Рішення

від 17.10.2024 по справі 380/17022/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2024 рокусправа № 380/17022/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Брильовського Р.М.,

при секретарі судових засідань Мудрик Б.П.

та осіб, що беруть участь у справі:

представника позивача Медвідь В.О.

представників відповідача Хітчака В.І., Бущака В.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Старосамбірської міської ради Самбірського району Львівської області про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Старосамбірської міської ради Самбірського району Львівської області, в якій з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Старосамбірської міської ради Львівської області від 09.04.2024 року за № 1876 «Про внесення змін до рішення Старосамбірської міської ради від 19.12.2023 № 1722 «Про затвердження структури та чисельності апарату Старосамбірської міської ради та її виконавчих органів на 2024 рік»;

визнати протиправним та скасувати розпорядження Старосамбірського міського голови Старосамбірської міської ради Львівської області від 26.06.2024 року за № 81/04-01 «Про дострокове припинення повноважень та звільнення з посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ОСОБА_1 »;

визнати протиправним та скасувати розпорядження Старосамбірського міського голови Старосамбірської міської ради Львівської області від 08.07.2024 року за № 97/04-01 «Про внесення змін до розпорядження міського голови від 26.06.2024 року № 81/04-01 «Про дострокове припинення повноважень та звільнення з посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради ОСОБА_1 »;

поновити гр. ОСОБА_1 на посаді заступника Старосамбірського міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради з 09.07.2024 року;

стягнути із Старосамбірської міської ради Львівської області на користь гр. ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, розрахунок якого провести станом на дату постановлення рішення суду;

стягнути із Старосамбірської міської ради Львівської області на користь гр. ОСОБА_1 завдану моральну шкоду в розмірі 10 000,00 (десять тисяч) грн.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що рішення Старосамбірської міської ради Самбірського району Львівської області від 09.04.2024 року «Про внесення змін до рішення Старосамбірської міської ради від 19.12.2023 № 1722 «Про затвердження структури та чисельності апарату Старосамбірської міської ради та її виконавчих органів на 2024 рік» від 09.04.2024 року № 1876, розпорядження Старосамбірської міської ради від 26.06.2024 року за № 81/04-01 «Про дострокове припинення повноважень та звільнення з посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради ОСОБА_1 », а також розпорядження Старосамбірської міської ради від 08.07.2024 року за № 97/04-01 «Про внесення змін до розпорядження міського голови від 26.06.2024 року за № 81/04-01 «Про дострокове припинення повноважень та звільнення з посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради ОСОБА_1 » прийняті всупереч Кодексу законів про працю України, Регламенту Старосамбірської міської ради затвердженого рішенням Старосамбірської міської ради від 21.12.2020 року за № 29, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про доступ до публічної інформації», «Про службу в органах місцевого самоврядування». Підставами для прийняття оскаржуваних рішень була необхідність покриття дефіциту коштів по заробітній платі з метою скерування економії коштів на освітню сферу. Разом з тим, ні 08.04.2024 року, ні 09.04.2024 року Відповідачем не було прийнято жодного рішення про покриття дефіциту коштів в освітній сфері. Також, не містить жодної згадки про необхідність покриття дефіциту коштів в освітній сфері за рахунок скорочення посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів і протокол № 8 наради Старосамбірської міської ради від 08.04.2024 року, а також протокол пленарного засідання 31 сесії 8 скликання від 09.04.2024 року, а тим більше оскаржуване рішення за № 1876 від 09.04.2024 року.

Старосамбірська міська рада Самбірського району Львівської області подала відзив на позовну заяву, в якому заперечила проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Вказала, що рішення та розпорядження про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади є внутрішньо організаційними актами, які стосуються кадрових питань, яке вирішується виключно депутатами міської ради, тому проект такого рішення не підлягає обов`язковому оприлюдненню. Також, зазначає про те, що чинне законодавство не передбачає обов`язковий розгляд на постійній комісії питання про звільнення першого заступника міського голови. Необхідність скорочення посади Позивача була пов`язана із дефіцитом коштів, яка утворилась в освітній сфері, а відтак, у результаті економію коштів після ліквідації посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради було скеровано на покриття дефіциту коштів в освітній сфері. Тому Старосамбірською міською радою було повністю дотримано норм трудового законодавства при звільнення ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 09.08.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Протокольною ухвалою від 3.10.2024 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Просили позов задовольнити повністю з підстав викладених у позові з урахуванням наданих пояснень та долучених доказів.

Представники відповідача у судовому засіданні проти позову заперечили з підстав викладених у відзиві, просили відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення сторін, всебічно дослідивши та об`єктивно оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, встановив наступне.

Рішенням Старосамбірської міської ради Львівської області від 24.11.2020 № 13 «Про затвердження заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів», було затверджено ОСОБА_1 на посаду заступника Старосамбірського міського голови з питань діяльності виконавчих органів.

Розпорядженням Старосамбірської міської ради від 17.12.2020 за № 41/04-01 «Про прийняття на посаду заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради», було прийнято ОСОБА_1 на посаду заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради з 18.12.2020 з оплатою праці згідно штатного розпису.

Рішенням Старосамбірської міської ради Самбірського району Львівської області від 09.04.2024 «Про внесення змін до рішення Старосамбірської міської ради від 19.12.2023 № 1722 «Про затвердження структури та чисельності апарату Старосамбірської міської ради та її виконавчих органів на 2024 рік» від 09.04.2024 № 1876 вирішила:

1) внести зміни в додаток 1 до рішення Старосамбірської міської ради від 19.12.2023 року №1722 «Про затвердження структури та чисельності апарату Старосамбірської міської ради та її виконавчих органів на 2024 рік» та викласти його в новій редакції (додається);

2) ліквідувати посаду заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради 1 (одна) штатна одиниця;

3) внести відповідні зміни до штатного розпису та ввести його в дію з 01 липня 2024 року;

4) попередити працівника, посада якого підлягає скороченню про наступне вивільнення у строки, передбачені законодавством та здійснити інші необхідні заходи. Фактичне вивільнення працівника здійснити шляхом видання розпорядчого документу не раніше, як через 2 місяці з дня письмового затвердження.

5) економію коштів після ліквідації посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради скерувати на погашення дефіциту по заробітній платі.

6) контроль за виконанням даного рішення покласти на постійну комісію з питань фінансів, бюджету, планування соціально-економічного розвитку, інвестицій та міжнародного співробітництва.

26.06.2024 Старосамбірська міська рада видано розпорядження за № 81/04-01 «Про дострокове припинення повноважень та звільнення з посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради ОСОБА_1 ».

08.07.2024 Старосамбірська міська рада видала розпорядження за № 97/04-01 «Про внесення змін до розпорядження міського голови від 26.06.2024 року за № 81/04-01 «Про дострокове припинення повноважень та звільнення з посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради ОСОБА_1 », згідно з п. 1 якого Старосамбірська міська рада вирішила: «внести зміни до пункту 1 розпорядження міського голови від 26.06.2024 року № 81/04-01 «Про дострокове припинення повноважень та звільнення з посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради ОСОБА_1 » та викласти його в наступній редакції:

1) достроково припинити повноваження та звільнити з 08.07.2024 року ОСОБА_1 з посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з скороченням чисельності та штату працівників».

Позивач не погодившись із рішенням Старосамбірської міської ради Самбірського району Львівської області від 09.04.2024 за № 1876 та розпорядженням від 26.06.2024 за № 81/04-01 та від 08.07.2024 за № 97/04-01 звернувся до суду із позовом в якому наголошує на незаконності прийнятих рішень щодо свого звільнення із займаної посади, яке прийнято із порушенням норм чинного законодавства України, а також на відсутності рішення щодо необхідності покриття дефіциту коштів по заробітній платі з метою скерування економії коштів на освітню сферу станом на 09.04.2024.

Вирішуючи вказаний спір суд керується наступним.

Відповідно до статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з частинами 1, 2 статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За змістом статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частиною 1 статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Цей конституційний припис закріплений у статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з частиною 2 статті 21 та частиною 1 статті 23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, прийнятого 16.12.1966 року Генеральною Асамблеєю ООН та ратифікованого Україною 12.11.1973 року, держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки до забезпечення цього права. Заходи, яких повинні вжити держави-учасниці цього Пакту з метою повного здійснення цього права, включають програми професійно-технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення продуктивної зайнятості в умовах, що гарантують основні політичні і економічні свободи людини.

Також, статтею 24 Європейської соціальної хартії, ратифікованої Україною 14.09.2006 року, з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов`язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; б) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. З цією метою Сторони зобов`язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.

Статтями 2, 5-1 КЗпП України закріплено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 5-1 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з ч. 5 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі Закон № 280/97-ВР) чисельність працівників органів місцевого самоврядування встановлюється відповідною радою у межах загальної чисельності, визначеної типовими штатами, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, витрат на їх утримання.

Згідно із п. 6 ч. 4 ст. 42 Закону № 280/97-ВР сільський, селищний, міський голова: вносить на розгляд ради пропозиції щодо структури виконавчих органів ради, апарату ради та її виконавчого комітету, їх штатів, встановлених відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

За змістом ч. 1 ст. 46 Закону № 280/97-ВР сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Відповідно до ч. 4 ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 10 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

Згідно з ст. 1 Закону України від 07.06.2001 року № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Згідно з ст. 3 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється, зокрема, на посади заступників сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради шляхом затвердження відповідною радою.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 7 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», цим та іншими законами України.

Посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Тобто, посада заступника міського голови належить до посад місцевого самоврядування, яка затверджується рішенням ради прийнятим на пленарному засіданні.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що затвердження на посаду заступника міського голови є результатом волевиявлення депутатів цієї ради, які так само можуть достроково припинити повноваження на цій посаді, затвердження на вказану посаду, так і припинення повноважень на цій посаді є передусім результатом волевиявленням депутатів цієї ради.

Відповідно до ч. 3 ст. 147-1 КЗпП України працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством.

Згідно із ст. 2 Регламенту Старосамбірської міської ради затвердженого рішенням Старосамбірської міської ради від 21.12.2020 за № 29 (далі Регламент), цим регламентом встановлюється порядок скликання сесій ради, підготовки і розгляду нею питань, проведення засідань, прийняття рішень ради, загальні умови формування та організації роботи постійних та інших комісій ради, виконавчих органів влади, здійснення депутатської діяльності, обрання і затвердження посадових осіб місцевого самоврядування та інші процедури, які випливають з повноважень ради, встановлених Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 7, 8 ст. 26 Регламенту рішення про скликання чергової сесії ради доводиться до відома депутатів і населення не пізніш як за 10 днів до сесії, а у виняткових випадках не пізніш як за день до сесії із зазначенням часу скликання, місця проведення та питань, які передбачається винести на розгляд справи.

Інформація про скликання сесії ради оприлюднюється на офіційному веб-сайті ради за адресою http: sts-mrada.gov.ua.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, суд зазначає про те, що оскаржуване рішення ради не відноситься до нормативно-правових, а є актом індивідуальної дії.

Відповідно до висновків Верховного Суду, висловлених у постанові від 06.02.2020 року у справі № 420/718/19, внутрішньоорганізаційними є акти, які приймаються з метою організації та впорядкування роботи суб`єктів владних повноважень, тобто це акти, які стосуються кадрових питань, а також інші акти у тому разі, якщо вони обмежуються внутрішньою організацією роботи суб`єкта владних повноважень та відповідних посадових осіб. Враховуючи те, що проект рішення стосувався внутрішньоорганізаційного (кадрового) питання щодо дострокового припинення повноважень, яке вирішується виключно депутатами ради, проект такого рішення не підлягає обов`язковому оприлюдненню.

З огляду на викладене, суд відхиляє доводи Позивача щодо порушення Відповідачем положень Регламенту в частині обов`язкового оприлюднення рішення.

Також, статтею 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено:

постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету (частина перша);

постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями (частина четверта);

постійні комісії за дорученням ради, голови, відповідно заступника голови районної у місті, районної ради чи першого заступника, заступника голови обласної ради, секретаря сільської, селищної, міської ради або за власною ініціативою вивчають діяльність підзвітних і підконтрольних раді та виконавчому комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради органів, а також з питань, віднесених до відання ради, місцевих державних адміністрацій, підприємств, установ та організацій, їх філіалів і відділень незалежно від форм власності та їх посадових осіб, подають за результатами перевірки рекомендації на розгляд їх керівників, а в необхідних випадках на розгляд ради або виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради; здійснюють контроль за виконанням рішень ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради (частина шоста);

за результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації. Висновки і рекомендації постійної комісії приймаються більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності заступником голови або секретарем комісії. Протоколи засідань комісії підписуються головою і секретарем комісії. Висновки і рекомендації постійної комісії, протоколи її засідань є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» (частина десята).

Перелік, функціональна спрямованість і порядок організації роботи постійних комісій визначаються регламентом відповідної ради та Положенням про постійні комісії, що затверджується радою з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» щодо реалізації повноважень ради у здійсненні державної регуляторної політики постійними комісіями відповідної ради (частина п`ятнадцята).

Надаючи тлумачення частинам четвертій-п`ятій наведеної норми Закону, Верховний Суд у постанові від 03.10.2023 року справа №280/8088/21, посилаючись на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 15.06.2021 року справа № 140/1860/18 та від 06.02.2020 року справа № 420/718/19, зазначив про не встановлення чинним законодавством обов`язкового розгляду постійними комісіями питання про звільнення першого заступника голови обласної ради (заступника міського голови). Питання припинення повноважень першого заступника голови обласної ради (заступника міського голови) не передбачено серед вичерпного переліку питань, які за дорученням ради або за власною ініціативою розглядаються постійними комісіями.

Згідно з ст. 30 Регламенту вбачається те, що питання, які не були попередньо розглянуті відповідними постійними комісіями з тих чи інших причин можуть включатися в порядок денний та розглядатись на сесії.

З огляду на викладене, суд відхиляє доводи позивача про порушення Старосамбірською міською радою процедури ухвалення оскаржуваного рішення від 09.04.2024 року № 1876 через нерозгляд постійною комісією міської ради питання порядку денного пленарного засідання.

Крім цього, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 28.01.2021 у справі № 560/438/20, дострокове припинення повноважень заступника міського голови є крайнім заходом реагування на його діяльність і для того, щоб виносити на голосування і приймати таке рішення повинні бути наявні вагомі причини (мотиви) і об`єктивні обставини, які в сукупності вказують на те, що подальше його перебування на службі є неможливим (недоцільним) та\або таким, що негативно позначається на діяльності ради. Ці ж мотиви і обставини мають міститися у рішенні органу місцевого самоврядування, зі змісту якого має бути зрозуміло, що саме спонукало до його прийняття.

В постановах від 04.06.2020 у справі № 802/1463/18, від 03.10.2023 у справі № 280/8088/21, від 16.04.2020 у справі № 495/5105/17 Верховний Суд наголосив на тому, що здійснення таких дискреційних повноважень, як звільнення, в рамках встановленої процедури дострокового припинення повноважень голови міської ради та розпуск виконавчого комітету, має відбуватися з дотриманням критеріїв правової (справедливої) процедури, як складової принципу верховенства права (ч. 1 ст. 8 Конституції України) і принципу законності (ч. 2 ст. 19 Конституції України). Отже спірні рішення Відповідача повинні бути перевірені адміністративним судом на предмет законності та легітимності, а не доцільності їх прийняття.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 24 Закону України № 280/97-ВР правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону. Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», цим та іншими законами України.

Посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Слід зазначити, що служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом. Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. До посадових осіб місцевого самоврядування не відносяться технічні працівники та обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 07 червня 2001 року № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі - Закон № 2493-III) служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 2493-III посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

За змістом ст. 3 Закону № 2493-III посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Відповідно до ст. 10 Закону № 2493-III прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється:

- на посаду сільського, селищного, міського голови в порядку, встановленому Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні»;

- на посаду голови та заступників голови районної, районної у місті, обласної ради, заступника міського голови - секретаря Київської міської ради, секретаря сільської, селищної, міської ради, голови постійної комісії з питань бюджету обласної, Київської та Севастопольської міських рад шляхом обрання відповідною радою;

- на посади заступників сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради, старости шляхом затвердження відповідною радою;

- на посади керівника секретаріату (керуючого справами) районної, обласної ради, керуючого справами виконавчого апарату обласних і районних рад, керівників відділів, управлінь та інших працівників органів місцевого самоврядування шляхом призначення відповідно сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

З вищенаведених норм законодавства вбачається, що посада заступника голови міської ради належить до посад місцевого самоврядування, яка затверджується рішенням ради прийнятим на пленарному засіданні.

У контексті спірних правовідносин треба зауважити, що затвердження на посаду заступника міського голови є результатом волевиявлення депутатів цієї ради, які так само можуть достроково припинити повноваження на цій посаді.

Варто зазначити, що як затвердження на вказану посаду, так і припинення повноважень на цій посаді є передусім результатом волевиявленням депутатів цієї ради.

В той же час, для дострокового припинення повноважень заступника міського голови повинні бути певні вагомі підстави, передумови, які в сукупності призвели до того, що депутати сільської ради вимагають обговорення цього питання на пленарному засіданні ради.

Власне такі обставини і є предметом обговорення на засіданні ради, перед тим як почнеться голосування.

Відповідно до ст. 20 Закону № 2493-III крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України, а також у разі:

- порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої ст. 11 цього Закону;

- порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (ст. 5 цього Закону);

- виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов`язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (ст. 12 цього Закону);

- досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (ст.18 цього Закону).

Посадові особи місцевого самоврядування, крім посадових осіб, зазначених у частині другій цієї статті, яких притягнуто до відповідальності за правопорушення, пов`язані з корупцією або стосовно яких набрало законної сили рішення суду щодо визнання їх активів або активів, набутих за їх дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави, підлягають звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Рішення про припинення служби в органах місцевого самоврядування може бути оскаржено посадовою особою місцевого самоврядування у порядку, визначеному законом.

Перевибори сільських, селищних, міських голів, зміна керівників органів місцевого самоврядування не є підставою для припинення служби посадовими особами виконавчих органів рад, їх секретаріатів, крім працівників патронатної служби.

Так, відповідно до ст. 12 Закону № 2493-III на службу в органи місцевого самоврядування не можуть бути прийняті особи: 1) визнані судом недієздатними; 2) які мають судимість за вчинення умисного кримінального правопорушення, якщо ця судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку; 3) які за рішенням суду позбавлені права займати посади в органах державної влади та їх апараті або в органах місцевого самоврядування протягом установленого строку; 5) які у разі прийняття на службу в органи місцевого самоврядування будуть безпосередньо підпорядковані близьким особам.

У свою чергу суд не встановив з оскарженого рішення № 1876 від 09.04.2024 року, які саме обставини визначені Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» перешкоджали перебуванню Позивача на службі в органах місцевого самоврядування.

Такі обставини не зазначені ні в протоколі № 8 наради Старосамбірської міської ради від 08.04.2024 року, ні в протоколі засідання Старосамбірської міської ради Самбірського району Львівської області від 09.04.2024 року, як і не зазначено підстав та мотивів для ініціювання звільнення виключно Позивача з посади заступника міського голови.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, ст. 42, 42-1, ч. 1, 2 і 3 ст. 49-2, ст. 74, ч. 3 ст. 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36 та п. 1, 2 і 6 ст. 40, п. 6 ч. 1 ст. 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Стаття 40-1 КЗпП України встановлює, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Аналізуючи викладене, суд дійшов до висновку, що процедура скорочення передбачає певні етапи, лише з дотриманням яких матиме наслідком законне і правомірне звільнення працівника.

Так, основними етапами у спірних правовідносинах є: 1. Прийняття рішення про необхідність проведення скорочення чисельності або штату; 2. Прийняття рішення про внесення змін до структури та штатної чисельності апарату; 3. Визначити працівників, які підлягають скороченню; 4. Попередити працівників про скорочення; 5. Запропонувати іншу роботу працівникам, які підлягають звільненню; 6. Звільнити працівників та провести остаточний розрахунок в разі, якщо працівник не виявив бажання на подальшу працю на запропонованих посадах.

Таким чином, можна дійти висновку, що перш за все на пленарному засіданні міської ради Відповідачу необхідно було прийняти рішення про внесення змін до структури та штатної чисельності апарату, а вже на підставі такого рішення мали право персонально попередити Позивача, як особу, посада якої підлягала скороченню, про дату таких наступних змін у штаті не пізніше ніж за два місяці до запланованого звільнення.

Своєю чергою, одночасно із попередженням про скорочення посади та майбутнє звільнення Відповідач повинен був запропонувати Позивачу вакансії, які були на день попередження про звільнення, а також вакансії, які з`являються протягом 2 місяців і які відповідають його професії та кваліфікації (рівнозначні нинішній посаді або нижчі).

Водночас, за нормами КЗпП України звільнення з підстав скорочення чисельності або штату працівників допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Отже, із вказаного можна підсумувати, що встановлений законодавцем двомісячний термін передбачено задля захисту прав особи на працю, зокрема, можливості знайти іншу роботу в разі, якщо її не влаштовують запропоновані посади для переведення.

Лише після такого письмового повідомлення та отримання від працівника відмови в переведенні на іншу роботу у роботодавця виникає право на звільнення.

Разом з тим, наявні докази свідчать про те, що на 31 сесії восьмого скликання Старосамбірської міської ради, яка відбулась 09.04.2024 року, було одночасно прийнято рішення про внесення змін в додаток 1 до рішення Старосамбірської міської ради від 19.12.2023 року за № 1722 «Про затвердження структури та чисельності апарату Старосамбірської міської ради та її виконавчих органів на 2024 рік» шляхом ліквідації посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради; затвердження в новій редакції та введення в дію з 01.07.2024 року відповідних змін до штатного розпису Старосамбірської міської ради; попередження про звільнення працівника шляхом видання розпорядчого документа не раніше як через 2 місяці з дня письмового попередження та відповідне звільнення працівника через 2 місяці.

Натомість, повідомленням про наступне звільнення від 15.04.2024 року, яке Позивач отримав 25.04.2024 року, Відповідач фактично констатував про таке звільнення Позивача через два місця після прийняття відповідного рішення, а саме не раніше 28.06.2024 року, зазначив про те, що при звільненні буде виплачено вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку та одночасно запропонував переведення на одну із вакантних посад.

Таким чином, із вказаного слідує, що Старосамбірська міська рада Львівської області рішенням від 09.04.2024 року за № 1876 скоротила посаду Позивача і звільнила останнього датою, що настане через два місяці, про що письмово повідомила гр. ОСОБА_1 25.04.2024 попередженням про вивільнення від 15.04.2024 за № 414/02-23.

Також, суд встановив, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення від 09.04.2024 за № 1876 став зокрема лист начальника фінансового відділу виконавчого комітету Старосамбірської міської ради від 08.04.2024 та протокол № 8 наради Старосамбірської міської ради від 08.04.2024.

Разом з тим, проводячи системний аналіз листа начальника фінансового відділу виконавчого комітету Старосамбірської міської ради від 08.04.2024 п. У.Дякун вбачається те, що останній містить посилання на доручення Львівської обласної військової адміністрації від 19.02.2024 за № 6/0/6-24ВА, а також питання щодо оптимізації шкільної мережі громади, але аж ніяк не питання щодо необхідності скорочення штату працівників у зв`язку із дефіцитом коштів на оплату праці заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради.

Відповідно до відповіді Старосамбірської міської ради від 09.08.2024 за № 834/02-23 вбачається те, що у бюджеті Старосамбірської міської територіальної громади на 2024 рік затверджено видатки на утримання апарату виконавчого комітету Старосамбірської міської ради за КПКВ 0110150 «Організаційне, інформаційно аналітичне та матеріально технічне забезпечення діяльності обласної ради, районної ради, районної у місті ради (у разі її створення), міської, селищної, сільської рад», що і передбачає видатки на оплату праці заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів влади.

Натомість, згідно з відповіддю фінансового відділу виконавчого комітету Старосамбірської міської ради Самбірського району Львівської області від 09.08.2024 за № 119/1-10 вбачається те, що кредиторська заборгованість по заробітній платі (або ж інших обов`язкових платежах) станом на 08.04.2024 не зареєстрована.

Крім цього, суд звертає увагу на те, що як в усних поясненнях представників Відповідача по суті справи, так і в додаткових письмових поясненнях від 02.10.2024, Відповідач зазначає про те, що оскаржуване рішення за № 1876 від 09.04.2024 було прийнято органом місцевого самоврядування для покриття дефіциту коштів в освітній сфері за рахунок коштів після ліквідації посади заступника міського голови.

Разом з тим, ні 08.04.2024, ні 09.04.2024 жодного рішення Старосамбірською міською радою про необхідність покриття дефіциту коштів саме в освітній сфері прийнято не було, і таке рішення відсутнє в матеріалах судової справи № 38017022/24.

Не містить жодної згадки про необхідність покриття дефіциту коштів в освітній сфері за рахунок скорочення посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів протокол № 8 наради Старосамбірської міської ради від 08.04.2024, а також лист начальника фінансового відділу виконавчого комітету Старосамбірської міської ради від 08.04.2024 п. У.Дякун.

Також, жодної згадки про необхідність покриття дефіциту коштів в освітній сфері за рахунок скорочення посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів не містить ні протокол пленарного засідання 31 сесії 8 скликання від 09.04.2024, ні оскаржуване рішення за № 1876 від 09.04.2024.

Таких доказів Відповідачем до матеріалів справи долучено не було, а матеріали судової справи не містять, незважаючи на те, що суд неодноразово наголошував представникам Відповідача про необхідність долучення доказів щодо обставин на які посилаються представники сторін у справі.

Відтак, Відповідачем не спростовано доводи Позивача щодо відсутності об`єктивних підстав для скорочення штату працівників. Фактичних обставин та документів, що свідчили б про необхідність скорочення однієї посади заступника міського голови не долучено до матеріалів справи.

У постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 824/3229/14 викладено висновок про те, що зміни в організації виробництва і праці не можуть бути підставою зловживань та незаконного звільнення працівників.

Також, Верховний Суд в постанові від 21.02.2020 року у справі №761/25605/17 наголосив, що факторами, якими може бути зумовлена потреба скорочення чисельності або штату працівників є, зокрема: наміри роботодавця матеріально стимулювати працівників для здійснення потрібного обсягу робіт меншою кількістю персоналу через суміщення професій (посад), розширення зони обслуговування або збільшення обсягу виконуваної роботи, для чого працівникам встановлюються відповідні доплати за рахунок утвореної економії фонду заробітної плати; вдосконалення виробництва за допомогою автоматизації виробничих процесів, упровадження яких зумовлює зменшення кількості працівників певних професій і спеціальностей, потрібних для виконання роботи; перепрофілювання підприємства; зменшення обсягу виробництва продукції; інші несприятливі фактори та кризові явища у соціально-економічному розвитку суспільства.

Отже, Верховний Суд підтверджує, що роботодавець не може безпідставно здійснювати скорочення штату чи чисельності працівників, а також вказує на обставини, які мають бути підставною та передувати скороченню та вказують на те, що воно є законним та обґрунтованим.

Конвенцією Міжнародної організації праці про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року у пункті «а» частини 2 статті 9 визначено, що тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці.

Відтак, прийняття рішення про скорочення штату або чисельності працівників хоч і є правом роботодавця, однак таке право не є абсолютним, оскільки судом визначено невиключний перелік підстав, що свідчать про обґрунтованість такого рішення.

Недоведеність відповідачем наявності підстав для скорочення штату працівників тлумачиться судом на користь Позивача.

Враховуючи наведене правове регулювання та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що слід визнати протиправним та скасувати рішення Старосамбірської міської ради Львівської області від 09.04.2024 за №1876, а також розпорядження Старосамбірського міського голови Старосамбірської міської ради Львівської області від 26.06.2024 за № 81/04-01 та від 08.07.2024 за № 97/04-01.

Згідно із ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Днем звільнення вважається останній день роботи (п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 року № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за 110).

Оскільки днем звільнення позивача є 08.07.2024 року, останнього слід поновити на посаді заступника Старосамбірського міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради з наступного дня, тобто з 09.07.2024 року

Відтак, вимога ОСОБА_1 про поновлення на посаді з 09.07.2024 року підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про стягнення на користь гр. ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з ст. 27 Закону України «Про оплату праці» пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 розд. ІV «Порядок розрахунку виплат у всіх випадках збереження заробітної плати» Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.

Для розрахунку середньоденної заробітної плати доходи за квітень та травень 2024 року слід брати довідку від 07.08.2024 року №19.

Оскільки позивач звільнений 08.07.2024, відтак для обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу враховується заробітна плата за фактично відпрацьовані позивачем два календарні місяці, що передували дню звільнення, а саме травень та червень 2024 року відповідно «Порядку обчислення середньої заробітної плати» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року.

Згідно з довідкою про доходи від 07.08.2024 №19 позивачу ОСОБА_1 нараховано усього заробітку за травень 2024 року - 37690,21, а за червень - 20353,76 гривень. Однак, в сумі цих виплат враховані також компенсаційні витрати на відрядження, виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника - щорічної і додаткової відпусток та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідно до п.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових).

При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці та для нарахування матеріальної (грошової) допомоги, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Отже, для правильного розрахунку середньої заробітної плати ОСОБА_1 слід виключити:

1) за травень 2024 року: компенсацію за відрядження (24.05.2024); допомогу у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю за рахунок міської ради - 1 день, а також за рахунок ПФУ за квітень - 4 дні; виплата за щорічну основну відпустку з 27.05.2024 по 09.06.2024.

Таким чином, у травні Позивачем було фактично відпрацьовано 17 робочих днів, за які нараховано заробітної плати - 20367,73 грн.

2)за червень 2024 року: компенсацію за відрядження (11.06, 18.06, 19.06); виплата за щорічну основну відпустку з 20.06.2024 по 21.06.2024.

Таким чином, у травні Позивачем було фактично відпрацьовано 10 робочих днів, за які нараховано заробітну плату - 14375,26 грн.

Отже, середньоденна заробітна плата відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року, позивача ОСОБА_1 за останні два календарних місяці перед звільненням становить 1286,77 (20367,73+14375,26)/27=1286,77).

Кількість робочих днів за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 становить 73 (станом на 17.10.2024).

Сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу станом на 17 жовтня 2024 року становить 93934 гривні 75 копійки (1286,77 х 73 = 93934,75).

Суд наголошує, що представник позивача у судовому засіданні не заперечив щодо суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу -- 93934 гривні 75 копійок, а отже спору з цього питання між сторонами немає.

Щодо стягнення моральної шкоди в суді 10000,00 грн суд зазначає наступне.

В частині позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, суд звертає увагу на наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 1 статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Позивач зазначає, що протиправні дії відповідача негативно вплинули на його стан здоров`я, змусили звертатись за лікарською допомогою, чим завдали моральної шкоди, яка виявилася у моральних стражданнях та переживаннях, що призвело до погіршення здоров`я, а також втрати налагоджених життєвих зв`язків, через що він вимушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд не знайшов підстав для задоволення заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивач не надав до суду жодних доказів, які підтверджують завдання ОСОБА_1 такої шкоди та не було доведено причинно-наслідковий зв`язок з предметом позову.

В контексті зазначеного суд вважає за необхідне звернути увагу на приписи статті 6 КАС України за якими суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Із зазначеного слідує, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.

Поняття доказів наведено у статті 72 КАС України, відповідно до якого доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Відповідно до статей 73, 74 КАС України, надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

Із врахуванням вищезазначених правових норм, суд зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, у вказаному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Проте, як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивачем не надано жодних доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння позивачу сильних душевних страждань, завдання шкоди його здоров`ю, чи завдання йому інших втрат немайнового характеру з яких суд при обрахуванні розміру компенсації міг би встановити характер та обсяг моральних страждань, матеріальні витрати, понесені позивачем.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо відшкодування моральної шкоди не підлягає до задоволення.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, 371 КАС України суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Старосамбірської міської ради Львівської області від 09.04.2024 № 1876 «Про внесення змін до рішення Старосамбірської міської ради від 19.12.2023 № 1722 «Про затвердження структури та чисельності апарату Старосамбірської міської ради та її виконавчих органів на 2024 рік».

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Старосамбірського міського голови Старосамбірської міської ради Львівської області від 26.06.2024 № 81/04-01 «Про дострокове припинення повноважень та звільнення з посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ОСОБА_1 »;

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Старосамбірського міського голови Старосамбірської міської ради Львівської області від 08.07.2024 № 97/04-01 «Про внесення змін до розпорядження міського голови від 26.06.2024 року № 81/04-01 «Про дострокове припинення повноважень та звільнення з посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника Старосамбірського міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради з 09.07.2024.

Стягнути з Старосамбірської міської ради Самбірського району Львівської області (82000, Львівська область, м. Старий Самбір, вул. Лева Галицького, 35, ЄДРПОУ 04055995) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09.07.2024 по 17.10.2024 в сумі 93934 грн 75 коп.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 29021 грн 85 коп. допустити до негайного виконання.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 23.10.2024.

СуддяБрильовський Роман Михайлович