Рішення

від 30.10.2024 по справі 910/11201/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.10.2024Справа № 910/11201/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В. розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбуд-Моноліт», м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Едвансіс Груп», м. Київ

про стягнення 281 373,12 грн,

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецбуд-Моноліт» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Едвансіс Груп» про стягнення основного боргу в сумі 131 679,19 грн, 3% річних в розмірі 14 592,64 грн, інфляційних втрат в сумі 69 261,69 грн та пені в розмірі 65 839,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх обов`язків за договором №17/01-ПР/2020-ПП від 17.01.2020 підряду на виконання будівельно-монтажних робіт попередньо оплачених замовником в обсязі та строки, що визначені договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/11201/24. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного провадження.

Ухвалою від 16.09.2024 встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат надав заперечення. Зокрема, відповідачем наголошено, що строк позовної давності по стягненню пені за вказаний позивачем період сплинув 22.08.2023 тоді, як позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення пені за вказаний період у вересні 2024року. Враховуючи викладене вище, на думку відповідача, вимоги про стягнення 65 839,60 грн. пені є безпідставними, такими, які заявлені поза строком позовної давності. Сторонами не було визначено умови та строк повернення надмірно сплачених грошових коштів, позивач не надсилав на адресу відповідача вимоги про повернення грошових коштів, а тільки 27.01.2022 року сторонами договору шляхом укладення додаткової угоди до договору підряду було встановлено строки повернення залишкової суми коштів відповідно до узгодженого графіку. Як вказано у відзиві, враховуючи те, що повернення основної суми грошових коштів припало на час початку війни і фактичної зупинки господарської діяльності відповідача, неповернення примірника додаткової угоди від 27.01.2022 року, тобто, з об`єктивних причин відповідач не зміг вчасно повертати грошові кошти, починаючи з платежу, який мав бути внесений до 15.02.2022 року згідно графіку. Отже, саме з 16.02.2022, на думку відповідача, розпочинається прострочення відповідача, відповідно, саме з 16.02.2022 року має розпочатися нарахування інфляційних втрат та 3% річних. Враховуючи незначну складність справи та малозначність спору, що передбачає спрощену процедуру провадження, невелику ціну позову, відповідач заперечив проти заявленої позивачем обґрунтованості розміру витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн. в суді першої інстанції.

Також у відзиві відповідачем заявлено про розгляд справи з повідомлення сторін. Розглянувши вказану заяву, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для її задоволення з урахуванням такого.

Частиною 5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

У ч.6 вказаної статті унормовано, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Наразі, суд зазначає, що предметом спору у справі є стягнення грошових коштів на загальну суму 281 373,12 грн, тобто, не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Одночасно, за висновками суду, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання.

З урахуванням наведеного, виходячи з предмету та підстав позовних вимог, враховуючи характер спірних правовідносин, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Позивач з у відповіді на відзив вказав, що періодом нарахування пені є період з 23.02.2022 по 22.08.2022. В Угоді відсутні умови про збільшення/зменшення позовної давності. Отже, до правовідносин сторін застосовується позовна давність тривалістю у 1 рік. Відповідно до п.п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідача у вересні 2024, тобто в межах строку позовної давності. З приводу нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, позивачем зазначено, що оскільки основна сума заборгованості виникла 31.12.2020 (виконання Робіт за кінцевими Актами № КБ-2в та Довідку № КБ-3 за грудень 2020), то 3% річних та інфляційні витрати розраховуються, починаючи з 01.01.2021 до 11.09.2024.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

17.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Едвансіс Груп» (підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецбуд-Моноліт» (генпідрядник) було укладено договір підряду №17/01-ПР/2020-ПП на виконання будівельно-монтажних робіт, за умовами п.1.1 якого генпідрядник зобов`язується забезпечити підрядника усім необхідним для належного виконання робіт, координувати та контролювати діяльність підрядника, перевіряти та приймати, а також оплачувати належним чином фактично виконані підрядником роботи тощо, а підрядник зобов`язується: на власний ризик виконати за рахунок його власних та/або залучених сил, засобів, ресурсів, у відповідності до умов даного договору, проектної документації та законодавства комплекс будівельно-монтажних робіт з улаштування станції холодопостачання та індивідуального теплового пункту Блоку № 3. осі БЖ-БГ. зона «SnortLife», за переліком, в обсязі, за цінами та характеристиками, визначеними в додатку/додатках (договірні ціни, графік виконання робіт) до цього договору при реконструкції з розширенням існуючого комплексу будівель та споруд під багатофункціональний торгове явно-розважальний комплекс на проспекті Правди, 47 у Подільському районі м. Києва та передати результат робіт генпідряднику згідно з умовами даного договору.

У п.4.1 договору №17/01-ПР/2020-ПП від 17.01.2020 вказано, що ціна робіт на момент укладання даного договору з урахуванням вартості основних ресурсів підрядника, необхідних для виконання робіт, та витрат на експлуатацію будівельних машин та механізмів, визначена сторонами у додатку № 2 до даного договору - «Договірна ціна № 1 (СХП ГГП. Блок № З»), який є його невід`ємною частиною. При цьому, ціна монтажних робіт та ПНР (без урахування вартості ресурсів підрядника), що визначена додатком № 2 до договору, є твердото (фіксованою) і не підлягає зміні/корегуванню за жодних умов до повного завершення робіт по договору. Ціна ресурсів підрядника, що необхідні для виконання робіт, є динамічною і може бути змінена у випадках, визначених п. 4.3. договору.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань, в тому числі гарантійних зобов`язань підрядника згідно статті 6 даного договору (п.13.1 договору №17/01-ПР/2020-ПП від 17.01.2020).

Як вбачається з матеріалів справи, в межах договору №17/01-ПР/2020-ПП від 17.01.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецбуд-Моноліт» було перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Едвансіс Груп» грошові кошти згідно платіжних інструкцій №1986 від 30.01.2020 на суму 1 000 000 грн, №1995 від 30.01.2020 на суму 1 455 000 грн, №4013 від 02.07.2020 на суму 120000 грн.

Одночасно, за наслідками виконання робіт за договором №17/01-ПР/2020-ПП від 17.01.2020 сторонами було складено та підписано акти приймання виконаних робіт №1 від 29.05.2020 на суму 2 127 920,21 грн, №2-1 від 30.06.2020 на суму 226332,02 грн, №2-2 від 30.09.2020 на суму 25891,72 грн та №3-1 від 31.12.2020 на суму 43176,86 грн.

Отже, різниця між авансом, який було внесено генеральним підрядником, та вартістю робіт, які було виконано підрядником, становить 151 679,19 грн.

27.01.2022 сторонами укладено додаткову угоду до договору №17/01-ПР/2020-ПП від 17.01.2020, предметом якої є реструктуризація заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Едвансіс Груп» (боржника) перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецбуд-Моноліт» (кредитором) за договором підряду № 17/01-ПР/2020-ПП від « 17» січня 2020 року на виконання будівельно-монтажних робіт, що виникла внаслідок надмірно сплаченого генпідрядником авансового платежу за договором підряду, розмір якої на дату підписання даної угоди з урахуванням ПДВ становить 151 679,19 грн.

У п.2 вказаної додаткової угоди сторони дійшли згоди застосувати відносно боржника реструктуризацію боргу у вигляді розстрочки погашення боргу відповідно до графіку погашення заборгованості, який є невід`ємною частиною угоди.

Відповідно до графіку погашення заборгованості боржником перед кредитором:

1-й платіж в сумі 20 000 грн кінцева дата внесення 04.02.2022;

2-й платіж в сумі 20 000 грн кінцева дата внесення 15.02.2022;

3-й платіж в сумі 20 000 грн кінцева дата внесення 28.02.2022;

4-й платіж в сумі 20 000 грн кінцева дата внесення 15.03.2022;

5-й платіж в сумі 20 000 грн кінцева дата внесення 31.03.2022;

6-й платіж в сумі 20 000 грн кінцева дата внесення 15.04.2022;

7-й платіж в сумі 20 000 грн кінцева дата внесення 30.04.2022;

8-й платіж в сумі 11 679,19 грн кінцева дата внесення 15.05.2022.

Згідно п.5 додаткової угоди від 27.01.2022 у випадку недотримання боржником графіку погашення заборгованості, кредитор має право вимагати від боржника сплати заборгованості з врахуванням індексу інфляції та 3% річних від суми заборгованості, починаючи з моменту фактичного виникнення боргу за договором підряду № 17/01- ПР/2020-ПП від «17» січня 2020 року на виконання будівельно-монтажних робіт.

У п.6 додаткової угоди контрагенти визначили, що у випадку порушення строку здійснення платежу, передбаченого графіком погашення заборгованості більше ніж на 7 (сім) днів боржник зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі 1,00% (один відсоток) від суми, що підлягає оплаті (суми простроченого платежу), яка нараховується за кожний день прострочення, але не більше ніж 50% (п`ятдесят відсотків) загальної суми боргу.

Як вбачається з матеріалів справи, частина коштів в сумі 20 000 грн була повернута відповідачем на рахунок позивача згідно платіжної інструкції №26435 від 08.02.2022, в іншій частині підрядником умови додаткової угоди від 27.01.2022 до договору №17/01-ПР/2020-ПП від 17.01.2020 не виконано, грошові кошти на суму 131 679,19 грн не повернуто. Означені обставини і стали підставою для нарахування пені, 3% річних, інфляційних втрат та звернення до суду з розглядуваним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з таких підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Як було встановлено вище, 27.01.2022 сторонами укладено додаткову угоду до договору №17/01-ПР/2020-ПП від 17.01.2020, предметом якої є реструктуризація заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Едвансіс Груп» (боржника) перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецбуд-Моноліт» (кредитором) за договором підряду № 17/01-ПР/2020-ПП від «17» січня 2020 року на виконання будівельно-монтажних робіт, що виникла внаслідок надмірно сплаченого генпідрядником авансового платежу за договором підряду, розмір якої на дату підписання даної угоди з урахуванням ПДВ становить 151 679,19 грн.

Відповідно до графіку погашення заборгованості боржником перед кредитором:

1-й платіж в сумі 20 000 грн кінцева дата внесення 04.02.2022;

2-й платіж в сумі 20 000 грн кінцева дата внесення 15.02.2022;

3-й платіж в сумі 20 000 грн кінцева дата внесення 28.02.2022;

4-й платіж в сумі 20 000 грн кінцева дата внесення 15.03.2022;

5-й платіж в сумі 20 000 грн кінцева дата внесення 31.03.2022;

6-й платіж в сумі 20 000 грн кінцева дата внесення 15.04.2022;

7-й платіж в сумі 20 000 грн кінцева дата внесення 30.04.2022;

8-й платіж в сумі 11 679,19 грн кінцева дата внесення 15.05.2022.

Отже, виходячи з наведеного вище у сукупності, суд дійшов висновку щодо настання строку повернення надмірно сплаченого генпідрядником авансового платежу за договором підряду 17/01-ПР/2020-ПП від 17.01.2020, розмір якої на дату підписання даної угоди з урахуванням ПДВ становив 151 679,19 грн.

Судом було встановлено, що частина коштів в сумі 20 000 грн була повернута відповідачем на рахунок позивача згідно платіжної інструкції №26435 від 08.02.2022, в іншій частині підрядником умови додаткової угоди від 27.01.2022 до договору №17/01-ПР/2020-ПП від 17.01.2020 не виконано, грошові кошти на суму 131 679,19 грн не повернуто. Означені обставини відповідачем не заперечувались.

За таких обставин, виходячи з наведеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбуд-Моноліт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Едвансіс Груп» в частині стягнення основного боргу в сумі 131 679,19 грн.

Щодо вимог про стягнення 3% річних в розмірі 14 592,64 грн, інфляційних втрат в сумі 69 261,69 грн та пені в розмірі 65 839,60 грн суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

З огляду на неналежне виконання відповідачем своїх обов`язків з повернення суми авансового платежу у відповідності до графіку реструктуризації, позивачем за період з 23.02.2022 по 22.08.2022 було нараховано пеню на загальну суму 65 839,60 грн.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, суд вважає, що останній є необґрунтованим.

Зокрема, суд зазначає, що право на нарахування пені виникає з наступного дня за днем, коли зобов`язання повинно було бути виконаним.

Судом було встановлено, що у додатковій угоді від 27.01.2022 до договору №17/01-ПР/2020-ПП від 17.01.2020 визначено графік погашення заборгованості боржником перед кредитором, а саме:

1-й платіж в сумі 20 000 грн кінцева дата внесення 04.02.2022;

2-й платіж в сумі 20 000 грн кінцева дата внесення 15.02.2022;

3-й платіж в сумі 20 000 грн кінцева дата внесення 28.02.2022;

4-й платіж в сумі 20 000 грн кінцева дата внесення 15.03.2022;

5-й платіж в сумі 20 000 грн кінцева дата внесення 31.03.2022;

6-й платіж в сумі 20 000 грн кінцева дата внесення 15.04.2022;

7-й платіж в сумі 20 000 грн кінцева дата внесення 30.04.2022;

8-й платіж в сумі 11 679,19 грн кінцева дата внесення 15.05.2022.

Тобто, з наведеного вбачається, що право на застосування заходів відповідальності виникало наступного дня після настання кінцевої дати внесення кожного платежу, згідно вказаного вище графіка.

Одночасно, суд звертає увагу на те, що згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вказаного Закону України унормовано, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може

перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з преамбулою вказаного Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" він регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб`єктів переказу грошей через платіжні системи.

У рішенні Конституційного суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань суд вирішив, що в аспекті конституційного звернення положення другого речення преамбули Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР з наступними змінами у взаємозв`язку з положеннями статей 1, 3 цього закону потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов`язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб`єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності (підприємці).

Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 910/20734/20 (у якій предметом спору були розрахунки за тим же договором, що і у справі, яка розглядається), від 12.03.2020 у справі № 907/65/18, від 27.05.2019 у справі № 910/20107/17, від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що у цій справі зобов`язання за додатковою угодою від 27.01.2022 до договору №17/01-ПР/2020-ПП від 17.01.2020 є грошовим, а тому на нього розповсюджується положення статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", відповідно до якої розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У цій частині суд також звертається до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14.02.2023 у справі № 910/15531/21 та від 04.07.2024 по справі №910/4629/21

Проте, всупереч наведеного позивачем нарахування пені не було обмежено подвійною обліковою ставкою Національного банку України, яка діяла у період прострочення.

З урахуванням наведеного вище, здійснивши власний перерахунок неустойки, суд дійшов висновку, що обґрунтованими є вимоги в частині стягнення пені на суму 4479,97 грн.

Щодо заяви відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності за вимогами про стягнення пені, суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Одночасно, суд погоджується із доводами позивача стосовно відсутності підстав вважати, що останнім було пропущено строк позовної давності за вимогами про стягнення пені за період 23.02.2022 по 22.08.2022.

Зокрема, суд звертає увагу відповідача на те, що 15.03.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-IX, 2).

У підпункті 2 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону передбачено: «розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003р., №40-44, ст. 356) доповнити пунктами 18 і 19 такого змісту:

"18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".

Отже, відповідно до цього Закону прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнені пунктом 19.

Статтями 257-259 Цивільного кодексу України унормовано загальна позовна давність, спеціальна позовна давність, зміна тривалості позовної давності.

Відповідно до п. 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 469/2024 від 23.07.2024.

Отже, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності за вимогами про стягнення пені за період 23.02.2022 по 22.08.2022.

Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає таке.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України ) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України ) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у замовника послуг є обов`язок із внесення часткової

оплати послуг до моменту їх надання за прогнозованою вартістю, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

Наразі, оцінюючи доводи позивача, судом враховано, що згідно п.5 додаткової угоди від 27.01.2022 до договору №17/01-ПР/2020-ПП від 17.01.2020 у випадку недотримання боржником графіку погашення заборгованості, кредитор має право вимагати від боржника сплати заборгованості з врахуванням індексу інфляції та 3% річних від суми заборгованості, починаючи з моменту фактичного виникнення боргу за договором підряду № 17/01- ПР/2020-ПП від « 17» січня 2020 року на виконання будівельно-монтажних робіт.

В контексті означеного суд звертає увагу, що умовами договору не було передбачено обов`язку підрядника повернути надлишково сплачену суму авансу у певний строк, а отже, грошовим таке зобов`язання модна вважати у разі заявлення кредитором попередньої вимоги про повернення суми грошових коштів (чого у спірних правовідносинах не було вчинено), а бо як у розглядуваному спорі визначення сторонами певного порядку та строків повернення платежу шляхом укладення додаткової угоди до договору підряду.

Отже, аналогічно як було вказано судом при перевірці розрахунку пені, суд акцентує увагу, що право на застосування спеціальних заходів відповідальності, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, виникає з наступного дня за днем, коли зобов`язання повинно було бути виконаним, а отже, з наступного дня після настання кінцевої дати внесення кожного платежу, згідно вказаного графіка, який було погоджено контрагентами у додатковій угоді.

Після здійснення власного перерахунку, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, а саме про стягнення 3% річних на суму 9690,49 грн та інфляційних втрат на суму 38185,20 грн.

При цьому, у розрахунку суми інфляційних втрат судом було враховано, що згідно із Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

Кабінет Міністрів України постановою від 17.07.2003 № 1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078), пунктом 1 якого передбачено, що він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Державним комітетом статистики України і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку № 1078).

При розрахунку інфляційних втрат через прострочення боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», приписи Порядку № 1078 і Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, яка затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 № 265 .

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 Порядку № 1078).

Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком № 1078.

Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

При цьому, перевіряючи розрахунок позивача, суд враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, в якій відображено Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання. Так, апелюючи до змісту вказаної постанови Верховного Суду, попередні судові інстанції з`ясували, що виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не нараховується.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позовних вимог.

Керуючись приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що судовий збір покладається на сторін пролпорційно задоволених вимог.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та відзиву, обома учасниками судового процесу заявлено про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. При цьому, відповідачем висловлено намір до подання відповідних доказів після закінчення розгляду справи у суді першої інстанції.

З метою забезпечення приницпів змагальності учасників судового процесу та надання сторонам права та можливості висловитись з приводу розміру відповідних витрат, питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу буде вирішено судом шляхом ухвалення по справі додаткового рішення.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбуд-Моноліт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Едвансіс Груп» про стягнення основного боргу в сумі 131 679,19 грн, 3% річних в розмірі 14 592,64 грн, інфляційних втрат в сумі 69 261,69 грн та пені в розмірі 65 839,60 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Едвансіс Груп» (01103, м.Київ, Залізничне Шосе, буд.2А, офіс 31, ЄДРПОУ 37257721) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбуд-Моноліт» (04112, м.Київ, вул.Тимофія Шамрила, буд.4-В, приміщення 295, ЄДРПОУ 37633636) основний борг в сумі 131 679,19 грн, 3% річних в розмірі 9690,49 грн, інфляційні втрати в сумі 38 185,20 грн, пеню в розмірі 4479,97 грн та судовий збір в сумі 2208,42 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.

Повний текст складено 30.10.2024.

Суддя В.В. Князьков