Рішення

від 24.10.2024 по справі 917/601/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/ Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.10.2024 Справа № 917/601/24

За позовною заявою Садівничого товариства "Польот", с.Мала Кохнівка, Кременчуцький район, Полтавська область, 39618

до відповідача Садівничого товариства "Дніпровський залив", с. Придніпрянське, Кременчуцький район, Полтавська область, 39741

про визнання права власності, -

Суддя: Тимощенко О.М.

Секретар судового засідання: Михатило А.В.

Представники сторін:

від позивача: Ульянов Р.А.

від відповідача: Капранов Г.В.

Обставини справи: 10.04.2024 року до Господарського суду Полтавської області через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява Садівничого товариства "Польот" до відповідача Садівничого товариства "Дніпровський залив" про визнання права власності на 1/3 частки електроустановки "Зовнішнє електропостачання садівничих товариств "Дніпровський залив" та "Польот" Кременчуцького району Полтавської області, яка складається з трас ПЛ 0.4 та ПЛ 35 підстанції 35/04 кВт з трансформатором ТМ 100/35 (заводський номер 353417) (вх. № 637/24).

Ухвалою суду від 16.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати справу у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 21.05.2024 року на 10:00 год.

21.05.2024 року представник позивача у підготовче засідання не з`явився.

21.05.2024 через систему "Електронний суд" від представника позивача Ульянова Р.А. надійшла заява про проведення засідання 21.05.2024 року за його відсутності та про участь у наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням його власних технічних засобів (вх. № 7091).

21.05.2024 року відповідач у підготовче засідання не з`явився.

Ухвалою від 21.05.2024 року суд відклав підготовче засідання у справі на 20.06.2024 року на 11 год. 30 хв.

У зв`язку з перебуванням судді Тимощенко О.М. у відпустці засідання суду 20.06.2024 року не відбулося.

Ухвалою від 24.07.2024 року суд продовжив строк підготовчого провадження у справі № 917/601/24 на 30 днів, ухвалив призначити підготовче засідання по справі № 917/601/24 на 22.08.2024 року на 10:00 год., забезпечити проведення судового засідання у справі № 917/601/24, призначеного на 22.08.2024 на 10.00 год., зал № 6 (ВКЗ) для представника позивача Ульянова Р.А. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням його власних технічних засобів.

22.08.2024 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№ 11238, а.с. 117-122) та заява ( вх. № 112241, а.с. 129130) про залучення третьої особи.

Під час розгляду справи у підготовчому засіданні 22.08.2024 року було оголошено протокольну ухвалу про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі третьої особи, про поновлення строку на подачу відзиву та про перерву у засіданні до 17.09.2024 року до 11.00 год.

09.09.2024 року до суду від представника відповідача - Капралова Г. В. надійшло клопотання про його участь в судовому засіданні 17.09.2024 року по справі № 917/601/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. №11829).

Ухвалою від 10.09.2024 року суд задовольнив клопотання представника відповідача - Капралова Г. В. про його участь в судовому засіданні Господарського суду Полтавської області 17.09.2024 року об 11:00 год. по справі № 917/601/24 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, забезпечити проведення судового засідання у справі № 917/601/24, призначеного на 17.09.2024 року на 11:00 год., зал № 6 (ВКЗ), для представника відповідача - Капралова Г. В. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням його власних технічних засобів.

В судовому засіданні 17.09.2024 року за участю представників учасників справи суд за результатами судового засідання оголосив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 24.22.2024 року.

17.09.2024 року (після судового засідання) від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності (вх.№ 12231, а.с.154-155) та письмові пояснення (вх.№ 12232, а.с.158-162).

В судовому засіданні 24.10.2024 року представникам учасників справи була забезпечена можливість взяти участь в режимі відеоконференції. При розгляді справи по суті суд заслухав пояснення представників сторін, дослідив всі подані докази.

В судовому засіданні 24.10.2024 року представник позивача підтримав позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні. Представник відповідача позов заперечував.

В судовому засіданні 24.10.2024 року за результатами розгляду справи після виходу з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення суду, повідомив коли буде виготовлено повне рішення, роз`яснив порядок, строки оскарження рішення та набранням ним чинності.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позов обґрунтований посиланнями на те, що у 2002 році в актовому залі КЛУЦА відбулись спільні загальні збори членів СТ «Польот» та СТ «Дніпровський залив» з участю керівництва Кременчуцького льотного училища цивільної авіації (КЛУЦА), на яких члени садівничих товариств спільно домовились про пайову участь в будівництві зовнішнього електропостачання цих садових товариств, яке мало складатись з двох повітряних ліній електропередач та обладнання підстанції з трансформатором. Відповідний трансформатор, який був у використанні та списаний, переданий товариствам з боку КЛУЦА. Збори вирішили, що 1/3 коштів на будівництво збираються членами СТ "Польот", а 2/3 - членами СТ "Дніпровський залив". Протокол зазначених зборів не вівся, рішення були прийняті в усній формі шляхом відкритого голосування та обговорення відповідних питань. Надалі за рахунок членських внесків членів обох товариств були замовлені проектні роботи, закуплені відповідні матеріали та профінансовано будівельні роботи. Оформленням договірних питань з будівельниками та проектантами займався Іван Бакута, голова СТ "Дніпровський залив", якого на період цих робіт навіть було прийнято за трудовим договором на роботу в СТ "Польот" за сумісництвом.

В 2003 році за кошти садівничих товариств позивача та відповідача було виготовлено проект підключення, збудовані повітряні лінії електропередач, збудовано підстанцію, в якій був встановлений переданий їм та відновлений трансформатор та було запущено нове електропостачання. Роботи були завершені приблизно в кінці 2004 року.

Після цього СТ "Польот" разом з СТ «Дніпровський залив» спільно та відкрито, понад 18 років, володіли та користувались трансформатором та повітряними лініями, ніяких конфліктів з цього питання між нашими товариствами не було. Потужності електричної енергії були розподілені між товариствами у відповідності до домовленостей про фінансування: 1/3 потужностей СТ "Польот" та 2/3 потужностей - СТ "Дніпровський залив» (пропорційно приблизно до кількості членів). Після смерті голови СТ "Дніпровський залив" Івана Бакути між садівничими товариствами почались конфлікти щодо збудованої підстанції, тому що нове керівництво СТ «Дніпровський залив» почало наполягати, що трансформатор, підстанція та лінії електропередач належать лише їм та почало наполягати на тому, що позивач повинен собі придбати окремий трансформатор та збудувати власну лінію електропередач, а всі потужності, які виділені на зазначену підстанцію, мають бути передані СТ "Дніпровський залив". Виникла реальна загроза відключення нам електричної енергії з боку СТ «Дніпровський залив», оскільки підстанція та трансформатор розташовані на їх території.

Таким чином, у СТ "Польот " виникла необхідність у визнанні за ним права на 1/3 частину відповідної електроустановки, оскільки остання була створена внаслідок спільної діяльності та спільних коштів СТ "Польот" та СТ "Дніпровський залив" у відповідних пропорціях: 1/3 частка коштів та трудової участі СТ "Польот" та 2/3 коштів та трудової участі СТ "Дніпровський залив". Правова підстава для визнання права власності: ст. 331 ч.1 ЦК України. Електроустановка не є нерухомим майном, оскільки складається з комплексу устаткування та тимчасових споруд ( стовпів, опор), які не пов`язані фундаментом з землею.

Позивач обґрунтовував свої вимоги таким доказами: заявами свідків, технічними умовами на приєднання СТ "Дніпровський залив" та "Польот" від 30 вересня 2003 року № 04-48-47/5023, заявою від 30 вересня 2003 року на розробку проекту зовнішнього електропостачання для обох товариств; протоколом засідання правління СТ "Польот" про прийняття на роботу голову СТ "Дніпровський залив" для виконання робіт з оформлення документів по електролінії: копією трудової угоди від 01 жовтня 2003 року між СТ "Польот" та І. Бакутою; кошторисом від 27 листопада 2003 року на проведення експертизи по робочому проекту для приєднання двох товариств; протоколом № 911 від 24 листопада 2003 року на випробування силового трансформатора, виданого "Крюківським вагонобудівним заводом"; рахунком № 106 від 15 грудня 2004 року з написами на ньому щодо оплати за рахунок коштів СТ "Польот"; рукописними записами з фіксації частини витрат на будівництво електропідстанції СТ "Польот" та СТ "Дніпровський залив"; договором № 52 від 15 грудня 2003 року на виконання робіт з влаштування зовнішнього електропостачання СТ "Дніпровський залив" та "Польот"; актом від 20 січня 2004 року на купівлю роз`єднувача для установки, який складений спільно керівниками СТ "Дніпровський залив" та СТ "Польот"; актом на придбання приводу до роз`єднувача для підстанції, який складений спільно керівниками СТ "Дніпровський залив" та СТ "Польот" від 05 квітня 2004 року; актом про закупівлю трансформаторного масла та проведення ревізії трансформатора, який складений спільно керівниками СТ "Дніпровський залив" та СТ "Польот"; листом від 09 квітня 2004 року на адресу філії "Кременчуцьке ДЕУ" , спільним листом від 17 травня 2004 року № 25 на адресу КФ "Полтаваобленерго" щодо дозволу на виконання робіт з реалізації проекту; спільним листом від 08 червня 2004 року № 29/с на адресу технічного директора ПАТ "Полтаваобленерго", копіями прибуткових ордерів № 5, № 6, № 7, № 8 № 9 СТ "Дніпровський залив", спільним листом СТ "Польот" та СТ "Дніпровський залив" від 07 липня 2004 року № 31/с на адресу голови відділення АМКУ щодо ходу робіт з будівництва електроустановки; спільним листом СТ "Польот" та СТ "Дніпровський залив" від 19 жовтня 2004 року № 35/с на адресу голови відділення АМКУ щодо ходу робіт з будівництва електроустановки; спільним листом від 26 жовтня 2004 року на адресу директора ККП "Укрчерметавтоматика", який підписаний керівниками обох садівничих товариств; спільним листом від 08 грудня 2004 року керівників СТ "Дніпровський залив" та СТ "Польот" до начальника Кременчуцької філії ПАТ "Полтаваобленерго" про розподіл потужностей між ними в таких пропорціях: СТ "Дніпровський залив" - 64 кВт; СТ "Польот" - 36 кВт; спільним актом про закупівлю проводу, троса та металу для підключення підстанції з напругою 35 кВт; листом від 29 вересня 2005 року технічного директора ПАТ "Полтаваобленерго", договором про постачання електричної енергії № 2351 від 26 липня 2007 року між СТ "Польот" та ПАТ "Полтаваобленерго", актом розмежування балансової належності електромереж, додатком № 14 до договору; розділом 1 робочого проекту на будівництво електроустановки 2003 року.

Відповідач позов заперечував, вказуючи, що Договір про спільну діяльність на будівництво «Зовнішнє електропостачання садівничих товариств «Дніпровський залив» та «Польот» Кременчуцького району Полтавської області» між Позивачем та відповідачем не укладався. В той же час, між СТ «Дніпровський залив» та СТ «Польот», станом на момент подачі позову існують договірні відносини за Договором № 1/08/2018 від 22.08.2018 року на технічне забезпечення електропостачання споживача. Згідно з п. 1.1. предметом Договору є забезпечення Власником (СТ «Дніпровський залив») мереж технічну можливість передачі (транзиту) електричної енергії власними технологічними електричними мережами Споживачу (СТ «Польот») в обсягах згідно з договором про постачання або про купівлю-продаж електричної енергії.

Щодо фактів спільного придбання матеріалів (Акти про закупівлю), то на думку відповідача, вони не відповідають вимогам розрахункових документів, визначених Законом України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 05 квітня 2001 року за N 2346-Ш, в редакції, що діяла на момент існування спірних відносин та якщо і можуть про щось свідчити, так це використання коштів для потреб в тому числі СТ «Польот» на проведення власної лінії електропередачі від засобу обліку СТ «Польот» до споживачів власного товариства. Відповідач критично ставиться до показів свідків СТ «Польот», оскільки вони є зацікавленими особами, до того ж їх покази нічим не підтверджено, а в деяких є суперечливості.

В той же час, Відповідач не заперечував факту, що ним, як Замовником, подано заяву на розробку Робочого проекту на будівництво «Зовнішнє електропостачання садівничих товариств «Дніпровський залив» та «Польот» Кременчуцького району Полтавської області», пов`язаного з підключенням субспоживача - СТ «Польот», усі заяви, технічна документації пов`язана з розробкою проекту (заявки, завдання та ін.) замовлялось та підписувалось від імені СТ «Дніпровський залив».

На даний час електроустановка перебуває на балансі СТ «Дніпровський залив». Позивач посилається на введення спірної трансформаторної підстанції в експлуатацію в 2004 році, при цьому державна реєстрація права власності на підстанцію 35/04 кВт з трансформатором ТМ 100/35 (заводський номер 353417) не була проведена, право власності не було зареєстроване ні за позивачем, ні за відповідачем.

До відзиву відповідач додав копію Договору № 1/08/2018 від 22.08.2018 року, укладеного між позивачем та відповідачем.

У відповідності до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

У відповідності до ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судом досліджено всі подані учасниками справи докази.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що статтею 15 Цивільного кодексу України (надалі в тексті ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частина 1 статі 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17.

Тобто відповідний позов пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустимими доказами.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. (пункт 13 постанови Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, пункт 12 постанови від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17).

Необхідною умовою для захисту порушеного права в порядку ст.392 ЦК України є наявність права власності на момент звернення з позовом. В силу положень ст.392 ЦК України, позов про визнання права власності є речово-правовим, і при зверненні до суду позивач повинен підтвердити наявність у нього права власності на спірне майно. Об`єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна.

Оцінюючи наведені у позові доводи про обставини набуття позивачем права власності на спірне майно, суд зазначає, що позивачем не подано належних та допустимих доказів набуття трансформатора у власність як позивача, так і відповідача від Кременчуцького льотного училища цивільної авіації (КЛУЦА), а саме договору купівлі-продажу /безоплатної передачі, акту приймання-передачі у власність/користування, акту списання тощо.

Такі докази не подані суду і відповідачем.

Також позивачем не подано доказів прийняття спільних рішень членами садівничих товариств позивача та відповідача щодо спільної домовленості про пайову участь в будівництві зовнішнього електропостачання цих садових товариств, яке мало складатись з двох повітряних ліній електропередач та обладнання підстанції з трансформатором, про що стверджував позивач у позові.

Позивач вказував, що в 2003 році за кошти садівничих товариств позивача та відповідача було виготовлено проект підключення, збудовані повітряні лінії електропередач, збудовано підстанцію, в якій був встановлений переданий їм та відновлений трансформатор та було запущено нове електропостачання. Роботи були завершені приблизно в кінці 2004 року.

В момент виникнення спірних правовідносин діяли Правила користування електричною енергією, затверджені постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України №28 від 31.07.1996 (далі Правила) у відповідній редакції.

Так, згідно вказаних Правил:

джерело електропостачання - електроустановка, яка призначена для виробництва або перетворення та розподілу електричної енергії;

електроустановка - установка, яка призначена для виробництва або перетворення, передачі, розподілу чи споживання електроенергії;

замовник - фізична або юридична особа, яка бажає спроектувати, побудувати чи реконструювати та приєднати до електромереж свої електроустановки або електроустановки інших осіб відповідно до технічних умов, виданих електропередавальною організацією (основним споживачем);

межа балансової належності - точка розподілу елементів електричної мережі між власниками електроустановок за ознаками права власності або повного господарського відання;

основний споживач - споживач електричної енергії або власник електричних мереж, мережі якого безпосередньо підключені до мереж електропередавальної організації або до магістральних (міждержавних) електромереж та який передає частину електроенергії

своїми електромережами субспоживачам;

приєднання - виконання організаційних і технічних заходів, спрямованих на створення можливості здійснення передачі електричної енергії окремому споживачу;

споживач електричної енергії (споживач) - юридична або фізична особа - суб`єкт господарської діяльності, що використовує електричну енергію для забезпечення потреб власних електроустановок на підставі договору.

електрична енергія постачається постачальником електричної енергії через мережі електропередавальних організацій та технологічні електричні мережі основного споживача, до мереж якого приєднані електроустановки суб`єкта господарської діяльності - споживача (субспоживача);

технічні умови - документ, що видається замовнику електропередавальною організацією або основним споживачем і містить перелік обґрунтованих технічних умов та вимог щодо інженерного забезпечення об`єкта електропостачання;

транзит електричної енергії - обумовлене в договорі (про технічне забезпечення електропостачання, про спільне використання технологічних електричних мереж основного споживача, про передачу (транзит) електричної енергії) забезпечення передачі певних

обсягів електричної енергії власником електричних мереж або суб`єктом господарювання, який здійснює оперативне управління цими електричними мережами.

П. 1.6 Правил - Відносини між споживачами та субспоживачами, у тому числі їх взаємна відповідальність, регулюються договором про спільне використання технологічних електричних мереж основного споживача, що укладається між ними на основі типового договору (додаток 3).

Судом встановлено, що 26.07.2007 р. між ВАТ «Полтаваобленерго», позивачем і відповідачем підписаний Договір постачання електричної енергії № 2351 та Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, який є Додатком №7 до договору на постачання електричної енергії №2351 від 26.07.2007р., та яким установлена балансова належність електромереж та установок, а саме:

-Балансова належність електромереж та установок: Електропередавальної організації (основного споживача): ПЛ-35кВ "ОП-Рижі-Редути" оп. № 36

Споживача:І

- повітряна відпайка 35 кВ з роз`єднувачами 35 кВ від оп. №36 ПЛ-35 кВ ,,ОП-Рижі-Редути' до ТП 35/0,4 кВ:

- ТП 35/0,4 кВ садівничих товариств;

- електромережі напругою 0,4 кВ від РУ-0,4 кВ ТП 35/0,4 кВ садівничих товариств

Відповідно до п.1.2. Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою НКРЕ 31.07.96р. №28 в редакції, що діяла на момент встановлення сторонами межі балансової належності шляхом підписання відповідного додатку №7 до договору, межа балансової належності - точка розподілу елементів електричної мережі між власниками електроустановок за ознаками права власності або користування, або повного господарського відання.

Відповідно до п.2.1. Правил межі балансової належності та експлуатаційної відповідальності між споживачем (субспоживачем) і електропередавальною організацією (основним споживачем) за технічний стан і обслуговування суміжних електроустановок фіксуються в акті розмежування балансової належності електроустановок і експлуатаційної відповідальності сторін. Межа експлуатаційної відповідальності може не збігатися з межею балансової належності, яка визначається правом власності споживача і електропередавальної організації ї (основного споживача) на окремі елементи електричної мережі, про що зазначається в акті розмежування балансової належності електроустановок і експлуатаційної відповідальності сторін.

Судом також встановлено, що між позивачем та відповідачем вже у 2018 році укладено Договір № 1/08/2018 від 22.08.2018 року про технічне забезпечення електропостачання споживача.

Згідно з п. 1.1. предметом Договору № 1/08/2018 є забезпечення Власником (СТ «Дніпровський залив») мереж технічну можливість передачі (транзиту) електричної енергії власними технологічними електричними мережами Споживачу (СТ «Польот») в обсягах згідно з договором про постачання або про купівлю-продаж електричної енергії.

Оцінюючи подані позивачем докази суд зазначає, що замовлення проектних робіт, договір № 51 від 15.12.2003 року, Акти закупівель трансформаторного масла, проводів та інших матеріалів не є належними доказами виникнення права власності на саму електроустановку та не є правовстановлюючими документами, оскільки будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи по приєднанню позивача до електричних мереж включали в себе також придбання матеріалів та обладнання, необхідних для виконання цих робіт.

Докази введення електроустановки в експлуатацію позивачем суду не надані.

Відповідно до положень частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ч.4 ст. 74 ГПК України).

З приводу посилань позивача на заяви свідків, то суд зазначає, що учасники справи, інші особи, зацікавлені у певному результаті розгляду справи, можуть надавати показання свідка і можуть бути допитані судом в якості свідків, який оцінює ці докази у сукупності з іншими відповідно до свого внутрішнього переконання.

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №921/260/19.

Чинний Господарський процесуальний кодекс України у ст. 13 та ч. 1 ст. 74 закріплює принцип змагальності сторін, згідно якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, на підставі таких засобів як письмові, речові і електронні докази; висновки експертів; показання свідків. (ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи, і викладаються ним письмово у заяві. Закон визначає вимоги до такої заяви, лише при дотриманні яких показання свідка будуть належним і допустимим доказом під час розгляду справи господарським судом та вирішення відповідного спору.

Важливим аспектом при дослідженні процесуального статусу та ролі свідка в господарському процесі є те, що на підставі його показань судом не можуть встановлюватися обставини, які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Дане положення закріплене у ст. 87 Господарського процесуального кодексу України та досить конкретно визначає правову природу фактів, які можуть бути встановлені за допомогою такого засобу доказування як показання свідків.

Таким чином, перед здійсненням дослідження і оцінки певного доказу, господарському суду під час судового провадження в першу чергу необхідно з`ясувати його допустимість. Показання свідків є допустимими доказами лише в тому разі, коли надані ними відомості про обставини відповідно до законодавства мають бути підтверджені саме таким способом та не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Окрім того, суд не бере до розгляду показань свідків, які не стосуються предмета доказування, тобто обставин, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України), що свідчить про їх неналежність.

В даному випадку надані позивачем заяви свідків, які є членами та колишнім працівником товариства позивача, є неналежними та недопустимими доказами та не можуть підміняти собою правоустановчі документи.

Стосовно посилань відповідача на те, що на даний час електроустановка перебуває на балансі СТ «Дніпровський залив», то суд зазначає, що саме по собі перебування майна на балансі юридичної особи не свідчить про право власності на нього.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки. (ст. 257 Цивільного кодексу України).

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Водночас, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, заявлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Аналогічна позиція міститься також в постанові 14.08.2018 Верховного Суду у справі № 922/1425/17.

Оскільки, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог заява відповідача про застосування строку позовної давності судом не розглядається.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене, суд відмовляє в задоволенні позову.

З огляду на відмову в задоволенні позову сплата судового збору покладається на позивача на підставі ст. 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 232-233,237-238,240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Рішення підписано 29.10.2024 року

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені ст. 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Тимощенко О.М.