Постанова

від 22.10.2024 по справі 921/290/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 921/290/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Міщенко І. С.,

за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.05.2024 (головуючий суддя Бойко С. М., судді Бонк Т. Б., Якімець Г. Г.)

у справі № 921/290/23

за позовом Управління Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви

до Тернопільської міської ради

про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про припинення права постійного користування,

(у судовому засіданні взяли участь представниці: позивача - Кожевнікова О. В., відповідача - Гулкевич С. Б.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

1. Управління Тернопільської Єпархії Української Православної церкви (далі - позивач, Управління) звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Тернопільської міської ради (далі - відповідач, Рада) про визнання недійсним рішення позачергової двадцять четвертої сесії Ради від 17.04.2023 №8/п24/02, за змістом якого вирішено припинити право постійного користування позивачеві земельною ділянкою площею 0,5484 га (кадастровий номер 6110100000:06:002:0018) для будівництва та обслуговування будівель, громадських та релігійних організацій за адресою: вул. Євгена Коновальця, 1.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Ради від 30.04.2009 № 5/26/43 надано позивачу земельну ділянку за адресою: вул. Євгена Коновальця, 1, місто Тернопіль, площею 0,5484 га (кадастровий номер 6110100000:06:002:0018) для обслуговування церкви.

3. Позивач зазначає, що користується земельною ділянкою у спосіб і порядок визначений чинним законодавством, волевиявлення щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою не висловлював, а тому вважає що при прийнятті спірного рішення органом місцевого самоврядування неправильно застосовано ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

4. Підставою для визнання недійсним спірного рішення вважає невідповідність його вимогам законодавства та визначеній компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення, в зв`язку з прийняттям відповідного акта, прав та охоронюваний законом інтересів позивача. Вважає, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених ст. 141 Земельного кодексу України (тут і далі - ЗК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), перелік яких є вичерпним.

5. Правовими підставами позову зазначає ст. ст. 19, 144 Конституції України, ст. ст. 23, 141, 143, 149, 152, 155, 161 ЗК України, ст. ст. 25, 26, 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Узагальнений зміст і обґрунтування судових рішень

6. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 22.12.2023 позов задоволено.

7. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, Рада діяла поза межами наданих повноважень, всупереч приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України та ст. ст. 141-143 ЗК України, а тому рішення позачергової двадцять четвертої сесії Ради від 17.04.2023 №8/п24/02 підлягає визнанню недійсним.

8. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.05.2024 рішення Господарського суду Тернопільської області від 22.12.2023 скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог.

9. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд вказав на наявність підстав для припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою з підстав, передбачених пунктом "в" ч. 1 ст. 141 ЗК України. Крім того, зазначив про недоведення позивачем наявності його порушеного права (права постійного користування) стосовно спірної земельної ділянки, а також про обрання позивачем неефективного способу захисту.

Касаційна скарга

10. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

11. Позивач не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та вказує на наявність в нього права постійного користування спірною земельною ділянкою, а також наполягає на відсутності передбачених законодавством підстав для припинення цього права за позивачем.

12. Посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, від 22.06.2020 у справі № 922/2155/18, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц.

13. Окрім того, вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Ради, поданою з пропуском строку на апеляційне оскарження та без відповідної заяви про поновлення такого строку.

Відзив

14. Відповідач подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Вказує на те, що позивач не привів свій статут у відповідність до положень частини 7 статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та, відповідно, не може бути постійним землекористувачем у розумінні положень статті 92 ЗК України. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Узагальнені обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

15. Згідно із довідкою від 05.10.1998 № 22-3 Тернопільського обласного управління статистики, довідкою про взяття на облік платника податків від 20.03.2001 № 183, свідоцтвом про реєстрацію статуту релігійної організації від 12.08.1991 № 93 Тернопільська Єпархія УПЦ зареєстрована як юридична особа 12.08.1991 за адресою: м. Тернопіль, вул. Коновальця,1, з присвоєнням ідентифікаційного коду 14052348, із визначенням організаційно-правової форми юридичної особи релігійна організація, взята на облік як платник податків в органах податкової служби з 29.02.1996.

16. Включення відомостей про дану юридичну особу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань проведено 23.11.2006 (номер запису 16461200000003043).

17. 12.08.1991 постановою ради в справах релігій при Кабінеті Міністрів УРСР (протокол №7) зареєстровано Статут Тернопільської єпархії УПЦ, ухвалений 16.05.1991 рішенням єпархіальних зборів Тернопільської єпархії та затверджений Митрополитом Київським і всієї України 21.07.1991.

18. Із змісту Статуту вбачається, що Тернопільська єпархія (місцева церква) є структурним підрозділом Української Православної церкви (УПЦ), підзвітним Священному Синоду УПЦ. Єпархія складається з парафій, що знаходяться на території Тернопільської області, об`єднаних у благочиння, монастирів, духовних шкіл, братств, місій, подвір`їв та інших єпархіальних закладів.

19. Єпархія Української Православної Церкви є юридичною особою, за організаційно-правовою формою господарювання релігійною організацією, за формою власності колективна.

20. 15.11.2007 наказом Державного комітету України у справах національностей та релігій №90 зареєстровано зміни та доповнення до Статуту Управління Тернопільської єпархії Української Православної Церкви (у новій редакції), прийнятого рішенням Священного Синоду УПЦ від 27.07.2007, затвердженого Митрополитом Київським і всієї України 07.09.2007, про що Державним комітетом видано свідоцтво № 49 про реєстрацію статуту (в новій редакції) релігійної організації від 26.06.2007.

21. Відповідно до п.1 Статуту (далі за текстом нова редакція) Тернопільська єпархія (місцева церква) є частиною УПЦ. Єпархія утворюється і скасовується за рішенням Священного Синоду та затверджується Собором єпископів Української Православної Церкви. Межі єпархії на території України визначаються Священним Синодом УПЦ (п.2 Статуту).

22. Управління Тернопільської єпархії є виконавчим органом єпархії. Загальне керівництво та перевірка його діяльності здійснюється у відповідності із Статутом про управління Української Православної Церкви (п.5 Статуту). Управління Тернопільської єпархії здійснює свою діяльність, дотримуючись чинного законодавства, а також даного Статуту, який визначає його правоздатність як юридичної особи (п.6 Статуту).

23. Відповідно до п. 17 Статуту управління Єпархії самостійно відповідає щодо своїх зобов`язань.

24. Номер в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви та Управління Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви є одним і тим же 14052348.

25. У 2004 році землевпорядною організацією - ТОВ "СМП Геодезія" на замовлення Тернопільської Єпархії УПЦ, виготовлено Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за кадастровим номером 6110100000:06:002:0018 по вул. Є. Коновальця, 1 в м. Тернополі, площею 0,5484га, а 29.12.2015 на підставі вказаної технічної документації відділом Держгеокадастру у м. Тернополі проведено державну реєстрацію земельної ділянки з цільовим призначенням: 03.04. Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, категорія земель: Землі житлової та громадської забудови, вид використання: для обслуговування церкви, власником земельної ділянки є Рада, що вбачається з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-6102126072015 від 29.12.2015.

26. 30.04.2009 рішенням Ради №5/26/43 "Про надання в постійне користування земельної ділянки площею 0,54гa для обслуговування церкви за адресою вул. Коновальця, 1" (до рішення внесено зміни згідно з рішенням від 21.08.2009 № 5/28/59), яким затверджено громаді Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельною ділянкою площею 0,5484гa, яка відноситься до земель житлової та громадської забудови, за адресою: вул. Коновальця, 1; надано громаді Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви в постійне користування земельну ділянку площею 0,5484гa для обслуговування церкви за адресою: вул. Коновальця, 1; після реєстрації державного акту на право постійного користування землею віднести земельну ділянку площею 0,5484га до земель житлової та громадської забудови; зобов`язано громаду Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви в місячний термін оформити право користування земельною ділянкою відповідною документацією.

27. Відповідно до відомостей з державного реєстру речових прав право постійного користування спірною земельною ділянкою зареєстровано 15.01.2016 за Управлінням на підставі рішення Ради від 30.04.2009 № 5/26/43.

28. 17.04.2023 Рада прийняла рішення №8/п24/02 "Про припинення Управлінню Тернопільської єпархії Української Православної церкви права користування земельною ділянкою за адресою вул. Євгена Коновальця,1" (далі - Рішення), яким, зокрема, вирішила:

1. Припинити Управлінню Тернопільської єпархії Української Православної церкви (код ЄДРПОУ 14052348) право постійного користування земельною ділянкою площею 0,5484га (кад. номер 6110100000:06:002:0018) для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій за адресою вул. Євгена Коновальця,1.

2. Рішення міської ради від 30.04.2009 №5/26/43 "Про надання в постійне користування земельної ділянки площею 0,54га для обслуговування церкви за адресою вул.Коновальця,1" вважати таким, що втратило чинність.

3. Віднести земельну ділянку площею 0,5484га (кад. номер 6110100000:06:002:0018) за адресою вул. Євгена Коновальця,1 до земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам.

4. Зареєструвати припинення речового права постійного користування на земельну ділянку, вказану у п.1 даного рішення у Державному реєстрі речових прав.

29. Оспорюване рішення прийняте з посиланням на ЗК України, Закони України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про свободу совісті та релігійні організації" та "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України", Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", розглянувши звернення депутатів міської ради від 06.04.2023, враховуючи висновки постійних комісії міської ради з питань містобудування, з питань регулювання земельних відносин та екології.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

30. Згідно з частинами 1 - 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

31. Постанова апеляційного суду в справі оскаржується позивачем з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

32. Предметом позову в цій справі є вимоги Управління до Ради про визнання недійсним рішення відповідача від 17.04.2023 №8/п24/02.

33. Підставою позовних вимог, за доводами Управління, є порушення його права на землю оспорюваним рішенням Ради.

34. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, зокрема, вказав на відсутність передбачених положеннями статей 141-143 ЗК України підстав для припинення права користування Управління на спірну земельну ділянку.

35. Суд апеляційної інстанції, навпаки ж виходив, зокрема, з того, що невиконання релігійною організацією вимог щодо приведення статуту у відповідність до положень статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", свідчить про тре, що статут відповідної релігійної організації не зареєстровано в установленому порядку, що свідчить про втрату правосуб`єктності у питаннях, врегульованих п. "в" ч. 2 ст. 92 ЗК України, і є достатньою підставою для застосування п. "в" ч. 1 ст. 141 ЗК України.

36. Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства в контексті спірних правовідносин, колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає таке.

37. Так, колегія суддів установила, що Верховний Суд ухвалив постанови від 11.09.2024 у справі № 911/1476/23, від 11.09.2024 у справі № 917/1061/23, від 17.09.2024 у справі № 911/1472/23, від 17.09.2024 у справі № 911/1474/23 у подібних правовідносинах щодо оскарження релігійною організацією рішення органу місцевого самоврядування щодо припинення позивачеві права постійного користування землею.

38. Верховний Суд зазначає, що з урахуванням критеріїв подібності правовідносин, визначених Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, правовідносини у справах № 911/1476/23, № 917/1061/23, № 911/1472/23, № 911/1474/23 є подібними зі справою № 921/290/23, що розглядається, а тому колегія суддів відповідно до частини 4 статті 300 ГПК України вважає за необхідне врахувати висновки, які викладені Верховним Судом у вказаних постановах.

39. Так, згідно з частинами 1, 3 статті 90 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру.

40. Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (тут і далі - в редакції, чинній з 31.01.2019) найменування юридичної особи повинно містити інформацію про її організаційно-правову форму (крім державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, державних, комунальних організацій, закладів, установ, а також випадку, передбаченого абзацом 2 цієї частини) та назву. Найменування релігійної організації може містити інформацію про її організаційно-правову форму виключно за бажанням такої юридичної особи.

41. За змістом пунктів 1, 31, 32 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: найменування юридичної особи, у тому числі скорочене (за наявності); вид релігійної організації; віросповідна приналежність релігійної організації.

42. Таким чином, така юридична особа як релігійна організація саме "повинна" мати своє найменування, а не "може" мати таке найменування, оскільки без найменування юридична особа взагалі не може існувати як суб`єкт права - учасник цивільних, господарських та інших відносин. Адже найменування юридичної особи ідентифікує її у вказаних правовідносинах та є засобом її індивідуалізації.

43. Однак організаційно-правова форма в найменуванні релігійної організації може зазначатися лише за її бажанням.

44. Відповідно до частин 7, 8 статті 12 Закону України від 23.04.1991 № 987-ХІІ "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Закон № 987-ХІІ) (в редакції пункту Закону України від 20.12.2018 № 2662-VІІІ "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України" (далі - Закон № 2662-VІІІ), чинній з 26.12.2018)) релігійна організація (об`єднання), яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об`єднання) входить до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, зобов`язана у своїй повній назві, зазначеній у її статуті (положенні), відображати належність до релігійної організації (об`єднання) за межами України, до якої вона входить (частиною якої вона є), шляхом обов`язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації (об`єднання) з можливим додаванням слів "в Україні" та/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації. Входження релігійної організації (об`єднання) до релігійної організації (об`єднання), зазначеної в частині сьомій цієї статті, визначається у разі наявності однієї з таких ознак: 1) у статуті (положенні) релігійної організації, що діє в Україні, містяться вказівки на входження до структури релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України; 2) у статуті (положенні) закордонної релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, містяться вказівки на входження до її структури релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, а також на право прийняття статутними органами управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) рішень з канонічних і організаційних питань, які є зобов`язуючими для релігійної організації (об`єднання), що діє на території України; 3) статутом (положенням) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, передбачене обов`язкове входження керівників (повноважних представників) релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, до статутних органів управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) з правом вирішального голосу.

45. Водночас імперативною нормою пункту 4 Перехідних та прикінцевих положень Закону № 2662-VІІІ передбачено, що у разі якщо протягом чотирьох місяців (для релігійних громад - дев`яти місяців) з дня набрання чинності цим Законом та/або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, релігійна організація (об`єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

46. Отже, обов`язок релігійних організацій (об єднань), які входять до офіційно опублікованого переліку релігійних організацій (див. пункт 12 цієї постанови), внести зміни до свого статуту (положення) виникає відповідно до прямої вказівки частини 7 статті 12 Закону № 2662-VIII.

47. Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що встановлення відповідності статуту (положення) релігійної організації ознакам за частинами 7, 8 статті 12 Закону № 987-ХІІ зумовлює обов`язок такої організації внести до нього відповідні зміни. Наслідком невиконання такого обов`язку протягом чотирьох місяців є втрата ним чинності в частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (аналогічний висновок викладено в пункті 29 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 640/4748/19).

48. Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 2 та абзацу 1 частини 6 статті 11 ГПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

49. Приписи Закону № 2662-VІІІ та статті 12 Закону № 987-XII зі змінами, внесеними Законом № 2662-VIII, були перевірені Конституційним Судом України на предмет їх відповідності Конституції України.

50. За наслідками конституційного контролю Рішенням Конституційного Суду України від 27.12.2022 № 4-р/2022 (справа щодо повної назви релігійних організацій) Закон № 2662-VІІІ та стаття 12 Закону № 987-XII зі змінами, внесеними Законом № 2662-VIII, визнані такими, що відповідають Конституції України (пункт 1 резолютивної частини).

50.1. Так, Конституційний Суд України, розв`язуючи питання відповідності Конституції України зазначених приписів законів України, серед іншого виснував, що з аналізу норм статті 90 ЦК України, частини 3 статті 8, частин 1, 5 статті 12, статей 13, 14 Закону № 987-XII, статті 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 № 755-IV випливає, що Закон № 2662-VIII не запроваджує інакшого ставлення до певної релігійної організації (об`єднання), а уточнює загальні вимоги держави до здійснення реєстраційно-облікової діяльності релігійних організацій (об`єднань) у випадку підлеглості такої релігійної організації (об`єднання) керівним центрам (управлінням), що знаходяться в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину її території (абзаци 2- 8 підпункту 4.5 пункту 4 мотивувальної частини).

50.2. Тож орган конституційного контролю дійшов висновку, що приписи розділу I Закону № 2662-VIII у частині уточнення назви релігійних організацій (об`єднань) не порушують конституційного права на свободу світогляду і віросповідання (релігії), права на свободу об`єднання в громадські організації, а отже, права на підлеглість релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості (абзац 9 підпункту 4.5 пункту 4 мотивувальної частини).

50.3. Конституційний Суд України, аналізуючи пояснювальну записку до проєкту Закону України про внесення змін до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України (реєстр. № 5309), ухваленого в подальшому як Закон № 2662-VIII, з`ясував, що його розроблено з метою забезпечення державної безпеки та суверенітету України, а також із метою забезпечення суспільства повною та достовірною інформацією. Тобто законодавець, унормовуючи порядок реєстраційно-облікової діяльності релігійних організацій (об`єднань), які підлеглі релігійним центрам (управлінням), які знаходяться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, керуючись приписами частини 2 статті 35, частини 1 статті 36, частини 1 статті 37 Конституції України, мав право застосувати обмеження у вигляді обов`язку таких релігійних організацій (об`єднань) уточнити свою назву в цій частині та відобразити повну назву в своїх установчих документах (абзаци 2, 4 підпункту 4.6 пункту 4 мотивувальної частини).

50.4. Відтак, Конституційний Суд України констатував правомірними, а отже, допустимими обмеження свободи світогляду і віросповідання (релігії) у поєднанні зі свободою об`єднання в громадські організації (у частині обов`язку уточнення назви релігійних організацій (об`єднань)); орган конституційного контролю окремо зауважив, що його висновок про домірність застосованих заходів обумовлений також тим фактом, що ухвалення цього Рішення відбувається в умовах введеного в Україні воєнного стану, під час боротьби Українського народу проти агресії російської федерації (див. абзаци 6, 7 підпункту 4.6 пункту 4 мотивувальної частини).

50.5. У цьому конституційному провадженні Конституційний Суд України дослідив твердження суб`єкта права на конституційне подання щодо невідповідності частині 3 статті 35, частині 1 статті 36 Конституції України у частині наділення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, повноваженнями проводити релігієзнавчу експертизу зареєстрованих статутів релігійних організацій (об`єднань).

50.6. В цьому аспекті Конституційний Суд України зазначив, що Конституція України не містить приписів, які прямо або опосередковано забороняли б державі здійснювати релігієзнавчі експертизи статутів (положень) релігійних організацій (об`єднань). Із приписів частин 2, 3 статті 35, частини 1 статті 36, частини 1 статті 37 Конституції України випливає, що державі належить перевіряти створювання політичних партій, громадських організацій та об`єднань на відповідність вимогам, що їх визначено Конституцією України. Одним із правомірних засобів такої перевірки є експертиза статутів політичних партій, громадських організацій та об`єднань, здійснювана відповідно до закону уповноваженими суб`єктами (абзац 2 підпункту 4.7 пункту 4 мотивувальної частини). Орган конституційної юрисдикції у зв`язку з цим вказав: "установлений пунктом 2 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону № 2662-VIII порядок здійснення релігієзнавчої експертизи має на меті запобігти будь-яким зловживанням правом на свободу світогляду і віросповідання (релігії), забезпечити достовірне подання релігійними організаціями (об`єднаннями) відомостей про свою повну назву відповідно до вимог розділу I Закону № 2662-VIII. Таку мету Закону № 2662-VIII Конституційний Суд України вважає легітимною" (абзац 5 підпункту 4.7 пункту 4 мотивувальної частини).

50.7. Також у конституційному поданні його автори стверджували, що "держава не може позбавляти чинності статут (положення) релігійної організації (об`єднання), яка не внесла угодні державі зміни, як це передбачено оспорюваним Законом № 2662-VIII" (перше речення абзацу 1 підпункту 4.8 пункту 4 мотивувальної частини).

50.8. Конституційний Суд України визнав таке твердження юридично безпідставним і наголосив, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань (перше речення частини 4 статті 35 Конституції України), зазначене стосується й релігійних організацій (об`єднань), які за змістом частини 10 статті 5 Закону № 987-XII зобов`язані додержуватися вимог чинного законодавства, тому такий підхід законодавця до врегулювання питання юридичної відповідальності релігійної організації (об`єднання) за відмову виконати свій обов`язок та уточнити у своїй повній офіційній назві свою належність до іноземної організації як її структурної частини, на думку Конституційного Суду України, є виправданим (речення друге абзацу першого, абзаци 2- 4 підпункту 4.8 пункту 4 мотивувальної частини).

50.9. У зв`язку з цим Конституційний Суд України констатував, що припис пункту 4 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону № 2662-VIII не суперечить Конституції України.

50.10. Окрім того, суб`єкт права на конституційне подання, посилаючись на припис частини 1 статті 8 Конституції України та, зокрема, на Рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 № 17-рп/2010, пов`язав питання дотримання/недотримання процедури ухвалення Закону № 2662-VIII із принципом юридичної визначеності який, на його думку, "вимагає, щоб норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними", а також, що "порушення законодавчої процедури стосується зокрема положення про передбачуваність ситуації, оскільки прийняття закону мало б не відбутись або закон мав би бути в іншій редакції якби законодавча процедура була дотримана" (див. перше речення абзацу 1 підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини). Утім, орган конституційного контролю, дослідивши порушене авторами конституційного подання питання, вказав, що приписи Закону № 2662-VIII є чіткими й однозначними, вони є передбачними за своїми наслідками, їх сформульовано з достатньою чіткістю та зрозумілістю, а саме так, що в релігійних організацій (об`єднань) немає перешкод, щоб відповідно до них упорядкувати свою поведінку. Отже, підстав для визнання Закону № 2662-VIII таким, що суперечить статті 8 Конституції України, немає (абзац 2 підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

51. Отже, Верховний Суд під час розгляду цієї справи бере до уваги той факт, що питання конституційності приписів Закону № 2662-VІІІ та статті 12 Закону № 987-XII зі змінами, унесеними Законом № 2662-VIII, було всебічно досліджене Конституційним Судом України, який не встановив невідповідності вказаних норм законодавства Основному Закону України.

52. Частиною 5 статті 12 Закону № 987-ХІІ (в редакції, чинній з 26.12.2018) унормовано, що статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

53. Наведене положення кореспондується як із нормою пункту 8 частини 1 статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", за змістом якої підставою для відмови в державній реєстрації є невідповідність найменування юридичної особи вимогам закону, так із вимогами частини 1 статті 15 Закону № 987-ХІІ, відповідно до яких у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

54. Відповідно до частини 7 статті 17 Закону № 987-ХІІ користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому ЗК України та іншими законодавчими актами України. Земельні ділянки, що надаються релігійним організаціям у постійне користування для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, забороняється використовувати для здійснення підприємницької діяльності.

55. Згідно з частиною 1 та пунктом "в" частини 2 статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

56. Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що пунктом 6 статті 3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори. Відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб. Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 (пункт 6.20), від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37)).

57. Кожен суб`єкт цивільного права повинен виконувати свої обов`язки, якщо вони випливають з закону або звичаю (стаття 7 ЦК України). Для цього воля такого суб`єкта має формуватися таким чином, щоб його дії були правомірними. Якщо ж суб`єкт цивільного права не виконує свій обов`язок добровільно, хоча має юридичну та фактичну можливість його виконати, то це свідчить про дефект його волі. Зокрема, якщо суб`єкт цивільного права зобов`язаний виконати вимоги закону, який визнано конституційним, але протиправно не робить цього, то це свідчить про дефект волі такого суб`єкта. Спонукання такого суб`єкта до внесення відповідних змін до статуту не може полягати в його зобов`язанні або його представника чи органу (посадової особи) судом прийняти рішення про подання відповідних змін до свого статуту (положення) на державну реєстрацію тощо, бо обов`язок вчинити такі дії вже виник із закону. Якщо такий обов`язок не виконується, то додаткове покладення цього ж самого обов`язку судом, з одного боку, є неможливим, а з іншого - є неефективним, бо дефект волі стане на заваді виконанню такого обов`язку навіть у разі ухвалення відповідного судового рішення.

58. Отже, виходячи із системного аналізу змісту положень пункту 6 статті 3 та частин 1, 3 статті 90 ЦК України, пункту "в" частини 2 статті 92 ЗК України, статей 12- 14, 17 Закону № 987-ХІІ, пункту 4 Перехідних та прикінцевих положень Закону № 2662-VІІІ та статей 9, 16, 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", колегія суддів виснує, що в разі очевидної недобросовісної поведінки позивача, яка полягає в порушенні відповідною релігійною організацією обов`язку, покладеного на неї Законом № 2662-VІІІ (щодо внесення відповідних змін до статуту в установлений цим Законом строк), який визнано конституційним, право постійного землекористування такої організації може бути припинено органом місцевого самоврядування в зв`язку зі втратою постійним землекористувачем статусу релігійної організації, який (статус) на підставі пункту "в" частини 2 статті 92 ЗК України надається виключно тим суб`єктам, чий статут (положення) зареєстровано у встановленому законом порядку, оскільки зумовлена невиконанням імперативних вимог Закону № 2662-VІІІ втрата чинності статутом релігійної організації в частині, в якій визначається повна офіційна назва такої організації, призводить до припинення господарської та інших видів діяльності релігійної організації.

59. Адже в разі порушення вимог спеціального закону, який безпосередньо регулює статус і діяльність релігійних організацій, відповідна релігійна організація в розумінні пункту "в" частини 2 статті 92 ЗК України не може вважатися такою, статут (положення) якої зареєстровано у встановленому законом порядку, тобто припиняє свою діяльність як учасник цивільних, господарських та інших відносин (без найменування юридична особа взагалі не може існувати як суб`єкт права), а тому втрачає як статус релігійної організації, так і статус суб`єкта права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності.

60. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 911/1476/23, від 11.09.2024 у справі № 917/1061/23, від 17.09.2024 у справі № 911/1472/23, від 17.09.2024 у справі № 911/1474/23, про необхідність врахування яких (висновків) зазначено вище у цій постанові.

61. У цій справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що необхідність приведення Статуту у відповідність до вимог ч. 7 ст. 12 Закону № 987-ХІІ в порядку, визначеному ст. 14 цього Закону, позивачем не дотримано. В той же час зазначив, що невідповідність статуту релігійної організації вимогам статті 12 Закону № 987-ХІІ свідчить про те, що статут відповідної релігійної організації не зареєстрований в установленому порядку, що свідчить про втрату правосуб`єктності у питаннях, врегульованих п. "в" ч.2 ст. 92 ЗК України і є достатньою підставою для застосування положень п. "в" ч. 1 ст. 141 ЗК України.

62. Звідси, висновок суду апеляційної інстанції щодо наслідків неприведення статуту релігійної організації у відповідність до вимог статті 12 Закону № 987-ХІІ (який слугував однією із підстав для відмови в задоволенні позовних вимог) відповідає наведеному вище висновку щодо комплексного застосування положень пункту 6 статті 3 та частин 1, 3 статті 90 ЦК України, пункту "в" частини 2 статті 92 ЗК України, статей 12-14, 17 Закону № 987-ХІІ, пункту 4 Перехідних та прикінцевих положень Закону № 2662-VІІІ та статей 9, 16, 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

63. Доводи касаційної скарги наведеного вище не спростовують. Більше того, посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, правовідносини в якій стосувалися вимоги про припинення права постійного користування державного підприємства, яке за доводами прокурора не перейшло до відповідача в порядку правонаступництва, оскільки державне підприємство було припинено шляхом реорганізації у процедурі приватизації, в той час як у цій справі, яка розглядається, правовідносини пов`язані із припиненням права постійного користування земельною ділянкою позивачеві, який втратив статус релігійної організації; на постанову Великої Палати Верховного Сулу від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц правовідносини в якій стосувалися вимог про визнання відповідачів такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, виселити їх без надання іншого житлового приміщення та зобов`язати знятися з реєстраційного обліку; на постанову Верховного Суду від 22.06.2020 у справі № 922/2155/18 правовідносини в якій стосувалися визнання відсутнім у фермерського господарства права постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, оскільки таке не могло перейти в порядку спадкування, колегією суддів відхиляються, оскільки правовідносини в цих справах не відповідають критеріям подібності правовідносин, визначених Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

64. Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Ради, поданою з пропуском строку на апеляційне оскарження та без відповідної заяви про поновлення такого строку, спростовуються матеріалами справи.

65. Усі інші доводи касаційної скарги позивача на постанову у цій справі підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 ГПК України, з урахуванням викладеного у пунктах 37-62 цієї постанови вирішального значення для правильного розгляду цієї справи не мають, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

66. У зв`язку із наведеним вище, Суд враховує доводи відзиву відповідача в тій мірі, в якій вони узгоджуються з наведеним у даній постанові і з нормами матеріального та процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

67. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

68. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 308 ГПК України). Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

69. Враховуючи наведені положення Закону та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження у цій справі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вирішила, що подана Управлінням касаційна скарга є необґрунтованою і задоволенню не підлягає. Водночас прийнята у справі постанова в частині застосування положень статті 12 Закону № 987-ХІІ, п. "в" ч.2 ст. 92, п. "в" ч. 1 ст. 141 ЗК України є законною та обґрунтованою, а тому підлягає залишенню без змін з цих підстав.

Розподіл судових витрат

70. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Управління Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.05.2024 у справі № 921/290/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

І. С. Міщенко