Постанова

від 28.10.2024 по справі 229/1293/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6158/24 Справа № 229/1293/24 Суддя у 1-й інстанції - Конопленко О. С. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Бондар Я.М., Корчистої О.І.,

розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м.Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №229/1293/24 за позовом ОСОБА_1 до Приватної виробничо-комерційної фірми «ВРЕМЯ» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні, моральної шкоди, за апеляційною скаргою Приватної виробничо-комерційної фірми «ВРЕМЯ» на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 02 квітня 2023 року, ухвалене у складі судді Конопленко О.С.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватної виробничо-комерційної фірми «ВРЕМЯ» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні, моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 27 травня 2020 року по 24 червня 2022 року він працював на посаді машиніста тепловозу в приватній виробничо-комерційній фірмі «ВРЕМЯ» згідно трудового договору, 24 червня 2022 року був звільнений за угодою сторін. На момент звільнення відповідач не в повному обсязі виплатив позивачу нараховану заробітну плату з урахуванням компенсаційних виплат. 13 грудня 2023 року позивач звернувся до відповідача з проханням надати довідки про доходи та заборгованість по заробітній платі та лише 15 лютого 2024 року відповідач надав відповідні довідки. 28 січня 2024 року від Державної податкової інспекції (м. Дружківка) ГУ ДПС України у Донецькій області позивач отримав відомості відносно нарахованої (сплаченої) йому заробітної плати з урахуванням нарахованого (сплаченого) податку та військового збору за 2022-2023 року, завдяки чому дізнався про суму заборгованості щодо виплати заробітної плати у сумі 14 176,87 грн. Середній заробіток позивача за місяць складає 13 943,27 грн, тож з моменту звільнення, але не більше ніж за шість місяців, середній заробіток, який просить стягнути позивач, складає 83 659,62 грн (13 943,27 грн х 6 місяців). Крім того, позивач зазначає, що внаслідок несплати йому заробітної плати були порушені його законні права, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, постійне хвилювання щодо забезпечення сім`ї, позивач втратив спокій та сон, а тому оцінює завдану йому моральну шкоду в сумі 2 000 грн.

У зв`язку з вищевикладеним просив суд стягнути з з відповідача на свою користь невиплачену зарплату у сумі 14 176 гривень 87 копійок та середній заробіток за шість місяців затримки виплати належних сум при звільнені, що складає 83 659 гривень 62 копійки, а також моральну шкоду у сумі 2 000 гривень 00 копійок.

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 02 квітня 2023 року позовні вимоги задоволено - стягнуто з приватної виробничо-комерційної фірми «ВРЕМЯ» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за лютий 2022 року в сумі 230 гривень 71 копійку, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні в сумі 13 991 гривня 15 копійок, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 83 659 гривень 62 копійки, моральну шкоду в сумі 2 000 гривень 00 копійок.

Зобов`язано приватну виробничо-комерційну фірму «ВРЕМЯ» при виплаті ОСОБА_1 заробітної плати за лютий 2022 року в сумі 230 гривень 71 копійку, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні в сумі 13 991 гривня 15 копійок та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 83 659 гривень 62 копійки утримати з цих сум податки та інші обов`язкові платежі.

Стягнуто з приватної виробничо-комерційної фірми «ВРЕМЯ» на користь ОСОБА_1 , судовий збір в сумі 1 211 гривень 20 копійок.

Стягнути з приватної виробничо-комерційної фірми «ВРЕМЯ» на користь держави судовий збір в сумі 1 211 гривень 20 копійок.

Не погодившись з зазначеним рішенням, ПВКФ «Время» подало апеляційну скаргу, у якій просив рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначило, що ст.116 КЗпП України містить не один, а два строки для проведення розрахунків: в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. На підставі ст.13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» трудовий договір із позивачем було призупинено, відповідно до наказу №5/к-13 від 25.03.2022 року. Тобто, на момент звільнення позивач перебував у м. Запоріжжя куди і просив направити йому трудову книжку в своїй заяві про звільнення від 22 червня 2022 року.

Таким чином, розрахунок із позивачем який не працював у день звільнення, відповідно до приписів ст.116 КЗпП України, повинен відбуватись не в день звільнення, а не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. ОСОБА_1 з вимогою про проведення розрахунку до ПВКФ «Время» до звернення до суду із позовом не звертався, даний факт свідчить про те, що у відповідача 24 червня 2024 року не настав строк передбачений ст.116 КЗпП України для проведення розрахунків із працівником, який не працював у день звільнення, то датою такої вимоги слід вважати 20 лютого 2024 року.

Судом розглянуто справи без урахування висновків викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі №682/3060/16-ц.

Розмір стягнутого з відповідача середнього заробітку є неспівмірним з розміром заборгованості в сумі 13991, 15 грн.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до частини 3статті 360 ЦПК Українивідсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Частиною 3 статтіт 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ціна у позову у даній справі є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому дану справу слід розглядати без повідомлення учасників справи.

Відповідно до пункту 15постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку»у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційний суд, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції виходить із того, що рішення суду оскаржується в апеляційному порядку лише в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та моральної шкоди. Таким чином, у іншій частині судове рішення судом апеляційної інстанції не переглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи та копії трудової книжки позивача 24 червня 2022 року звільнено з приватної виробничо-комерційної фірми «ВРЕМЯ» за згодою сторін відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України, що підтверджується і копією наказу №19/к від 24 червня 2022 року (а.с.4, 12, 48).

Згідно довідки ПВКФ «ВРЕМЯ» про суму заборгованості із заробітної плати №14/02-2 від 15 лютого 2024 року вбачається, що станом на 15 лютого 2024 року підприємство перед позивачем має заборгованість у виплаті розрахункових коштів за червень 2022 року у вигляді компенсації за невикористану відпустку у сумі 13 991,15 грн, що підтверджується і копією довідки № 01/03-1 від 01 березня 2024 року (а.с.5, 36).

Відповідно до довідки ПВКФ «ВРЕМЯ» №01/03-2 від 01 березня 2024 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 865,66 грн. (а.с.35).

Наказом №5/к-13 від 25 березня 2022 року призупинено дію трудового договору із працівниками ПВКФ «Время» до закінчення військової агресії РФ проти України. Про призупинення дії трудового договору повідомлено ОСОБА_1 шляхом направлення повідомлення та скан-копії даного наказу за допомогою месенджера (Вайбер, телеграм, тощо) на телефонний номер працівника.

З наданої позивачем копії відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору від 28 січня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ПВКФ «ВРЕМЯ» нарахувало заробітну плату за лютий 2022 року в сумі 13 943,27 грн. (з урахуванням податку в сумі 2 509,79 грн. та військового збору в сумі 209,15 грн.), при цьому фактично сплачено: у лютому 3 496,00 грн. (з урахуванням податку в сумі 631 грн. та військового збору в сумі 52,50 грн.); у липні 2023 року4 099,38 грн. (з урахуванням податку в сумі 737,89 грн. та військового збору в сумі 61,49 грн.); у серпні 2023 року 4 099,38 грн. (з урахуванням податку в сумі 737,89 грн. та військового збору в сумі 61,49 грн.); у вересні 2023 року 2 017,80 грн. (з урахуванням податку в сумі 363,20 грн. та військового збору в сумі 30,26 грн.). Крім того, у червні 2022 року нараховано позивачу заробітну плату в сумі 17 380,30 грн. (з урахуванням податку в сумі 3 128,45 грн. та військового збору в сумі 260,70 грн.), проте відомості про сплату цієї суми відсутні (а.с.8, 9).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що закон прямо покладає на ПВКФ «ВРЕМЯ» обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать при звільненні, і такий обов`язок відповідача існує на час ухвалення судом рішення в даній справі, що тягне для останнього відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України.

Апеляційний суд не може повністю погодитись з такими висновками та зазначає наступне.

Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою та другою ст.117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення, згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації,у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівникому зазначені строкиє підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу,тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, середній заробіток працівника визначається відповідно дост.27 Закону України «Про оплату праці»за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100(далі - Порядок).

Згідно п.5 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у випадку збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Якщопротягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Судом встановлено,що позивачу деньзвільнення непрацював,вимогу про розрахунок до відповідача не направляв, тому на підставі ч.1 ст.81 ЦПК України дані обставини не підлягають доказуванню.

У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП України наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачемкопії позовноїзаяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копіїпозовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати.

Як вбачається з матеріалів справи позивач 12.12.2023 року направив відповідачу лист про надання йому довідки про суму заборгованості заробітної плати за період з 01.02.2022 по 28.02.2022 року та розрахункові (а.с.7), у зв`язку з чим колегія суддів приходить до висновку про те, що середня заробітна плата підлягає стягненню на користь позивача за період з 13.12.2023 року (наступний день після звернення) по 02.04.2024 року (день ухвалення рішення по справі).

Згідно довідки ПВКФ «ВРЕМЯ» №01/03-2 від 01 березня 2024 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 865,66 грн. (а.с.35).

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.12.2023 року по 02.04.2024 року включно становить 69252,80 грн. (865,66 грн. х 80 робочих днів).

Метою покладення на роботодавця відповідальності, визначеної у статті 117 КЗпП України, у разі невиконання обов`язку провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Встановленийстаттею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Відшкодування, передбаченестаттею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1статті 9 ЦК Українитака спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченомустаттею 117 КЗпП України.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначеністаттею 116 КЗпП України.

За таких обставин, суд має право, а не зобов`язаний, за певних умов, зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України.

Враховуючи наведе, встановлені судом фактичні обставини справи, колегія суддів вважає співмірною із встановленим розміром заборгованості по заробітній платі та характером цієї заборгованості суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 15000 грн.

Відповідно дост.237-1КЗпП Українипередбачено відшкодуваннявласником абоуповноваженим ниморганом моральноїшкоди працівникуу разі,якщо порушенняйого законнихправ призвелидо моральнихстраждань,втрати нормальнихжиттєвих зв`язківі вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом вказаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст.237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах «Тома проти Люксембургу» (2001), «Надбала проти Польщі» (2000) визнається, що при визнанні звільнення позивача незаконним, суд вважає доведеним, що порушення законних прав позивача призвели до моральних страждань, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Оскільки, колегією суддів було встановлено порушення права позивача ОСОБА_1 невиплатою всіх належних йому сум при звільненні, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

При цьому, враховуючи характер неправомірних дій відповідача, доведену позивачем глибину душевних страждань та обставин справи, дотримуючись принципу розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі 2 000 грн.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимогст.89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до пунктів 1 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За такихобставин,колегія суддівприходить довисновку,що апеляційнаскарга підлягаєчастковому задоволенню,а рішеннясуду змінів частиністягнення середньогозаробітку зачас затримкирозрахунку призвільненні, а також в частині розподілу судових витрат.

Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Задовольняючі апеляційну скаргу відповідача частково, з урахуванням вимог ст.141 ЦПК України, ставок судового збору, передбачених ст.4 Закону України «Про судовий збір» апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму відповідно до задоволених позовних вимог судовий збір у розмірі 188,10 грн., та з позивача на користь відповідача суму судового збору у розмірі 225,72 грн., за подання апеляційної скарги.

З урахування проведеного взаємозаліку, стягнути з позивача на користь відповідача витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, відповідно до задоволених позовних вимог в сумі 37,62 грн.

Керуючись статтями367,374,376,381-384ЦПК України,апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватної виробничо-комерційної фірми «ВРЕМЯ» задовольнити частково.

Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 02 квітня 2023 року змінити в частині середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та а також в частині розподілу судових витрат.

Стягнути з Приватної виробничо-комерційної фірми «ВРЕМЯ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватної виробничо-комерційної фірми «ВРЕМЯ» витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, відповідно до задоволених позовних вимог в сумі 37 (тридцять сім) гривень 62 копійки.

Постанова набираєзаконної силиз дняїї прийняттята оскарженнюв касаційномупорядку непідлягає,крім випадків,передбачених пунктом2частини 3статті389Цивільного процесуального кодексу України.

Судді: