Рішення

від 21.10.2024 по справі 509/5547/20

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/5547/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2024 року смт Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Бочарова А.І.,

при секретарі Сірман Г.В.,

за участю: позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивачки, адвоката Шепель В.С.,

представника відповідачки ОСОБА_2 , адвоката Слободянюк В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Овідіополь цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранит К», його Арбітражний Керуючий санацією Ратушний Андрій Іванович,

Обслуговуючого кооперативу «Радуга-3»,

ОСОБА_2 ,

Державного реєстратора Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Хоміної Марії Ігорівни

про визнання права власності на квартиру і договорів частково недійсними, визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

04.11.2020 року ОСОБА_1 звернулась до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранит К», Обслуговуючого кооперативу «Радуга-3», ОСОБА_2 про визнання права власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 в житловому комплексі «Адмірал», загальною площею 43,49 кв.м., розташовану на третьому поверсі у 1-ій секції цього житлового будинку, визнання договору частково недійсним та виселення ОСОБА_2 .

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що 10 грудня 2005 року, між ТОВ «Граніт К» та ОСОБА_3 , укладено договор № 16-3-1 про співпрацю в будівництві квартири в житловому будинку АДРЕСА_2 , предметом якого є однокімнатна квартира АДРЕСА_3 на 3 поверсі, загальною площею 41,15 кв.м. На виконання умов договору ОСОБА_3 05.05.2005 року сплачено 152 745 гривен. 25.03.2010 року між ТОВ «Гранит К» та ОСОБА_3 , укладено додаткову угода № 1, в якої погоджена площа квартири, та встановлена сума доплати за 2,34 кв.м. На виконання додаткової угоди, ОСОБА_3 27.04.2010 року сплачено 9991, 80 гривен, 21.05.2010 року - 3461 гривню. ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.05.2009 р. було порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Гранит К", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

У 2017 році, в процесі санації ТОВ «Гранит К», арбітражним керуючим Лахненко Є.М. було надано зміни до плану санації, що були схвалені зборами кредиторів, комітетом кредиторів, погоджені забезпеченим кредитором, підписані від боржника ТОВ «Гранит К» керуючим санацією Лахненко Є.М. , інвестором ОК «Радуга-3», заставним кредитором ТОВ «Інвест Холдинг Юг». Вказані зміни до плану санації були затверджені ухвалою Господарського суду Одеської області від 04 жовтня 2017 року.

Обслуговуючий кооператив «Радуга З» прийнятий у якості інвестора та йому надано згоду на погашення заборгованості Боржника перед всіма кредиторами шляхом фінансування завершення будівництва та сприяння введенню в експлуатацію 4-х секційного 11-поверхового житлового комплексу «Адмірал», що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , у житловому комплексі «Адмірал» та передачі у власність фізичним особам - пайовикам житлової та нежитлової площі у ЖК «Адмірал». 12.07.2018 року між ОК «Радуга-3» та ОСОБА_2 укладено договір асоційованого членства №НР25116 на об`єкт нерухомості, а саме квартиру, будівельний номер № НОМЕР_1 , на 3 поверсі.

Так як, Позивачка, є правонаступником після смерті спадкодавця ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та який за життя був пайовиком будівництва ЖК «Адмірал», за законом та договором від 10.12.2005 р., укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «Гранит К», стала власником майнових прав на об`єкт інвестування, а саме на однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , в ЖК «Адмірал».

ОСОБА_1 вважає, що оскільки інвестор ОСОБА_3 ще у 2006 повністю та вчасно сплатив вартість пайового внеску за нерухоме майно, а в 2010 році повністю та вчасно доплатив кошти за збільшену площу будівництва цієї квартири, а також ураховуючи і те, що введення об`єкта будівництва в експлуатацію до теперішнього часу не відбулось з вини відповідача ТОВ «Гранит К», яке неналежним чином виконувало свої зобов`язання за договором, не було здійснено будівництво зазначеного будинку у встановленому в договорі строки, є всі підстави вважати, що ОСОБА_3 набув у власність майнові права на об`єкт інвестування.

Відповідачі ТОВ «Гранит К», ОК «Радуга-3» та ОСОБА_5 не визнають та оспорюють будь-які права на спірну квартиру, з огляду на це, Позивачка заявила вимогу про визнання права власності на цю квартиру у відповідності до ст. 328 ЦК України.

Вважає, що договір асоційованого членства №HP25116 від 12.07.2018р. та додаткові угоди до нього є недійсними, оскільки, ОК «Радуга-3» не маючи будь-яких прав на це майно, без згоди ОСОБА_1 передав квартиру ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 11.11.2020 року у справі №509/5547/20 відкрито провадження та ухвалено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 05.05.2021 року прийнято до розгляду уточнену позовну заяву ОСОБА_1 , залучено до участі в розгляді справи в якості співвідповідача Державного реєстратора Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Хоміну Марію Ігорівну та доповнено позовну заяву вимогами про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора та припинення права власності.

Постановою Одеського апеляційного суду від 10.06.2021 року вжито заходи забезпечення позову.

Ухвалою суду від 18.07.2023 року у цій справі прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог від 30 травня 2023 року щодо збільшення ціни позовних вимог.

Відповідачами подано відзиви на позовну заяву, у яких вони просили відмовити у задоволенні позову, з огляду на безпідставність та необгрунтованість позовних вимог, а також подано заяви про застосування строків позовної давності.

Державним реєстратором Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Хоміною Марією Ігорівною відзив не направлявся.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що у позові слід відмовити у повному обсязі виходячи з наступного.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом встановлено, що 10 грудня 2005 року, між ТОВ «Граніт К» та ОСОБА_3 , укладено договорі № 16-3-1 про співпрацю в будівництві квартири в житловому будинку АДРЕСА_2 , предметом якого є однокімнатна квартира АДРЕСА_3 на 3 поверсі, загальною площею 41,15 кв.м.

ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

Після смерті ОСОБА_1 відкрилась спадщина, яку отримала його дружина ОСОБА_3 , як єдиний спадкоємець, яка звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом на все майно з чого б воно не складалось, та взагалі на все те, що на день смерті належало спадкодавцеві, та на що він за законом мав право.

25.05.2009 року порушено провадження у справі про банкрутство відносно ТОВ «Гранит К».

У 2017 році, в процесі санації ТОВ «Гранит К», арбітражним керуючим Лахненко Є.М. було надано зміни до плану санації, що були схвалені зборами кредиторів, комітетом кредиторів, погоджені забезпеченим кредитором, підписані від боржника ТОВ «Гранит К» керуючим санацією Лахненко Є.М. , інвестором ОК «Радуга-3», заставним кредитором ТОВ «Інвест Холдинг Юг». Вказані зміни до плану санації були затверджені ухвалою Господарського суду Одеської області від 04 жовтня 2017 року.

Обслуговуючий кооператив «Радуга З» прийнятий у якості інвестора та йому надано згоду на погашення заборгованості Боржника перед всіма кредиторами шляхом фінансування завершення будівництва та сприяння введенню в експлуатацію 4-х секційного 11-поверхового житлового комплексу «Адмірал», що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , у житловому комплексі «Адмірал» та передачі у власність фізичним особам - пайовикам житлової та нежитлової площі у ЖК «Адмірал». Інвестор у повному обсязі виконає зобов`язання Боржника в обмін на передання Інвестору від фізичних осіб - пайовиків ЖК «Адмірал» грошових коштів в розмірі, сума яких буде розрахована за формулою та у якості погашення дебіторської заборгованості, а також в обмін на передання Інвестору права власності на всі вільні (не реалізовані) площі житлових та нежитлових приміщень у ЖК «Адмірал» (з отриманням Інвестором всієї фінансової вигоди від продажу таких вільних площ третім особам), який розташований за вказаною адресою.

Господарським судом Одеської області від 03.04.2019 року продовжено строк санації, затвердженого ухвалою Господарського суду від 24.11.2015 року..

З матеріалів справи вбачається, що ОК «Радуга-3» звертаючись з листом до керуючого санацією ТОВ «Гранит К», зазначало про те, що будівництво житлового комплексу «Адмірал» знаходиться на завершальному етапі, відсоток готовності - 95%. Відповідно до ухвали про затвердження змін до плану санації та продовження строку процедури санації №1-7/158-09-3124 від 04 жовтня 2017 року та інвестиційного договору від 07.12.2017 року майнові права на усі вільні (ті які не мали бути передані фізичним особам - пайовикам відповідно до плану санації) житлові (91) та нежитлові (54) площі у ЖК «Адмірал» реалізував.

12.07.2018 року між ОК «Радуга-3» та ОСОБА_2 укладено договір асоційованого членства №НР25116 на об`єкт нерухомості, а саме квартиру, будівельний номер № НОМЕР_1 , на 3 поверсі.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що у грудні 2019 року Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції Одеської області видав ТОВ «Гранит К» сертифікат серії ОД №162193392182, яким засвідчив відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та готовності його до експлуатації, а саме - житлового комплексу «Адмірал», розташованого за адресою: АДРЕСА_4 на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області.

З додаткової угоди від 13.12.2019 року, укладеної до договору №НР25116, будівельний № 16, після здачі будинку в експлуатацію - об`єкт нерухомості - квартира АДРЕСА_5 .

06.03.2020 року рішенням виконкому Таїровської селищної ради №54 присвоєно адресу об`єкту будівництва буд АДРЕСА_4 .

06.03.2020 року до договору №НР25116 внесені зміни з приводу адреси, яка зазначена у рішенні виконкому Таїровської селищної ради №54.

Поряд з цим, ОСОБА_1 звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просила скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 04.10.2017 у справі № 1-7/158-09-3124 в частині затвердження судом змін до плану санації ТОВ "Гранит К", схвалених рішенням зборів кредиторів, оформленим протоколом № 7 від 05.09.2017 та рішенням комітету кредиторів, оформленим протоколом № 3 від 05.09.2017 щодо передання на праві власності певним особам та продажу третім особам у першій місяць після закінчення будівництва та введення в експлуатацію ЖК "Адмірал", однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , в житловому комплексі "Адмірал", загальною площею 43,49 кв. м, (41,15 кв. м.), розташовану на третьому поверсі у 1-ій секції цього житлового будинку.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2021, залишеною в силі постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.01.2022 року у справі №1-7/158-09-3124, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а Ухвалу Господарського суду Одеської області від 04.10.2017 у справі №1-7/158-09-3124 залишено без змін.

Господарські суди у справі №1-7/158-09-3124 встановили правомірність невключення Позивачки до списку кредиторів в плані санації ТОВ "Гранит К" та відсутність факту набуття майнових прав на однокімнатну квартиру.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Стаття 190 ЦК України майном, як особливим об`єктом, визначає окрему річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах, визначених цивільним законодавством.

Згідно з нормами ЦК України до первинного способу набуття права власності, зокрема, належить набуття права власності на новостворену річ (в тому числі, на об`єкт незавершеного будівництва), на яку раніше не було і не могло бути встановлене нічиє право власності (стаття 331 ЦК України).

Таким чином, підставою первинного способу набуття права власності є правопороджуючі юридичні факти, а для похідного - правовідносини, які виникли на підставі відповідних юридичних фактів.

Положеннями частини другої статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві, зокрема, на об`єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації.

Право власності у набувача за договором відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України виникає з дня державної реєстрації (стаття 182 ЦК України), а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін.

Для набуття набувачем права власності на майно передбачена наявність таких складових: укладення договору (в передбачених статтями 208, 209 ЦК України випадках - нотаріальне посвідчення або письмова форма); виконання договору та у визначених законом випадках - державна реєстрація.

При цьому сторони договору вправі встановити додаткові (відкладальні або скасувальні) умови, а при переході права власності на рухомі речі - самостійно визначати момент переходу права власності.

Укладаючи Договір № 16-3-1 про співпрацю в будівництві квартири в житловому будинку АДРЕСА_2 від 10.05.2005 року (далі Договір №16-3-1), позивачка отримала обмежене речове право, за яким вона, як власник цього права, наділена певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.

Так, у відповідності до п.2.2.1 Договору № 16-3-1 Інвестор зобов`язувався інвестувати будівництво квартири шляхом перерахування коштів на рахунок Підрядника.

Умовами Договору №16-3-1 встановлено, що ТОВ "Гранит К" зобов`язується передати позивачці всю необхідну документацію для передачі у власність Інвестору відповідно до акту прийому-передачі однокімнатну квартиру на 3-му поверсі площею 41.15 кв.м, яка відповідає розміру інвестицій наданих Підряднику відповідності до п. 3 цього Договору (п. 2.3.4 Договору). А Відповідно до п. 5.3 Договору №16-3-1 кінцева площа побудованої квартири встановлюється Овідіопольським районним БТІ, що відображається в технічному паспорті на квартиру.

Для отримання позивачкою права власності саме на новозбудоване майно (спірну квартиру) необхідна наявність ряду правопороджуючих фактів. Такі факти регламентовані п. 2.3.4 Договору та діючим законодавством щодо порядку реєстрації речових прав на нерухоме майно, та такими фактами, зокрема, є: документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; акт приймання-передачі об`єкта будівництва та новоствореного майна.

Факт підписання відповідного акта приймання-передачі об`єкта будівництва та новоствореного майна мав підтвердити належне виконання сторонами умов договору інвестування.

Беручи до уваги, що моментом виникнення майнових прав, а саме суб`єктивних прав учасників правовідносин, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності, яке позивачем на спірні квартири у встановленому законом та договором порядку не набуте, вимоги ОСОБА_1 щодо визнання її власником квартир не ґрунтуються на законі.

Крім того, має місце пред`явлення позовів про визнання права власності на новостворене чи реконструйоване нерухоме майно, щоб спростити чи уникнути встановленої законодавством досить тривалої в часі та фінансово затратної процедури оформлення прав на це майно."

Оскільки набуття права власності на новостворене майно регулюється окремими нормами, на які позивачка не посилалась, то вказані нею підстави позову для набуття права власності, задоволені бути не можуть.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є принцип диспозитивності, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених випадках.

Крім того, відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації.

У постанові від 23 листопада 2021 року у справі N 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача права володіння майном; відсутність або наявність в особи права володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

В постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року по справі №161/12411/17 зазначено, що стаття 392 ЦК України не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Оскільки відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному у статті 392 цього Кодексу.

Аналіз змісту статті 392 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 328 ЦК України дає підстави для висновку, що особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України у випадку оспорювання чи невизнання її права іншою особою або у разі втрати документа, який засвідчує право власності. При цьому право на звернення з такими вимогами має саме особа, яка уже є власником майна, набувши його раніше на законних підставах".

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

У постанові від 19 травня 2020 року у справі N 916/1608/18-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновки:

-відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном;

-власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України);

-згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні;

-відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом;

-згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності;

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

-така правова позиція відповідає висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у його постановах від 02 травня 2018 року у справі N 914/904/17, від 27 червня 2018 року у справі N 904/8186/17 та від 11 квітня 2019 року у справі N 910/8880/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав;

-позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи;

-однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16 (провадження N 14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі N 488/5027/14-ц (провадження N 14-256цс18, пункт 98);

-водночас такий спосіб захисту не може бути застосований, якщо право на об`єкт нерухомості ні за ким не зареєстроване, а позивач не може зареєструвати своє право на об`єкт нерухомості, бо не здатний беззаперечно підтвердити своє право власності на об`єкт нерухомості належними правовстановлюючими документами;

-велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17 (провадження N 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі N 905/1926/16 (провадження N 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц (провадження N 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі N 48/340 (провадження N 12-14звг19).

Позивач у цій справі прагне здійснення державної реєстрації права власності на своє майно, як новостворене, яке вона вважає об`єктом нерухомості. Саме в цьому полягає її інтерес, за захистом якого вона звернулася до суду.

Суд погоджується з тим, що сама по собі державна реєстрація не породжує правових наслідків.

За умовами Договору Договору № 16-3-1 від 10 грудня 2005 року, Позивачка отримала не саме право власності на нерухоме майно, а лише право на набуття права власності, яке мало реалізуватись після закінчення будівництва об`єкту і прийняття його в експлуатацію, шляхом видачу позивачу Акту прийому-передачі новозбудованого житла.

Беручи до уваги, що моментом виникнення права власності на нерухоме майно є момент його державної реєстрації, Позивач не набула у встановленому законом та договором порядку прав саме на квартиру як на об`єкт нерухомого майна. Отже, вимоги Позивачки щодо визнання її власником квартири не ґрунтуються на законі, та задоволенню не підлягають.

Позивачка стверджує, що на виконання умов договору ОСОБА_3 05.05.2005 року сплачено 152745 гривен. Відповідно до замірів фактичної площі квартири складає 43,49 кв.м.. 25.03.2010 року між ТОВ «Гранит К» та ОСОБА_3 , укладено додаткова угода № 1, в якої погоджена площа квартири, та встановлена сума доплати за 2,34 кв.м. На виконання додаткової угоди, ОСОБА_3 27.04.2010 року сплачено 9991, 80 гривен, 21.05.2010 року - 3461 гривню. Відповідно до довідки, виданою ТОВ «Гранит К», за № 9 від 26.05.2010 року, ОСОБА_3 повністю виконав зобов`язання по сплаті за 43,49 кв.м. відповідно до акту від 25.03.2010 року.

Відповідно до пункту п.2.2.1 Договору № 16-3-1 від 10 грудня 2005 року, грошова сума повинна бути перерахована або внесена Інвестором на поточний рахунок "ТОВ Гранит К".

Отже, з вказаного пункту Договору, чітко вбачається, що інвестування будівництва повинно було бути здійснено ОСОБА_3 саме шляхом перерахування або внесення грошових коштів на поточний рахунок ТОВ "Гранит К ", реквізити якого зазначені в договорі.

В господарській справі № 1-7/158-09-3124, постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.01.2022 року встановлені преюдиційні обставини, а саме, що з метою перевірки надходження коштів від фізичних осіб-пайовиків Арбітражним керуючим направлено запит до банківських установ. У відповідь на звернення отримано довідку АБ „Укргазбанк" №5-255/15/687/2018 від 14.09.2018 про відсутність факту надходження коштів на рахунок ТОВ „Гранит К", відкритий 22.10.2013, від, зокрема, ОСОБА_3 (спадкоємцем якого є ОСОБА_1 ).

В свою чергу, 28.05.2009 р. ухвалою Господарського суду Одеської області порушено провадження у справі № 1-7/158-09-3124 про банкрутство ТОВ "Гранит К" за загальною процедурою банкрутства, відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, чинній до 18.01.2013 року (далі по тексту - Закон):

- введено мораторій на задоволення вимог кредиторів;

- накладено арешт на все належне майно ТОВ "Гранит К" ;

- заборонено боржнику, МБТІ та РОН, іншим особам вчиняти будь-які дії по відчуженню майна боржника, де б воно не знаходилось та в якому б вигляді воно не було, здійснювати дії по реорганізації боржника, внесення майна та інших активів як внеску у підприємства, організації, що засновуються.

- введено процедуру розпорядження майном товариства з обмеженою відповідальністю "Гранит К». Розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Симоненка Олега Петровича.

Відповідно до п.1 ст. 22 Закону під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, проведення аналізу його фінансового становища, а також визначення наступної оптимальної процедури (санації, мирової угоди чи ліквідації) для задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів.

Розпорядник майна - фізична особа, яка відповідно до судового рішення господарського суду забезпечує здійснення процедури розпорядження майном.

Пунктом 8 ст. 22 Закону керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна вчиняють правочини (укладають договори) щодо відчуження або обтяження нерухомого майна боржника, в тому числі його передачі в оренду, заставу, внесення зазначеного майна до статутного капіталу іншого підприємства або господарського товариства, розпорядження нерухомим майном боржника у будь-який інший спосіб.

Додаткова угода, як невід`ємна частина Договору №16-3-1 від 25 березня 2010 р., укладена після порушення провадження про банкрутство, під час дії процедури розпорядження майном боржника, без будь-якої згоди розпорядника майна і стосується майна, що перебувало під арештом.

Відповідно до визначеного статтею 81 ЦПК України обов`язку доказування і подання доказів кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми у своїй сукупності для висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Позивачка на підтвердження оплати вартості майнових прав за договором № 16-3-1 про співпрацю в будівництві надала квитанції до прибуткових касових ордерів, проте, суд вважає їх неналежними доказами з огляду на відсутність підтвердження надходження грошових коштів на банківський рахунок товариства.

Щодо позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Статтею 387 ЦК України закріплено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2014 року N 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" відповідно до статті 387 ЦК України та частини третьої статті 10 ЦПК (нині ст. 12 ЦПК) України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

В постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року по справі N 635/9574/18 зазначено, що способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України. Таким способом може бути, зокрема визнання правочину недійсним (частина друга статті 16 ЦК України). За змістом частин другої та третьої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності. Зокрема, стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно з чужого незаконного володіння.

Відповідно до частин першої, третьої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Виходячи з положень зазначених статей, право витребувати майно з чужого незаконного володіння має тільки власник цього майна.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2020 року у справі N 200/9208/16-ц (провадження N 61-27481св18).

За умовами Договору № 16-3-1 про співпрацю в будівництві квартири від 10 грудня 2005 року, Позивачка отримала не саме право власності на нерухоме майно, а лише право на набуття права власності, яке мало реалізуватись після закінчення будівництва об`єкту і прийняття його в експлуатацію, шляхом видачу позивачу Акту прийому-передачі новозбудованого житла.

З матеріалів справи вбачається, що будинок введений в експлуатацію, що не заперечується сторонами, проте позивачка не отримала Акт прийому-передачі від ТОВ "Граніт К" як до забудовника за договором для отримання необхідних їй документів з метою реєстрації своїх прав власності на спірну квартиру.

Судом встановлено, що між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 відсутні договірні відносини.

Віндикаційний і негаторний позови - це класичні види речових позовів, які пред`являються, якщо між сторонами спору існують абсолютні (речові) відносини, тобто між позивачем і відповідачем немає будь-якого договору або недоговірного зобов`язання.

Віндикаційні та негаторні вимоги є взаємовиключними і не можуть бути заявлені в одному позові. Визначальним критерієм їх розмежування є наявність або відсутність в особи володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

У п. 114 постанови ВП ВС від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16 (провадження 14-208цс18) вказано, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У разі позбавлення власника володіння нерухомим майном це введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Позивачка в обґрунтування своєї позовної вимоги не надала жодних належних та допустимих доказів того, що вона є власником нерухомого майна, а сам по собі Договір № 16-3-1 про співпрацю в будівництві квартири від 10 грудня 2005 року жодним чином таке право власності не доводить.

Таким чином, Позивачка не довела наявність свого права власності на нерухоме майно.

Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16, у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі N 488/5027/14-ц.

Щодо визначенні належного способу захисту. У постанові ВП ВС від 13 липня 2022 року у справі N 199/8324/19 (провадження N 14-212цс21)зазначено: якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Отже, за правилом ст. 388 ЦК України суд не вправі витребувати спірне майно від набувача ОСОБА_2 на користь позивачки, оскільки у такий спосіб в судовому порядку захищається порушене право власника майна, яким не є позивачка.

Враховуючи викладене суд не вбачає підстав для задоволення вимог про витребування майна у відповідача на користь позивачки.

Щодо визнання частин договору недійсними.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, на момент вчинення правочину. Відповідно до статті 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Позивачка, з врахуванням уточнених позовних вимог, просить суд визнати право власності на спірну квартиру та визнати недійсним договір асоційованого членства №НР25116 від 12.07.2018 року між ОК "Радуга" та ОСОБА_2 та витребувати його з чужого незаконного володіння шляхом виселення останньої.

Рішеннями у господарській справі №1-7/158-09-3124 встановлена правомірність розпорядження майновими правами на спірну квартиру шляхом її передання від ТОВ "Гранит К" до ОК "Радуга-3", який в подальшому передав квартиру на користь ОСОБА_2 .

На договір асоційованого членства щодо спірної квартири, що укладений між ОК "Радуга-3" та ОСОБА_2 , поширюється презумпція правомірності правочину, яка не спростована.

Статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ЦПК України).

Враховуючи викладене, суд вважає що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 9 та ч. 10 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Відповідно до п. 1 ч. 2, ч. 1ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Керуючись ст. ст. 328, 388, 392 ЦК України, ст.ст. 2, 5, 10, 12, 76-82, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранит К», його Арбітражний Керуючий санацією Ратушний Андрій Іванович, Обслуговуючого кооперативу «Радуга-3», ОСОБА_2 , Державного реєстратора Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Хоміної Марії Ігорівни про визнання права власності на квартиру і договорів частково недійсними, визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння - відмовити в повному обсязі.

Заходи забезпечення позову вжиті постановою Одеського апеляційного суду від 10.06.2021 року - скасувати.

Рішення може бути оскаржено в Одеський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Овідіопольський районний суд Одеської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після розгляду справи апеляційним судом і прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повний текст рішення складений 31.10.2024 року.

Суддя А.І.Бочаров