Постанова

від 16.10.2024 по справі 509/7128/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 509/7128/21

провадження № 61-7553св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 21 березня 2024 року у складі колегії суддів Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області, про участь батька у вихованні дітей,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області, про участь батька у вихованні дітей.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що з 08 серпня 2013 року він перебував з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 28 вересня 2016 року. Під час шлюбу в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилися дочка ОСОБА_3 та син ОСОБА_4 .

З часу припинення шлюбних відносин відповідач майже повністю обмежила його спілкування з дітьми, розповідаючи їм, що не отримує від нього грошових коштів на їх утримання, лікування та одяг.

Крім того, відповідач учить дітей не поважати та не слухати батька, вже протягом шести років виділяє для нього лише одну годину на тиждень на контакт із дітьми.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визначити (встановити) йому спосіб участі у вихованні та спілкуванні з дітьми ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за таким графіком: зустрічі три рази кожного тижня з 15:00 год до 20:00 год на території парків, скверів, набережних, громадських чи дитячих закладів та/або за адресою проживання позивача ( АДРЕСА_1 ) і в інших місцях без участі матері, а у вихідні та святкові дні - за спільною згодою обох батьків.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Малиновський районний суд міста Одеси у складі судді Маркарової С. В. заочним рішенням від 28 вересня 2022 року позов задовольнив.

Зобов`язав ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з дітьми ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визначив спосіб участі батька у вихованні дітей шляхом перебування дітей із батьком три рази кожного тижня із погодженням безпосередніх днів між батьками з 15:00 год до 20:00 год: в перші три місяці із початку фактичного виконання рішення суду - в присутності матері, в подальшому - без присутності матері із обов`язком батька на повернення дітей до місця постійного проживання з матір`ю.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, у зв`язку з чим позивач має право на спілкування з дітьми та на участь у їх вихованні. Врахувавши інтереси дітей, їх вік та стан здоров`я, а також поведінку батьків, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Одеський апеляційний суд постановою від 21 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_8 , задовольнив частково.

Заочне рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 28 вересня 2022 року скасував і ухвалив нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково.

Зобов`язав ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з дітьми ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визначив спосіб участі батька у вихованні дітей: 1) шляхом перебування дітей із батьком два рази кожного тижня за погодженням безпосередніх днів між батьками з 15:00 год до 19:00 год: у перші три місяці із початку фактичного виконання рішення суду - у присутності матері, в подальшому - без присутності матері із обов`язком батька на повернення дітей до місця постійного проживання із матір`ю; 2) на період воєнного стану в Україні та перебування дітей поза межами України у зв`язку з військовою агресією російської федерації в режимі відеозв`язку два рази на тиждень за погодженням між батьками безпосередніх днів з 18:00 год до 19:00 год, відповідно до часового поясу, в якому перебувають діти.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що обставини справи свідчать про існування у батька перешкод у спілкуванні з дітьми, тому наявні підстави для усунення цих перешкод та визначення способу участі батька у вихованні дітей і спілкуванні з ними.

Водночас суд першої інстанції залишив поза увагою те, що після введення воєнного стану в Україні відповідач разом з малолітніми дітьми змінила своє місце проживання та на тепер проживає за кордоном.

Отже, тимчасове перебування ОСОБА_2 з малолітніми дітьми поза межами території України унеможливлює безпосередній фізичний контактпозивача з дітьми, а тому наявні підстави для зобов`язання відповідача організовувати на час воєнного стану в Україні і перебування дітей у цей період за кордоном спілкування дітей з батьком у режимі відеозв`язку два рази на тиждень за погодженням між батьками безпосередніх днів з 18:00 год до 19:00 год, відповідно до часового поясу, в якому перебувають діти.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У травні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 21 березня 2024 року в частині визначення способу участі батька у вихованні дітей шляхом зобов`язання відповідача організовувати на час воєнного стану в Україні і перебування дітей у цей період за кордоном спілкування дітей з батьком у режимі відеозв`язку два рази на тиждень за погодженням між батьками безпосередніх днів з 18:00 год до 19:00 год, відповідно до часового поясу, в якому перебувають діти, а заочне рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 28 вересня 2022 року залишити в силі.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19, від 16 березня 2023 року у справі № 520/13963/17, від 31 січня 2024 року у справі № 276/1741/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, апеляційний суд належним чином не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що статтею 155 Сімейного кодексу України (далі - СК України) не передбачено виховання дітей у режимі відеозв`язку.

Визначаючи участь батька у вихованні дітей у режимі відеозв`язку два рази на тиждень з 18:00 год до 19:00 год, відповідно до часового поясу, в якому перебувають діти, суд апеляційної інстанціїзалишив поза увагою те, що відповідач з дітьми проживає у місті Калгарі (Канада).

Різниця у часі між такими населеними пунктами, як Калгарі (Канада) та Київ (Україна), становить 9 год, тому визначений апеляційним судом час спілкування з дітьми припадає на 03:00-04:00 год ночі за київським часом, що грубо порушує право батька на відпочинок.

Вважає, що способи участі у вихованні дітей та спілкуванні з ними, які були визначені судом першої інстанції, повною мірою відповідають розумному балансу участі батька у вихованні дітей.

Спілкування з дітьми у режимі відеозв`язку у нічний час протягом двох годин на тиждень обмежують його права як батька дітей.

Аргументи інших учасників справи

У серпні 2024 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_8 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

В умовах війни найважливішими інтересами дитини є збереження її здоров`я та життя.

З урахуванням складної безпекової ситуації, викликаної збройною агресією російської федерації проти України, вона разом із дітьми вимушено виїхала до Канади, де вони отримали тимчасовий захист.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 25 липня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Малиновського районного суду міста Одеси.

13 серпня 2024 року справу № 509/7128/21 передано до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 04 жовтня 2024 року призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 08 серпня 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 28 вересня 2016 року. Під час шлюбу в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилися дочка ОСОБА_9 та син ОСОБА_4 (том 1, а. с. 14, 15, 45).

Після розірвання шлюбу діти залишилися проживати з матір`ю.

Згідно з довідками Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 05 серпня 2021 року № К5-195585-ф/л та від 27 серпня 2021 року № К4-217906-ф/л ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 16, 17).

Висновком Органу опіки та піклування виконавчого комітету Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області від 25 березня 2022 року № 01-609 визначено способи участі ОСОБА_1 у вихованні малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_9 шляхом щотижневого спілкування батька з дітьми тричі на тиждень у вільний від навчання час без обмеження місця спілкування з обов`язковим поверненням дітей додому до 19:00 год (том 1, а. с. 80, 81).

Після введення воєнного стану в Україні ОСОБА_2 з малолітніми дітьми ОСОБА_10 та Амелією тимчасово перебуває поза межами України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

За змістом касаційної скарги постанова апеляційного суду оскаржується тільки в частині визначення способу участі батька у вихованні дітей шляхом зобов`язання відповідача організовувати на час воєнного стану в Україні і перебування дітей у цей період за кордоном спілкування дітей з батьком у режимі відеозв`язку два рази на тиждень з 18:00 год до 19:00 год, відповідно до часового поясу, в якому перебувають діти, а тому на підставі положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховний Суд переглядає її лише в означеній частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції повною мірою не відповідає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У справі, яка переглядається, предметом спору є усунення перешкод у вихованні та вільному спілкуванні батька з дітьми, а тому Верховний Суд керується положеннями Конвенції про права дитини, СК України, Законом України «Про охорону дитинства», а також іншими правовими актами.

Статтею 18 Конвенції про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У статті 7 Конвенції про права дитини передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно зі статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров`я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Тлумачення змісту статті 159 СК України свідчить, що позов про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особі у здійсненні нею свого права.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини. І таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Батько, який проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Мати, яка проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України, стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Крім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі й на рівне виховання батьками.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Отже, визначаючи спосіб участі батька у вихованні дитини, спілкуванні з нею, суди мають враховувати принцип рівності прав батьків у вихованні дитини та принцип забезпечення найважливіших інтересів дитини.

Суд при встановленні способу спілкування має дотримуватися розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.

У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 196/1202/19 (провадження № 61-5501св22), від 26 червня 2023 року у справі № 753/5374/22 (провадження № 61-2097св23), від 31 січня 2024 року у справі № 276/1741/22 (провадження № 61-14795св23), від 27 лютого 2024 року у справі № 295/12894/20 (провадження № 61-1143св24), від 14 травня 2024 року у справі № 756/3852/22 (провадження № 61-3152св24).

Верховний Суд у постанові від 07 грудня 2023 року у справі № 569/14585/21 (провадження № 61-11045св23) за подібних фактичних обставин зробив висновок, що суди правильно врахували те, що діти наразі перебувають за кордоном, відстрочивши порядок виконання визначеного судом способу участі батька у спілкуванні та вихованні дітей на час воєнного стану в Україні та перебування дітей у цей період за кордоном, натомість зобов`язавши відповідача на цей період організувати спілкування дітей із батьком у режимі відеозв`язку через мобільні телефони, що сприятиме підтриманню зв`язку дітей із батьком до того часу, як вони повернуться до України. У більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей. Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунки між батьками, отже, остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки. Зурахуванням вікових змін дітей, їхнього розвитку та потреб батьки не позбавлені права в майбутньому змінити як добровільно, так і в судовому порядку встановлений судовим рішенням у цій справі спосіб участі у вихованні дітей, що відповідатиме інтересам дітей.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформулювала висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, апеляційний суд правильно керувався тим, що діти сторін наразі перебувають за кордоном, а тому на час воєнного стану в Україні та перебування дітей у цей період за кордоном існує необхідність щодо зобов`язання відповідача організувати спілкування дітей із батьком у режимі відеозв`язку, що сприятиме підтриманню зв`язку дітей із батьком до того часу, як вони повернуться до України.

У цій справі Верховний Суд вважає правильними висновки апеляційного суду про визначення спілкування батька ОСОБА_1 із малолітніми ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на час воєнного стану в Україні та перебування дітей у цей період за кордоном саме у такий спосіб, оскільки той із батьків, хто залишився в Україні, не повинен втратити зв`язок із дітьми через фактичну відсутність можливості бачитися з ними.

Водночас, встановлюючи порядок спілкування батька з дітьми в режимі відеозв`язку два рази на тиждень за погодженням між батьками безпосередніх днів з 18:00 год до 19:00 год, відповідно до часового поясу, в якому перебувають діти, апеляційний суд залишив поза увагою те, що позивач проживає у місті Одесі, а відповідач з малолітніми ОСОБА_9 та ОСОБА_10 перебувають у місті Калгарі (Канада), що підтверджується матеріалами справи та сторони не заперечують.

Різниця у часі між такими населеними пунктами, як Калгарі (Канада) та Одеса (Україна), становить 9 годин, тому визначений апеляційним судом час спілкування з дітьми припадає для батька на період з 3:00 год до 04:00 год ночі за київським часом, що є порушенням права позивача на відпочинок, гарантованого Конституцією України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порядок участі у спілкуванні з дітьми, який був визначений судом апеляційної інстанції, не повною мірою відповідає розумному балансу участі батька у спілкуванні з малолітніми дітьми та має епізодичний характер, оскільки спілкування з дітьми в дистанційному режимі дві години на тиждень, причому у нічний для позивача час, обмежує права позивача як батька дітей.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що право батька на спілкування з дитиною є його незаперечним правом, а спілкування дитини з батьком відповідає її інтересам. Батько, який проживає окремо від своєї дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. Встановлення стосунків та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від спілкування з батьком.

Тимчасовий виїзд дитини за кордон не може обмежувати право батька на спілкування з дитиною, яке повинно реалізовуватися задля підтримання родинних відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 381/1881/21 (провадження № 61-545св24).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін враховуючи факти, установлені під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, а також застосувати спосіб захисту порушеного права, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Згідно з частиною першою статті 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

З урахуванням наявності між сторонам спору щодо способів участі батька у вихованні малолітніх дітей, що встановили суди попередніх інстанцій, а також беручи до уваги тимчасову зміну місця проживання дітей у зв`язку з обставинами, пов`язаними з введенням в Україні воєнного стану, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, не визначив той порядок участі батька у спілкуванні з малолітніми дітьми, який би достатнім чином відповідав реальним обставинам справи, які склалися на момент вирішення справи.

Отже, з метою забезпечення реалізації прав позивача на участь у вихованні та розвитку, а також спілкуванні з малолітніми дітьми, які у зв`язку з обставинами, пов`язаними з введенням в Україні воєнного стану, тимчасово перебувають за межами України, беручи до уваги необхідність збереження родинних відносин та емоційного зв`язку між батьком та дітьми, керуючись якнайкращими інтересами дітей, колегія суддів вважає за необхідне змінити оскаржувану постанову апеляційного суду, а саме:

- пункт 2 абзацу п`ятого резолютивної частини постанови викласти в такій редакції: «2) зобов`язати ОСОБА_2 у період воєнного стану в Україні і перебування дітей у цей час за кордоном організовувати спілкування малолітніх дітей ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 у режимі відеозв`язку два рази на тиждень протягом однієї години за погодженням між батьками часу такого спілкування за умови, що це не порушуватиме розпорядку дня дітей та процесу здобуття освіти»;

- доповнити резолютивну частину постанови абзацом шостим такого змісту: «Порядок виконання визначеного у пункті 1 абзацу п`ятого резолютивної частини постанови способу участі батька у спілкуванні та вихованні дітей відстрочити на час перебування дітей за кордоном у період воєнного стану в Україні».

Отже, з урахуванням зазначених норм права доводи касаційної скарги є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, то оскаржувану постанову апеляційного суду необхідно зміни, виклавши її резолютивну частину в редакції цієї постанови.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що суд касаційної інстанції не змінює постанову апеляційного суду по суті та не ухвалює нове рішення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 21 березня 2024 року змінити, виклавши пункт 2 абзацу п`ятого її резолютивної частини в такій редакції:

«2) зобов`язати ОСОБА_2 у період воєнного стану в Україні і перебування дітей у цей час за кордоном організовувати спілкування малолітніх дітей ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 у режимі відеозв`язку два рази на тиждень протягом однієї години за погодженням між батьками часу такого спілкування за умови, що це не порушуватиме розпорядку дня дітей та процесу здобуття освіти».

Доповнити резолютивну частину постанови Одеського апеляційного суду від 21 березня 2024 року абзацом шостим такого змісту: «Порядок виконання визначеного у пункті 1 абзацу п`ятого резолютивної частини цієї постанови способу участі батька у спілкуванні та вихованні дітей відстрочити на час перебування дітей за кордоном у період воєнного стану в Україні».

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров СуддіА. І. Грушицький В. М. Ігнатенко І. В. Литвиненко В. В. Пророк