Постанова

від 22.10.2024 по справі 320/2156/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/2156/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Панченко Н.Д., Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.,

при секретарі: Литвин С.В.

за участю:

позивачки: ОСОБА_1.

представника позивача: Соболь Ю.П.

третіх осіб: ОСОБА_19., ОСОБА_2.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року про відмову в забезпеченні позову у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції архітектури та містобудування України, за участю третіх осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року відмовлено в забезпеченні позову в даній справі.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивачка, через свого представника, подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву про забезпечення позову в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, позивачку, її представника та третіх осіб, які з`явилися у призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову в даній адміністративній справі шляхом:

- зобов`язати Державну інспекцію архітектури та містобудування України (місцезнаходження. 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26; код ЄДРПОУ: 44245840) утриматися від вчинення реєстрації повідомлень про початок підготовчих та/або будівельних робіт, декларацій про готовність об`єктів до експлуатації, внесення будь-яких змін до зареєстрованих в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва повідомлень про початок підготовчих та/або будівельних робіт, декларацій про готовність об`єктів до експлуатації щодо об`єктів будівництва 3222484000:02:002:0508; 3222484000:02:002:0505; 3222484000:02:002:0545; 3222484000:02:002:0529; 3222484000:02:002:0526; 3222484000:02:002:0544; 3222484000:02:002:0531; 3222484000:02:002:0532; 3222484000:02:002:0530 та на інших, які знаходяться 3222484000:02:002:0509; 3222484000:02:002:0547; 3222484000:02:002:0523; 3222484000:02:002:0506; 3222484000:02:002:0525; 3222484000:02:002:0521; на земельних ділянках 3222484000:02:002:0510; 3222484000:02:002:0524; 3222484000:02:002:0507; 3222484000:02:002:0546; 3222484000:02:002:0543; 3222484000:02:002:0533; земельних ділянках в межах Детального плану території, затвердженого рішенням Вишневої міської ради від 09.06.2022 № 1-01/XVII8-1 в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва, до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі. Заявник вважає будівництво незаконним, а бездіяльність відповідача щодо не проведення перевірки та не здійснення заходів державного нагляду протиправними.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивачка зазначила, що до моменту ухвалення рішення по суті в адміністративній справі правове становище позивача та третіх осіб буде обтяжене невизначеністю, продовження незаконного, на думку позивача, будівництва матиме негативні наслідки для позивача, третіх осіб та сотні вкладників в будівництво, а також у разі задоволення позову, стане не можливо відновити стан, який існував на момент початку будівництва, що у свою чергу унеможливить виконання рішення суду.

Відповідно, апелянт вважає, як наслідок, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої до ухвалення рішення у справі. Тобто, може виникнути необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивачки у майбутньому.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивачки, які б унеможливили захист її прав до ухвалення рішення в адміністративній справі, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такою позицією суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Відповідно до частин 1 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 ст. 150 КАС України встановлено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

За приписами частини 1 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених КАС України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що заявником не обґрунтовано наявність жодної із зазначених підстав можливості вжиття заходів забезпечення позову, та не надано доказів, з яких би суд міг пересвідчитись про можливість існування таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 22-3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» електронний кабінет є компонентом електронної системи, який забезпечує електронну взаємодію між фізичними та юридичними особами, державними органами, органами місцевого самоврядування, центрами надання адміністративних послуг.

Електронний кабінет призначений для, зокрема, направлення заяв до уповноважених органів містобудування та архітектури, органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, отримання повідомлень та документів від цих органів, у тому числі заяв та повідомлень про скасування містобудівних умов та обмежень, припинення права на початок виконання підготовчих та будівельних робіт, зупинення підготовчих та будівельних робіт, скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, анулювання та поновлення дозволу на виконання будівельних робіт, повідомлень про здійснення заходів з контролю, отримання документів, які складаються під час або за результатами здійснення державного архітектурно-будівельного контролю/нагляду

Правовідносини щодо повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, повідомлення про початок виконання будівельних робіт, декларація про готовність об`єкта до експлуатації, внесення змін до повідомлення або декларації регулюються статтями 35, 36, 39, 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Предметом спору у цій справі є ймовірна бездіяльність відповідача щодо не проведення перевірки будівництва та невжиття заходів реагування.

У даному випадку, ОСОБА_1 просить забезпечити позов шляхом заборони Державній інспекції архітектури та містобудування України вчиняти дії, які передбачені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» та є його безпосередніми функціями.

При цьому, заявник просить забезпечити позов шляхом утримання від реєстрації повідомлень та декларацій, які стосуються об`єктів будівництва на 21 земельній ділянці, згідно з переліком та на всіх інших земельних ділянках в межах Детального плану території, затвердженого рішенням Вишневої міської ради від 09.06.2022 № 1-01/XVII8-11.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що спосіб забезпечення позову, обраний ОСОБА_1 , є неспівмірним з позовними вимогами.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на сторін. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості зобов`язати відповідний орган виконавчої влади не виконувати його функції, тобто втручатись у дискреційні повноважень.

Так, повноваження суду при вирішенні справи визначені ст. 245 КАС України. Відповідно до п. 4 ч. 2 цієї норми у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Проте, такий спосіб захисту може бути застосований лише тоді, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом. У випадку, коли суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати норми закону, які відповідач повинен застосувати при вчиненні певної дії, з урахуванням встановлених судом обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції.

Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

За даних обставин справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що ухвалення рішення про забезпечення позову у спосіб, про який просить позивач, не відповідає меті інституту забезпечення позову.

Суд звертає увагу на те, що заявник не надав доказів існування очевидних ознак протиправності рішення (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів особи яка звернулась до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю та очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача та третім особам до ухвалення рішення в адміністративній справі за поданим позовом до суду, як і не обґрунтував причин неможливості захисту (поновлення) таких прав та інтересів після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів, не розкрив у чому полягає необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав у майбутньому.

Під час розгляду даної заяви про забезпечення позову суд застосовує висновки Верховного Суду викладені у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/14303/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі № 640/16242/19, в яких зазначено щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.

За наведених обставин та матеріалів справи суд дійшов висновку, що підстав для вжиття заходів забезпечення позову, про які просить заявник (позивач), на даний час не вбачається.

Між тим, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі щодо порушення прав та інтересів останньої, оскільки вирішення даного питання призведе до фактично вирішенням справи по суті до постановлення рішення в даній справі.

Щодо інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що судом першої інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки вона не містить обґрунтувань, які могли б бути підставами для скасування ухвали суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 150, 151, 242, 243, 294, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року про відмову в забезпеченні позову - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Л.О. Костюк

Повний текст виготовлено 25.10.2024 року