Рішення

від 21.10.2024 по справі 357/16597/23

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/16597/23

Провадження № 2/357/689/24

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21 жовтня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Орєхова О. І. ,

за участі секретаря Вальчук М.В.,Махненко Б. В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

представника третьої особи ОСОБА_3

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференціїв залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою Заступника прокурора Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави Білоцерківської міської ради до ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності, повернення земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2023 року позивач Заступник прокурора Білоцерківської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави Білоцерківської міської ради звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності, повернення земельної ділянки, мотивуючи наступним.

Білоцерківською окружною прокуратурою за результатами досудового розслідування у кримінальному провадженні №42021112030000318 від 07.12.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367, ч. 4 ст. 358 КК України, встановлені порушення вимог земельного законодавства під час відведення у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га, на території Білоцерківської міської територіальної громади Білоцерківського району Київської області.

Встановлено, що державним реєстратором Шкарівської сільської ради Білоцерківського району 31.03.2020 (індексний номер рішення 51869469 від 03.04.2020) зареєстровано за ОСОБА_5 право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га, з цільовим призначенням - для ведення індивідуального садівництва.

Підставою для здійснення вказаної державної реєстрації зазначено рішення Шкарівської сільської ради №37-433 від 30.03.2020, електронна сканована копія якого долучена державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно при реєстрації права власності на вказану земельну ділянку.

Так, вказаним рішенням Шкарівської сільської ради №37-433 від 30.03.2020 «Про затвердження технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_5 » затверджено ОСОБА_5 технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га та передано земельну ділянку з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га для ведення індивідуального садівництва у приватну власність ОСОБА_5 .

В подальшому ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 07.07.2022, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Якименською Л.Л., відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009 площею, 0,0827 га ОСОБА_4 .

Згідно п. 1.4 вказаного договору, на земельній ділянці з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га, яка належить ОСОБА_5 , забудови відсутні.

Однак, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 20.12.2022 державним реєстратором Сквирської міської ради Харченко М.М. зареєстровано (індексний номер рішення 65872786 від 22.12.2022) за ОСОБА_4 право приватної власності на нежитлову будівлю, площею 262,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Підставою для здійснення вказаної державної реєстрації зазначено технічний паспорт №ТІ01:4612-6396-7964-5043 від 16.12.2022 та довідка від 16.12.2022, електронні копії яких долучені державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно при реєстрації права власності на вказану нежитлову будівлю.

Однак, згідно довідки про технічні показники від 16.12.2022, що видана замовнику ОСОБА_6 , вказана нежитлова будівля зі слів замовника побудована господарським способом до 05.08.1992 року.

Однак, вказаний факт щодо будівництва будівлі на спірній земельнійділянці ще до 05.08.1992, не відповідає дійсності. Станом на 07.07.2022 згідно п. 1.4 договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , засвідчена відсутність будь-якої забудови на земельній ділянці з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га.

Також, за результатами огляду місцевості від 12.07.023 слідчим також встановлена відсутність будь-якої забудови на земельній ділянці зкадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га.

Крім цього, фактично здійснити будівництво нежитлової будівлі на спірній земельній ділянці до 05.08.1992 року, не могли ні ОСОБА_5 ні ОСОБА_6 , оскільки земельна ділянка була відведена у приватну власність вперше лише 30.03.2020 оскаржуваним рішенням Шкарівської сільської ради.

Зазначені дії ОСОБА_4 , лише вказують на недобросовісність набуття ним у власність спірної земельної ділянки та підтверджують той факт, що останній усвідомлював незаконність отримання ОСОБА_5 у 2020 році даної земельної ділянки водного фонду фактично як землі з цільовим призначенням - для ведення садівництва, а отже усвідомлював можливість її повернення законному власнику (на даний час територіальній громаді).

Аналізом додержання вимог земельного законодавства встановлено, що рішення Шкарівської сільської ради №37-433 від 30.03.2020 «Про затвердження технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_5 » є незаконним та повинно бути визнане судом недійсним.

Проаналізувавши інформацію, надану Білоцерківською міською радою (лист від 01.08.2023 №2236/01-11), Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось (лист від 17.06.2022 №316/02.1), ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (лист від 30.06.2022) встановлено, що вказана вище земельна ділянка з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га як на момент її відведення у 2020 році, так і на сьогодні, розташована на угіддях боліт та накладається на землі водного фонду, а саме на прибережну захисну смугу ставу без назви на правій річки Рось в АДРЕСА_2 , що має площу 1,5755 га.

Зокрема, згідно інформації Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось (лист від 17.06.2022 №316/02.1) встановлено, що вказана вище земельна ділянка з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га накладається на землі водного фонду, а саме на прибережну захисну смугу ставу без назви на правій річки Рось в АДРЕСА_2 , що має площу 1,5755 га. Прибережна захисна смуга вказаного водного об`єкту відповідно до ст. 88 Водного кодексу України становить 25 метрів, оскільки така ширина встановлюється для малих річок, струмків, і потічків, а також ставків, площею менше 3 га.

Крім цього, згідно інформації Білоцерківської міської ради (лист від 01.08.2023 №2236/01-11) відповідно до містобудівної документації земельна ділянка з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га розташована на території зелених насаджень в межах прибережної захисної смуги навколо ставка, орієнтовною площею 0,0506 га. Крім цього в межах даної земельної ділянки прокладено інженерні мережі: газопровід середнього тиску підземної прокладки, зливова каналізація, водопровід, підземна лінія електропередачі, підземна мережа кабелю зв`язку. Також, частково земельна ділянка розташована в межах охоронної зони напірної каналізації та в межах охоронної зони від теплотраси наземного прокладання.

Зокрема, землі водного фонду можуть передаватись в користування лише для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту.

Враховуючи викладене, чинним законодавством передбачено лише один випадок, коли землі водного фонду можуть передаватись у приватну власність.

Слід зазначити, що можливість передачі у приватну власність земель водного фонду для ведення індивідуального садівництва законом взагалі не передбачена.

Відповідно до інформації ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 30.06.2022, земельна ділянка з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га розташована на угіддях боліт в адміністративних межах Шкарівської сільської ради за межами населеного пункту.

Отже, на момент відведення у приватну власність ОСОБА_5 спірної земельної ділянки водного фонду розпорядником даної категорії земель являється Київська обласна державна адміністрація, а не Шкарівська сільська рада.

Крім того, виходячи з вищевикладених норм, жоден орган державної влади чи місцевого самоврядування не мав права передавати у приватну власність 0,0827 га земель водного фонду для ведення індивідуального садівництва.

З огляду на викладене, Шкарівська сільська рада Білоцерківського району Київської області незаконно розпорядилося землями водного фонду, площею 0,0827 га, у зв`язку з тим, що остання не є розпорядником даних земель в розумінні ст. 122 Земельного кодексу України та всупереч вимогам ст. 84 Земельного кодексу України.

Таким чином, рішення Шкарівської сільської ради №37-433 від 30.03.2020 «Про затвердження технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_5 » яким надано у приватну власність ОСОБА_5 для ведення індивідуального садівництва земельну ділянку, площею 0,0827 та з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009 за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області за межами населеного пункту прийнято всупереч вимог ст. ст. 20, 59, 61, 84, 118, 122 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України, з перевищенням наданих законом повноважень та без зміни цільового призначення земельної ділянки.

Крім цього, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га вперше була сформована саме при відведенні її у приватну власність ОСОБА_5 та передана у приватну власність за результатами затвердження технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Таким, чином спірна земельна ділянка відведена ОСОБА_5 з порушенням вимог ст. 50 Закону України «Про землеустрій», ст.ст. 118, 186-1 Земельного кодексу України, без складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Крім цього, вивченням технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_5 для індивідуального садівництва з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га, вказана технічна документація розроблена у зв`язку з тим, що в ній міститься дозвіл Шкарівської сільської ради на розробку вказаної технічної документації, а саме рішення Шкарівської сільської ради №07-94 від 08.09.2016.

Однак, згідно відповіді архівного відділу Білоцерківської РДА з додатками від 26.09.2023 встановлено, що Шкарівською сільською радою рішення №07-94 від 08.09.2016 про надання дозволу ОСОБА_5 на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж для індивідуального садівництва, не приймалося взагалі.

Таким чином, технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га, розроблено без дозволу відповідного органу.

Відповідно до положень ст.ст. 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень прав, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

У даному випадку вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 Цивільного кодексу України до фізичної особи з метою усунення перешкод, які вона створює у користуванні та розпорядженні землями водного фонду.

Просили суд усунути перешкоди у здійсненні Білоцерківською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009 площею 0,0827 га, шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_4 (реєстраційний номер обліковоїкартки платника податків НОМЕР_1 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га, усунути перешкоди у здійсненні Білоцерківською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га, шляхом її повернення на користь територіальної громади в особі Білоцерківської міської ради та стягнути з відповідача на користь Київської обласної прокуратури(м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2) судовий збір.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2023, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

26 грудня 2023 року судом здійснено запит стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача.

25 січня 2024 року за вх. № 4768 судом отримано з відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача.

Згідно отриманої інформації, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 29.03.2005 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.

Ухвалою судді від 29 січня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження даній справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначалося підготовче судове засідання у справі на 04.03.2024.

Ухвалою суду від 04.04.2024 задоволено клопотання представника відповідача - адвоката Навроцького Дмитра Миколайовича про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Протокольною ухвалою суду від 11.06.2024 закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті на 10.07.2024.

Ухвалою суду від 09.09.2024 у задоволенні клопотання представника третьої особи адвоката Шовкопляс С.П. про поновлення строку на подання доказів, відмовлено.

В судовому засіданні 09.09.2024 представник позивача ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги, навідав пояснення аналогічні викладеним в ній, просив вимоги Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_7 в судовому засіданні 09.09.2024 заперечував проти позовних вимог позивача, просив відмовити в задоволені позову, оскільки прокурором не доведено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду.

В судовому засіданні 09.09.2024 оголошено перерву до 21.10.2024.

В судовому засіданні 21.10.2024 представник позивача підтримав раніш надані пояснення та наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні 21.10.2024 підтримав раніш надані пояснення та просив в задоволені позову відмовити.

Представник третьої особи в судовому засіданні 21.10.2024 заперечував проти позовних вимог позивача, просив відмовити в позові, підтримав доводи представника відповідача, що з боку прокурора не було доведено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду.

В свою чергу, Білоцерківська міська рада звернулася до суду з клопотанням про розгляд справи без представника Білоцерківської міської ради від 28.02.2024 за № 764/01-07, отримане судом 01.03.2024 за вх. № 11637.

Водночас у вищевказаному клопотанні, Білоцерківська міська рада позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Суд, вислухавши пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

При визначенні предметної та/або суб`єктивної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі ( постанова ВП ВС від 30.06.2020 року у справі № 2356/445/18, від 19.02.2020 року у справі № 530/879/18 ).

Так, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які спори, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Отже, відповідачем у справі є фізична особа, а предметом спору є усунення перешкод у здійсненні Білоцерківською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою,шляхом скасування державної реєстраціїправа приватної власності ОСОБА_4 та повернення на користь територіальної громади, тому даний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 03 грудня 2019 року у справі № 922/787/19, від 09 липня 2019 року у справі № 916/804/18 ).

Таким чином, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) і від 23.01.2019 у справі № 911/1681/18 (провадження № 12-295гс18), належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Розгляд питань про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, а також вирішення інших земельних спорів, що відповідно до визначеної ЗК компетенції розглядалися органом місцевого самоврядування здійснюється судами в порядку цивільного судочинства (абз. 2 п. 1 ПП ВСУ від 16.04.2004 № 7).

Власник майна вправі звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов). Із зазначеним позовом може звернутися також особа, яка відповідно до закону або договору має право володіння та користування майном, у тому числі у випадку, коли зазначені перешкоди чиняться власником такого майна.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. ч. 3 - 4 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, зазначає визначені законом підстави для звернення до суду, а також орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 185 ЦПК України.

Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Частиною 1 ст. 142 Конституції України передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Інтереси держави Україна та інтереси певної територіальної громади можуть збігатися повністю, частково, або навіть взагалі не пересікатися.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Згідно зі ст. 10 вказаного Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та. в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 3 ст. 16 вказаного Закону матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності міст.

Статтею 60 Закону передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. У правовідносинах, що виникли, згідно з вимогами ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Білоцерківська міська рада, є органом, що представляє Білоцерківську міську територіальну громаду та здійснює від її імені повноваження щодо розпорядження майном комунальної власності.

Звернення прокурора з вказаною заявою до суду спрямовано саме на задоволення суспільної потреби, спрямованої на відновлення законності інтересів територіальної громади.

Така загроза порушення інтересів держави та інтересів територіальної громади міста Біла Церква свідчить про наявність «порушень інтересів держави» у розумінні ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та наявність підстав для представництва.

Отже, звернення прокурора до суду відповідає законній меті, оскільки спрямоване на задоволення суспільної потреби при вирішенні суспільно значимого питання щодо безпідставного набуття права власності на об`єкт.

Вирішуючи питання наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 дійшла висновку, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. При цьому, розумність строку визначається з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (п. п. 38 - 40, 80).

Сам факт неподання міською радою позову, який би відповідав вимогам процесуального законодавства, та відповідно, мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства і практиці ЄСПЛ.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №654/7199/18.

Згідно з ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під «нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій», у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи. При цьому, враховуються висновки Верховного Суду, зроблені при розгляді інших справ за участю прокурора (ухвали від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16, постанови від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 13.06.2018 у справі №687/379/17-ц, постанови від 07.12.2018 у справі №924/1256/17).

Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі №906/506/18, від 11.04.2019 у справі №904/583/18, від 13.02.2019 у справі №914/225/18, від 21.05.2019 у справі №921/31/18.

На думку Верховного Суду, нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу та органу місцевого самоврядування може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обгрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема: повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Слід зазначити, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 08.02.2019 у справі №915/20/18, від 13.03.2018 у справі № 911/620/17 дійшов однозначного висновку про можливість представництва органами прокуратури в суді органів місцевого самоврядування. Суд касаційної інстанції зазначив, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізується у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного королівства» суд проголосив, що засіб захисту повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Сам факт не звернення до суду з заявою, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у справі № 903/129/18 від 15.10.2019.

Так, Білоцерківська міська рада 03.10.2023 за № 3036/01-11 повідомила Білоцерківську окружну прокуратуру, лист на ім`я Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Дениса Антонюка, що заходів щодо усунення вимог законодавства не вживала, позовні заяви з цього приводу не подавались та просить Білоцерківську окружну прокуратуру посприяти в захисті інтересів територіальної громади в судовому порядку шляхом подачі відповідного позову.

Також правова позиція щодо наявності підстав для звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави у зв`язку з неналежним виконанням уповноваженим органом своїх повноважень, зокрема, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, яка полягає у наступному: «... незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади с. Городище та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини».

З урахуванням наведених правових позицій Великої Палати Верховного Суду, вищевказані фактичні обставини спірних правовідносин очевидно свідчать про бездіяльність Білоцерківської міської ради як представницького органу Білоцерківської міської територіальної громади у зв`язку з невиконанням наданих законодавством повноважень у сфері захисту комунальної власності та такі обставини беззаперечно вказують на наявність виключних підстав, передбачених положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» для звернення до суду саме прокурора з цим позовом в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради.

Позов у даній справі пред`явлено прокурором в інтересах держави Білоцерківської міської ради на захист та відновлення порушених прав про повернення земельних ділянок водного фонду із приватної власності у державну власність.

Тому, з урахуванням наведеного, суд погоджується, що прокурором було дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" та водночас відхиляє доводи представника відповідача, що позивачем не обґрунтовано підстави для представництва.

Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, щоза результатами досудового розслідування у кримінальному провадженні №42021112030000318 від 07.12.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367, ч. 4 ст. 358 КК України, встановлені порушення вимог земельного законодавства під час відведення у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га, на території Білоцерківської міської територіальної громади Білоцерківського району Київської області.

Встановлено, що державним реєстратором Шкарівської сільської ради Білоцерківського району 31.03.2020 (індексний номер рішення 51869469 від 03.04.2020) зареєстровано за ОСОБА_5 право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га, з цільовим призначенням - для ведення індивідуального садівництва.

Підставою для здійснення вказаної державної реєстрації зазначено рішення Шкарівської сільської ради №37-433 від 30.03.2020, електронна сканована копія якого долучена державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно при реєстрації права власності на вказану земельну ділянку.

Так, вказаним рішенням Шкарівської сільської ради №37-433 від 30.03.2020 «Про затвердження технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_5 » затверджено ОСОБА_5 технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га та передано земельну ділянку з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га для ведення індивідуального садівництва у приватну власність ОСОБА_5 .

Згідно договору купівлі-продажу від 07.07.2022, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Якименською Л.Л., ОСОБА_5 відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га відповідачу по справі ОСОБА_4 .

Згідно п. 1.4 вказаного договору, на земельній ділянці з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га, яка належить ОСОБА_5 , забудови відсутні.

Однак, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 20.12.2022 державним реєстратором Сквирської міської ради Харченко М.М. зареєстровано (індексний номер рішення 65872786 від 22.12.2022) за ОСОБА_4 право приватної власності на нежитлову будівлю, площею 262,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Підставою для здійснення вказаної державної реєстрації зазначено технічний паспорт №ТІ01:4612-6396-7964-5043 від 16.12.2022 та довідка від 16.12.2022, електронні копії яких долучені державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно при реєстрації права власності на вказану нежитлову будівлю.

Однак, згідно довідки про технічні показники від 16.12.2022, що видана замовнику ОСОБА_6 , вказана нежитлова будівля зі слів замовника побудована господарським способом до 05.08.1992 року.

Так, вказаний факт щодо будівництва будівлі на спірній земельній ділянці ще до 05.08.1992, не відповідає дійсності.

Станом на 07.07.2022, згідно п. 1.4 договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , засвідчена відсутність будь-якої забудови на земельній ділянці з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га.

Також, за результатами огляду місцевості від 12.07.023 слідчим також встановлена відсутність будь-якої забудови на земельній ділянці з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га.

Крім цього, фактично здійснити будівництво нежитлової будівлі на спірній земельній ділянці до 05.08.1992 року, не могли ні ОСОБА_5 ні ОСОБА_6 , оскільки земельна ділянка була відведена у приватну власність вперше лише 30.03.2020 оскаржуваним рішенням Шкарівської сільської ради.

Проаналізувавши інформацію, надану Білоцерківською міською радою (лист від 01.08.2023 №2236/01-11), Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось (лист від 17.06.2022 №316/02.1), ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (лист від 30.06.2022) встановлено, що вказана вище земельна ділянка з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га як на момент її відведення у 2020 році, так і на сьогодні, розташована на угіддях боліт та накладається на землі водного фонду, а саме на прибережну захисну смугу ставу без назви на правій річки Рось в АДРЕСА_2 , що має площу 1,5755 га.

Зокрема, згідно інформації Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось (лист від 17.06.2022 №316/02.1) встановлено, що вказана вище земельна ділянка з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га накладається на землі водного фонду, а саме на прибережну захисну смугу ставу без назви на правій річки Рось в АДРЕСА_2 , що має площу 1,5755 га. Прибережна захисна смуга вказаного водного об`єкту відповідно до ст. 88 Водного кодексу України становить 25 метрів, оскільки така ширина встановлюється для малих річок, струмків, і потічків, а також ставків, площею менше 3 га.

Крім цього, згідно інформації Білоцерківської міської ради (лист від 01.08.2023 №2236/01-11) відповідно до містобудівної документації земельна ділянка з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га розташована на території зелених насаджень в межах прибережної захисної смуги навколо ставка, орієнтовною площею 0,0506 га. Крім цього в межах даної земельної ділянки прокладено інженерні мережі: газопровід середнього тиску підземної прокладки, зливова каналізація, водопровід, підземна лінія електропередачі, підземна мережа кабелю зв`язку. Також, частково земельна ділянка розташована в межах охоронної зони напірної каналізації та в межах охоронної зони від теплотраси наземного прокладання.

Зокрема, землі водного фонду можуть передаватись в користування лише для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту.

Враховуючи викладене, чинним законодавством передбачено лише один випадок, коли землі водного фонду можуть передаватись у приватну власність.

Слід зазначити, що можливість передачі у приватну власність земель водного фонду для ведення індивідуального садівництва законом взагалі не передбачена.

Відповідно до інформації ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 30.06.2022, земельна ділянка з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га розташована на угіддях боліт в адміністративних межах Шкарівської сільської ради за межами населеного пункту.

Отже, на момент відведення у приватну власність ОСОБА_5 спірної земельної ділянки водного фонду розпорядником даної категорії земель була Київська обласна державна адміністрація, а не Шкарівська сільська рада.

Крім того, жоден орган державної влади чи місцевого самоврядування не мав права передавати у приватну власність 0,0827 га земель водного фонду для ведення індивідуального садівництва.

З огляду на викладене, Шкарівська сільська рада Білоцерківського району Київської області незаконно розпорядилося землями водного фонду, площею 0,0827 га, у зв`язку з тим, що остання небула розпорядником даних земель в розумінні ст. 122 Земельного кодексу України та всупереч вимогам ст. 84 Земельного кодексу України.

Таким чином, рішення Шкарівської сільської ради №37-433 від 30.03.2020 «Про затвердження технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_5 » яким надано у приватну власність ОСОБА_5 для ведення індивідуального садівництва земельну ділянку, площею 0,0827 та з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009 за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області за межами населеного пункту прийнято всупереч вимог ст. ст. 20, 59, 61, 84, 118, 122 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України.

Крім цього, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га вперше була сформована саме при відведенні її у приватну власність ОСОБА_5 та передана у приватну власність за результатами затвердження технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Таким, чином спірна земельна ділянка відведена ОСОБА_5 з порушенням вимог ст. 50 Закону України «Про землеустрій», ст. ст. 118, 186-1 Земельного кодексу України, без складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Окрім цього, вивченням технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_5 для індивідуального садівництва з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га, вказана технічна документація розроблена у зв`язку з тим, що в ній міститься дозвіл Шкарівської сільської ради на розробку вказаної технічної документації, а саме рішення Шкарівської сільської ради № 07-94 від 08.09.2016.

Однак, згідно відповіді архівного відділу Білоцерківської РДА з додатками від 26.09.2023 встановлено, що Шкарівською сільською радою рішення № 07-94 від 08.09.2016 про надання дозволу ОСОБА_5 на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж для індивідуального садівництва, не приймалося.

Таким чином, технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га, розроблено без дозволу відповідного органу.

Звертаючись до суду з вищевказаним позовом проповернення земельної ділянки водного фонду із приватної власності у державну власність, позивач зазначав, що є всі підстави для захисту інтересів держави в особі Білоцерківської міської ради.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Так, ст. 14 Конституції України та ст. 1 Земельного кодексу України встановлює, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно з п. 7 ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.

Відповідно до ст. 143 Конституції України територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 59 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів).

Цією ж статтею установлено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких їх можуть передавати в користування громадян органи місцевого самоврядування та виконавчої влади.

Так, відповідно до ст. 3 Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого, серед іншого, належать поверхневі води: водотоки (річки, струмки).

Частиною першою ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України зазначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, островами, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок.

Більше того, ст. 61 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель, садівництво та городництво.

Таким чином, при наданні у власність чи користування земельних ділянок навколо водних об`єктів необхідно ураховувати положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж, з урахуванням конкретної ситуації.

Аналогічних правових висновків дійшли Верховний Суд у постановах від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц та Верховний Суд України в постанові від 22.04.2015 у справі № 6-52цс15.

Згідно ч. 6 ст. 186 Земельного кодексу України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема водного фонду підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а на території Автономної Республіки Крим - з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань водного господарства.

Згідно ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених-частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:а) ведення водного господарства;б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Згідно ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою,четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Згідно ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Правовий статус земель водного фонду (їх категорійність) визначено положеннями ст. ст. 19, 88 Водного кодексу України та ст. ст. 58, 59, 60 Земельного кодексу України, зокрема таке відокремлення земель залежить від їх місцезнаходження - межі прибережної захисної смуги, статус водного об`єкту (малі, середні чи великі річки тощо).

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Як встановлено, у випадку спірних правовідносин Київської обласною державною адміністрацією не приймалося рішень (розпоряджень) про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки з земель водного фонду до земель сільськогосподарського призначення, а саме садівництва.

Крім того, згідно з п. 24 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, які вступили в законну силу з 27.05.2021) органам місцевого самоврядування (сільським, селищним, міським радам) надано повноваження на розпорядження всіма землями державної власності, розташованими за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад, крім земель що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

При цьому, такі земельні ділянки, на які зареєстровано право державної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на них. До цього часу органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими ділянками, не мають права розпоряджатися ними.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Отже, спірна земельна ділянка на момент набуття на неї первісного права власності перебувала в адміністративних межах Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області за межами населеного пункту.

Постановою Верховної Ради України №807-ІХ від 17.07.2020 «Про утворення та ліквідацію районів» утворено Білоцерківський район (з адміністративним центром у м. Біла Церква), до якого, зокрема, ввійшла Білоцерківська міська територіальна громада.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 715-р від 12.06.2020 «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» Білоцерківська міська територіальна громада утворена шляхом об`єднання Білоцерківської міської ради із, зокрема, Шкарівською сільською радою.

Отже, розпорядження спірними земельними ділянками водного фонду за межами населеного пункту в межах відповідної територіальної громади на даний час відповідно до вимог ч. 5 ст. 122, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України покладено на Білоцерківську міську раду.

Також, відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 317, 319 ЦК України саме власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Статтями 328, 329 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц висловила правовий висновок про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу.

Аналогічні висновки висвітлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, у пункті 49 постанови від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц.

Вказані твердження можливо використовувати також до земель водного фонду, оскільки останні аналогічно перебувають під особливою охороною держави, в силу положень ст. 59 Земельного кодексу України мають особливий правовий режим використання та спеціальний порядок надання.

Таким чином, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

У такому разі позовну вимогу про витребування земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Зазначена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 80-81 постанови від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц. Також до аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в пункті 71 постанови від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, а також в пункті 96 постанови від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, у пункті 49 постанови від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц.

Згідно з п. 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 «Про судову практику в справах про захист власності та інших речових прав» застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Відповідно до положень ст.ст. 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень прав, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

У даному випадку вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 Цивільного кодексу України до фізичної особи з метою усунення перешкод, які вона створює у користуванні та розпорядженні землями водного фонду.

Окрім цього, метою негаторного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, яким він позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись внаслідок державної реєстрації права власності за відповідачем на спірні земельні ділянки.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Такої позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду в постанові від12.06.2019 у справі№ 487/10128/14-ц.

В зазначені постанові ВП ВС виснувала, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.Тому суди першої й апеляційної інстанцій, встановивши факти початку перебігу позовної давності та належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, що перебувають у комунальній власності м. Миколаєва, мали підстави дійти висновку про задоволення позовних вимог, хоча помилково застосували для задоволення вимоги про повернення спірної земельної ділянки приписи ст.ст. 387 і 388ЦК України, а не ст. 391 цього кодексу та ч. 2 ст. 52 ЗКУкраїни.

ПостановоюВП ВС від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-цсудові рішення скасовані, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.ВП ВС дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України требарозглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальноїгромади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, якийможна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водногофонду.

Аналогічні висновки висвітлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, у пункті 49 постанови від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припиненіу зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю викладений у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, а також у постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 та від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц.

Зокрема, згідно з пунктом 2.6 Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесених записів про скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 грудня 2011 року №3502/5 (далі Порядок №3502/05), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 12 грудня 2011 року №1429/20167№ № 3502/05, підставою для внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили (див. Постанова Верховного Суду від 2 березня 2023 року у справі № 807/2915/14).

Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року у справі № 369/14294/17 (провадження № 61-1759св19)).

Оскільки як становлено судом та зазначено вище, спірна земельна ділянка, яка була придбана відповідачем ОСОБА_4 у ОСОБА_5 , останньою зайнято її з порушенням ЗК України та ВК України, тому позивачем обрано вірний спосіб захисту.

Не заслуговують на увагу доводи представника відповідача, що з боку позивача не доведено стосовно того, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 га відноситься до земель водного фонду, оскільки надані з боку прокурора документи, свідчать саме про це.

В обґрунтування своєї позиції, представник відповідача посилався лише на лист Білоцерківської міської ради від 03.05.2024 за вих. № 1546/01-11, в якому зазначено, що на момент комісійного обстеження земельної ділянки та складання відповідно Акту обстеження № 109/10 від 28.10.2021 будь-які топографо-геодезичні роботи щодо визначення точного місцезнаходження земельної ділянки не проводилось, на наданих документах зображено орієнтовне місцезнаходження земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009.

Однак, додані з боку позивача докази, надані Білоцерківською міською радою (лист від 01.08.2023 №2236/01-11), Регіональним офісом водних ресурсів річки Рось (лист від 17.06.2022 №316/02.1), ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (лист від 30.06.2022), дають суду дійти висновку, що дійсно спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0,0827 гарозташована на угіддях боліт та накладається на землі водного фонду.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Крім того, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Тому, з урахуванням наведеного, суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають встановленим обставинам та підтверджені доказами, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України Про судовий збір).

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, що беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з розглядом справи і рішенням, а у випадках звільнення від сплати цих людей - це витрати держави, яку воно несе у зв`язку з рішенням конкретної справи.

Згідно із п. 1 ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. У разі відмови в позові - на позивача.

Звертаючись до суду вищевказаними позовними вимогами позивач сплатив судовий збір в розмірі 5 368,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією № 3213 від 24.10.2023.

Оскільки вимоги позивача підлягають задоволенню, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати по справі, які складаються з судового збору за подачу позову в розмірі 5 368,00 гривень, понесення яких документально підтверджено.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 14, 92, 131-1, 142 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 321, 327, 328, 329, 391, 396 ЦК України, ст. ст. 58, 59, 61, 84, 122, 152, 186 Земельного кодексу України, ст. 3 Водного кодексу України, ст. ст. 2, 5, 19, 76, 77, 79, 80, 81, 89, 133, 141, 187, 263-265, 273, 353-355 ЦПК України, п. п. 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 «Про судову практику в справах про захист власності та інших речових прав»,11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законом України «Про прокуратуру, п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судовий збір», суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Заступника прокурора Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави Білоцерківської міської ради до ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності, повернення земельної ділянки, - задовольнити.

Усунути перешкоди у здійсненні Білоцерківською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3220489500:02:021:1009, площею 0.0827 га, шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_4 ( РНОКПП: НОМЕР_1 ) на вказану земельну ділянку та повернути її на користь територіальної громади в особі Білоцерківської міської ради.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Київської обласної прокуратури судовий збір в розмірі 5 368 ( п`ять тисячтриста шістдесят вісім ) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: Заступник прокурора Білоцерківської окружної прокуратури ( адреса місцезнаходження: 09117, Київська область, м. Біла Церква, вул. Шолом-Алейхема, буд. 38-А, ЄДРПОУ: 02909996 );

Позивач: Білоцерківська міська рада ( адреса місцезнаходження: 09117, Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 15, ЄДРПОУ: 26376300 );

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адресареєстрації та проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

Третя особа: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Повне судове рішення складено 31 жовтня 2024 року.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя О. І. Орєхов