Постанова

від 23.10.2024 по справі 922/4006/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/4006/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

позивача / Офісу ГП - Керничний Н.І.

відповідача 1 - Замніус М.В.

відповідача 2 - Кукуєва В.І.

відповідача 3 - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської міської ради

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 (у складі колегії суддів: Шевель О.В. (головуючий), Лакіза В.В., Фоміна В.О.)

та рішення Господарського суду Харківської області від 28.09.2020 (суддя Рильова В.В.)

за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 3

до:

1. Харківської міської ради,

2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради,

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Баланс"

про скасування рішення, визнання недійсним договору та повернення майна,-

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 (надалі - Прокурор, Позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради (надалі - Рада, Відповідач 1, Скаржник), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (надалі - Управління, Відповідач 2) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Баланс" (надалі - ТОВ "Баланс", Відповідач 3), в якій просить суд:

- визнати незаконним та скасувати пункт 71 до рішення 18 сесії Ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18 (надалі - пункт 71 до Рішення № 1008/18);

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 10.07.2018 № 5601-В-С, укладений між Управлінням та ТОВ "Баланс", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 2288 (надалі - Договір), скасувавши запис про проведену державну реєстрацію права власності;

- зобов`язати ТОВ "Баланс" повернути територіальній громаді міста Харкова нежитлові приміщення підвальної частини №III, IV, VI площею 74,0 кв. м, першого поверху № 1-:-7 площею 87,0 кв. м, загальною площею 161,0 кв. м, розташовані в житловому будинку літ. "А-4" за адресою: м. Харків, Комунальний проїзд, 9/11.

1.2. В обґрунтування позовних вимог Прокурор зазначає, що Рада незаконно обрала спосіб приватизації спірного майна шляхом його викупу орендарем. Прокурор наполягає на тому, що рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню у зв`язку з тим, що прийнято з порушенням вимог статті 345 Цивільного кодексу України, статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 1, 2, 4, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", оскільки у звіті про оцінку майна, договорі оренди, заявці орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію та Договорі відсутні відомості про здійснені ТОВ "Баланс" поліпшення орендованого ним нерухомого майна.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.09.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.04.2021, позовні вимоги Прокурора задоволено, визнано незаконним та скасовано пункт 71 до Рішення № 1008/18, визнано недійсним Договір, зобов`язано ТОВ "Баланс" повернути територіальній громаді міста Харкова нежитлові приміщення підвальної частини №III, IV, VI площею 74,0 кв. м, першого поверху №1-:-7 площею 87,0 кв. м, загальною площею 161,0 кв. м, розташовані в житловому будинку літ. "А-4" за адресою: м. Харків, Комунальний проїзд, 9/11.

2.2. При розгляді справи судами встановлено належність обґрунтування Прокурором підстав для представництва інтересів держави відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

При цьому задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що пункт 71 до Рішення № 1008/18 прийнято з порушенням вимог Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова, на 2017-2022 рр., затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17, оскільки Рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу за результатами аукціону або за конкурсом; у виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна, однак матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження здійснення ТОВ "Баланс" поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкта нерухомого майна у нього в оренді, по день подачі заяви товариства до міської ради для викупу.

У зв`язку з чим судами визнано недійсним Договір, з огляду на його укладення на підставі незаконного пункту 71 до Рішення від 21.02.2018 № 1008/18.

Крім того, судами встановлено порушення органом місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв`язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органу місцевого самоврядування з такою заявою, що свідчить про недобросовісність дій орендаря. За висновками суду, позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У своїй касаційній скарзі Рада просить Суд скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 28.09.2020, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

3.2. При зверненні з касаційною скаргою Скаржник посилається на застосування судами попередніх інстанцій статті 23 Закону України "Про прокуратуру" без врахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, та висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 16.12.2020 у справі № 922/534/19, від 03.02.2021 у справі № 922/3014/19, оскільки Прокурором не було здійснено попереднє звернення до них, як компетентних органів в розумінні статті даного 23 Закону, для перевірки фактів порушення законодавства та вжиття ними заходів, спрямованих на їх усунення.

Одночасно Скаржник вказує про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норми процесуального та матеріального права щодо способу захисту порушеного речового права позивача без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 20.04.2021 у справі № 922/1030/20 та від 02.02.2021 у справі № 925/642/19. Зокрема, Рада наголошує, що позовні вимоги про визнання незаконними та скасування пункту 71 до Рішення від 21.02.2018 № 1008/18 та визнання недійсним Договору є неефективними, адже рішення, та правочин є реалізованими та такими, що вичерпали свою дію, а дії щодо їх оскарження не призведуть до поновлення порушених прав.

Також Рада вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 в частині висновків щодо порушень процедури приватизації та протиправної поведінки покупця нежитлових приміщень.

Свою позицію обґрунтовує тим, що законодавством встановлено самостійні, не пов`язані між собою, підстави викупу орендованого майна орендарем: 1) за умови, що право викупу передбачено договором оренди та 2) за умови поліпшення орендарем за власні кошти орендованого майна за згодою орендодавця, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду.

Скаржник зазначає, що при здійсненні відчуження майна комунальної власності шляхом викупу орендарем виконавчі органи Ради діяли відповідно до положень статті 289 Господарського кодексу України та частини другої статті 777 Цивільного кодексу України.

Крім того, Рада вказує, що при прийнятті рішення про відчуження об`єкта шляхом викупу нею застосовувались положення Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017- 2022 рр., що затверджена рішенням 13 сесії 7 скликання Ради від 21.06.2017 № 691/17.

Таким чином, на думку Скаржника, Відповідачами дотримано спосіб та порядок проведення приватизації та відсутні підстави для повернення майна, інакше є свідченням недотримання судами статті 1 Першого протоколу Конвенції.

За відповідних мотивів Рада заявляє клопотання також про передачу справи № 922/4006/19 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

4. Розгляд справи Верховним Судом

4.1. Ухвалою Суду від 16.07.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 і рішення Господарського суду Харківської області від 28.09.2020 з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.2. 01.09.2021 касаційне провадження у справі № 922/4006/19 зупинено до закінчення перегляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 925/1133/18.

4.3. Ухвалою Суду від 25.05.2022 поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою Ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 28.09.2020 у справі № 922/4006/19, прийнято до свого провадження касаційну скаргу Ради та зупинено касаційне провадження у справі № 922/4006/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 925/1133/18.

4.4. Ухвалою Суду від 03.08.2023 поновлено касаційне провадження у справі № 922/4006/19 за касаційною скаргою Ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 28.09.2020; прийнято до свого провадження справу № 922/4006/19 за вказаною скаргою та зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 925/1133/18.

4.5. Надалі ухвалою Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 07.09.2023 справу № 925/1133/18 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

4.6. 11.06.2024 Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову у справі № 925/1133/18, повний текст якої оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 17.07.2024.

4.7. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.08.2024 поновлено касаційне провадження у справі № 922/4006/19 з розгляду касаційної скарги Ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 28.09.2020.

4.8. Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на зупинення касаційного провадження у справі, з метою дотримання єдності судової практики, а також врахування позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1133/18 при прийнятті судового рішення, колегія суддів розглядає справу в розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

5. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

5.1. Між Управлінням, як орендодавцем, та ТОВ "Баланс", як орендарем, з 27.09.2011 існували орендні правовідносини на підставі договору оренди № 719.

5.2. Згідно з додатковою угодою № 8 від 16.01.2018 до договору оренди № 719 від 27.09.2011, укладеною між Управлінням, як орендодавцем, та ТОВ "Баланс", як орендарем, договір викладено в новій редакції, за якою ТОВ "Баланс" приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення підвальної частини № 111, IV, VI площею 74,0 кв. м та першого поверху №1-:-7 площею 87,0 кв. м, загальною площею 161,0 кв. м, розташовані в житловому будинку літ. "А-4" за адресою: м. Харків, Комунальний проїзд, 9/11.

5.3. Відповідно до пункту 3.1. договору в редакції додаткової угоди № 8, вартість об`єкта оренди складала 483480,00 грн, без ПДВ станом на 27.10.2017.

5.4. Згідно з пунктом 4.7. договору, змінювати стан орендованого майна орендар зобов`язаний виключно за письмовою згодою орендодавця.

5.5. За змістом пункту 4.8. договору, орендар зобов`язаний здійснювати ремонт та реконструкцію за письмовою згодою орендодавця на підставі документації, оформленої відповідно до чинного законодавства.

5.6. Пунктом 5.3. договору погоджено, що орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід`ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об`єкта у власність.

5.7. За умовами пункту 5.6 договору, орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передано в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп.

5.8. Строк дії договору оренди № 719 від 27.09.2011 в редакції додаткової угоди № 8 від 16.01.2018 встановлено до 27.09.2018 (згідно з пунктом 10.1. договору).

5.9. ТОВ "Баланс" звернулося із листом № 8 від 07.02.2018 до Управління у якому просило дозволити приватизацію вказаних приміщень.

5.10. На підставі вказаного звернення Рада прийняла пункт 71 Додатку до Рішення від 21.02.2018 № 1008/18, яким дозволила приватизувати вказаний об`єкт нерухомого майна шляхом його викупу орендарем.

5.11. Надалі ТОВ "Баланс" звернулося до Управління із заявою про приватизацію від 22.02.2018 №3572, розглянувши яку, орган приватизації визначив способом приватизації майна його викуп.

5.12. 26.02.2018 ТОВ "Баланс" звернулося до Управління з листом (вх. №3106 від 26.02.2018), у якому просило доручити проведення оцінки для приватизації вказаного майна ФОП Бєлих Б.М.

5.13. Отримавши вказаного листа Управління подало ФОП Бєлих Б.М. (лист від 28.02.2018 № 2578) пропозицію провести оцінку нежитлових приміщень загальною площею 161,0 кв. м, розташованих у житловому будинку літ. "А-4" за адресою: м. Харків, Комунальний проїзд, 9/11, на підставі договору з ТОВ "Баланс".

5.14. На підставі вказаного листа ФОП Бєлих Б.М. склав звіт про незалежну оцінку нерухомого майна, відповідно до якого вартість вказаного майна станом на 28.02.2018, без ПДВ складає 444030,00 грн.

5.15. 10.07.2018 між ТОВ "Баланс" та Управлінням укладено Договір, відповідно до якого ТОВ "Баланс" приватизувало вказані нежитлові приміщення за 444030,00 грн без ПДВ (разом з ПДВ за 532836,00 грн).

5.16. Прокурор звернувся до господарського суду з позовом у даній справі, в якому зазначив, що Рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем. Прокурор наполягає на тому, що Рада має право прийняти рішення про продаж нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації - Управління комунального майна, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, в такому випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкта, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

За твердженням Прокурора, ТОВ "Баланс" за період перебування об`єкту нерухомого майна у нього в оренді не здійснило жодних поліпшень такого майна. У звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заявці ТОВ "Баланс" з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також в усій приватизаційній справі будь-які відомості про такі поліпшення відсутні. Крім того, ТОВ "Баланс" до органу приватизації документи, передбачені пунктом 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації не подавались.

Також, Прокурор зазначає, що станом на момент укладення Договору оренди в редакції Додаткової угоди № 8 від 16.01.2018 ринкова вартість орендованих приміщень без ПДВ складала 483480,00 грн, а станом на момент приватизації: 10.07.2018 - 444030,00 грн, тобто будь-яких поліпшень, тим більш на 25 відсотків, не проводилось з урахуванням того, що вартість орендованого майна зменшилась.

Отже, Прокурор вважає, що під час прийняття оскаржуваного рішення Ради, в процесі здійснення процедури відчуження об`єктів нерухомості та укладання спірного договору купівлі-продажу відповідачами були порушені вимоги Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017 - 2022 рр., що безпосередньо порушує права та інтереси територіальної громади м. Харкова.

Посилаючись також на те, що Рада представляє інтереси громади міста Харкова, але в цьому випадку є відповідачем у справі, оскільки вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, як і Управління, Прокурор вказує на наявність підстав для самостійного звернення з відповідним позовом.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

6.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.3. Як убачається з матеріалів справи, Прокурор у цій справі звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач.

Аналізуючи підстави для самостійного представництва Прокурором інтересів державі суди попередніх інстанцій дійшли висновку про дотримання ним вимог статті 23 Закону "Про прокуратуру", як підстави для розгляду спору по суті.

6.4. Звертаючись з касаційною скаргою Скаржник посилається на застосування судами попередніх інстанцій статті 23 Закону України "Про прокуратуру" без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, Верховного Суду, викладених у постановах від 16.12.2020 у справі № 922/534/19, від 18.06.2021 у справі №927/491/19, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17 з огляду на відсутність передумов для самостійного звернення Прокурора з відповідним позовом, оскільки прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може захищати інтереси держави. При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор.

6.5. З приводу зазначеного Суд зазначає таке.

6.6. Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

6.7. Частиною четвертою статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

6.8. Зважаючи на приписи вищевказаних норм закону, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу.

6.9. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, довід прокурора щодо відсутності такого органу суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу.

6.10. У даній справі Прокурор у тексті позовної заяви обґрунтував свою позицію щодо відсутності органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів у спірних правовідносинах, з посиланням на те, що Рада представляючи інтереси територіальної громади міста Харкова, водночас вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади міста. Тому Прокурор звертається з даним позовом самостійно та обґрунтовує, у чому полягає порушення цих інтересів.

6.11. Касаційне провадження у цій справі зупинялось до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18, переданої для необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо комплексного застосування норм частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та частин четвертої, п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, зокрема задля вирішення питання про наявність/відсутність підстав для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем у разі, коли один орган, уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, визначено прокурором як одного з відповідачів, а інший компетентний (контролюючий) орган прокурор не зазначив як позивача.

За результатами розгляду вищевказаної справи Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків:

"Сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Виходячи з викладеного, в зазначеній категорії справ (справах за позовами прокурора, поданими на захист інтересів держави, порушених унаслідок незаконних дій органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб) найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб`єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб`єктів задовольнити позовні вимоги.

Насамперед Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що помилковим є підхід, за якого у цій категорії справ питання про належного відповідача вирішується як вторинне, похідне від питання про те, якого результату прагне досягнути прокурор своїм позовом. Коло відповідачів не може визначатися залежно від того, чи залишиться до кого звертатися з позовом, якщо орган, уповноважений захищати інтереси держави у відповідних правовідносинах, буде визначений прокурором позивачем, навіть якщо цей орган сам спричинив порушення інтересів держави.

Відповідач визначається незалежно від процесуальної позиції інших учасників справи та є особою, до якої звернена вимога позивача, яка своєю чергою спрямована на захист відповідного порушеного права або законного інтересу.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.

Поряд із цим таке процесуальне позиціонування прокурора не враховує, що згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності. Отже, статусом позивача має наділятись прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

З метою реалізації конституційної функції представництва прокурор може звернутися з позовом в інтересах держави, визначивши орган місцевого самоврядування (раду) відповідачем у справі.

Узагальнюючи наведені висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави".

6.13. У справі № 922/1398/20 Прокурор звернувся за захистом інтересів територіальної громади міста Харкова, при цьому, з огляду на предмет та підстави заявлених позовних вимог (визнання незаконним та скасування пункту 71 до Рішення № 1008/18, визнання недійсним Договору, стороною якого є Управління, та стосовно відчуження спірних нежитлових приміщень, які є комунальною власністю та належать територіальній громаді), суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що оскільки уповноважений орган на захист інтересів держави в спірних правовідносинах, а саме міська рада, не тільки не захистила інтереси територіальної громади, а й порушила їх, то Прокурор правомірно звернувся з позовом як самостійний позивач та визначив Раду співвідповідачем.

6.14. Наведений висновок судів попередніх інстанцій стосовно наявності у прокурора повноважень на звернення з цим позовом до суду в інтересах держави як самостійного позивача узгоджується з викладеною вище актуальною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень частин третьої та четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", частин четвертої та п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, викладеною в постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі.

6.15. З урахуванням викладеного та зважаючи на те, що під час вирішення подібних спорів має враховуватися саме остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17), колегія суддів не приймає до уваги та не надає оцінку посиланням Скаржників на інші наведені ним постанови Верховного Суду.

6.16. Суд також зазначає, що викладене у цій постанові правозастосування повністю узгоджується з аналогічними висновками Великої Палати Верховного Суду (постанови від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17) та висновками Верховного Суду, викладеними у інших постановах (зокрема, але не виключно, від 06.08.2024 у справі № 912/1742/21, від 06.08.2024 у справі № 922/1156/21, від 03.09.2024 у справі № 910/5698/23, від 10.09.2024 у справі № 910/5550/19, від 10.09.2024 у справі № 914/1261/22).

6.17. Щодо аргументів Скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права щодо порядку здійснення приватизації та способу захисту порушеного речового права Позивача, Суд зазначає таке.

6.18. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

6.19. Згідно з частиною третьою статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

6.20. Відповідно до положень статті 60 цього закону територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частки в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

6.21. За частиною четвертою статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на момент прийняття Рішення) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

6.22. Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" об`єктами малої приватизації є, зокрема, окреме індивідуально визначене майно, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано (група А).

6.23. Відповідно до частини другої статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на момент прийняття Рішення) викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

6.24. Статтею 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції на момент прийняття пункту 71 до Рішення № 1008/18) передбачено, що приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (надалі - конкурс). Шляхом продажу за конкурсом може здійснюватися приватизація окремих єдиних майнових комплексів групи А та окремих об`єктів групи Ж. Продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва, органи приватизації, створені місцевими Радами (стаття 4 зазначеного закону).

6.25. Частиною шостою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" установлено, що доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Таким чином орган місцевого самоврядування реалізує право власника майна, що перебуває у комунальній власності, щодо володіння, користування та розпорядження таким майном на підставі та у порядку, визначеному чинним законодавством України.

6.26. Відповідно до частин першої, третьої статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (станом на дату прийняття пункту 71 до Рішення № 1008/18) викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України.

6.27. Положеннями статті 10 цього ж закону передбачено, що відповідний орган приватизації публікує в інформаційному бюлетені та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації, перелік об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, який містить назву об`єкта приватизації та його місцезнаходження. Зазначений перелік публікується не пізніш як за 15 днів з дня прийняття рішення про затвердження переліку об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.

6.28. Відповідно до статті 13 цього закону продаж об`єктів малої приватизації на аукціоні полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну. Продаж об`єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найвищу ціну та взяв зобов`язання виконати умови конкурсу (статті 14 зазначеного Закону України).

6.29. З наведених норм права вбачається, що основною метою приватизації, у тому числі комунального майна, є досягнення максимально економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності, тобто отримання найвищої ціни за об`єкти, що підлягають приватизації, та залучення коштів для здійснення структурної перебудови економіки територіальної громади.

6.30. Частиною першою статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановлено, зокрема, що приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

6.31. З урахуванням викладеного викуп орендарем орендованого ним приміщення у спірних правовідносинах в силу приписів статей 11 та 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" може бути лише за вказаної умови.

6.32. Верховний Суд додатково звертає увагу, що до правовідносин сторін даної справи у процесі приватизації спірного нерухомого майна пріоритетно застосовуються норми Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України.

За таких обставин помилковими є посилання Відповідачів на наявність у орендаря переважного права на викуп об`єкта оренди відповідно до положень статті 289 Господарського кодексу України та статті 777 Цивільного кодексу України.

6.33. Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами, за період перебування спірного нерухомого майна у оренді товариства останнім не було здійснено невід`ємних поліпшень у визначеному спеціальним законом обсязі та порядку.

6.34. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що оскаржуваний Прокурором пункт 71 до Рішення № 1008/18 не відповідає вимогам чинного законодавства, що регулює відносини у сфері приватизації.

6.35. Водночас, за позицією Ради, суди попередніх інстанцій не врахували, що позовні вимоги про визнання незаконними та скасування пункту 71 до Рішення № 1008/18 та визнання недійсним Договору є неефективними, адже рішення, та правочин є реалізованими та такими, що вичерпали свою дію, а дії щодо їх оскарження не призведуть до поновлення порушених прав, про що визначено у вищенаведених постановах Верховного Суду.

6.36. Згідно з частинами першою та другою статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

6.37. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

6.38. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

6.39. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16.

6.40. Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

6.41. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Такий висновок викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.

6.42. У даній справі позовна вимога Прокурора про скасування пункту 71 до Рішення № 1008/18 обґрунтована його незаконністю та порушенням внаслідок його прийняття прав територіальної громади міста Харкова.

6.43. Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке на час звернення до суду з позовом виконано шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а отже обраний Прокурором спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання пункту 71 до Рішення № 1008/18 незаконним та його скасування не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18).

6.44. За таких обставин судами було помилково задоволено позовні вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 71 до Рішення № 1008/18, а тому в цій частині необхідно відмовити з мотивів неефективності обраного Прокурором способу захисту прав територіальної громади міста Харкова, адже обрання Позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16).

6.45. Оскільки обрання Позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин, то це виключає необхідність надання Судом оцінки іншим доводам касаційних скарг стосовно оспорюваного рішення.

6.46. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою Рада також посилається на пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та обґрунтовує необхідність відступити від висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 стосовно висновків суду про порушення процедури приватизації та протиправну поведінку покупця.

6.47. Скаржник зазначає, що при здійсненні відчуження майна комунальної власності шляхом викупу орендарем виконавчі органи Ради діяли відповідно до положень статті 289 Господарського кодексу України та частини 2 статті 777 Цивільного кодексу України.

6.48. Крім того, Рада вказує, що при прийнятті рішення про відчуження об`єкта шляхом викупу Радою застосовувалися положення Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012- 2013 рр., що затверджена рішенням 12 сесії 6 скликання Ради від 23.12.2011 № 565/11.

6.49. Таким чином, на думку Скаржників, Відповідачами дотримано спосіб та порядок проведення приватизації, що зумовлює підстави для відступу від існуючої правової позиції.

6.50. Щодо зазначених доводів Суд наголошує, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.

6.51. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

6.52. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" ("Chapman v. the United Kingdom" від 18.01.2001, заява № 27238/95, пункт 70) наголошується на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом Суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

6.53. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

6.54. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18, пункти 42- 44)).

6.55. У постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 4 до Ради, Управління, та Фізичної особи-підприємця про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору купівлі-продажу нежитлових будівель недійсним, зобов`язання повернути нежитлові приміщення та скасувати рішення про проведену державну реєстрацію права власності суд касаційної інстанції, закриваючи касаційне провадження та залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог, дійшов таких висновків:

- Рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виняткових випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

- викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положення статті 11, статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.

При цьому у справі № 922/623/20 суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що здійснювалися будь-які поліпшення орендованих нею приміщень за договором оренди, а тому правильно вказав на помилковість висновку суду першої інстанції про те, що Рада як орган місцевого самоврядування має право самостійно обирати спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування наведених законодавчих обмежень.

Одночасно Верховний Суд зазначив:

- про помилковість тверджень про наявність у Ради права самостійно обирати будь-який спосіб приватизації, з посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000 № 14-рп/2000 у справі № 1-16/2000 за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні № 163 "Черемшина" щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (справа про визначення способу малої приватизації), оскільки Конституційний Суд України в цьому Рішенні роз`яснив, що право органів, які здійснюють функції розпорядження державною власністю, самостійно визначати спосіб приватизації обмежується випадками, передбаченими законом.

- що посилання відповідачів на пункт 5.6 договору оренди нежитлового приміщення від 30.10.2017 № 1376, яким встановлено, що орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передано в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп, є безпідставними, оскільки таке право виникає в орендаря лише за умов, визначених Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

6.56. Ураховуючи викладене, Верховний Суд у справі № 922/623/20 вказав, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що рішення міської ради прийнято з порушенням вимог Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017- 2022 рр., затвердженої рішенням 13 сесії Ради 7 скликання 21.06.2017 № 691/17, а тому є незаконним.

6.57. У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій також встановлено, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що орендарем - ТОВ "Баланс" здійснювалися будь-які поліпшення орендованих ним приміщень за договором оренди.

6.58. Відповідно частини другої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

6.59. При цьому Рада заявила клопотання про передачу справи № 922/4006/19 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

6.60. Втім Суд погоджується з правовим висновком у справі та зазначає, що він є чітким, зрозумілим й сприяє однозначному застосуванню норм права, тому не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20. Крім того, таку правову позицію було неодноразово підтримано Верховним Судом (постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/1009/20, від 24.03.2021 у справі № 922/3276/19, від 31.03.2021 у справі № 922/3272/18, від 13.04.2021 у справі № 922/3852/19, від 30.11.2021 у справі №922/2761/19), а аргументи Ради про необхідність відступлення від неї Суд вважає необгрунтованими.

6.61. З огляду на зазначене Суд відмовляє в задоволенні клопотання Ради про передачу справи № 922/4006/19 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

6.62. Таким чином, підстава касаційного оскарження, вказана Скаржником, відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, також не знайшла підтвердження під час касаційного провадження.

6.63. Додатково суд касаційної інстанції зазначає, що Прокурором заявлена позовна вимога про визнання недійсним Договору, з одночасним скасуванням запису про проведену державну реєстрацію права власності.

6.64. З приводу наведеного Суд зазначає, що відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час постановлення оскаржуваних судових рішень у цій справі), на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 04.11.2020 у справі № 910/7648/19, від 09.06.2021 у справі № 905/633/19.

Викладене свідчить, що на час постановлення оскаржуваних судових рішень у цій справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав. Вказане свідчить, що Позивачем обрано спосіб захисту, який не зможе забезпечити і гарантувати йому відновлення порушеного права, а отже не спроможний надати ефективний захист його прав, що є підставою для відмови у його задоволенні.

6.65. З урахуванням викладеного в абзаці 3 резолютивної частини рішення Господарського суду Харківської області від 28.09.2020 у справі № 922/4006/19 слід виключити слова "скасувавши запис про проведену державну реєстрацію права власності".

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

7.2. Як вбачається з вищевикладеного, при наданні правової кваліфікації спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суди попередніх інстанцій дійшли хибних висновків про задоволення позовних вимог про скасування пункту 71 до Рішення № 1008/18 та скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності Договору. За таких обставин Суд скасовує оскаржувані рішення у вказаних частинах та ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

7.3. Тобто, у цій частині підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, отримала часткове підтвердження.

7.4. Згідно з частиною першої та четвертої статті 311 Господарського процесуального кодексу України суд змінює судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, якщо воно ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

7.5. За приписами статті 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

7.6. Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування оскаржуваних рішень в частині пункту 71 до Рішення № 1008/18 та скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності Договору, в іншій частині оскаржувані рішення слід залишити без змін.

8. Розподіл судових витрат

8.1. З огляду на те, що касаційна скарга Ради підлягає частковому задоволенню, то з урахуванням статті 129 Господарського процесуального кодексу України Суд, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, відповідно розподіляє судові витрати у цій справі, а саме покладає сплачений Скаржником судовий збір за подання касаційної скарги у визначеному розмірі на Прокуратуру.

Керуючись статтями 129, 240, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Харківської міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 28.09.2020 у справі № 922/4006/19 скасувати в частині визнання незаконним та скасування пункту 71 до рішення 18 сесії Ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18.

3. Рішення Господарського суду Харківської області від 28.09.2020 у справі № 922/4006/19 змінити, виключивши з абзацу 3 резолютивної частини слова "скасувавши запис про проведену державну реєстрацію права власності".

4. В інших частинах постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 28.09.2020 у справі № 922/4006/19 залишити без змін.

5. Стягнути з Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) на користь Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) витрати за подання касаційної скарги в розмірі 3 842,00 грн

6. Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко