Постанова

від 22.10.2024 по справі 757/18557/22-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи: 757/18557/22-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/9354/2024

Головуючий у суді першої інстанції: Остапчук Т.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Головуючого - Немировської О.В.

суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.,

секретар - Черняк Д.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2023 року,

встановив:

у липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати спільним сумісним майном подружжя та здійснити поділ квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; квартири за адресою: АДРЕСА_2 ; підземного гаражу № НОМЕР_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_3 ; жилого будинку за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 50,0 кв.м.; жилого будинку за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 107,28 кв.м. Розподіл просив здійснити наступним чином: право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 139,0 кв.м, підземний гараж № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3 та будинок за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 107,28 кв.м., залишити позивачеві, а квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та будинок за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 50,0 кв. м. - відповідачу.

У вересні 2022 року відповідачка ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою, у якій просила здійснити поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, а саме: квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; квартири за адресою: АДРЕСА_2 ; гаража № НОМЕР_1 , загальна площа 19,5 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_3 ; об`єкта незавершеного будівництва - жилого будинку, який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3222286401:02:322:0017 за адресою: АДРЕСА_4 ; частки в розмірі 100 відсотків в статутному капіталі Малого приватного підприємства «Резонанс».

В порядку поділу майна подружжя просила визнати за нею право власності на: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; гараж № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3 ; об`єкт незавершеного будівництва - жилий будинок, який розташований на земельній ділянці кадастровий номер 3222286401:02:322:0017 за адресою: АДРЕСА_4 . За ОСОБА_1 визнати право власності на: квартиру за адресою: АДРЕСА_2 та частку в розмірі 100 відсотків в статутному капіталі малого приватного підприємства «Резонанс».

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2023 року позов та зустрічний позов було задоволено частково, визнано об`єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : квартиру АДРЕСА_5 ; гараж № НОМЕР_1 , який розташований по АДРЕСА_3 ; квартиру АДРЕСА_6 .

В порядку поділу спільного майна подружжя виділено ОСОБА_2 та визнано за нею право власності на: квартиру АДРЕСА_5 ; гараж № НОМЕР_1 , який розташований по АДРЕСА_3 .

В порядку поділу спільного майна подружжя виділено ОСОБА_1 та визнано за ним право власності на: квартиру АДРЕСА_6 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію в розмірі 2 528 901,5 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог та зустрічних позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, представник позивача - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги первісного позову задовольнити частково, визнати об`єктами права сумісної власності подружжя: квартиру АДРЕСА_5 ; гараж № НОМЕР_1 площею 19,5 кв. м., який розташований по АДРЕСА_3 ; квартиру АДРЕСА_6 , житловий будинок АДРЕСА_4 , загальною площею 50,0 кв.м.; в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити ОСОБА_2 : квартиру АДРЕСА_5 ; житловий будинок АДРЕСА_4 , а ОСОБА_1 виділити: квартиру АДРЕСА_6 та гараж № НОМЕР_1 , який розташований по АДРЕСА_3 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та її представника - ОСОБА_4 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з позовом, позивач ОСОБА_1 просив здійснити поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, а саме:

квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 87,6 кв.м., реєстраційний номер майна 36607196, право власності зареєстроване за ОСОБА_2 , свідоцтво про право власності НОМЕР_2 від 04 квітня 2012 року, ринковою вартістю 4 228 500, 00 гривень;

квартири за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 139,0 кв.м., жилою площею 68.7 кв.м., право власності зареєстроване за ОСОБА_2 , свідоцтво про право власності серія НОМЕР_3 від 21квітня 2000 року, ринковою вартістю 7 313 730, 00 гривень;

підземного гаража № НОМЕР_1 , загальна площа 19,5 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_3 , право власності зареєстроване за ОСОБА_2 , ринковою вартістю 350 000, 00 гривень;

жилого будинку за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 50,0 кв.м. жилою площею 19,4 кв.м., реєстраційний номер майна 21303107, право власності зареєстроване за ОСОБА_2 , свідоцтво про право власності, б/н, від 05.12.2007 року, ринковою вартістю 468 080, 00 грн.;

жилого будинку за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 107,28 кв.м., ринковою вартістю 1 843 060, 00 гривень.

Наступним чином:

Присудити квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 139,0 кв.м., жилою площею 68.7 кв.м., право власності зареєстроване за ОСОБА_2 , свідоцтво про право власності Серія НОМЕР_3 від 21 квітня 2000 року, ринковою вартістю 7 313 730, 00 гривень позивачеві.

Припинити право власності ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 139,0 кв.м., жилою площею 68,7 кв.м., право власності зареєстроване за ОСОБА_2 , свідоцтво про право власності Серія НОМЕР_3 від 21 квітня 2000 року, ринковою вартістю 7 313 730, 00 гривень.

Присудити підземний гараж № НОМЕР_1 , загальна площа 19,5 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_3 , право власності зареєстроване за ОСОБА_2 , ринковою вартістю 350 000, 00 гривень, позивачеві.

Припинити право власності ОСОБА_2 на підземний гараж № НОМЕР_1 , загальна площа 19,5 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_3 , право власності зареєстроване за ОСОБА_2 , ринковою вартістю 350 000, 00 гривень.

Присудити житловий будинок за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 107,28 кв.м., ринковою вартістю 1 843 060, 00 гривень, позивачеві.

Присудити квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 87,6 кв.м., реєстраційний номер майна 36607196, право власності зареєстроване за ОСОБА_2 , свідоцтво про право власності НОМЕР_2 від 04 квітня 2012 року, ринковою вартістю 4 228 500, 00 гривень відповідачеві.

Присудити житловий будинок за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 50, 0 кв. м., жилою площею 19.4 кв.м., реєстраційний номер майна 21303107, право власності зареєстроване за ОСОБА_2 , свідоцтво про право власності, б/н, від 05 грудня 2007 року, ринковою вартістю 468 080, 00 гривень, відповідачеві.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом, відповідачка за первісним позовом - ОСОБА_2 просила здійснити поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, а саме:

квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з 2 кімнат, жилою площею 43,60 кв.м загальною площею 87,60 кв.м;

квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яка складається з 3 кімнат, загальною площею 139,0 кв.м, жилою площею 68.7 кв.м;

гаража № НОМЕР_1 , загальна площа 19,5 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_3 ;

об`єкт незавершеного будівництва - жилий будинок, який розташований на земельній ділянці кадастровий номер 3222286401:02:322:0017, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 ;

частку в розмірі 100 відсотків в статутному капіталі малого приватного підприємства «Резонанс» код ЄДРПОУ 19415005, розмір (вартість) частки 0 гривень.

В порядку поділу майна подружжя просила визнати за нею право особистої приватної власності на:

квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з 2 кімнат, жилою площею 43,60 кв.м загальною площею 87,60 кв.м;

гараж № НОМЕР_1 , площею 19,5 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_3 ;

об`єкт незавершеного будівництва - жилий будинок, який розташований на земельній ділянці кадастровий номер 3222286401:02:322:0017 за адресою: АДРЕСА_4 .

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на:

квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , яка складається з 3 кімнат, загальною площею 139,0 кв.м., жилою площею 68,7 кв.м;

частку в розмірі 100 відсотків в статутному капіталі Малого приватного підприємства «Резонанс» код ЄДРПОУ 19415005, розмір (вартість) частки 0 гривень.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2023 року позов та зустрічний позов було задоволено частково, визнано об`єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : квартиру АДРЕСА_5 ; гараж № НОМЕР_1 , який розташований по АДРЕСА_3 ; квартиру АДРЕСА_6 .

В порядку поділу спільного майна подружжя виділено ОСОБА_2 та визнано за нею право власності на: квартиру АДРЕСА_5 ; гараж № НОМЕР_1 , який розташований по АДРЕСА_3 .

В порядку поділу спільного майна подружжя виділено ОСОБА_1 та визнано за ним право власності на: квартиру АДРЕСА_6 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію в розмірі 2 528 901,5 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог та зустрічних позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у поділі об`єкту незавершеного будівництва - жилого будинку загальною площею 107, 28 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 , та статутного капіталу Малого приватного підприємства «Резонанс» сторонами по справі не оскаржується та судом апеляційної інстанції не переглядається.

Задовольняючи частково позовні вимоги первісного та зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що будинок в селі Півці Обухівського району Київської області площею 50,0 кв.м не є об`єктом спільного сумісного майна подружжя, оскільки був успадкований ОСОБА_2 та її сестрою - ОСОБА_5 , а тому не підлягає поділу.

Визначаючи варіант поділу спільного сумісного майна подружжя, суд першої інстанції взяв до уваги погоджений між сторонами порядок користування жилими приміщеннями та виділив у власність ОСОБА_1 квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , а ОСОБА_2 - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскільки вартість квартири, яка виділена у власність ОСОБА_1 в значній мірі перевищує вартість квартири, виділеної у власність ОСОБА_2 , суд виділив також в її власність підземний гараж площею 19,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 та стягнув компенсацію за перевищення вартості майна від ідеальних часток в розмірі 2 528 901, 50 гривню.

Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та відповідає встановленим по справі обставинам.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та посилався на положення ст. 364, 365, 372 ЦК України, ст. 69-72 СК України.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до пп. 2 та 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, а також майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до пп. 2 та 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, а також майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

За положеннями частин 1-4 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у ст. 69 СК України.

Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (чч. 1 та 2 статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 статті 364 ЦК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дітей, приховав, знищив або пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї частини 1 та 2 ст. 70 СК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з частинами 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як видно з обставин справи та було правильно встановлено судом першої інстанції, сторони перебували в шлюбі з 14.05.1988 по 22.06.2022.

Суд першої інстанції відніс до переліку спільного сумісного майна подружжя такі об`єкти нерухомості: квартира АДРЕСА_7 , яка складається з 2 кімнат, жилою площею 43,60 кв. м, загальною площею 87,60 км.м, вартістю 3 876 125 гривень, квартиру АДРЕСА_6 , яка складається з 3 кімнат, жилою площею 68, 7 кв.м, загальною площею 139 кв.м, вартістю 9 932 251 гривня, підземний гараж за адресою: АДРЕСА_3 , площею 19,5 кв.м, вартістю 998 323 гривні.

Доводи ОСОБА_1 про те, що суд мав відступити від рівності часток подружжя при поділі спільного сумісного майна, колегія суддів вважає необґрунтованими.

В ході розгляду справи ОСОБА_1 вказував, що колишня дружина майже не працювала, її заробітна плата була мізерною порівняно з його, а крім того, він мав інше майно, яке було ним продано, а отримані кошти були витрачені на придбання спірного майна та реконструкцію будинку в селі Півці, який ОСОБА_2 отримала у спадок після смерті батька.

На підтвердження вказаних доводів ОСОБА_1 надав до справи довідку про розмір заробітної плати, отриманої ним в МПП «Резонанс».

Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Таким чином, ймовірна різниця у розмірах заробітної плати, яка була отримана в період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не може впливати на розмір часток подружжя у спільному сумісному майні.

Визначений судом першої інстанції варіант поділу майна відповідає презумпції рівності часток кожного з подружжя, оскільки у результаті його поділу кожен із подружжя одержує у натурі таку кількість об`єктів нерухомого майна, вартість яких є максимально наближеною до розміру ідеальної частки у спільному майні.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом ( частина 1 статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання. Найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року (справа № 9901/471/21) міститься правовий висновок, згідно якого ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.

При визначенні вартості спірного майна суд першої інстанції взяв до уваги висновки про вартість майна, визначені у Звітах про оцінку, виконавцем яких є ФОП ОСОБА_6 , Сертифікат суб`єкта оціночної діяльності НОМЕР_4 від 23 грудня 2021 року, надані ОСОБА_2 , які визнав наближеними до реальних.

Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції безпідставно визначено вартість спірного майна на підставі оцінки, яка була надана ОСОБА_2 , також не можуть бути підставою для скасування рішення суду та задоволення в повному обсязі вимог первісного позову. В апеляційній скарзі, представник позивача - ОСОБА_3 посилається на те, що відповідачем не були спростовані звіти оцінки майна, надані ОСОБА_1 , представником позивача за первісним позовом було подано клопотання, однак судом було відмовлено в його задоволенні через процесуальні перешкоди.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

В підготовчому засіданні позивач ОСОБА_1 не погоджувався з оцінкою спірного майна, яка була надана ОСОБА_2 , однак не звертався з клопотанням про проведення експертизи.

При розгляді справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 користувався правовою допомогою і в якості його представників участь в справі брали адвокати.

Ухвалою судді Печерського районного суду міста Києва від 11 серпня 2022 року було відкрито провадження по справі та призначено підготовче засідання на 04.10.2022.

У відповіді на відзив на первісну позовну заяву ОСОБА_2 від 03.10.2022 представник ОСОБА_1 - Травянко О.І. вказував, що згідно наданих нею звітів про оцінку майна, вартість майна, яке вона просить виділити їй, значно зменшилась, а вартість майна, яке просить виділити ОСОБА_1 - значно збільшилась. При цьому клопотання про призначення по справі товарознавчої експертизи ні ОСОБА_1 , ні його представник не заявили.

В заяві від 07.03.2023 представник Травянко О.І. просив підготовче засідання закрити та призначити справу до розгляду по суті.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 07 березня 2023 року було закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду.

В судовому засіданні 27.06.2023 представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 заявила клопотання про поновлення процесуального строку на подання клопотання про призначення судової експертизи щодо оцінки майна. В якості поважної причини пропуску процесуального строку в клопотанні було зазначено те, що ОСОБА_1 відмовився від подальшої співпраці з адвокатом Травянко О.І.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 27 червня 2023 року було відмовлено в задоволенні вказаного клопотання.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 197 ЦПК України у підготовчому засіданні, суд, зокрема, з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста.

Питання поновлення та продовження процесуальних строків врегульовано в ст. 127 ЦПК України.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Підготовче засідання проводиться за правилами, встановленими главою 6 цього розділу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених цим Кодексом.

Суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках: 1) визначених частиною другою статті 223 цього Кодексу; 2) залучення до участі або вступу у справу третьої особи, заміни неналежного відповідача, залучення співвідповідача; 3) в інших випадках, коли питання, визначені частиною другою статті 197 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні(частини перша, друга статті 197ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 204/6085/20 (провадження № 61-21431св21), на яку посилається особа, яка подала касаційну скаргу, вказано, що «відповідно до частини другої статті 189 ЦПК України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання. Цивільним процесуальним кодексом України не врегульовано питання щодо повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після його закриття. … В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 грудня 2021 року у справі № 910/7103/21, на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зроблено висновок, що: «відповідно до практики Верховного Суду, яку колегія суддів враховує на підставі частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Разом з тим такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті». В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21), зроблено висновок, що: «при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Отже доводи представника позивача про те, що надані сторонами звіти про оцінку спірного майна суттєво відрізняються, а судом не було задоволено клопотання про призначення експертизи по справі, є безпідставними. Крім того, заявляючи про вказане, до суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 клопотання про призначення по справі відповідної експертизи не заявила.

З огляду на те, що частка ОСОБА_1 є більшою від ідеальної на 2 528 901,5 гривні, а частка ОСОБА_2 - меншою на цю ж суму, тому одночасно з проведеним поділом з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суд стягнув грошову компенсацію за відхилення від рівності часток подружжя у вказаному розмірі.

Доводи представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про те, що жилий будинок за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 50 кв.м, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки його вартість значно збільшилась після реконструкції, здійсненої за рахунок коштів ОСОБА_1 , також не впливають на законність висновку суду першої інстанції.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом від 06.07.1991, реєстр. №1-609, посвідченого державним нотаріусом Воловенко Л. П. Кагарлицької державної нотаріальної контори ОСОБА_2 належить 1/2 частина житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 , загально площею 50, 0 кв. м.

Інша 1/2 частина вказаного житлового будинку належить сестрі ОСОБА_2 - ОСОБА_5 .

Сам по собі Звіт про оцінку вказаного будинку в розмірі 468 080 гривень, не може бути доказом того, що вартість будинку значно збільшилась в результаті ремонтних робіт, проведених в період перебування сторін у шлюбі.

З наявних в матеріалах справи доказів видно, що в будинку в 2005-2006 роках було добудовано ганок, підпірну стіну, сходи та вимощення, а також влаштовано літній душ та криницю. Зазначені ремонтні роботи не свідчать про те, що в результаті вказаного ремонту будинок настільки змінився в площі та за якісними показниками, внаслідок чого його вартість істотно збільшилась.

Посилання ОСОБА_1 на те, що суд мав відступити від рівності часток подружжя в спільному сумісному майні, зводяться до того, що він отримував заробітну плату в МПП «Резонанс» в період з 01.06.1996 по 31.12.2000, що становило 3 942 020 гривень, отримав у спадок грошові вклади та будинок в м. Бердичів Житомирської області після смерті батька - 05.11.2008, який було продано 18.02.2011, отримував заробітну плату в розмірі 53 000 гривень, а отже все майно в період шлюбу придбавалось за його кошти. Інші доводи стосуються того, що ОСОБА_2 не дбала про інтереси сім`ї, а весь час та увагу присвячувала своїй сестрі та подругам.

Зазначені посилання також є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду і задоволення вимог первісного позову.

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 викладений загальний правовий висновок про те, що статтями 60, 70 СК України, статтею 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на її особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

При вирішенні спору про поділ майна, суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 615/1364/16-ц, провадження № 61-6575св19, від 17 серпня 2022 року у справі № 522/8676/20, провадження № 61-1714св22, від 17 січня 2024 року у справі № 522/17831/20 (провадження № 61-7951св23).

Частина 2 ст. 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з п. 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з чч. 1-3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В ст. 76 ЦПК України закріплено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з ч.1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У ч. 4 статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладено на суд обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

В постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.06.2018 (справа №711/5108/17) було дано тлумачення статті 60 СК України, згідно якого законом встановлено положення про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

ОСОБА_1 в ході розгляду справи лише посилався на те, що ним було продано нерухоме майно, отримане у спадок після смерті батька, однак не зазначав на придбання якого саме майна були витрачені вказані кошти.

Саме по собі вказане посилання не може бути підставою для відступлення від рівності часток в спільному сумісному майні подружжя.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено їх доказами, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 28 жовтня 2024 року.

Головуючий

Судді