Постанова

від 29.10.2024 по справі 645/43/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

29 жовтня 2024 року

м. Харків

справа №645/43/24

провадження №22-ц/818/3485/24

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.

за участю секретаря: Сізонової О.О.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідачі - Салтівський відділ Державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Дочірнє підприємство «Житлово-експлуатаційне управління»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Салтівського відділу Державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Дочірнього підприємства «Житлово-експлуатаційне управління», про звільнення майна з-під арешту,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Залеської Анастасії Сергіївни на ухвалу Фрунзенського районного суду м.Харкова від 01 серпня 2024 року, постановлену суддею Шевченко Г.С.,

в с т а н о в и в :

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив зняти арешт з нерухомого майна із реєстраційним номером обтяження 9779323, зареєстрований 28.04.2010 Харківською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА № 201777 від 19.04.2010, винесеної Московським відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, щодо належної ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалою Фрунзенського районного суду м.Харкова від 01 серпня 2024 року провадження у справі закрито.

В апеляційних скаргах представник ОСОБА_1 авдокат ОСОБА_2 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати і направити справу для продовження розгляду.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що суд не взяв до уваги, що законом «про виконавче провадження» чітко визначено підстави для скасування арешту, накладеного на майно боржника. Наразі підстави для залишення арешту на майні позивача відсутні, борг сплачено. Керуючись положеннями ч. 5 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» позивач звернувся до суду за захистом порушеного права щодо скасування накладеного на його майно арешту. Вважає, що на момент подання позовної заяви, ОСОБА_1 не є вже стороною виконавчого провадження, оскільки будь-яке провадження відносно позивача відсутнє.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1ст. 367 ЦПК України- в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченомурозділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першоїстатті 255 ЦПК України.

Такі висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Постановою державного виконавця Московського ВДВС ХМУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження АА № 501777 від 19.04.2010 року накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1 , а саме квартиру АДРЕСА_1 .

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що арешт накладений на підставі виконавчого листа №2-1012/09, виданого 12.02.2010 Московським районним судом м. Харкова про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 суми боргу на користь ДП ЖЕУ Концерн «ЧЗ-Холдінг».

Як вбачається з відповіді Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного Міжрегіонального управління (м. Харків) від 21.10.2021, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, що належить ОСОБА_5 накладено арешт нерухомого майна, про що внесений відповідний запис №9779323 від 28.04.2010. Зазначений запис внесено до Реєстру на підставі постанови про арешт майна боржника АА №501777 від 19.04.2010, що видав Московський ВДВС ХМУЮ. Дослідивши інформацію з Автоматизованої системи виконавчих проваджень вбачається, що надати жодної інформації щодо виконавчого провадження, в рамках якого було накладено арешт майна боржника №9779323 від 28.04.2010 не вбачається за можливе, оскільки в АСВП відсутня жодна інформація по зазначеному повідомленню та виконавчому провадженню, в рамках якого воно винесено. На даний час оригінали виконавчого провадження знищені та в архіві відділу не зберігаються.

Звертаючись до суду із позовом, позивач посилався на те, що борг перед юридичною особою було сплачено у липні 2010 року, про що відповідача ВДВС Московського районного управління юстиції м. Харкова було повідомлено листом ДП ЖЕУ Концерн «ЧЗ-ХОЛДІНГ» від 06.07.2010 № 30, однак в порушення вимог закону не було скасовано арешт з майна.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина першастатті 13 ЦПК України).

Частиною другоюстатті 16 ЦК Українивстановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим, зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

Відповідно достатті 1 Закону України «Про виконавче провадження»виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цьогоЗакону, а також рішеннями, які відповідно до цьогоЗаконупідлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Згідно із пунктом 1 частини 1статті 10 Закону України "Про виконавче провадження"заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження»арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зістаттею 447 ЦПК Українисторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цьогоКодексу, порушено їхні права чи свободи.

Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначеністаттею 59 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно дост. 59 Закону України «Про виконавче провадження»особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Таким чином, за змістом наведених положеньЗакону України "Про виконавче провадження", в судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадку незавершеного виконавчого провадження або у випадку, коли особа вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

За змістомстатті 59 Закону України "Про виконавче провадження"до суду з позовом про визнання права власності на це майно і зняття арешту з нього може звернутись особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові.

Згідно із частиною першоюстатті 3 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У пункті 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року N 6 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" роз`яснено, що у справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов`язані з арештом і вилученням майна та визначенням вартості й оцінки цього майна, суд перевіряє відповідність цих дій положенням статей57,58 Закону України "Про виконавче провадження"(у редакції чинній на момент вчинення процесуальної дії).

Таким чином, арешт майна, який не пов`язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правиламирозділу VII ЦПК України.

Тобто, у разі, якщо арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченомурозділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбаченоЗаконом України «Про виконавче провадження».

Позивач ОСОБА_1 був боржником та стороною у виконавчому провадженні. Оскільки виконавцем при закінченні виконавчого провадження не було вирішено питання про зняття арешту, ОСОБА_6 має право звернутися зі скаргою на дії, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченомурозділом VII ЦПК України.

Суд першої інстанції вірно визначився із характером правовідносин, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі п.1 ст. 255 ЦПК України. Дана справа не підлягає розгляду в порядку позовного провадження.

Доводи апеляційної скарги про те, що на момент звернення до суду виконавчого провадження вже не має, судова колегія відхиляє, оскільки Законом України «Про виконавче провадження» та цивільно процесуальним законом чітко визначено порядок зняття арешту з майна боржника, накладеного в межах виконавчого провадження.

Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно дост. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст.367,368,369,375,381,382,383,384 ЦПК Українисуд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Залеської Анастасії Сергіївни - залишити без задоволення.

Ухвалу Фрунзенського районного суду м.Харкова від 01 серпня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

О.Ю. Тичкова

Повний текст постанови складено 30.10.2024