Постанова

від 30.10.2024 по справі 460/22475/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/22475/23 пров. № А/857/20980/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Глушко І.В.,

суддя Запотічний І.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Приватне підприємство «Смакосир» на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року (головуючий суддя Дорошенко Н.О., м. Рівне) у справі №460/22475/23 за адміністративним позовом Приватне підприємство «Смакосир» до Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

14.05.2024 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №024116 від 19.09.2023.

Позов обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова прийнята протиправно, оскільки він не є перевізником в розумінні статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що у матеріалах справи наявні докази, що підтверджують що ПП «Смакосир» не є перевізником в розумінні чинного законодавства та є сільськогосподарським підприємством відповідно на нього не поширюється дія Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів. Суд першої інстанції не з`ясував всіх обставин справи та прийняв рішення, яке підлягає скасуванню. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

09.09.2024 відповідачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначає, що чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство не виділяє такої категорії перевезень вантажу, як перевезення вантажу для власних потреб юридичною особою, яка використовує найману працю водіїв, як і не передбачає надання якогось окремого документа на підтвердження обліку часу роботи водія. Звертає увагу, що відповідальність за відсутність на момент проведення перевірки документів застосовується до усіх автомобільних перевізників, а не лише до тих, які надають послуги з перевезення вантажів на комерційній основі. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

23.08.2023 контролюючими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області в с. Вересневе, Рівненського району Рівненської області, проводилась рейдова перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників.

Під час перевірки був зупинений транспортний засіб марки Mersedes-Benz номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 . Перевіряючими встановлено відсутність роздруківки на паперовому носії з цифрового тахографа обліку праці та відпочинку водія ОСОБА_1 за 23.08.2023, чим порушено вимоги статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», у зв`язку з чим складено акт перевірки №АР021263 від 23.08.2023.

У графі «Пояснення водія про причини порушень» вказаного акту зазначено: «ознайомлений».

19.09.2023 відділом державного нагляду (контролю) у Рівненській області за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт складено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №024116, якою на підставі частини 1 абзацу 3 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» у зв`язку з наданням послуг перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», накладено на позивача адміністративно-господарський штраф в розмірі 17000 грн.

Вважаючи постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу протиправною, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відносини між автомобільними перевізниками, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт».

Загальне державне регулювання діяльності автомобільного транспорту здійснює Кабінет Міністрів України відповідно до своїх повноважень.

Відповідно до норм пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 (Положення) Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Відповідно до підпункту 1 пункту 4 Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є: реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті.

Відповідно до підпункту 19 пункту 5 Положення Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює контроль за додержанням перевізниками вимог режиму праці та відпочинку, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Відтак, саме на Укртрансбезпеку покладені повноваження щодо реалізації державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 затверджено Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами (Порядок №1567).

Відповідно до абзаців другого, десятого пункту 15 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567) під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання водієм режиму праці та відпочинку.

Пункт 21 вказаного Порядку, передбачає, що у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Закон України «Про автомобільний транспорт» визначає засади організації та діяльності автомобільного транспорту.

За визначенням термінів Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

За санкціями, визначеними у оскаржуваній постанові, а саме, абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до приписів абз. 2 частини 2 статті 49 Закону України «Про автомобільний транспорт» водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.09.2010 за № 811/18106, затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (Положення про робочий час і час відпочинку водіїв), яке встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв, це Положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Регламенту (ЄС) № 561/2006 Європейського Парламенту та Ради від 15.03.2006 про гармонізацію відповідного соціального законодавства, що регулює відносини в галузі автомобільного транспорту та вносить зміни до Регламентів Ради (ЄЕС) N 3821/85 та (ЄС) № 2135/98 і скасовує Регламент Ради (ЄЕС) N 3820/85, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України та Законів України «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух». Це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (водії) та порядок його обліку.

Пунктом 1.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв передбачено, що вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

Згідно з пунктом 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів визначає Інструкція з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затверджена наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 № 385 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 20.10.2010 за № 946/18241 (Інструкція).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції ця Інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

Відповідно до пункту 3.1 Інструкції виробники транспортних засобів, перевізники, водії та ПСТ використовують тахографи, тахокарти, картки до цифрових тахографів, тип яких затверджено відповідно до вимог ЄУТР.

Відповідно до пункту 3.3 Інструкції, водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Отже з наведеного слідує, що автомобільний перевізник, безвідносно до того, здійснює він перевезення за плату чи перевозить власний вантаж, має дотримуватись вимог щодо обліку та фіксації робочого часу та відпочинку. Водій повинен мати при собі, у разі використання цифрового тахографа, картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом.

З наявного в матеріалах справи акта перевірки від 23.08.2023 №АР021263 вбачається, що в ході перевірки транспортного засобу марки Mersedes-Benz номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 встановлено відсутність на момент перевірки документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», постановою Кабінету Міністрів України №340 від 07.06.2010 та Інструкції №385 від 24.06.2010, а саме: водій не використовує особисту карту водія, відсутня роздруківка цифрового тахографа на паперовому носії інформації про роботу та відпочинок водія ОСОБА_1 за 23.08.2023. За даними акта перевірки транспортний засіб марки Mersedes-Benz номерний знак ВК8085IН обладнаний діючим та повіреним цифровим тахографом. При цьому, матеріали справи не містять доказів наявності у водія позивача станом на момент перевірки картки водія чи роздруківки даних роботи тахографа за день, протягом якого керував транспортним засобом.

Щодо доводів апелянта, що він не надавав послуги з перевезення вантажів, а перевозив власний вантаж для власних потреб власними засобами, без залучення безпосередніх перевізників, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до визначення, наведеного в статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, з наступними змінами та доповненнями (Правила №363).

Відповідно до абзацу 18 розділу І Правил №363 перевізник - фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами. Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами. Транспортна послуга - перевезення вантажів та комплекс допоміжних операцій, що пов`язані з доставкою вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пункту 11.1 зазначених Правил № 363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7до цих Правил.

Верховний Суд, аналізуючи у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 норми законодавства, що врегульовують спірні правовідносини, зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зазначає, що відповідальність у даному випадку несуть фізичні чи юридичні особи, які безпосередньо здійснюють, у тому числі, за власний кошт, перевезення вантажів транспортними засобами. Перевезення на комерційній основі означають надання послуг, а перевезення за власний кошт - перевезення для власних потреб. Таким чином, характерною ознакою автомобільного перевізника є саме перевезення ним пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами, при цьому обставина отримання/неотримання доходу за таку діяльність не впливає визначення вказаного поняття.

Апеляційний суд зазначає, що застосування штрафу у спірних правовідносинах поставлене у залежність від наявності/відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», та незалежно від того, чи здійснювались перевезення позивачем на комерційній основі чи для власних потреб, у зв`язку із чим вищевказані доводи позивача суд вважає необґрунтованими.

Важливо зазначити, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна (пункт 11.1 Правил № 363).

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що 08.02.2023 між позивачем та ОСОБА_2 , як позичкодавцем, був укладений договір позички транспортного засобу, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Камінською Я.Н. за реєстровим номером 339.

Відповідно до пункту 1.1 даного договору позичкодавець передає користувачу транспортний засіб, а саме автомобіль марки Mersedes-Benz, номерний знак НОМЕР_1 , 2013 року випуску, об`єм двигуна 4801, а користувач приймає в безоплатне користування транспортний засіб на строк до 08.02.2024.

Відповідно до товарно-транспортної накладної №2022/128 від 23.08.2023 вищевказаний автомобіль під керуванням водія ОСОБА_1 , який перебуває в трудових відносинах з позивачем, здійснював перевезення від ПП "Смакосир" (вул. Берестецька, 2Б, с. Пасіки, Радивилівський район) до ФОП ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ).

При цьому, в ТТН № 2022/128 від 23.08.2023 автомобільним перевізником вказано позивача - ПП "Смакосир".

Таким чином, надані на момент перевірки документи свідчать, що позивач здійснював перевезення вантажу та є перевізником в розумінні закону.

Відтак, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що відповідач правомірно застосував до позивача, як перевізника, адміністративно-господарську санкцію за відсутність при перевірці обов`язкових документів, визначених законом.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Приватне підприємство «Смакосир» залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року у справі № 460/22475/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко І. І. Запотічний