04.23.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду касаційну скаргу Фонду державного майна України залишено без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.04.23. у справі № 904/5087/22 залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.23. поновлено провадження у справі № 904/5087/22 та призначено справу до розгляду в підготовчому судовому засіданні на 26.07.23.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.23. справу № 904/5087/22 за позовом Акціонерного товариства "Дніпроазот" до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз", Фонду державного майна України про визнання права власності передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу справ у Господарському суді міста Києва справу №904/5087/22 передано для розгляду судді Ващенко Т.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2023 суддею Ващенко Т.М. прийнято справу № 904/5087/22 до свого провадження та призначено підготовче засідання на 05.10.2023.

04.10.2023 від позивача надійшли клопотання про залучення до участі у справі третьої особи (Міністерства енергетики України) та про залишення без розгляду відзиву відповідача-2.

05.10.2023 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 07.11.2023.

10.10.2023 від відповідача-1 надійшли пояснення по справі.

01.11.2023 від позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі співвідповідачів.

07.11.2023 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 07.12.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2023 залучено до участі у справі №904/5087/22 Міністерство енергетики України та Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" як співвідповідачів; повідомлено їх про наступне підготовче засідання у справі; встановлено строки для подання відзиву на позов та відповіді на відзив.

10.11.2023 від позивача надійшли матеріали на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 08.11.2023.

29.11.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" надійшов відзив на позовну заяву.

04.12.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив.

05.12.2023 від Міністерства енергетики України надійшов відзив на позовну заяву.

07.12.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив ТОВ "Газорозподільні мережі України".

07.12.2023 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 30.01.2024.

11.12.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив Міненергетики.

11.01.2024 від ТОВ "Газорозподільні мережі України" надійшли заперечення на відповідь на відзив.

29.01.2024 позивачем подано пояснення щодо заперечень ТОВ "Газорозподільні мережі України" та додаткові пояснення по справі.

30.01.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвали: про поновлення відповідачам -3, -4 пропущеного процесуального строку для подання відзиву, оголошення перерви в підготовчому засіданні до 20.02.2024.

19.02.2024 позивачем подано клопотання про залучення до участі у справі Кабінету Міністрів України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2024 залучено до участі у справі №904/5087/22 Кабінет Міністрів України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів, відкладено підготовче засідання на 12.03.2024.

21.02.2024 ТОВ "Газорозподільні мережі України" подано заяву про встановлення додаткового часу для подання доказів.

08.03.2024 від Кабінету Міністрів України надійшло клопотання про продовження строку для подання пояснень у справі.

13.03.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвали про продовження третій особі строку для подання пояснень до 26.03.2024 включно та про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 04.04.2024.

26.03.2024 від Кабінету Міністрів України надійшли пояснення у справі.

04.04.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 30.04.2024.

22.04.2024 ТОВ "Газорозподільні мережі України" подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яке задоволено протокольною ухвалою суду від 30.04.2024.

26.04.2024 позивачем подано додаткові пояснення по справі.

30.04.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 04.06.2024.

14.05.2024 ТОВ "Газорозподільні мережі України" подано додаткові пояснення по справі.

04.06.2024 позивачем подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи та про відкладення підготовчого засідання.

04.06.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 20.06.2024.

18.06.2024 АТ "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" подано додаткові пояснення по справі.

20.06.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 25.06.2024.

25.06.2024 АТ "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" подано клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовчому засіданні 25.06.2024 представник ТОВ "Газорозподільні мережі України" подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яке задоволено протокольною ухвалою суду.

25.06.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 02.07.2024.

02.07.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 11.07.2024.

11.07.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 22.08.2024.

16.08.2024 позивачем та 21.08.2024 - відповідачем-4, подано додаткові пояснення по справі.

22.08.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 12.09.2024.

11.09.2024 позивачем подано додаткові пояснення по справі, які не прийнято судом до розгляду в судовому засіданні 12.09.2024.

12.09.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 22.10.2024.

25.09.2024 до суду від Міністерства енергетики України надійшла заява про застосування строків позовної давності.

22.10.2024 до суду надійшла письмова промова позивача в судових дебатах.

У судовому засіданні 22.10.2024 представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Представники відповідачів у судовому засіданні проти задоволення позову заперечували.

У судовому засіданні 22.10.2024 суд, по виходу з нарадчої кімнати, проголосив вступну та резолютивну частину рішення та повідомив, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників присутніх у судовому засіданні учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з Актом робочої комісії про готовність закінчених мереж газопостачання в районі виробництва Карбамід-1 від 11.05.1990, Дніпродзержинським виробничим об`єднанням "Азот" була створена робоча комісія про прийняття в експлуатацію частини надземного газопроводу природного газу ГРС- 2 - ТЕЦ: труба стальна ВСтЗсп43 Ш530*7 - 850 п.м.

Згідно з Актом державної приймальної комісії про прийняття закінченого будівництвом виробництва аміаку з природного газу потужністю 450 тис. тонн на рік (агрегат АМ-76) в експлуатацію в Дніпродзержинському виробничому об`єднанні "Азот" від 29.12.1984, державною приймальною комісією прийнято в експлуатацію газопровід природного газу від ГРС-2 до виробництва аміаку АМ-76 у складі підземної частини газопроводу Ш 530*7 - 2150п.м. та надземної час тини Ш 630*7 - 4200 п.м.

Також згідно з Актом робочої комісії про приймання закінченого будівництвом газопроводу природного газу від ГРС-2 до виробництва аміаку та вузла очищення і заміру природного газу к.199, що входить до складу пускового комплексу виробництва аміаку на природному газі потужністю 450 тис. т/рік на Дніпродзержинському виробничому об`єднанні "Азот" за грудень 1978, прийнято рішення, що пред`явлений для приймання газопровід та вузол очищення і заміру природного газу к.199 вважати прийнятим для пред`явлення приймальній комісії.

Відповідно до Акту приймання в експлуатацію Державною приймальною комісією завершеного будівництвом виробництва аміаку з природного газу потужністю 450 тис. тонн на рік на комплектному імпортному обладнанні в Дніпродзержинському виробничому об`єднанні "Азот" від 28.09.1979, була створена державна приймальна комісія, якою було прийнято в експлуатацію газопровід природного газу від ГРС-2 до виробництва аміаку та вузла очищення та заміру природного газу (корп. 199) у складі підземної частини газопроводу Ш 530*7 - 2309п.м., та надземної частини із труб Ш 630*7 та о426*7 - 3758 п.м.

21.03.1991 між Дніпродзержинським міжрайонним виробничим управлінням по експлуатації газового господарства та Дніпродзержинським виробничим об`єднанням "Азот" укладено договір № 446, відповідно до п. 1 якого управління газового господарства приймає на баланс і обслуговування від Дніпродзержинського виробничого об`єднання "Азот" три нитки газопроводів природнього газу високого тиску:

- ГРС-2-ТЕЦ - загальною довжиною 4585 п/м, в тому числі: підземний Ду 400 - 2245 п/м; надземний Дм 510 - 2340 п/м;

- ГРС2-АМ-76- загальною довжиною 4579 п/м, в тому числі: підземний Ду 500 - 2184 п/м; надземний Ду 600 - 2395 п/м;

- ГРС-2-ТЕС (Японія) - загальною довжиною 4695 п/м, в тому числі: підземний Ду 500 - 2173 п/м; надземний Ду 600 - 2523 п/м.

В подальшому відповідно до Наказу Фонду державного майна України від 01.12.1993 № 249-ПК створено комісію з приватизації державного майна виробничого об`єднання "Азот".

Наказом Фонду державного майна України від 15.12.1993 № 337-ІК "Про створення інвентаризаційної комісії", вирішено провести повну інвентаризацію майна і всіх статей балансу ВО "АЗОТ" за станом на 01.01.1994 року.

Відповідно до Протоколу № 2 засідання комісії з приватизації Дніпродзержинського виробничого об`єднання "Азот" від 26.05.1994, комісія, розглянувши акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу, вирішила, в тому числі, подати до Фонду державного майна України на затвердження акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу ДВО "Азот", затвердити статутний фонд акціонерного товариства, в яке буде перетворено ДВО "Азот", в розмірі 158375,0 млн. крб.

01.06.1994 наказом Фонду державного майна України № 9-ОМ затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Дніпродзержинського виробничого об`єднання "Азот".

Наказом Фонду державного майна України від 21.12.1994 № 6-ПА затверджено план приватизації Дніпродзержинського виробничого об`єднання "Азот", відповідно до якого визначено спосіб приватизації - продаж акцій відкритого акціонерного товариства; Державне підприємство Дніпродзержинське виробниче об`єднання "Азот" перетворюється у відкрите акціонерне товариство "Дніпроазот".

17.01.1995 наказом Фонду державного майна України № 3-АТ перетворено державне підприємство Дніпродзержинське виробниче об`єднання "Азот" перетворюється у відкрите акціонерне товариство "Дніпроазот".

Наказом Фонду державного майна України від 23.01.1995 № 4-ПАП затверджено статут відкритого акціонерного товариства "Дніпроазот".

Відповідно до вказаного Статуту ВАТ "Дніпроазот" засновано на базі державного майна Дніпродзержинського виробничого об`єднання "Азот", засновником його є Фонд державного майна України.

Листом від 20.07.2000 вих. № 10-21-8781 згідно з п. 2.2 Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Фонду від 22.07.1998 № 1450, Фонд державного майна України надав ВАТ "Дніпроазот" Перелік нерухомого майна, що передається у власність ВАТ "Дніпроазот".

Таким чином, у зв`язку з приватизацією Дніпродзержинського виробничого об`єднання "Азот" у відкрите акціонерне товариство "Дніпроазот", останнє набуло у власність комплекс будівель і споруд з виробництва хімічної продукції, зокрема, аміаку.

В подальшому ВАТ "ДніпроАЗОТ" було перейменовано у Публічне акціонерне товариство "ДНІПРОАЗОТ", а ПАТ "Дніпроазот" змінило найменування на Акціонерне товариство "ДНІПРОАЗОТ".

Позивач зазначає, що враховуючи, що АТ "ДніпроАзот" є правонаступником ВАТ "ДніпроАЗОТ", то АТ "ДніпроАзот" є власником технологічного комплексу з виробництва аміаку, до складу якого також входять газопроводи природнього газу високого тиску, які були збудовані позивачем в проміжок часу з 1978 по 1990 років для забезпечення функціонування етапів з виробництва та переробки аміаку, а саме: ГРС-2-ТЕЦ, загальна довжина 4585 п/м, у тому числі підземний ДУ-400 (2245 п/м) та надземний ДМ-510 (2340 п/м), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кам`янське, вул. Горобця, вул. Маріупольська, вул. Січеславський шлях (далі - ГРС-2-ТЕЦ); ГРС-2АМ-76, загальна довжина 4579 п/м, у тому числі підземний ДУ-500 (2184 п/м) та надземний ДУ-600 (2395 п/м), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кам`янське, вул. Горобця, вул. Маріупольська, вул. Січеславський шлях (далі - ГРС-2 АМ-76); ГРС-2-ТЕЦ (Японія), загальна довжина 4695 п/м, у тому числі підземний ДУ-500 (2173 п/м) та надземний ДУ-600 (2523 п/м), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кам`янське, вул. Горобця, вул. Маріупольська, вул. Січеславський шлях (далі - ГРС-2-ТЕЦ (Японія)).

19.10.2022 позивач звернувся до відповідача 1 з листом вих. № 1740/01-6 щодо укладення договору про експлуатацію зазначених вище газопроводів.

У відповідь на вказаний лист відповідач-1 листом від 21.10.2022 вих № 490-Сл-15801-1022 запропонував для узгодження всіх пунктів договору експлуатації газопроводів провести виробничу нараду.

Листом від 25.10.2022 вих № 1758/01-6 позивач надав перелік осіб, які приймуть участь у виробничій нараді.

В подальшому, листом від 25.10.2022 вих № 49001-Сл-15992-1022 відповідач-1 повідомив, що газопроводи, що знаходяться за адресою вул. Січеславський шлях (колишня назва - Дніпропетровська)м. Камянське Дніпропетровської області, є державним майном, яке передано АТ "Дніпропетровськгаз" на підставі договору експлуатації газорозподільних систем або їх складових, укладеного з Міністерством енергетики та вугільної промисловості України та використовується для забезпечення розподілу природного газу, а також обліковується на балансі товариства та не може бути відокремлене від його основного виробництва. З урахуванням викладеного відповідач-1 зазначив, що відсутні підстави для укладення договору на експлуатацію складових газорозподільної системи.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що є власником технологічного комплексу з виробництва аміаку, для належного функціонування якого і були збудовані спірні газопроводи природнього газу високого тиску, тобто газопроводи будувалися та призначені для обслуговування конкретного підприємства, що підтверджується, в тому числі висновком експерта Рівненського відділення ЛНДІСЕ Міністерства юстиції України від 31.08.2022 № 1497-Е за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи.

Оскільки спірні газопроводи призначені виключно для транспортування газу до агрегатів з виробництва та переробки аміаку, що були передані Фондом державного майна України у власність ВАТ "Дніпроазот", правонаступником якого є позивач, а відповідачі заперечують право власності позивача на спірні газопроводи, позивач просить суд визнати за ним право власності на газопроводи природного газу високого тиску:

- ГРС-2-ТЕЦ, загальна довжина 4585 п/м, у тому числі підземний ДУ-400 (2245 п/м) та надземний ДМ-510 (2340 п/м), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кам`янське, вул. Горобця, вул. Маріупольська, вул. Січеславський шлях;

- ГРС-2АМ-76, загальна довжина 4579 п/м, у тому числі підземний ДУ-500 (2184 п/м) та надземний ДУ-600 (2395 п/м), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кам`янське, вул. Горобця, вул. Маріупольська, вул. Січеславський шлях;

ГРС-2-ТЕЦ (Японія), загальна довжина 4695 п/м, у тому числі підземний ДУ-500 (2173 п/м) та надземний ДУ-600 (2523 п/м), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кам`янське, вул. Горобця, вул. Маріупольська, вул. Січеславський шлях.

Отже, ключовим питанням під час вирішення даного спору є те, кому належить право власності на спірні газопроводи.

Статтею 15 ЦК передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК).

Зазначені норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, одним із способів захисту яких є, зокрема визнання права (стаття 16 ЦК).

Згідно зі статтею 392 ЦК власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи. Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц).

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК необхідно враховувати, що за змістом цієї норми судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Відповідно до частини першої статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У статті 328 Цивільного кодексу України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному позивачем.

У частині 3 статті 2 ГПК однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні газопроводи приймались в експлуатацію Дніпродзержинським виробничим об`єднанням "Азот" у 1978-1990 роках.

Відповідно до статті 4 Цивільного кодексу Української РСР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов`язки.

Відповідно до цього цивільні права і обов`язки виникають: з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; з адміністративних актів, у тому числі для державних, кооперативних та інших громадських організацій - з актів планування; в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; внаслідок інших дій громадян і організацій; внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання цивільно-правових наслідків.

Відповідно до ст. 11 Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки (що була чинною на час будівництва та введення в експлуатацію газопроводів) державна власність - спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності. У виключній власності держави є: земля, її надра, води, ліси. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв`язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

21.03.1991 Дніпродзержинським виробничим об`єднанням "Азот" спірні газопроводи передані на баланс і обслуговування Дніпродзержинському міжрайонному виробничому управлінню по експлуатації газового господарства.

Суд зазначає, що поняття "переходу права власності" та "передачі майна на баланс" мають різну юридичну природу за своєю суттю. Факт перебування майна на балансі підприємства не може вважатися підтвердженням права власності на це майно, а є лише формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та не свідчить про знаходження майна у власності.

Отже, після передачі спірних газопроводів на баланс і обслуговування Дніпродзержинському міжрайонному виробничому управлінню по експлуатації газового господарства їх власником залишалось Дніпродзержинське виробниче об`єднання "Азот".

Відповідно до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", постанови Кабінету Міністрів України від 07.12.1992 №686 "Про затвердження Порядку перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства", наказом Фонду від 17.01.1995 № 3-АТ Дніпродзержинське виробниче об`єднання "Азот" перетворене у відкрите акціонерне товариство "ДніпроАзот"; затверджено статутний фонд акціонерного товариства 158375000000 крб, який створений шляхом передачі у власність акціонерному товариству державного майна, вартість якого станом на 01.01.1994 визначена згідно з Методикою оцінки вартості об`єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.1994 року №717.

Таким чином, з огляду на наказ Фонду від 17.01.1995 № 3-АТ "Про перетворення Дніпродзержинське виробниче об`єднання "Азот" у відкрите акціонерне товариство "ДніпроАзот"", враховуючи наданий Фондом державного майна перелік нерухомого майна, що передається у власність ВАТ "ДніпроАзот", позивач набув у власність цілісний майновий комплекс, в тому числі комплекс будівель і споруд, що становлять в цілому агрегати для виробництва та переробки аміаку.

В той же час, судом встановлено, що перелік нерухомого майна, переданого у власність ВАТ "ДніпроАзот" не містить інформації про спірні газопроводи.

Заперечуючи проти позову, відповідачі зазначають, що спірні газопроводи належали до об`єктів, які не підлягають приватизації та не увійшли до майна, що передавалось у власність.

Надаючи оцінку вказаним доводам, судом встановлено таке.

Відповідно до ч. 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, чинній на момент проведення приватизації) приватизації не підлягають: майно органів державної влади і управління, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Прикордонних військ України, правоохоронних і митних органів; золотий та валютний фонди і запаси, державні матеріальні резерви, емісійна та резервна системи; майнові комплекси підприємств, що забезпечують діяльність по виготовленню цінних паперів і грошових знаків; засоби урядового, фельд`єгерського та спеціального зв`язку; об`єкти державної метрологічної служби; національні культурні та історичні цінності України, надра, водні ресурси та інші об`єкти права виключної власності народу України; об`єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов`язані з навчальним та науковим процесом. Об`єкти освіти, які належать підприємствам та відомствам, можуть приватизуватися за умови збереження освітянського призначення; майнові комплекси підприємств, що забезпечують діяльність по виготовленню і реалізації наркотичних засобів, зброї, вибухових та радіоактивних речовин; атомні електростанції; інші об`єкти державної власності, необхідні для виконання державою своїх функцій.

Вказана стаття 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" в редакції на момент здійснення приватизації не містила заборони на приватизацію газопроводів.

Пунктом 15 Додатку № 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається" визначено - магістральні лінії електропередачі, нафто- і газопроводи, трубопровідний транспорт.

Однак, суд зазначає, що спірні газопроводи не є магістральними, а відтак не відносились до переліку об`єктів, приватизація яких була заборонена чинним на момент виникнення правовідносин законодавством.

Також судом встановлено, що відповідно до п. 12.4 Акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу вартість об`єктів, які не підлягають приватизації, становить 58018 млн. крб., при цьому вартість вилученого з приватизації майна становить 140494 млн. крб.

Відповідно до довідки про об`єкти на вартість майна яких зменшується вартість цілісного майнового комплексу ДВО "Азот" (ряд 12 акту оцінки), яка містить зведену відомість майна, що вилучається з вартості цілісного майнового комплексу ДВО "Азот", під п. 3.3 зазначено об`єкти інженерної інфраструктури та благоустрою м. Дніпродзержинська, вартістю 15576,2 млн. крб.

У додатку № 3 "Об`єкти, що не підлягають приватизації (відповідно до державної програми приватизації на 1994 рік) " до об`єктів інженерної інфраструктури та благоустрою м. Дніпродзержинська віднесено: центральні дороги, теплотраси, водопроводи, каналізація, газопроводи, котельні, теплопункти, передатні пристрої об`єктів інженерної інфраструктури (всього 1132 млн. крб.), очисні об`єкти та об`єкти водозабору, теплоенергоцентраль (ТЕЦ) (всього 14444,2 млн. крб.), разом 15576,2 млн. крб..

При цьому, вказаний додаток жодної ідентифікації газопроводів не наводить, що позбавляє можливості встановити, про які саме газопроводи в ньому зазначається.

Також у вказаному додатку № 3 зазначено, що об`єкти вартістю 15576,2 млн. крб. (ТЕЦ, ОС, водозабір) вилучаються з вартості майна, що підлягає приватизації. Про вилучення газопроводів інформації не зазначено.

Відповідно до затвердженого Фондом державного майна Плану приватизації Дніпродзержинського виробничого об`єднання "Азот", у розділі 13 визначені умови використання об`єктів, які не увійшли до статутного фонду акціонерного товариства.

Так, у п. 6 розділу 13 Плану приватизації Дніпродзержинського виробничого об`єднання "Азот" зазначено, що об`єкти інженерної інфраструктури та благоустрою міста, вартістю 1132 млн.крб в дворічний термін з моменту затвердження статуту АТ, передаються в встановленому законодавством України порядку на баланс відповідних комунальних служб міста Передача погоджується з відповідними державними службами за розподільчим балансом та актом прийому-передачі.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження передання газопроводів на баланс комунальних служб, що додатково свідчить про те, що спірні газопроводи не ввійшли до майна, що вилучається з вартості цілісного майнового комплексу ДВО "Азот".

Більше того, у відзиві на позовну заяву Фонд державного майна України зазначив, наявні матеріали справи з приватизації ДВО "Азот", які зберігаються в архіві Фонду, не містять інформації та документів щодо включення/не включення спірних газопроводів до статутного капіталу ВАТ "ДніпроАзот".

Відповідачами не надано суду переліку об`єктів, які не увійшли до статутного капіталу ВАТ "ДніпроАзот", для можливості встановлення (ідентифікації) конкретних об`єктів, що не увійшли до статутного капіталу ВАТ "ДніпроАзот".

Таким чином, матеріали справи не містять жодної інформації про те, що спірні газопроводи увійшли до переліку об`єктів, які не підлягають приватизації.

18.10.2006 набрав чинності Закон України "Про управління об`єктами державної власності", відповідно до ст. 3 якого об`єктами управління державної власності є, зокрема, державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних фондів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій.

Статтею 6 вказаного Закону визначено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань ведуть облік об`єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об`єктів.

14.04.2004 постановою Кабінету Міністрів України № 467 затверджено Положення про Єдиний реєстр об`єктів державної власності, відповідно до п. 1 якого Єдиний реєстр об`єктів державної власності (далі - Реєстр) є автоматизованою системою збирання, обліку, накопичення, оброблення, захисту та надання інформації про нерухоме майно, у тому числі передане в оренду, лізинг, концесію або заставу державних підприємств, їх об`єднань, установ та організацій (далі - підприємства), а також корпоративні права держави та державне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації (далі - балансоутримувачі).

Однак, як зазначено позивачем, та не спростовано відповідачами, у Єдиному реєстрі об`єктів державної власності відсутня інформація щодо спірних газопроводів.

На адвокатський запит позивача Фондом державного майна України надано Перелік юридичних осіб, на балансі яких перебуває державне майно, що ідентифіковано за класифікаційним угрупуванням: 2221 - місцеві газорозподільні системи відповідно до Класифікатора державного майна та розташоване на території Дніпропетровської області за даними Єдиного реєстру об`єктів державної власності. Спірні газопроводи у вказаному переліку відсутні.

Матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження прийняття у державну власність спірних газопроводів чи перебування їх у державній власності після приватизації ДВО "Азот".

Також у матеріалах справи відсутні докази проведення інвентаризації державного майна, яке не увійшло до статутних фондів акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації та приватизації, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.1997 № 757 та докази передачі державного майна, яке не увійшло до статутних фондів акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації та приватизації, до сфери управління відповідних міністерств.

На підтвердження перебування спірних газопроводів в державній власності, відповідач-3 посилається на дані бухгалтерського обліку, однак доказів на підтвердження таких даних не надає.

Матеріали справи не містять, а відповідачами не надано доказів, що саме спірні газопроводи з відповідними ідентифікуючими ознаками та характеристиками, після закінчення процедури приватизації обліковувалися як державне майно.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, враховуючи встановлені обставини в сукупності, враховуючи відсутність зазначених вище доказів, з урахуванням регламентованого статтею 79 ГПК України стандарту доказування "вірогідність доказів", у суду відсутні підстави стверджувати, що спірні газопроводи увійшли до переліку об`єктів, які не підлягають приватизації.

При цьому, у даному випадку важливим є факт того, що приватизація проводилась щодо цілісного майнового комплексу підприємства, а відкрите акціонерне товариство "ДніпроАзот" засноване на базі майна ДВО "Азот".

Позивачем долучено до матеріалів справи Висновок експерта Рівненського відділення ЛНДІСЕ Міністерства юстиції України від 31.08.2022 № 1497-Е за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи (далі - Висновок).

За результатами проведення вищевказаної експертизи, експертом надані такі висновки, зокрема:

- замовником будівництва по газопроводу природного газу ГРС-2-ТЕЦ, по газопроводу природного газу ГРС-2 - АМ-76, по газопроводу природного газу ГРС-2 - ТЕС (Японія) є Дніпродзержинське виробниче об`єднання "Азот";

- газопроводи ГРС-2-ТЕЦ, ГРС-2 - АМ-76, ГРС-2 - ТЕС (Японія) відносяться до промислових трубопроводів;

- газопроводи ГРС-2-ТЕЦ, ГРС-2 - АМ-76, ГРС-2 - ТЕС (Японія) є об`єктами нерухомого майна;

- функціональне призначення досліджуваних газопроводів наступне: 1) Гілка газопроводу природного газу ГРС-2 - ТЕЦ - для постачання природного газу високого тиску І категорії 1,2 МПа від газорозподільної станції до межі балансової належності та експлуатаційної відповідальності АТ "Дніпроазот" - між опорами № 184я та 185я перед прохідною цеха карбамід-І, а далі до ГРП ТЕЦ; 2) Гілка газопроводу природного газу ГРС-2 - АМ-76 - для постачання природного газу високого тиску І категорії 1,2 МПа від газорозподільної станції до межі балансової належності та експлуатаційної відповідальності АТ "Дніпроазот" - опора №116а перед забором в районі прохідної Флотореагенти КПП 16, 17, а далі до Цеху 1 (корп. 193) з виробництва аміаку АМ-76; 3) Гілка газопроводу природного газу ГРС-2 - ТЕС (Японія) - для постачання природного газу високого тиску І категорії 1,2 МПа від газорозподільної станції до межі балансової належності та експлуатаційної відповідальності АТ "Дніпроазот" - опора №116а перед забором в районі прохідної Флотореагенти КПП 16, 17, а далі до виробництва аміаку та вузла очищення та заміру природного газу Цех 1Б (корп. 199);

- газопроводи ГРС-2 - АМ-76 та ГРС-2 - ТЕС (Японія) призначені виключно для транспортування газу до агрегатів з виробництва аміаку, що були передані Фондом держмайна України у власність ВАТ "Дніпроазот"(Перелік нерухомого майна, що було передано у власність ВАТ "Дніпроазот", міститься у листі Фонду держмайна № 10-21-8781 від 20.07.2000). Газопровід ГРС-2-ТЕЦ задіяний в одному технологічному процесі з виробництва та переробки аміаку, тобто пов`язаний спільним призначенням із агрегатами з виробництва та переробки аміаку;

- газопроводи ГРС-2 - АМ-76, ГРС-2 - ТЕС (Японія) та ГРС-2-ТЕЦ пов`язані спільним призначенням із агрегатами з виробництва та переробки аміаку в розрізі постачання природного газу як сировини для виробництва аміаку з подальшою його переробкою та для забезпечення надання пару на технологічні потреби до агрегатів для виробництва та переробки аміаку, що були передані Фондом держмайна України у власність ВАТ "Дніпроазот"( лист Фонду держмайна № 10-21-8781 від 20.07.2000);

- з технічної точки зору фізичне відокремлення газопроводів ГРС-2 - АМ-76 та ГРС-2 - ТЕС (Японія) без їх пошкодження або істотного знецінення від агрегатів з виробництва аміаку, що були передані Фондом держмайна України у власність ВАТ "Дніпроазот", та газопроводу ГРС-2-ТЕЦ, що пов`язаний спільним призначенням із агрегатами з виробництва та переробки аміаку, від теплоелектроцентралі, є неможливим.

При цьому, експертом встановлено, що газопроводи будувались та призначені для обслуговування конкретного підприємства, а саме агрегатів з виробництва та переробки аміаку. Суть такого обслуговування - газопостачання вказаних об`єктів нерухомості для технологічних потреб.

Із вказаного висновку експерта вбачається, що останній попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Так, згідно з частинами 1, 2 статті 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Статтею 104 ГПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Системний аналіз змісту цих норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі поряд з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України.

З урахуванням положень вище наведених процесуальних норм, суд дійшов висновку, що наданий позивачем висновок експерта є належним доказом з огляду на те, що на підставі такого доказу можна встановити обставини, які входять до предмета.

Відповідно до статей 186, 187 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом. Складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

Тлумачення статті 187 ЦК України свідчить, що ознакою складової частини речі є неможливість відокремлення її від єдиної речі без її пошкодження або істотного знецінення. Пошкодження єдиної речі при виокремленні певної складової частини полягає в тому, що при цьому втрачається, що унеможливлює (хоч би і тимчасово) її функціонування. Суттєве знецінення єдиної речі при виокремленні певної складової частини знаходить свій прояв, зокрема, у тому, що єдина річ, хоча й може функціонувати, але виникають проблеми із забезпеченням умов безпеки та рівня комфорту осіб, що управляють та користуються єдиною річчю. Оскільки єдина річ існує тільки за наявності сукупності всіх її складових частин, при переході права на річ складові частини не підлягають відокремленню. Фактично це означає, що за відсутності хоча б однієї складової речі остання не може бути предметом правочину, спрямованого на перехід права власності на таку річ до іншого набувача.

Відповідно до ст. 132 Цивільного кодексу Української РСР, яка була чинна на момент здійснення приватизації, приналежністю є річ, призначена служити головній речі і зв`язана з нею спільним господарським призначенням. Приналежність наслідує долю головної речі, якщо в договорі або в законі не встановлено інше.

Враховуючи норми законодавства, висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи, суд дійшов висновку, що з огляду на те, що позивач за результатами приватизації набув у власність цілісний майновий комплекс, зокрема комплекс будівель і споруд, що становлять в цілому агрегати для виробництва і переробки аміаку, то відповідно позивач як власник головної речі, є власником спірних газопроводів, які не можуть використовуватись самостійно та пов`язані із агрегатами для виробництва та переробки аміаку спільним призначенням.

Отже, наявні у справі докази підтверджують те, що цілісний майновий комплекс, в тому числі із агрегатами з виробництва та переробки аміаку належить позивачу, а спірні газопроводи є його складовою, відтак, є власністю позивача.

Щодо заяви Міністерства енергетики України про застосування строків позовної давності, судом встановлено наступне.

Означена заява обґрунтована тим, що позивачу, як правонаступнику ВАТ "Дніпроазот", було відомо про те, що ГРС-2 - АМ-76, ГРС-2 - ТЕС (Японія) та ГРС-2-ТЕЦ є об`єктами державної власності та не увійшли до статутного капіталу ВАТ "Дніпроазот" з 1994 року, а тому позивачем пропущено строк звернення з позовом до суду та позивач у позовній заяві не просить його поновити та не зазначає поважні причини його пропуску.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4).

Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Аналіз статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач зазначив, що 19.10.2022, як власник спірних газопроводів, звернувся до АТ "Дніпропетровськгаз" з листом вих. № 1740/01-6, в якому ініціював питання укладення договору про експлуатацію спірних газопроводів, обов`язковість укладення якого передбачена п. 2 Глави 1 Розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем.

У відповідь на вказаний лист АТ "Дніпропетровськгаз" листом від 21.10.2022 вих № 490-Сл-15801-1022 зазначило, що підтримує позицію позивача щодо укладення договору про експлуатацію газопроводів Технологічного комплексу АТ "Дніпроазот" та запропонувало для узгодження всіх пунктів договору експлуатації газопроводів провести виробничу нараду.

Однак, у подальшому вже листом від 25.10.2022 вих № 49001-Сл-15992-1022 відповідач-1 повідомив, що газопроводи, які знаходяться за адресою вул. Січеславський шлях (колишня назва - Дніпропетровська), м. Камянське Дніпропетровської області, є державним майном, яке передано АТ "Дніпропетровськгаз" на підставі договору експлуатації газорозподільних систем або їх складових, укладеного з Міністерством енергетики та вугільної промисловості України та використовується для забезпечення розподілу природного газу, а також обліковується на балансі товариства та не може бути відокремлене від його основного виробництва. З урахуванням викладеного відповідач-1 зазначив, що відсутні підстави для укладення договору на експлуатацію складових газорозподільної системи.

З викладеного вбачається, що протягом усього часу позивач вважав себе власником спірного майна, а будь-які інші особи цього права не заперечували.

При цьому, у матеріалах справи відсутні докази щодо державної реєстрації права власності на спірне майно як нерухоме майно за будь-яким відповідачем.

Лише з листа від 25.10.2022 позивач дізнався про порушення його прав.

Тобто, позивачу стало відомо про порушення його прав як власника виключно із листа АТ "Дніпропетровськгаз".

Способом захисту прав позивача, в межах даного спору є позов про визнання за ним права власності на спірне майно з метою усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна, не з`єднаний з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не пов`язаних із позбавленням володіння.

Суд у даному випадку також враховує, що позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставі статті 392 ЦК України, пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови правила про позовну давність не поширюються, отже положення про позовну давність до заявлених позовних вимог не застосовуються.

Право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника.

Подібної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 у справі № 916/4433/14.

З урахуванням викладеного, заява Міністерства енергетики України про застосування строків позовної давності є необґрунтованою та відхиляється судом з наведених вище підстав.

Далі, суд також звертає увагу на те, що Акціонерне товариство "Дніпроазот", звертаючися з даним позовом, одним із відповідачів визначило Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз".

У той же час, за змістом статті 45 ГПК України сторонами у судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачем у судовому процесі є особа, якій пред`явлено позовну вимогу.

Отже, належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача належить іншій особі - належному відповідачеві.

Так, належним відповідачем є особа, яка дійсно є суб`єктом відповідного матеріального правовідношення (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № Б-39/02-09).

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі". Сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (див. правові висновки, які викладено у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 09.02.2021 у справі № 635/4741/17).

Тож визначення позивачем у справі складу сторін має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц; від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц; від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц; від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17 та постанові Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 907/864/22.

Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 ).

З матеріалів справи вбачається, що на момент звернення позивачем із вказаним позовом до суду спірні газопроводи перебували в експлуатації Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" та саме до вказаної особи, як до оператора ГРМ позивач звертався з листом щодо укладення договору про експлуатацію спірних газопроводів.

При цьому, як зазначає відповідач-1, він здійснював експлуатацію газопроводів на підставі договору від 12.11.2012 № 31/02, укладеного з Міністерством енергетики та вугільної промисловості України.

У той же час, відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.11.2022 № 1335 "Про врегулювання питання використання газорозподільних систем або їх складових", Кабінет Міністрів України постановив погодитися з пропозицією Міністерства енергетики щодо укладення відповідно до примірного договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2017 р. № 95 "Про забезпечення ефективного використання газорозподільних систем або їх складових" (Офіційний вісник України, 2017 р., № 20, ст. 559), з товариством з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" договорів експлуатації газорозподільних систем або їх складових та припинення у зв`язку з цим договорів експлуатації газорозподільних систем або їх складових, укладених з операторами газорозподільних систем відповідно до положень зазначеної постанови. Міністерству енергетики укласти та припинити зазначені договори.

У подальшому відповідач-1 отримав лист від Міністерства енергетики та вугільної промисловості України про припинення договору від 12.11.2012 № 31/02, зі змісту якого вбачається, що підставою для припинення договору є постанова Кабінету Міністрів України від 25.11.2022 № 1335"Про врегулювання питання використання газорозподільних систем або їх складових".

Також відповідно до п. 1 та п. 3 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 29.09.2023 № 1769 "Про внесення змін до додатка до постанови НКРЕКП від 26 грудня 2022 року № 1839 та врегулювання питань щодо провадження ТОВ "ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ" діяльності з розподілу природного газу" внесено зміни до додатка до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 26 грудня 2022 року № 1839 "Про видачу ліцензії з розподілу природного газу ТОВ "ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ", виклавши його в новій редакції, що додається, а також постановлено протягом десяти днів ТОВ "ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ" має повідомити споживачів природного газу на території ліцензованої діяльності СУМСЬКОЇ, ВІННИЦЬКОЇ, ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ, ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ, МИКОЛАЇВСЬКОЇ ТА ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ФІЛІЙ ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ" про зупинення дії ліцензій з розподілу природного газу АТ "СУМИГАЗ", АТ "ВІННИЦЯГАЗ", АТ "ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ", АТ "ІВАНО-ФРАНКІВСЬКГАЗ", АТ "МИКОЛАЇВГАЗ" та АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКГАЗ" та щодо зміни місць провадження (розширення території) господарської діяльності з розподілу природного газу ТОВ "ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ" на територію провадження господарської діяльності з розподілу природного газу АТ "СУМИГАЗ", АТ "ВІННИЦЯГАЗ", АТ "ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ", АТ "ІВАНО-ФРАНКІВСЬКГАЗ", АТ "МИКОЛАЇВГАЗ" та АТ "ХМЕЛЬНИЦЬКГАЗ", а також про необхідність здійснення споживачами природного газу оплати за надані послуги розподілу природного газу з 01 жовтня 2023 року на рахунок ТОВ "ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ".

Крім того, відповідно до п. 4 зазначеної постанови зобов`язано ТОВ "ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ" до 01 листопада 2023 року укласти з власниками газорозподільних систем, які підключені до мереж ТОВ "ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ" (або на території ліцензованої діяльності якого знаходяться споживачі, підключені до цих газорозподільних систем), договори про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договори господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс ТОВ "ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ" відповідно до вимог пункту 2 глави 1 розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2494 (далі ? Кодекс газорозподільних систем).

Отже, враховуючи вищевикладене та зміну обставин щодо особи, якій надано право експлуатації газорозподільних систем (з Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" на ТОВ "ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ"), суд дійшов висновку, що за вказаних обставин Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" є неналежним відповідачем у цій справі, а тому в задоволенні пред`явлених до нього позовних вимог належить відмовити.

При цьому, судом враховано, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 48 ГПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 31.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц).

Щодо інших визначених позивачем відповідачів, а саме: Фонду державного майна України, Міністерства енергетики України, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України", судом враховано, що відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес (вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 910/11702/18), тож означені особи є належними відповідачами за пред`явленими до них позовними вимогами.

Частиною 3 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з ч. 2 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. (ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 ГПК України).

Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано наступне. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вказане в сукупності суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними, підтвердженими зібраними в матеріалах справи доказами та відповідачами в установленому законом порядку не спростовані, а відтак підлягають задоволенню. В задоволенні позовних вимог до відповідача-1 суд відмовляє з наведених вище підстав.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідачів -2, -3, -4 в рівних частинах.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" відмовити.

2. Позов задовольнити.

3. Визнати за Акціонерним товариством "Дніпроазот" (51909, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. С.Х. Горобця, 1, ідентифікаційний код 05761620) право власності на газопроводи природного газу високого тиску:

- ГРС-2ТЕЦ, загальна довжина 4585 п/м, у тому числі ДУ-400 (2245 п/м) та надземний ДМ-510 (2340 п/м), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. Горобця, вул. Маріупольська, вул. Січеславський шлях;

- ГРС-2АМ-76, загальна довжина 4579 п/м, у тому числі ДУ-500 (2184 п/м) та надземний ДУ-600 (2395 п/м), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. Горобця, вул. Маріупольська, вул. Січеславський шлях;

- ГРС-2ТЕЦ (Японія), загальна довжина 4695 п/м, у тому числі ДУ-500 (2173 п/м) та надземний ДУ-600 (2523 п/м), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. Горобця, вул. Маріупольська, вул. Січеславський шлях.

4. Стягнути з Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9, ідентифікаційний код 00032945) на користь Акціонерного товариства "Дніпроазот" (51909, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. С.Х. Горобця, 1, ідентифікаційний код 05761620) 171 851 (сто сімдесят одну тисячу вісімсот п`ятдесят одну) грн. 69 коп. судового збору.

5. Стягнути з Міністерства енергетики України (01601, місто Київ, вулиця Хрещатик, 30, ідентифікаційний код 37552996) на користь Акціонерного товариства "Дніпроазот" (51909, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. С.Х. Горобця, 1, ідентифікаційний код 05761620) 171 851 (сто сімдесят одну тисячу вісімсот п`ятдесят одну) грн. 69 коп. судового збору.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1, ідентифікаційний код 44907200) на користь Акціонерного товариства "Дніпроазот" (51909, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. С.Х. Горобця, 1, ідентифікаційний код 05761620) 171 851 (сто сімдесят одну тисячу вісімсот п`ятдесят одну) грн. 69 коп. судового збору.

7. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено 29.10.2024.

Суддя Т.М. Ващенко