Рішення

від 31.10.2024 по справі 727/3991/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЧЕРНІВЦІВ

Справа № 727/3991/23

Провадження № 2/727/330/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

головуючого судді Смотрицького В.Г.

при секретарі Гончар В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів в якості відшкодування виконаних боргових зобов`язань за договорами позики та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів позики, Встановив:

Позивач звернувсядо судуз позовомдо відповідачкипро розподіл боргових зобов`язань між подружжям посилаючись на те, що 03 грудня 2004 року між сторонами було укладено шлюб, розірваний рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 04.10.2021 року.

В період шлюбу ними було набуто наступне майно: квартира загальною площею 79,1 кв.м за адресою АДРЕСА_1 ; квартира загальною площею 79.7 кв.м за адресою АДРЕСА_2 ; нежитлове приміщення №201Б-1 - 2015-12, загальною площею: 97.3 кв.м, за адресою Чернівецька обл.; нежитлове приміщення № 201B-1 - 201В-3, загальною площею: 32.7 кв.м, за адресою АДРЕСА_3 .

Вказав, що дане майно було придбане за рахунок коштів в сумі 1 300 000 грн., отриманих ним за договором позики від 10.09.2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , який було укладено 10 вересня 2014 року з метою придбання ним вказаного майна, про що вказано у змісті розписки. Боргові зобов`язання з його боку за договором позики від 10.09.2014 виконані в повному об`ємі 12 березня 2021 року, в період коли сторони вже фактично не перебували у шлюбних відносинах. Майно було предметом поділу при розлученні відповідно до постанови Чернівецького апеляційного суду у справі №: 727/3945/21 від 01.08.2022.

Окрім вказаного майна, сторонами було придбано: будинковолодіння та земельна ділянка під ним за адресою АДРЕСА_4 , а саме: Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_5 , площею (га): 0.0509, зареєстрована за кадастровим номером 7310136300:25:002:1086; квартира загальною площею 336.74 кв.м за адресою АДРЕСА_4 .

Будинковолодіння є об`єктом спільної часткової власності. Відповідно по в кожному об`єкті належить сторонам. Зазначив також, що дане будинковолодіння було придбане ним за кошти отримані в борг у сумі 3 807 000 гривень за договором позики від 03.11.2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . На даний момент грошові кошти за договором позики від 03.11.2018 року повернуті кредитору ОСОБА_4 , в сумі 3 807 000 гривень 20.10.2022 р.

Позивач зазначив, що таким чином за період шлюбу між сторонами, ним з метою придбання майна в інтересах сім`ї, було отримано в борг грошові кошти загальною сумою 5 107 000 гривень. Участь відповідачки ОСОБА_2 у придбанні вказаного майна відсутня, оскільки розмір заробітної плати ОСОБА_2 на посаді викладача в Чернівецькому медичному коледжі БДМУ з 27 серпня 2007 року по 25 серпня 2020 року не давала їй такої можливості, інших джерел доходу в своїй позовній заяві про розподіл майна нею не заявлено.

Зазначає, що оскільки ним самостійно виконано зобов`язання за договорами позики, за якими одержані кошти були витрачені на придбання спільного з відповідачкою майна, але спільні зобов`язання сторін розподілені не були, він вважає, що оскільки дане майно розподілено по 1/2 частині між сторонами, то і боргові зобов`язання, які виникли у позивача і виконані ним належним чином перед кредиторами, також повинні бути розподілені по між сторонами тобто по 2 553500 грн.

На основі викладеного, просить суд стягнути з відповідачки 2 553500 грн. у якості відшкодування виконаних боргових зобов`язань за договорами позики та судові витрати.

Позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом у новій редакції від 01 листопада 2023 року до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання правочинів недійсними, посилаючись на те, що не погоджується із заявленими в первісному позові вимогами, а тому, з метою захисту своїх законних прав та інтересів, вимагає визнання укладених між відповідачем та Р.В., ОСОБА_4 правочинів недійсними.

Зазначає, що відповідач за зустрічним позовом не позичав та не повертав кошти про які вказується у розписках. Позивачка вважає, що правочини (договори позики), які були укладені відповідачем, є фіктивними, а набуте подружжям майно було придбане за їх спільні кошти. Відповідач не повідомляв її про те, що отримував у борг кошти. Купуючи нерухомість та сплачуючи пайові внески, подружжя розраховувалося виключно власними коштами, серед яких не було грошей взятих в борг.

Вказує також, що відповідач за зустрічним позовом разом із ОСОБА_3 , який є його батьком, без будь-якої мети створення договірних зобов`язань заснованих на договорі позики, склали розписку про передачу коштів в борг. Вказана розписка датується 10 вересня 2014 року, однак вона вважає, що в дійсності розписка була складена набагато пізніше. Крім того, в якості свідків отримання та повернення коштів було залучено осіб, які не є безсторонніми та неупередженими. Так, серед свідків в розписках зазначені ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які є близькими родичами відповідача, а також ОСОБА_7 , який є адвокатом відповідача та його представником в даній справі.

А тому просила, визнати недійсним договір позики, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та оформлений розпискою від 10 вересня 2014 року, визнати недійсним договір позики, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та оформлений розпискою від 03 листопада 2018 року та вирішити питання про стягнення з відповідача на користь позивачки судових витрат.

Ухвалою суду від 12 грудня 2023 року було прийнято зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом за правилами загального позовного провадження.

Представник позивача за первісним позовом ОСОБА_1 ОСОБА_7 первісні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, зазначених в позовній заяві. У задоволенні зустрічного позову просив відмовити у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на зустрічну позовну заяву.

Відповідачка та її представник за первісним позовом у судовому засіданні первісний позов не визнали з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву, в задоволенні первісного позову просили відмовити в повному обсязі. Зустрічний позов просили задовільнити з підстав, викладених у зустрічній позовній заяві.

Свідок ОСОБА_5 пояснила суду, що є матір`ю позивача ОСОБА_1 . В 2014 році син попросив позичити гроші на придбання квартири для своїх дітей. Вказала, що це була єдина розписка оформлена між батьком і сином, оскільки сума була велика. Розписка складалась у селі Вітрянка, де вони жили з чоловіком. Приїхав син і вони, як батьки, позичили йому гроші у гривнях на суму приблизно 1300000 грн. Під час написання розписки також була присутня дочка. Вони написали розписку, після чого підписались. Про те, чи повернув син гроші її чоловіку вона не знає.

Свідок ОСОБА_6 пояснила суду, що є сестрою позивача ОСОБА_1 . Зазначила, що живе у с. Рідківці з братом та була присутня, коли батьки позичали гроші брату у с. Вітрянці. Бачила як передавали гроші в сумі 1300000 грн.

Свідок ОСОБА_7 пояснив суду, що був присутній при передачі коштів між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , як свідок. Вказав, що вони поїхали до ОСОБА_4 , оформили розписку і останній дав Назару 100000 доларів США.

Суд, заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши письмові докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, приходить до наступних висновків.

Положеннями ст. 4 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 03 грудня 2004 року між сторонами було укладено шлюб, розірваний рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 04.10.2021 року.

За період з 01.01.2010 р. по 31.07.2018 року ОСОБА_1 працював в АТ «Оператор газорозподільної системи «Чернівцігаз» та його дохід склав 655923,60 грн., що підтверджується довідкою вих. №88/06 від 10.06.2021 року (т.1, а.с. 13-15). Дохід ОСОБА_1 на посаді начальника регіонального управління скрапленого газу Чернівецьке управління скрапленого газу у період з 01.09.2015 р. по 28.02.2017 р. склав 94235,78 грн., що підтверджується довідкою вих.. №06.01-134 від 05.11.2021 року (т.1, а.с. 16) та у період з 01.03.2027 по 22.01.2019 р. на посаді заступника директора Івано-Франківськ-пропан 453144,36 згідно з довідкою вих. №06.01-135 від 09.11.2021 р. (т.1, а.с. 17).

Відповідно до платіжного доручення №1 віл 08 жовтня 2014 року ОСОБА_1 проплачено ЖБК «Зоряний» - 636040,00 грн., призначення платежу оплата пайового внеску зг. Кооперативного договору №50-10/14 від 08.10.2014 р. (т.1, а.с. 18).

Також згідно з довідкою ЖБК «Мікрорайон Зоряний» вих. №136 від 06.09.2016 року, ОСОБА_1 є асоційованим членом кооперативу, та на підставі договору №50-10/14 від 08.10.2014 р. повністю вніс до кооперативу пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_6 (т.1, а.с. 19).

Квартира АДРЕСА_7 належить ОСОБА_1 на підставі кооперативного договору №50-10/14 від 08.10.2014 р., дата державної реєстрації 16.01.2017 р., згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т.1, а.с. 20).

На підставі договору №52-10/14 від 08.10.2014 р. ОСОБА_1 проплачено ЖБК «Зоряний» 636040,00 грн., за пайовий внесок, що являє собою квартиру АДРЕСА_8 (т.1, а.с. 22), що також підтверджується платіжним дорученням №2, згідно з яким здійснено оплату пайового внеску зг. кооперативного договору (т.1, а.с. 21).

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, квартира АДРЕСА_9 належить ОСОБА_1 на підставі кооперативного договору №51-10/14 від 08.10.2014 р., дата державної реєстрації 16.01.2017 р. (т.1, а.с. 23).

Крім того, згідно з довідкою вих. №50 від 24 червня 2015 року, на підставі договору №656-06/15 від 24.06.2015 року ОСОБА_1 повністю вніс кооперативу пайовий внесок в розмірі 280000,00 грн. за нежитлове приміщення XXXXI (ІІ черга) (т.1, а.с. 24). Нежитлові приміщення №201-Б-1 201-Б-15, загальною площею 130 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 належать ОСОБА_1 на підставі кооперативного договору №656-06/15 від 24.06.2015 р., дата державної реєстрації 25.05.2017 р. (т.1, а.с. 25).

Нежитлові приміщення №201-Б-1 201-Б-12, загальною площею 97,3 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 належать ОСОБА_1 на підставі кооперативного договору №656-06/15 від 24.06.2015 р., дата державної реєстрації 06.07.2017 р. (т.1, а.с. 26).

Нежитлові приміщення №201-Б-1 201В-3, загальною площею 32,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 належать ОСОБА_1 на підставі кооперативного договору №656-06/15 від 24.06.2015 р., дата державної реєстрації 06.07.2017 р. (т.1, а.с. 27).

Відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03.09.2021 року у справі №727/6226/21 з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_4 борг за договором позики від 03.11.2018 року у розмірі 3807000 грн.

Згідно із копією розписки, що міститься у матеріалах справи, 20.10.2022 року ОСОБА_4 дав ОСОБА_1 розписку про те, що він отримав від останнього повернення боргу за борговою розпискою від 03 листопада 2018 року у сумі 3807000 грн. Жодних претензій щодо повернення боргу не має, розписка підписана власноручно у присутності двох свідків: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (т.1, а.с.28).

Також, згідно з копією розписки ОСОБА_1 дав розписку ОСОБА_3 про те, що він отримав від ОСОБА_3 гроші в сумі 1300000 грн. для придбання квартир у ЖБК «Мікрорайон Зоряний» АДРЕСА_10 . Передачі коштів проведена у присутності свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 10 вересня 2014 року. 03.11.2018 року ОСОБА_1 погасив 150000 грн. боргу, 12.03.2021 року погасив 1150000 грн. боргу (т.1, а.с. 29).

13 грудня 2018 року, згідно з договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 продали ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вищевказане майно за ціною 5126967,95 грн. (т.1, а.с. 30-31).

Також, ОСОБА_10 передав в рівних частках по частині ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу земельної ділянки, ділянку розміром 0,0509 га за адресою АДРЕСА_5 , кадастровий номер 7310136300:25:002:1086. Пунктом 2.1. договору передбачено, що продаж ділянки вчиняється за 308506,96 грн., які отримані продавцем від покупців до підписання цього довогору (т.1, а.с. 32-33).

Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Оскільки доступ до судових рішень є відкритим та доступним у Єдиному державному реєстрі судових рішень, то немає підстав вирішувати питання про долучення судових рішень до справи відповідно до цивільного процесуального закону.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 01 серпня 2022 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково, виділено у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_7 площею 79,1 кв.м вартістю 1719990 грн., нежитлове приміщення по АДРЕСА_3 №201Б-1-201Б-12 площею 97,3 кв.м вартістю 2261626 грн., автомобіль марки «Lexus» моделі RX350 з номерним знаком НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , 2013 року випуску вартістю 614577 грн., духову шафу «Whirlpool-AKP255/JA» вартістю 8283 грн., морозильну камеру «PRIME» вартістю 2790 грн., холодильник «INDESIT» вартістю 4050 грн. загальною вартістю 4 613 319 грн. Виділено у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_9 площею 79,7кв.м вартістю 1 733 037 грн; нежитловове приміщення по АДРЕСА_3 №201В-1-201В-3 площею 32,7 кв.м вартістю 810 440 грн, земельну ділянку по АДРЕСА_12 площею 0,2490 га цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за кадастровим номером 7323086300:01:012:0143 вартістю 363 117 грн., автомобіль марки «Lexus» моделі LX570 з номерним знаком НОМЕР_3 , кузов № НОМЕР_4 , 2013 року випуску вартістю 1 364 805 грн. автомобіль марки «Toyota» моделі RAV4 з номерним знаком НОМЕР_5 , кузов № НОМЕР_6 , 2004 року випуску вартістю 1 364 805 грн., телевізор «PHILIPS 55PUS6703/12», 2019 року випуску вартістю 13500 грн., телевізор «LG55LA741V», 2013 року випуску вартістю 8100 грн., телевізор «PanasonicTX-50DXM710» вартістю 4140 грн., телевізор «SONYKD-55XE9005» вартістю 15075 грн., телевізор «PHILIPS 55PUS6703/12» вартістю 13500 грн., телевізор «SamsungUE40KU6092U» вартістю 5400 грн., пральну машину ARISTON«AQD1076D 49EU/B» вартістю 10575 грн., домашній кінотеатр «SamsungHT-TKZ215R/NWT» вартістю 3825 грн., крісло масажне «TECHNOLOGY» вартістю 21600 грн., набір посуду для напоїв «Zepter» вартістю 26853 грн. загальною вартістю 4 612 031 грн. У позові Н.П. до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя земельної ділянки по АДРЕСА_5 площею 0,0509га кадастровий номер 7310136300:25:002:1086, квартири АДРЕСА_11 , гаражу літ. «В», розташованого по АДРЕСА_5 , відмовлено.

Щодо визнання недійсними договорів позики

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша та друга статті 234 ЦК України).

У зустрічній позовній заяві, представник відповідачки за первісний позовом ОСОБА_2 , зазначає, що відповідач не позичав та не повертав кошти, про які вказується у розписках, а тому вважає, що правочини, які були укладені відповідачем, є фіктивними.

Правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, а й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (стаття 215 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/7621/17 зазначено, що право на звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним виникає у особи, яка не була учасником правочину у разі, якщо таким правочином порушено право цієї особи і воно може бути відновлено шляхом повернення сторін до попереднього стану.

Юридична заінтересованість ОСОБА_2 у визнанні недійсними договорів позики обумовлена тим, що ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду до неї про розподіл боргових зобов`язань між подружжям та вказав на те, що майно, яке було набуте ними за час подружнього життя, придбане за рахунок позичених коштів. У зв`язку із зазначеним, ОСОБА_1 просить стягнути із неї половину позичених коштів. Однак, вона не погоджується із заявленими в первісному позові вимогами, а тому, з метою захисту своїх законних прав та інтересів, вважає за необхідне звернутися із зустрічним позовом та вимагає визнання укладених між відповідачем та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 правочинів недійсними.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання його позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).

За статтями 1046 та 1047 ЦК України документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей, є розписка про отримання в борг грошових коштів.

Відповідно до ч.2 статті 1047 ЦК України розписка підтверджує укладення договору позики.

Як вбачається з постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18), за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі №128/891/20-ц, провадження № 61-4560 св 21.

Згідно висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Поясненнями сторони не може доводитися і факт виконання зобов`язання за договором позики. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 року у справі № 143/280/17 (провадження № 61-33033св18).

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, міститься в тексті договору, про завершену дію передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2021 року у справі №500/1755/17.

Отже, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Відповідно до частин першої-третьої статті 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Вищевказана стаття визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об`єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з`ясована окремо.

Поряд з цим для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя. До того, як позикодавець надасть кошти позичальникові (дружині або чоловікові), в останнього немає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошових коштів. Таким чином, той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.03.2021 року у справі № 331/4904/15-ц (провадження № 61-15554св19).

З матеріалів справи вбачається, що сторони спірних договорів позики, оформлених розписками від 10 вересня 2014 року та від 03 листопада 2018 року дотримались письмової форми договору.

Доказів фіктивності вказаних договорів позики матеріали справи не містять. Позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 не доведено фіктивність укладення договорів через доведення необхідних ознак, а саме: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору сторонами; приховування справжніх намірів учасників правочину, у зв`язку із чим судом не встановлено наявність умислу на укладення сторонами фіктивного оспорюваного правочину, а доводи про те, що спірні договори позики укладались без мети їх реального виконання є припущенням, тому відсутні підстави визнання договорів позики недійсними.

Факт повернення ОСОБА_1 коштів від ОСОБА_4 за договором позики від 03.11.2018 року та факт отримання коштів від ОСОБА_3 за договорами позики від 10 вересня 2014 року підтверджується наявними в матеріалах справи копіями розписок, завірених відповідно до вимог ст.95 ЦПК України.

Представником відповідача за первісним позовом неодноразово заявлялось клопотання про витребування оригіналів розписок. Однак, представником ОСОБА_3 зазначено, що розписка, яка підтверджує надання ОСОБА_1 позички в сумі 3807000 грн. від ОСОБА_4 після виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань, відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці у справі №727/6226/21, була знищена. Те ж стосується і оригіналу розписки про надання ОСОБА_1 позички в сумі 1300000 грн. від ОСОБА_3 . Зазначив, що жодним нормативним актом не передбачено обов`язку зберігати розписку після виконання зобов`язання по ній. Враховуючи дані пояснення, представник відповідача за первісним позовом в судовому засіданні усно відмовилась від вищевказаного клопотання.

Крім того,в сукупностіз іншимидоказами посправі,суд бередо уваги,покази свідків,заявлених представникомвідповідачки запервісним позовом ОСОБА_2 . Згідно з показами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 обставини оформлення розписки в 2014 році між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мали місце. ОСОБА_4 також підтверджено факт передачі ним ОСОБА_1 коштів за розпискою від 03.11.2018 року.

На думку суду, укладення договору позики між близькими родичами ОСОБА_3 (що є батьком ОСОБА_1 ) та ОСОБА_4 (що є його дядьком) не може бути безумовною ознакою фіктивності таких правочинів. Позивачкою за зустрічним позовом не доведено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мали інші наміри, ніж ті, що передбачені договором позики від 10 вересня 2014 року та від 03 листопада 2018 року, жодних ознак, що договори були укладені з метою ухилення боржника від виконання в майбутньому судових рішень про стягнення з нього грошових коштів, уникнення звернення стягнення на майно боржника, або ж з метою впливу на вирішення спору про поділ майна подружжя, судом не встановлено.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Таким чином, позивач довів факт укладення договорів позики і факт передачі ним коштів позичальникам на вказаних у розписках умовах, тобто виконання ним умов договорів.

Встановлено, що мало місце втілення волі ОСОБА_1 у письмовому вираженні на отримання коштів у ОСОБА_3 та їх повернення відповідно до обставин визначених у розписці від 10 вересня 2014 року; ОСОБА_1 втілив свою волю та власноруч у розписці зазначив про те, що саме він, 10 вересня 2014 року отримав від ОСОБА_3 грошові кошти. ОСОБА_1 не навів жодного доказу з приводу того, що його волевиявлення не було вільним, здійснювалось під впливом і не відповідало його внутрішній волі.

Також, встановлено, що у розписці ОСОБА_4 зазначив, що отримав від ОСОБА_1 3807000 грн. в якості повернення боргу за борговою розпискою від 03 листопада 2018 року. Наявність вищевказаної розписки підтверджується також наявністю рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03.09.2021 року у справі №727/6226/21, згідно з яким з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_4 борг за договором позики від 03.11.2018 року у розмірі 3807000 грн.

Зміст зобов`язань в наведених розписках викладено досить зрозуміло, оскільки системний аналіз договорів позики давав підстави суду для висновку про те, що справжня воля сторін договорів зводилась до необхідності врегулювання договірних відносин в разі отримання однією особою коштів у визначеному розмірі та обсягу зобов`язань для другої особи у якої, з огляду на договірні відносини, виник правовий обов`язок повернути кошти.

Тому, умови викладені в розписці від 10 вересня 2014 року, що оформлені та підписані сторонами, якими була погоджена сума, умови щодо місця виконання договору повинні виконуватись належним чином не дають підстав для сумніву існування між сторонами інших відносин не пов`язаних із позикою. Наявність розписки з підтверджуючими показами ОСОБА_4 , що ОСОБА_1 повернув борг за борговою розпискою від 03 листопада 2018 року також виключають сумнів щодо існування між сторонами відносин, пов`язаних з позикою.

Щодо іншихпідстав зустрічногопозову,суд зазначає, що статтями 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, оскільки при укладенні договорів позики від 10 вересня 2014 року та 03 листопада 2018 року ОСОБА_1 згода на їх укладання іншим з подружжя не була потрібна, судом не встановлено, що дії сторін спірних договорів позики не відповідають критеріям добросовісності, справедливості, у встановленому законом порядку презумпція правомірності оскаржуваних правочинів не спростована, тому, суд не вбачає правових підстав для визнання спірних договорів позики недійсними, тим самим суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів позики.

Щодо відшкодування боргових зобов`язань

Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають застосуванню норми СК України.

Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньої участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщодругий зподружжя незнав проукладення договорувін вважатиметьсязобов`язаноюособою,якщо об`єктивноцей договірбуло укладенов інтересахсім`їта одержанемайно буловикористано вінтересах сім`ї.Такий підхідв першучергу спрямованийна забезпеченняінтересів кредиторів. Той з подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатися на відсутність своєї згоди, якщо договір було укладено в інтересах сім`ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї з набуттям майна у спільну сумісну власність, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) зазначила, що інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановленапрезумпція спільностіінтересів подружжяі сім`ї. Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.

Відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене такими правочинами має солідарний характер.

При вирішенні спору про порядок виконання колишнім подружжям зобов`язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо питання про поділ цих зобов`язань не було зі згоди кредитора вирішене при поділі спільного майна цього подружжя, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном.

Як зазначено у п.66 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 року по справі № 638/18231/15-ц якщо один із колишнього подружжя в повному обсязі виконав зобов`язання, то він у порядку частини першої статті 544 ЦК України має право на зворотну вимогу (регрес) до іншого з подружжя у відповідній частині.

Оскільки за договором позики позикодавець передає позичальникові грошові кошти у власність, а останні згідно з положеннями ст. 60 СК України стають об`єктом спільної сумісної власності подружжя, на спірні правовідносини поширюється правила солідарної відповідальність подружжя.

Відповідно до частини 1 статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відповідно до положень статті 44 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов`язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.

Послідовність отримання ОСОБА_1 коштів від ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та укладення договорів позики саме в інтересах сім`ї підтверджується тим, що спірні договори позики укладалися позивачем протягом перебування сторін у шлюбі з метою придбання нерухомого майна, частина якого в подальшому була визнана спільною сумісною власністю подружжя та поділена згідно з рішенням суду.

Заперечуючи проти позову, відповідачка за первісним позовом не надала докази того, що всю нерухомість для потреб сім`ї придбано за рахунок їх власних коштів, які були їхнім доходом.

Так, з наявної в матеріалах справи довідки про доходи ОСОБА_1 за період з 01.01.2010 р. по 31.07.2018 року, він працював в АТ «Оператор газорозподільної системи «Чернівцігаз» та його дохід склав 655923,60 грн., дохід ОСОБА_1 на посаді начальника регіонального управління скрапленого газу Чернівецьке управління скрапленого газу у період з 01.09.2015 р. по 28.02.2017 р. склав 94235,78 грн. та у період з 01.03.2027 по 22.01.2019 р. на посаді заступника директора Івано-Франківськ-пропан 453144,36 грн. Що свідчить про відсутність у ОСОБА_1 власних коштів на придбання нерухомості.

Довідки про доходи ОСОБА_2 матеріали справи не містять.

Натомість отриманнята витрачаннягрошових коштівза договором позики від 10 вересня 2014 року на суму 1300000 грн. в інтересах сім`ї підтверджується тим, що згідно з копією розписки: ОСОБА_1 дав розписку ОСОБА_3 про те, що він отримав від ОСОБА_3 гроші в сумі 1300000 грн. для придбання квартир у ЖБК «Мікрорайон Зоряний» м. Чернвці по вул. Герцена. Передачі коштів проведена у присутності свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 10 вересня 2014 року. 03.11.2018 року ОСОБА_1 погасив 150000 грн. боргу, 12.03.2021 року погасив 1150000 грн. боргу. Крім того, відповідачкою за первісним позовом не заперечується купівля нерухомості в інтересах сім`ї.

Як вбачаєтьсяз матеріалівсправи, ОСОБА_1 боргові зобов`язанняперед ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виконав.Згідно знаявними вматеріалах справивідповіддями назапит від15.03.2024року номер2412-2024-0000506,2412-2024-0000507,2412-2024-0000508,2412-2024-0000509в періодз 2003року по2018рік у ОСОБА_4 була фінансоваможливість надатив боргвищезазначену сумукоштів (а.с. 242-248).

За умов неспростування відповідачкою презумпції спільності майна подружжя, зазначені обставини лише підтверджують спільність боргу колишнього подружжя.

Оскільки, грошові кошти за договорами позики від 10 вересня 2014 року та 03 листопада 2018 року були передані ОСОБА_1 з подальшою метою придбання нерухомості, яка є спільним майном подружжя, суд робить висновок, що сторони повинні нести солідарну відповідальність за спірними договорами позики.

Отже, оцінивши надані сторонами докази, суд встановлює, що кошти за договором позики від 10 вересня 2014 року та договором позики від 03.11.2018 року є об`єктом спільної сумісної власності, заборгованість погашено ОСОБА_1 в повному обсязі обноособово, тому борг з їх повернення є спільним боргом подружжя, у зв`язку з чим первісний позов підлягає задоволенню.

Щодо аргументів представника відповідача про те, що у постанові Чернівецького апеляційного суду від 01.08.2022 року у справі №727/3945/21 про поділ спільного майна подружжя, суд вже давав оцінку тим самим обставинам і відкинув позицію позивача, як бездоказову необхідно зазначити наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі №917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин.

Отже, суд робить висновок, що оскільки наявні в постанові Чернівецького апеляційного суду від 01.08.2022 року у справі №727/3945/21 висновки не мають преюдиційного значення, а тому суд, керуючись ст. 89 ЦПК України, безпосередньо оцінює наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформованої в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29.

За таких обставин, інші доводи учасників справи не стосуються предмету доказування в межах спірних правовідносин.

У зв`язку з задоволенням позовних вимог ОСОБА_1 з відповідача ОСОБА_2 на його користь підлягають стягненню понесені та документально підтверджені судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 13420 грн. 00 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 203, 215, 530, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 65, 70 СК України, ст.ст.2, 4, 5, 10-13, 76-81, 82, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2553500 ( два мільйони п`ятсот п`ятдесят три тисячі п`ятсот ) грн. коштів в якості відшкодування виконаних боргових зобов`язань за договорами позики.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, сплачені в якості судового збору, в сумі 13420 ( тринадцять тисяч чотириста двадцять ) грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів позики відмовити.

З повним текстом рішення суду особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитись 01 листопада 2024 року.

Апеляційна скарга може бути подана протягом 30 днів з дня проголошення рішення безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя: