Ухвала

від 28.10.2024 по справі 915/1319/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

УХВАЛА

про забезпечення позову

28 жовтня 2024 року Справа № 915/1319/24

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши матеріали заяви (вх. № 12988/24 від 25.10.2024) про забезпечення позову

за позовом Миколаївської окружної прокуратури, Бузький бульвар, 15, м. Миколаїв, Миколаївська область, 54006 (код ЄДРПОУ 0291004821)

електронна пошта: mykokrug@myk.gp.gov.ua

в інтересах держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації, Одеське шосе, 18А, м. Миколаїв, Миколаївська область, 54036 (код ЄДРПОУ 04056500)

електронна пошта: nikolaev@mk.gov.ua

до відповідача Коблівської сільської ради, вул. Одеська, 4, с. Коблеве, Миколаївська область, 57453 (код ЄДРПОУ 04375748)

електронна пошта: koblevorada@ukr.net

про витребування земельної ділянки

без повідомлення (виклику) учасників

ВСТАНОВИВ:

1. Предмет та підстави позову.

До Господарського суду Миколаївської області звернулась Миколаївська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації до відповідача Коблівської сільської ради з позовною заявою, в якій просить суд:

1. Витребувати на користь держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 04056500) з незаконного володіння Коблівської сільської ради (код ЄДРПОУ 04375748) земельну ділянку площею 0,05 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1531, яка розташована на території Коблівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, державну реєстрацію права комунальної власності на яку вчинено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.08.2021, про що вчинено запис № 43391129.

2. Стягнути з відповідача на користь Миколаївської обласної прокуратури сплачений судовий збір за подачу позову.

Підставою позову прокуратурою зазначено наступні обставини.

Розпорядженням Березанської районної державної адміністрації від 13.12.2012 № 771 затверджено проект землеустрою та Полуніній О.А. в приватну власність надана земельна ділянка площею 0,05 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1531 за межами населеного пункту на території Рибаківської сільської ради для індивідуального дачного будівництва.

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 19.12.2012 отримано державний акт ЯО 302083. В подальшому, вищевказану земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 31.07.2013 № 622 відчужено на користь ОСОБА_2 . Між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 13.02.2014 укладено договір про розірвання договору купівлі-продажу та за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 4663352

В подальшому Миколаївською обласною прокуратурою до Березанського районного суду Миколаївської області пред`явлено позов в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Березанської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Державне підприємство Очаківське ЛМГ про визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 13.12.2012 № 771 (в частині), визнання недійсним державного акту на право власності ЯО 302083 від 19.12.2012 на земельну ділянку, витребування від ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,05 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1531, розташовану за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Миколаївської області.

Заочним рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 30.08.2017 у справі № 469/1291/16 позов задоволено в повному обсязі.

Судове рішення виконано, право державної власності на земельну ділянку 01.06.2018 зареєстровано за Миколаївською обласною державною адміністрацією, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 27112794.

Прокуратура зазначає, що спірна земельна ділянка належить до земель державної власності, цільове призначення - землі лісогосподарського призначення. Проте, опрацюванням Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що на підставі клопотання секретаря Коблівської сільської ради від 29.07.2021 № 1304 державним реєстратором Березанської селищної ради 05.08.2021 зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820983900:09:000:1531, про що вчинено запис № 43391129. Земельна ділянка зареєстрована у Реєстрі як землі рекреації (для індивідуального дачного будівництва).

Таким чином, Коблівською сільською радою в односторонньому та позасудовому порядку з перевищенням наданих законом повноважень незаконно вилучено поза волею належного розпорядника держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації та постійного землекористувача ДП Очаківське ЛМГ (на цей час ДСГП Ліси України) ділянку із земель лісогосподарського призначення державної власності та прийнято її у комунальну власність зі зміною цільового призначення - як землі рекреаційного призначення.

Позовні вимоги обґрунтовано приписами ст. 13, 14, 19, 131-1 Конституції України, статтею 23 Закону України Про прокуратуру, ст. 3, 55-57, 59, 60, 84, 116, 117, 122, 141, 149, 152, 155 ЗК України, ст. 15, 16, 21, 317, 319, 321, 324, 328, 387, 393 ЦК України, ст. 20 ГК України та судовою практикою.

2. Заява про забезпечення позову.

Разом із позовною заявою до Господарського суду Миколаївської області подано заяву про забезпечення позову (вх. №12988/24 від 25.10.2024), в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:

- заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4820983900:09:000:1531 площею 0,05 га;

- заборони Коблівській сільській раді (ЄДРПОУ 04375748) вчиняти із земельною ділянкою площею 0,05 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1531, розташованою на території Коблівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області дії, спрямовані на зміну її цільового призначення, її поділу, об`єднання з іншими ділянками; укладати договори; вчиняти інші правочини щодо неї.

Підставою заяви про забезпечення позову прокуратурою зазначено наступні обставини.

У разі задоволення позовних вимог Коблівська сільська рада втрачає право власності на спірну земельну ділянку та повинна буде повернути цю ділянку. Водночас, без встановлення обмежень на час розгляду справи фактичний власник земельної ділянки сільська рада може розпорядитися своєю власністю на власний розсуд в будь-який час.

Подальша ймовірна передача земельної ділянки у приватну власність, в оренду, зміна її цільового призначення, поділ чи об`єднання з іншими ділянками ускладнить виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Вчинення будь-яких дій із земельною ділянкою до закінчення судового розгляду, у разі задоволення позову, призведе до необхідності зміни позовних вимог або вирішення спорів з іншими позовними вимогами та з іншими особами, яким ця земельна ділянка може бути передана в оренду або іншим чином відчужена.

Більш того, Коблівська сільська рада, будучи обізнаною щодо належності спірної ділянки до земель лісогосподарського призначення, не дивлячись на пряму законодавчу заборону та встановлені судом обставини, поза волею належного розпорядника держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації та постійного землекористувача ДП «Очаківське лісомисливське господарство» (на цей час ДСГП «Ліси України») в 2021 році реєструє право комунальної власності на спірну земельну ділянку. Тобто, наявність у Коблівської сільської ради правомочностей власника майна вказує на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись спірною земельною ділянкою на користь третіх осіб.

Коблівська сільська рада знаючи про наявність судового спору, з метою утруднення у майбутньому виконання судового рішення, свідомо може здійснювати дії щодо розпорядження спірною земельною ділянкою. До того ж, як власник земельної ділянки, Коблівська сільська рада, відповідно до положень ч. 3 ст. 20 ЗК України, може ініціювати питання щодо зміни її цільового призначення та виду її функціонального використання, що у подальшому призведе до необхідності скасування відповідних рішень органу місцевого самоврядування шляхом звернення до суду з іншими позовними заявами.

Прокуратура зазначає, що з метою запобігання зміни права власності на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, її можливого відчуження, передачі в оренду тощо, що може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду, відповідно до ст. 136, 137 ГПК України вбачаються підстави для вжиття заходів забезпечення позову шляхом:

- заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо спірної земельної ділянки, у тому числі внаслідок поділу чи об`єднання з іншими ділянками (обґрунтування: якщо під час розгляду справи або набрання законної сили рішення суду відповідач зареєструє у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зміну права власності на спірну ділянку, відчужить будь-яким способом її на користь інших осіб, то це зумовить необхідність зміни предмету позову або звернення до суду з іншим позовом до інших відповідачів, що призведе до тривалого не поновлення інтересів держави. У разі поділу земельної ділянки або об`єднання її з іншими ділянками та реєстрації прав на новостворені об`єкти виникне необхідність зміни предмету позову, збільшення або зменшення позовних вимог). Крім того, такий вид забезпечення позову унеможливить вжиття будь-яких дій з боку Коблівської сільської ради та інших осіб щодо спірної земельної ділянки. Заборона вчиняти реєстраційні дії, накладена судом на суб`єкти державної реєстрації прав на нерухоме майно, є достатньою умовою подальшого виконання судового рішення;

- заборони Коблівській сільській раді вчиняти дії, спрямовані на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї (обґрунтування: сільська рада як власник земельної ділянки може у будь-який момент відчужити її, поділити, забудувати, вчинити інші правочини відносно неї. Мета заходу - запобігання зміні предмету спору та сторін у справі; забезпечення реального виконання рішення суду та поновлення інтересів держави).

Вказані способи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки спір є реальним, носить матеріальний характер, власником спірної земельної ділянки є Коблівська сільська рада, а відсутність обтяжень спірної нерухомості не перешкоджатиме подальшій зміні речових прав на землю, що може стати дійсною перешкодою в ефективному захисті та поновленні прав, якщо факт їх порушення буде встановлений судом при вирішенні спору.

Необхідність збереження правового статусу та стану спірної земельної ділянки відповідає умовам вжиття заходів забезпечення позову та застосуванню правил ч. 2 ст. 136 ГПК України.

Прокуратура зазначає, що зазначені види забезпечення не перешкоджають Коблівській сільській раді володіти та користуватись спірною земельною ділянкою, а у випадку відмови у даному позові їй не може бути завдано значних збитків, забезпечення позову не створить жодних перешкод у їх відшкодуванні.

Пропозиції щодо зустрічного позову відсутні.

Заява обґрунтована приписами ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру, ст. 42, 53, 54, 136, 137, 138 ГПК України.

До заяви про вжиття заходів забезпечення позову прокуратурою надано докази сплати судового збору у сумі 1 211, 20 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 1744 від 18.10.2024 на суму 1 211, 20 грн.

3. Розгляд заяви про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 140 ГПК України суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням.

У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

Системний аналіз положень ст. 140 ГПК України дозволяє дійти висновку, що за загальним правилом розгляд заяви про забезпечення позову здійснюється судом без повідомлення учасників справи. Виклик особи, що подала заяву про забезпечення позову, за нормами ч. 3 ст. 140 ГПК України здійснюється судом у разі необхідності вчинення додаткових дій: отримання пояснень, доказів. В свою чергу у випадку недостатності наданих заявником пояснень та доказів - призначається судове засідання (ч. 4 ст. 140 ГПК України).

Враховуючи викладені в позовній заяві та заяві про вжиття заходів забезпечення позову обставини справи, проаналізувавши подані заявником докази, суд дійшов висновку про можливість розгляду заяви про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.

4. Правове регулювання питання вжиття заходів забезпечення позову.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, в разі задоволення позову.

Згідно рішення ЄСПЛ від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні ЄСПЛ від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії", було зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до п. 2, 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується:

- забороною відповідачу вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ГПК України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.

За змістом ст. 136 ГПК України обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову (постанова КГС ВС від 17.11.2020 № 922/2419/20).

При використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами (постанова КГС ВС від 04.05.2023 у справі № 916/3710/22).

Позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (постанова КГС ВС від 25.09.2020 № 910/1762/20).

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Безпідставне застосування заходів забезпечення позову може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова КГС ВС від 15.01.2020 по справі № 915/1912/19, постанова КЦС ВС від 25.11.2020 у справі № 757/61850/18-ц).

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Правові висновки щодо застосування ст. ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України наведені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19, від 23.12.2020 № 911/949/20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. [...] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. [...] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Такі висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії. При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/13985/19, від 25.09.2020 у справі № 925/77/20.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно існує спір та наявна реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати зміст позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

У випадку звернення до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 року № 910/1040/18.

Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (п. 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення (постанови КГС ВС від 17.09.2021 у справі 910/3547/21, від 05.08.2022 у справі № 905/447/22, від 06.12.2023 № 917/805/23, постанова ОП КГС ВС від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).

Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова КГС ВС від 04.05.2023 у справі № 916/3710/22).

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (постанова ВП ВС від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).

У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (постанова Об`єднаної палати КГС ВС від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, постанови КГС ВС від 11.12.2023 № 904/1934/23, від 06.12.2023 № 917/805/23).

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" виносячи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти. Помилковими слід визнавати ухвали, якими боржникам забороняється користуватись їх майном, якщо через особливості цього майна користування ним не тягне знищення або зменшення його цінності.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб (постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).

Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).

Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

5. Висновки суду.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.

Предметом спору у даній справі є вимога про витребування на користь держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації з незаконного володіння Коблівської сільської ради земельної ділянки площею 0,05 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1531, яка розташована на території Коблівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, державну реєстрацію права комунальної власності на яку вчинено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.08.2021, про що вчинено запис № 43391129.

Отже, прокуратурою пред`явлено до господарського суду позов майнового характеру.

Звертаючись до суду із позовною заявою, прокуратурою зазначено, що Коблівською сільською радою в односторонньому та позасудовому порядку з перевищенням наданих законом повноважень незаконно вилучено поза волею належного розпорядника - держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації та постійного землекористувача - ДП Очаківське ЛМГ (на цей час ДСГП Ліси України) ділянку із земель лісогосподарського призначення державної власності та прийнято її у комунальну власність зі зміною цільового призначення - як землі рекреаційного призначення.

Прокуратура, звертаючись із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, просить суд заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо спірної земельної ділянки, у тому числі внаслідок поділу чи об`єднання з іншими ділянками, а також заборонити відповідачу Коблівській сільській раді вчиняти дії, спрямовані на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї.

Зокрема, обґрунтовуючи підстави для вжиття заходів забезпечення позову у даній справі, прокуратура зазначає, що право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820983900:09:000:1531 зареєстроване за Коблівською сільською радою 05.08.2021, про що вчинено запис № 43391129 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, незважаючи на судові рішення у справі № 469/1291/16-ц, які набрали законної сили, відповідно до яких земельна ділянка з кадастровим номером 4820983900:09:000:1531 належить до земель лісового фонду державної власності та перебувала у постійному користуванні ДП Очаківське ЛМГ (на цей час ДСГП Ліси України) на підставі державного акту на право користування землею від 15.11.1964.

Проаналізувавши предмет та підстави позову у даній справі, а також наведені прокуратурою підстави для вжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку про задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову з огляду на наступне.

Так, прокуратура має обґрунтоване припущення про існування реальної загрози того, що відповідач, виступаючи зареєстрованим власником спірної земельної ділянки, може розпорядитись останньою шляхом вчинення дій (правочинів) щодо неї на користь будь-яких третіх осіб та/або вчинити дії щодо зміни об`єкта нерухомого майна (зміна цільового призначення земельної ділянки та/або поділ/об`єднання земельної ділянки тощо), що, в свою чергу, призведе до неможливості реального поновлення інтересів власника відповідної земельної ділянки (держави в особі відповідного органу) в межах даної справи, без нових звернень до суду. Відтак, вказане фактично знівелює мету судового захисту та матиме наслідком не поновлення прав та інтересів держави.

Судове рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння є, зокрема, підставою для державної реєстрації права власності на відповідне майно за його власником, що передбачено п. 67 постанови КМУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1127 від 25.12.2015 зі змінами.

Водночас, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав (ч. 1 ст. 79-1 ЗК України). Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (ч. 4 ст. 79-1 ЗК України).

В свою чергу, в силу приписів ч. 2, 9, 13 ст. 79-1 ЗК України формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, поділу або об`єднання земельних ділянок.

Отже, поділ або об`єднання спірної земельної ділянки матиме наслідком виникнення нового (-их) об`єктів цивільних прав, що в свою чергу унеможливлюватиме виконання судового рішення у даній справі у випадку задоволення позову.

Обґрунтованими є також доводи прокуратури щодо необхідності заборони зміни цільового призначення земельної ділянки, вчинення будь-яких дій (правочинів) щодо неї, оскільки невжиття таких заходів забезпечення позову зумовить необхідність зміни предмету позову або звернення до суду з іншим позовом до інших відповідачів, що призведе до тривалого не поновлення інтересів держави.

Таким чином, припущення заявника, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а також виконання майбутнього судового рішення щодо витребування земельної ділянки у випадку задоволення позовних вимог є обґрунтованим.

З огляду на викладені в позовній заяві та заяві про вжиття заходів забезпечення позову обставини, з метою запобігання ймовірного розпорядження нерухомим майном та/або зміни об`єкта нерухомого майна, врахувавши збалансованість інтересів учасників процесу, суд дійшов висновку, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо спірної земельної ділянки, у тому числі внаслідок поділу чи об`єднання з іншими ділянками, а також заборони відповідачу вчиняти дії, спрямовані на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки, заборони укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї є обґрунтованими, адекватними, співмірними до позовних вимог заходами забезпечення позову.

Суд враховує, що вказані заходи забезпечення позову є тимчасовими на період вирішення спору по суті та застосовуються з метою зупинення вчинення під час розгляду справи дій, які можуть мати відповідні негативні наслідки та можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених прав позивача, що може бути встановлено лише за результатами розгляду спору по суті, а також виконання майбутнього судового рішення у випадку задоволення позовних вимог.

Як вбачається з заяви та доданих до неї документів заявлені прокурором заходи забезпечення позову спрямовані на унеможливлення зміни цільового призначення, поділу, об`єднання земельної ділянки, щодо якої існує спір, пов`язаний із порушенням інтересів держави та на збереження земельної ділянки в тому стані, який дозволив би захистити відповідне право у спосіб, визначений законом.

Суд зазначає, що сам факт наявності зареєстрованого права власності на земельну ділянку вже свідчить про реальну можливість власника (відповідача) вільно розпоряджатися земельною ділянкою.

Відтак існують підстави вважати, що без встановлення обмежень на час розгляду справи фактичний власник земельної ділянки може розпорядитися своєю власністю на власний розсуд у будь-який час. Подальша ймовірна передача земельних ділянок у приватну власність, в оренду, зміна їх цільового призначення, поділ чи об`єднання з іншими ділянками ускладнить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся суду. Крім того, вчинення будь-яких дій зі спірною земельною ділянкою до закінчення судового розгляду, у разі задоволення позову, призведе до необхідності зміни позовних вимог або вирішення спорів з іншими позовними вимогами та з іншими особами, яким ці земельні ділянки можуть бути передані в оренду або відчужені іншим чином.

При цьому, суд зазначає, що обрані заходи забезпечення позову на період розгляду судом спору, не будуть перешкоджати діяльності відповідача, оскільки не позбавляють останнього його прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, а лише тимчасово обмежують право відповідача розпоряджатись вказаним об`єктом нерухомого майна та вчиняти дії, спрямовані на зміну об`єкта нерухомого майна. Отже, вказаний захід має наслідком лише збереження існуючого становища до завершення розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.

Заявлені прокуратурою заходи забезпечення позову відповідають приписам п. 2, 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України (заборона відповідачу вчиняти певні дії; заборона іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору).

Суд також вважає за необхідне зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (постанова Верховного Суду від 22.07.2019 у справі № 914/120/19).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість та підставність заяви прокуратури про забезпечення позову, оскільки забезпечення позову в спірному випадку відповідає принципам розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову у вигляді заборони відповідачу та іншим особам вчиняти дії щодо нерухомого майна, яке є предметом спору, і безпосередньо самим предметом позовних вимог. При цьому, вжиття вказаних заходів забезпечення позову не матиме наслідком порушення прав та охоронюваних законом інтересів як учасників спору, так і осіб, що не є учасниками даного судового провадження. Натомість, невжиття заявлених заходів забезпечення позову може мати наслідком порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, утруднення чи неможливість виконання майбутнього судового рішення, що в свою чергу матиме наслідком необхідність звернення прокуратурі/позивачу до суду з новими позовними вимогами, зокрема, щодо недійсності договорів, правочинів, щодо скасування державної реєстрації прав тощо.

Заява про забезпечення позову судом задоволена.

Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись ст. 137, 140, 232-235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Задовольнити заяву Миколаївської окружної прокуратури про вжиття заходів забезпечення позову (вх. № 12988/24 від 25.10.2024).

2. Вжити заходи забезпечення позову у справі № 915/1319/24, а саме:

Заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4820983900:09:000:1531 площею 0,05 га;

Заборонити Коблівській сільській раді (ЄДРПОУ 04375748) вчиняти із земельною ділянкою площею 0,05 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1531, розташованою на території Коблівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області дії, спрямовані на зміну її цільового призначення, її поділу, об`єднання з іншими ділянками; укладати договори; вчиняти інші правочини щодо неї.

Стягувач: Миколаївська окружна прокуратура, Бузький бульвар, 15, м. Миколаїв, Миколаївська область, 54006 (код ЄДРПОУ 02910048)

Боржник: Коблівська сільська рада, вул. Одеська, 4, с. Коблеве, Миколаївська область, 57453 (код ЄДРПОУ 04375748)

Ухвала є виконавчим документом відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Строк пред`явлення ухвали до виконання відповідно до вимог ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження (ч. 1 ст. 144 ГПК України).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 255, 256, 257, 258 ГПК України.

Ухвалу підписано 28.10.2024.

СуддяЕ.М. Олейняш