Окрема думка

від 29.10.2024 по справі 132/3441/20

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Окрема думка

головуючого судді Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

ОСОБА_1

справа № 132/3441/20

провадження № 51-7706 км 23

24 жовтня 2024 року колегією суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі головуючої судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , було розглянуто у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 42018021160000046 від 19 липня 2018 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 3 ст. 191 КК України, за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_5 та касаційною скаргою з доповненнями захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_4 , на вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 22 серпня 2023 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року.

Як убачається зі змісту касаційної скарги захисника ОСОБА_6 , останній, посилаючись на істотні порушення вимог КПК України та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, фактично не погоджувався з висновками судів попередніх інстанцій в частині визнання винуватим та засудження ОСОБА_4 за частинами 1, 3 ст. 191 КК України.

При цьому прокурор ОСОБА_5 у своїй касаційній скарзі, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив змінити рішення судів попередніх інстанцій та:

- відповідно до ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання за ч. 1 ст. 191 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення його до кримінальної відповідальності;

- визнати ОСОБА_4 засудженим за ч. 3 ст. 191 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 4 роки з позбавленням права займатися господарською діяльністю, пов`язаною з виконанням ремонтно-будівельних робіт, на строк 2 роки;

- на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

У решті оскаржувані судові рішення залишити без зміни.

За результатами касаційного розгляду касаційні скарги захисника та прокурора було задоволено частково, а ухвалу суду апеляційної інстанції на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438, п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК України скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

З вищенаведеною постановою суду касаційної інстанції щодо часткового задоволення касаційної скарги з доповненнями захисника ОСОБА_6 погоджуюсь. Проте, що стосується висновків Суду про часткове задоволення касаційної скарги прокурора, то вважаю за необхідне зазначити наступне.

В ході касаційного розгляду було встановлено, що суд апеляційної інстанції не дотримався вимог, передбачених п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 419 КПК України, оскільки, залишаючи апеляційну скаргу захисника без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни:

- не усунув порушення вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, які були допущені судом першої інстанції, а саме визнаючи ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 3 ст. 191 КК України (привласнення чужого майна, яке було ввірене особі та привласнення чужого майна, яке було ввірене особі, вчиненого повторно), місцевий суд не врахував практику Верховного Суду, а також належним чином своїх висновків не обґрунтував та не навів мотивів в частині того, якими саме доказами підтверджується факт ввірення ОСОБА_4 грошових коштів, які відповідно до пред`явленого обвинувачення, були ним привласнені;

- не надав оцінки доводам апеляційної скарги сторони захисту щодо відсутності в діях обвинуваченого ОСОБА_4 складу інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 3 ст. 191 КК України, з підстав того, що грошові кошти ОСОБА_4 отримував в якості оплати за виконану роботу, а не для досягнення певної мети чи виконання відповідних повноважень у майбутньому, у зв`язку з чим зазначені грошові кошти, на думку захисника, неможна вважати ввіреними обвинуваченому;

- спростовуючи доводи апеляційної скарги захисника в частині відсутності в діях обвинуваченого складу кримінальних правопорушень, послався на нерелевантну цій справі практику Верховного Суду.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції було допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, які є істотними, оскількиперешкодили цьому суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України), що у свою чергу могло призвести до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК України).

З огляду на зазначене доводи касаційної скарги прокурора не перевірялися судом касаційної інстанції.

Таким чином, приймаючи до уваги:

- підстави для скасування ухвали суду апеляційної інстанції (істотні порушення вимог КПК України, які могли призвести до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині кваліфікації дій ОСОБА_4 );

- зміст касаційної скарги прокурора, в якій останній простив звільнити ОСОБА_4 саме від покарання за ч. 1 ст. 191 КК України (кваліфікація якого, з-поміж іншого. Оскаржувалася в суді касаційної інстанції) у зв`язку із закінченням строків давності притягнення його до кримінальної відповідальності;

- вимоги сторони обвинувачення, передбачені п. 4 ч. 1 ст. 436 КПК України щодо зміни оскаржуваних судових рішень;

- відсутність підстав для надання оцінки касаційній скарзі сторони обвинувачення (оскільки таке рішення може бути розглянуто лише після усунення вищенаведених порушень),

вважаю, що в даному випадку, на мою думку, касаційну скаргу прокурора слід було залишити без задоволення.

Суддя ОСОБА_1