Рішення

від 01.10.2024 по справі 522/19799/23

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2024

Справа № 522/19799/23

Провадження № 2/522/2049/23

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Ярема Х.С.

при секретарі судового засідання Кріцька Д.

представник позивача ОСОБА_1

розглянув в загальному позовному провадженні справу

за позовом ОСОБА_2

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»

про захист прав споживачів шляхом визнання права власності на предмет лізингу та зобов`язання виконати умови договору щодо передачі предмету лізингу.

ВСТАНОВИВ:

06.10.2023 ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Ласка Лізинг».

Позивач просить суд:

- визнати недійсними п. 14.1 Договору фінансового лізингу № 768/04/2007 від 10.04.2007 та п. 1.3 Додатку №4 до Договору фінансового лізингу № 768/04/2007 від 10.04.2007;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на напівпричіп-самоскид 2007 р.в., модель НПС 2250 № шасі НОМЕР_1 . ДІВ: НОМЕР_2 ;

- зобов`язати ТОВ «Ласка Лізинг» укласти з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу (викупу) майна у редакції Додатку №4 до Договору фінансового лізингу № 768/04/2007 від 10.04.2007.

12.10.2023 відкрито загальне позовне провадження.

24.11.2023 відповідач подав відзив на позов.

24.01.2024 закрито підготовче провадження.

Позивач мотивує своє звернення до суду тим, що 10.04.2007 було укладено Договір фінансового лізингу за умовами якого позивач у користування отримав напівпричіп-самоскид та зобов`язався здійснювати лізингові платежі. ОСОБА_2 повністю розрахувався з Товариством, в зв`язку з чим вважає, що за умовами цього договору (п. 14.1) набув право отримати у власність предмет лізингу (напівпричіп-самоскид). Однак відповідач ухиляється від укладення відповідного договору купівлі-продажу (викупу) майна (передбачений Додатком 4 до Договору), висуваючи додаткові вимоги щодо здійснення платежів, зокрема за п. 1.3 Додатку №4. Позивач вважає, що п.14.1 Договору лізингу та п. 1.3 Додатку №4 до Договору лізингу надають можливість відповідачеві свавільно ухилятися від передачі майна позивачеві, а тому ці пункти договору слід визнати недійсними. Позивач має право на визнання за ним права власності на предмет лізингу, а відповідач зобов`язаний укласти договір купівлі-продажу майна відповідно до Додатку №4 до Договору лізингу.

Відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Підстав для визнання недійсним п.14.1 Договору немає, оскільки він відповідає вимогам ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг». ОСОБА_2 не сплатив, визначену договором ціну викупу об`єкту лізингу, а сторони не уклали, передбачений Договором лізингу, Договір купівлі-продажу (викупу) майна. Тому підстав для визнання за позивачем права власності на предмет лізингу немає.

Судом встановлено наступні обставини справи.

10.04.2007 між ТОВ «Ласка Лізинг» (лізингодавець) та ОСОБА_2 (лізингоотримувач) уклали договір фінансового лізингу № 768/04/2007 за яким ТОВ «Ласка Лізинг» зобов`язалось передати без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації, а ОСОБА_2 прийняти в тимчасове володіння та користування за плату майно (напівпричіп самоскид) і здійснювати лізингові платежі. TOB «Ласка Лізинг» прийняло на себе обов`язки щодо передачі об`єкта лізингу, передачі документації на транспортний засіб та страхування майна на всі випадки, передбачені Правилами страхування Страховика (п.10.1, 10.1.1. Договору лізингу). Додаток №4 до Договору лізингу містить зразок Договору купівлі-продажу (викупу) майна, яким передбачено можливість ТОВ «Ласка Лізинг» продати, а ОСОБА_2 придбати вказаний напівпричіп самоскид у разі виконання останнім усіх своїх зобов`язань за Договором лізингу, а його поточний борг відповідає викупній вартості майна, зазначеної в п.1.2 Додатку №4, тобто 1 000 у.о.

Пункт 1.3 Додатку №4 передбачає, що згідно з договором викупу покупець додатково має оплатити послуги з передачі права власності на майно, які розраховані за формулою: вартість послуг = ((викупна вартість по курсу на дату підписання договору викупу) (викупна вартість по курсу станом на 10.04.2007) + викупна вартість х курс долара США станом на дату підписання договору х 0,01) х 1,2.

ТОВ «Ласка Лізинг» на виконання умов договору передало предмет лізингу ОСОБА_2 , що зафіксовано Актом приймання-передачі майна від 19.06.2007.

Відповідно до п. 7.3. Договору лізингу загальна вартість лізингових платежів, що має сплати ОСОБА_2 становить 52 094,49 у.о.

Згідно з п. 7.5 Договору лізингу ОСОБА_2 зобов`язаний вносити на розрахунковий рахунок ТОВ «Ласка Лізинг» платежі, розмір яких встановлювався на кожний період в Графіку внесення платежів, що є Додатком №1 до Договору лізингу.

Згідно з п. 9.5 Договору лізингу ОСОБА_2 повинен сплатити Товариству неустойку в розмірі 0.5% протягом перших п`яти днів та 1% протягом наступних днів від суми платежу лізингоотримувача за кожний день прострочення платежів.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 умов Договору лізингу щодо сплати лізингових та інших платежів, ТОВ «Ласка Лізинг» звернулося до суду з позовом.Рішенням Приморськогорайонного судум.Одеси від09.09.2013у справі№ 2-1499/11 задоволено частково позов, стягнуто з ОСОБА_2 316 540,02 грн. та стягнуто з ТОВ «Ласка Лізинг» на користь ОСОБА_2 збитки, завдані неналежним виконання договірних зобов`язань в розмірі 705 085 грн. Рішенням апеляційного суду від 12.06.2014, рішення суду від 09.09.2013 в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ТОВ «Ласка Лізинг» про відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням договірних зобов`язань. В іншій частині рішення залишено без змін.

11.09.2018 виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2-1499/11 від 23.07.2014 про стягнення з ОСОБА_2 а користь ТОВ «Ласка Лізинг» боргу закінчено у зв`язку з його виконанням (постанова про закінчення виконавчого провадження від 11.09.2018).

У зв`язку з затримкою з боку боржника виконання рішення суду від 09.09.2013, 29.10.2018 ТОВ «Ласка Лізинг» направило ОСОБА_2 вимогу про сплату 3% річних та інфляційних втрат 129 434,51 грн.

Згідно з п. 5 Договору лізингу строк фінансового лізингу складається з періодів, які зазначені в Графіку платежів (п.5.1), останнім днем якого є 29.05.2010. Договір закінчується після виконання прийнятих на себе сторонами обов`язків (п.5.2).

Згідно з п.13.2 Договору лізингу лізингоотримувач зобов`язаний в строк, вказаний у вимозі лізингодавця, передати останньому майно та документи на це майно.

19.06.2023 ТОВ «Ласка Лізинг» направило ОСОБА_2 вимогу про повернення протягом семи днів майна, посилаючись на несплату 3% річних та інфляційних втрат та закінчення строку лізингу, та п.13.2 Договору лізингу.

Згідно з п.13.7 Договору лізингу у разі не повернення лізингового майна у визначений строк, лізингоотримувач повинен сплатити суму припинення договору, яка розраховується відповідно до п.13.6 Договору лізингу.

30.06.2023 ТОВ «Ласка Лізинг» направило ОСОБА_2 вимогу про сплату суми припинення Договору лізингу в розмірі 102 598,69 грн., у зв`язку з неповернення майна у визначений строк.

Згідно з п. 14.1 Договору лізингу після закінчення строку дії Договору лізингу, за умови належного виконання лізингоотримувачем своїх зобов`язань по Договору, в тому числі по оплаті нарахованих пені і штрафу, якщо такі були нараховані відповідно до договору, лізингоотримувач вправі отримати майно у власність на умовах Договору купівлі-продажу (викупу) (Додаток №4). Належне виконання лізингоотримувачем своїх зобов`язань підтверджується Актом про виконання Договору (Додаток №6 до Договору).

Висновки суду.

Відповідно до Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини між лізингодавцем та лізингоодержувачем, що виникають на підставі договору фінансового лізингу, регулюються ЦК України, ГК України, цього Закону з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про фінансові послуги та фінансові компанії", а також прийнятими відповідно до закону актами НБУ. Відносини, що виникають між лізингодавцем та продавцем (постачальником) у зв`язку з набуттям лізингодавцем у власність об`єкта фінансового лізингу для подальшої передачі цього об`єкта лізингоодержувачу на підставі договору фінансового лізингу, регулюються ЦК України про купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Положення інших нормативно-правових актів регулюють відносини у сфері фінансового лізингу в частині, що не суперечить цьому Закону (ст. 3 Закону).

Фінансовий лізинг - вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов`язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об`єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а також які передбачають при цьому додержання принаймні однієї з ознак (умов) фінансового лізингу, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 5 цього Закону (ч.1 ст. 1 Закону).

Лізингодавець у своїй діяльності повинен дотримуватися законодавства про захист прав споживачів фінансових послуг (ч.4 ст.9 Закону).

Щодо визнання пунктів договору недійсними.

Згідно з ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсність договору покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину.

Згідно з ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції чинній на дату укладення Договору лізингу, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Для кваліфікації умов договору як несправедливих необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві, а у випадку визнання окремого положення договору несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір (постанова ВС від 07.04.2021 у справі № 623/2936/19).

Позивач стверджує про невідповідність п.14.1 Договору лізингу ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки вказане положення призводить до того, що відповідач може свавільно не передавати право власності на об`єкт лізингу, не укладати додатковий Договір купівлі - продажу майна. Відповідач наразі висуває незрозумілі вимоги, і вимагає повернення майна, сплати додаткових коштів, відмовляється укладати вказаний Договір. Тобто, несправедливість п.14.1 договру з точки зору позивача полягає в тому, що відповідач ставить незрозумілі вимоги, і вимагає повернення майна, сплати додаткових коштів, відмовляється виконати п.14.1 Договору та укласти договір купівлі-продажу.

Проте вимоги повернути майно передбачені п. 13.2 Договору лізингу, а вимоги про сплату суми припинення договору передбачені п.13.7 Договору лізингу.

Отже, стверджувана позивачем несправедливість п.14.1 Договору лізингу фактично полягає у небажанні позивача виконувати інші умови договору.

Згідно з п. 14.1 Договору лізингу після закінчення строку дії Договору лізингу, за умови належного виконання лізингоотримувачем своїх зобов`язань по Договору, в тому числі по оплаті нарахованих пені і штрафу, якщо такі були нараховані відповідно до договору, лізингоотримувач вправі отримати майно у власність на умовах Договору купівлі-продажу (викупу) (Додаток №4).

Будь-якого порушення принципу добросовісності чи приведення до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін, зміст цього пункту договору не містить, оскільки лише передбачає можливість власника майна (лізингодавець) розпорядитися своїм майном на користь лізингоотримувача, що відповідає змісту права власності, закріпленого у ст. 317 ЦК України. Також цей пункт не призводить до завдання шкоди споживачеві, оскільки не передбачає здійснення лізингоотримувачем виплат більших, ніж передбачено договором.

Отже, відсутні підстави для визнання цього пункту Договору лізингу недійсним.

Посилаючись на невідповідність п. 1.3 Додатку №4 до Договору лізингу, позивач стверджує, що визначена цим пунктом «вартість послуг», яку покупець має сплатити для отримання у власність об`єкту лізингу, передбачає плату за дії, які не є послугою, а тому є нікчемною, суперечить ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Однак висновок Верховного Суду у постанові від 17.06.2021 у справі № 551/424/16 про неправомірність встановлення у договорі обов`язку споживача здійснити плату за дії, які не є послугою, оскільки це суперечить ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», стосується оцінки правомірності умов кредитного договору, якими визначений обов`язок боржника сплатити винагороду за надання фінансового інструмента. Цей висновок не є загальним для оцінки правомірності встановлення обов`язку оплати різних дій у різних договорах, а стосується виключно умов кредитування, а тому не може поширюватись на договірні правовідносини між позивачем та відповідачем.

Інших підстав недійсності цього пункту позивачем не наведено.

Щодо визнання права власності на об`єкт лізингу.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» порядок та умови набуття лізингоодержувачем об`єкта фінансового лізингу у власність визначаються договором фінансового лізингу або зазначеним у такому договорі окремим договором купівлі-продажу (викупу) об`єкта фінансового лізингу, або іншим договором, визначеним договором фінансового лізингу. Лізингоодержувач має право набути у власність об`єкт фінансового лізингу, за умови належного виконання лізингоодержувачем своїх зобов`язань, за договором фінансового лізингу, у тому числі із сплати лізингових та інших платежів, а також (у разі виникнення) неустойки (штрафу, пені), якщо інше не передбачено таким договором. Якщо сторони договору фінансового лізингу уклали договір купівлі-продажу (викупу) об`єкта фінансового лізингу, право власності на об`єкт фінансового лізингу переходить до лізингоодержувача у разі та з моменту сплати ним визначеної таким договором ціни, якщо інше не передбачено таким договором.

Отже, по-перше Закон підкреслює пріоритетність договірних відносин в питанні набуття лізингоодержувачем об`єкта лізингу у власність, по-друге, визначає право лізингоодержувача набути у власність об`єкт фінансового лізингу лише за умови належного виконання лізингоодержувачем своїх зобов`язань за договором фінансового лізингу, у тому числі зі сплати лізингових та інших платежів, а також (у разі виникнення) неустойки (штрафу, пені) та передбачає перехід права власності лише після укладення відповідного договору купівлі-продажу (викупу) об`єкта лізингу.

Згідно з ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Верховний Суд у постанові у справі № 923/1283/16 від 22.05.2018 зазначав, що ст. 392 ЦК України забезпечує здійснення захисту існуючого права власності, однак вона не є способом його набуття. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене порушення (невизнання або оспорювання) цього права.

Тобто, судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється. Рішення суду при цьому стає правовстановлюючим документом.

Закон України «Про фінансовий лізинг» встановлює, що право власності на об`єкт фінансового лізингу переходить до лізингоодержувача після укладення відповідного договору купівлі-продажу (викупу).

Позивач посилається на те, що такий договір не укладався, а отже підстави для визнання за ним права власності відсутні.

Щодо зобов`язання укласти договір купівлі-продажу.

Стаття 16 ЦК України не передбачає такого способу захисту цивільних прав та інтересів як зобов`язання укласти договір.

Вказана стаття передбачає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Засади цивільного законодавства закріплюють свободу договору.

Договору лізингу, укладений між сторонами не містить положення, яке б надавало право стороні цього Договору вимагати зобов`язати іншу сторону укласти той чи інший договір.

У спорі, що виник при укладанні або зміні договору, необхідно доводити правомірність кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору (постанова ВС від 04.09.2019 у справі 577/3125/15).

Також у постанові від 02.06.2021 у справі № 910/6139/20, на яку посилається позивач, зазначено, що вимогу про зобов`язання укласти договір у випадках, які допускають вирішення таких спорів судом, слід тлумачити як вимогу про визнання укладеним такого договору у запропонованій позивачем редакції. При цьому, суд констатував, що ключове питанням даного спору є таким: чи є належним обраний позивачем спосіб захисту у вигляді вимоги про спонукання відповідача до укладення договору за умови, що текст такого договору наведений у прохальній частині позовної заяви.

Позивач не просить зобов`язати відповідача укласти договір у запропонованій ним редакції, не подає проект договору, а лише просить зобов`язати відповідача укласти договір купівлі-продажу, виходячи з тих умов, які погоджені сторонами.

Отже, вказані висновки суду не можуть враховуватися в цій справі.

Фактично позивач звернувся з позовними вимогами про установлення правовідносин, в тому числі шляхом зобов`язання відповідача до укладення договору купівлі-продажу, яким відповідач має відчужити належне йому майно на користь позивача.

Згідно з п. 14.1 Договору лізингу після закінчення строку дії Договору лізингу, за умови належного виконання лізингоотримувачем своїх зобов`язань по Договору, в тому числі по оплаті нарахованих пені і штрафу, якщо такі були нараховані відповідно до договору, лізингоотримувач вправі отримати майно у власність на умовах Договору купівлі-продажу (викупу) (Додаток №4).

Додаток №4 до Договору лізингу містить зразок Договору купівлі-продажу (викупу) майна, яким передбачено можливість ТОВ «Ласка Лізинг» продати, а ОСОБА_2 придбати напівпричіп самоскид у разі виконання останнім усіх своїх зобов`язань по Договору лізингу, а його поточний борг відповідає викупній вартості майна, вказаної в п.1.2 Додатку №4, тобто 1 000 у.о.

Пункт 1.3 Додатку №4 передбачає, що згідно з договором викупу, покупець додатково має додатково оплатити послуги з передачі права власності на майно, які розраховані по формулі: вартість послуг = ((викупна вартість по курсу на дату підписання договору викупу) (викупна вартість по курсу станом на 10.04.2007) + викупна вартість х курс долара США станом на дату підписання договору х 0,01) х 1,2.

Тобто, ці пункти містять конкретні та погоджені сторонами вимоги щодо можливості укласти договір купівлі-продажу об`єкта лізингу.

Зокрема, укладення такого договору купівлі-продажу є можливим у разі сплати ОСОБА_2 усіх передбачених договором платежів, нарахованих пені і штрафу та оплати викупної вартості майна.

Оплачувати викупну вартість майна ОСОБА_2 відмовляється, про що заявляє, звернувшись до суду з вимогою про визнання недійсним п. 1.3 Додатку №4.

Крім того, невиконання ОСОБА_2 умов Договору лізингу щодо сплати лізингових та інших платежів, змусило ТОВ «Ласка Лізинг» звернутися до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 відповідної заборгованості.

Рішенням суду від 09.09.2013 у справі № 2-1499/11, яке залишено в цій частині в силі, стягнуто з ОСОБА_2 316 540,02 грн. заборгованості.

Рішення суду про стягнення заборгованості виконано лише 11.09.2018, в зв`язку з чим 29.10.2018 ТОВ «Ласка Лізинг» направило ОСОБА_2 вимогу щодо сплати 3% річних та інфляційних втрат у сумі 129 434,51 грн., у зв`язку з затримкою виконання рішення суду від 09.09.2013.

Сплачувати ці кошти ОСОБА_2 відмовляється та вважає, що вони не є платежами у розумінні п. 14.1 Договору лізингу.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу I книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК і статті 230 Господарського кодексу України.

Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, хоча стягнення 3% річних і не є неустойкою, сплата якої передбачена Договором лізингу, але вимоги про їх сплату, як і вимоги про сплату інфляційних втрат, напряму пов`язані з невиконанням ОСОБА_2 своїх зобов`язань з сплати лізингових та інших платежів, сплати неустойки та штрафів, які передбачені Договором лізингу, тому можливість активації п.14.1 цього Договору лізингу може мати місце лише у разі сплати ОСОБА_2 нарахованих ТОВ «Ласка Лізинг» інфляційних втрат, 3 % річних на суму боргу, у зв`язку з несвоєчасним виконанням судового рішення про стягнення цього боргу.

Таким чином, підстав для зобов`язання укласти договір купівлі-продажу немає.

Керуючись ст.ст. 141, 263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 30.10.2024.

Суддя Ярема Х.С.