Ухвала

від 21.10.2024 по справі 703/1773/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 703/1773/21

провадження № 61-10548ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 лютого 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 19 червня 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Вікторія» про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом їх повернення з незаконного володіння та скасування записів про державну реєстрацію права,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

Фермерського господарства «Вікторія» (далі - ФГ «Вікторія») про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом їх повернення з незаконного володіння та скасування записів про державну реєстрацію права.

В обґрунтування позову зазначила, що вона є власником двох земельних ділянок площею 2,6667 га та 2,7933 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані в межах Ковалиської сільської ради Смілянського району.

25 жовтня 2013 року вона уклала з ТОВ «Перемога» договори оренди вказаних земельних ділянок строком на 10 років з орендною платою 3% від нормативної оцінки. Вказані договори були зареєстровані в реєстраційній службі Смілянського міськрайонного управління юстиції 05 лютого

2014 року.

У зв`язку з майбутнім закінченням строку дії договорів оренди вона в

2020 році звернулась до адвоката з питань щодо порядку їх припинення і дізналась, що 02 листопада 2020 року державним реєстратором виконавчого комітету Смілянської міської ради внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про інше

речове право - право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за № 38968160 та № 38967740 щодо належних їй земельних ділянок. При цьому, підставою внесення цих записів зазначено договори емфітевзису від 10 березня 2017 року.

Вказує, що жодних договорів емфітевзису з ФГ «Вікторія» вона не укладала і нікого не уповноважувала на їх укладення від її імені, про їх існування вона не була обізнана. Вважає, що оскільки вона не підписувала вказані договори, вони є неукладеними.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області

від 26 лютого 2024 року, яке залишено без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 19 червня 2024 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, керувався тим, що вимоги ОСОБА_1 є недоведеними, відтак відсутні підстави для зобов`язання відповідача усунути перешкоди в користуванні належними їй земельними ділянками.

Оскільки вимога про скасування запису про право користування належними позивачу земельними ділянками є похідними від вимоги про усунення перешкод у користуванні ними, відтак відсутні підстави для задоволення позову і в цій частині.

19 липня 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 лютого 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 19 червня 2024 року.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верхового Суду від 12 серпня 2024 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме надати копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, подати нову редакцію касаційної скарги та її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, із зазначенням конкретної (конкретних) підстави (підстав) касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України та її (їх) належним обґрунтуванням та сплатити судовий збір.

Вимоги ухвали Верховного Суду від 12 серпня 2024 року заявник виконала частково.

ОСОБА_1 подала до Верховного Суду клопотання про зменшення розміру судового збору за подання касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2024 року продовжено строк на для усунення недоліків касаційної скарги ОСОБА_1 , а саме заявнику необхідно надати належні документи на підтвердження права на зменшення розміру судового збору або сплатити судовий збір за подання касаційної скарги.

Вимоги вказаної ухвали заявник виконала повністю.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що суд апеляційної інстанції не застосував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 520/8073/16-ц, від 29 вересня 2021 року у справі № 569/4688/15-ц.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Суд встановив, що ОСОБА_1 є власником двох земельних ділянок, які вона успадкувала за заповітом після ОСОБА_3 , що померла

ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме:

- земельної ділянки площею 2,7933 га, кадастровий номер 7123782500:02:002:0560, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Ковалиської сільської ради Смілянського району Черкаської області, що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим 17 жовтня 2013 року державним нотаріусом Смілянської державної нотаріальної контори, зареєстрованим в реєстрі за номером 1006;

- земельної ділянки площею 2,6667 га, кадастровий номер 7123782500:02:002:0559, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Ковалиської сільської ради Смілянського району Черкаської області, що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим 17 жовтня 2013 року державним нотаріусом Смілянської державної нотаріальної контори, зареєстрованим в реєстрі за номером 1004.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17 жовтня 2013 року вбачається, що право власності ОСОБА_1 на ці земельні ділянки зареєстроване у визначеному законом порядку.

Згідно договору про встановлення емфітевзису від 10 березня 2017 року ОСОБА_1 передала ФГ «Вікторія» право володіння та право цільового користування земельними ділянками:

- площею 2,7933 га, що розташована на території Ковалиської сільської ради Смілянського району Черкаської області, кадастровий номер: 7123782500:02:002:0560, для сільськогосподарських потреб (емфітевтичне право), зберігаючи за собою право розпорядження нею;

- площею 2,6667 га, що розташована на території Ковалиської сільської ради Смілянського району Черкаської області, кадастровий номер: 7123782500:02:002:0559, для сільськогосподарських потреб (емфітевтичне право), зберігаючи за собою право розпорядження нею.

Відповідно до п. 2.1 договорів передача емфітевтичного права відбувається за 100 621,00 грн (за кожну земельну ділянку), які власник отримає після державної реєстрації договорів емфітевзису.

Сторони домовились, що емфітевтичне право за цими договорами встановлюється на 80 років (п.2.3 договорів).

На підставі цих двох договорів державний реєстратор виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області Миколенко Т. О.

02 листопада 2020 прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ФГ «Вікторія» на користування належними позивачу земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис): на земельну ділянку з кадастровим номером 7123782500:02:002:0560 за номером запису про інше речове право - 38968160, на земельну ділянку з кадастровим номером 7123782500:02:002:0559 за номером запису про інше речове право - 38967740.

Згідно висновку експерта №1484.2101/22-23 від 10 листопада 2022 року, експертом було встановлено, що підпис від імені власника

ОСОБА_1 у договорі встановлення емфітевзису від 10 березня

2017 року, предметом якого є земельна ділянка площею 2,7933 га, кадастровий номер 7123782500:02:002:0560, в розділі «Юридичні адреси та реквізити сторін» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням її підпису. Підпис від імені власника ОСОБА_1 у договорі встановлення емфітевзису від 10 березня 2017 року, предметом якого є земельна ділянка площею 2,6667 га, кадастровий номер 7123782500:02:002:0559, в розділі «Юридичні адреси та реквізити сторін» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням її підпису.

Згідно з висновком експерта за результатами проведення у складі двох експертів повторної комісійної судової почеркознавчої експертизи

№СЕ-19/124-23/2772-ПЧ від 19 липня 2023 року підписи у двох примірниках договору встановлення емфітевзису від 10 березня 2017, предметом

якого є земельна ділянка площею 2,7933 га, кадастровий номер 7123782500:02:002:0560, в розділі «Юридичні адреси та реквізити сторін»

від імені власника, виконані ОСОБА_1 . Підписи у двох примірниках договору встановлення емфітевзису від 10 березня 2017, предметом якого є земельна ділянка площею 2,6667 га, кадастровий номер 7123782500:02:002:05590, в розділі «Юридичні адреси та реквізити сторін» від імені власника, виконані ОСОБА_1 .

За статтею 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з частиною другою статті 90 Земельного кодексу України

(далі - ЗК України) порушені права власників земельних ділянок підлягають поновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до ЦК України (частина перша статті 102-1 ЗК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 395 ЦК України встановлено, що одним з речових прав на чуже майно є право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Згідно з частиною першою статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Згідно зі статтею 410 ЦК України землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в повному обсязі, відповідно до договору. Землекористувач зобов`язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом та ефективно використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть призвести до погіршення екологічної ситуації.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

ОСОБА_1 в позові зазначала, що 25 жовтня 2013 року між нею та ТОВ «Перемога» було укладено договори оренди земельних ділянок, за яким Товариство набуло право оренди її земельними ділянкам строком на 10 років.

Проте у подальшому їй стало відомо, що на підставі договорів емфітевзису від 10 березня 2017 зареєстровано 02 листопада 2020 року право користування належними їй земельними ділянками за ФГ «Вікторія», при цьому жодних договорів вона із ФГ «Вікторія» не укладала.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Належним доказом, який би міг засвідчити належність підпису особи на письмових документах є висновок почеркознавчої експертизи.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц, від 18 січня 2023 року у справі

№ 601/2139/21, від 24 травня 2023 року у справі №567/792/22,від 19 червня 2023 року у справі № 601/1965/21, від 21 червня 2023 року у справі

№ 567/874/22.

Для встановлення обставин, чи виконано підпис у спірних договорах встановлення емфітевзису від імені власника ОСОБА_1 чи іншою особою, ухвалою суду першої інстанції за клопотанням позивача була призначена судова почеркознавча експертиза, проведення якої доручено експертам Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

За результатами проведеної експертизи 10 листопада 2022 року було складено висновок експерта, відповідного до якого встановлено, що підпис від імені власника ОСОБА_1 у договорах встановлення емфітевзису від 10 березня 2017 року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням її підпису. Стаж роботи головного судового експерта ОСОБА_4 з 2005 року.

28 лютого 2023 року судом першої інстанції призначено повторну комісійну судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.

Згідно з висновком експерта за результатами проведення у складі

двох експертів комісійної судової почеркознавчої експертизи

№СЕ-19/124-23/2772-ПЧ від 19 липня 2023 року підписи у договорах встановлення емфітевзису від 10 березня 2017 року від імені власника виконані ОСОБА_1 . Стаж роботи старших судових експертів, які проводили експертизу ОСОБА_5 з 1997 року, ОСОБА_6 з

1994 року.

Суди оцінивши висновки як первинної, так і комісійної експертизи, зазначили наступне.

Як вбачається з дослідницької частини обох висновків експертами використовувався метод порівняльного дослідження.

Проте, експертом під час проведення первинної експертизи було встановлено розбіжність загальних ознак, які утворюють сукупність, достатню для висновку про те, що досліджувані підписи у оспорюваних договорах виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою, з наслідуванням підпису, а саме: ступінь виробленості та координація рухів у зразках вищі, темп виконання у зразках повільніший, а також встановлені окремі ознаки почерку у формі рухів, протяжності рухів та у відносному розташуванні.

Натомість, під час проведення комісійної експертизи встановлено збіги за всіма загальними ознаками та окремими ознаками у формі рухів при виконанні та поєднанні, відносному чи взаємному розташуванні. Виявлені збіжні ознаки, на думку експертів, стійкі, суттєві та утворюють індивідуальну сукупність, достатню для висновку про те, що підписи від імені ОСОБА_1 в наданих документах виконані саме

ОСОБА_1 .

Проаналізувавши вказані експертні висновки, враховуючи, що вони суперечать один одному, суд обґрунтовано надав перевагу саме комісійному висновку, оскільки у процесі вивчення досліджуваних підписів експертами використовувались більш сучасні прилади, що дають змогу з більшою вірогідністю встановити чи спростувати поставлені перед ними питання.

Крім того, суд враховує, що саме під час проведення комісійної експертизи на дослідження експертам були надані для порівняння умовно-вільні зразки підпису ОСОБА_1 , належність яких більш достовірно можливо ідентифікувати, та у більшій кількості.

Як встановили суди, позивач договори емфітевзису від 10 березня

2017 року підписувала особисто, що підтверджено висновком повторної комісійної експертизи, що свідчить про укладеність договорів, а тому вимоги ОСОБА_1 є недоведеними, тому відсутні підстави для зобов`язання відповідача усунути перешкоди в користуванні належними їй земельними ділянками.

Суди також зазначили, що позивач була обізнана про наявність договорів встановлення емфітевзису від 10 березня 2017 року, оскільки в цей день нею був складений заповіт, згідно якого вона заповіла належні їй земельні ділянки на користь ОСОБА_7 , також нею власноручно написана розписка від 12 березня 2017 року, згідно якої вона отримала у

ОСОБА_7 грошові кошти у розмірі 6 000 дол. США та засвідчила, що у разі неповернення грошових коштів до 17 червня 2017 року належні їй земельні ділянки переходять у власність ОСОБА_7 , а також довіреності від 13 березня 2017 року видані на ім`я ОСОБА_7 , згідно яких позивач уповноважила ОСОБА_7 зібрати всю необхідну документацію та в подальшому продавати будь-кому або обміняти на іншу земельну ділянку, належні їй земельні ділянки, які видані строком на 10 років.

Крім того, відповідно до видаткового касового ордеру від 05 листопада 2020 року ОСОБА_1 отримала кошти за договором емфітевзису

у розмірі 41 000, 00 грн, що підтверджується її власним підписом про отримання коштів, та з видаткового касового ордеру від 04 листопада

2020 року, вбачається, що ОСОБА_1 отримала за договором емфітевзису грошові кошти у розмірі 40 000, 00 грн, що підтверджується її власноручним підписом.

Разом з тим, з моменту коли позивачу стало відомо про укладені договори емфітевзису, вона вимоги про визнання недійсними чи розірвання договорів не заявляла.

Колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог про скасування запису про право користування належними позивачу земельними ділянками, оскільки такі вимоги є похідними від вимог про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками та відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.

Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги, що апеляційний суд не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі

№ 520/8073/16-ц, від 29 вересня 2021 року у справі № 569/4688/15-ц, оскільки вказані висновки ухвалені за інших встановлених судами фактичних обставин, з огляду на різну правову природу правовідносин сторін.

У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 520/8073/16-ц Верховний Суд розглянув позов про визнання недійсними рішення загальних зборів товариства та змін до статуту та зазначив, що суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки висновку судово-почеркознавчої експертизи №17-4728/01, а також зауважень відповідача щодо висновку судового експерта №17-453/01 від 24 травня 2017 року. Тобто апеляційний суд належним чином не обґрунтував прийняття ним до уваги одних доказів та відхилення інших, що свідчить про неналежне дослідження ним зібраних у справі доказів. Також, Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не врахував заяву відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності.

У постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 569/4688/15-ц Верховний Суд розглянув позов про визнання патенту України на промисловий зразок № 26500 недійсним та зазначив, що при прийнятті рішення суд апеляційної інстанції врахував висновок судової експертизи від 07 лютого 2017 року

№ 297/16, вважав його обґрунтованим та таким, що узгоджується з іншими матеріалами справи, та навів мотиви, з яких суд не взяв до уваги висновок повторної експертизи.

Суд зазначив, що повторна експертиза була проведена з порушенням норм статті 113 ЦПК України, оскільки була призначена судом на підставі рецензії, наданої представником ОСОБА_8 . Рецензування висновків судових експертів не передбачено ні в Законі України «Про судову експертизу», ні в ЦПК України, ні в інших законах України, тому надана представником відповідача рецензія на висновок судової експертизи

від 07 лютого 2017 року № 297/16 не має доказового і юридичного значення та не могла бути підставою для прийняття ухвали про проведення повторної експертизи. Також у судовому рішенні суду першої інстанції не зазначено, які саме суперечності у висновку судової експертизи та які порушення при його складенні викликали сумніви суду в його правильності та стали підставою для призначення повторної судової експертизи.

Таким чином, Верховний Суд вважає правильними висновки суду у цій справі, що висновок повторної комісійної судової почеркознавчої експертизи є обґрунтованим і не викликає сумнівів у його правильності, оскільки при призначенні та проведенні експертизи були додержані вимоги законодавства, експертиза проведена комісією експертів, що мають кваліфікацію судового експерта за однією експертною спеціалізацією (фахівцями в одній галузі знань), і всі дії вчинені в межах їх повноважень та надано повні та ґрунтовні відповіді на визначені питання, які узгоджуються з фактичними обставинами справи.

Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України визначено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах).

Тому відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України

є підстави для визнання касаційної скарги ОСОБА_1 необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 лютого 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 19 червня 2024 рокуу справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Вікторія» про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом їх повернення з незаконного володіння та скасування записів про державну реєстрацію права.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

О. М. Ситнік

І. М. Фаловська