Постанова

від 23.10.2024 по справі 904/9611/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/9611/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.07.2024 (у складі колегії суддів: Дармін М.О. (головуючий), Кощеєв І.М., Чус О.В.)

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2023 (суддя Юзіков С.Г.)

за позовом Комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради

до Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунальний заклад Любимівської сільської ради "Господар"

про визнання недійсними рішень № 284-7/VIII та № 285-7/VIII від 15.04.2021,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. Комунальний заклад "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради (надалі - Геріатричний пансіонат, Позивач, Скаржник) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області (надалі - Рада, Відповідач), в якій просить суд визнати недійсними: рішення Ради № 284-7/VIII від 15.04.2021 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" (надалі - рішення Ради № 284-7/VIII), рішення Ради № 285-7/VIII від 15.04.2021 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" (надалі - рішення Ради № 285-7/VIII).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Рада, прийнявши оспорювані в цій справі рішення про передачу в постійне користування земельних ділянок третій особі порушила його право володіння і користування земельною ділянкою, передбачене статтею 92 Земельного кодексу України.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2022, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 31.10.2022, у задоволені позову відмовлено.

2.2. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.01.2023 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2022 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.10.2022 у даній справі скасовано, справу направлено до Господарського суду Дніпропетровської області на новий розгляд.

2.3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2023, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.07.2024, відмовлено у задоволенні позову.

2.4. Суди, враховуючи, що розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 15.12.2006 № 1750-р та від 09.07.2015 № Р- 428/0/291-15, якими було вилучено земельну ділянку з постійного користування Позивача, визнані недійсними, дійшли висновку, що за ним на момент прийняття оспорюваних рішень Ради зберігалось право постійного користування земельною ділянкою. Разом з тим, суди зазначили, що визнання оспорюваних рішень недійсними не усуне порушеного права позивача та не змінить негативних для нього наслідків, оскільки записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження та інших відповідних реєстрах залишатимуться без змін, що свідчить про неефективність способу захисту, та є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.09.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Геріатричного пансіонату на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.07.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2023 у справі № 904/9611/21 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.2. У своїй касаційній скарзі Скаржник просить Суд скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.07.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2023 у справі № 904/9611/21, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

3.3. При зверненні з касаційною скаргою Скаржник вказує на:

- неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 16 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18(914/608/20);

- відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 152 Земельного кодексу України в подібних правовідносинах, зокрема щодо того, який спосіб захисту є належним і ефективним для відновлення порушених прав постійного користувача земельної ділянки, який не є її власником і не може зареєструвати своє право постійного користування відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки це право зареєстроване за іншою особою на підставі рішень сільської ради, прийнятих до поновлення судом права такої особи на постійне користування.

3.4. 03.10.2024 від Ради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона зазначає про законність оскаржуваних рішень.

3.5. 11.10.2024 від Скаржника надійшла відповідь на відзив.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. Відповідно до Державного акта від 06.03.1998 серії ІІ-ДП № 007739 Геріатричному пансіонату на праві постійного користування належала земельна ділянка площею 176,800 га.

4.2. Розпорядженням голови Дніпропетровської районної державної адміністрації (надалі - Дніпропетровської РДА) від 15.12.2006 за № 1750-р "Про вилучення з постійного користування Дніпропетровського будинку-інтернату для громадян похилого віку та інвалідів земельної ділянки площею 20,0 га та передання у державну власність до земель запасу Ради" було вилучено 20,0 га землі та передано у державну власність до земель запасу Любимівської сільської ради.

Вилученій земельній ділянці площею 20,0 га було присвоєно кадастровий номер № 1221484000:02:010:0009.

4.3. Розпорядженням голови Дніпропетровської РДА від 09.07.2015 № Р- 428/0/291-15 "Про вилучення земельної ділянки" земельну ділянку площею 176,800 га було вилучено у позивача, а Державний акт на право постійного користування від 06.03.1998 серії ІІ-ДП № 007739 визнано таким, що втратив чинність.

4.4. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (надалі - ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області) від 03.11.2016 №4-7551/15-16-СГ з постійного користування позивача було вилучено земельну ділянку площею 148,7251 га та передано в постійне користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Золотий Колос".

Вилученій земельній ділянці площею 148,7251 га було присвоєно кадастровий номер № 1221484000:02:006:0002.

4.5. Надалі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області скасувало наказ від 03.11.2016 № 4-7551/15-16-СГ.

4.6. 26.08.2020 Господарським судом Дніпропетровської області у справі № 804/7822/16 прийнято рішення про визнання недійсним розпорядження голови Дніпропетровської РДА від 15.12.2006 № 1750-р "Про вилучення земельної ділянки з постійного користування". Це рішення не оскаржувалося та набрало законної сили.

4.7. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2020, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.04.2021 у справі № 904/10714/16, визнано недійсним розпорядження голови Дніпропетровської РДА від 09.07.2015 № Р-428/0/291-15 "Про вилучення земельної ділянки" (рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2020 набрало законної сили 21.04.2021).

4.8. 27.09.2018 ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області видало наказ № 4-3771/15-18-СГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну".

4.9. Суди зазначили, що всі землі сільськогосподарського призначення державної форми власності на території області перейшли у комунальну власність територіальних громад, у тому числі й земельні ділянки позивача перейшли у власність територіальної громади Ради.

4.10. Суди також встановили, що під час реєстрації за Радою права власності на земельні ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості про будь-які зареєстровані речові права на земельні ділянки площею 148,7251 га та площею 20,0 га, в тому числі не було записів про наявність права постійного користування такими земельними ділянками за Геріатричним пансіонатом.

4.11. Водночас на початку 2021 року Комунальне підприємство "Господар" Ради (надалі - КП "Господар") звернулося до Ради з клопотанням про передачу у постійне користування земельних ділянок: кадастровий номер 1221484000:02:006:0002, загальною площею 148,7251 га, та кадастровий номер 1221484000:02:010:0009, загального площею 20,0000 га.

4.12. Суди зазначили, що на час звернення КП "Господар" з клопотанням про передачу у постійне користування земельних ділянок комунальної власності Любимівської сільської ради: кадастровий номер 1221484000:02:006:0002, загальною площею 148,7251 га, та кадастровий номер 1221484000:02:010:0009, загальною площею 20,0000 га, згідно з даними з Державного земельного кадастру інформація про будь-які речові права на зазначені земельні ділянки була відсутня, що також підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

4.13. Рішеннями 6 сесії VIII скликання № 210/1-6/VIII та № 210/2-6/VIII від 15.03.2021 Ради КП "Господар" надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок: кадастровий номер 1221484000:02:006:0002, загальною площею 148,7251 га, та кадастровий номер 1221484000:02:010:0009, загальною площею 20,0000 га, з метою їх подальшої передачі у постійне користування.

4.14. Надалі рішеннями Ради 7 сесії VIII скликання № 284-7/VIII та № 285-7/VIII 15.04.2021 затверджено розроблену технічну документацію та передано земельні ділянки в постійне користування КП "Господар" Ради.

4.15. Станом на 20.04.2021 право постійного користування земельними ділянками зареєстровано за КП "Господар" Ради.

4.16. За таких обставин, Позивач, вважаючи порушеними свої права щодо користування земельною ділянкою, звернувся з позовом до Ради про визнання недійсними рішень Ради № 284-7/VIII, № 285-7/VIII.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги Геріатричного пансіонату до Ради про визнання недійсними рішень Ради № 284-7/VIII, № 285-7/VIII.

5.4. Підставою позовних вимог, на думку Геріатричного пансіонату, є те, що Рада, прийнявши оспорювані в цій справі рішення про передачу в постійне користування земельних ділянок третій особі, порушила право Позивача на володіння і користування земельними ділянками.

5.5. Суд зазначає, що відповідна справа була предметом касаційного перегляду, за наслідками розгляду якого було скасовано рішення судів попередніх інстанцій та направлено справу до суду першої інстанції на новий розгляд. Направляючи справу на новий розгляд Суд виходив з необхідності дослідження:

- відсутності у Позивача у період з 09.07.2015 по 21.04.2021 права постійного користування спірною земельною ділянкою з огляду на зміст витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме про реєстрацію іншого речового права від 23.03.2017 № 83267623 та від 23.03.2017 № 83192968, відповідно до яких Позивач вважався постійним користувачем спірних земельних ділянок, та аналізу даної обставини в розрізі питання наявності/відсутності порушеного права даної особи;

- змісту рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2020 у справі № 804/7822/16, яким визнано недійсним розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 15.12.2006 № 1750-р "Про вилучення земельної ділянки з постійного користування", та рішенню Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2020 у справі № 904/10714/16, залишеному без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.04.2021, яким визнано недійсним розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 09.07.2015 № Р-428/0/291-15 "Про вилучення земельної ділянки", та його оцінки в сукупності зі статтями 92, 125, 126, 141, пунктом 6 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, статтею 23 Земельного кодексу України від 18.12.1991 (в редакції, чинній на час видачі позивачу Державного акта), статтями 2, 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" щодо наявності у Позивача у період з 09.07.2015 по 21.04.2021 права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Під час нового розгляду спору відповідні обставини були досліджені судами попередніх інстанцій на підставі чого зроблено висновок, що оскільки розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 15.12.2006 № 1750-р "Про вилучення земельної ділянки з постійного користування" та від 09.07.2015 № Р-428/0/291-15 "Про вилучення земельної ділянки" наведеними вище рішеннями суду визнані недійсними, Позивач мав право постійного користування земельною ділянкою і під час прийняття Відповідачем оспорюваних рішень.

Поряд з цим суди виснували, що визнання оспорюваних рішень недійсними не усуне порушеного права Позивача та не змінить негативних для нього наслідків, оскільки записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження та інших відповідних реєстрах залишатимуться без змін, що свідчить про неефективність способу захисту, та є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

5.6. Звертаючись із касаційною скаргою Позивач наголошує на необґрунтованості висновків судів щодо визнання обраного ним способу захисту неефективним у межах цього спору, що, на його думку, спричинило неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 16 Цивільного кодексу України та статті 152 Земельного кодексу України. Позивач також зазначає, що суди не врахували правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), який має істотне значення для правильного вирішення цього спору.

5.7. Суд не погоджується з такою позицією Скаржника з огляду на таке.

5.8. Способи захисту прав на земельні ділянки передбачено положеннями статті 152 Земельного кодексу України, згідно з частиною 2 якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь - яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

5.9. Відповідно до положень частини третьої статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

5.10. Зазначений у частині третьої статті 152 Земельного кодексу України перелік способів захисту у земельних спорах не є вичерпним.

5.11. Згідно зі статтею 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

5.12. Таким чином, процесуальним законом господарському суду надано право здійснювати захист порушених прав і законних інтересів у земельних правовідносинах іншими, ніж передбачено у статті 152 Земельного кодексу України, способами захисту виходячи із їх ефективності.

5.13. Отже, у спорах щодо захисту прав на землю у визначенні предмета позову, як способу захисту права та законного інтересу, слід враховувати положення спеціальної норми статті 152 Земельного кодексу України, а також частин першої та другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України.

5.14. З аналізу наведених норм частини другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України слід дійти висновку, що порушення прав на земельну ділянку чи законного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, хоча й не передбачений законом, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

5.15. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання чи оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Така позиція відповідає усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду.

5.16. З огляду на встановлені статтею 152 Земельного кодексу України способи захисту прав на земельні ділянки та визначені статтею 5 Господарського процесуального кодексу України вимоги щодо ефективності способу захисту права, позивач у спорі про захист прав на земельну ділянку може пред`явити будь - яку позовну вимогу, яка не передбачена законом або договором, а суд може захистити порушене право у заявлений спосіб, у тому числі й шляхом визнання відсутнім права, але за умови, що такий спосіб захисту прав на земельну ділянку, обраний позивачем, відновлює (захищає) порушене право позивача або нівелює негативні для нього наслідки у зв`язку з порушенням права, тобто, є ефективним способом захисту і виключає у подальшому необхідність пред`явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 22.06.2020 у справі №922/2155/18.

5.17. У такий спосіб Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що визнання недійсними рішень Ради № 284-7/VIII № 285-7/VIII від 15.04.2021 не відновить (не захистить) порушене право Позивача або не нівелює негативні для нього наслідки у зв`язку з порушенням права, оскільки, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за земельними ділянками з номерами 1221484000:02:006:0002 та 12214840200:02:010:0009 залишиться запис про реєстрацію права власності за Радою та інше речове право постійного користування земельними ділянками за КП "Господар" Ради.

5.18. Згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

5.19. Відповідно до частини третьої статті 26 названого Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цьогоьЗакону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

5.20. Відповідно до правової позиції, яка викладена у постановах Верховного Суду від 22.08.2022 у справі № 597/977/21 та від 17.08.2022 у справі № 450/441/19, у розумінні положень статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

5.21. Суд зазначає, що визнання недійсним рішення Ради про затвердження технічної документації із землеустрою впливає на правомірність дій органу місцевого самоврядування у сфері управління земельними ресурсами, однак не створює юридичного факту припинення або зміни права власності чи користування об`єктом нерухомості в розумінні положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Право власності чи інші речові права, внесені до реєстру, можуть бути змінені зокрема на підставі документів та рішення суду, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав до яких не віднесено технічну документацію та рішення органу місцевого самоврядування про її затвердження.

5.22. Суд вважає доводи Скаржника про застосування правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), необґрунтованими з огляду на відсутність у відповідній постанові правового висновку щодо застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у контексті спірних правовідносин, зокрема стосовно реєстрації речових прав на земельні ділянки.

Так, постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 914/2350/18 (914/608/20), на яку посилається Скаржник, не охоплює питання реєстрації та припинення речових прав на нерухоме майно в результаті визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про затвердження технічної документації із землеустрою. Зокрема, у відповідній постанові відсутній правовий висновок щодо використання судового рішення про визнання недійсним рішення ради щодо затвердження технічної документації із землеустрою як правової підстави для внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно або припинення права користування земельною ділянкою, зареєстрованого за третіми особами. Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду не розглядалось питання, чи охоплюється поняттям "скасування документів" за змістом відповідних норм закону фактичне визнання незаконною технічної документації із землеустрою.

5.23. Як зазначено вище, відповідно до статей 152, 155 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

5.24. Суд звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 сформована правова позиція щодо належності способу захисту особи - користувача замельної ділянки на правах оренди за умови неправомірної реєстрації такого права за іншою особою. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у такий спосіб вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди, виступає належним способом захисту порушеного права даної особи, що відповідає положенням пункту 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Тотожний висновок висловлено Верховним Судом також у постанові від 25.01.2022 у справі № 143/591/20.

5.25. Оскільки право оренди є різновидом речових прав на земельну ділянку, до яких належить і право постійного користування, відповідні висновки Верховного Суду, на думку колегії суддів, можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін у цій справі.

5.26. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення речового права третьої особи.

5.27. При цьому Суд зазначає, що предметом позову є захист прав Позивача стосовно порушень, які він вбачає в діях Ради як власника земельної ділянки, що обмежують його чинне речове право на користування цією ділянкою. При цьому право власності Ради як власника залишається незаперечним і не є предметом оспорювання у цій справі.

З огляду на те, що підставою звернення з позовом є необхідність захисту порушеного Радою (як власником земельної ділянки) речового права Позивача, внаслідок передання нею права постійного користування земельною ділянкою іншій особі, що фактично створює спір про право, Суд вважає, що належним способом захисту за таких обставин є звернення з позовом до Ради про визнання речового права за Геріатричним пансіонатом. Такий спосіб захисту дозволить відновити права Позивача та забезпечить належну правову визначеність у питаннях користування земельною ділянкою.

Крім того, Суд враховує, що внаслідок реєстрації права постійного користувача земельною ділянкою за іншою особою вбачається необхідність реалізації права на захист відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також із урахуванням актуальної судової практики щодо належного способу захисту в аналогічних спорах. Так, для ефективного захисту права Позивача як постійного користувача належним є спосіб захисту шляхом подання вимоги до іншої особи, за якою зареєстровано право постійного користування, про визнання відсутності у неї такого речового права.

Таким чином, за обставин спору права Геріатричного пансіонату, як постійного користувача земельної ділянки, можуть бути захищені шляхом подання ним позову до Ради про визнання за ним права постійного користування земельною ділянкою та позову до КП "Господар" Ради про визнання відсутності права постійного користування земельною ділянкою за цією особою.

За наявності таких обставин саме звернення з такими позовними вимогами є належним і ефективним способом захисту порушених прав Позивача, що відповідає законодавчим вимогам та актуальній судовій практиці.

5.28. З огляду на викладене, колегія суддів визнає необґрунтованими аргументи Скаржника щодо необхідності формування окремого висновку Судом стосовно застосування статті 152 Земельного кодексу України у подібних правовідносинах, а саме щодо визначення належного та ефективного способу захисту для відновлення прав постійного користувача земельної ділянки, який не є її власником і не має можливості зареєструвати своє право постійного користування відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки це право зареєстроване за іншою особою на підставі рішень сільської ради, ухвалених до поновлення судом його права постійного користування.

Суд зауважує, що формування окремого висновку щодо застосування статті 152 Земельного кодексу України у подібних правовідносинах не є необхідним, оскільки зазначена норма є чітко сформульованою і не викликає труднощів у правозастосуванні. Стаття 152 3емельного кодексу України встановлює загальні положення щодо захисту прав землекористувачів, однак вибір належного способу захисту залежить від конкретних обставин кожної справи, що потребує індивідуального підходу. Універсальний підхід до вибору способу захисту у справах про порушення прав постійного користувача земельною ділянкою неможливий, оскільки кожен спір має індивідуальні обставини, які впливають на правову кваліфікацію та вибір відповідного способу захисту. Оцінка належності обрання особою способу захисту має здійснюватися з урахуванням усіх фактичних обставин справи та правовідносин, що склалися між сторонами.

У зв`язку з чим відсутня потреба у додаткових роз`ясненнях щодо застосування даної норми в межах даного спору.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.4. Оскільки наведені Скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі - залишенню в силі.

6.5. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.07.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2023 у справі № 904/9611/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко