Постанова

від 22.10.2024 по справі 346/3853/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 346/3853/23

Провадження № 22-ц/4808/966/24

Головуючий у 1 інстанції Васильковський В. В.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів: Василишин Л.В., Фединяка В.Д.,

секретаря Струтинської Д.В.,

з участю особи, яка подала апеляційну скаргу, позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Бежука С.М., представника відповідача Міністерства культури та стратегічних комунікацій Яцишена Д.В., представника Національного музею Голодомору-геноциду Мороз М.З., третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства культури та інформаційної політики України (правонаступником якого є Міністерство культури та стратегічних комунікацій), Національного музею Голодомору-геноциду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Міністерства культури та інформаційної політики України - виконуюча обов`язків Генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду Гасиджак Леся Іванівна, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, продовження дії контракту, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Васильковським В.В. 15 травня 2024 року в м. Коломия Івано-Франківської області, повний текст якого складено 20 травня 2024 року,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2023 року ОСОБА_1 подано позов до Міністерства культури та інформаційної політики України про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, продовження дії контракту.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що правовою підставою виконання нею функцій на посаді генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду (далі Музей) є контракт від 15 лютого 2019 року за номером 720, строк дії якого визначено до 17 лютого 2024 року.

Контракт містить гарантії виконання нею трудових функцій, здійснення прав та обов`язків, а також містить виключний перелік умов його припинення з ініціативи роботодавця.

В наказі №287-к від 27 червня 2023 року підставою її звільнення зазначено неналежне виконання умов контракту від 15 лютого 2019 року №720, укладеного між Міністерством культури України в особі міністра ОСОБА_3 та нею ( ОСОБА_1 ), генеральним директором Національного музею Голодомору-геноциду, з урахуванням статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Пунктом 6.3.12 Розділу 6 визначені «Внесення змін і доповнень до контракту та умови його припинення».

Передумовами винесення вказаного наказу про звільнення стало переслідування її міністром культури та інформаційної політики ОСОБА_4 з особистих мотивів за наукову діяльність. Саме це стало підставою для підготовки протиправного наказу від 24 червня 2022 року про її звільнення (доповідна записка від 21.06.2022 року заступника міністра ОСОБА_5 ).

Так, 24 червня 2022 року видано протиправний наказ №268-к про її звільнення, у зв`язку з чим вона звернулася із позовною заявою до суду. Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області у справі №346/2848/22 її позов задоволено в повному обсязі, вказаний наказ визнано незаконним та скасовано, поновлено її на роботі з 24.06.2022 року.

На підставі рішення суду та виконавчого листа вона звернулась до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, а також до Міністерства культури та інформаційної політики України про виконання судового рішення. Однак, Міністерство відмовилося виконувати рішення суду, яке набуло законної сили, зазначивши, що таке не набрало законної сили.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14 червня 2023 року рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області у справі №346/2848/22 залишено без змін.

23 червня 2023 року вона в черговий раз звернулась до Міністерства культури та інформаційної політики України із заявою про негайне виконання рішення суду. 27 червня 2023 року їй зателефонувала пані ОСОБА_6 і запропонували особисто з`явитися до Міністерства культури та інформаційної політики України 28 червня 2023 року з метою виконання судового рішення.

Оскільки у зазначений день стан її здоров`я різко погіршився, змушена була звернутися за медичною допомогою. За результатами медичного обстеження її госпіталізували. В цей же день вона офіційно повідомила ОСОБА_7 про те, що перебуває у лікарні та з`явиться до Міністерства культури та інформаційної політики України після одужання, про що направила відповідний лист о 15 годині 19 хвилин.

В цей же день о 17 годині 28 хвилин на її електронну пошту з Міністерства культури та інформаційної політики України надійшов лист та накази про поновлення на посаді за № 286-к та про звільнення з посади №287-к, які нібито були підготовлені та підписані 27 червня 2023 року, тобто попереднім днем.

У зв`язку з викладеним вважає наказ про її звільнення незаконним та протиправним. Так, в наказі №287-к від 27.06.2023 року зазначено про неналежне виконання нею умов контракту від 15 лютого 2019 року №720.

Однак, її взагалі не допустили до виконання посадових обов`язків. Тобто, без її належного поновлення на роботі та без допуску до виконання попередніх обов`язків її звільнили повторно за неналежне виконання обов`язків, що є грубим порушенням трудового законодавства України.

Також звертає увагу на те, що попередній протиправний наказ від 24.06.2022 року № 268-к про її звільнення Міністерство видало на підставі доповідної записки заступника міністра з питань європейської інтеграції ОСОБА_8 від 21.06.2022 року, в яку були внесені завідомо неправдиві відомості, а саме, що у Міністерстві відсутня інформація про її місцезнаходження.

Крім того, в наказі про її звільнення Міністерством зазначено як одну із підстав лист Міністерства культури та інформаційної політики України від 03 лютого 2022 року №1154/6.11.8, в якому йдеться про начебто дискредитацію авторитету Національного музею Голодомору-геноциду як науково-дослідної установи на державному та міжнародному рівнях.

Доводи Міністерства щодо її звільнення були ретельно досліджені в судовому порядку та їм судом була надана належна правова оцінка, результатом якої стало скасування наказу від 24.06.2023 року №268-к про її звільнення.

Зазначила, що наказ №287-к від 27 червня 2023 року про її звільнення взагалі не містить будь-яких підстав щодо неналежного виконання нею посадових обов`язків, до яких вона навіть не приступила.

Двічі використовувати як підставу звільнення доповідну записку заступника Міністра з питань європейської інтеграції ОСОБА_8 від 21.06.2022 року та лист Міністерства культури та інформаційної політики України від 03.02.2022 року № 1154/6.11.8 є протиправним діянням та порушенням положень ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Крім того, відповідно до ст. 148 Кодексу законів про працю України дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за вчиненням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не враховуючи часу звільнення працівника від роботи у зв?язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

В наказі від 27.06.2023 року № 287-к про її звільнення, як підстава, зазначено п.6.3.12 Контракту, який містить положення про право розірвати контракт з підстав, передбачених чинним законодавством та цим контрактом. Ця норма взагалі є бланкетною (тобто нормою непрямої дії, яка сама не встановлює правил поведінки, а має відсильний характер до інших нормативних актів).

Таким чином, наказ від 27.06.2023 року № 287-к про її звільнення є незаконним та протиправним, у зв`язку з чим підлягає скасуванню та поновленню її на посаді Генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду з 24.06.2022 року.

03.04.2023 року рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області вона була поновлена на посаді Генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду. Однак, у зв?язку з її неодноразовим незаконним звільненням, переслідуванням за наукову діяльність у неї не було можливості працювати відповідно до контракту та виконати Програму розвитку Національного музею.

Крім того, оскаржуваний наказ від 27.06.2023 року № 287-к прийнято Міністерством культури та інформаційної політики України з метою затягування часу до моменту припинення дії контракту та неможливості її поновлення на цій посаді.

У зв?язку з викладеним, відповідно до положень Конституції України, трудового законодавства, Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права та Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, дія Контракту №720 від 15.02.2019 року потребує подовження з 17 лютого 2024 року на строк незаконного звільнення. Цей строк складається з 24.06.2022 року до фактичного поновлення на роботі.

Із врахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила:

- визнати незаконним та протиправним наказ Міністерства культури та інформаційної політики України № 287-к від 27.06.2023 року про звільнення її, ОСОБА_1 , з посади генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду з 05.09.2022 року та скасувати вказаний наказ;

- поновити її, ОСОБА_1 , на посаді Генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду з наступного дня після незаконного звільнення - з 06.09.2022 року;

- стягнути з Національного музею Голодоморугеноциду середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 06.09.2022 року по день ухвалення рішення суду. При цьому в клопотанні від 10.02.2024 року позивачка просила взяти до уваги довідку про середньомісячну заробітну плату №3 від 30.01.2024 року, згідно якої її середньомісячна заробітна плата становить 96 740,76 гривень та не брати до уваги довідку №2 від 10.01.2024 року, згідно якої її середньомісячна заробітна плата складає 102 171,72 гривні;

- зобов`язати Міністерство культури та інформаційної політики України продовжити дію контракту № 720 від 15.02.2019 року, укладеного між Міністерством культури України та нею, ОСОБА_1 , з 17.02.2024 року на строк незаконного звільнення з 24.06.2022 року по день ухвалення рішення суду (а.с.1-14, том 1; а.с.32-45, том 2).

Рух справи у судах

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2023 року прийнято уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства культури та інформаційної політики України, Національного музею Голодомору-геноциду про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, продовження дії контракту. Залучено до участі у даній справі ОСОБА_2 , виконуючу обов`язки Генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду у якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Міністерства культури та інформаційної політики України (а.с.60-62, том 2).

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року замінено первісного відповідача Мінстерство культури та інформаційної політики України його правонаступником Міністерством культури та стратегічних комунікацій.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 травня 2024 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства культури та інформаційної політики України № 287-к від 27.06.2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду з 05.09.2022 року. Стягнуто з Національного музею Голодомору-геноциду на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 580 444 гривні 56 копійок з обов`язковим відрахуванням всіх обов`язкових податків і зборів. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць. Стягнуто з Міністерства культури та інформаційної політики України на користь держави 6878 гривень 04 копійки судового збору. Відмовлено у задоволенні іншої частини позову (а.с.57-78, том 6).

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення норм матеріального та процесуального права.

Наголошує, що в основу оскаржуваного нею судового рішення суд поклав матеріали, які вже були розглянуті судами в іншій цивільній справі. Фактично суд не розглянув обставини та мотиви її другого незаконного звільнення.

Зазначає, що суд не взяв до уваги постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 червня 2023 року та постанову Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі №346/2848/22, якими прийнято рішення про скасування незаконного наказу про її звільнення від 24.06.2022 року та поновлення її на попередній посаді, враховуючи обставини та мотиви протиправного звільнення, включаючи переслідування її за наукову і громадську діяльність та підроблення офіційних документів службовими особами Міністерства культури та інформаційної політики України.

Судом також не враховано, що Міністерством культури та інформаційної політики України не виконано рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03.04.2023 року та постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 14.06.2023 року в справі №346/2848/22 та не допущено її до виконання службових обов`язків.

Суд у рішенні посилається на матеріали Міністерства культури та інформаційної політики України та третьої особи ОСОБА_2 , не вказуючи, що такі містять неправдиві дані згідно зазначених судових рішень у справі №346/2848/22 та не враховуючи кримінальні провадження.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 14.02.2024 року в справі №346/2848/22, вона добросовісно виконувала свої обов`язки; її незаконне звільнення відбулося під час презентації нею новітніх досліджень з тематики Голодомору-геноциду, а під час відпустки по догляду за дитиною продовжувала свою наукову та просвітницьку діяльність. Крім того, судом враховано доводи, що її звільнення є політично вмотивованим переслідуванням за громадянську позицію та наукову і професійну діяльність та що нею було внесено значний позитивний вклад в розвиток музею, що підняло його імідж на міжнародному рівні.

Зазначає, що саме Міністерство культури та інформаційної політики України у запереченнях на письмові пояснення (а.с.246-250, том 4) вказувало, що Міністерство не втручалося у діяльність Музею та не заперечувало чисельність жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні у відповідній кількості, разом з тим позивачка в обов`язковому порядку повинна була узгоджувати результати науково-дослідної діяльності закладу з викладеного питання з позицією Міністерства в координації з Українським інститутом національної пам`яті та іншими академічними інституціями по спільно напрацьованій позиції, чого не було зроблено.

Наголошує, що відповідач не довів належними та допустимими доказами, що вона порушила зобов`язання керівника спрямовувати діяльність працівників Музею на визнання його авторитету на державному та міжнародному рівні (підпункти 2.1.27 Контракту), що стало підставою для дострокового розірвання контракту.

Таким чином, на думку апелянта, слід зробити висновок, що Міністерство культури та інформаційної політики України протиправно втручалося у наукову діяльність Музею, а під час судового розгляду справи намагалося приховати цей факт.

Про політично вмотивоване переслідування її за наукову діяльність також свідчить відповідь представника відповідача під час судового розгляду у справі №346/2848/22, що головною підставою її звільнення є озвучення кількості втрат від Голодомору у 10,5 мільйона українців. В частині щодо посилань Міністерства культури та інформаційної політики України на нібито «численні звернення» про незгоду із озвученими втратами є маніпуляцією.

Також зазначає, що в оскаржуваному судовому рішенні, викладаючи декілька разів позицію Міністерства культури та інформаційної політики України в частині підстав її першого незаконного звільнення від 24.06.2022 року, суд взагалі не розглянув по суті другий наказ про її незаконне звільнення від 27 червня 2023 року за №287-к.

Звертає увагу на те, що вона не приступила до виконання службових обов`язків відповідно до вимог Конституції України, Кодексу законів про працю України та правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 17.06.2020 року у справі №521/1892/18, відповідно до якої виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків. При цьому працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Крім того, вона повинна була видати наказ про те, що приступає до виконання службових обов`язків і лише в такому випадку поновлення на посаді вважається закінченим.

Добре розуміючи, що вона не приступила до виконання обов`язків та не знаходиться в штаті Музею, колишній міністр культури вдруге протиправно видав наказ від 27 червня 2023 року про скасування наказу про звільнення від 24.06.2022 року та поновлення її на посаді і в той же час наказ про звільнення її з посади від 27 червня 2023 року, в чергове вчинивши правопорушення.

19 липня 2023 року вона звернулася і позовною заявою до суду про повторне незаконне звільнення та скасування наказу від 27.06.2023 року №287-к, в порядку спрощеного провадження.

24 липня 2023 року суддею відкрито загальне позовне провадження по даній справі. В даному випадку грубо порушено п.2 ч.1 ст.274 ЦПК України, відповідно до якої у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.

Також вважає неправомірним залучення ОСОБА_2 в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Міністерства культури та інформаційної політики України. Однак в даному випадку будь-яких особистих суб`єктивних прав і охоронюваних законом інтересів ОСОБА_2 не було і не могло бути порушено, враховуючи вимоги її позовної заяви.

Під час розгляду справи відповідачі та третя особа неодноразово зверталися до суду із заявами та клопотаннями про відкладення розгляду справи за надуманими підставами, затягуючи розгляд справи до дати завершення дії її Контракту 17 лютого 2024 року.

Також судом не розглядались подані нею клопотання про притягнення до адміністративної відповідальності службових осіб Міністерства культури та інформаційної політики України та третю особу ОСОБА_2 у зв`язку із тим, що представник Міністерства подав до суду офіційний документ, в який вніс завідомо неправдиві відомості, тобто вчинив адміністративне та кримінальне правопорушення.

Звертає увагу на те, що розгляд даної справи тривав з 19 липня 2023 року по 15 травня 2024 року, тобто протягом 9 місяців і 26 днів, що є порушенням норм матеріального права.

Крім того, принижуючи її гідність, суд умисно та безпідставно розголосив дані про стан її здоров`я (діагноз), додавши його до рішення та поширив третім особам, додавши це рішення до Єдиного державного реєстру судових рішень. Важливим є те, що вона офіційно зверталася до Коломийського міськрайонного суду із заявою про нерозголошення даних про стан її здоров`я та здоров`я її дитини.

Також зазначає, що не була ознайомлена належним чином із наказами про звільнення, оригінали наказів їй не надавалися, тільки на її електронну пошту з Міністерства культури та інформаційної політики України надійшов лист та накази про поновлення на посаді та про звільнення, які були підписані попереднім числом 27 червня 2023 року. Ці накази були підготовлені, підписані та зареєстровані в електронній системі документообігу СЕД АСКОД Міністерства культури та інформаційної політики України від 28 червня 2023 року, що свідчить про службове підроблення.

Зазначає, що підставою повторного звільнення вказано ті ж обставини, що і під час першого звільнення, по яких вже прийняті законні судові рішення. Крім того, в наказі від 27 червня 2023 року за №287-к вказано про звільнення з тих самих підстав з 5 вересня 2022 року. І це в той час, коли Коломийський міськрайонний суд розглядав її позовну заяву у справі №346/2848/22 до 03 квітня 2023 року.

Також в наказі про звільнення від 27 червня 2023 року зазначено про неналежне виконання нею умов контракту від 15 лютого 2019 року №720. Однак, її взагалі не допустили до виконання обов`язків. Тобто, без її належного поновлення на роботі та без допуску до виконання попередніх обов`язків її повторно звільнили за неналежне виконання таких обов`язків, що є грубим порушенням її конституційних прав та трудового законодавства України.

У оскаржуваному судовому рішенні суд вірно зазначив, що наказ про її поновлення на посаді та звільнення з посади видано одним днем 27 червня 2023 року, що зробило неможливим для позивачки приступити до виконання обов`язків генерального директора та виконати чи не виконати умови Контракту.

В той же час, скасовуючи наказ про звільнення без законної підстави, суд не поновив її на посаді, порушуючи вимоги ст.8, частини 2 статті 19, статті 43 Конституції України та статті 235 КзПП України.

В уточненій позовній заяві вона просила стягнути з Національного музею Голодомору-геноциду середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 вересня 2022 року. Станом на зазначену дату стаття 117 КзПП України діяла в редакції, яка обмежує виплату звільненому працівникові сум шестимісячним терміном.

Таким чином, суд не врахував, що на дані правовідносини не поширюються зміни до статті 117 КзПП України, які набрали чинності 19 липня 2022 року. Її незаконне звільнення триває з 24 червня 2022 року по даний час. Отже, в даному випадку слід застосувати статтю 58 Конституції України.

З 03 березня 2022 року по 02 вересня 2022 року вона перебувала у безоплатній декретній відпустці, під час якої була незаконно звільнена. Саме тому середній заробіток за весь час вимушеного прогулу нараховується з 06 вересня 2022 року по 15 травня 2024 року. Тобто, суд повинен був нарахувати виплати за вимушений прогул, який становить 1 рік 8 місяців та 9 днів в сумі 1 976 275 гривень 50 копійок (виходячи з того, що 96 740 гривень 76 копійок середньомісячна заробітна плата; 4 606 гривень 70 копійок середньоденна заробітна палата).

Зазначає, що суд вірно послався на роз`яснення Верховного Суду України, викладене у пункті 6 Постанові Пленуму від 24.12.1999 року №3 «Про практику застосування судами про оплату праці», однак не застосував її під час ухвалення судового рішення.

Крім того, посилаючись на статтю 61 Конституції України, не поновив її на посаді з 06 вересня 2022 року.

Що стосується нарахувань та виплат за вимушений прогул, суд, скасувавши незаконний наказ про її звільнення не діяв відповідно до статті 235 КзПП України, в якій чітко вказано, що у разі незаконно звільненого працівника, рішення прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

В оскаржуваному судовому рішенні ухвалено допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць. Однак таке можливе лише у разі поновлення її на посаді. Отже, це рішення неможливо виконати.

Також слід врахувати, що трудовий спір щодо незаконних звільнень триває більше одного року не з її вини. В резолютивній частині рішення суд зазначив про стягнення з Національного музею Голодомору-геноциду на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 580 444,56 грн. В той же час нараховує виплату коштів як затримку законно звільненому працівнику, тобто за 6 місяців, посилаючись на статтю 117 КзПП України.

Щодо продовження дії контракту, вважає, що свої посадові обов`язки виконувала на високому професійному рівні, має низку державних та відомчих нагород і заохочень. За період виконання нею обов`язків на посаді генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду жодного стягнення не було. Більше того, в цей період Музей увійшов до книги Рекордів України, до складу Європейської платформи пам`яті та сумління. Спільно з міжнародними партнерами було розпочато низку наукових, просвітницьких проектів та закладена робота над створенням експозиції нового Музею.

Посилання суду, що після закінчення строку дії трудового договору (контракту) відповідач не виявив волю на його продовження з позивачкою, не відповідає дійсності. Також вважає безпідставним висновок суду про відсутність правових підстав для її поновлення на посаді, оскільки станом на момент прийняття рішення по справі термін дії контракту припинився.

У зв`язку з викладеним, відповідно до положень Конституції України, трудового законодавства, дія Контракту від 15.02.2019 року №720 потребує продовження на строк її незаконного звільнення та вимушеного прогулу з 24 червня 2022 року. Поновлення дії контракту це відновлення її порушених конституційних та трудових прав.

В оскаржуваному судовому рішенні не вказано, що позивач після поновлення на роботі була зарахована у штат, отримувала виплати за лікарняні та відпустки і відбула весь термін дії контракту.

Крім того, посилання суду на те, що під час розгляду даної справи відповідач не виявив волю на продовження контракту з нею, не відповідає дійсності, оскільки в матеріалах справи відсутній будь-який офіційний документ з цього приводу.

Термін дії контракту завершився 17 лютого 2024 року. За два місяці до закінчення строку контракту Міністерство культури та інформаційної політики України повинно було офіційно повідомити її про його закінчення. Однак, Міністерством цього не було зроблено. Крім того, відповідно до статті 39-1 КзПП України, якщо після закінчення строку трудового договору (контракту) трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не вимагала їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. 18 лютого 2024 року Міністерство культури та інформаційної політики України не надало відповідного офіційного документу до суду та їй (позивачці), тобто погодилося на безстроковість контракту (трудового договору).

Також суд не врахував, що 20 травня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування державної служби та місцевого самоврядування у період дії воєнного стану» від 12.05.2022 року №2259-ІХ, яким відмінено конкурсний добір працівників до закінчення воєнного стану та 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану.

За наведених підстав просить скасувати рішення суду та направити справу на новий (публічний) розгляд до іншого суду. Судові витрати покласти на Міністерство культури та інформаційної політики України (а.с.117-140, том 6).

Позиція інших учасників справи

Від Національного музею Голодомору-геноциду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просять залишити її без задоволення, а рішення суду без змін (а.с.166-175, 178-183, том 6).

Міністерством культури та інформаційної політики України (правонаступником якого є Міністерство культури та стратегічних комунікацій) подано відзив на апеляційну скаргу. Просять відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду (а.с.195-203, том 6).

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду:

Відповідно до ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обгрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

В силу ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Вислухавши пояснення особи, яка подала апеляційну скаргу, позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Бежука С.М., представника відповідача Міністерства культури та стратегічних комунікацій Яцишена Д.В., представника Національного музею Голодомору-геноциду Мороз М.З., третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 , суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає її частково обґрунтованою, виходячи з таких підстав.

Встановлені судом обставини справи

Судом встановлено, що 15.02.2019 року між ОСОБА_1 та Міністерством культури та інформаційної політики України (правонаступником якого є Міністерство культури та стратегічних комунікацій) укладено Контракт № 720 на строк до 17.02.2024 року, відповідно до якого виданий наказ № 139/0/17-19 від 15.02.2019 року про призначення її на посаду генерального директора Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» з 18 лютого 2019 року за контрактом як таку, що стала переможцем конкурсного відбору. Підстава заява ОСОБА_1 , контракт від 15.02.2019 року №720 (том 1, а.с. 18- 25, 34).

Відповідно до п.п. 1.5 Контракту № 720 від 15.02.2019 року, укладеного між Міністерстовм культури України в особі Міністра ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (керівник), Керівник Музею є підзвітним Міністерству у межах, встановлених законодавством, статутом Музею та цим контрактом том 1, а.с.111-118).

Підпунктами 2.1.1, 2.1.5, 2.1.6, 2.1.27 Контракту визначено, що керівник зобов`язується: дотримуватись положень чинного законодавства України та умов цього контракту; дотримуватись вимог чинного законодавства України, своєчасно і в повному обсязі виконувати нормативно-правові та розпорядчі акти Міністерства, видані відповідно до законодавства, у тому числі окремі доручення Міністерства, надавати інформацію на запити Міністерства; виконувати вимоги надані Міністерством, в межах своєї компетенції; спрямовувати діяльність працівників Музею на визнання його авторитету на державному та міжнародному рівні.

Згідно п.п. 2.4.2, 2.4.4, 2.4.6 Контракту Міністерство має право: здійснювати у межах своїх повноважень контроль за виконанням Керівником умов цього контракту; здійснювати контроль за діяльністю Музею, ефективністю використання бюджетних коштів і збереженням закріпленого за закладом майна, у тому числі проводити перевірки діяльності Музею з питань, що відносяться до компетенції Міністерства, запитувати та отримувати від Керівника інформацію щодо окремих напрямів діяльності Музею, а також про виконання умов цього контракту; звільняти Керівника у разі закінчення контракту, достроково за ініціативою Керівника, а також у випадках, передбачених чинним законодавством та цим контрактом.

Підпунктом 5.1 Контракту встановлено, що у випадку невиконання чи неналежного виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством та цим контрактом.

Пунктом 6.3 передбачені умови розірвання контракту з ініціативи Міністерства.

Підпунктом 6.3.2 Контракту визначено, що контракт може бути розірвано з ініціативи Міністерства у разі невиконання та/або неналежного виконання Керівником без поважних причин обов`язків (обов`язків), покладених на нього цим контрактом.

Згідно Розділу 7 , п. 7.1 контракт діє з 18.02.2019 року по 17.02.2024 року.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.12.2019 № 1419-р, із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2020 № 231, Національний музей Голодомору - геноциду переданий до сфери управління Міністерства культури та інформаційної політики України.

Пунктом 2 Статуту Музею визначено, що Музей створений з метою увічнення і вшанування пам`яті жертв Голодомору; проведення наукових досліджень, пов`язаних з Голодомором як злочином геноциду, висвітлення його причин і наслідків; комплектування, збереження та популяризації музейних предметів, які свідчать про Голодомор; поширення об`єктивної інформації про Голодомор серед громадян України та світової громадськості; сприяння консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості та культури, формування почуття патріотизму громадян України (том 2, а.с.208-229).

Підпунктами 9.1, 9.2 Статуту встановлено, що керівництво Музеєм здійснює генеральний директор, обов`язком генерального директора є, зокрема, забезпечення виконання покладених на Музей завдань, затверджених програм і планів та звітування про свою діяльність Уповноваженому органу управління.

Відповідно до п.61 Статуту Музею керівництво Музеєм здійснює генеральний директор, який є підзвітним Уповноваженому органу управління. Генеральний директор призначається на посаду шляхом укладення контракту на п`ять років за результатами конкурсу та звільняється з посади Уповноваженим органом управління згідно з чинним законодавством України. Дострокове звільнення Генерального директора з посади може бути здійснено на підставах, передбачених контрактом, відповідно до законодавства України. Обов`язком генерального директора є, зокрема, забезпечення виконання покладених на Музей завдань, затверджених програм і планів та звітування про свою діяльність Уповноваженому органу управління (МКІП).

Згідно до наказу № 31/к/тр від 03.03.2022 року «Про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку», генеральному директору Національного музею Голодомору-геноциду Стасюк О.О. надано відпустку без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді до досягнення нею шестирічного віку з 03.03.2022 року по 02.09.2022 року (том 1, а.с. 35).

Наказом № 268-к від 24.06.2022 року «Про звільнення ОСОБА_1 », за неналежне виконання пункту 2.1.27 розділу 2 «Права та обов?язки сторін" контракту від 15.02.2019 р. №720, укладеного між Міністерством культури України в особі Міністра ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , генеральним директором Національного музею - голодомору-геноциду, з урахуванням статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та враховуючи неможливість отримання пояснення ОСОБА_1 щодо неналежного виконання умов контракту у зв?язку з відсутністю інформації про її місцезнаходження, розірвано контракт № 720 від 15.02.2019 року та 24.06.2022 року ОСОБА_1 звільнено з посади генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду, згідно п. 8 ст. 36 КЗпП України (том 1, а.с. 41).

Відповідно до рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03.04.2023 року в справі 346/2848/22, залишеного без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14.06.2023 року та постановою Верховного Суду від 14.02.2024 року, визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства культури та інформаційної політики України від 24.06.2022 року № 268-к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду». Поновлено ОСОБА_1 на посаді генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду з 24 червня 2022 року. Стягнуто з Міністерства культури та інформаційної політики України у дохід держави 1073 гривні 60 копійок судового збору. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду з 24 червня 2022 року допустити до негайного виконання (том 1, а.с. 42, 54, 92-100).

На підставі рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03.04.2023 року 06 квітня 2023 року видано виконавчий лист про поновлення ОСОБА_1 на посаді генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду з 24 червня 2022 року. Рішення суду в цій частині допущено до негайного виконання (том 1, а.с.43-44).

В матеріалах справи наявні заяви ОСОБА_1 від 10.04.2023 року, від 23.06.2023 року та від 26.03.2023 року, адресовані Міністру культури та інформаційної політики України О.Ткаченку про виконання зазначеного судового рішення із проханням повідомити її про результати виконання такого рішення та направленням його на належну їй електронну скриньку (том 1, а.с.45, 56-58) та заяви від 18.04.2023 року, від 19.04.2023 року та від 27.04.2023 року, адресовані відділу примусового виконання судових рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про примусове виконання рішення (том 1, а.с.46-48).

Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого від 11.07.2023 року за № 435 ОСОБА_1 перебувала на лікуванні з 28 червня по 11 липня 2023 року (том 1, а.с. 62-63).

Згідно наказу № 286-к від 27.06.2023 року «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », на виконання рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03.04.2023 року у справі № 346/2848/22 та у відповідності до ст. 235 КЗпП України, скасовано наказ Міністерства культури та інформаційної політики України від 24.06.2022 року № 268-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено ОСОБА_1 на посаді генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду з 24.06.2022 року (том, 1, а.с. 68).

Зазначений наказ направлено ОСОБА_1 28.06.2023 року, відповідно до супровідного листа за №06/19/5729-23 (том 1, а.с.67).

За змістом наказу № 287-к від 27.06.2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 », за неналежне виконання контракту від 15.02.2019 року № 720, укладеного між Міністерством культури України в особі Міністра ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , генеральним директором Національного музею Голодомору-геноциду, з урахуванням статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», розірвано 05 вересня 2022 року контракт від 15.02.2019 року № 720, укладений між Міністерством культури України та ОСОБА_1 , призначеною на посаду генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду з підстав, передбачених цим контрактом. Звільнено ОСОБА_1 з посади генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду 05 вересня 2022 року, першим робочим днем після закінчення відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, згідно п.8 ст. 36 КЗпП України. Надано розпорядження Національному музею Голодомору-геноциду здійснити відповідні розрахунки із ОСОБА_1 (том 1, а.с. 70).

Згідно наказу Міністерства культури та інформаційної політики України №272-к від 19.06.2023 року, виконання обов`язків генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду покладено на ОСОБА_2 з 20 червня 2023 року по 22 червня 2024 року (том 2, а.с.3).

В матеріалах справи наявні Табелі обліку використання робочого часу Національного музею Голодомору-геноциду за лютий-березень 2022 року (том 2, а.с.230-233; том 3, а.с.74-77).

Згідно Довідки про доходи № 3 від 30.01.2024 року, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 на посаді генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду за період жовтень-листопад 2021 року становила 96740,76 гривень, ураховуючи відпрацьовану повну кількість робочих днів (том.4 а.с.73).

Мотиви, з яких виходив суд першої інстанції при ухваленні рішення:

Задовольняючи позовну вимогу про визнання незаконним та протиправним наказ Міністерства культури та інформаційної політики України №287 від 27.06.2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Національного музею Голодомору-геноциду з 05.09.2022 року та скасування наказу, суд виходив з того, що відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів правомірності винесення ним оскаржуваного наказу. Судом відхилено аргумент відповідача про причину звільнення позивачки - ненадання відповіді на лист Міністерства культури та інформаційної політики України від 03.02.2022 року, оскільки рішенням у справі 3346/2848/22 визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства від 24.06.2022 року №268-к про звільнення позивачки із займаної посади, поновлено її на посаді. Крім того, наказ про поновлення на посаді позивачки та її звільнення з посади видано одним днем, що унеможливило для позивачки продовження виконання обов`язків та виконання чи не виконання умов контракту.

Задовольняючи позов частково про стягнення з Національного музею Голодомору-геноциду середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, суд виходив з того, що у разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату. Із застосуванням статті 117 КзПП України, суд стягнув на користь позивачки з Національного музею Голодомору-геноциду середній заробіток не за весь час вимушеного прогулу, а за шість місяців.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо поновлення позивачки на займаній посаді з наступного дня після незаконного звільнення (з 06.09.2022 року) та зобов`язання Міністерства культури та інформаційної політики України продовжити дію контракту на строк незаконного звільнення, суд виходив з того, що укладаючи контракт, позивачка погодилась з його умовами, за власною волею уклала трудовий договір з визначенням строку його дії до 17.02.2024 року. Відповідно до п.2 ч.1 ст.36 КзПП України, підставою припинення трудового договору є закінчення строку. Після закінчення строку дії трудового договору (контракту) відповідач не виявив волю на його продовження із позивачкою, тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для поновлення позивача на посаді, оскільки станом на день ухвалення рішення по справі строк дії контракту припинився.

З висновками суду першої інстанції щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погоджується апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції неправильно застосована норма матеріального права.

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з частиною першою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4ЦПК України).

Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина 3).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частини 1, 2 статті 12ЦПК України).

Також ст.43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Ця норма відповідає змісту ст.23 Загальної декларації прав людини означає, що тільки самому працівникові належить виключне право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної та творчої праці. Статтею 23 Загальної декларації прав людини продекламовано, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист до безробіття.

Згідно зі ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається. Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров`я працівника можуть встановлюватись законодавством України.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Усі трудові правовідносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин.

Відповідно до ч.1 ст.3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За приписами частин першої та третьої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до приписів ч. 3 ст.21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, при укладенні контракту закон надав право сторонам самим встановлювати їх права, обов`язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами Кодексу законів про працю України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 09.07.1998 р. № 12-рп/98, незважаючи на застереження, що містяться в Кодексі законів про працю України та інших актах трудового законодавства і спрямовані на захист прав громадян під час укладання ними трудових договорів у формі контрактів, сторонами в контракті можуть передбачатися невигідні для працівника умови: зокрема, це, як правило, тимчасовий характер трудових відносин, підвищена відповідальність працівника, додаткові підстави розірвання договору тощо. Тому сфера застосування контракту під час оформлення трудових відносин не може бути безмежною, вона визначається законами України, чинними міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постановами Верховної Ради України, указами Президента України, декретами і постановами Кабінету Міністрів України, прийнятими в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

По своїй суті контракт є особливою формою трудового договору і укладається він, коли його застосування відповідає законодавству (ст. 21 КЗпП України). Власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за трудовим договором, укладення контракту тільки в тому разі, коли він відноситься до категорії працівників, які згідно з законодавством працюють за контрактом (наприклад, керівники підприємств).

Відповідно до ч. 16 ст. 21-5 Закону України «Про культуру» контракт з керівником державного чи комунального закладу визначає основні вимоги до діяльності закладу, виконання яких є обов`язковим для керівника, та інші умови.

Відповідно до п. 8 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 8 статті 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір за наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання.

У статті 235 КЗпП України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Пункт 6.3.12 контракту передбачає, що контракт може бути розірваний з ініціативи Міністерства з інших підстав, передбачених діючим законодавством та цим контрактом. П. 8 ст. 36 КЗпП України вказує, що підставою припинення трудового договору є підстави, передбачені трудовим договором з нефіксованим робочим часом, контрактом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20) зроблено висновок, що трудовий договір може бути припинено, а працівника звільнено з роботи лише з підстав і в порядку, визначених законодавством про працю.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року у справі № 757/62834/19-ц (провадження № 61-10812св20) зазначено, що, вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір при наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання. Порушення хоча б одного з пунктів контракту є підставою для його дострокового розірвання.

Звільнення на підставі п.8 ст.36 КЗпП України без формулювання причин невиконання чи неналежне виконання обов`язків, передбачених контрактом, не може вважатись законним без визначення конкретних умов контракту, які не виконував чи неналежним чином виконував працівник і без встановлення на підставі належних і допустимих доказів допущених ним конкретних порушень.

Трудовий договір може бути припинений, а контракт - розірваний внаслідок вчинення працівником дисциплінарного проступку.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 452/970/17 (провадження № 14-157 цс 19) дійшла висновку про те, що складовими дисциплінарного проступку, що характеризують його об`єктивну та суб`єктивну сторони, є: дії (бездіяльність) працівника; невиконання або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між його діями (бездіяльністю) та невиконанням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Недоведеність роботодавцем наявності будь-якої з цих складових виключає наявність дисциплінарного проступку. Також зазначила, що звільнення працівника на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України з формулюванням причини - невиконання чи неналежне виконання обов`язків, передбачених контрактом, - не може вважатися законним без визначення конкретних умов контракту, які не виконував чи неналежним чином виконував працівник, і без встановлення на підставі належних і допустимих доказів допущених ним конкретних порушень.

Як встановлено з матеріалів справи, відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів правомірності винесення ним оскаржуваного наказу про розірвання контракту та звільнення ОСОБА_1 .

Суд дійшов обґрунтованого висновку про відхилення аргументу відповідача про причину звільнення ОСОБА_1 ненадання нею відповіді на лист Міністерства культури та інформаційної політики України від 03.02.2022 року № 1154/6.11.8 з огляду на те, що рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03.04.2023 року по справі 346/2848/22, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14.06.2023 року та, відповідно, постановою Верховного Суду від 14.02.2024 року, визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства культури та інформаційної політики України від 24.06.2022 року № 268-к про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду. Поновлено її на посаді генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду з 24 червня 2022 року

При цьому, Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність пояснень ОСОБА_1 не може бути підставою для її звільнення, що має провадитися згідно із законом та умовами контракту.

Також суд обґрунтовано звернув увагу на те, що наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді та її звільнення з посади видано одним днем - 27.06.2023 року, що зробило неможливим для позивачки приступити до виконання обов`язків генерального директора та виконати чи не виконати умови контракту.

Виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків. При цьому працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Відтак, за наслідками розгляду даного спору, наказ Міністерства культури та інформаційної політики України (правонаступником якого є Міністерство культури та стратегічних комунікацій) № 287-к від 27.06.2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду з 05 вересня 2022 року підлягає визнанню незаконним як такий, що винесений з порушенням вимог контракту, укладеного між Національним музеєм Голодомору-геноциду та ОСОБА_1 .

З огляду на викладене суд дійшов обґрунтованого висновку, що слід визнати незаконними та скасувати наказ Міністерства культури та інформаційної політики України № 287-к від 27.06.2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду з 05.09.2022 року.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Національного музею Голодомору геноциду на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, суд виходить з такого.

У разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується із висновком суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за шість місяців, посилаючись на ст.117 КзПП України, виходячи з наступного.

Згідно ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Вищевказана стаття в цій редакції набрала чинності 19.07.2022 року.

Відповідно до статті 235 КЗпП в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу, передбачений частиною другою статті 235 КЗпП України та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, визначений статтею 117 КЗпП України, мають різну правову природу.

Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Крім того, ОСОБА_1 поновлено на роботі, тобто вона не має статусу звільненого працівника, а тому підстави покладення на роботодавця відповідальності за статтею 117 КЗпП України не виникли, що узгоджується з правовим висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним в постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 761/1812/16-ц (провадження № 61-5745св18).

Спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

Суд помилково застосував положення частини ст.117 КзПП України, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з ухваленням нового рішення - про часткове задоволення зазначеної вимоги.

Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відтак, з урахуванням того, що наказ Міністерства культури та інформаційної політики України (правонаступником якого є Міністерство культури та стратегічних комунікацій) про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду підлягає визнанню незаконним, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 вересня 2022 року по день закінчення строку дії контракту, а саме по 17 лютого 2024 року.

При визначенні середнього заробітку судом береться до уваги довідка про доходи № 3 від 30.01.2024 року (том4, а.с.73).

Відповідно до вказаної довідки за два місяці, що передували місяцю, у якому було звільнено ОСОБА_1 , її середньомісячна заробітна плата на посаді генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду за період жовтень-листопад 2021 року становила 96740,76 гривень. Відповідно середньоденний заробіток становить 4606,70 грн.

З 06.09.2022 року по 17.02.2024 року 379 робочих днів.

Визначаючи кількість днів вимушеного прогулу, колегія суд виходить із того, що ОСОБА_1 поновлено на займаній посаді з 24.06.2022 року, дія контракту закінчилася 17 лютого 2024 року; на час вирішення у суді апеляційної інстанції доказів виконання рішення у частині щодо допущення й поновлення позивачки на посаді, апеляційному суду подано не було, строк, на який позивачку поновлено на посаді, на час апеляційного перегляду сплинув; відповідно, кількість робочий днів за період з 06.09.2022 року по 17.02.2024 року склала 379 днів.

Отже з Національного музею Голодомору-геноциду за період з 06.09.2022 року по 17.02.2024 року підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 1 745 939,30 грн (379х4606,70), з вирахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Щодо вимоги про поновлення на роботі та продовження дії контракту, колегія суддів дійшла таких висновків.

Спростовуючи доводи апелянта про незаконність відмови у продовженні дії контракту, суд виходить з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимоги про зобов`язання відповідача продовжити укладений з позивачем контракт на тих же умовах, на новий термін, суд виходив із того, що сторони трудових відносин діють відповідно до умов контракту та вимог закону на власний розсуд.

У пунктах 2, 18 Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при прийманні на роботу, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній формі власності», передбачено, що відповідно до статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» наймання на роботу керівника підприємства, що є у державній власності, здійснюється шляхом укладання з ним контракту. За 2 місяці до закінчення строку дії контракту він може бути за угодою сторін продовжений або укладений на новий чи інший строк.

Підставами припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 КзПП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

У постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-254цс17 зазначено, що «при укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2019 року у справі № 297/1656/17 (провадження № 61-4797св19)зазначено, що «чинним трудовим законодавством України не передбачено обов`язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового контракту. Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна з сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2020 року у справі №757/34139/18-ц (провадження №61-6954св19) вказано, що «припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України. Чинним трудовим законодавством України не передбачено обов`язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового контракту. Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна зі сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин».

Такий висновок є усталеним в судовій практиці (постанови Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №369/7704/18, від 08 квітня 2020 року у справі №760/408/19, від 19 травня 2021 року в справі № 591/5815/18, від 25 жовтня 2021 року у справі № 607/3393/18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2022 року у справі № 487/1448/20 (провадження № 61-10512св21) зазначено, що «закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна з сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин. Оскільки власник не висловив бажання продовжити трудові відносини із працівником після закінчення строку дії контракту, то звільнення працівника проведено з додержанням вимог чинного законодавства у зв`язку з закінченням строку дії контракту. Чинне законодавство не передбачає можливості поновлення працівника на роботі після закінчення строку дії контракту в судовому порядку».

Отже, припинення трудового договору у зв`язку із закінченням строку його дії не потребує заяви чи будь-якого волевиявлення працівника. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Тому контракт припиняється за закінченням строку його дії. Винятком з цього правила є фактичне продовження трудових відносини, коли жодна з сторін за закінченням строку дії трудового договору не поставила вимогу про їх припинення. У такому випадку дія трудового договору вважається продовженою на невизначений строк (стаття 39-1 КЗпП України), а у випадку, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк - на строк, передбачений законодавчими актами.

Із матеріалів справи встановлено, що позивач була обізнана із змістом та датою закінчення дії контракту (17 лютого 2024 року).

Протягом дії трудового договору (контракту) ОСОБА_1 не оскаржувала його умови з підстав порушення її трудових прав, не просила визнати недійсним трудовий договір або окремі його пункти, не ініціювала внесення змін та доповнень до положень трудового договору (контракту), що свідчить про погодження позивача з умовами цього договору, зокрема, й щодо його строковості. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення позивача відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінчення строку дії строкового трудового договору є таким, що відповідає вимогам закону.

Наслідки, передбачені статтею 39-1 КЗпП України, не настають, якщо хоча б одна із сторін вимагає припинення трудових правовідносин. Вимога власника оформлюється наказом про звільнення, записом у трудовій книжці і пропозицією отримати трудову книжку та розрахунок по заробітній платі. Крім того, переукладення строкового трудового договору у випадках, що підпадають під частину другу статті 23 КЗпП України, не тягне набуття трудовим договором характеру безстрокового, укладеного на невизначений строк.

Закінчення строку дії трудового договору і видання у зв`язку із цим наказу про звільнення не є ініціативою щодо розірвання трудового договору, а лише доводить відсутність ініціативи та наміру роботодавця переукласти або продовжити трудовий договір, трудові відносини.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у справі № 266/3163/16-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 522/7888/16-ц, від 07 квітня 2022 року у справі № 727/4112/18, від 27 березня 2023 року у справі № 428/2992/20, від 02 лютого 2024 року у справі № 757/21376/22-ц.

Отже, підстав для продовження дії контракту №720 від 15.02.2019 року немає, а звільнення позивачки відбулось з підстав закінчення строку дії контракту. При цьому, закінчення строку дії контракту і видання відповідачем у зв`язку із цим наказу про звільнення ОСОБА_1 не є ініціативою роботодавця про розірвання трудового договору, а лише доводить відсутність його згоди на продовження дії трудового контракту.

Суд врахував, що закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна з сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин. Чинне законодавство не передбачає можливості поновлення працівника на роботі після закінчення строку дії контракту в судовому порядку.

За таких обставин суд зробив обґрунтований висновок, що трудові відносини між сторонами припинені днем закінчення строку дії контракту. Тому відсутні підстави для продовження дії контракту та поновлення ОСОБА_1 на посаді.

Суд вірно зазначив, що вимога позивача продовжити дію контракту поза волею роботодавця не належить до дискреційних повноважень судових органів, оскільки укладення трудового договору (контракту) із позивачем потребує не тільки ініціативи, згоди та бажання самого працівника, але й згоди роботодавця із урахуванням його потреб та волі. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 17 березня 2021 року у справі № 484/770/18 (провадження № 61-17125св20).

Доводи позивача про те, що контракт мав бути автоматично продовжений на підставі статті 39-1 КЗпП України, суперечать встановленим обставинам справи та вимогам вказаної норми закону. Умовами продовження дії договору після закінчення строку є, по-перше, фактична тривалість трудових відносин, а по-друге, жодна із сторін не повинна вимагати їх припинення.

Зазначення у судовому рішенні лікарського діагнозу позивачки та розгляд справи судом за правилами загального позовного провадження не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Доводи апелянта про те, що суд не надав оцінки у судовому рішенні причин її звільнення, якими вона вважає дискримінацію за її громадянську позицію та наукову і професійну діяльність також не можуть бути як підставою для зобов`язання відповідача до продовження дії контракту, так і підставою для скасування правильного по суті спору рішення.

Залучення у справу третьої особи, яка виконує обов`язки директора музею на день розгляду справи судом не суперечить принципам цивільного судочинства і зумовлено необхідністю інформувати особу про те, що за результатами розгляду справи трудові обов`язки з нею можуть бути припинені у разі поновлення на роботі звільненого працівника, тому рішення суду стосується інтересів третьої особи.

За незаконне звільнення у позивача виникає право на справедливу сатисфакцію у вигляді відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Слід здійснити лише розподіл судових витрат, понесених ОСОБА_1 , апеляційну скаргу якої задоволено частково, стягнуто з відповідача 1 745 939,30 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в іншій частині рішення суду залишено без змін.

Таким чином, касаційну скаргу позивачки задоволено на 88,34 %. , тому з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання позовної та апеляційної скарг в сумі 32 402,60 грн, оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору при пред`явленні такої вимоги.

На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 травня 2024 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судових витрат скасувати.

В цій частині ухвалити нове рішення, яким стягнути з Національного музею Голодомору-геноциду, код ЄДРПОУ 36588948, місцезнаходження: м. Київ, вул. Лаврська, 3, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.09.2022 року по 17.02.2024 року в сумі 1 745 939,30 грн (один мільйон сімсот сорок п`ять тисяч дев`ятсот тридцять дев`ять гривень тридцять копійок) з відрахуванням всіх обов`язкових податків і зборів.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 96 740,76 грн (дев`яносто шість тисяч сімсот сорок гривень сімдесят шість копійок) .

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Змінити розподіл судових витрат, стягнувши з Міністерства культури та інформаційної політики України (правонаступником якого є Міністерство культури та стратегічних комунікацій), код ЄДРПОУ 43220275, місцезнаходження: м. Київ, вул. І.Франка, 19, на користь держави судовий збір у розмірі 32402,60 грн (тридцять дві тисячі чотириста дві гривні шістдесят копійок).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Судді: І.О. Максюта

Л.В. Василишин

В.Д. Фединяк

Повний текст постанови складено 30 жовтня 2024 року.