Постанова

від 14.01.2025 по справі 727/3991/23

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2025 року м. Чернівці Справа № 727/3991/23

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Лисака І.Н.,

суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.,

секретар: Собчук І.Ю.,

позивач/відповідачза зустрічнимпозовом: ОСОБА_1 ,

відповідач/позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_2 ,

відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при розгляді справи за апеляційною скаргою Сидори Ігоря Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 жовтня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Смотрицького В.Г., дата виготовлення повного тексту рішення 01 листопада 2024 року, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розподіл зобов`язань подружжя за договорами позики, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь 2553500 грн, а також судові витрати, понесені з розглядом справи.

В обґрунтування вимог вказував, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано на підставі рішення суду від 04.10.2021 року, під час перебування в якому вони набули нерухоме майно відповідно до зазначеного позивачем переліку, яке було ними придбане за рахунок позичених грошових коштів у розмірі 1300000 грн згідно розписки (договору позики) від 10.09.2014 року та 3807 000 грн згідно розписки (договором позики) від 03.11.2018 року. Зазначені грошові кошти повернуті позичальникам ОСОБА_1 в повному обсязі.

Звертав також увагу суду на те, що придбане майно було предметом поділу спільного майна подружжя, яке розподілене між сторонами, що підтверджується постановою Чернівецького апеляційного суду від 01.08.2022 року, справа №727/3945/21.

У зв`язку із тим, що грошові кошти, за які було придбане майно поділено, а кошти повернуто самим тільки позивачем, останній із врахуванням норм права, що регулюють спірні правовідносини, просив ухвалити рішення про задоволення позовних вимог.

Провадження №22-ц/822/42/25

В свою чергу, ОСОБА_2 подала зустрічний позов, в якому в урахуванням нової редакції позовної заяви просила: визнати недійсними договір позики 10.09.2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; визнати недійсним договір позики від 03.11.2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

В обґрунтування вимог вказувала, що зазначені в первісному позові договори позики є фіктивними, не укладалися, кошти не позичалися та не поверталися ОСОБА_1 .

Крім того, звернула увагу на те, що ОСОБА_1 не повідомляв її про отримання грошових коштів в борг, а свідки в спорі є близькими родичами й адвокатом позивача за первісним позовом.

Зазначала, що ОСОБА_1 при розгляді справи про поділ майна подружжя подавав зустрічний позов, який обґрунтовував тотожно первісному позову у цій справі, однак суд не прийняв до розгляду зустрічну позовну заяву.

На підставі наведеного просила вимоги задовольнити.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 жовтня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2553500 грн в якості відшкодування виконаних боргових зобовязань за договорами позики.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів позики, відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду сторона відповідача за первісним позовом оскаржила його в апеляційному порядку в частині задоволення позовних вимог за первісним позовом.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не враховано, а самим ОСОБА_1 не заперечується, що ОСОБА_2 не знала про те, що її чоловік отримував грошові кошти в борг, а що стосується придбання квартир по АДРЕСА_1 та нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 ,- вона приймала участь у їх придбанні, внесенні пайових внесків, а з приводу квартири по АДРЕСА_2 , то в договорі купівлі-продажу обумовлено, що ОСОБА_2 внесла половину вартості такої у розмірі 2563483,98 грн.

Зазначає, що позивач за первісним позовом не надав доказів використання позичених коштів в інтересах сім`ї, а тому просить рішення суду в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу сторона позивача за первісним позовом просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, які прийняли участь в судовому засіданні, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах її доводів та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1)керує ходомсудового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядаєсправи неінакше якза зверненнямособи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Збираннядоказів уцивільних справахне єобов`язком суду,крім випадків,встановлених цимКодексом.Суд маєправо збиратидокази,що стосуютьсяпредмета спору,з власноїініціативи лишеу випадках,коли ценеобхідно длязахисту малолітніхчи неповнолітніхосіб абоосіб,які визнанісудом недієздатнимичи дієздатністьяких обмежена,а такожв іншихвипадках,передбачених цимКодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Задовольняючи рішення в оскаржуваній частині позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 суд першої інстанції вказав, що довідки про доходи в матеріалах справи свідчать про відсутність у ОСОБА_1 власних коштів на придбання нерухомості, доказів матеріального стану ОСОБА_2 не надано, а тому суд дійшов висновку, що кошти за договорами позики від 10.09.2014 року та від 03.11.2018 року є об`єктом спільної сумісної власності, тому борг з їх повернення є спільним боргом подружжя, а тому подружжя повинно нести солідарну відповідальність за такими договорами.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає вимогам закону, виходячи з наступного.

Обставини справи щодо реєстрації між сторонами 03.12.2004 року шлюбу, який в подальшому розірвано на підставі рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 04.10.2021 року, - сторонами визнається та не спростовується

З довідки №88/06 від 10.06.2021 року вбачається, що ОСОБА_1 з 01.01.2010 року по 31.07.2018 року працював в АТ «ОГС «Чернівцігаз» та його дохід склав 655923,60 грн (т.1 а.с.13-15).

Відповідно до довідок №06.01-134 від 05.11.2021 року та №06.01-135 від 09.11.2021 року дохід ОСОБА_1 на посаді начальника регіонального управління скрапленого газу Чернівецького управління скрапленого газу у період з 01.09.2015 року по 28.02.2017 рік склав 94 235,78 грн, у період з 01.03.2017 року по 22.01.2019 рік на посаді заступника директора Івано-Франківськ-пропан склав 453 144,36 грн (т.1 а.с.16-17).

З платіжного доручення №1 віл 08 жовтня 2014 року вбачається, що ОСОБА_1 сплачено ЖБК «Зоряний» 636 040,00 грн, призначення платежу оплата пайового внеску згідно Кооперативного договору №50-10/14 від 08.10.2014 р. (т.1 а.с.18).

Згідно з довідкою ЖБК «Мікрорайон Зоряний» №136 від 06.09.2016 року ОСОБА_1 є асоційованим членом кооперативу та на підставі договору №50-10/14 від 08.10.2014 року ним повністю внесено до кооперативу пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_3 (т.1 а.с.19).

Квартира АДРЕСА_4 належить ОСОБА_1 на підставі кооперативного договору №50-10/14 від 08.10.2014 року, дата державної реєстрації 16.01.2017 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т.1 а.с.20).

Відповідно до договору №52-10/14 від 08.10.2014 року ОСОБА_1 сплачено ЖБК «Зоряний» 636 040 грн пайового внеску за квартиру АДРЕСА_5 , що підтверджується платіжним дорученням №2 (т.1 а.с.21-22).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності квартира АДРЕСА_6 належить ОСОБА_1 на підставі кооперативного договору №51-10/14 від 08.10.2014 року, дата державної реєстрації 16.01.2017 року (т.1 а.с.23).

У відповідності до довідки №50 від 24 червня 2015 року на підставі договору №656-06/15 від 24.06.2015 року ОСОБА_1 повністю внесено кооперативу пайовий внесок в розмірі 280 000 грн за нежитлове приміщення XXXXI (ІІ черга) (т.1 а.с.24).

Нежитлові приміщення №201-Б-1 201-Б-15, загальною площею 130 кв.м. за адресою АДРЕСА_7 належать ОСОБА_1 на підставі кооперативного договору №656-06/15 від 24.06.2015 року, дата державної реєстрації 25.05.2017 року (т.1 а.с.25).

Нежитлові приміщення №201-Б-1 201-Б-12, загальною площею 97,3 кв.м. за адресою АДРЕСА_7 належать ОСОБА_1 на підставі кооперативного договору №656-06/15 від 24.06.2015 року, дата державної реєстрації 06.07.2017 року (т.1 а.с.26).

Нежитлові приміщення №201-Б-1 201В-3, загальною площею 32,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_7 належать ОСОБА_1 на підставі кооперативного договору №656-06/15 від 24.06.2015 року, дата державної реєстрації 06.07.2017 року (т.1 а.с.27).

На підставі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03.09.2021 року (справа №727/6226/21) з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_4 борг за договором позики від 03.11.2018 року у розмірі 3807 000 грн. Зазначене рішення суду відповідачем не оскаржено, як і не подано відзиву на позовну заяву.

Згідно із копією розписки, що міститься у матеріалах справи, 20.10.2022 року ОСОБА_4 дав ОСОБА_1 розписку про те, що він отримав від останнього повернення боргу за борговою розпискою від 03 листопада 2018 року у сумі 3807 000 грн. Жодних претензій щодо повернення боргу не має, розписка підписана власноручно у присутності двох свідків: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (т.1 а.с.28).

Крім того, ОСОБА_1 дав розписку ОСОБА_3 про те, що він отримав від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 1300 000 грн. для придбання квартир у ЖБК «Мікрорайон Зоряний» АДРЕСА_1 . Передача коштів проведена у присутності свідків: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 10 вересня 2014 року.

03.11.2018 року ОСОБА_1 погасив 150 000 грн боргу, а 12.03.2021 року погасив 1150000 грн. боргу (т.1 а.с.29).

13 грудня 2018 року згідно з договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 продали ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вищевказане майно за ціною 5126 967,95 грн. В п.3.1. Договору обумовлено, що продаж майна за домовленістю сторін вчиняється за ціною 5126967,95 грн, які отримані продавцями по 2563483,98 грн кожен, від покупців до підписання цього договору (т.1 а.с.30-31).

Також, ОСОБА_10 передав в рівних частках по частині ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу земельної ділянки, ділянку розміром 0,0509 га за адресою АДРЕСА_2 , кадастровий номер 7310136300:25:002:1086. Пунктом 2.1. договору передбачено, що продаж ділянки вчиняється за 308506,96 грн., які отримані продавцем від покупців до підписання цього договору (т.1 а.с.32-33).

З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що постановою Чернівецького апеляційного суду від 01 серпня 2022 року рішенняПершотравневого районного суду м. Чернівці від 14 квітня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Виділено у власність ОСОБА_2 : квартиру АДРЕСА_4 площею 79, 1 кв. м, вартістю 1 719 990, 00 грн; нежитлове приміщення № 201Б-1-201Б-12 на АДРЕСА_7 , площею 97, 3 кв. м, вартістю 2 261 626, 00 грн; автомобіль марки «Lexus», модель RX350, державний номерний знак НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , 2013 року випуску, вартістю 614 577, 00 грн; духову шафу «Whirlpool-AKP255/JA» вартістю 8 283, 00 грн; морозильну камеру «PRIME» вартістю 2 790, 00 грн; холодильник «INDESIT» вартістю 4 050, 00 грн, всього майна загальною вартістю 4 613319,00 грн.

Виділено у власність ОСОБА_1 : квартиру АДРЕСА_6 площею 79, 7 кв. м, вартістю 1 733 037, 00 грн; нежитлове приміщення № 201В-1-201В-3 на АДРЕСА_7 площею 32, 7 кв. м, вартістю 810 440, 00 грн; земельну ділянку на АДРЕСА_9 площею 0, 2490 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 7323086300:01:012:0143, вартістю 363 117, 00 грн; автомобіль марки «Lexus», модель LX570, державний номерний знак НОМЕР_3 , кузов № НОМЕР_4 , 2013 року випуску, вартістю 1 364 805, 00 грн; автомобіль марки «Toyota», модель RAV4, державний номерний знак НОМЕР_5 , кузов № НОМЕР_6 , 2004 року випуску, вартістю 218 064,00 грн; телевізор «PHILIPS 55PUS6703/12», 2019 року випуску вартістю 13 500, 00 грн; телевізор «LG55LA741V», 2013 року випуску, вартістю 8 100, 00 грн; телевізор «PanasonicTX-50DXM710» вартістю 4 140, 00 грн; телевізор «SONYKD-55XE9005» вартістю 15 075, 00 грн; телевізор «PHILIPS 55PUS6703/12» вартістю 13 500, 00 грн; телевізор «SamsungUE40KU6092U» вартістю 5 400, 00 грн; пральну машину ARISTON«AQD1076D 49EU/B» вартістю 10 575, 00 грн; домашній кінотеатр «SamsungHT-TKZ215R/NWT» вартістю 3 825, 00 грн; крісло масажне «TECHNOLOGY» вартістю 21 600, 00 грн; набір посуду для напоїв «Zepter» вартістю 26 853, 00 грн, всього майна загальною вартістю 4 612 031, 00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості частки в сумі 644, 00 грн.

У позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя земельної ділянки на АДРЕСА_2 площею 0, 0509 га, кадастровий номер 7310136300:25:002:1086, квартири АДРЕСА_8 , гаража літ. «В», розташованого на АДРЕСА_2 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Вказана постанова залишена без змін постановою Верховного Суду від 08 серпня 2023року.

Також, апеляційний суд додатково звертає увагу, що в суді першої інстанції були допитані свідки, які вказали наступне.

Свідок ОСОБА_7 пояснила суду, що є матір`ю позивача ОСОБА_1 . В 2014 році син попросив позичити гроші на придбання квартири для своїх дітей. Вказала, що це була єдина розписка оформлена між батьком і сином, оскільки сума була велика. Розписка складалась у селі Вітрянка, де вони жили з чоловіком. Приїхав син і вони, як батьки, позичили йому гроші у гривнях на суму приблизно 1300000 грн. Під час написання розписки також була присутня дочка. Вони написали розписку, після чого підписались. Про те, чи повернув син гроші її чоловіку вона не знає.

Свідок ОСОБА_8 пояснила суду, що є сестрою позивача ОСОБА_1 . Зазначила, що живе у с. Рідківці з братом та була присутня, коли батьки позичали гроші брату у с. Вітрянці. Бачила як передавали гроші в сумі 1300000 грн.

Свідок ОСОБА_5 пояснив суду, що був присутній при передачі коштів між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , як свідок. Вказав, що вони поїхали до ОСОБА_4 , оформили розписку і останній дав Назару 100000 дол. США.

У відповідності до положень частини першоїстатті 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно частини першоїстатті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 цього Кодексу).

Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, у тому числі колишнього, поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають застосуванню норми СК України.

Згідно з частинами першою, другоюстатті 21 СК Українишлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до частини першоїстатті 36 цього Кодексушлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Згідно частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно достатті 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція нормистатті 60 СК Українисвідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц та постанові Верховного Суду від 2 червня 2022 року у справі №640/1846/19.

Як роз`яснено в пунктах 23, 24постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті60,69 СК України, частина третястатті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьоїстатті 325 ЦК Україниможуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Згідно із положеннями частини третьої статті12та частини першої статті81ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першоїстатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина першастатті 77 ЦПК України).

У частині другійстатті 89 ЦПК Українивстановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18).

Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина другастатті 65 СК України).

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третястатті 65 СК України).

Відповідно до частини третьоїстатті 61 СК Україниякщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У постанові Верховного Суду від 24 травня 2022 року у справі №333/911/20 вказано, що: «норма частини третьоїстатті 61 СК Україникореспондує частині четвертійстатті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третястатті 65 СК України). Тлумачення частини четвертоїстатті 65 СК Українидає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньої участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї з набуттям майна у спільну сумісну власність, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

За таких обставин суди повинні досліджувати, чи були отримані грошові кошти витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з`ясовувати, чи надавав інший з подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору».

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2022 року у справі №569/7165/19.

Особливості дрібного побутового договору визначені у частині першійстатті 31 ЦК України, за змістом якої правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.

Визначення «дрібний побутовий правочин» має оціночний характер, не має установлених меж грошового виразу (вартості), а тому має для різних видів діяльності, речей і майнового стану учасників цивільних правовідносин різні межі вартості.

За загальним правилом такий правочин (дрібний побутовий) має повністю виконуватися сторонами в момент його вчинення, а тому він може вчинятися або усно (частина перша статті 205 ЦК України), або шляхом здійснення конклюдентних дій (частина друга статті 205 ЦК України).

З ознак дрібного побутового правочину можна виділити: 1) безпосередня спрямованість на задоволення потреб громадянина; 2) моменти укладення та виконання як правило збігаються, або слідують один за одним; 3) невисока вартість.

Для визначення вартості вчинюваного одним з подружжя правочину (договору позики), з метою його кваліфікації як такого, що виходить за межі дрібного побутового та укладений щодо цінного майна, що у свою чергу потребувало б письмової згоди іншого з подружжя, слід враховувати конкретну межу, встановлену законодавцем у частині першійстатті 1047 ЦК України, та брати за основу неоподатковуваний мінімум доходів громадян, перевищення десятикратного розміру якого обумовлює обов`язковість укладення договору позики в письмовій формі.

У частині першій статті 1047ЦК України законодавець пов`язав обов`язковість укладення договору позики у письмовій формі з умовою, коли його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткового мінімуму доходів громадян, а отже логічним є висновок, що згода іншого з подружжя на укладення такого договору має надаватись також письмово.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі №756/8056/19.

З копії боргової розписки між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вбачається, що 10.09.2014 року ОСОБА_1 уклав договір позики на суму1300000 грн зі своїм батьком, зобов`язався повернути вказані кошти, передача коштів відбулася при свідках ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

В договорі позики від 10.09.2014 року ОСОБА_1 підтвердив отримання вказаної суми у борг з обов`язком їх повернення, проте підпису його дружини ОСОБА_2 боргова розписка не містить.

Вказані кошти були повернуті ОСОБА_1 своєму батьку двома платежами 03.11.2018 року та 12.03.2021 року.

З копії боргової розписки, яку надав ОСОБА_4 ОСОБА_1 , вбачається, що останній повернув грошові кошти у розмірі 3 807 000 грн, які були позичені за борговою розпискою ним 03.11.2018 року, однак копія боргової розписки в матеріалах справи відсутня, як і відомості з приводу наявності в ній підпису дружини ОСОБА_1 .

Предмет зазначених договорів позик виводить такі договори за межі дрібних побутових правочинів.

Перебування відповідачів на час укладення договору позики у зареєстрованому шлюбі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, обов`язків, визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведеність укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у борг грошей в інтересах сім`ї.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд постановах від 15 грудня 2021 року у справі №205/4616/15-ц, від 31 січня 2023 року у справі №369/1229/20, від 02 листопада 2022 року в справі №754/6033/18, від 28 червня 2023 року в справі №712/13196/21, від 27 березня 2024 року в справі №359/950/16 та від 14 листопада 2024 року в справі №727/1140/21.

Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 була обізнана про договори позики та не заперечувала проти таких, а також те, що кошти отримані ОСОБА_1 за договорами позики останнім використані та витрачені в інтересах сім`ї, не надано.

Отримуючи в позику грошові кошти без згоди другого з подружжя, що не підтверджено згодою ОСОБА_2 , позивач цій справі ОСОБА_1 став учасником зобов`язальних правовідносин та зобов`язався особисто відповідати за повернення грошових коштів.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 26 вересня 2018року у справі №713/285/2012, у постанові Верхового Суду від 27 листопада 2019 року у справі №133/9228/14ц, у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2023 року у справі №466/10235/18, у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі №947/31704/19.

Сам по собі факт зазначення у розписці про ціль позики безумовно не свідчить про те, що вона була витрачена саме на придбання вказаних квартир.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі №675/347/18-ц.

Крім цього, колегія суддів вказує, що показаннями сторони та показами свідків не може доводитись факт виникнення зобов`язань за договором як позики, так і цільового призначення. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 18 липня 2018 року у справі №143/280/17, від 02 вересня 2020 року у справі №569/24347/18.

Зазначене в свою чергу спростовує доводи позовної заяви ОСОБА_1 та висновки суду першої інстанції.

Апеляційний суд також звертає увагу на наступне.

У постанові Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №910/5282/23 зроблено висновок, що добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість

Верховний Суд в постанові від 04.10.2023 року (справа №567/1471/21) вказав, що добросовісність (п.6 ст.3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них

З наведеного та встановлених обставин справи можна дійти висновку, що при зверненні ОСОБА_4 з позовом до ОСОБА_1 з приводу стягнення заборгованості за договором позики останній не заперечував щодо такого, відзив не подав, рішення суду по суті спору у справі №727/6226/21 не оскаржував та не клопотав про залучення співвідповідачем своєї на той час дружини ОСОБА_2 .

В спорі між подружжям з приводу поділу майна (справа №727/3945/21) представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Федорюк А.Л. просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що все майно, що вказане у позовній заяві, є особистою приватною власністю його довірителя - відповідача ОСОБА_1 . Зокрема, ним здійснено позику на суму шість мільйонів гривень, за які, власне, й було придбане спірне майно. У свою чергу, позивачка ОСОБА_2 ніколи не працювала, не мала власного доходу, а тому, очевидно, що не мала можливості придбати будь-яке майно.

Також, ОСОБА_1 не оскаржував ухвалу суду першої інстанції від 31.01.2022 року (справа №727/3945/21), якою зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна та визнання майна особистою приватною власністю залишено без розгляду та повернуто відповідачу (представнику відповідача) разом із доданими до нього додатками.

При цьому, в справі яка розглядається, в позовній заяві позивач ОСОБА_1 вказав, що участь ОСОБА_2 у придбанні вже поділеного майна відсутня, оскільки розмір заробітної плати такої на посаді викладача у Чернівецькому медичному коледжі за період з 27.08.2007 року по 25.08.2020 року не давала їй такої можливості.

Вказане свідчить, що поведінка ОСОБА_1 суперечить його попереднім заявам і діям та добросовісності, що є основоположною засадою цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо укладення двох договорів позики в інтересах сім`ї та використання позичених грошових коштів на придбання спільного майна є недоведеними та задоволенню не підлягають, а тому рішення суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_1 .

В силу ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Щодо судового збору.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача (п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України).

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 вказаної статті).

Так, за подання апеляційної скарги апелянт сплатив 20130 грн судового збору, які підлягають компенсації за рахунок позивача.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Сидори Ігоря Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 жовтня 2024 року в частині задоволення первісної позовної заяви скасувати та ухвалити нове.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за відшкодування виконаних боргових зобов`язань за договорами позики відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 20130 (двадцять тисяч сто тридцять) грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови.

Головуючий І.Н. Лисак

Судді: І.М. Литвинюк

І.Б. Перепелюк