Рішення

від 10.10.2024 по справі 910/4269/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.10.2024Справа № 910/4269/22

Суддя Н.Б. Плотницька, розглянувши справу

за позовомПублічного акціонерного товариства "Центренерго" (08711, Київська обл., Обухівський р-н, смт. Козин, вул. Рудиківська, 49) доТовариства з обмеженою відповідальністю "Південь Енерго Збут" (01001, м. Київ, вул. Велика Житомирська, 20)простягнення 5 258 962 грн 08 коп.Представники сторінвід позивача:Гавкалюк В.В.від відповідача:Вовк С.С.ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

08.06.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Центроенерго" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Південь Енерго Збут" про стягнення 5 258 962 грн 08 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не здійснив оплати та відмовився від відбору зазначеного у додатку № 1 до договору № 20/21-46-РДД від 12.04.2021 обсягу електричної енергії за період з 02.06.2021 по 30.06.2021, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 5 258 962 грн 08 коп. штрафу

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.11.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 у справі № 910/4269/22, позов задоволено повністю, з Товариства з обмеженою відповідальністю "Південь Енерго Збут" на користь Публічного акціонерного товариства "Центренерго" стягнуто штрафні санкції у розмірі 5 258 962 грн 08 коп. та судовий збір у розмірі 78 884 грн 43 коп.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 05.06.2024 Рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 у справі №910/4269/22 скасовано, справу № 910/4269/22 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/4268/22 передано на розгляд судді Плотницькій Н.Б.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2024 справу № 910/4269/22 прийняти до провадження, підготовче засідання призначено на 22.07.2024.

03.07.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові пояснення у справі та відзив на позовну заяву.

12.07.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

22.07.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, відповідь на відзив.

В підготовчому засіданні 22.07.2024 суд постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви до 12.08.2024.

09.08.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

12.08.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

В підготовчому засіданні 12.08.2024 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду на 19.09.2024.

18.09.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли клопотання про долучення доказів.

19.09.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 суд, в порядку статті 120 Господарського процесуального кодексу України, повідомив учасників судового процесу про оголошення перерви в судовому засіданні на 10.10.2024.

В судове засідання 10.10.2024 з`явилися представники сторін та надали пояснення по суті справи.

Представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача заперечує проти заявлених позовних вимог з підстав викладених у відзиві та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову.

У судовому засіданні 10.10.2024 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

12.04.2021 між Публічним акціонерним товариством "Центренерго" (продавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Південь Енерго Збут" (покупець за договором, відповідач у справі) укладено договір купівлі-продажу електричної енергії на ринку двосторонніх договорів № 20/21-46-РДД (далі договір), предметом якого є електрична енергія в обсягах та за ціною, що визначаються за результатами аукціону з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами на підставі відповідного аукціонного свідоцтва та на умовах, що визначені у цьому договорі.

Відповідно до пункту 1.5 договору під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені дим договором, однак, стосуються договірних зобов`язань, сторони зобов`язуються керуватися законодавством України, зокрема Законом України "Про ринок електричної енергії", Правилами ринку, Кодексом системи передачі, Кодексом систем розподілу, Кодексом комерційного обліку електричної енергії та іншими нормативно-правовими актами, що забезпечують функціонування ринку електричної енергії України.

Положеннями пункту 2.1 договору визначено, що продавець зобов`язується відпустити електричну енергію в Об`єднану Енергосистему України, а покупець зобов`язується відібрати електричну енергію з Об`єднаної Енергосистеми України згідно Графіку відпуску/відбору електричної енергії, визначеного у додатку № 1, згідно підпункту 23 пункту 3 Порядку проведення електронних аукціонів з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами затвердженим постановою КМУ від 05.06.2019 № 499.

Згідно з пунктом 3.1 договору ціна на електричну енергію, яка підлягає продажу, та загальна вартість договору визначаються у додатку № 1 за результатами аукціону з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами на підставі відповідного аукціонного свідоцтва. Ціна на електричну енергію, яка підлягає продажу, згідно пунктів 14.1.4, 213.1.1 та 215.1 Податкового кодексу України включає в себе акцизний податок у розмірі, що визначений пунктом 215.3.9 Кодексу.

Оплата за електричну енергію проводиться покупцем грошовими коштами у національній валюті України на розрахунковий рахунок продавця, зазначений у розділі 10 цього договору шляхом перерахування грошових коштів не пізніше ніж за 2 (два) банківських дні до початку періоду відпуску/відбору у розмірі не меншому, ніж вартість електричної енергії, що підлягає відпуску/відбору в цілому за такий етап (пункт 3.2 договору).

Відповідно до пункту 3.5 договору, у випадку не оплати покупцем електричної енергії або часткової оплати у строки, визначені цим договором, продавець має право в односторонньому порядку призупинити виконання своїх зобов`язань в частині відпуску електричної енергії або відпустити обсяг електричної енергії, що відповідає сумі здійсненої оплати.

В платіжних дорученнях покупець повинен обов`язково зазначати номер і дату договору та призначення платежу з зазначенням періоду відпуску/відбору, за який здійснюється оплата. Якщо сума здійсненої покупцем попередньої оплати перевищує вартість обсягу електричної енергії, вказану в Акті купівлі-продажу, надлишок перерахованих грошових коштів зараховується як попередня оплата електричної енергії на наступний період відпуску/відбору або повертається покупцеві за його вимогою, впродовж 5 банківських днів з дня надходження відповідної вимоги (пункт 3.7 договору).

Пунктом 4.4 договору встановлено, що у випадку повної або часткової відмови покупця від відбору зазначеного у додатку №1 обсягу електричної енергії (що, може проявлятися як в активних діях або бездіяльності покупця) на відповідний період та (або) у разі порушення пункту 3.2. цього договору (внаслідок чого продавець припиняє відпуск або зменшує його обсяги згідно пункту 3.5. цього договору), покупець зобов`язаний сплатити продавцю штраф у розмірі 20% (двадцять відсотків) вартості такого обсягу електричної енергії, від відбору якого відмовився покупець.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, та скріплення відбитками печаток сторін і діє до моменту повного та належного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (пункт 8.1 договору).

Додатком № 1 до договору "Графік відпуску/відбору електричної енергії за період з 01 травня 2021 року по 30 червня 2021 року" визначено, що обсяг електричної енергії становить 43 920 МВт.г., ціна за 1 МВт.г. (з акцизним податком та без ПДВ) 1 259 грн 33 коп.; загальна вартість електроенергії (з акцизним податком та з ПДВ) 66 371 728 грн 32 коп.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є двостороннім договором купівлі-продажу електричної енергії (двосторонній договір).

Приписами статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що двосторонній договір - договір купівлі-продажу електричної енергії, укладений між двома учасниками ринку поза організованими сегментами ринку, крім договору постачання електричної енергії споживачу.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що відповідач, всупереч умовам укладеного між ними договору, не здійснив оплати та відмовився від відбору зазначеного у додатку № 1 до договору №20/21-46-РДД від 12.04.2021 обсягу електричної енергії за період з 02.06.2021 по 30.06.2021, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 5 258 962 грн 08 коп. штрафу.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 Цивільного кодексу України).

Частини перша та друга статті 712 Цивільного кодексу України унормовують, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з приписами статті 610 цього ж Кодексу порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частинами 1-3 статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Частинами 1, 2 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи довідки про дату та час завантаження обсягів електричної енергії на електронній платформі Системи управління ринком "Market management syste" у період з 28.05.2021 по 10.06.2021 року та інформації з платформи "Market management system" у форматі Історія завантажень (Версія 1 та Версія 2) за червень 2021 року, по даті відпуску/відбору 01.06.2021 за версією 1: позивач зареєстрував обсяг за годину BASE, МВт на цю добу з показниками 94 МВт*год 28.05.2021 о 15 год. 28 хв., а відповідачем такі ж самі показники були зареєстровані 31.05.2021 о 08 год. 50 хв., зміни (версія 2) до зареєстрованих попередньо обсягів сторонами в подальшому не вносилися, відповідач відібрав електричну енергію.

По даті відпуску/відбору 02.06.2021 за версією 1: позивач зареєстрував "обсяг за годину BASE, МВт" на цю добу з показниками 94 МВт*год 31.05.2021 о 16 год. 27 хв., а відповідачем такі ж самі показники були зареєстровані 31.05.2021 о 19 год. 42 хв., за версією 2: позивач змінив зареєстрований "обсяг за годину BASE, МВт" на цю добу з показниками 0 МВт*год 01.06.2021 о 09 год. 56 хв., а відповідачем зміни по таким же самим показникам були зареєстровані 01.06.2021 о 10 год. 07 хв, відповідач не відібрав електричну енергію у зв`язку із призупиненням позивачем в односторонньому порядку відпуску електроенергії, що було зумовлено порушенням відповідачем п. 3.2 Договору.

Починаючи з 04.06.2021 відповідачем першим реєструвалися "обсяг за годину BASE, МВт" на ці доби з показниками 0 МВт*год.

Наведене вище підтверджує обставину того, що починаючи з 7 етапу відпуску/відбору електроенергії (а саме з 04.06.2021) мало місце порушення відповідачем зобов`язань за Договором у вигляді відмови від відбору обсягів електричної енергії, що отримало свій вираз, зокрема, в реєстрації "обсягу за годину BASE, МВт" з показниками 0 МВт*год.

Враховуючи викладене, починаючи з 04.06.2021 відповідач не дотримувався обсягів відбору електроенергії, внаслідок чого мало місце порушення ним зобов`язань за договором, яке виразилося у відмові від відбору обумовлених обсягів електричної енергії.

Таким чином, призупинення виконання продавцем своїх зобов`язань на підставі пункту 3.5 договору не звільняє покупця від виконання своїх зобов`язань за договором і відповідальності за порушення таких зобов`язань, та з цих підстав спростували доводи останнього стосовно безпідставності притягнення його до відповідальності, які він обґрунтовував тим, що невиконання ним своїх зобов`язань зумовлено діями позивача.

За змістом пункту 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, а за змістом частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з частиною другою статті 9 Цивільного кодексу України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

До правовідносин сторін договору щодо забезпечення належного виконання господарського договору штрафними санкціями (неустойка, штраф, пеня) застосовують положення глави 26 Господарського кодексу України.

Стаття 230 цього кодексу штрафними санкціями визначає господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частина перша статті 173 Господарського кодексу України містить визначення господарського зобов`язання, яким визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У даній справі правовідносини сторін регулюються укладеним між ними договором купівлі-продажу електричної енергії на ринку двосторонніх договорів. На підставі вищевказаних норм закону та пункту 4.4 договору позивач, після вжиття заходів врегулювання спору у досудовому порядку, заявив вимоги про стягнення з відповідача штрафу.

Водночас суд зауважує, що існує сформована практика Верховного Суду щодо застосування норми частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України у подібних правовідносинах стосовно вимоги про стягнення пені та штрафу за порушення виконання негрошового зобов`язання, розмір яких був встановлений умовами договору, зокрема у постановах Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19, від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18, від 25.06.2018 у справі № 912/2483/17, від 29.05.2018 у справі № 910/23003/16, від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18, від 04.05.2023 у справі № 910/21298/21, від 26.06.2024 у справі № 908/818/22.

Так, Верховний Суд зазначив, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечити виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання таких зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

Окрім того, суд зазначає, що за результатами розгляду справи Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.04.2024 зробив наступні висновки:

"Національна комісія, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в преамбулі Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 зазначила мету та підстави її прийняття.

Зокрема, Регулятор заначив, що такою метою є забезпечення операційної безпеки функціонування основної частини ОЕС України, ураховуючи Протокол наради щодо обговорення заходів стабілізації учасників ринку електричної енергії під час особливого періоду та діє відповідно до законів України "Про ринок електричної енергії", "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг".

Згідно з пунктом 5 Постанови НКРЕКП № 332 рекомендовано учасникам ринку електричної енергії на період дії особливого періоду зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії".

Відповідно до підпункту 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП № 332 на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати такі настанови: зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені між учасниками ринку електричної енергії відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії".

Отже, з урахування дії на території України воєнного стану, для учасників ринку електричної енергії, якими укладено типові договори відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та постанов НКРЕКП, пункт 5 Постанови НКРЕКП № 332 - це бажана з точки зору держави модель поведінки, яка має обов`язковий характер для учасників ринку електричної енергії.

Підпункт 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП № 332 - це імперативна норма, якою держава вказала учасниками ринку електричної енергії, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії".

У зв`язку з цим об`єднана палата Касаційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Регулятора щодо порядку застосування норм про відповідальність учасників на ринку електроенергії не суперечить нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України про відповідальність у договірних відносинах з огляду на те, що Регулятор в силу Закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб`єктів господарювання, що проводять свою діяльність у сфері енергетики, у тому числі в частині відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов`язань на ринку електричної енергії.

Такі рішення Регулятора не скасовують встановлену нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України відповідальність за порушення договірних зобов`язань для учасників ринку електроенергії та не встановлюють мораторію для застосування цієї відповідальності, позаяк Регулятор, який наділений повноваженнями нормативного регулювання договірних відносин на ринку електроенергії, з метою забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду, в межах наданих йому Законом повноважень тимчасово зупинив нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені учасниками ринку електричної енергії відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії".

Постанова НКРЕКП №332 прийнята Регулятором в межах своїх повноважень.

Регулятор визначив модель поведінки як зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" між учасниками ринку електричної енергії, та вказав чітко визначений період, а саме на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування, а не скасував нарахування та стягнення штрафних санкцій або увільнив від їх нарахування або стягнення."

У справі № 911/1359/22 предметом позову є стягнення штрафних санкцій за невиконання договірних зобов`язань у березні 2022 року, у той час як у даній справі № 910/4269/22 - у червні 2021 року, тобто до початку повномасштабного російського вторгнення в Україну та введення в країні воєнного стану.

Аналізуючи зміст положення підпункту 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП № 332 про зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", щодо його застосування до випадків порушення договірних зобов`язань, які мали місце до початку повномасштабного російського вторгнення та введення воєнного стану в Україні, колегія суддів бере до уваги положення Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, які регламентують застосування штрафних санкцій.

Згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Реалізація господарсько-правової відповідальності може відбуватися як у судовому, так і у позасудовому порядку. Так за частиною першою статті 222 Господарського кодексу України "Досудовий порядок реалізації господарсько-правової відповідальності" учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Реалізація (застосування) в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання включає застосування загальної та скороченої позовної давності, передбаченої Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено Господарським кодексом України (стаття 223 цього кодексу), а також припинення нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання (які мають строковий характер), якщо інше не встановлено законом або договором, через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (частина шоста статті 232 Цивільного кодексу України).

Суд звертає увагу, що відповідно до наведених законодавчих приписів відповідальність у вигляді штрафу за правопорушення у сфері господарювання (як право кредитора на позов, так і обов`язок порушника поновити порушене право) виникає та існує саме внаслідок невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, а не з таких факторів, як відображення штрафу в бухгалтерському обліку кредитора, надіслання претензії чи іншої його формалізації тощо.

За таких обставин суд зазначає, що до спірних правовідносин не застосовують положення підпункту 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП № 332, оскільки Регулятор чітко визначив період, на який поширюється дія цього положення, а саме на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування.

Постанова НКРЕКП № 332 не містить регулювання, що поширювало б її дію на порушення чи прострочення, що сталися у попередні періоди. Враховуючи специфіку та спрямованість цієї постанови, де йдеться саме про період воєнного стану, відсутні підстави невиправданого розширення тлумачення Постанови НКРЕКП № 332 щодо розповсюдження її дії на правовідносини, які виникли у попередні періоди. При цьому, в контексті доводів відповідача, момент нарахування та відображення заборгованості у бухгалтерському обліку Позивача ніяким чином не впливає на правові питання, пов`язані з реалізацією господарсько-правової відповідальності.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 908/818/22.

В такий спосіб, враховуючи вищенаведені приписи законодавства, виходячи з системного аналізу правового регулювання спірних правовідносин, а також враховуючи правові висновки Верховного Суду, суд зазначає наступне.

Положення підпункту 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП №332 щодо настанови про зупинення на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування стосуються виключно нарахування та стягнення штрафних санкцій саме за цей період та, відповідно, їх дія не може бути поширена щодо штрафних санкцій, право на нарахування яких виникло раніше.

В контексті зазначеного суд критично сприймає доводи відповідача про необхідність встановлення дати відображення у бухгалтерських документах здійснених нарахувань, оскільки сама по собі дата відображення такої інформації є внутрішньогосподарською діяльністю позивача та не може впливати як на момент виникнення права на нарахування, так і на право звернення до суду за стягненням нарахованих коштів, якщо період їх нарахування знаходиться поза межами, визначеними у пункті 1 Постанови НКРЕКП №332.

Додатково суд враховує як загальні засади права доступу до правосуддя, передбачені статтею 55 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України, так і позицію Верховного Суду у справі № 911/1359/22, у якій суд касаційної інстанції прямо зазначив, що підпункт 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП №332 не скасовує відповідальності за порушення договірних зобов`язань для учасників ринку електроенергії та не встановлює мораторію для застосування цієї відповідальності.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами статей 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на викладене, враховуючи встановлення обставин порушення відповідачем зобов`язань за договором, що відповідно до положень 4.4 договору є підставою для застосування відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 20% вартості відповідного обсягу електричної енергії, оскільки, відповідачем не надано доказів на підтвердження належного виконання ним умов Договору або доказів на підтвердження наявності підстав для звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання умов договору, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 5 258 962,08 грн штрафу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача з огляду на задоволення позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтями 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Південь Енерго Збут" (01001, м. Київ, вул. Велика Житомирська, 20, ідентифікаційний код 43257546) на користь Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (08711, Київська обл., Обухівський р-н, смт. Козин, вул. Рудиківська, 49, ідентифікаційний код 22927045) штрафні санкції у розмірі 5 258 962 (п`ять мільйонів двісті п`ятдесят вісім тисяч дев`ятсот шістдесят дві) грн 08 коп. та судовий збір у розмірі 78 884 (сімдесят вісім тисяч вісімсот вісімдесят чотири) грн 43 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено: 30.10.2024

СуддяН.Плотницька