Постанова

від 18.12.2024 по справі 917/601/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року м. Харків Справа № 917/601/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Пуль О.А.,

за участю секретаря судового засідання Бєлкіної О.М.,

представників сторін:

позивача Ульянова Ю.А. на підставі довіреності від 15.12.2023, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань,

відповідача Капралов Г.В. на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії ВІ №1236749 від 17.12.2024, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №3963 від 11.01.2022,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду, у режимі відеоконференції, апеляційну скаргу Садівничого товариства "Польот" (вх.№2694П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 24.10.2024, ухвалене у приміщенні Господарського суду Полтавської області суддею Тимощенко О.М., дата складання повного тексту рішення - 29.10.2024, у справі №917/601/24

за позовом Садівничого товариства "Польот", с. Мала Кохнівка, Кременчуцький район, Полтавська область,

до Садівничого товариства "Дніпровський залив", с. Придніпрянське, Кременчуцький район, Полтавська область

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Садівниче товариство "Польот" звернулось до місцевого господарського суду з позовом до Садівничого товариства "Дніпровський залив" про визнання права власності на 1/3 частки електроустановки "Зовнішнє електропостачання садівничих товариств "Дніпровський залив" та "Польот" Кременчуцького району Полтавської області, яка складається з трас ПЛ 0.4 та ПЛ 35 підстанції 35/04 кВт з трансформатором ТМ 100/35 (заводський номер 353417).

Позов обґрунтований тим, що члени садівничих товариств сторін у справі - спільно домовились про пайову участь в будівництві зовнішнього електропостачання цих садових товариств, яке мало складатись з двох повітряних ліній електропередач та обладнання підстанції з трансформатором, за рахунок 1/3 коштів членів СТ "Польот", а 2/3 - членів СТ "Дніпровський залив".

СТ "Польот" посилається на те, що у нього виникла необхідність у визнанні за ним права на 1/3 частину відповідної електроустановки.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 24.10.2024 у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що позивачем не подано належних та допустимих доказів набуття 1/3 спірного майна у власність; також позивачем не подано доказів прийняття спільних рішень членами садівничих товариств позивача та відповідача щодо спільної домовленості про пайову участь в будівництві зовнішнього електропостачання цих садових товариств, яке мало складатись з двох повітряних ліній електропередач, про що стверджував позивач у позові; належні та допустимі докази набуття позивачем права власності на 1/3 спірного майна матеріали справи не містять.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 24.10.2024 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити; також просить покласти на відповідача судові витрати.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції, не дотримавшись принципів справедливості, змагальності сторін, оцінки доказів, при вирішенні спору вдався до надмірного формалізму.

На думку апелянта, відсутність доказів придбання спірного майна не є підставою для відмови у позові; юридичним фактом, на підставі якого у позивача виникло право власності на спірне майно є спільні дії сторін, направлені на його створення, трудова участь і понесені витрати.

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції надав помилкову оцінку договору від 26.07.2007, зазначивши, що договір був укладений між ВАТ "Полтаваобленерго", позивачем і відповідачем, оскільки договір був укладений між ВАТ "Полтаваобленерго" і позивачем; ВАТ "Полтаваобленерго", позивач і відповідач підписали акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, який є додатком до договору.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Садівничого товариства "Польот" на рішення Господарського суду Полтавської області від 24.10.2024 у справі №917/601/24; встановлено відповідачу строк до 05.12.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання апелянту; встановлено учасникам справи строк до 05.12.2024 для подання заяв і клопотань; призначено справу до розгляду на "18" грудня 2024 р. о 15:30год.

16.12.2024 апелянтом подано до суду додаткові пояснення, зазначає, що отримав лист від відповідача, в якому йдеться про припинення договору №1/08/2018 про технічне забезпечення електропостачання споживача з 01.01.2025.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.12.2024 заяву представника Садівничого товариства "Польот" - адвоката Ульянової Ю.А. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено; постановлено судове засідання, призначене на "18" грудня 2024 о 15:30 годині, провести в режимі відеоконференції з представником Садівничого товариства "Польот" - адвокатом Ульяновою Ю.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.12.2024 заяву представника Садівничого товариства "Дніпровський залив" - адвоката Капралова Г.В. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено; постановлено судове засідання, призначене на "18" грудня 2024 о 15:30 годині, провести в режимі відеоконференції з представником Садівничого товариства "Дніпровський залив" - адвокатом Капраловим Г.В.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 18.12.2024, що відбулось у режимі відеоконференції, представник апелянта оголосив доводи апеляційної скарги, просить її задовольнити.

Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечує, просить у її задоволенні відмовити.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги, представники сторін висловили в судовому засіданні доводи і вимоги щодо апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях доводи апелянта, заслухавши у судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як встановлено місцевим господарським судом, позов СТ "Польот" обґрунтований посиланням на те, що у 2002 році в актовому залі Кременчуцького льотного училища цивільної авіації (надалі - КЛУЦА) відбулись спільні загальні збори членів СТ "Польот" та СТ "Дніпровський залив" за участю керівництва КЛУЦА, на яких члени садівничих товариств спільно домовились про пайову участь в будівництві зовнішнього електропостачання цих садових товариств, яке мало складатись з двох повітряних ліній електропередач та обладнання підстанції з трансформатором. Відповідний трансформатор, який був у використанні та списаний, переданий товариствам з боку КЛУЦА. Збори вирішили, що 1/3 коштів на будівництво збираються членами СТ "Польот", а 2/3 - членами СТ "Дніпровський залив".

Доказів на підтвердження доводів позивача щодо проведення загальних зборів та прийнятих рішень матеріали справи не містять.

Позивач посилається на те, що протокол зазначених зборів не вівся, рішення були прийняті в усній формі шляхом відкритого голосування та обговорення відповідних питань.

Надалі, як вказує позивач, за рахунок членських внесків членів обох товариств були замовлені проектні роботи, закуплені відповідні матеріали та профінансовано будівельні роботи. Оформленням договірних питань з будівельниками та проектантами займався Іван Бакута, голова СТ "Дніпровський залив", якого на період цих робіт було прийнято за трудовим договором на роботу в СТ "Польот" за сумісництвом.

Як зазначає позивач, у 2003 році за кошти садівничих товариств позивача та відповідача було виготовлено проект підключення, збудовані повітряні лінії електропередач, збудовано підстанцію, в якій був встановлений переданий їм та відновлений трансформатор та було запущено нове електропостачання. Роботи були завершені приблизно в кінці 2004 року.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем не подано належних та допустимих доказів набуття трансформатора у власність як позивача, так і відповідача від КЛУЦА, а саме договору купівлі-продажу/безоплатної передачі, акту приймання-передачі у власність/користування, акту списання тощо.

Такі докази не подані суду і відповідачем.

Згідно матеріалів справи, договір про спільну діяльність на будівництво "Зовнішнє електропостачання садівничих товариств "Дніпровський залив" та "Польот" Кременчуцького району Полтавської області» між позивачем та відповідачем не укладався.

У той же час, відповідач не заперечує факту, що ним, як Замовником, було подано заяву на розробку Робочого проекту на будівництво "Зовнішнє електропостачання садівничих товариств "Дніпровський залив" та "Польот" Кременчуцького району Полтавської області, пов`язаного з підключенням субспоживача - СТ "Польот", усі заяви, технічна документації пов`язана з розробкою проекту (заявки, завдання та ін.) замовлялось та підписувалось від імені СТ "Дніпровський залив".

Позивач посилається на введення спірної трансформаторної підстанції в експлуатацію в 2004 році, при цьому державна реєстрація права власності на підстанцію 35/04 кВт з трансформатором ТМ 100/35 (заводський номер 353417) не була проведена, право власності не було зареєстроване ні за позивачем, ні за відповідачем.

Докази введення електроустановки в експлуатацію позивачем суду не надані.

Місцевим господарським судом встановлено, що 26.07.2007 між ВАТ "Полтаваобленерго", позивачем і відповідачем підписаний договір постачання електричної енергії №2351 та Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, який є Додатком №7 до договору на постачання електричної енергії №2351 від 26.07.2007, та яким установлена балансова належність електромереж та установок, а саме:

- Балансова належність електромереж та установок: Електропередавальної організації (основного споживача): ПЛ-35кВ "ОП-Рижі-Редути" оп. №36;

Споживача:

- повітряна відпайка 35 кВ з роз`єднувачами 35 кВ від оп. №36 ПЛ-35 кВ ,,ОП-Рижі-Редути' до ТП 35/0,4 кВ:

- ТП 35/0,4 кВ садівничих товариств;

- електромережі напругою 0,4 кВ від РУ-0,4 кВ ТП 35/0,4 кВ садівничих товариств

Позивач посилається на те, що СТ "Польот" разом з СТ "Дніпровський залив" спільно та відкрито понад 18 років володіли та користувались трансформатором та повітряними лініями. Потужності електричної енергії були розподілені між товариствами у відповідності до домовленостей про фінансування: 1/3 потужностей СТ "Польот" та 2/3 потужностей - СТ "Дніпровський залив" (пропорційно приблизно до кількості членів).

Позивач зазначає, що нове керівництво СТ "Дніпровський залив" почало наполягати, що трансформатор, підстанція та лінії електропередач належать їм та почало наполягати на тому, що позивач повинен придбати окремий трансформатор та збудувати власну лінію електропередач, а всі потужності, які виділені на зазначену підстанцію, мають бути передані СТ "Дніпровський залив".

На думку позивача, виникла загроза відключення електричної енергії з боку СТ "Дніпровський залив", оскільки підстанція та трансформатор розташовані на їх території; електроустановка перебуває на балансі СТ "Дніпровський залив".

Між СТ "Дніпровський залив" та СТ "Польот" станом на момент подачі позову існують договірні відносини за Договором №1/08/2018 від 22.08.2018 року на технічне забезпечення електропостачання споживача, пунктом 1.1. якого передбачено забезпечення Власником мереж (СТ "Дніпровський залив") технічної можливості передачі (транзиту) електричної енергії власними технологічними електричними мережами Споживачу (СТ "Польот") в обсягах згідно з договором про постачання або про купівлю-продаж електричної енергії.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Частина 1 статі 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Частиною першої статті 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 331 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач в обґрунтування підстави позовної вимоги, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За загальним правилом, судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується та оспорюється.

Тобто, відповідний позов пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустимими доказами.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

У позові позивач посилається на те, що сторони у справі у 2002 році спільно домовились про пайову участь в будівництві зовнішнього електропостачання цих садових товариств, яке мало складатись з двох повітряних ліній електропередач та обладнання підстанції з трансформатором. Відповідний трансформатор, який був у використанні та списаний, переданий товариствам від КЛУЦА; у 2003 році за кошти садівничих товариств позивача та відповідача було виготовлено проект підключення, збудовані повітряні лінії електропередач, збудовано підстанцію, в якій був встановлений переданий їм та відновлений трансформатор та було запущено нове електропостачання.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що із наданих позивачем документів вбачається, що позивач та відповідач вчиняли дії, спрямовані на будівництво зовнішнього електропостачання садових товариств.

Проте, доказів передачі трансформатора у власність позивача від КЛУЦА, а саме договору купівлі-продажу/безоплатної передачі, акту приймання-передачі у власність/користування, акту списання тощо матеріали справи не містять.

Доказів на підтвердження доводів позивача щодо проведення загальних зборів та прийняття відповідних рішень, про які зазначає позивач у позові, зокрема щодо витрат позивача в розмірі 1/3 коштів на будівництво, матеріали справи не містять.

Згідно матеріалів справи, договір про спільну діяльність на будівництво "Зовнішнє електропостачання садівничих товариств "Дніпровський залив" та "Польот" Кременчуцького району Полтавської області між позивачем та відповідачем не укладався.

Державна реєстрація права власності на підстанцію 35/04 кВт з трансформатором ТМ 100/35 (заводський номер 353417) після введення трансформатору в експлуатацію не була проведена, право власності не було зареєстроване ні за позивачем, ні за відповідачем.

Докази введення електроустановки в експлуатацію позивачем суду також не надані.

Позивач просить визнати за ним 1/3 права власності на спірне майно, однак, належних та допустимих доказів, що спірне майно було побудовано саме за рахунок 1/3 коштів позивача матеріали справи не містять.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 18.12.2024 представник апелянта посилається на те, що одним із наданих доказів, який підтверджує право власності позивача на 1/3 спірного майна є договір постачання електричної енергії №2351 від 26.07.2007, відповідно до якого потужність електропостачання позивачу становить 1/3.

Однак, вказаний договір не є належним та допустимим доказом набуття позивачем права власності на 1/3 спірного майна; і те, що потужність для позивача складає 30кВт, а для відповідача - 60кВт очевидно не стосується обставин набуття права власності.

Суд першої інстанції помилково зазначив, що договір №2351 від 26.07.2007 укладений між ВАТ "Полтаваобленерго" та сторонами у справі, оскільки вказаний договір укладений між ВАТ "Полтаваобленерго" та позивачем у справі, акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатації відповідальності сторін, який є додатком до договору, підписаний ВАТ "Полтаваобленерго" та сторонами у справі.

Однак, зазначене жодним чином не вплинуло на оцінку наявних у матеріалах справи наданих позивачем доказів в обґрунтування доводів щодо права власності на спірне майно.

Щодо доводів апелянта, що юридичним фактом, на підставі якого у позивача виникло право власності на спірне майно є спільні дії сторін, направлені на його створення, трудова участь і понесені витрати, судова колегія зазначає таке.

З аналізу статті 179 та частини 1 статті 331 Цивільного кодексу України слід зробити висновок, що для рухомих речей право власності виникає з моменту закінчення відповідної діяльності щодо її створення (виготовлення, збирання, переробки).

Однак, належних та допустимих доказів створення 1/3 частки спірного майна за рахунок 1/3 коштів та трудової участі позивача матеріали справи не містять.

Судова колегія зазначає, що відповідно до статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відтак, саме позивач має надати суду належні та допустимі докази в обґрунтування своїх вимог; натомість відповідач може як надати докази в спростування доводів позивача, так і посилатись на неналежність та недопустимість доказів позивача.

Розглядаючи спір у справі, суд першої інстанції не допустив порушення принципу змагальності сторін, оскільки саме позивач, звернувшись з позовом до суду про визнання за ним права власності на 1/3 спірного майна, не надав суду належних та допустимих доказів в обґрунтування доводів набуття ним раніше права власності на 1/3 спірного майна; питання щодо існування права власності на 2/3 спірного майна за відповідачем не є предметом даного спору.

Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи апелянта, що суд першої інстанції, не дотримавшись принципів справедливості, змагальності сторін, оцінки доказів, при вирішенні спору вдався до надмірного формалізму.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що Господарським процесуальним кодексу України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України, допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Щодо посилань позивача на заяви свідків, суд першої інстанції вірно зазначив, що учасники справи, інші особи, зацікавлені у певному результаті розгляду справи, можуть надавати показання свідка і можуть бути допитані судом в якості свідків, який оцінює ці докази у сукупності з іншими відповідно до свого внутрішнього переконання.

Однак, у спірних правовідносинах надані позивачем заяви свідків, які є членами та колишнім працівником товариства позивача, є неналежними та недопустимими доказами та не можуть підміняти собою правоустановчі документи.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог і відсутності правових підстав для задоволення позову.

Відтак, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо дослідження усіх фактичних обставин, що мають значення для справи, а доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, апеляційну скаргу Садівничого товариства "Польот" слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 24.10.2024 у справі №917/601/24 - залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати апелянта зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Садівничого товариства "Польот" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 24.10.2024 у справі №917/601/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття; порядок і строки оскарження постанови передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 30.12.2024

Головуючий суддя Л.М. Здоровко

Суддя Н.О. Мартюхіна

Суддя О.А. Пуль