Постанова

від 28.10.2024 по справі 440/8678/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий І інстанції: Г.В. Костенко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2024 р. Справа № 440/8678/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Чалого І.С.,

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.08.2024, м. Полтава, по справі № 440/8678/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 в задоволенні рапорту від 07 березня 2024 року про звільнення його з військової служби через сімейні обставини;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 задовольнити рапорт ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.03.2024 року про звільнення його з військової служби через сімейні обставини.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.08.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 15 березня 2024 року про звільнення з військової служби, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог, відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що суд першої інстанції проігнорував аргументи відповідача, які були викладені у відзиві на позовну заяву. Вказує, що висновок суду з приводу протиправної бездіяльності позивача щодо розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби неправильний, адже листом від 20.03.2024 № 2814/1 відповідач повідомив позивача, що підстави для звільнення відсутні. Також вказує, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, адже позивачем пропущено встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України строк звернення, а суд першої інстанції проігнорував доводи відповідача в цій частині.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому проти її задоволення останній заперечував та просив відмовити. Вказує, що рішення суду першої інстанції прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , командир гармати 1 самохідного артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , у званні молодшого сержанта.

15.03.2024 позивачем на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 по команді подано письмовий рапорт щодо звільнення з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" через сімейні обставини, а саме: доглядом за рідним братом ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю І групи.

До вказаного рапорту долучено: нотаріально посвідчені копії паспорту та коду ОСОБА_1 , нотаріально посвідчені копії паспорту та коду ОСОБА_2 , нотаріально посвідчена копія свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 20.08.1981, нотаріально посвідчена копія свідоцтва про народження НОМЕР_3 від 12.07.1985, нотаріально посвідчена копія довідки до акту огляду сер МСЕ № 0227938 від 20.10.2003, висновок ЛКК № 61 від 16.01.2024, копія посвідчення серія НОМЕР_4 від 25.09.2023, довідка № 145 від 16.01.2024, нотаріально посвідчені копії паспорту та коду ОСОБА_1 , нотаріально посвідчені копії паспорту та коду ОСОБА_1 , нотаріально посвідчена копія свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_5 від 21.03.1979.

Листом від 20.03.2024 № 2814/1 відповідач повідомив позивача що, відповідно до положень частини 2 статті 267 Сімейного кодексу повнолітні брати і сестри зобов`язані утримувати непрацездатних повнолітніх братів і сестер, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони не мають чоловіка, дружини, батьків або повнолітніх дочки, сина, за умови, що повнолітні брати та сестри можуть надавати матеріальну допомогу. З цитованої норми вбачається, що обов`язок позивача щодо догляду та утримання його непрацездатного брата виникає виключно за умови відсутності батьків у брата. Досягнення батьками позивача пенсійного віку не породжує у нього обов`язку щодо догляду за непрацездатним братом. Отже, підстави для звільнення відсутні.

Як вказує позивач, вказаний лист він не отримував, і тільки 24.05.2024 на месенжер Вайбер було отримано копію відповіді від 20.03.2024 року.

Вважаючи протиправною відмову відповідача щодо прийняття рішення про звільнення за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на звільнення з військової служби позивача, згідно із абз. 7 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи. Зазначив, що за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби, посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту. При цьому позовні вимоги задовольнив частково шляхом зобов`язання повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 15.03.2024 про звільнення з військової служби, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з урахуванням висновків суду.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч.5 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Так, порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженим Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 року (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Положення № 1153), яким визначається порядок проходження громадянами України (громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до п. п. 5-7 Положення №1153 громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Пунктом 260 Положення №1153 визначено, що під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та з урахуванням особливостей, передбачених ст. 26-2 названого Закону.

Підстави звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

За змістом пп. «г» п. 2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, що діяла станом на час звернення позивача до відповідача з рапортом) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом з числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.

Тобто для звільнення особи з військової служби необхідною умовою є підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.

Судовим розглядом встановлено, що позивачем заявлено у рапорті про потребу догляду за ОСОБА_2 , який є рідним братом позивача та інвалідом з дитинства І групи.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 є рідним братом ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 та копією свідоцтва серії НОМЕР_3 ./а.с.34-35/

На підставі Довідки Сер. МСЕ - 7-66 ГВ №0227938, встановлено, що ОСОБА_2 має І групу інвалідності, є особою з інвалідністю з дитинства та потребує стороннього догляду /а.с.37/.

Відповідно до висновку № 61 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, ОСОБА_2 необхідне отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Також встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є батьком ОСОБА_2 , є пенсіонером, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_6 , та якому (станом на момент звернення позивача зі спірним рапортом) 73 роки /а.с. 31/.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є пенсіонеркою, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_7 , та якій (на момент звернення позивача зі спірним рапортом) 64 роки.

Відповідно до ч. 3 ст. 75 Сімейного кодексу України непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, установленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.

Також відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» «непрацездатні громадяни особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону» (абз. 17 ст. 1 Закону).

Зважаючи на те, що немає інших осіб, які могли б здійснювати догляд за ОСОБА_2 , крім батьків пенсіонерів, які не можуть надати повноцінно цей догляд, оскільки, самі непрацездатні, то апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції, що позивач, фактично, єдиний хто б міг повноцінно здійснювати догляд за рідним братом.

Водночас, посилання відповідача на те, що ОСОБА_2 має батьків, які мають обов`язок його утримувати, не відповідають фактичним обставним справи, адже вони не є працездатними.

До того ж, підстава для звільнення, яка передбачена абзацом 7 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ - у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи, не містить будь якої додаткової умови, у тому числі такої умови як, - у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Така умова визначена законодавцем у підставі для звільнення передбаченої абзацом 8 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII - у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що належним способом відновлення права позивача на звільнення з військової служби за сімейними обставинами є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 вчинити кореспондуючі цьому праву дії, а саме повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 15 березня 2024 року про звільнення з військової служби, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з урахуванням висновків суду.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: "а", "б", "в", "г" пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

З огляду на результат апеляційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.08.2024 по справі № 440/8678/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач (підпис)І.С. Чалий Судді(підпис) (підпис) В.В. Катунов І.М. Ральченко