Рішення

від 21.10.2024 по справі 752/15940/23

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/15940/23

Провадження № 2/752/1579/24

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

21 жовтня 2024 року місто Київ

Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Ольшевської І.О.,

за участю секретаря судових засідань Стороженко С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтероко» про стягнення заробітної плати,-

ВСТАНОВИВ:

До Голосіївського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_1 (надалі також позивач), за результатом розгляду якого позивач просить суд стягнути з ТОВ «Інтероко» (надалі також відповідач) на свою користь грошові за період з 01.04.2022 року по 30.05.2023 року в сумі 175 097 гривень 75 копійок, як невиплачені їй при звільненні.

В обґрунтування позову вказує, що у зв`язку з початком війни в Україні з березня 2022 року позивачка погодилася на роботу за скороченим графіком, але лише на березень. Надалі жодних заяв щодо роботи в неповному режимі вона не подавала, але роботодавець продовжував переводити її на скорочений графік, що відбувалося без згоди. Крім того, з липня 2022 року позивачка була змушена надавати заяви на неповний робочий день під тиском роботодавця. При цьому, її робота фактично передбачала повний обсяг завдань, що, за її переконанням, суперечило встановленій частці ставки. Позивач вказує, що за квітень-травень 2023 року отримала значно менше, ніж очікувала, що, на її думку, є наслідком неправомірного встановлення неповного робочого графіку без її згоди. ОСОБА_1 також стверджує, що з приходом нового керівника зазнавала психологічного тиску, що включало принизливі звинувачення та необґрунтоване переведення на неповну ставку, тоді як іншим працівникам відділу було поступово відновлено повний робочий час. Також до моменту звільнення їй не були надані розрахункові листи, що також вплинуло на її обізнаність щодо обліку заробітної плати та заборгованості, яка накопичувалися. За неведених обставин, позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою судді від 07.08.2023 року за вказаною позовною заявою відкрито провадження та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Поряд із цим, 27.10.2023 здійснено перехід з розгляду справи за вказаним позовом в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін до спрощеного провадження з повідомленням сторін, про що постановлено ухвалу суду.

Так, 19.10.2023 до суду надійшов відзив представника відповідача, яким відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, вказуючи, що у зв`язку з початком війни відповідач змінив умови праці, зокрема запровадив неповний робочий день для деяких працівників, у тому числі позивача. Зміна була обґрунтована зменшенням обсягу роботи, особливо через зменшення кількості відряджень. Відповідач стверджує, що позивач погодилася з такими умовами, оскільки продовжила працювати й отримувала заробітну плату без заперечень. Накази про переведення на неповний робочий день, які підписала позивач або відмовилась від підпису, що було зафіксовано, є чинними. Відповідач вважає, що позивачка не оскаржила ці накази, а, отже, вважала їх правомірними. Відповідач надає розрахункові листи та табелі робочого часу, що, на його думку, підтверджують своєчасну та повну виплату заробітної плати пропорційно відпрацьованому часу. Заборгованість перед позивачем, за їхніми твердженнями, відсутня. Відповідач зазначає, що позивачка не надала достатніх доказів порушення її трудових прав. Зокрема, скріншоти листування та інші документи, надані позивачем, вважаються неналежними та недопустимими, оскільки не відповідають вимогам ЦПК України до електронних доказів. Крім того, Відповідач вказує, що заявлена позивачем сума не є обґрунтованою та не підтверджена належними розрахунками. Позивачка не оскаржила наказ про звільнення, тому підстав для стягнення компенсації чи додаткових сум немає.

25.10.2023 до суду надійшла відповідь на відзив.

07.11.2023 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, які підтримують твердження, викладені у відзиві на позов. При цьому, додатково наголошується на тому, що роботодавець має право змінювати режим роботи і запроваджувати нові умови праці з огляду на організаційні зміни та економічні потреби підприємства. За умови продовження роботи працівника такі зміни вважаються погодженими.

06.04.2024 надійшла заява про зміну предмета позову, якою позивач просить визнати незаконним наказ №474/2к від 30.06.2022 року.

Заява ОСОБА_1 від 06.04.2024 року про зміну предмета позову, якою позивач просить визнати незаконним наказ № 474/2к від 30.06.2022 року Слід зазначити, що позивачем пропущений строк, встановлений ст. 233 КЗпП України. Крім того, ч. 3 ст. 49 ЦПК України визначено, що у справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. За ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. За таких обставин, заява про зміну предмета позову залишається без розгляду.

До того ж слід відмітити, що одночасна зміна предмету та підстав позову не допускається відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України. У своїй заяві позивач не тільки змінює предмет позову, але й фактично змінює підстави позову, що суперечить принципам процесуального права та є недопустимим.

18.10.2024 року надійшло клопотання представника позивача, за яким

представник позивача просить відкласти розгляд справи, призначений на 21.10.2024, на іншу дату у зв`язку із тим, що представник буде задіяна в розгляді справи №761/34276/24 в Київському апеляційному суді.

При цьому представником не долучено доказів у підтвердження вказаної обставини, а тому відсутність підтверджуючих документів свідчить про те, що зазначена причина є неповажною або не обґрунтованою, що дозволяє суду розглядати неявку представника як таку, що відбулася з неповажних причин.

Представник відповідача 21.10.2024 подала до суду заяву, якою просила проводити розгляд справи за її відсутності та просила в задоволенні позову відмовити.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ТОВ «інтероко» з 2018 року, що на заперечуються сторонами. Починаючи з лютого 2021 року позивач займала посаду провідного фахівця з винагород відділу організаційного розвитку та винагород, що вбачається з наказу від 01.02.2021 №68/2к (т. 1, а.с 101).

Письмовою заявою позивача, адресованою генеральному директору ТОВ

«Інтероко» від 25.02.2022 року, ОСОБА_1 просила перевести її з 01.03.2022 року на неповний робочий час. Зокрема, вона зазначила про графік роботи з 09:00 до 13:00, п`ять днів на тиждень (з понеділка по п`ятницю) з двома вихідними днями - суботою та неділею (т. 1, а.с. 109).

Заява позивача від 25.02.2022 року про переведення її на неповний робочий час подана з об`єктивних підстав, пов`язаних з умовами, що виникли у зв`язку з військовою агресією рф проти України. У результаті повномасштабного вторгнення і виникнення небезпеки як для Товариства, так і для працівників, було необхідно адаптуватися до нових умов, що включало, зокрема, зміну режиму роботи, що не заперечується сторонами у справі.

З наказу № 212/3-5к від 01.03.2022 вбачається, що ОСОБА_1 було переведено на неповний робочий час у зв`язку з її заявою. Наказ визначає режим роботи для працівниці у вигляді чотиригодинного робочого дня з 09:00 до 13:00, п`ять днів на тиждень (з понеділка по п`ятницю), що відповідає 0,5 ставки (замість встановленої попередньо 1,0).

Також з наказу вбачається, що ОСОБА_1 ознайомлена з умовами, оскільки на документі є її підпис, що підтверджує її згоду з новими умовами праці (т. 1, а.с. 102).

Також, з наказу від 01.04.2022 № 231/1-3к вбачається, що умови праці ОСОБА_1 знову були змінені, зокрема, зменшено кількість робочих годин до 15 на тиждень, що становить 0.375 тарифної ставки. Це свідчить про подальше скорочення її робочого часу порівняно з попереднім наказом від 01.03.2022 року, де було встановлено 20 годин на тиждень. Наказ також містить підпис позивача, що підтверджує її ознайомлення та згоду з новими умовами праці, запровадженими роботодавцем (т. 1, а.с. 103).

Крім того, з наказу № 292/20к від 29.04.2022 року вбачається, що позивач знову переведена на змінений режим неповного робочого часу. З 01.05.2022 її робочий час становив 20 годин на тиждень, що відповідає 0.5 тарифної ставки. Це свідчить про повернення до попереднього обсягу робочих годин, встановленого ще в березні 2022 року. Наказ підтверджує, що позивач ознайомлена з новими умовами праці, про що свідчить її підпис, який засвідчує згоду з переведенням на зазначений робочий графік.

Матеріали справи не містять доказів із запереченнями ОСОБА_1 щодо встановлених умов праці, зокрема щодо режиму неповного робочого часу, визначеного наказами. Зазначені накази не були скасовані або оскаржені у встановленому порядку, що свідчить про їх чинність. Відсутність заперечень зі сторони позивача та чинність цих наказів вказують на те, що умови праці були прийняті та виконувалися згідно з установленими наказами.

Судом встановлено, що наказом № 474/2 к від 30.06.2022 року ТОВ «Інтероко» встановило неповний робочий час для ОСОБА_1 з 01.07.2022 року. Згідно з умовами наказу, позивач була переведена на режим роботи 24 години на тиждень, що відповідає 0,6 тарифної ставки, з графіком: понеділок - четвер по 5 годин на день, п`ятниця - 4 години, вихідні - субота та неділя (т. 1, а.с. 105-106).

30.06.2022 складено акт про відмову ОСОБА_1 ознайомитися з наказом № 474/2к від 30.06.2022 про встановлення неповного робочого часу. Згідно з актом, начальник відділу кадрів ОСОБА_2 , провідний фахівець з обліку кадрів ОСОБА_3 та директор з управління персоналом ОСОБА_4 запропонували позивачу ознайомитися з № 474/2 к від 30.06.2022 року, що мав набути чинності з 01.07.2022 року, та передбачав неповний робочий час - 24 години на тиждень (5 годин на день з понеділка по четвер і 4 години у п`ятницю, вихідні дні - субота та неділя). Текст наказу був зачитаний уголос та ОСОБА_1 не висловила заперечень щодо нового режиму роботи, проте відмовилася підтвердити ознайомлення з наказом своїм підписом.

З витягу з табелю обліку використання робочого часу за липень 2022 року вбачається, що ОСОБА_1 відпрацювала 21 робочий день, що становить 100 годин (т. 1 а.с. 117).

Тобто, зафіксований робочий час позивача в липні 2022 відповідав умовам неповного робочого часу, встановленого для неї наказом № 474/2к, який передбачав 24 години на тиждень.

Суд встановлює, що протягом усього періоду з серпня 2022 року по травень 2023 року включно зазначені умови праці ОСОБА_1 були зафіксовані в табелях обліку використаного робочого часу. Відповідно до цих табелів, позивач працювала за графіком неповного робочого часу, визначеного наказом № 474/2 к, який передбачав 24 години на тиждень. Ця обставина підтверджується систематичними записами щодо фактично відпрацьованих годин кожного місяця (т. 1, а.с.118-127).

Також з факту постійного дотримання графіка випливає, що позивач прийняла та виконувала нові умови праці, встановлені роботодавцем, що свідчить про узгодженість позивача з цими умовами. За весь період не надходило заперечень чи скарг щодо режиму роботи, що вказує на відсутність незгоди або оспорювання умов праці зі сторони позивача. Таким чином, можна зробити висновок, що новий режим роботи був фактично прийнятий та виконаний позивачем у повному обсязі, без застережень щодо його дійсності.

Судом встановлено, що наказ № 474/2 к від 30.06.2022 року, яким ОСОБА_1 переведено на неповний робочий час з 01.07.2022 року, є дійсним, чинним і продовжує мати юридичну силу. Впродовж усього часу з моменту видання цього наказу і до завершення періоду, і до моменту звернення до суду із заявою про зміну предмету позову, від 06.04.2024 р., якою позивач просила визнати наказ № 474/2к, незаконним, жодних дій щодо його оскарження чи скасування в установленому законом порядку з боку позивачки або інших зацікавлених сторін не було вчинено.

Крім того, документально підтверджено, що позивач ознайомлювалася з наказом, що засвідчено актом від 30 червня 2022 року. Хоча вона і відмовилася поставити підпис про ознайомлення, у самому акті вказано, що текст наказу був зачитаний уголос, і позивачка не висловила жодних заперечень щодо його змісту.

Відсутність будь-яких заперечень або дій, спрямованих на оскарження цього наказу протягом усього періоду його дії, свідчить про прийняття позивачем встановлених умов роботи. Наказ також не був скасований роботодавцем або визнаний недійсним у судовому порядку. Таким чином, наказ залишається чинним і є правовою підставою для встановлення ОСОБА_1 неповного робочого часу.

Фактичне виконання умов цього наказу підтверджено щомісячними табелями обліку робочого часу, що ще раз підкреслює його дійсність і прийнятність для обох сторін трудових відносин.

Листування, подане до суду позивачем у вигляді скріншотів із телефонних месенджерів, не може слугувати належним доказом незгоди позивача із встановленим робочим часом, оскільки таке листування не відповідає вимогам процесуального законодавства до письмових доказів, оскільки не є офіційним документом, оформленим у встановленому порядку, і не має підписів чи іншого підтвердження достовірності.

З розрахункових листів, наданих самою ОСОБА_1 , вбачається, що зазначені в них дані щодо нарахувань та виплат заробітної плати повністю відповідають фактично відпрацьованому часу, який зафіксовано у табелях обліку робочого часу. У свою чергу, ці табелі відображають відповідність робочого часу умовам, встановленим наказом № 474/2 к про неповний робочий день для ОСОБА_1 (т. 1, а.с.31-47).

Тобто, що заробітна плата позивача розраховувалася пропорційно до скороченого робочого графіка, визначеного наказом, який передбачав 24 години на тиждень. Відповідно, розмір нарахованих сум у розрахункових листах повністю узгоджується з табелями обліку, які щомісячно підтверджують обсяг фактично відпрацьованих годин.

Це свідчить про те, що позивачка отримувала оплату праці відповідно до затвердженого наказом режиму неповного робочого часу.

З бухгалтерської довідки ТОВ «ІНТЕРОКО» від 25.092023 року, що заробітна плата ОСОБА_1 , яка містить детальну інформацію про щомісячні нарахування, утримання податків, авансові виплати, а також загальну суму виплачених коштів за період з січня 2022 року по травень 2023 року включно (т. 1 а.с. 129). Загальна сума нарахованої заробітної плати за цей період становить 343 932,08 грн, з яких було фактично виплачеано 281886,70 грн.

Згідно з бухгалтерською довідкою та встановленими судом фактами, заборгованість перед ОСОБА_1 відсутня. Всі нарахування та виплати здійснювалися відповідно до умов неповного робочого часу, визначеного наказом, та фактично відпрацьованого часу. Суми виплат повністю відповідають нарахованій заробітній платі після утримання податків і зборів, що підтверджено даними в довідці.

За змістом частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Тобто, заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Статтею 233 КЗпП в редакції Закону від 01.07.2022 року №2352-ІХ передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч.1), із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, були продовжені на строк дії такого карантину (п.1 глави 19 Прикінцеві положення), дія карантину прининена з 01.07.2023 р., тому зазначені вище вказаною нормою строки поновили свій перебіг з 01.07.2023 р., тому відповідно 3-місячний строк звернення щодо обставин, які настали в період з 01.07.2022 р. по 01.07.2023 р., закінчився 01.10.2023 р. При цьому ст.234 КЗпП передбачає, що строк звернення може бути поновлено, якщо з якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Системний аналіз статей 21, 94, 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника в разі порушення їх роботодавцем.

За таких обставин, з урахуванням положень статей 77, 81 ЦПК України саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.

Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка була встановлена за виконану ним роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки) (висновок Верховного суду у справі №242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18)).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст.76 ЦПК України).

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (статті 77, 81 ЦПК України).

З огляду встановлені судом факти, позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню. Бухгалтерська довідка, розрахункові листи, табелі обліку робочого часу та інші докази свідчать про те, що всі нарахування та виплати заробітної плати проводилися відповідно до умов, визначених наказом про встановлення неповного робочого часу. Виплати здійснювались пропорційно фактично відпрацьованому часу, що відповідає затвердженому графіку роботи.

Отже, судом не встановлено порушення прав ОСОБА_1 з боку відповідача, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судові витрати розподіляються у відповідності до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 247, 258, 259, 354 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтероко» про стягнення заробітної плати залишити без задоволення.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

4. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОКО» (адреса: 04073, м. Київ, пр-т Степана Бандери, 21Б, код ЄДРПОУ 31905094)

Повний текст складено та підписано 31.10.2024р.

Суддя І.О. Ольшевська