Постанова

від 25.10.2024 по справі 560/21321/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/21321/23

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Польовий О.Л.

Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

25 жовтня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)", в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення профілактичної комісії з профілактики та попередження самогубств серед засуджених, оформлене протоколом від 22.12.2022 №9, щодо постановки його на профілактичний облік як схильного до самогубства та членоушкодження;

- визнати протиправним та скасувати рішення профілактичної комісії з профілактики та попередження самогубств серед засуджених колонії, оформлене протоколом від 18.01.2023 №1, щодо продовження його перебування на профілактичному обліку як схильного до самогубства та членоушкодження;

- визнати протиправним та скасувати рішення профілактичної комісії з профілактики та попередження самогубств серед засуджених колонії, оформлене протоколом від 01.06.2023 №14, щодо продовження його перебування на профілактичному обліку як схильного до самогубства та членоушкодження;

- визнати протиправними дії відповідача щодо поставки та продовження позивачу оперативно-профілактичних обліків як схильного до самогубства і членоушкодження.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач, засуджений вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12.10.2018 до довічного позбавлення волі, відбуває покарання в Державній установі Замкова виправна колонія (№58).

Рішенням, оформлений протоколом від 22.12.2022 №9, профілактична комісія Державної установи Замкова виправна колонія (№58) з профілактики та попередження самогубств серед засуджених колонії поставила ОСОБА_1 на профілактичний облік як схильного до самогубства та членоушкодження.

Рішенням, оформлений протоколом від 18.01.2023 №1, профілактична комісія Державної установи Замкова виправна колонія (№58) з профілактики та попередження самогубств серед засуджених колонії продовжила термін перебування позивача на профілактичному обліку як схильного до самогубства та членоушкодження.

Рішенням, оформлений протоколом від 01.06.2023 №14, профілактична комісія Державної установи Замкова виправна колонія (№58) з профілактики та попередження самогубств серед засуджених колонії продовжила термін перебування позивача на профілактичному обліку як схильного до самогубства та членоушкодження.

Вважаючи вказані рішення та дії відповідача щодо їх прийняття протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що правові підстави для скасування рішень про постановку позивача на профілактичний облік як особу схильну до самогубства або членоушкодження та продовження його перебування на такому обліку відсутні.

Колегія суддів, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду (частини перша та друга статті 7 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічною позбавлення волі регулюють Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 08.08.2018 №2823/5, які є обов`язковими для виконання персоналом установ виконання покарань, засудженими, які в них утримуються, а також іншими особами, які відвідують ці установи.

У відповідності до пункту 1 розділу XXIII Правил нагляд за засудженими є системою заходів, спрямованих на забезпечення відбування та виконання кримінальних покарань у виді обмеження та позбавлення, довічною позбавлення волі та арешту шляхом цілодобового і постійного контролю за поведінкою засуджених у місцях їх проживання та праці, попередження та припинення з їх боку протиправних дій, забезпечення вимог ізоляції засуджених та безпеки персоналу установ виконання покарань.

З метою підтримання належного правопорядку в установах виконаним покарань, попередження кримінальних або інших правопорушень серед засуджених здійснюється комплекс спеціальних профілактичних заходів щодо виявлення, постановки на облік та організації нагляду за особами. схильними до вчинення правопорушень (абзац 6 пункту 1 розділу XXIII Правил).

Згідно абзацу 7 пункту 1 розділу XXIII Правил виявлення та постановка на профілактичний облік засуджених, які вчинили правопорушення або мають намір їх вчинити, здійснюються працівниками оперативного підрозділу шляхом досконалого вивченим матеріалів особових справ засуджених, перевірки відомостей щодо їх поведінки в ізоляторах тимчасового тримання, слідчих ізоляторах. лікарняних закладах, закладах охорони здоров`я тощо, документації, у якім фіксуються порушення режиму, перегляду кореспонденції, а також інформації працівників підрозділів соціально-виховної та психологічної роботи та нагляду і безпеки.

Індивідуальна профілактична робота із засудженими, які перебувають на профілактичних обліках, здійснюється цілеспрямовано, планомірно. диференційовано з урахуванням особистості правопорушника, характеру і ступеня його соціальної занедбаності, небезпеки вчиненого злочину та інших особливостей, то мають значення для правильного вибору методи і заходів впливу (абзац 8 пункту 1 розділу XXIII Правил).

Абзацом 10 пункту 1 розділу XXIII Правил постановка на профілактичний облік та зняття з профілактичної о обліку здійснюються комісійно па підставі достатніх даних про зміну поведінки засудженого. Підготовку матеріалів на постановку па профілактичний облік та зняття з профілактичного обліку здійснює працівник оперативного підрозділу з урахуванням пропозицій працівників підрозділів соціально-виховної та психологічної роботи та нагляду і безпеки.

Основні засади організації роботи персоналу установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, працівників закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України, виробничого персоналу підприємств установ виконання покарань, УВП та СІЗО, спрямованої на профілактику та попередження самогубств серед засуджених до арешту, обмеження волі, позбавлення волі та осіб, взятих під варту визначає Порядок організації роботи з профілактики та попередження самогубств серед засуджених, осіб, взятих під варту, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 27.03.2023 №1126/5 (далі - Порядок №1126/5).

Положеннями розділу IV Порядку №1126/5 визначено, що у разі виявлення ознак суїцидального ризику у засудженого/ув`язненого, персонал УВП/СІЗО, який їх виявив, в межах компетенції негайно вносить відповідну інформацію до журналу оперативної інформації про необхідність здійснення нагляду за цією особою та подає начальнику УВП/СІЗО мотивований рапорт про необхідність оцінки суїцидального ризику конкретної особи.

Начальник УВП/СІЗО у разі отримання рапорту негайно дає доручення: психологу щодо проведення оцінки суїцидального ризику та вжиття профілактичних заходів; заступнику начальника УВП/СІЗО із соціально-виховної та психологічної роботи (начальнику відділу соціально-виховної та психологічної роботи) щодо збору матеріалів, які характеризують особу; працівнику оперативного відділу (групи), начальнику відділу нагляду і безпеки (відділу режиму і охорони) щодо вжиття профілактичних заходів та збору матеріалів, які характеризують особу.

Не пізніше трьох діб з дня подання рапорту начальник УВП/СІЗО або особа, яка виконує його обов`язки, проводить засідання профілактичної комісії для вирішення питання про постановлення засудженого/ув`язненого на профілактичний облік як особи, схильної до самогубства. Присутність цієї особи на засіданні профілактичної комісії не обов`язкова.

Матеріали на засіданні профілактичної комісії доповідають: начальник відділення соціально-психологічної служби, працівник відділу нагляду і безпеки (відділу режиму і охорони), працівник оперативного відділу (групи) або психолог.

Підставою для постановлення на профілактичний облік (зняття з обліку) засудженого/ув`язненого є рішення профілактичної комісії УВП/СІЗО.

Рішення про постановлення на профілактичний облік (зняття з обліку) приймається профілактичною комісією на чолі з начальником УВП/СІЗО і оформлюється протоколом, у якому вказуються: дата проведення засідання профілактичної комісії, її фактичний склад, прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) засудженого/ув`язненого, його установочні дані, підстави постановлення на профілактичний облік та строк перебування на обліку.

Про прийняте профілактичною комісією рішення (постановлення чи зняття з обліку) засуджений/ув`язнений ознайомлюється під особистий підпис на витязі з протоколу. Витяг з протоколу долучається до особової справи засудженого/ув`язненого.

Витяг з протоколу засідання профілактичної комісії про взяття на профілактичний облік (зняття з обліку) доводиться до персоналу УВП/СІЗО, який безпосередньо взаємодіє із засудженими/ув`язненими.

Засуджені/ув`язнені, яких взято на профілактичний облік як схильних до самогубства, в обов`язковому порядку закріплюються наказом начальника УВП/СІЗО за персоналом УВП/СІЗО, який зобов`язаний здійснювати постійний контроль за їх поведінкою і щомісяця (або у разі виявлення негативної динаміки змін в поведінці та психічному стані у засудженого/ув`язненого) доповідати рапортом начальнику оперативного відділу (групи), який аналізує зазначені відомості і вносить у відповідну справу. Виведення їх на роботу здійснюється тільки в першу зміну.

Як встановлено судом першої інстанції, 22.12.2022 на засіданні профілактичної комісії з профілактики та попередження самогубств позивач був поставлений на профілактичний облік, як схильний до самогубства та членоушкодження.

Підставою для постановки на профілактичний облік слугувало проведення психодіагностики, узагальнення незалежних характеристик засудженого, а також вивчення матеріалів його особової справи.

В подальшому на засіданнях комісії 18.01.2023 та 01.06.2023 позивачу продовжили перебування на профілактичному обліку як схильного до самогубства та членоушкодження.

Судом не встановлено порушення відповідачем вимог Порядку №1126/5 під час поставлення позивача на профілактичний облік.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що його не ознайомлено під особистий підпис з рішення комісії про постановку його на профілактичний облік як схильного до самогубства та членоушкодження, оскільки до моменту набуття чинності Порядку №1126/5 не існувало вимоги ознайомлення засудженого/ув`язненого під особистий підпис з рішенням профілактичної комісії (постановлений чи зняття з обліку) на витязі з протоколу. Така вимога передбачена у наказі МЮ України від 27.03.2023 р. №1126/5, який набрав чинності 11.04.2023 і тільки в частині постановлення чи зняття з обліку, а ознайомлення з продовженням терміну перебування на такому обліку даним нормативним документом не передбачено (абз. 2 п.6 розділу IV Порядку).

Також твердження позивача щодо наданих по різному оформлених витягів з протоколів профілактичної комісії та фабрикування матеріалів справи, не знайшли свого підтвердження. При цьому, законодавством не передбачено встановлену форму оформлення витягів з протоколів, а інформація, яка зазначена в наданих засудженому ОСОБА_1 витягах з протоколів, не відрізняється за їх змістом.

Стосовно доводів апелянта про ненадання позивачу інформації щодо постановки на профілактичний облік, то суд зазначає, що відповідно до підпункту 8 пункту 4 розділу ІІ Порядку №1126/5 психолог УВП/СІЗО, окрім іншого, веде психологічні картки роботи із засудженим/ув`язненим, який перебуває на профілактичному обліку як схильний до самогубства. Психологічна картка заводиться на кожного засудженого/ув`язненого, записи в якій здійснюються у разі проведення індивідуально-профілактичної роботи із особою. Ніхто не повинен мати доступ до психологічних карток, крім психологів.

Уся інформація є конфіденційною, крім рекомендацій, що надаються: в СІЗО - інспектору відділу соціально-виховної та психологічної роботи, в УВП - начальникам відділень соціально-психологічної служби.

Винятком є представники правоохоронних органів, які здійснюють перевірку діяльності УВП/СІЗО, представники Міністерства юстиції України, Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, які здійснюють перевірку професійної діяльності психологів, а також особи, визначені в частині першій статті 24 Кримінально-виконавчого кодексу України.

Повідомлення засудженого про засідання профілактичної комісії з питань продовження перебування на профілактичних обліках, а також документи, що могли б підтверджувати вручення протоколів профілактичної комісії, не передбачені чинним законодавством, про що було зазначено судом першої інстанції.

Щодо доводів позивача про те, що комісія не в повній мірі вивчила матеріали його особової справи та неналежним чином перевірила відомості про його поведінку, то суд враховує, що повноваження щодо оцінки суїцидальних ризиків засуджених/ув`язнених належать психологу УВП/СІЗО.

Надання оцінки психологічному стану здоров`я позивача не входять до повноважень суду при вирішенні цієї адміністративної справи, оскільки це потребує спеціальних знань.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, суд не є спеціалізованою установою, яка може надавати оцінку психологічному стану позивача, і тому оцінка підставності рішень профілактичної комісії виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.

Питання визначення наявності або відсутності підстав для постановки засудженого/ув`язеного на профілактичний облік як схильного до самогубства та членоушкодження за результатами його медичного обстеження є дискреційними повноваженнями відповідача, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.

Розглядаючи по суті цей спір, суд вправі перевірити законність рішень профілактичної комісії лише в межах дотримання процедури прийняття цього рішення. При цьому суд порушень процедури прийняття спірних рішень не встановив.

Окрім того, посилання апелянта на те, що в нього відсутні нові стягнення, а раніше накладені стягнення погашені або скасовані судом, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, факт погашення стягнень не спростовує факту вчинення засудженим правопорушень та вчинення їх в майбутньому та не є підставою для зняття з профілактичних обліків.

Щодо твердження апелянта про те, що адміністрацією державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» не забезпечено право на отримання правової допомоги в процесі вирішення питання постановки та продовження його перебування на профілактичному обліку слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 135 Кримінально-виконавчого Кодексу України особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, має право користуватися послугами адвоката або фахівця в галузі права за власним вибором під час підготовки до засідання дисциплінарної комісії, який представлятиме її інтереси під час засідання комісії. Якщо особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, не має доступу до адвоката або фахівця в галузі права, адміністрація установи виконання покарання зобов`язана надати йому можливість звернутися за отриманням правової допомоги до суб`єктів надання такої допомоги.

Натомість, Кримінально-виконавчим законодавством не передбачено залучення адвоката (захисника) на засіданні комісії щодо постановки, продовження або зняття з оперативно-профілактичних обліків засуджених, тому державною установою не було порушено право позивача на правову допомогу.

Відтак, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про відсутність правових підстав для скасування рішень про постановку позивача на профілактичний облік як особу схильну до самогубства або членоушкодження та продовження його перебування на такому обліку.

Отже, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.