Постанова

від 28.10.2024 по справі 580/6570/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/6570/24 Суддя (судді) першої інстанції: Віталіна ГАЙДАШ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Епель О.В., Карпушової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Черкаського апеляційного суду про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Черкаського апеляційного суду в якому просила:

- визнати протиправними дії Черкаського апеляційного суду щодо надання неточної та неповної інформації, що міститься у відповіді від 31.05.2024 на інформаційний запит ОСОБА_1 від 27.05.2024;

- зобов`язати Черкаський апеляційний суд надати точну та повну інформацію на інформаційний запит від 27.05.2024 ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду та надати відповідь на запит від 27.05.2024 протягом п`яти робочих днів з дня набрання чинності рішення суду.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що 27.05.2024 ОСОБА_1 звернулась з інформаційним запитом до Черкаського апеляційного суду, в якому просила надати точну, повну та достовірну інформацію, а саме надати належним чином завірені копії особової картки головного спеціаліста відділу управління персоналом ОСОБА_2 , наказу про прийняття на роботу головного спеціаліста відділу управління персоналом ОСОБА_2 .

За результатами розгляду вищезазначеного інформаційного запиту позивачки від 27.05.2024, керівником апарату Черкаського апеляційного суду надана відповідь листом від 31.05.2024 №06-10/23/2024 про те, що надається завірена належним чином копія витягу з особової картки головного спеціаліста відділу управління персоналом ОСОБА_2 (накази про призначення на посаду та про зміну умов строкового трудового договору), а відомості щодо такої особової картки в частині РНОКПП, серії та номера паспорта громадянина України, унікального номеру в Єдиному державному демографічному реєстрі, місця проживання, дати народження, місцезнаходження об`єктів нерухомості є інформацією з обмеженим доступом.

Не погоджуючись із діями відповідача щодо не надання всієї копії особової картки головного спеціаліста відділу управління персоналом ОСОБА_2 , позивачка звернулась до суду з відповідним позовом до суду.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 40 Конституції України закріплено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

У Рішенні Конституційного Суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012, даючи офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України, Конституційний Суд України зазначив, що Конституцією України визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких законами України може передбачатися обмеження прав особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації, оскільки реалізація цих прав не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб, у тому числі й конституційне право особи на невтручання в її особисте і сімейне життя; збирання, зберігання, використання та поширення державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в її особисте та сімейне життя, яке допускається винятково у визначених законом випадках і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (абзац шостий пункту 4, абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини вказаного Рішення).

У абзаці 3 підпункту 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 01.06.2016 №2-рп/2016 Конституційним Судом України вказано, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права.

Конституційний Суд України визначив, що під правомірним обмеженням конституційних прав і свобод людини і громадянина слід розуміти передбачену Конституцією України можливість втручання держави за допомогою юридичних засобів у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина, яке відповідає вимогам верховенства права, потрібності, доцільності та пропорційності у демократичному суспільстві; метою такого обмеження є охорона основоположних цінностей у суспільстві, до яких належать, зокрема, життя, свобода та гідність людини, здоров`я і моральність населення, національна безпека, громадський порядок (абзац 2 п. 6 мотивувальної частини Рішення від 12.07.2019 №5-р(I)/2019).

У Рішенні Першого сенату Конституційного Суду України від 22.01.2020 №1-р(I)/2020 Конституційний Суд України наголосив, що право особи на доступ до інформації, гарантоване статтею 34 Конституції України, не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження мають бути винятками, які передбачені законом, переслідувати одну або декілька законних цілей і бути необхідними у демократичному суспільстві. У разі обмеження права на доступ до інформації законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію вказаного права і не порушувати сутнісного змісту такого права (абзац 7 п. 2.2 мотивувальної частини Рішення від 22.01.2020 №1-р(I)/2020).

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулюються Законом України «Про інформацію» №2657-XII від 02.10.1992 (далі - Закон №2657-XII)

Відповідно ст. 1 Закону №2657-XII інформація є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Частинами 1, 2 ст. 7 Закону №2657-XII встановлено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI (надалі - Закон №2939-VI).

Відповідно до статті 1 Закону №2939-VI, публічна інформація це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена у процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Статтею 3 Закону №2939-VI визначено гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема обов`язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Згідно частини 1 статті 5 Закону №2939-VI, доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до статті 12 Закону №2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; розпорядники інформації суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Частиною 1 статті 13 Закону №2939-VI встановлено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них; 5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.

Згідно з пункту 6 частини 1 статті 14 Закону №2939-VI розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Відповідно до частин 1, 2 статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Статтею 20 Закону №2939-VI встановлено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Отже, строк для надання розпорядником інформації відповіді на запит становить 5 робочих днів.

Як встановлено судом із матеріалів справи, 27.05.2024 ОСОБА_1 звернулась з інформаційним запитом до Черкаського апеляційного суду, в якому просила надати точну, повну та достовірну інформацію, а саме надати належним чином завірені копії особової картки головного спеціаліста відділу управління персоналом ОСОБА_2 , наказу про прийняття на роботу головного спеціаліста відділу управління персоналом ОСОБА_2 .

За результатами розгляду вищезазначеного інформаційного запиту позивачки від 27.05.2024, керівником апарату Черкаського апеляційного суду надана відповідь листом від 31.05.2024 №06-10/23/2024 про те, що надається завірена належним чином копія витягу з особової картки головного спеціаліста відділу управління персоналом ОСОБА_2 та накази про призначення на посаду та про зміну умов строкового трудового договору, а відомості щодо такої особової картки в частині РНОКПП, серії та номера паспорта громадянина України, унікального номеру в Єдиному державному демографічному реєстрі, місця проживання, дати народження, місцезнаходження об`єктів нерухомості є інформацією з обмеженим доступом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам в частині ненадання позивачці всієї копії особової картки головного спеціаліста відділу управління персоналом ОСОБА_2 , суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону №2939-VІ розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках, зокрема, інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до ч. 2 ст. 6 цього Закону.

Згідно ч.1 ст.6 Закону №2939-V інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація, таємна інформація та службова інформація.

Частиною 2 статті 6 Закону № 2939-VІ визначено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Згідно ст. 9 Закону №2939-VІ відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація:

1) що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;

2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф «для службового користування». Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Крім того, відповідно до ст. 7 Закону №2939-VІ конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону. Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно ч. 2 ст. 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини

Як вбачається з матеріалів справи, за наслідками розгляду інформаційного запиту позивачки від 27.05.2024, керівником апарату Черкаського апеляційного суду була надана відповідь листом від 31.05.2024 №06-10/23/2024, зокрема, було надано завірену належним чином копію витягу з особової картки головного спеціаліста відділу управління персоналом ОСОБА_2 (накази про призначення на посаду та про зміну умов строкового трудового договору).

Водночас, відповідачем було правомірно відмовлено у наданні відомостей щодо особової картки в частині РНОКПП, серії та номера паспорта громадянина України, унікального номеру в Єдиному державному демографічному реєстрі, місця проживання, дати народження, місцезнаходження об`єктів нерухомості головного спеціаліста відділу управління персоналом ОСОБА_2 , оскільки вказана інформація є конфіденційною, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

cуддя О.В.Епель

суддя О.В.Карпушова