Ухвала

від 22.10.2024 по справі 160/16657/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

22 жовтня 2024 рокуСправа №160/16657/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Калугіної Н.Є.,

при секретарі судового засідання - Горпинич С.І.,

за участю:

прокурора - Лейченко О.В.,

представника позивача - Тимкович І.О.,

представника позивача - Прокопенко Ю.В.,

представника відповідача - Поповича Є.В.,

керівника відповідача - Гладуна П.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду за правилами загального позовного провадження клопотання Релігійної громади Храму Святителя Миколая парафії Дніпропетровської єпархії Української Православної Церкви в м. Дніпро про залишення позову без розгляду у справі №160/16657/24 за позовом керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради до Релігійної громади Храму Святителя Миколая парафії Дніпропетровської єпархії Української Православної Церкви в м. Дніпро про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Релігійної громади Храм Святителя Миколая парафії Дніпропетровської єпархії Української Православної церкви в м. Дніпрі (код ЄДРПОУ 25840356), яка полягає у неукладенні з Управлінням з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 42401150) охоронного договору на об`єкт культурної спадщини пам`ятку архітектури національного значення з охоронним номером № 1079 «Миколаївська церква», яка розташовані за адресою: вул. Виробнича, 4а, м. Дніпро, Дніпропетровська область на умовах і в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768;

- зобов`язати Релігійну громаду Храм Святителя Миколая парафії Дніпропетровської єпархії Української Православної церкви в м. Дніпрі (код ЄДРПОУ 25840356) протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Управлінням з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 42401150) охоронний договір на об`єкт культурної спадщини пам`ятку архітектури національного значення з охоронним номером № 1079 «Миколаївська церква», яка розташовані за адресою: вул. Виробнича, 4а, м. Дніпро, Дніпропетровська область на умовах і в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768;

- визнати протиправною бездіяльність Релігійної громади Храм Святителя Миколая парафії Дніпропетровської єпархії Української Православної церкви в м. Дніпрі (код ЄДРПОУ 25840356), яка полягає у неприведенні до належного стану об`єкту культурної спадщини - пам`ятки архітектури національного значення з охоронним номером № 1079 «Миколаївська церква», яка розташовані за адресою: вул. Виробнича, 4а, м. Дніпро, Дніпропетровська область, шляхом здійснення ремонтних робіт;

- зобов`язати Релігійну громаду Храм Святителя Миколая парафії Дніпропетровської єпархії Української Православної церкви в м. Дніпрі (код ЄДРПОУ 25840356), яка полягає у неприведенні до належного стану об`єкту культурної спадщини - пам`ятки архітектури національного значення з охоронним номером № 1079 «Миколаївська церква», яка розташовані за адресою: вул. Виробнича, 4а, м. Дніпро, Дніпропетровська область, шляхом здійснення ремонтних робіт;

- визнати протиправною бездіяльність Релігійної громади Храм Святителя Миколая парафії Дніпропетровської єпархії Української Православної церкви в м. Дніпрі (код ЄДРПОУ 25840356), яка полягає у неприведенні до належного стану об`єкту культурної спадщини - пам`ятки архітектури національного значення з охоронним номером № 1079 «Миколаївська церква», яка розташовані за адресою: вул. Виробнича, 4а, м. Дніпро, Дніпропетровська область шляхом здійснення реставраційних робіт;

- зобов`язати Релігійну громаду Храм Святителя Миколая парафії Дніпропетровської єпархії Української Православної церкви в м. Дніпрі (код ЄДРПОУ 25840356), яка полягає у неприведенні до належного стану об`єкту культурної спадщини - пам`ятки архітектури національного значення з охоронним номером № 1079 «Миколаївська церква», яка розташовані за адресою: вул. Виробнича, 4а, м. Дніпро, Дніпропетровська область шляхом здійснення реставраційних робіт.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі, підготовче засідання призначено на 01 серпня 2024 року.

В межах підготовчого провадження від відповідача разом із відзивом надійшло клопотання про залишення позову без розгляду,

Вказане клопотання обгрунтоване тим, що прокурором не доведено підстави представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, з огляду на положення Закону України «Про прокуратуру».

Зокрема, відповідачем зазначено, що за наслідками розгляду звернень та запитів прокурора, Управління з питань охорони культурної спадщини ДМР в своєму листі від 27.03.2024 року № 10/6-31 повідомило про відсутність підстав для подання заяви до суду стосовно Релігійної Громади, з урахуванням підписання сторонами охоронного договору на Пам?ятку 16.06.2023 року зазначало про підписання та укладення Охоронного Договору з боку Релігійної Громади 16.06.2023 року. Тобто, на думку відповідача, уповноважений орган місцевого самоврядування на який покладений обов?язок здійснювати контроль за належним збереженням пам?яток культурної спадщини їх власниками, офіційно не підтвердив належність підстав для звернення прокурора з самостійним позовом в його інтересах!

До того ж, як зазначає відповідач, Міністерство культури та інформаційної політики України на звернення прокурора повідомило, що охоронний договір на Пам?ятку від 16.06.2023 № 13/6-35 було повернуто Управлінню з питань охорони культурної спадщини ДМР на доопрацювання без погодження, у зв?язку з відсутністю паспорту Пам?ятки, як додатку до охоронного договору (Листи Міністерства №06/35/10431-24 від 28.11.2023; № 06/15/1907-24 від 28.02.2024, №06/15/2359-24 від 13.03.2024)

Отже, на думку відповідача, прокурор не навів в позові в чому та коли була допущена бездіяльність з боку Міністерство культури та інформаційної політики України, що виключає належність звернення прокурора з позовом до суду в інтересах держави в особі Міністерство культури та інформаційної політики України.

Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, які сформовані у постанові від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18, відповідач зазначає, що приймаючи до уваги аргументоване повідомлення Управління з питань охорони культурної спадщини ДМР від 27.03.2024 року прокурора про відсутність порушення з боку Релігійної Громади при підписанні нею охоронного договору на Пам?ятку, з урахуванням відсутності бездіяльності Міністерства культури та інформаційної політики України в існуючих спірних правовідносинах, у прокурора відсутні правові підстави для подачі даного адміністративного позову до суду в інтересах держави, в особі Міністерства культури та інформаційної політики України та Управління з питань охорони культурної спадщини ДМР.

При цьому у відзиві на позов, відповідачем окрім того, що зазначено у клопотанні про залишення без розгляду, зазначено також і про недотримання прокурором процесуального строку звернення до суду з даним позовом. В контексті пропуску прокурором строку звернення до суду з даним позовом, відповідач посилається на обізнаність прокурора про не укладення охоронного договору починаючи з 09.01.2024, що свідчить про пропуск прокурором тримісячного строку, передбаченого статтею 122 КАС України.

Розглянувши в судовому засіданні 22.10.2024 року клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, з урахуванням доводів, викладених у відзиві щодо недотримання прокурором строків звернення до суду з даним позовом, суд зазначає таке.

Щодо підстав звернення прокурора до суду із даною позовною заявою, суд вказує на наступне.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 5 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 надав тлумачення зазначеної статті, згідно з яким Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Відповідно до частини третьої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У частині третій статті 23 Закону № 1697-VII встановлено вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді у некримінальних провадженнях:

- у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

"Інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 826/2793/18 та від 6 лютого 2019 року у справі № 810/3046/17 сформульовано визнання "інтересу держави" ("публічного інтересу") як важливої для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби, які відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб`єктами публічної адміністрації. Тобто публічний інтерес є не чим іншим, як певною сукупністю приватних інтересів.

Відтак, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15, від 28 січня 2021 року у справі № 380/3398/20, від 5 жовтня 2021 року у справі № 380/2266/21, від 2 грудня 2021 року у справі № 320/10736/20 та від 23 грудня 2021 року у справі № 0440/6596/18.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France), заява № 61517/00, пункт 27).

Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі "Менчинська проти російської федерації" (Menchinskaya v. russia, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку думку: сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, у тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує, наскільки участь прокурора є доцільною.

До того ж, у рішенні у справі "Меріт проти України" (Merit v. Ukraine, заява № 66561/01, пункт 63) ЄСПЛ зазначив, що тільки той факт, на який посилається Уряд, що відповідно до національного законодавства прокуратура, крім виконання функції обвинувачення, ще й діє в інтересах суспільства, не може розглядатися як підтвердження її статусу незалежного та безстороннього суб`єкта в суді.

Вирішуючи питання про те, чи було надмірним втручання прокурора у справу заявників, зазначив, що втручання, яке розглядалося, було, очевидно, на користь головного противника заявників - адміністрації заповідника - і, крім того, допомогло гарантувати, що рішення, яке було винесено не на її користь, підлягає оскарженню, враховуючи те, що апеляцію самого Заповідника було відхилено як неприйнятну з процесуальних підстав (рішення у справі "Мукий проти України" (Mukiy v. Ukraine, заява № 12064/18, пункт 9).

Крім того, важливе значення також мають наступні сформовані ЄСПЛ підходи: в ряді випадків присутність прокурора чи аналогічного службовця в засіданнях суду в якості "активного" або "пасивного" учасника справи може вважатися порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції ("Мартіні проти Франції" (Martinie v. France), заява № 58675/00, пункт 53); сам по собі факт того, що дії прокурорів спрямовані на охорону державних інтересів, не можна тлумачити як надання їм правового статусу незалежних і неупереджених учасників процесу ("Злінсат проти Болгарії" (Zlinsat, spol. s.r.o. v. Bulgaria), заява № 57785/00, пункт 78); хоча незалежність та неупередженість прокурора чи аналогічної посадової особи не піддаються критиці, підвищена чутливість громадськості до справедливого здійснення правосуддя виправдовує зростаюче значення, яке надається такій участі прокурора ("Боржерс проти Бельгії" Borgers v. Belgium, заява № 12005/86, пункт 24).

Отже, участь прокурора в судовому провадженні поза межами кримінального процесу, незалежно від існуючих законодавчих гарантій неупередженості та об`єктивності цього органу, допускається як виняток, оскільки така участь на боці однієї із сторін може негативно сприйматися в суспільстві, у тому числі, через існування загрози порушення досить чутливого та важливого принципу рівності сторін судового процесу.

Відповідно до Рекомендації Парламентської асамблеї Ради Європи 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" (Role of the public prosecutor?s office in a democratic society governed by the rule of law - Parliamentary Assembly Recommendation 1604(2003) (Reply adopted by the Committee of Ministers on 4 February 2004 at the 870th meeting of the Ministers? Deputies) при наділенні органів прокуратури функціями, які не належать до сфери кримінального права, важливо забезпечити, щоб будь-які повноваження прокурора стосовно спільного захисту прав людини не приводили до яких-небудь конфліктів інтересів і не порушували права осіб, які домагаються захисту своїх прав з боку держави; ефективний розподіл повноважень між різними органами влади в державі може бути дотриманий у випадку надання прокуратурі додаткових функцій при повній її незалежності та неможливості використання для втручання з боку будь-якого органу влади в індивідуальні справи; повноваження і функції прокурорів повинні обмежуватися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій повинні бути утворені окремі та ефективні органи (пункти 7, 19 та 38).

У Висновку № 3 (2008) Консультативної ради європейських прокурорів "Про роль прокуратури поза межами сфери кримінального права" (Opinion № 3(2008) of the Consultative Council of European Prosecutors on "The role of prosecution services outside the criminal law field" adopted by the CCPE at its 3rd plenary meeting (Strasbourg, 15-17 October 2008) зазначається, що діяльність прокурорських служб за межами кримінального права визначається, насамперед, потребою суспільства у належному захисті прав людини та державних інтересів; не існує загальних міжнародних правових норм та правил стосовно завдань, функцій та організації прокурорської служби за межами сфери кримінального права, оскільки держава має суверенне право визначати свої інституційні та правові процедури реалізації її функцій із захисту прав людини та державних інтересів (пункти 29- 31).

У Рекомендаціях CM/Rec (2012)11 Ради Європи "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції" (The role of public prosecutors outside the criminal justice system Recommendation CM/Rec(2012)11 adopted by the Committee of Ministers of the Council of Europe on 19 September 2012 and explanatory memorandum) рекомендовано державам-учасницям, при наявності у служби публічного обвинувачення повноважень поза системою кримінальної юстиції, вжити всіх необхідних і відповідних заходів для забезпечення того, щоб ця роль виконувалась з особливою увагою до захисту прав людини та основоположних свобод і в повній відповідності з принципом верховенства права, зокрема, щодо права на справедливий судовий розгляд.

Згідно з пунктом 66 Висновку № 12 (2009) Консультативної ради європейських суддів та Висновку № 4 (2009) Консультативної ради європейських прокурорів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про відносини між суддями та прокурорами в демократичному суспільстві (Opinion № 12 (2009) of the Consultative council of European judges (CCJE) and Opinion № 4 (2009) of the Consultative council of European prosecutors (CCPE) to the attention of the Committee of ministers of the Council of Europe on the relations between judges and prosecutors in a democratic society) відповідно до принципу верховенства права в демократичному суспільстві всі повноваження прокурорів, а також процесуальні дії, що вчиняються на виконання цих повноважень прокурорами, мають бути детально визначені в законодавстві. Якщо прокурори діють поза межами сфери кримінального права, вони мають поважати виключні повноваження судді чи суду та враховувати принципи, розроблені правом судовою практикою ЄСПЛ, зокрема, участь прокурорів у судовому розгляді не може впливати на незалежність судів; принцип розподілу влади має поважатись, з одного боку, стосовно завдань та діяльності прокурорів поза межами сфери кримінального права, а з другого боку, стосовно ролі судів у захисті прав людини; не применшуючи прокурорську прерогативу виступати в інтересах держави, прокурори повинні мати ті ж самі права й обов`язки, як і будь-яка інша сторона, а також не повинні мати привілейованої позиції під час судового провадження (принцип рівності сторін); діяльність органів прокуратури від імені суспільства щодо захисту суспільних інтересів і прав осіб не повинна порушувати принцип обов`язковості остаточного рішення суду (res judicata), з деякими винятками, встановленими відповідно до міжнародних зобов`язань, включно з судовою практикою ЄСПЛ.

Таким чином, позиція європейських інституцій полягає у тому, що участь прокурора у судовому провадженні поза межами кримінального процесу є винятком; така участь можлива лише за умови спрямованості на захист суспільних або важливих державних потреб, відсутності конфлікту інтересів, гарантованої незалежності органів прокуратури, а також дотриманні права усіх сторін процесу на справедливий суд як елементу принципу верховенства права.

Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не повною мірою відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 4 частини другої статті 129 Конституції України).

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі № 806/602/18, від 13 березня 2019 року у справі № 815/1139/18, від 15 жовтня 2019 року у справі № 810/3894/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 569/4123/16-а, від 5 листопада 2019 року у справі № 804/4585/18, від 3 грудня 2019 року у справі № 810/3164/18 та від 1 червня 2022 року у справі № 260/1815/21.

В контексті обставин даної справи, до прокуратури від Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області надійшов лист від 01.06.2023 №55/15/т/10-664вих щодо можливих порушень пам`ятко-охоронного законодавства в частині використання об`єктів культурної спадщини- пам`яток архітектури національного значення, оскільки Управлінням СБУ у Дніпропетровській області з`ясовано, що власником не укладено охоронного договору на будівлі та споруди Храму Святителя Миколая парафії Дніпропетровської єпархії Української Православної Церкви по вул. Виробнича, 4а (колишня адреса вул. М. Ярової, 1) в м. Дніпро.

З метою встановлення обставин викладених у цьому листі, прокуратурою направлені відповідні листи до компетентних органів.

Згідно листів Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради від 27.07.2023 за вих.10/6-46, від 26.01.2024 за вих. 10/6-6, від 27.02.2024 за вих. 10/6-17 та від 26.03.2024 за вих.10/3-30, що охоронний договір на пам`ятку архітектури національного значення «Миколаївська церква» з Релігійною громадою Храм Святителя Миколая парафії Дніпропетровської єпархії Української Православної церкви в м. Дніпрі було укладено 16.06.2023, однак, вказаний договір не погоджено Міністерством культури та інформаційної політики України у зв`язку із його невідповідністю вимогам чинного пам`яткоохоронного законодавства. У подальшому, між Управлінням та власником пам`ятки новий охоронний договір не укладався, відповідно на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, не направлявся.

Згідно листів Міністерства культури та інформаційної політики України №06/35/10431-24 від 28.11.2023 та №06/15/1907-24 від 28.02.2024, №06/15/2359-24 від 13.03.2024, охоронний договір від 16.06.2023 №13/6-35, який скеровано Управлінням на адресу Міністерства від 19.06.2023 №1/6-21, не погоджений та був повернутий на доопрацювання у зв`язку із недотриманням Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768, а саме: не подання паспорту пам`ятки, як додатку до охоронного договору.

Таким чином, належні заходи щодо усунення пам`яткоохоронного законодавства компетентними органами не вживалися, охоронний договір, в порядку та на умовах визначених чинним законодавством, не укладено.

Аналіз положень ст. 53 КАС України у взаємозв`язку із ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу. Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під «нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій», у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи.

На думку Верховного Суду (постанова від 26.02.2019 у справі №905/803/18) нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

У свою чергу, здійснення захисту «неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту уповноваженим органом полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

При цьому, згідно з нормами міжнародного права охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захист таких пам`яток від руйнації, їх збереження для нинішнього і майбутніх поколінь, становить безпосередній державний інтерес.

Нормами міжнародного права закріплено виключну цінність об`єктів культурної спадщини для нинішніх і майбутніх поколінь та визначено їх охорону першочерговим завданням для всього людства (ст. 3 Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи від 03.10.1985).

У свою чергу, чинним законодавством України, зокрема Конституцією України та Законом, також імперативно проголошено, що охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування, оскільки такі об`єкти є частиною самобутності Українського народу, її історії та культури. Збереження та захист пам`яток забезпечується Державою.

Згідно ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

При цьому, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

За наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 8.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц).

Враховуючи особливий процесуальний статус прокурора в адміністративному процесі, як особи, яка відповідно до ст. ст. 5, 53 КАС України наділена правом звернення до суду в інтересах іншої особи держави, процесуальна правоздатність у нього настає з моменту виникнення відповідної компетенції або передбачених законом повноважень.

Слід зазначити, що саме звернення компетентного органу до суду з позовом зобов`язального характеру є належним та ефективним способом захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини, що спрямований на реалізацію державою примусу щодо виконання вимог Конституції України.

Виходячи з положень ст. ст. 3, 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини», Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України, Положення про управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради, п. 3 Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини у вказаних правовідносинах органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції, є Міністерство культури та інформаційної політики України та Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради, які не вживають дієвих заходів на захист інтересів держави.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Захист прав та законних інтересів характеризується в основному державнопримусовою діяльністю і її відновлювальною функцією, яка найбільш ефективно забезпечується шляхом звернення до суду із позовом. Це пояснюється тим, що реалізація державного примусу органічно пов`язана з виконанням рішення суду, без чого правовий захист не може вважатися таким, що відбувся. У разі тривалої бездіяльності власника пам`ятки саме звернення компетентного органу до суду з позовом зобов`язального характеру буде належним та ефективним способом захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини, який спрямований на реалізацію державою примусу щодо виконання вимог Конституції України.

Стосовно судового захисту охоронюваного законом інтересу у п. 3.4 рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 визначено, що охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради. Відповідно до Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України №885 від 16.10.2019 (далі Положення) Міністерство культури та інформаційної політики України (МКІП) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури, державної мовної політики, популяризації України у світі, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах відновлення та збереження національної пам`яті, мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей. До повноважень Мінкульту, належить, серед іншого, видача розпорядження і приписів щодо охорони пам`яток національного значення; здійснення відповідно до закону нагляду за виконанням робіт з дослідження, консервації, реабілітації, реставрації, ремонту, пристосування і музеєфікації пам`яток та інших робіт на пам`ятках, об`єктах археологічної спадщини і в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць (ст. 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини», Положення про Міністерство культури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України.№495 від 03.09.2014).

Серед іншого, відповідно до п. п. 67-70 Положення Міністерство видає дозволи на: проведення робіт на пам`ятках національного значення, їх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць; проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт у межах території, на якій розташовані архітектурні пам`ятки, та в зонах їх охорони, на охоронюваній археологічній території, в історичних ареалах населених місць; погоджує охоронні договори на пам`ятки національного значення; науковопроектну документацію на виконання робіт із консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування пам`яток національного значення; бере участь у здійсненні державного контролю за використанням земель історикокультурного призначення; забезпечує проведення експертизи з питань консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування нерухомих пам`яток. В

Таким чином, обставини даної справи свідчать, що прокурор виконав вимоги абзацу 2 частини другої, абзаців 3 та 4 частини четвертої статті 23 Закону № 1697-VII, обґрунтував "інтерес держави" та підтвердив, що зверненню до суду з цим позовом передував запит до відповідного суб`єкта владних повноважень й отримання інформації, що такий суб`єкт не здійснює захист законних інтересів держави.

Тому, у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду з підстав непідтвердження прокурором підстав звернення до суду з даним позовом, слід відмовити.

Щодо строків звернення прокурора до суду з даним позовом.

Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

За змістом статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

З метою вивчення та з`ясування інформації отриманої від Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області, викладеної у листі від 01.06.2023 №55/15/т/10-664вих, прокурор звернувся до Міністерства культури та інформаційної політики України та до Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради з відповідними листами щодо надання інформації та витребування необхідних документів.

Зокрема, у листі від 04.03.2024 № 52-2031ВИХ-24 Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра, скерованого на адресу Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради, прокурором повідомлено Управління про намір звернутись до суду за захистом інтересів держави у спірних правовідносинах, та витребувано у Управління відповідну інформацію.

Згідно відповіді Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради від 26.03.2024 за вих.10/3-30 на вказаний лист Управління повідомило, що під час обстеження пам`ятки архітектури національного значення «Миколаївська церква», фахівцями управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради, порушень вимог чинного законодавства з питань охорони культурної спадщини під час користування об`єктом культурної спадщини, не встановлено.

Тож, про порушення інтересів держави та про бездіяльність суб`єкта владних повноважень у цих правовідносинах, прокурор дізнався із листа Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради від 26.03.2024 за вих.10/3-30.

Як вбачається прокурор звернувся до суду з даним позовом 26.06.2024, тобто протягом трьох місяців, з дня коли він дізнався про порушення інтересів держави.

Зазначене є підставою для відмови у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду з підстав пропуску прокурором строку звернення до суду з даним позовом.

На підставі викладеного та керуючись ст. 118, 121, 122, ст. 248, ст.256, ст. 293, ст.295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Релігійної громади Храму Святителя Миколая парафії Дніпропетровської єпархії Української Православної Церкви в м. Дніпро про залишення позову без розгляду - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено 28.10.2024.

Суддя Н.Є. Калугіна