Ухвала

від 29.10.2024 по справі 694/2485/24

ЗВЕНИГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

694/2485/24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2024 року м. Звенигородка

Суддя Звенигородського районного суду Черкаської області Смовж О.Ю., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , представник заявника адвокат Мельник Василь Володимирович, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Звенигородської міської ради, про встановлення факту, що має юридичне значення,

встановила:

На розгляд до Звенигородського районного суду Черкаської області надійшла заява ОСОБА_1 , представник заявника адвокат Мельник Василь Володимирович, заінтересовані особи - ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Звенигородської міської ради, про встановлення факту, що має юридичне значення.

Заявник просить встановити факт перебування на його утриманні двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 (падчерки), ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 (пасинка), ІНФОРМАЦІЯ_2 . Обґрунтовуючи заяву зокрема зазначає, що встановлення факту перебування дітей на його утриманні необхідно для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.г ч.2ст.26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 ,представник заявника адвокатМельник ВасильВолодимировича,заінтересовані особи: ОСОБА_2 ,Служба усправах дітейЗвенигородської міськоїради,про встановленняфакту,що маєюридичне значення перебування на утриманні двох неповнолітніх дітей, слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.293ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до ч. 2 ст.315ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти (окрім тих, що визначені ч.1ст. 315 ЦПК України), від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

При цьому, згідно з ч. 4 ст. 315 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 15 жовтня 2024 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху для уточнення мети та підстав подачі заяви, а також уточнення статусу рідного батька по відношенню до дітей та наявності чи відсутності прав вітчима щодо опіки та піклування щодо дітей.

25 жовтня 2024 до суду надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків, з якої судом встановлено, що заявник звернувся до суду з вимогою про встановлення факту перебування на його утриманні двох неповнолітніх дітей, які не є його рідними дітьми, проте рідний батько не приймає участі в їх утриманні та вихованні, має заборгованість із сплати аліментів, водночас батьківських прав не позбавлений. Оскільки ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі із матір`ю дітей та подружжя має ще спільну дитину від шлюбу, проживають всі разом однією сім`єю, то природно, що заявник утримує сім`ю та бере участь у вихованні усіх дітей, разом з тим, статусу опікуна чи піклувальник щодо дітей не має. Метою подачі заяви ОСОБА_1 зазначає, що факт перебування на його утриманні трьох дітей до 18 років має юридичне значення, оскільки породжує виникнення прав та обов`язків, визначених Законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов`язок і військову службу», при цьому останній є військовослужбовцем на даний час, що підтверджується довідкою №1677 Міністерства оборони України від 08 червня 2024 року та посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 21.11.2023.

Виходячи з такого суд зазначає, що питання утримання малолітніх, неповнолітніх дітей, врегульовані положеннями Сімейного кодексу України.

Відповідно до ст. 180 СК України, саме батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку по утриманню дітей врегульовано ст. 181 СК України, де зокрема закріплено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними, а за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовійі (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Положеннями ст.ст.265,267 СК України, закріплено обов`язок баби, діда та повнолітніх братів, сестер утримувати малолітніх, неповнолітніх відповідно онуків чи братів і сестер.

Положення ст.268СК України визначають, у вітчима (мачухи), обов`язок по утриманню малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, виникає лише у разі, коли в останніх немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.

Отже, питання утримання дітей до 18 років, унормовано саме положеннями СК України, відповідно до положень якого саме батьки (мати та батько) зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття, при цьому ці питання батьки вирішують за домовленістю між собою, а у разі відсутності такої домовленості у судовому порядку, шляхом звернення до суду з позовом, або заявою про видачу судового наказу.

Питання щодо утримання неповнолітніх дітей, за наявності між ними спору щодо утримання дітей, згідно норм ЦПК України,підлягають вирішенню в порядку позовного/наказного провадження.

Факт, про встановлення якого просить заявник, не породжує для нього жодних особистих немайнових чи майнових прав, не підтверджує наявності чи відсутності неоспорюваних прав, що є завданнями окремого провадження.

Заявник просить встановити вищевказаний факт з метою звільнення з військової служби, про що сам зазначає в заяві.

Визначаючи, чи пов`язується з встановленням факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов`язків, суд застосовує положення ст. 1 ЦК України.

За змістом ч.1 ст.1ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільних відносин). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.

Відповідно, у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Підстави звільнення з військової служби визначені Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», зокрема й в особливий період.

Разом з тим, питання, які піднімає заявник у заяві, стосуються виконання конституційного обов`язку громадянина України, виникають у сфері публічно-правових відносин.

Цивільно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. Відповідний висновок сформовано у постанові ОП ВС КЦС від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17.

Заявлені заявником вимоги в рамках окремого провадження, враховуючи їх мету, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Заявлені заявником вимоги не є вимогами, які пов`язані із здійсненням особистих немайнових чи майнових прав, а тому не підлягають розгляду в порядку окремого провадження на підставі ст.293,315 ЦПК України.

Спір щодо утримання малолітніх дітей, підлягає вирішенню в позовному/наказному провадженні за зверненням уповноваженого суб`єкта одного з батьків, з ким проживають діти. Заявлені вимоги, безумовно впливають на права та обов`язки біологічних батьків щодо утримання дітей, а тому суд приходить до висновку, що в даних правовідносинах наявний спір про право щодо утримання дітей, який може бути вирішено в порядку позовного провадження.

У постанові ВС у справі №333/7023/23 від 02 жовтня 2024 року, Суд виснував, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків та виховання дитини вітчимом не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо утримання дитини, а визначена частиною першоюстатті 15 СК України«невідчужуваність» сімейнихобов`язківсвідчить пронеможливість відмовивід них,зокрема відобов`язківщодо утримання дитини, то факт одноосібного утримання дитини одним із батьків або факт утримання пасинка вітчимом може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з утримання дитини.

Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.

Відтак, подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні/утриманні дітей. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків утримання дитини, то питання, заявлене заявником у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.

У частині шостійстатті 294 ЦПК Українивстановлено, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Відповідно до частини четвертоїстатті 315 ЦПК Українисуддя відмовляєу відкриттіпровадження усправі,якщо іззаяви провстановлення факту,що маєюридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Велика Палата ВС Постанова ВП ВС в постанові від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) виснувала, що у справі про встановлення факту перебування дітей на утриманні наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування.

З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, питання, заявлене вітчимом у цій справі, не може з`ясовуватися безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини в позовному провадженні.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що спір щодо утримання малолітніх дітей, підлягає вирішенню в позовному/наказному провадженні за зверненням уповноваженого суб`єкта одного з батьків, з ким проживають діти. Заявлені вимоги, безумовно впливають на права та обов`язки біологічних батьків щодо утримання дітей, а тому у даних правовідносинах наявний спір про право щодо утримання дітей, який може бути вирішено в порядку позовного провадження.

Виходячи з викладеного, заявнику слід відмовити у відкритті провадження у справі.

Керуючись п.1 ч.1 ст.186, ч.4 ст.315 ЦПК України, суд

ухвалив:

Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , представник заявника адвокат Мельник Василь Володимировича, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Звенигородської міської ради, про встановлення факту, що має юридичне значення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання до Черкаського апеляційного суду.

Учасник справи якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду згідно ст.354 ЦПК України.

Суддя О.Ю.Смовж