Постанова

від 25.09.2024 по справі 905/1263/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 905/1263/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Зарудяної Н.О.,

Департаменту освіти і науки

Донецької обласної державної адміністрації - не з`явився,

Міністерства освіти та науки України - не з`явився,

Фізичної особи-підприємця

Дрімайловця Володимира Валерійовича - Леонічевої Д.В.,

Краматорського вищого професійного училища - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дрімайловця Володимира Валерійовича

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 (у складі колегії суддів: Попков Д.О. (головуючий), Медуниця О.Є., Стойка О.В.)

та рішення Господарського суду Донецької області від 22.04.2024 (суддя Левшина Г.В.)

у справі № 905/1263/23

за позовом Керівника Краматорської окружної прокуратури Донецької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту освіти і науки Донецької обласної державної адміністрації, Міністерства освіти та науки України

до Фізичної особи-підприємця Дрімайловця Володимира Валерійовича,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Краматорського вищого професійного училища,

про зобов`язання виконати умови договору,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року Керівник Краматорської окружної прокуратури Донецької обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Департаменту освіти і науки Донецької обласної державної адміністрації та Міністерства освіти та науки України до Фізичної особи-підприємця Дрімайловця Володимира Валерійовича (далі - ФОП Дрімайловець В.В.), у якому просив зобов`язати відповідача здійснити поставку частин та приладдя до транспортних засобів та їх механічні частини згідно з переліком, а Краматорське вище професійне училище (далі - також Училище) перевірити відповідність та прийняти це майно.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору № 14 від 21.12.2020, укладеного між Краматорським вищим професійним училищем і ФОП Дрімайловцем В.В.

Згідно уточненої позовної заяви, що надійшла на адресу суду 26.01.2024, прокурором доповнено підстави звернення з позовом до суду в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Рішенням Господарського суду Донецької області від 22.04.2024, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.06.2024, позов задоволено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у липні 2024 року ФОП Дрімайловець В.В. подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Також відповідач просив стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Верховного Суду від 29.07.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 905/1263/23 за касаційною скаргою ФОП Дрімайловця В.В. з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 25.09.2024.

Департамент освіти і науки Донецької обласної державної адміністрації, Міністерство освіти та науки України, Краматорське вище професійне училище у судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

За змістом статті 43 ГПК учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без їх участі, якщо нез`явлення цих представників не перешкоджає розгляду справи по суті.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв інших учасників справи щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Офісу Генерального прокурора та ФОП Дрімайловця В.В., дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні спору судами попередніх інстанцій установлено, що 21.12.2020 між Краматорським вищим професійним училищем (покупець) та ФОП Дрімайловцем В.В. (постачальник) укладено договір № 14, за умовами якого постачальник зобов`язався поставити та передати у власність частини та приладдя до транспортних засобів та їх механічні частини код ДК 021:2015 (CPV) 4330000-9-Запасні частини до вантажних транспортних засобів, фургонів та легкових автомобілів (далі - товар), а покупець зобов`язався прийняти та оплатити вартість товару (пункт 1.1)

Найменування, асортимент, кількість та ціни зазначені у специфікації, яка є невід`ємною частиною даного договору. Кількість товару, що є предметом договору, може бути зменшена в залежності від реального скасування витрат та потреб покупця. Постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними або юридичним особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним в Україні законодавством. Місце поставки товару - Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Героїв України, буд. 5. Строк поставки товару - до 31.12.2020 зазначені у специфікації, яка є невід`ємною частиною договору (пункти 1.2-1.6).

За змістом розділу 3 договору ціна товару, укомплектованого відповідно до розділу 2 договору, включає в себе ціну за товар до місця поставки, з урахуванням ПДВ, витрати на транспортування, встановлення та налаштування предмету закупівлі та усі необхідні податки, збори та обов`язкові платежі, що мають бути сплачені у даному випадку, а також визначеного покупцем, сплату мита, податків та інших зборів і обов`язкових платежів, що сплачуються або мають бути сплачені згідно з чинним законодавством України в зв`язку з ввезенням на митну територію України та розмитненням, враховуючи вимоги розділу 4 договору.

Відповідно до пункту 2.4 договору в межах гарантії постачальник зобов`язується за свій рахунок протягом 5 робочих днів з моменту отримання письмового повідомлення від покупця про настання гарантійних обставин на вимогу покупця провести заміну товару або здійснити усунення несправностей і/або дефектів.

Загальна сума договору складає 3 447 675,00 грн (пункт 3.2).

Розрахунки за цим договором здійснюються в національній валюті України (пункт 3.3.).

Загальна сума договору може бути зменшена в залежності від реального фінансування витрат та потреб покупця (пункт 3.4).

Постачальник зобов`язаний поставити, установити, підключити та налаштувати цей предмет закупівлі і передати покупцю товар на умовах DDP - місце поставки товару вказане у пункті 1.5 договору (відповідно до правил Інкотермс в редакції 2010 року). Налаштування цього предмета купівлі проводиться представником постачальника за адресою замовника. Постачальник за власний рахунок здійснює доставку товару. Витрати по перевезенню товару зі складу Постачальника до місця поставки товару і з розвантаження та занесення в споруду, а також інші витрати, передбачені чинним законодавством України, які необхідні з виконанням цього договору, включені в ціну за товар, визначену в додатку №1, і відносяться на рахунок постачальника. (пункти 4.1, 4.2, 4.3).

Приймання товару за кількістю та якістю здійснюється покупцем у відповідності з Інструкціями №П-6 від 15.06.1965р. та №П-7 від 25.04.1966, затверджених постановами арбітражу СРСР (пункт 4.5).

При виявленні невідповідності якості або кількості товару, що постачається, складаються акти, згідно з чинним законодавством. На підставі цих актів покупець має право пред`явити рекламацію постачальнику протягом 5 робочих днів з моменту поставки товару (пункт 4.6).

Факт прийому-передачі товару підтверджується підписанням сторонами видаткової накладної (пункт 4.8).

Право власності на товар виникає у момент його передачі від постачальника до покупця на підставі видаткової накладної, підписаної представниками сторін (пункт 4.13).

Постачальник зобов`язаний поставити товар покупцю протягом 45 календарних днів від початку перебігу строку поставки. У випадку неможливості поставки всього товару постачальником покупцю до кінця строку поставки, постачальнику дозволяється здійснити поставку не більше ніж 75 % одиниць продукції (верстатів) в інший день, але не пізніше 25.01.2021 (пункт 4.15).

Оплата здійснюється в розмірі повної вартості товару шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах у цьому договорі пункт 5.1). Покупець повинен сплатити поставлений товар на підставі видаткової накладної, підписаної представниками сторін, не пізніше 30 днів з дати поставки товару постачальником. Але, у разі затримки бюджетного фінансування, розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 10 банківських днів з дати отримання покупцем бюджетного призначення на свій реєстраційний рахунок (пункт 5.2).

У розділі 7 сторонами узгоджено умови щодо відповідальності сторін за порушення договору.

Цей договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31.12.2020, а в частині виконання зобов`язань до повного виконання них сторонами (пункт 10.3).

У специфікації (додаток № 1) до договору визначено найменування, кількість та вартість товару, що мав бути поставлений постачальником покупцю.

Додатковою угодою № 1 від 22.12.2020 сторонами внесено зміни до специфікації.

На виконання умов договору від 21.12.2020 № 14 ФОП Дрімайловецем В.В. було передано, а Краматорським вищим професійним училищем прийнято згідно з видатковою накладною від 24.12.2020 № 07 майно на загальну суму 2 184 622,00 грн, перелік якого наведено у судових рішеннях.

За видатковою накладною від 24.12.2020 № 08 ФОП Дрімайловець В.В. передав, а Краматорське вище професійне училище прийняло майно на загальну суму 1 263 053,00 грн згідно з наведеним переліком.

Училище направило ФОП Дрімайловцю В.В. вимогу від 17.09.2021 № 326/1, у якій на виконання умов договору від 21.12.2020 № 14 просило замінити або усунути несправності поставленого відповідно до зазначених видаткових накладних товару згідно з переліком.

У листі від 20.09.2021 № 200921-05 ФОП Дрімайловець В.В. у відповідь на вимогу від 17.09.2021 № 326/1 повідомив Училище про намір відвідати заклад для більш детального огляду необхідної для заміни або усунення несправностей продукції 23.09.2021.

23.09.2021 сторонами складено та підписано акт приймання-передачі № 230921-01, за змістом якого відповідач прийняв передану продукцію за списком та зобов`язався зробити огляд задля виявлення дефектів, повідомити Училище про строки заміни або усунення несправностей переданої продукції офіційним листом у строк не пізніше 2 робочих днів. Також відповідач зобов`язався зробити заміну або усунути недоліки переданої продукції відповідно до виявлених дефектів у строк, передбачений умовами договору та чинного законодавства України. Перелік переданої за актом продукції наведено у судових рішеннях.

У листі від 27.10.2021 відповідач підтвердив наявність усіх, зазначених у вимозі від 17.09.2021 № 326/1, дефектів та повідомив Училище про здійснення заміни, усунення несправностей у найшвидший термін, запланований на 30.10.2021.

У листі від 24.11.2021 № 434/1 Училище повідомило відповідача про те, що отримані товарно-матеріальні цінності відповідно до зазначених договору та видаткових накладних не відповідають умовам тендерної документації, затвердженої рішенням тендерного комітету Краматорського ВПУ (протокол від 20.11.2020 № 93), та наведено відповідний перелік.

Крім того, Училище зазначило, що інше обладнання згідно з наведеним переліком за зовнішніми ознаками не нове, морально та фізично застаріле, покрите фарбою, не має повної комплектації, що не відповідає умовам тендерної документації. Також покупцем було заявлено вимогу про усунення виявлених порушень.

У листі від 26.11.2021 № 261121-11 відповідач повідомив Училище про неможливість усунення дефектів шляхом заміни запчастин, оскільки зазначені дефекти призвели до порушення внутрішньої конструкційної цілісності зазначеного обладнання, відновлення якого можливе лише шляхом виготовлення нового, завершення ремонтних робіт до 28.02.2022.

У листі від 26.11.2021 № 261121-15 у відповідь на вимогу від 24.11.2021 № 434/1 відповідач повідоми Училище про готовність прийняти поставлену продукцію для проведення аналізу, виявлення недоліків та невідповідностей, а також для усунення останніх у разі наявності згідно з переліком.

02.12.2021 сторонами складено та підписано акт приймання-передачі № 230921-02, за змістом якого відповідач прийняв передану продукцію згідно з переліком для проведення аналізу, виявлення недоліків та невідповідностей, а також їх усунення у визначений термін повернення по кожній позиції.

06.12.2021 Училище звернулося до відповідача з вимогою № 462 щодо повернення обладнання, переданого згідно з актом приймання-передачі № 230921-01 від 23.09.2021, у відповідь на яку відповідач у листі від 07.12.2021 № 071221-01 повідомив про здійснення постачання по пункту 1 акта в строк до 11.12.2021, по пунктах 2-5 акта в строк до 31.12.2021.

У листі від 13.01.2022 № 13.01.22-01 відповідач повідомив Училище про часткове виправлення недоліків у обладнанні згідно з переліком, а також зазначив, що термін повернення обладнання складатиме 3 тижні до 04.02.2022.

04.02.2022 Училище на адресу відповідача направило вимогу № 64 про повернення непоставленого обладнання або (у разі неможливості виконати зобов`язання) повернення грошових коштів.

Ця вимога залишилась без відповіді та задоволення.

13.07.2023 за № 53-2372ВИХ-23 Краматорська окружна прокуратура надіслала Департаменту освіти і науки Донецької обласної державної адміністрації запит про представництво інтересів держави в суді, а за № 53-2377ВИХ-23 такий запит було направлено Міністерству освіти і науки України.

Міністерство освіти і науки України у листі № 1/10544-23 від 18.07.2023 повідомило, що у нього відсутня інформація щодо укладення 21.12.2020 договору № 14 про закупівлю «ДК 021:2015:34330000-9: Запасні частини до вантажних транспортних засобів, фургонів та легкових автомобілів» між ФОП Дріймаловецем В.В. та Краматорським вищим професійним училищем, а тому заходів, спрямованих на забезпечення дотримання вимог законодавства Міністерством не вживалось.

Департамент освіти і науки у листі від 28.07.2023 № 1376/0/161-23/01-27 повідомив заступника керівника Краматорської окружної прокуратури про те, що Департаментом позовна заява щодо повернення обладнання або стягнення коштів за товар не подавалася. У разі, якщо є достатні підстави для примусового повернення обладнання або стягнення коштів за товар у судовому порядку, запропонували відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокурату» здійснити представництво в суді законних інтересів держави в особі Краматорського вищого професійного училища.

У листі Донецької обласної державної адміністрації Департаменту освіти і науки про надання інформації зазначено, що головним розпорядником коштів, які були витрачені за договором в оплату відповідачеві, є Департамент, розпорядником коштів нижчого рівня (відповідальний виконавець) - Краматорське вище професійне училище.

До позовної заяви додано акт від 26.11.2022 №24-10/18-38 «о» за результатами здійснення аудиту ефективності використання коштів субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на створення навчально-практичних центрів сучасної професійної (професійно-технічної) освіти в Краматорському вищому професійному училищі, відповідно до якого виділення бюджетних коштів та придбання товару за договором здійснювалося у межах відповідної державної програми.

Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Департаменту освіти і науки Донецької обласної державної адміністрації та Міністерства освіти та науки України до ФОП Дрімайловець В.В.), у якому просив зобов`язати відповідача здійснити поставку частин та приладдя до транспортних засобів та їх механічні частини згідно з переліком, а Краматорське вище професійне училище перевірити відповідність та прийняти це майно, обґрунтовуючи вимоги неналежним виконанням відповідачем умов договору № 14 від 21.12.2020, укладеного між Краматорським вищим професійним училищем і ФОП Дрімайловцем В.В.

Міністерство освіти і науки України у відповіді на відзив зазначало, що відповідач не здійснив поставку частин та приладдя до транспортних засобів та їх механічні частини, які були йому повернуті для усунення виявлених невідповідностей, ремонту, заміни на суму 1 496 129,00 грн та систематично ухиляється від виконання умов договору, у зв`язку із чим просило суд задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

ФОП Дрімайловець В.В. надав суду пояснення, у яких зазначив, що, на його думку, визначення місця знаходження майна на теперішній час не входить до предмета доказування у цій справі та жодним чином не впливає на встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги прокурора та/або заперечення відповідача.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, позов задовольнив у повному обсязі з огляду на доведення позовних вимог.

У поданій касаційній скарзі ФОП Дрімайловець В.В. послався на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору не були з`ясовані всі обставини у справі, що мають значення, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, рішення судів є необґрунтованими та незаконними. Так, скаржник зазначив, зокрема, що Східний апеляційний господарський суд в оскаржуваному рішенні застосував норми права: статті 15,16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статті 4, 42, 45, 50, 53 ГПК, статтю 23 Закону України «Про прокуратуру» без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду:

- щодо неможливості звернення прокурора до суду із вимогами на користь третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/675/18);

- щодо неможливості покладення на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, будь-яких матеріально-правових обов`язків, а також установлювати чи захищати їх права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17, постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2024 у справі № 904/192/22, постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 627/907/21);

- щодо заборони на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній (постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3337/16-ц, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2021 у справі № 917/269/21, від 16.08.2022 у справі № 905/820/21);

- щодо того, що суб`єкти господарювання з повним обсягом процесуальної дієздатності мають всі процесуальні можливості для самостійного захисту своїх прав та інтересів у суді (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 906/853/17, від 15.09.2020 у справі № 911/551/19, від 04.01.2021 у справі № 911/1150/20);

- стосовно того, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2024 у справі № 904/192/22).

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

У статті 4 ГПК передбачено право юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2).

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини 1, 2 статті 5 ГПК).

За змістом статей 15, 16 ЦК кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої зазначеної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (такий висновок наведено, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

Розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (такий висновок наведено, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, на яку здійснено посилання скаржником у касаційній скарзі в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК).

Водночас, питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Так само підставою для відмови у позові є відсутність у позивача того права чи законного інтересу, про який він стверджує.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Таким чином, з огляду на положення процесуального закону (зокрема статті 236, 237, 267, 270, 282, 301, 315 ГПК) суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

За змістом положень статей 14, 269 ГПК передбачено обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Так, предметом позовом у процесуальному сенсі є звернення позивача до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Прокурор обрав такий спосіб захисту порушеного права держави в особі Департаменту освіти і науки Донецької обласної державної адміністрації та Міністерства освіти та науки України у справі, що розглядається, як зобов`язання відповідача здійснити поставку частин та приладдя до транспортних засобів та їх механічні частини згідно з переліком, а Краматорське вище професійне училище перевірити відповідність та прийняти це майно, обґрунтовуючи такі вимоги неналежним виконанням відповідачем умов договору № 14 від 21.12.2020, укладеного між Краматорським вищим професійним училищем і ФОП Дрімайловцем В.В.

У статті 11 ЦК визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина 1). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2).

За змістом положень статей 626, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За загальними умовами виконання зобов`язання, що містяться у статті 526 ЦК, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому положення статті 525 ЦК встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК).

Відповідно до положень статті 202 Господарського кодексу України та статті 599 ЦК зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Так, за встановлених судами попередніх інстанцій обставин, правовідносини у цій справі виникли між Училищем та ФОП Дрімайловець В.В. на підставі договору від 21.12.2020 № 14, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до статті 712 ЦК за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У статті 678 ЦК, якою передбачено правові наслідки передання товару неналежної якості, встановлено, що покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару (частина 1). У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару (частина 2).

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір у справі, що розглядається, за обставин поставки відповідачем товару неналежної якості, що не заперечується сторонами, в порушення наведених норм матеріального та процесуального права не встановили та в рішеннях не зазначили, чи відповідає обраний прокурором спосіб захисту права держави, а саме «зобов`язання відповідача здійснити поставку частин та приладдя до транспортних засобів та їх механічні частини згідно з переліком, а Училище перевірити відповідність та прийняти це майно», способу, визначеному законом, зокрема статтею 678 ЦК, у якій чітко визначено правові наслідки передання товару неналежної якості, або умовам укладеного договору від 21.12.2020 № 14 у контексті того, чи призведуть такі заявлені позовні вимоги до відновлення порушених прав держави і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

Разом із тим частинами 1, 3, 4 статті 45 ГПК передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

За змістом наведеної норми сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник).

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц, на які здійснено посилання скаржником у касаційній скарзі в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 4-376цс18, пункт 66), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09.02.2021 у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2).

Прокурор, звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Департаменту освіти і науки Донецької обласної державної адміністрації та Міністерства освіти та науки України, просив зобов`язати відповідача здійснити поставку частин та приладдя до транспортних засобів та їх механічні частини згідно з переліком на користь Краматорського вищого професійного училища (третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів).

Відповідно до частин 1, 3-5 статті 50 ГПК треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права та обов`язки, встановлені статтею 42 цього Кодексу.

Отже, прокурор наділений правом на звернення до суду з вимогами саме на користь позивачів, а не третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, а позовні вимоги про зобов`язання виконати будь-які дії чи стягнути кошти на користь третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, чинним ГПК не передбачено (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/675/18, на яку здійснено посилання скаржником у касаційній скарзі в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК).

Разом із тим положення частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначають, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (такі висновки наведено у пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру» не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 83)).

Суди попередніх інстанцій, задовольнивши позовні вимоги прокурора та зобов`язавши відповідача виконати певні дії на користь Краматорського вищого професійного училища (третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів), не обґрунтували, з посиланням на норми чинного процесуального законодавства, можливість задоволення такої позовної вимоги на користь держави в особі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Училища, при тому, що позов прокурором було подано в інтересах держави в особі Департаменту освіти і науки Донецької обласної державної адміністрації та Міністерства освіти та науки України.

Суд касаційної інстанції, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, знайшла своє підтвердження під час розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У зв`язку з наведеним, постановлені у справі судові рішення зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими.

З огляду на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи було порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ці суди дійшли передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову за наведених у судових рішеннях обставин.

Порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

З огляду на обмежений обсяг процесуальних повноважень Верховного Суду, а також на те, що суди попередніх інстанцій допустили наведені порушення норм процесуального права, не дослідили зібрані докази й не встановили ті фактичні обставини, від яких залежить правильне застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, на які послався скаржник у касаційній скарзі, що впливає на вирішення позовних вимог, Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК.

За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дрімайловця Володимира Валерійовича задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 та рішення Господарського суду Донецької області від 22.04.2024 у справі № 905/1263/23 скасувати.

3. Справу № 905/1263/23 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко