Рішення

від 29.10.2024 по справі 576/2226/24

ГЛУХІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 576/2226/24

Провадження № 2/576/507/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

29 жовтня 2024 року м. Глухів

Глухівський міськрайонний суд Сумської області

суддяУсенко Л.М.секретар судового засіданняБірюк О.І.розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу№ 576/2226/24за позовомОСОБА_1 до Інституту луб`яних культур Національної академії аграрних наук Українипростягнення заборгованості по заробітній платі учасники справи та представники:не викликались

ВСТАНОВИВ:

21 серпня 2024 року позивач звернулась до суду із вказаним позовом до Інституту луб`яних культур Національної академії аграрних наук України (далі також - відповідач) про стягнення заборгованості по заробітній платі, в якій просить стягнути з відповідача на її користь: заборгованість по заробітній платі в сумі 80610,58 грн.; середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні з 12.03.2024 по 20.08.2024 включно в сумі 114002,20 грн., моральну шкоду в розмірі 30000 грн., а також стягнути та перерахувати утримані з цієї суми податки і обов`язкові платежі.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 31.08.2021 року по 11.03.2024 вона працювала в Інституті луб`яних культур Національної академії аграрних наук України на посаді заступника головного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку і звітності. 11.03.2024 звільнилась. Відповідач в день звільнення не провів розрахунку по виплаті заробітної плати в сумі 93884,71 грн. 14.03.2024 позивач стала на облік до Глухівського управління Шосткинської філії Сумського ОЦЗ, де отримувала мінімальні виплати через те, що посадові особи інституту не забезпечили здачу відповідних звітів. Також не платяться обов`язкові платежі до пенсійного фонду, що призводить до подальшого неотримання достойної пенсії та моральних страждань позивача. Заборгованість по заробітній платі здійснюється відповідачем частинами і станом на 27.06.2024 заборгованість по заробітній платі складає 80610,58 грн. Період затримки розрахунку при звільненні на дату фактичного розрахунку, зокрема з 12.03.2024 по 20.08.2024, становить 114002,20 грн., які позивач просить стягнути як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 03 вересня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Від директора Інституті луб`яних культур Національної академії аграрних наук України надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що позовні вимоги визнає частково, а саме: у частині виплати заборгованості по заробітній платі в сумі 80610,58 грн погоджується з вимогами; в частині стягнення моральної шкоди не погоджується, як і в частині виплати середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні в сумі 114002,20 грн.. Просить відмовити в задоволенні цих вимог. Зауважує, що з позивачем остаточно не розрахувались, тобто не настав день фактичного розрахунку, тому вирахувати суму середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні неможливо.

Жодна зі сторін не направила клопотання про розгляд справи з викликом у судове засідання.

Інших заяв чи клопотань від учасників процесу також не надійшло.

Відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, встановив наступне.

З 31 серпня 2021 по 11 березня 2024 ОСОБА_1 працювала на посаді заступника головного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку і звітності в Інституті луб`яних культур Національної академії аграрних наук України, що підтверджується копією трудової книжки, виданої на ім`я позивача (а.с. 5).

Наказом № 40/к/тр від 11.03.2024 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 4).

Із матеріалів справи не вбачається наявності спору про розмір нарахованої позивачу заробітної плати, проте, із довідок Інституту луб`яних культур Національної академії аграрних наук України від 28.06.2024 року № 34-д вбачається, що станом на 27.06.2024 відповідач заборгував позивачу 80610,58 грн. заробітної плати. Нарахована заробітна плата за останні два місяці 2024 року помісячно складає: січень 14175 грн., лютий -14153,10 грн. (а.с. 6,7).

Відповідно до ч. 7 ст.43, ч. 1 ст.55 Конституції Україниправо на своєчасне одержання винагороди за працю працівник може захистити в суді.

Згідно з ч. ч. 1, 2ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116 КЗпП).

Відповідач надав довідку про нараховану та невиплачену позивачу заробітну плату лише 28.06.2024, і саме після цього, 21.08.2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом, а тому строк позовної давності згідно ст. 233 КЗпП України в цій справі не може вважатися пропущеним.

Згіднозі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ч. 1ст. 21 Закону України «Про оплату праці»працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до вимог ч. 1ст. 115 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці»заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Як зазначено врішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 Основний Закон України, проголосивши Україну соціальною, правовою державою, визначив зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема її обов`язок щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини (статті 1, 3). Складовою цього обов`язку є забезпечення державою соціальної спрямованості економіки, створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю (частина четверта статті 13, частини перша, друга, сьомастатті 43 Конституції України). Конституційний Суд України в Рішенні від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідач у відзиві визнав заявлену до стягнення суму невиплаченої заробітної плати, розмір якої складає 80610,58 грн та підтверджується довідкою Інституту луб`яних культур від 28.06.2024 № 34-д (а.с. 6). Тому в цій частині позов підлягає задоволенню.

Устатті 117 КЗпП Українипередбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні - у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року справі № 755/12623/19).

При цьому згідно з правовим висновком Верховного Суду України у спорі про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (Постанова Верховного Суду України від 03.07.2013 у справі № 6-60цс133), - відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченоїст. 117 КЗпП України.

Отже, враховуючи, що відповідач не виплатив позивачу у день її звільнення заборгованість по заробітній платі, у роботодавця виник обов`язок виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Здійснення розрахунків середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 з наступними змінами (далі - Порядок).

Відповідно до п. 8Порядкунарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Позивач стверджує, що з лютого 2024 на підприємстві запроваджено чотирьохденний робочий тиждень, додала до позову копію письмового запиту до відповідача, у якому просила надати копію відповідного наказу та табелю обліку робочого часу. Інститут луб`яних культур зазначений запит отримав, але відповіді не надав (а.с.9).

Суд приймає до уваги той факт, що позивач зверталась до роботодавця із проханням надати необхідні відомості щодо скороченого чотирьохденного робочого тижня у лютому 2024 року, але не отримала відповіді з вини відповідача, відсутність таких відомостей у відзиві на позов та конкретних заперечень відповідача з цього питання та з питання точної кількості відпрацьованих позивачем робочих днів, і приходить до висновку, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 слід рахувати наступним чином: (14175 грн +14153,10 грн.)/40=708,20 грн., де в дужках заробітна плата за січень та лютий 2024 згідно із даними довідки відповідача за 28.06.2024 № 35-д (а.с. 7), 40 кількість відпрацьованих робочих днів, із яких 23 - у січні 2024 за п`ятиденним робочим тижнем та 17 - у лютому 2024 за чотирьохденним робочим тижнем.

Час затримки виплати заробітної плати складає з 12.03.2024 по 20.08.2024 (саме у зазначених межах позивачем пред`явлено позовну вимогу) з урахуванням чотирьохденного робочого тижня позивача, становить 88 робочих днів. Середній заробіток складається 88х708,20=62 321,60 грн, де 88 робочі дні, 708,20 грн - середньоденний заробіток.

Отже, на користь позивачки підлягають стягненню 62 321,60 грн середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, зазначена сума визначена без податку на доходи фізичних осіб та військового збору, оскільки справляння і сплата таких податків і зборів є обов`язком роботодавця та працівника.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплата належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Відшкодування моральної шкоди здійснюється з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 листопада 2021 року у справі № 127/937/17 (провадження № 61-10602св21), від 02 лютого 2022 року у справі № 757/55300/18-ц (провадження № 61-11023св21).

Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, астаття 237-1 КЗпП України передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, стягнення вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті працівника та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, наприклад шляхом виплати належних працівнику сум, а має самостійне юридичне значення.

Пунктом 9 частини 2 статті 16 ЦК України відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначено як один із способів захисту цивільних прав та інтересів.

У відповідності до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушені нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

При відшкодуванні моральної шкоди необхідно з`ясовувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань, а також в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керується.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі справа № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) дійшла висновку, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення.

У рішенні від 12 липня 2007 року у справі «Stankov v. Bulgaria» Європейський суд з прав людини зазначив, що оцінка моральної шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом.

Чинне законодавство не містить методики чи способів обчислення моральної шкоди, та при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю та спокою особи, а будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) вказано, що «абзац другий частини 3 статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати».

При розгляді цієї справи судом встановлено, що позивач тривалий час не отримує від відповідача належну їй заробітну плату, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Тому вважає доведеним факт заподіяння їй моральної шкоди неправомірними діями роботодавця, які обмежували права позивача на отримання належних їй сум при звільненні згідно з вимогами трудового законодавства, що призвело до моральних страждань і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд враховує конкретні обставини цієї справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, позицію Великої Палати Суду при розгляді справи № 752/17832/14-ц, у якій вказано, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення, і вважає, що достатньою та справедливою є сума компенсації завданої моральної шкоди у розмірі 3 000 грн.

Позовна вимога про стягнення з відповідача та перерахування утриманих податків і обов`язкових платежів є некоректною, незрозумілою, у позовній заяві не мотивована, тому як окрема вимога задоволенню не підлягає.

Позивач звільнена від сплати судового збору за позовну вимогу про стягнення невиплаченої заробітної плати на підставі п. 10 ч. 1ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а відтак з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в розмірі 1 211 грн. 20 коп.

Також позивачем сплачено 1440 грн. за стягнення моральної шкоди,

та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні

Зважаючи на те, що позовні вимоги в цій частині задоволено частково (3000+62321,60) х100): 144002,20 = 45,36), то з відповідача необхідно стягнути на користь позивача 653,18 грн. судових витрат по оплаті судового збору (1440х 45,36: 100 = 653,18).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 12,13,76-82,133,141,259,263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 ) до Інституту луб`янихкультур Національноїакадемії аграрнихнаук України (41400, Сумська область, м. Глухів, вул. Терещенків, 45, код 00497845, тел. +38 (05444)2-21-35) задовольнити частково.

Стягнути з Інституту луб`янихкультур Національноїакадемії аграрнихнаук України накористь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період до 12.03.2024 року у розмірі 80610,58 грн. з утриманням один раз з цієї суми податків і обов`язкових платежів.

Стягнути з Інституту луб`янихкультур Національноїакадемії аграрнихнаук України на користь ОСОБА_1 62321,60грн середньогозаробітку зазатримку розрахункупри звільненні за період з 12.03.2024 року по 20.08.2024 року включно з утриманням один раз з цієї суми податків і обов`язкових платежів.

Стягнути з Інституту луб`янихкультур Національноїакадемії аграрнихнаук України на користь ОСОБА_1 3000 грн. моральної шкоди.

В задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути з Інституту луб`янихкультур Національноїакадемії аграрнихнаук України на користь держави судовий збір в розмірі 1211 грн 20 коп.

Стягнути з Інституту луб`янихкультур Національноїакадемії аграрнихнаук України на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 653,18 грн..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду через Глухівський міськрайонний суд Сумської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 29 жовтня 2024 року.

Суддя Л.М. Усенко