Постанова

від 29.10.2024 по справі 400/5809/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/5809/24

Перша інстанція: суддя Мороз А. О.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Шляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г.В., Домусчі С.Д.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2024 року у справі № 400/5809/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулась з вищевказаним адміністративним позовом до суду , у якому просила:

- визнати протиправними дії УДМСУ в Миколаївській області щодо відмови в прийнятті/поверненні позивачці декларації про відмову від громадянства російської федерації (далі - рф);

- зобов`язати УДМСУ в Миколаївській області прийняти від позивачки декларацію про відмову від громадянства рф від 30 квітня 2024 року та вчинити відповідні дії щодо видачі їй паспорта громадянина України.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що відповідач безпідставно повернув їй декларацію про відмову від громадянства рф, не врахувавши того, що внаслідок війни, дипломатичні відносини між Україною та рф були офіційно розірвані, відповідно, посольства та консульства рф на території Україні припинили свою діяльність, у зв`язку з чим отримати документ про припинення громадянства рф позивачка не має можливості через об`єктивні і незалежні від неї причини. Такі дії відповідача носять протиправний характер, так як перешкоджають завершити процедуру оформлення громадянства України та отримати паспорт громадянина України.

Відповідач поти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивачка не виконала взяті на себе зобов`язання щодо припинення громадянства рф і не надала будь-яких документів, які б засвідчували факт припинення громадянства рф.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 23 серпня 2024 року позов задовольнив частково.

Визнав протиправними дії Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області щодо відмови у прийнятті від ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства.

Зобов`язав Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30 квітня 2024 року про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, з урахуванням висновків суду в цій справі.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області подало апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- твердження суду першої інстанції, що Закон України "Про громадянство України" не передбачає ситуації, коли з тих чи інших причин процедура припинення громадянства іноземної держави взагалі не здійснюється, які і не встановлює переліку документів, які мають підтверджувати факт не здійснення процедури припинення громадянства іноземної держави не знаходять свого підтвердження ані в нормах чинного законодавства України, ані доказами по справі;

- суд першої інстанції не врахував, що чинним законодавством України передбачена можливість подачі іноземцем декларації про відмову від іноземного громадянства у разі наявності у позивачки доказів невидачі уповноваженими органами Російської Федерації документа про припинення громадянства у встановлений строк чи доказів про відсутність у законодавстві Російської Федерації процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури;

- жоден факт відсутності співпраці жодного підприємства, установи, організації України з Російською Федерацією ніяким чином не може впливати на виконання громадянами Російської Федерації взятих добровільно та самостійно на себе зобов`язань перед державою Україна, в тому числі зобов`язання про припинення громадянства Російської Федерації у разі оформлення набуття громадянства України.

- розширене тлумачення судом першої інстанції незалежних від позивачки причин неотримання документу про припинення іноземного громадянства та включення до цих причин припинення роботи на невизначений термін на території України дипломатичних установ Російської Федерації є помилковим та недопустимим.

- позиція суду першої інстанції, викладена у оскаржуваному рішенні не узгоджується та прямо протилежна позиціям суду касаційної інстанції та судів апеляційної інстанції, що викладені, наприклад, у постанові Верховного Суду від 30.06.2022 у справі №280/7910/20, постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2023 року по справі № 420/11071/23, постанові Другого апеляційного адміністративного суду по справі 440/440/23, постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 травня 2023 року по справі № 260/3938/22, постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року по справі № 380/18661/23.

Обставини справи.

Суд апеляційної інстанції встановив, що 07.09.2021 ОСОБА_1 звернулась до УДМСУ в Миколаївській області із заявою 4811-000020059 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням (а.с.61-63).

07.09.2021 позивачка подала зобов`язання 4811-000020059 припинити іноземне громадянство, відповідно до якого, вона зобов`язується протягом 2 років з моменту набуття громадянства України припинити громадянство рф і подати до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства, виданий уповноваженим органом рф. У разі не отримання з незалежних причин документа про припинення громадянства рф, позивачка зобов`язалась подати декларацію про відмову від громадянства рф і повернути національний паспорт громадянина до уповноваженого органу рф (а.с.66).

02.05.2022 УДМСУ в Миколаївській області оформило ОСОБА_1 довідку № 6171 про реєстрацію особи громадянином України (а.с.106).

11.09.2023 УДМСУ в Миколаївській області оформило позивачці тимчасове посвідчення громадянина України № НОМЕР_1 строком дії до 21.02.2024 (а.с.11)

В березні 2024 року ОСОБА_1 подала відповідачу декларацію про відмову від іноземного громадянства( а.с.107-108).

Листом від 17.04.2024 відповідач роз`яснив позивачці, що нею не подано документа, який би свідчив про припинення громадянства рф ( а.с.109-112).

30.04.2024 позивачка повторно звернулась до відповідача із заявою, в якій пояснила, що припинити громадянство рф не має можливості через припинення дипломатичних відносин між Україною та рф. До заяви позивачка повторно додала декларацію про відмову від іноземного громадянства (а.с.113-119).

За результатами розгляду вищезазначеної заяви УДМСУ в Миколаївській області листом від 10.05.2024 повідомило позивачку про відсутність в її декларації підтвердження наявності визначених Законом Про громадянство України незалежних причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства, які є підставою для подання декларації про відмову від іноземного громадянства та повернуло позивачці декларацію(а.с.120-123).

Не погоджуючись із таким діями УДМСУ в Миколаївській області позивачка звернулась до суду із цим позовом.

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Висновок суду першої інстанції.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що не отримання позивачкою документа про припинення громадянства рф відбулося з незалежних від неї причин, а тому, на підставі підпункту 2 , абз. 2 ст. 9 Закону України Про громадянство України, позивачка має право подати декларації про відмову від іноземного громадянства.

Також суд першої інстанції зазначив, що вирішуючи питання щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, відповідач обмежився лише роз`ясненням норм законодавства з приводу процедури припинення іноземного громадянства, не прийняв декларацію та не надав мотивованої відмови в прийнятті декларації, тобто фактично відповідач по суті не розглянув заяву позивачки і ним не прийнято жодного вмотивованого рішення за результатами розгляду декларації позивачки.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, Закону України від 18.01.2001 №2235-III Про громадянство України .

Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 4 Конституції України визначено, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначено Законом України від 18.01.2001 № 2235-III Про громадянство України (надалі Закон №2235-III).

Відповідно до ст.8 Закону № 2235-III особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24.08.1991р. на території, яка стала територією України відповідно до Закону України Про правонаступництво України, або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

Для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України подається іноземцем - зобов`язання припинити іноземне громадянство.

Іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, вирішуючи питання щодо правильності застосування судом норм чинного законодавства, а також щодо обґрунтованості поданої апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Як встановлено під час розгляду справи та підтверджено матеріалами справи, 02.05.2022 УДМСУ в Миколаївській області оформило ОСОБА_1 довідку № 6171 про реєстрацію особи громадянином України (а.с.106).

Отже, особа повинна подати до уповноваженого органу України документ про припинення іноземного громадянства (підданства), виданий уповноваженим органом відповідної держави, протягом двох років з моменту реєстрації її громадянином України.

При цьому, статтею 1 Закону № 2235-III визначено, що декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.

Незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) - невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури.

Отже особа, яка набула громадянство України, у випадку неможливості подати документ про припинення іноземного громадянства (підданства) з незалежних від неї причин, може подати до уповноваженого органу України декларацію про відмову від іноземного громадянства. При цьому, до незалежних причин законодавцем віднесено, зокрема, невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін.

Указом Президента України від 27.03.2001 №215 затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (надалі - Порядок №215).

Згідно із п.119 Порядку № 215 особам, які набули громадянство України та взяли зобов`язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.

Так, 11.09.2023 УДМСУ в Миколаївській області оформило позивачці тимчасове посвідчення громадянина України № НОМЕР_1 строком дії до 21.02.2024 (а.с.11)

В березні 2024 року ОСОБА_1 подала відповідачу декларацію про відмову від іноземного громадянства( а.с.107-108).

Листом від 17.04.2024 відповідач роз`яснив позивачці, що нею не подано документа, який би свідчив про припинення громадянства рф ( а.с.109-112).

30.04.2024 позивачка повторно звернулась до відповідача із заявою, в якій пояснила, що припинити громадянство рф не має можливості через припинення дипломатичних відносин між Україною та рф. До заяви позивачка повторно додала декларацію про відмову від іноземного громадянства (а.с.113-119).

Разом з тим, Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 №64/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб.

Указами Президента України неодноразово продовжувався строк дії воєнного стану , який продовжено і на даний час.

Листом Міністерства закордонних справ України від 13.10.2022 №72/11-612/1-81401 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, Апарат Верховної Ради України, відповідно до п.11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001р. №376, що після письмового повідомлення російській стороні про рішення української сторони розірвати дипломатичні відносини, встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною і російською федерацією, здійсненим у м. Мінську 14.02.1992р., зазначений міжнародний договір припинив свою дію 24.02.2022.

Згідно ч.3 ст.78 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України розірвано дипломатичні відносини між двома державами та припинено роботу генеральними консульствами російської федерації в Україні з 21.02.2022, що є загальновідомими обставинами.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачка у заяві від 30.04.2024 пояснила, що причиною, яка позбавляє її можливості отримати документ про припинення громадянства рф, є розірвання дипломатичних відносин між Україною та рф. Також вона не може надіслати відповідну заяву до уповноваженого органу рф, через припинення пересилання поштових відправлень до рф, що засвідчується інформацією з офіційного сайту АТ "Укрпошта".

При цьому, в такому випадку законодавство України передбачає можливість подання декларації про відмову від іноземного громадянства, що і було вчинено позивачкою 30.04.2024 (а.с. 113-114).

Таким чином, позивачка мала право розраховувати на прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки отримати документ про припинення громадянства російської федерації через введення воєнного стану України та припинення діяльності всіх консульських установ цієї держави на території України, наразі є неможливим.

З матеріалів справи вбачається, що на звернення позивачки щодо можливості подати декларацію про відмову від громадянства РФ відповідач обмежився роз`ясненнями норм законодавства по процедурі припинення іноземного громадянства, при цьому не прийняв від позивача декларацію про відмову від громадянства РФ та не надав мотивованої відмови в прийнятті такої декларації.

Враховуючи вищевикладене, позивач мав повне право розраховувати на прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки отримати документ про припинення громадянства російської федерації наразі не є можливим.

Колегія суддів зазначає, що в даній справі відсутні докази, які б свідчили про відсутність можливості у суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, з урахуванням позиції суду.

Відповідно до положень частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до пункту 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд в порядку адміністративного судочинства може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Частиною другою статті 6 КАС України, передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та враховує положення Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, з огляду на положення ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які Конституцією України віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України 21.10.2010 року № П-278/10.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративний суд, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Аналіз приписів КАС України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Отже, оскільки відповідач не розглянув по суті звернення позивачки, не надав жодної оцінки підставам подачі ним декларації. Тобто відповідачем фактично не прийнято жодного рішення за результатами розгляду декларації позивача.

Враховуючи наведені приписи чинного законодавства та встановлені обставини, з метою ефективного захисту прав позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом зобов`язання Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області повторно розглянути звернення позивачки про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, з урахуванням висновків суду.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході розгляду справи позивач частково довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Доводи апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. В апеляційній скарзі апелянт, як на підставу для задоволення поданої скарги, посилається лише на висновки оскаржуваного рішення. Водночас, як вже зазначалось вище такі висновки спростовуються матеріалами справи та судом усім наведеним висновкам надано оцінку.

Щодо доводів апелянта про необхідність врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові 30.06.2022 у справі №280/7910/20, колегія суддів зазначає, що такі не можуть бути враховані, оскільки вказана постанова винесена за інших фактичних обставин справи, у якій позивач отримав тимчасове посвідчення громадянина України у 2021 році, тобто до початку введення воєнного стану на всій території України, на відміну від справи що розглядається, у якій позивачка ОСОБА_1 11.09.2023 отримала тимчасове посвідчення громадянина України № НОМЕР_1 строком дії до 21.02.2024.

Також, не може бути врахована і правова позиція викладена постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2023 року по справі № 420/11071/23, постанові Другого апеляційного адміністративного суду по справі 440/440/23, постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 травня 2023 року по справі № 260/3938/22, постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року по справі № 380/18661/23, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Ураховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла до висновку, що необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін не має, оскільки апеляційним судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2024 року у справі № 400/5809/24 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.І. ШляхтицькийСудді С.Д. Домусчі Г.В. Семенюк