Постанова

від 18.10.2024 по справі 190/130/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 190/130/22

провадження № 61-8337св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , фізична особа-підприємець ОСОБА_3 ,

третя особа - державний реєстратор Виконавчого комітету П`ятихатської міської ради Кам`янського району Дніпропетровської області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Татарком Олександром Олеговичем, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року в складі колегії суддів: Барильської А. П., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У січні 2022 року ФОП ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , третя особа - державний реєстратор виконавчого комітету П`ятихатської міської ради Кам`янського району Дніпропетровської області, про повернення земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка площею 6,1623 га, кадастровий номер 1224582000:01:003:0027, що розташована на території Комісарівської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області.

05 жовтня 2013 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 25 років.

У листопаді 2021 року позивач дізнався, що зазначену земельну ділянку оброблюють невідомі йому люди.

У подальшому позивач отримав витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки площею 6,1623 га, кадастровий номер 1224582000:01:003:0027, що розташована на території Комісарівської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області, з якого дізнався що між ним та ОСОБА_2 була укладена додаткова угода до договору оренди земельної ділянки від 05 жовтня 2013 року, відповідно до якої договір оренди землі, укладений між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 05 жовтня 2013 року було розірвано, після чого ОСОБА_2 уклала договір оренди вищевказаної земельної ділянки з ФОП ОСОБА_3 .

Позивач додаткову угоду про розірвання договору оренди землі не підписував та доручень на її підписання жодній особі не надавав.

ФОП ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 02 жовтня 2023 року (т. 1, а. с. 194-198), просив:

зобов`язати ОСОБА_2 усунути йому перешкоди в користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 1224582000:01:003:0027, шляхом повернення її в його користування, відповідно до умов договору оренди земельної ділянки від 05 жовтня 2013 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2023 року у складі судді Фирси Ю. В.,

позов ФОП ОСОБА_1 задоволено.

витребувано на користь ФОП ОСОБА_1 земельну ділянку площею 6,1623 га, кадастровий номер 1224582000:01:003:0027, що розташована на території Комісарівської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області, що на праві власності належить ОСОБА_2

стягнуто з ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 в рівних частинах на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 2 481 грн та витрати за проведення судово-почеркознавчої експертизи в розмірі 9 060,96 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України). Обов`язковою умовою застосування статті 109 ЦПК України є факт ухилення учасника справи від участі в експертизі, що повинно бути належним чином підтверджено та встановлено судом;

у справі ухвалами суду неодноразово витребовувався оригінал оспореної угоди про дострокове розірвання договору оренди у відповідача та інших осіб з метою проведення почеркознавчої експертизи. Разом з тим, поважні та об`єктивні причини, що перешкоджали відповідачу надати суду оригінал договору ОСОБА_2 не були повідомлені. Ухилення відповідача від надання витребуваного судом доказу призвело до неможливості проведення експертизи з метою встановлення факту виконання підпису ФОП ОСОБА_1 на оспорюваній угоді, а іншими доказами вказаний факт не може бути доведений або спростований. У позивача, який заперечує свій підпис в оспорюваній угоді про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки, відсутній зазначений оригінал угоди, а ОСОБА_2 не надано доказів протилежного. Суд вважає, що ОСОБА_2 ухилилась від проведення призначеної судом судової почеркознавчої експертизи, без дослідження оригіналу оспорюваної угоди про дострокове розірвання договору оренди проведення експертизи неможливо, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували факт підписання ФОП ОСОБА_1 оскаржуваної угоди про дострокове припинення договору оренди земельної ділянки, а тому є підстави для застосування наслідків, передбачених статтею 109 ЦПК України та можливості визнання того факту, що угода від 09 вересня 2021 року про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 1224582000:01:003:0027 від 05.10.2013 року, укладена між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підписана не ФОП ОСОБА_1 , а іншою особо;

враховуючи, що під час укладення угоди від 09 вересня 2021 про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 1224582000:01:003:0027 від 05 жовтня 2013 року, укладеної між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було відсутнє волевиявлення позивача на укладення вказаної угоди, позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 про повернення земельної ділянки є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено;

рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення;

у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 відмовлено;

вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка площею 6,1623 га, кадастровий номер 1224582000:01:003:0027, що розташована на території Комісарівської сільської ради Кам`янського району Дніпопетровської області. 05 жовтня 2013 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки строком на 25 років;

у листопаді 2021 року позивач дізнався, що земельну ділянку оброблюють невідомі йому люди. В подальшому він отримав витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки з якого дізнався що між ним та ОСОБА_2 була укладена додаткова угода до договору оренди земельної ділянки від 05 жовтня 2013 року, відповідно до якої договір оренди землі, укладений між ним та ОСОБА_2 05 жовтня 2013 року було розірвано, після чого ОСОБА_2 уклала договір оренди вищевказаної земельної ділянки з ФОП ОСОБА_3 . Позивач зазначає, що додаткову угоду від 09 вересня 2021 року до договору оренди земельної ділянки від 05 жовтня 2013 року він не підписував, а тому просив зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні ним земельною ділянкою шляхом її повернення в користування відповідно до умов договору оренди земельної ділянки від 05 жовтня 2013 року;

учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_1 та задовольнив вимоги, які позивач не заявляв, а саме витребував на користь позивача земельну ділянку, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення;

припинення права оренди земельної ділянки, площею 6,1623 га, кадастровий номер 1224582000:01:003:0027, на підставі додаткової угоди від 09 вересня 2021 року було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10 вересня 2021 року. Також згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 19 листопада 2021 року відбулась державна реєстрація нового договору оренди вказаної земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 . Предметом позову позивач ОСОБА_1 визначив вимогу щодо зобов`язання відповідачку усунути перешкоди у користуванні ним земельною ділянкою шляхом її повернення, відповідно до умов договору оренди земельної ділянки від 05 жовтня 2013 року. Разом з тим, задоволення зазначеної позовної вимоги без скасування державної реєстрації припинення права оренди земельної ділянки, площею площею 6,1623 га, кадастровий номер 1224582000:01:003:0027, на підставі додаткової угоди від 09 вересня 2021 року та без скасування державної реєстрації нового договору оренди цієї земельної ділянки від 19 листопада 2021 року, укладеного між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 , не призведе до відновлення порушених право позивача, а тому застосований позивачем спосіб захисту не є ефективним, тобто не є таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення. Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 03 квітня 2024 року у справі №385/303/23.

Аргументи учасників справи

У червні 2024 року ФОП ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, яка підписана адвокатом Татарком О. О., на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року, у якій просив:

скасувати оскаржену постанову апеляційного суду;

залишити в силі рішення суду першої інстанції;

вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

ухилення відповідача від надання витребуваного судом доказу призвело до неможливості проведення експертизи з метою встановлення факту виконання підпису ОСОБА_1 на оспорюваній угоді, а іншими доказами вказаний факт не може бути доведений або спростований. У позивача, який заперечує свій підпис в оспорюваній угоді про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки, відсутній зазначений оригінал угоди, а ОСОБА_2 не надано доказів протилежного. Тому суд першої інстанції зробив правильний висновок, що ОСОБА_2 ухилилась від проведення призначеної судом судової почеркознавчої експертизи, без дослідження оригіналу оспорюваної угоди про дострокове розірвання договору оренди проведення експертизи неможливо, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували факт підписання ОСОБА_1 оскаржуваної угоди про дострокове припинення договору оренди земельної ділянки, а тому є підстави для застосування наслідків, передбачених у статті 109 ЦПК України та можливості визнання того факту, що угода від 09 вересня 2021 року про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 1224582000:01:003:0027 від 05 жовтня 2013 року, укладеної між ФОП ОСОБА_1 підписана не ОСОБА_1 , а іншою особою;

суд апеляційної інстанції жодним чином не спростовував фактичні обставини, зазначені в рішенні суду першої інстанції, зосередившись лише на тому, що позивач обрав неправильний спосіб захисту порушених прав, а саме - не заявив вимоги щодо скасування державної реєстрації припинення права оренди земельної ділянки, площею 6,1623 га, кадастровий номер 1224582000:01:003:0027, на підставі додаткової угоди від 09 вересня 2021 року та без скасування державної реєстрації нового договору оренди цієї земельної ділянки від 19 листопада 2021 року. Однак в апеляційній скарзі відповідач жодним чином не зазначав про те, що позивач обрав неправильний спосіб захисту порушених прав. Відповідач зосередилась лише на тому, що суд першої інстанції, на її думку, неправильно сприйняв її поведінку як таку, що була направлена на ухилення від проведення експертизи, а тому суд апеляційної інстанції вийшов за межі апеляційної скарги відповідача;

позиція апеляційного суду є протилежною за змістом до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 травня 2022 року в справі № 473/1343/18 (провадження № 61-827св22), відповідно до якого однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Схожим за змістом є висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 про те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. У випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену державну реєстрацію права також не є належним способом захисту прав позивача. Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного' володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем;

суд апеляційної інстанції послався на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03 квітня 2024 року у справі №385/303/23. Проте на момент розгляду справи судом першої інстанції цього висновку не існувало.

У вересні 2024 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Відзив мотивований тим, що:

додаткова угода від 09 вересня 2021 року про розірвання договору оренди землі від 05 жовтня 2013 року є виконаною, оскільки позивачем було здійснено остаточний розрахунок за користування земельною ділянкою, не сплачений земельний податок за 2021 рік, після розірвання договору оренди землі земельна ділянка фактично ним не використовувалася, на ній не проводилися сільськогосподарські роботи, вона стояла не оброблена та почала заростати бур`янами. Це унеможливлює кваліфікацію додаткової угоди як неукладеної, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 та Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 456/2946/17);

позивач просив суд зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом «повернення» її в його користування відповідно до умов договору оренди земельної ділянки від 05 жовтня 2013 року. Проте договір оренди земельної ділянки від 05 жовтня 2013 року розірваний, а право оренди припинене;

позивач не заперечував факту невикористання, необроблення ним спірної земельної ділянки у період з 09 вересня по 18 листопада 2021 року. Вказані факти спростовують доводи позивача про необізнаність щодо укладення додаткової угоди про дострокове розірвання договору оренди;

суд першої інстанції зобов`язав ОСОБА_2 надати експерту оригінал додаткової угоди, безпідставно не застосував аналогічний обов`язок до позивача. Додаткова угода від 09 вересня 2021 року про розірвання договору оренди землі від 05 жовтня 2013 року фактично вичерпала свою дію після проведення 10 вересня 2021 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації припинення права оренди на земельну ділянку;

суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про витребування на користь позивача спірної земельної ділянки, вийшов за межі позовних вимог, адже таких позовних вимог не заявлялось. Позивач просив лише зобов`язати усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення земельної ділянки в його користування відповідно до умов договору оренди земельної ділянки від 05 жовтня 2013 року;

у касаційній скарзі позивач посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які стосуються прав власника майна, а не користувача, а тому є необґрунтованими.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу від 04 жовтня 2024 року в зв`язку із відставкою судді ОСОБА_4 справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 14 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 14 серпня 2024 року зазначено, що підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає таке: суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 травня 2022 року у справі № 473/1343/18, від 14 листопада 2018 року № 183/1617/16. У наведених в касаційній скарзі доводах є підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття провадження у справі.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка площею 6,1623 га, кадастровий номер 1224582000:01:003:0027, яка розташована на території Комісарівської сільської ради Кам`янського району Дніпропетровської області.

05 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 в письмовій формі укладено договір оренди земельної ділянки, згідно якого ОСОБА_2 передала ФОП ОСОБА_1 в строкове платне користування належну їй земельну ділянку строком на 25 років.

Згідно додаткової угоди від 09 вересня 2021 року, укладеної між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 , договір оренди земельної ділянки від 05 жовтня 2013 року розірвано.

19 листопада 2021 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 у письмовій формі укладено договір оренди земельної ділянки, згідно якого ОСОБА_2 передала ФОП ОСОБА_3 в строкове платне користування належну їй земельну ділянку строком на 25 років.

Звертаючись із позовом, позивач посилався на те, що додаткову угоду про розірвання договору оренди землі від 05 жовтня 2013 року він не підписував.

Ухвалами П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2022 року, від 25 лютого 2022 року, від 08 квітня 2022 року, 08 червня 2022 року ОСОБА_2 було зобов`язано надати суду оригінал додаткової угоди, укладеної між нею та ФОП ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки від 05 жовтня 2013 року щодо земельної ділянки кадастровий номер 1224582000:01:003:0027.

Ухвалою П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2022 року у справі призначено судово-почеркознавчу експертизу.

Ухвалою П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2023 року клопотання експерта від 10.01.2023 року задоволено, ОСОБА_2 зобов`язано надати у розпорядження судового експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України оригінал додаткової угоди від 09 вересня 2021 року, укладеної між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки від 05 жовтня 2013 року щодо земельної ділянки кадастровий номер 1224582000:01:003:0027.

Позиція Верховного Суду

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Тлумачення статті 20 ЦК України, з урахуванням принципу розумності свідчить, що здійснення права на захист на власний розсуд означає, що управнений суб`єкт: має можливість вибору типу поведінки - реалізовувати чи не реалізовувати своє право на захист; у випадку, якщо буде обрана реалізація права на захист - має можливість вибору форми захисту, тобто звернутися до юрисдикційного (судового чи іншого) чи неюрисдикційного захисту суб`єктивного цивільного права чи законного інтересу, а також можливість поєднання цих форм захисту; самостійно обрати спосіб захисту в межах тієї чи іншої форми захисту, а також визначає доцільність поєднання способів захисту чи заміну одного способу захисту іншим. Водночас така свобода захисту «на власний розсуд» має і зворотну сторону - обрання однієї форми чи певного засобу захисту жодним чином не перешкоджає настанню обставин, які можуть тим чи іншим чином нівелювати корисний ефект від звернення до іншої форми чи способу захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22) вказано, що:

«у частині п`ятій статті 6 Закону № 161-XIV (доповнено на підставі Закону від 11 лютого 2010 року № 1878-VI) визначено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Тобто з 01 січня 2013 року державній реєстрації підлягав не сам договір оренди, а право оренди земельної ділянки.

Можна зробити висновок, що договір оренди земельної ділянки є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у встановленій простій письмовій формі, якщо інше не узгоджено між сторонами, тобто дотримання сторонами вимог статей 638, 759 та 792 ЦК України та статті 15 Закону 161-ХIV.

З моменту укладення договору оренди землі в орендодавця виникає зобов`язання передати орендарю земельну ділянку в користування на визначений у договорі строк, а в орендаря - отримати право на користування земельною ділянкою.

Зареєстроване право оренди землі є речовим правом.

05 грудня 2019 року Законом № 340-IX абзац другий частини другої статті 25 Закону № 161-XIV доповнено умовою, що орендар земельної ділянки зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди.

Тобто використання земельної ділянки неможливе без державної реєстрації права оренди, оскільки відсутні правові підстави для цього.

Метою укладення будь-якого цивільного правочину є отримання певних правових наслідків через реалізацію сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків. Правочин, укладений без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені, є фіктивним».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22) зазначено, що:

«Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16 зробив такі висновки.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з положеннями статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону № 1952-IV.

За частиною п`ятою статті 6 Закону № 161-XIV право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Підпунктом 6 пункту 2 частини першої статті 4 Закону № 1952-IV передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Статтею 2 Закону № 1952-IV визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоду у встановленій формі.

Разом з тим цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16, у частині того, що договір є укладеним з моменту досягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору, право оренди виникає з моменту його державної реєстрації.

Однак Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, викладеного у цій постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16 у частині того, що виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

При цьому Велика Палата Верховного Суду враховує, що вказаний висновок стосується чинності договору оренди землі, укладеного після 01 січня 2013 року, тобто після зміни законодавчого регулювання: виключення із Закону № 161-XIV вимог про необхідність державної реєстрації договору оренди та вказівки на необхідність реєстрації права оренди та виключення з тексту цього Закону посилання на укладеність правочину з дня його державної реєстрації».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22) вказано, що:

«Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (частина друга статті 24 Закону № 161-XIV); укладення договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди цього ж об`єкта може перешкоджати первинному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою (див. постанови від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц, 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 конкретизувала власний правовий висновок щодо права орендаря за первинним договором оренди земельної ділянки на захист свого права, визначивши, що якщо під час дії першого договору оренди земельної ділянки був укладений другий договір з іншим орендарем і право останнього зареєстроване, то суд зможе захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати своє право оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте таку можливість первинний орендар матиме лише тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди.

За відсутності реєстрації права оренди первинного орендаря у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди землі за договором оренди, укладеним у період дії первинного договору, підлягають задоволенню, якщо на час ухвалення рішення суду первинний орендар матиме чинне право оренди та зможе його зареєструвати.

У позивача право оренди земельної ділянки закінчується у червні 2023 року. Власниця земельної ділянки - відповідачка ОСОБА_5 не заявляла вимог ні про розірвання договору оренди з ТОВ «Олійникова Слобода», ні про визнання його недійсним. Відповідних судових рішень нею не надано, тому підстав для того, щоб вважати такий договір неукладеним, недійсним чи нечинним, Велика Палата Верховного Суду не вбачає».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22) зазначено, що:

«згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду (постанови від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц (провадження № 14-25цс19), від 19 лютого 2020 року у справі № 387/515/18 (провадження № 14-430цс19 та інші), крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (частина третя статті 215 ЦК України).

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони (сторони) мали до вчинення правочину.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Саме від задоволення вимог позивача (первинного орендаря) залежатиме подальша можливість законної реалізації його прав.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22) вказано, що:

«щодо вимоги про витребування земельної ділянки в третьої особи, то первісний орендар може заявити таку вимогу лише в тому разі, якщо він (первісний орендар) зареєстрував своє право оренди. Проте «витребування земельної ділянки» не є наслідком визнання недійсним договору оренди, на підставі якого було здійснено державну реєстрацію права оренди наступним орендарем.

У разі укладення договору оренди земельної ділянки в період чинності попереднього договору оренди оскаржуваний договір оренди може бути визнано недійсним, однак у вказаному випадку позивач заявив вимогу про витребування земельної ділянки, задоволення якої повністю поновлює його права орендаря.

Оскільки зареєстроване право оренди землі є речовим правом, то і способи захисту такого права можуть бути такими, що притаманні речовим правам.

У відносинах оренди визнається право орендаря на абсолютний захист від порушення його права на орендоване майно третіми особами; на збереження сили договору оренди при переході права власності на орендоване майно до іншої особи (право слідування).

У статті 27 Закону № 161-XIV як у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи у судах передбачалося, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці будь-якими особами.

Тобто орендар мав абсолютний захист права оренди шляхом витребування орендованої земельної ділянки з тимчасового володіння ТОВ «Агрокомплекс «Узин» у своє тимчасове (строкове) володіння.

Тимчасове володіння нерухомими речами може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації такого права на це майно у встановленому порядку, тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право тимчасового володіння, визнається тимчасовим фактичним володільцем нерухомого майна та його користувачем протягом строку дії договору оренди.

У контексті спору щодо земельної ділянки, переданої в оренду, тимчасовим володільцем такої земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право оренди землі, а відтак неволодіючий орендар, право оренди якого порушено, може скористатися спеціальним способом захисту, який передбачено спеціальним законом, а саме статтею 27 Закону № 161-ХIV, на підставі якої він може витребувати земельну ділянку із чужого незаконного володіння.

Велика Палата Верховного Суду розглянула питання про можливість продовження дії договору оренди землі в разі, якщо земельна ділянка в період дії договору була поділена і до Державного земельного кадастру внесено відповідні зміни.

Відповідно до договору оренди від 05 червня 2013 року № 100, укладеного між позивачем та ОСОБА_5 , остання передала в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:01:011:0002, яка розташована на території Олійниковослобідської сільської ради, загальною площею 2,404 га, в тому числі рілля 2,404 га.

Згідно з даними Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 04 липня 2019 року вказана земельна ділянка поділена з присвоєнням кадастрових номерів 3220484400:01:011:0046 та 3220484400:01:011:0047. Площа кожної земельної ділянки у відомостях Державного реєстру речових прав на нерухоме майно становить 1,202 га, що разом становить 2,404 га.

Відповідно до статті 110 ЗК України на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження.

Право власності на земельну ділянку може бути обтяжено правами інших осіб. Перехід права власності на земельну ділянку, зміна її цільового призначення не припиняє встановлених обмежень, обтяжень.

Поділ чи об`єднання земельних ділянок не припиняє дії обмежень, обтяжень, встановлених на земельні ділянки, крім випадків, коли обмеження (обтяження) поширювалося лише на частину земельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до сформованої нової земельної ділянки.

Передача земельної ділянки в оренду і є таким обтяженням права власника земельної ділянки. За обставинами справи ОСОБА_5 передала в оренду ТОВ «Олійникова Слобода» всю земельну ділянку, яку в подальшому поділила на дві земельні ділянки. Такий поділ земельної ділянки не припиняє права оренди на неї орендаря, оскільки уся передана в оренду земельна ділянка була поділена і увійшла у дві сформовані земельні ділянки. Тому договір оренди земельної ділянки не припинив своєї дії.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду задовольнила позовні вимоги про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, таке рішення є підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Інші доводи касаційної скарги не впливають на висновки суду».

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина друга статті 264 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом ФОП ОСОБА_1 посилався на те, що 05 жовтня 2013 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 , строком на 25 років. У листопаді 2021 року позивач дізнався, що зазначену земельну ділянку оброблюють невідомі йому люди. Позивач отримав витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки площею 6,1623 га, кадастровий номер 1224582000:01:003:0027, з якого дізнався що між ним та ОСОБА_2 була укладена додаткова угода до договору оренди земельної ділянки від 05 жовтня 2013 року, відповідно до якої договір оренди землі, укладений між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 05 жовтня 2013 року було розірвано, після чого ОСОБА_2 уклала договір оренди вказаної земельної ділянки з ФОП ОСОБА_3 . Позивач стверджував, що додаткову угоду про розірвання договору оренди землі не підписував та доручень на її підписання жодній особі не надавав. З урахуванням заяви про зміну предмету позову від 02 жовтня 2023 року (т. 1, а. с. 194-198), ФОП ОСОБА_1 просив зобов`язати ОСОБА_2 усунути йому перешкоди в користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 1224582000:01:003:0027, шляхом повернення її в його користування, відповідно до умов договору оренди земельної ділянки від 05 жовтня 2013 року;

суд першої інстанції вважав позов обґрунтованим та ухвалив витребувати на користь ФОП ОСОБА_1 земельну ділянку площею 6,1623 га, кадастровий номер 1224582000:01:003:0027, що розташована на території Комісарівської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області, що на праві власності належить ОСОБА_2 ;

при відмові у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог ФОП ОСОБА_1 та задовольнив вимоги, які позивач не заявляв, а саме витребував на користь позивача земельну ділянку. Суд апеляційної інстанції вважав, що задоволення позовної вимоги зобов`язання відповідачки усунути перешкоди у користуванні ним земельною ділянкою шляхом її повернення, відповідно до умов договору оренди земельної ділянки від 05 жовтня 2013 року, без скасування державної реєстрації припинення права оренди земельної ділянки, площею 6,1623 га, кадастровий номер 1224582000:01:003:0027, на підставі додаткової угоди від 09 вересня 2021 року та без скасування державної реєстрації нового договору оренди цієї земельної ділянки від 19 листопада 2021 року, укладеного між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 , не призведе до відновлення порушених право позивача, а тому застосований позивачем спосіб захисту не є ефективним, тобто не є таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення;

апеляційний суд не врахував, що належним способом захисту прав орендаря є віндикаційний позов. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці будь-якими особами. Тобто орендар мав абсолютний захист права оренди шляхом витребування орендованої земельної ділянки з тимчасового володіння ФОП ОСОБА_3 у своє тимчасове (строкове) володіння. Тимчасове володіння нерухомими речами може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації такого права на це майно у встановленому порядку, тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право тимчасового володіння, визнається тимчасовим фактичним володільцем нерухомого майна та його користувачем протягом строку дії договору оренди. У контексті спору щодо земельної ділянки, переданої в оренду, тимчасовим володільцем такої земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право оренди землі, а тому неволодіючий орендар, право оренди якого порушено, може скористатися спеціальним способом захисту, який передбачено спеціальним законом, а саме статтею 27 Закону № 161-ХIV, на підставі якої він може витребувати земельну ділянку із чужого незаконного тимчасового володіння іншого орендаря;

апеляційний суд не звернув увагу на те, що вирішення питання про кваліфікацію додаткової угоди до договору оренди землі як неукладеної має відбуватися за належного способу захисту;

апеляційний суд встановив, що ФОП ОСОБА_1 не заявляв вимогу про витребування спірної земельної ділянки на його користь. У заяві про зміну предмету позову від 02 жовтня 2023 року (т. 1, а. с. 194-198) ФОП ОСОБА_1 заявив лише вимогу про зобов`язання ОСОБА_2 усунути йому перешкоди в користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 1224582000:01:003:0027, шляхом повернення її в його користування, відповідно до умов договору оренди земельної ділянки від 05 жовтня 2013 року. Вказана вимога є неналежним способом захисту прав позивача.

суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, проте частково помилився щодо мотивів такої відмови. У зв`язку з чим оскаржену постанову апеляційного суду належить змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду частково прийнята із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку із наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; оскаржену постанову апеляційного суду змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови; в іншій частині оскаржену постанову апеляційного суду належить залишити без змін.

Оскільки касаційний суд змінює судові рішення, але виключно у частині мотивів їх прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуфізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Татарком Олександром Олеговичем, задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко