Ухвала

від 29.10.2024 по справі 910/1894/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/1894/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенко І.С. - головуючий, Берднік І.С., Зуєв В.А.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 (головуючий - Шапран В.В., судді: Алданова С.О., Корсак В.А.) і рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 (суддя - Андреїшина І.О.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРТБУД»

до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/1894/24.

За наслідками перевірки цієї касаційної скарги Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі № 910/1894/24, зважаючи на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічні положення закріплено і в частині першій статті 17 ГПК, за якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

Так, за змістом пункту 1 частини першої статті 293 ГПК, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в)справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Оскільки ціна позову становить менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 514 000,00 грн станом на 2024 рік), то у розумінні положень ГПК України ця справа підлягає касаційному оскарженню лише у разі наявності виключень, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу.

Касаційний господарський суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Отже, тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Скаржник зазначає, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики щодо застосування статей 837, 882 Цивільного кодексу України, а також використання при виконанні договорів засобів електронного зв`язку. Також справа має виняткове значення, оскільки в умовах воєнного стану скаржник вживає заходів, які потребують значних фінансових втрат, спрямованих на стабільне функціонування об`єктів критичної інфраструктури, а задоволення позову прямо впливає на його матеріальний стан. Вказане, на переконання скаржника, узгоджується з випадками, визначеними підпунктами «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Верховний Суд зазначає, що використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до висновку Великої Палати Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15 про те, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Аргументи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення.

Доводи скаржника, що дана справа є винятковою для нього не є аргументованими і переконливими обґрунтуваннями щодо даних правовідносин, а зводяться лише до незгоди із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду даної справи. Однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду попередньої інстанції тільки через те, що таке рішення оскаржено і скаржник вважає його незаконним.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України і які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ.

З урахуванням наведеного підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» немає.

За таких обставин, керуючись статтями 2, 12, 17, 163, 232, 234, 287, 293, 314 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/1894/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.