Постанова

від 30.10.2024 по справі 140/5322/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/5322/24 пров. № А/857/22217/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Обрізко І.М.,

Сеника Р.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Рівненського окружного адміністративного суду на рішення Волинського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Ксензюк А.Я.), ухвалене в порядку письмового провадження м. Луцьк 25 липня 2024 року, у справі №140/5322/24 за позовом ОСОБА_1 до Рівненського окружного адміністративного суду, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,

В С Т А Н О В И В :

20.05.2024 ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Рівненського окружного адміністративного суду, просила: визнати протиправними дії Рівненського окружного адміністративного суду щодо нарахування суддівської винагороди у виданій позивачу довідці про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 21.02.2024 №04-53/12, обчисленої з розрахунку встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2 102,00 грн; зобов`язати Рівненський окружний адміністративний суд видати позивачу довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, в якій нарахувати суддівську винагороду виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі ч.2 статті 130 Конституції України, ч.3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та абз. 4 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року позов задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Суд першої інстанції вказав, що така конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Суд першої інстанції зазначив, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), є неправомірною. Суд першої інстанції виснував, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися або змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій. Зазначив, що позивач відповідно до статті 135 Закону №1402-VIII має право на отримання довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого з 01.01.2024, у розмірі 3 028,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Рівненський окружний адміністративний суд подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року та в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що при підготовці та оформлені ІНФОРМАЦІЯ_1 довідки про суддівську винагороду ОСОБА_1 для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 21.02.2024 №04-53/12 за формою передбаченого додатком 2 до Порядку №3-1, Рівненський ОАС діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Скаржник зазначає, що проведення Рівненським ОАС розрахунку суддівської винагороди (посадового окладу) ОСОБА_1 у виданій довідці від 21.02.2024 не з розрахунку встановленого статтею 7 закону №3460-ІХ прожиткового мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, що з 01.01.2024 становить 2102,00 грн, могло б привезти до порушення відповідачем вимог чинного бюджетного законодавства, а також суперечило б затвердженому у встановленому порядку штатному розпису ІНФОРМАЦІЯ_2 на 2024 рік та іншим документам про нараховану і виплачену суддівську винагороду позивача як судді місцевого суду. Скаржник вказує, що станом на час виникнення спірних правовідносин будь-які положення Закону №3146-ІХ не визнано такими, що не відповідають Конституції України, та до норм статті 7 цього Закону будь-яких законодавчих змін не внесено, а відтак останні підлягали безумовному виконанню відповідачем. Тому висновки щодо порушення конституційних гарантій незалежності суддів є необґрунтованими й безпідставними.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» від 19.09.2008 №843/2008 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Рівненського окружного адміністративного суду строком на п`ять років.

З 14.10.2008 позивач зарахована в штат Рівненського окружного адміністративного суду, що підтверджується записами трудової книжки серії НОМЕР_1 (наказ №95-к від 14.10.2008, запис №15).

Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 05.09.2013 №445-VII позивача обрано на посаду судді Рівненського окружного адміністративного суду безстроково.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 20.02.2024 №482/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Рівненського окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку» ОСОБА_1 звільнено з посади судді Рівненського окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Наказом Рівненського окружного адміністративного суду від 20.02.2024 №50-к «Про відрахування зі штату судді ОСОБА_1 » наказано відрахувати суддю ОСОБА_1 зі штату Рівненського окружного.

21.02.2024 ІНФОРМАЦІЯ_1 видано довідку №04-53/12 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, в якій посадовий оклад розрахований відповідно до абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», згідно з яким з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, становить 2 102,00 грн.

За змістом вказаної довідки вказано, зокрема про те, що станом на 20.02.2024 суддівська винагорода позивача, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає 114 453,90 грн, у тому числі: - посадовий оклад 69 366,00 грн; - доплата за вислугу 34 683,00 грн; - доплата за науковий ступінь 10 404,90 грн; - доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці 0,00 грн; - щомісячна доплата відповідно до частини шостої статті 135 Закону №1402-VIII 0,00 грн.

Вважаючи протиправним дії відповідача щодо застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн при обрахунку розміру суддівської винагороди для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання у відставці станом на 01.01.2024, ОСОБА_1 , звернулася до суду з цим позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з таких мотивів.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Так, відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон - № 1402-VIII).

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною 2 цієї правової норми суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

В силу частини 3 статті 135 Закону № 1402-VIII, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

У Рішенні від 03.06.2013 №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить ч. 1 ст. 55 Конституції України.

У рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у ст. 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підп. 6.1 п. 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Статтею 7 Закону України № 3460-IX установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, працездатних осіб - 3028 гривень.

Слід зазначити, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.

При вирішенні цього спору слід виходити з того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Вказаний висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України «Про внесення змін до Конституції України» (щодо правосуддя), що набрав чинності з 30 вересня 2016 року.

Конституція України у редакції Закону України № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій. Тобто, єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатись розмір суддівської винагороди є Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини 2 статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини 3 та пунктом 1 частини 4 статті 135 Закону України № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відтак, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так, у відповідності до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України Про прожитковий мінімум від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).

Згідно статті 1 цього Закону прожитковий мінімум є вартісною величиною достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення. Тобто, наведеною правовою нормою закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Слід зазначити, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. Водночас судді вказаним Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Однак, статтею 7 Закону України №3460-IX разом із встановленням на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028 грн, відповідно, був введений такий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн.

Так, до 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

Слід зауважити, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди станом на січень 2024 року, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні, як це правильно зауважив суд першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції враховує висновки, що викладені у рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-рп(II)/2020 в яких зазначено, що до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Тож слід звернути увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно положень Закону №3460-IX, що прийняті пізніше.

Разом з тим, Закон №3460-IX фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2 статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону№ 1402-VIII.

Так, Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 10 листопада 2021 року по справі №400/2031/21 вказав, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.

Верховний Суд у цій справі зауважив, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, як це зазначив Верховний Суд у цьому рішенні, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді. За таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIVвважати загальними нормами.

Отже, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 р. (3028 грн.), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн) на підставі статті 7 Законів №3460-IX була неправомірною.

Така позиція суду узгоджується із практикою застосування норм матеріального права Верховним Судом та його висновками викладеними також у постанові від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21.

Таким чином, питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що, в свою чергу, виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.

У зв`язку з чим, позивач має право на отримання довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із зазначенням розміру суддівської винагороди судді, виходячи з базового розміру посадового окладу судді суду першої інстанції, визначеного на підставі частини другої статті 130 Конституції України, частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та абзацу 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік».

До аналогічного висновку дійшов також Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 року у справі №240/44080/21.

У справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року Європейський Суд зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися або змінюватися без внесення відповідних змін до Закону про судоустрій, а позивач відповідно до статті 135 Закону №1402-VIII має право на отримання довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого з 01.01.2024, у розмірі 3 028,00 грн.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено мотиви протиправної відмови відповідача у видачі оновленої довідки, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Рівненського окружного адміністративного суду залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року у справі № 140/5322/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді І. М. Обрізко Р. П. Сеник